Ігрові технології в умовах реалізації Новії українськії школи

Ігрові технології в умовах реалізації Новії  українськії школи

Реалізація концепції Нової української школи вимагає пошуку нетрадиційних форм і методів організації освітнього процесу. Відтак, актуалізується проблема впровадження інноваційних методик навчання, зокрема навчально-ігрових технологій, які дозволяють надати нової якості організації та здійсненню освітнього процесу в початковій школі.

Наразі ігрова діяльність є однією з найбільш перспективних методів навчання. Її використовують для розвитку творчого мислення учнів, формування практичних умінь та навичок. Ігрова діяльність дає змогу стимулювати увагу і підвищувати інтерес до завдань, активізувати сприймання навчального матеріалу.

«Яка дитина в грі,––така з багатьох поглядів вона буде і в роботі, коли виросте» (Макаренко).  Працюючи з учнями початкових класів звернула увагу на те, що гра – провідний вид діяльності, що визначає розвиток кожної дитини. Це зумовлено особливостями їхнього психічного та фізіологічного розвитку. Основне завдання, яке ставлю перед собою: навчання дітей проводити в цікавій формі. Адже практика свідчить, що найефективніше діти молодшого шкільного віку сприймають навчальний матеріал, що був поданий цікаво і нестандартно, у вигляді гри. Гра для дітей є настільки природною, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю, зачаровані перебігом дій, можливістю рухатися, мати успіх серед однокласників. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях. Поповнюються запаси її понять, уявлень, розвивається творчість, фантазія.

Ігрові технології є однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавими і захоплюючими не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні кроки з вивчення предменів. Цікавість умовного світу гри робить позитивною,  емоційно забарвленою монотонну діяльність із запам'ятовування, повторення, закріплення чи засвоєння інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси і функції дитини.

Іншою позитивною стороною гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином, вивчений учнями матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес у навчальний процес.

Всі визначення  гри – правильні, бо гра для дитини – саме життя, з усіма його прикрасами, хвилюваннями, вдачею і розчаруваннями.

     Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. 

     Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, бажання вчитися. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює   раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

     У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – це творчість, гра – праця. 

Роль ігрової діяльності в початковій школі має важливе місце: - виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнути до знань; - процес навчання стає цікавим, легко долаються труднощі у засвоєнні матеріалу; - гра створює у дітей бадьорий робочий настрій; - в руках учителя гра стає інструментом виховання, що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу і самостійність, створювати атмосферу свободи, творчого розкриття дитини. Але існують певні вимоги до гри: - ігри мають відповідати навчальній програмі; - ігрові завдання повинні бути не надто легкими, проте й не дуже складними; - відповідність гри віковим особливостям.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.   Класифікуються  дидактичні ігри за декількома принципами:

  1  За видом діяльності:

•         фізичні (рухові),
•         інтелектуальні (розумові),
•         трудові,
•         соціальні
•         психологічні.

2  За характером педагогічного процесу:

•            Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;
•            Пізнавальні, виховні, розвиваючі;
•            Репродуктивні, продуктивні, творчі;
•            Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

 3  За характером ігрової методики:

•          предметні,
•          сюжетні,
•          рольові,
•          ділові,
•          імітаційні,
•          ігри-драматизації.

4  За ігровим середовищем:

•          ігри з предметами і без них,
•          настільні,
•          кімнатні,
•          вуличні,
•          на місцевості,
•          комп'ютерні 
•          з ТСО,
•          з різними засобами пересування.

У розвиваючих іграх, в цьому полягає їх головна особливість, вдалося об'єднати один з основних принципів навчання – від простого до складного, з дуже важливим принципом творчої діяльності – самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до вершини своїх можливостей.

Гра дасть змогу дитині опанувати також основи грамоти. Враховуючи складність звукових спостережень, навчання у добукварний період слід організовувати так, щоб шестилітки сприймали його в ігровій формі, не перевтомлювалися, щоб воно не викликало негативних емоцій.

Таким чином, для кращого засвоювання певного матеріалу доцільно впровадити «ігрові технології», які включають велику групу методів і прийомів організації освітнього процесу у формі різних педагогічних ігор. 

Загалом, сучасна школа яка робить ставку на активізацію й інтенсифікацію навчального процесу, ігрову діяльність використовує в наступних випадках: 1) як самостійні технології для засвоєння поняття, теми навчального предмета; 2) як елемент технології; 3) як урок або його частина (уведення, закріплення, пояснення, контролю, вправи і т.д.); 4) як технології позакласної роботи.