«Імітаційно – ігрове навчання на уроках іноземної мови».

Специфіка учбового предмету «іноземна мова» означає насамперед те, що його викладання є навчання мовленнєвої діяльності, тобто спілкуванню в усній та письмовій формах. Основним завданням середньої школи є не теоретичне вивчення мови, а практичне оволодіння нею, підвищення рівня комунікативної компетенції.

Актуальність теми, над якою я працюю, полягає в тому, що досягти високого рівня комунікативної компетенції в англійській мові, підвищити якість знань учнів, не знаходячись серед її носіїв, ситуація досить важка. Адже сьогодні дуже велика увага приділяється формуванню творчої особистості учня, формуванню його інтелектуальної культури, розширенню світогляду. Великими можливостями у вирішенні цієї проблеми володіє гра. Звернемося до відомого вислову Бенджаміна Франкліна «Скажи мені і я забуду. Навчи мене і я запам’ятаю. Залучи мене і я вивчу.» Тому важливою задачею вчителя є створення на уроці іноземної мови реальних і уявлю вальних ситуацій спілкування, використовуючи при цьому різні прийоми роботи. Одним із таких прийомів є імітаційні педагогічні ігри.

Дитина народжується природною істотою, потенційно спроможною до перетворення в суспільне створіння. В реалізації її потенційно найважливішу роль відіграє вчення. Дитина навчається «зустрічаючись» з предметами навколишнього середовища, вступаючи з ними в діючі зв’язки, спілкуючись з людьми, які задовольняють її потреби; дитина навчається з власного досвіду та досвіду інших людей. Дитина навчається, маніпулюючи різноманітними предметами, наслідуючи, граючись у суспільних умовах. У вченні проявляється її розвиток.

Існує багато підходів до трактовки поняття «навчання». Навчання – це насамперед життя, буття, об’єктивна реальність, практична діяльність вчителя і учня, у процесі якої відбувається пізнання.

Навчання – це, звісно, взаємодія. Немає потреби завжди підкреслювати, що це взаємодія «суб’єктно-суб’єктна». Вона не може бути іншою, так як це взаємодія вчителя і учня. Якщо немає взаємодії, то і немає навчання. Вчитель «вливає» на учня з певною метою – навчити грамоті, письму, говорінню. Учень також впливає  на вчителя: запитує, відповідає, бере участь у дискусії.

Навчання буде творчим процесом і для учнів, і для вчителя, якщо воно з самого початку буде будуватися як дослідницька діяльність самих дітей.

Активна позиція учня під час навчання, перетворення його на особливо значущу подію можливе, якщо навчання не буде зводитись лише до засвоєння готових правил та визначень, а стане справжнім процесом «здобуття знань», де учень разом з вчителем будуть у визначному розумінні творцями тих подій, в які вони включені, і котрі будують самі. При цьому треба поєднувати вчення і гру. Вдале поєднання вчення і гри несе в собі імітаційно-ігрове навчання.

 Імітаційно-ігрове навчання – це різновид навчання, в основі якого знаходиться імітаційна педагогічна гра. Освітньо-виховний зміст таких ігор формулюється у виді дидактичної задачі, однак для дітей ця задача не є відкритою, а реалізується непрямим шляхом, через ігрову ситуацію, ігрові дії та правила.

 Професійність вчителя полягає у тому, що він повинен уміти організувати діяльність процесу навчання учнів, розвивати їх творчі здібності індивідуально за допомогою гри.

Г.К.Селевко виділяє спектр цільових орієнтацій:

• дидактичні: розширюють пізнавальну діяльність, формують певні уміння та навички;
• виховальні: виховання самостійності, волі, моральних, естетичних позицій, виховання співробітництва, колективізації, спілкування, комунікативності;
• розвиваючі: розвиток уваги, пам'яті, мовлення, мислення, уміння порівнювати, здібності, уяви, фантазії, творчих здібностей, емпатії і розвитку мотивації учбової діяльності;
• соціальні: залучення до норм та цінностей соціуму; адаптація до умов середи; стресовий контроль, саморегуляція, навчання спілкуванню, психотерапія.

Загальні завдання ігрової діяльності, виходячи з вивченого матеріалу наступні:

розвиток комунікативних якостей дітей у грі;

• актуальність, розвиток уяви як основи творчої діяльності;
• розвиток у дітей образної пам'яті, уваги, мовлення;
• формування у процесі гри нестандартного мислення;
• розвиток координації і дрібної моторики;
• організація колективних і індивідуальних ігор в процесі занять, вправ і творчих ігрових завдань.

 Виходячи із спектру цілей і завдань, які визначають ігрову діяльність треба виділити принципи, як нормативні вимоги до організації гри дітей.

Характер принципів виражається у вигляді загальних вказівок, правил, норм. Розглянемо принципи організації ігрової діяльності, сформульовані П.І.Підкасистим та Ж.С.Хайдаровим. Автори визначили широкий перелік принципів, які не потребують негативної критики.

Зупинимось на найбільш значущих і актуальних.

• активність -- основний принцип ігрової діяльності, який виражає активний  прояв  фізичних,  інтелектуальних сил,  починаючи з підготовки до гри і у процесі обговорення її результатів;
• відкритість і доступність гри визначає вільну участь бажаючих, будь-яка гра повинна бути простою та зрозумілою;
• динамічність виражає значення та вплив фактора часу у грі, тривалість гри значуща для віку дітей та рівня їх підготовленості;
• наочність гри означає, що усі ігрові дії повинні бути відкриті у реальних і нереальних проявах тієї чи іншої діяльності, що значно посилює пізнавальний інтерес;
• емоційність гри відображає захоплюючі, цікаві прояви ігрової діяльності, значно посилює пізнавальний інтерес;
• принцип індивідуальності відображає суттєво особисте відношення до гри, де розвиваються якості особистості і є можливість для самовираження та самоствердження гравця;
• колективність же відображає сумісний характер взаємопов'язаної та взаємозалежної ігрової діяльності, сприяє розвитку товариських взаємовідношень, навчає мислити і діяти спільно;
• цілеспрямованість відображає єдність цілей для тих, хто грає; особистісні цілі повинні співпадати з суспільними цілями команди;
• самодіяльність та самостійність тих, хто грає в грі - - це одне із головних принципів, має функцію управління, який виражається співвідношенням між мірою самодіяльності та мірою самостійності;
• суперництво та змагання у грі: без змагання немає гри. Дидактична цінність цього принципу є очевидною, так як спонукає до активної самостійної діяльності, мобілізує фізичні, інтелектуальні, духовні сили;
• результативність відображає осмислення висновків ігрової дії, як продуктивної творчої діяльності тих, хто грає;
• достовірність та повторюваність гри проявляється у тому, що майже усі вони мають у своїй основі реальні моделі та ролі. Це дозволяє повторити минуле та відкрити визначність майбутнього, тому гра є дуже сильним засобом прогнозування;
• принцип проблемності у грі виражає логіко-психологічні закономірності мислення в інтелектуально - емоційній боротьбі. Гра
• «ідеальний генератор» учбових проблем, а здібність «бачити і робити» проблеми там, де їх не існує для суперників призводить до перемоги у грі та й житті;
• інформація для гри у найпростішому виді відображає сильне душевне хвилювання тих, хто грає в очікуванні успіху чи поразки та інше.
• Таким чином, цілісне взаємопов'язане використання принципів ефективної організації ігрової діяльності може гарантувати високий дидактичний, виховний та розвивальний вплив на тих, хто грає.

Орієнтація навчання на особистість учня обумовлює необхідність імітаційно-ігрового підходу до організації навчального процесу у школі. При здійсненні цього підходу головним є не інформація, а особистісна, продуктивна діяльність учасників ігрової імітації.

Обмін інформацією в ході ігрової імітації є допоміжним середовищем при організації імітаційно-ігрової діяльності учнів.

Характерними ознаками імітаційно-ігрового підходу до навчання є:

• імітаційне моделювання;
• опис ситуацій;
• проблемний характер ситуацій;
• психологічна спрямованість ігрових ролей, розподіл їх між учасниками гри з урахуванням їх можливостей здібностей та установок;
• стан  емоційно-позитивної напруги учасників  імітаційно-ігрової діяльності;
• пошук різних способів вирішення поставлених задач і імітаційно-ігрових ситуацій;
• різноманітність рішень;
• обговорення підсумків імітаційно-ігрової діяльності;
• чіткість критеріїв для оцінювання дій учнів в імітаційно-ігровій діяльності;

Названі ознаки характеризують учбово-виховну діяльність, як імітаційну, яка має на увазі використання імітаційних методів; ігрову, яка передбачає необхідність ігрових методів і активно-пізнавальну, в якій учні вимушені проявляти активність, виконуючи різноманітні ролі у створених виховних ситуаціях.

Імітаційно-ігрове навчання дає можливість вирішувати відразу цілу низку завдань навчання та виховання. По-перше, воно має величезні можливості для розширення об’єму інформації, отриманої дітьми в ході навчання, і стимулює важливий процес – перехід від зацікавлення до жадоби до знань. По-друге, імітаційно-ігрове навчання є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей. По-третє, воно знижує психічні та фізичні навантаження. Воно завжди пов’язане з позитивними емоціями, що не можна сказати про звичайне навчання.

Використання імітаційно-ігрового навчання дозволяє досягти складних, багатомірних цілей.

1. Підвищення мотивації та інтересу до учбової діяльності.
2. Пізнавальне навчання (у цю групу зведені такі цілі: отримання учасниками гри достатньої інформації, ілюстрація на конкретних прикладах, понять, які стосуються людської поведінки, навчання учасників гри найкращим стратегіям в імітуючих ситуаціях).
3. Вплив гри на учбову роботу учнів.
4. Зміна відношення учня до моделюючих ситуацій і до людей діючих у них.
5. Зміна самооцінки учня і його оцінки значення та можливостей людини загалом.
6. Зміна у відношеннях учнів та вчителів до навчання у ході занять.

Ігри не призводять автоматично до вчення. Якщо ми хочемо забезпечити постійний зв’язок між грою та вченням у школі, то добитися цього можна лише шляхом привнесення духу гри в різноманітне шкільне життя, а не просто використанням яких-небудь дидактичних ігор. Вчитель, як організатор гри, повинен відкрити у собі джерело власного ігрового початку і повинен вчити, використовуючи у процесі навчання елементи гри. На таких уроках учні почувають себе вільно, навчаються об’єктивно оцінювати себе і товаришів, правильно формулювати запитання та робити самостійні висновки, навчаються бути самостійними.

Введення в урок емоційного ігрового моменту підвищує інтерес до вивченого матеріалу, забезпечує ріст самостійності мислення, творчий підхід до виконання навчальних завдань, формує відповідальність до навчання.

Імітаційно-ігровий підхід передбачає залучення учнів у ділові, рольові, імітаційні ігри. Розмаїтість імітаційно-ігрових форм і методів активізує позицію учнів у навчальному процесі, стимулює позитивну мотивацію до навчання, забезпечує розвиток творчих, комунікативних, рефлексивних, організаційних умінь

Співпраця та взаємодія є важливим фактором розвитку дитини. Навчання повинно забезпечувати умови, які дозволятимуть кожному учню проявляти властиву йому від природи активність, самостійно проходити до пізнавального відкриття, відчувати радість від сумісної учбової діяльності та спілкування.

Умовами реалізації у процесі навчання педагогічної взаємодії, співпраці та співтворчості є:

• створення ситуації психологічної єдності;
• забезпечення можливості самовираження особистості кожного учня;
• приховане керування ініціативою учнів.

Якщо вчитель буде дотримуватись вищезазначених умов організації імітаційно-ігрового навчання, його системного використання, тоді процес підвищення якості знань буде ефективним і результативним.