20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Індивідуальні психофізіологічні особливості молодших школярів та їх врахування при побудові уроку

Про матеріал
Головною умовою інноваційних змін у системі загальної середньої освіти є упровадження компетентнісного та особистісно зорієнтованого підходів до навчання, виховання й розвитку школярів.
Перегляд файлу

Міське методичне об’єднання вчителів інформатики

Комунальний заклад

навчально-виховний комплекс

«загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №13 - колегіум»

міста ковеля»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019 рік

09.11.2014-1-2

 

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року визначено, що ключовим завданням освіти у XXI ст. є розвиток мислення, орієнтованого на майбутнє, «перехід від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян». Головною умовою інноваційних змін у системі загальної середньої освіти є упровадження компетентнісного та особистісно зорієнтованого підходів до навчання, виховання й розвитку школярів.

Слід максимально наблизити навчання й виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. Цей принцип має бути визначальним при проведенні будь-яких змін в освіті. Бо саме він дасть змогу досягти найвищої якості освіти і, що надзвичайно важливо, не всупереч природі кожної дитини, а завдяки її пізнанню й розвитку».

Концепцією загальної середньої освіти визначено, що найголовнішими ознаками особистісно зорієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності й гідності дитячої особистості, максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, диференціація навчання.

Глибокий сенс назви «початкова школа» зумовлює особливу роль цієї ланки та особисту відповідальність педагога за якість результатів. У цьому віці формується навчальна діяльність як інструмент, який дитина обов'язково повинна опанувати. Цей вік дуже багатий на свої ресурси, які варто своєчасно виявити й розвинути. Тут неприпустимий педагогічний брак, оскільки без міцних початкових знань подальша якісна освіта дуже сумнівна.

Навчаючи своїх маленьких школярів, я постійно прагну, аби вони мали міцні знання та вміли застосовувати їх у повсякденному житті. Для цього використовую на уроках різні види робіт, упроваджую новітні технології та методики навчання. Але досить часто доводиться спостерігати, що мотивовані та старанні учні мають серйозні проблеми з навчанням. Невдачі у школі формують у них негативне ставлення до навчання.

У вчителя регулярно виникають запитання:
- Чому дехто з дітей слухає, але не чує мене?
- Чому один і той самий навчальний матеріал учні сприймають по-різному?
- Чому деякі школярі, навіть зрозумівши новий матеріал, не можуть застосувати його на практиці?
- Чому різні форми роботи діти сприймають по-різному і, відповідно, мають різні результати?

Варто звернутися до нейропсихології  та нейропедагогіки (наука про диференційований підхід до навчання з урахуванням психофізіологічних і нейропсихологічних особливостей учня та вчителя).

Відомо, що психічні процеси є функцією мозку. Навчання — це складна пізнавальна діяльність, яка відбувається при взаємодії різноманітних мозкових структур. Своєчасність освіти та повноцінність функціональних систем є психофізіологічною основою найвищих психічних функцій, психічних форм діяльності та успішного навчання дитини. Процес психічного розвитку молодшого школяра повинен спиратися на гармонійну відповідність між психофізіологічними можливостями дитини та вимогами соціуму. Основи знань закладаються в молодшому шкільному віці. Тож згаяне в цей період дуже важко поповнити в майбутньому.
09.11.2014-1-4Питання про використання нейропсихологічних та психофізіологічних знань у діяльності загальноосвітніх шкіл уперше було поставлено нейропсихологами А. Р. Луріею та Л. С. Цвєтковою у 60-х роках минулого століття. Т. П. Хрізман виділила науковий напрям — нейропедагогіку, яка враховує вікову динаміку психофізіологічних особливостей дітей у навчальному процесі.

Врахування індивідуальних психофізіологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі також досліджували:  А. Л. Сиротюк, Говард Гарднер, М. Гріндер, М, А. Павлова, О. В. Кочерга, А. Д. Цимбалару.

Ці науковці встановили, що організація навчально-виховного процесу має ґрунтуватися на врахуванні основного каналу сприйняття інформації, домінуванні певної півкулі головного мозку й відповідного стилю навчальної діяльності дітей. Педагогічна інтерпретація цих індивідуальних особливостей школярів зумовлює певну організацію навчально-виховного процесу, добір об'єктів та завдань.

За психофізіологічними особливостями можна виділити такі групи учнів:

І. За основним каналом сприйняття інформації виокремлюють візуалів, аудіалів і кінестетиків.
Візуали (глядачі). Здобувають інформацію переважно за допомогою зору (через образи, слово, текст). Діти, які належать до цього типу, реагують на яскравість, розмір, фактуру, форму й симетрію/асиметрію, колір, його насиченість, чистоту тощо.
У роботі з дітьми цієї групи:
- для кращого засвоєння теми креслимо кольоровими маркерами схеми, таблиці;
- зашифровуємо  у малюнки-іконки, які діти створюють власноруч, спираючись на власний досвід;
- візуалізуємо слова та правила, уявляючи або уявно зображуючи їх на стінах, стелі, вікні, підлозі;
- застосовуємо малюнковий план уроку, завдання даємо переважно у вигляді інструкцій, алгоритмів;
- використовую інтерактивні методи, відеофрагменти, плакати.
Щоб зробити зауваження візуалам, достатньо похитати головою або пригрозити пальцем.

Аудіали (слухачі). Інформація надходить переважно через слуховий канал. Аудіали краще сприймають почуте або самим висловлене вголос. Реагують на темп, силу звуку, ритм, тембр, інтонацію.
У роботі з дітьми цієї групи:
- терміни озвучуємо кілька разів: я, всі разом, 3—4 учні самостійно; коли хтось відповідає, аудіалів просимо повторити те, що сказав товариш;
- на уроках застосовуємо фоновий музичний супровід та звукові ефекти (шум лісу, моря, вітру, пташиний щебет);
- для кращого засвоєння матеріалу рекомендуємо учням записувати на диктофон текст, який читають, а потім використовувати його для самоперевірки;
- у роботі з аудіалами варто застосовувати багаторазове промовляння вголос, коментоване письмо, обговорення, дискусії (подобається, не подобається, чому), читання завдань та текстів пошепки.
Зауваження аудіалам робити пошепки, іноді достатньо: «Ш-ш-ш-ш...»

Кінестетики (діячі). Інформацію сприймають під час рухів рук, ніг, дрібної моторики — пальців.
У роботі з дітьми цієї групи:
- вивчаємо, супроводжуючи слова певними жестами та рухами;
- використовуємо вправи з м'ячем, наприклад «Гаряча картопля», коли діти повинні послухати запитання, зловити м'яч та швидко кинути його назад, давши відповідь;
- правила діти самостійно зображують у вигляді кольорових малюнків або схем;
- таких дітей залучати до демонстрації (робота з клавіатурою, мишою), під час обговорення мультфільмів;
- терміни та назви пристроїв запам'ятовуємо, виготовляючи їх із пластиліну, дроту, викладаючи з бісеру, фольги чи крупи;
- дітки-діячі часто під час уроку крутять у руках якийсь предмет (ручку, олівець, гумку) — це допомагає кращому запам'ятовуванню, тому для них можна виготовити спеціальні картки, які відрізняються на дотик (із фольги, наждакового паперу, хутра тощо), рекомендувати їм торкатися певної картки під час вивчення нової теми, а для того, щоб діти швидше пригадали, пропонувати їм відчути цю тему і згадати, якою вона була на дотик;
- плескання в долоні й тупотіння ногами застосовуємо як реакцію на правильні чи неправильні твердження;
- утворюємо живі слова, діти «перетворюються» на пристрої, розповідають, що вони відчувають.

Висловлюючи зауваження або побажання кінестетику, торкаюся його плечей, погладжую по голівці чи спині.

Враховуючи домінування півкулі головного мозку, дітей поділяють на лівопівкульних, правопівкульних і рівнопівкульних.


Згідно з новою теорією, права півкуля — біологічна (видова), а ліва — соціо культурна (етнічна). Тож можна припустити, що «ступінь лівопівкульності» (Л/П) в онтогенезі з віком має зростати.

Сучасна школа переоцінює роль лівої півкулі та логічного мислення у становленні мисленнєвої діяльності дитини. Правопівкульні ж інтуїція, ритм, створення образів, на жаль, недооцінюються, хоча й відомо, що саме ця півкуля пов'язана з розвитком творчого мислення дитини. Провідні спеціалісти-нейропедагоги кажуть:

● «Потрібно застерегти школу від лівопівкульного навчання. Воно виховує людей, не здатних до реальних дій у реальній ситуації.» (Н. Н. Трауготт);
● «Навчаючи ліву півкулю, ви навчаєте лише ліву півкулю. Навчаючи праву півкулю, ви навчаєте весь мозок!» (І. Соньєр).

Домінантна ліва півкуля (аудіали). Дитина здатна до формального навчання, настирлива, відповідальна. Вона віддає перевагу індивідуальному навчанню, здатна сидіти за письмовим столом тривалий час, добре виконує шкільні завдання.

Основна сфера спеціалізації лівої півкулі — логічне мислення. Донедавна лікарі вважали цю півкулю домінантною, однак фактично вона домінує лише при виконанні таких функцій, як: обробка вербальної інформації; аналітичне мислення; буквальне розуміння слів; послідовне мислення; математичні здібності.

Логічний і аналітичний підходи, необхідні для виконання математичних завдань, також є наслідком роботи лівої півкулі мозку. Вона ж здійснює контроль за рухами правої половини тіла. Коли учень піднімає праву руку, це означає, що команда її підняти надійшла від лівої півкулі мозку.

 Домінантна права півкуля (візуали, кінестетики). Дитина любить неяскраве світло й тепло, не може довго сидіти без руху. Вона надає перевагу груповому навчанню, любить рухатися, торкатися предметів і брати їх. Основною сферою спеціалізації правої півкулі є інтуїція. Зазвичай її не вважають домінантною. Вона відповідає за виконання таких функцій: обробка невербальної інформації в символах та образах; паралельна обробка інформації (права півкуля може одночасно опрацьовувати багато різнопланової інформації, здатна бачити проблему в цілому, не застосовуючи аналіз); просторова орієнтація; музикальність; розуміння метафор і результатів роботи чужої уяви; відповідає за художні здібності; почуття та емоції; контролює рухи лівої половини тіла.

Тут розташовані центри почуттів, ірраціонального мислення, освоєння простору, кольорів. музичних звуків, психомоторики.

Рівнопівкульні аудіали, візуали та кінестетики. Ці діти мають однаково розвинені ліву та праву півкулі. Організовувати навчальну діяльність таких учнів потрібно враховуючи їхній основний канал сприйняття інформації.

Учитель повинен мати гнучкий стиль викладання, який містить безліч поведінкових реакцій, що впливають на зорову, аудіальну та кінестетичну сенсорні системи. Лише впливаючи на різні сенсорні системи, змінюючи тон голосу та модельність вживаних слів, вираз обличчя, жести, викликаючи певні емоції та хвилювання, можна досягти взаєморозуміння та особистісного контакту з кожним учнем.

Багатосенсорне представлення інформації на уроці дає учням змогу отримувати її, використовуючи свій провідний канал сприйняття, та розвивати інші модальності.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що ми, вчителі, зобов'язані тренувати обидві півкулі головного мозку, оскільки дітям потрібні як логіка й уміння синтезувати, так і творчі здібності та образне мислення. Для цього не треба кардинально змінювати види робіт. Варто навчитися правильно й доцільно їх використовувати, пам'ятаючи, що частина їх має бути розрахована на лівопівкульних, а частина — на правопівкульних дітей.

 

 Темперамент означає індивідуальні особливості дітей в їхній реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні рутинних щоденних видів діяльності. Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей. Темперамент – це вроджена якість, яка мало піддається корекції на протязі життя, тому тип темпераменту необхідно враховувати в навчально-виховній роботі. Небажані вияви темпераменту можна нейтралізувати, емоційним станом дитини модна керувати.

 Сангвініки (сильний, врівноважений, рухливий), їм приманні:

  • Підвищена активність, довготривала працездатність;
  • Бадьорий, підвищений настрій;
  • Швидке виникнення і зміна почуттів та емоційних станів;
  • Швидке включення в нову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;
  • Швидке засвоєння і перебудова навичок;
  • Швидке пристосування до нових умов;
  • Швидка реакція на події;
  • Товариськість, легкість входження в контакт із незнайомими людьми;
  • Деяка переоцінка своїх можливостей;
  • Відсутність різко негативних реакцій на поведінку інших людей;
  • Увага нестабільна;
  • Схильність уникати труднощів, поспішати з прийняттям рішень;
  • Ставлення до критики – спокійне, терпіння – помірне;
  • Невелика наповнюваність і недовірливість.

Працюючи   з    дітьми-сангвініками,   варто    давати  вихід  їхній  енергії,  стимулювати

розкриття  їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, здійснювати моральну підтримку в його починаннях, закріплювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати доручення, пов’язані з довготривалою монотонною діяльністю. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби і труднощі – їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших заходів.

 Діти – сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу.

 Компромісність,  оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи не контрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність, поверховість, непостійність, егоїзм.

 Дітей-сангвініків необхідно включати у громадську діяльність, ставити перед ними усе нові завдання, звертаючи  при цьому особливу увагу на контроль за якістю роботи.

 Флегматики (сильний, урівноважений, інертний). Їм притаманні:

  • Довготривала працездатність, терплячість, стриманість;
  • Слабка емоційна збудливість, рівний, спокійний настрій;
  • Повільне виникнення і зміна почуттів та емоційних станів;
  • Повільне включення в нову роботу і повільне переключення з однієї роботи на іншу;
  • Повільне пристосування до нового оточення;
  • Бідність рухів, повільність та монотонність мовлення, одноманітність міміки;
  • Інертність і негнучкість поведінки;
  • Стійкість у прагненнях і настроях;
  • Наполегливість у досягненні мети;
  • Ставлення до критики – байдуже, негативне ставлення до нового;
  • Реальна оцінка своїх здібностей.

У роботі     з  флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на

будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? коли? У якій послідовності?). Залучайте до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції і зміцнює віру у власні сили. Довіряйте учню, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності.

 Саме діти-флегматики найбільше ризикують утратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Неправильний підхід до організації виховання і навчання флегматика – це звинувачення його в тупості, некмітливості, покарання за повільність. Наслідки такого ставлення негативні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручене швидко та неякісно, несумлінно, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі.

 Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому їх часто вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей відрізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, бояться і не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. Тому спілкуючись з флегматиками потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємодовіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі. Необхідно створювати дещо "тепличну" атмосферу, у якій має бути повністю відсутня постійність, нетерплячість. Для розвитку ініціативності необхідно вітати кожен вияв самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. Флегматики здебільшого не люблять довготривалих громадських доручень, пов’язаних з активною діяльністю і спілкуванням з багатьма особами. Але вони можуть чудово виконувати роль старости агресивного і інтелектуального класного колективу, керувати і займатися шефською роботою. Важливо не забувати, що ця дитина не здатна швидко орієнтуватися, тому всі справи їй потрібно доручати заздалегідь.

 Холерики: (сильний, неврівноважений, рухливий). Цим дітям притаманні:

  • Підвищена активність;
  • Енергійність, нестриманість, нетерплячість;
  • Запальність, гарячковість, збудженість та неврівноваженість поведінки, швидке включення в нову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;
  • Швидке засвоєння і перебудова навичок;
  • Швидке пристосування до нових обставин;
  • Непосидючість, швидкість рухів і мовлення, загальна моторна рухливість;
  • Виразність міміки і пантоміміки, виразність мовлення;
  • Помірна навіюваність і недовірливість;
  • Циклічність у діяльності, тобто переходи від інтенсивної діяльності до різкого спаду;
  • Переходи від враження симпатії до виявів антипатії;
  • Схильність до агресії при поразках;
  • Велика сила волі, активність, динамічність;
  • Терпіння слабке;
  • Значне переоцінювання своїх здібностей;
  • Ставлення до критики – збуджене;
  • Ставлення до нового – позитивне.

      У роботі    з    холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет дорослого,

цілеспрямованість педагогічних впливів. Тактовно запобігати зривові, враховувати мотиви вчинків, залучати до активної діяльності, пов’язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

 Їхня не втомлюваність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустотливість, задиркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною сварок та бійок з однолітками. Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції, через програвання можливих ситуацій.

 Необхідно з розумінням ставитися до "зривів" у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватне само оцінювання.

 Застосування покарань крику до холерика неефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а пояснити, чому так не можна і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила  - без покарань і нотації навчити вибачатися, допомогти для цієї людини зробити щось добре, обговорити, як наступного разу слід учинити в аналогічній ситуації. Спілкуючись з цими дітьми потрібно враховувати їх запальність. Ніколи не ведіть з ними бесіди в присутності інших учнів. не починайте спір з учнями-холериками, коли вони вже "завелися", тому що до їх свідомості не доходять ніякі аргументи, переконання, тому необхідно дочекатися спаду збудження і почати розмову з підкреслення того, що  було сказано даним учнем правильно. Стратегія побудови стосунків з холериками повинна бути однозначною: справедлива вимогливість, сприяння оволодінню прийомами ефективної саморегуляції поведінки, допомога в формуванні вміння володіти собою.

 Меланхолік (слабкий).  Цим дітям притаманні:

  • Швидка втомлюваність, в’ялість, мала активність, підвищена чутливість;
  • Пригніченість та розгубленість при невдачі;
  • Повільна зміна почуттів та настрою;
  • Невпевненість в собі;
  • Уповільненість рухів та мовлення, одноманітність міміки;
  • Соціальна вразливість;
  • Сильний страх у небезпечній ситуації;
  • Болісне реагування на раптове ускладнення обставин, ситуації;
  • Погіршення діяльності при сильних подразниках;
  • Болісна реакція на несправедливість;
  • Висока точність і скрупульозність у діяльності;
  • Глибокі і довготривалі емоційні переживання;
  • Настрій  нестійкий, з перевагою песимізму;
  • Терпіння дуже слабке;
  • Адаптація важка;
  • Часте недооцінювання своїх здібностей;
  • Велика наповнюваність і недовірливість.

    Меланхоліку  слід   приділяти    увагу,  турботу  і доброту. Головні особливості цих дітей:

лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану. Виховувати волю, наполегливість, почуття власної цінності в колективі. Потрібно через первинний проміжок часу організовувати для нього "ситуацію успіху". Уважно стежити за настроєм та інтересами меланхоліка, потрібно заохочувати його заняття в гуртках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

 Меланхоліки часто відрізняються сором’язливістю. Дитині слід пояснити, що соромитися – нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, і в кожній конкретній ситуації допомагати знайти спосіб оволодіння собою.

 Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, тому його необхідно навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати добову і тижневу тривалість праці і відпочинку.

 В Японії для визначення індивідуальних особливості характеру використовують тест "яка у вас група крові?". На думку японців, група крові більшою мірою визначає характер та індивідуальні особливості людини. Це підтверджують дослідження японського вченого Пошитале Йоми,  у яких брали участь понад мільйон людей. Дані, підтверджені спостереженнями за дитиною з боку вихователів і батьків.

 І група крові: Дитина прагне стати лідером. Якщо поставить собі мету, то боротиметься за неї, доку не досягне. Вірить у свої сили, емоційна. Серед недоліків – ревнощі, амбіційність.

 ІІ група крові: Дитина  віддає перевагу гармонії, спокою і порядку. Добре зближається з іншими дітьми, контактує з оточуючими. Терпляча, чуйна, доброзичлива. Недоліки: упертість і нездатність розслабитися.

 ІІІ група крові: Це потенційний індивідуаліст – схильний робити так, як йому подобається. Дитина легко пристосовується до всього, гнучка і мрійлива.

 ІV  група крові: Це спокійні, врівноважені діти, їх люблять, їм довіряють, поруч з ними добре і комфортно. Уміють розважатися, тактовні, справедливі щодо оточуючих. Але інколи дуже різкі, довго вагаються перед прийняттям важливого рішення.

 До індивідуальних психо-фізіологічних особливостей відносяться і домінування правої чи лівої півкулі головного мозку. У дітей лівшів, як правило, дуже високий рівень понятійного мислення, вони з усіма інтелектуальними завданнями впораються набагато краще за однолітків. За сприятливих умов вони в максимальному ступені здатні до творчого самовираження. Діти-лівші дуже часто відчувають себе не такими, як усі. Переробка інформації у них швидка, миттєва, інтелект невербальний, інтуїтивний, схильність до практики, ектровертованість. Правші: переробка інформації – повільна, послідовна, інтелект – вербальний, логічний, схильність до теорії, інтровертованості.

Таблиця рекомендацій щодо створення умов для успішної навчальної діяльності учнів з врахуванням психофізіологічних особливостей

Психофізіологічні

характеристики

Умови, необхідні для успішної діяльності

Тип нервової системи

Сильний,

сангвінічний

Різноманітні завдання за змістом та засобами рішення. Використання активних форм навчання (робота в групах, дискусії ігри). Колективний, змагальний характер завдань.

Сильний,

флегматичний

Необхідно більше часу  на виконання завдань, на підготовку біля дошки. Індивідуальний послідовний інструктаж та послідовне викладання навчального матеріалу. Але порід з тим необхідно привчати слідкувати за розподілом часу на виконання навчальних завдань, стимулювати постійний самоконтроль темпу виконання завдань. Можна організовувати співробітництво повільних учнів з рухливішими однолітками.

Сильний,

холеричний

Завдання, які передбачають нетрадиційні способи пізнавальної діяльності, часта зміна видів діяльності, використання ігор, інсценіровок, конструювання. Вимога дисципліни, відповідальності. Починати розмову з холериком необхідно з виділення того, що було у відповіді вірним, а потім вже вказувати на помилки.

Слабкий

 меланхолічний

Робота у тихій, спокійній обстановці, індивідуальний повільний темп. Виконання завдань, які не вимагають розподілу уваги, переключення з одного виду діяльності до іншого. Зручні відповіді у письмовій формі. Надавати більше часу для відпочинку. Опитувати, викликати їх до дошки краще на початкових етапах уроку. Таких учнів потрібно систематично заохочувати, підкреслювати позитивні риси (акуратність, старанність, прискіпливість).

Стать

Дівчата

Краще виконують типові, шаблонні задачи. Створення сприятливої обстановки. Оптимальний рівень працездатності на початку уроку. Перевтомлення ускладнює правопівкульні процеси (орієнтування у просторі, емоційне самопочуття).

Хлопці

Виконання пошукової діяльності, рішення принципово нових задач. Повільний період адаптації до роботи. Перевтомлення ускладнює лівопівкульні процеси (мовлення, усвідомлення).

Тип функціональної асиметрії півкуль головного мозку

Лівопівкульний

Необхідні технології, чіткі інструкції, абстрактний, лінійний стиль викладання інформації від частки до цілого, неодноразове повторення учбового матеріалу, перевірка виконання роботи, тиша на уроках.

Правопівкульний

Необхідні контекст, зв’язок інформації з реальністю та практикою, аналіз від цілого до частки, задачи зорово-просторового аналізу, творчі завдання, експерименти, емоції, музикальний фон, мовний ритм.

Домінуючий канал сприйняття

Візуальний

Спілкуватися з дитиною  на "її мові", використовуючи слова, що описують колір, розмір, форму, місце розташування; виділяючи кольором різні пункти або аспекти змісту; записуючи дії, використовуючи схеми, таблиці, наочні посібники, відео та ін. Виконання письмових вправ. Використання письмових інструкцій та завдань. Роблячи зауваження краще похитати головою, погрозити пальцем.

Аудіальний

Використання  варіацій голосу (гучність, паузи, висоту), сигнальних слів (говорити, слухати, іншими словами, звук, тон, бесіда та ін.) відображаючи тілом ритм мови (руками. головою). Рекомендуються дискусії, оповідання, усні задачи, вправи. Роблячи зауваження краще сказати пошепки "ш-ш-ш";

Кінестетичний

Використання жестів, дотику, сигнальних слів (відчуваю, керую, дію та ін.). Пам'ятати, що кінестетики навчаються за допомогою м'язової пам'яті; чим більше перебільшення, тим краще для запам'ятовування; дозволяти їм програвати в ролях частини вашої інформації. Передача інформації в грі, при виконанні практичного експерименту. Зміна видів діяльності. Роблячи зауваження покласти руку на плече, поплескати по ньому.

Час перебування дитини в початковій школі для її подальшого становлення та навчання — вирішальний, іноді визначальний, а в декого й доленосний. Саме в цей період у дитини активно вдосконалюються її енергетичні та фізичні параметри майбутнього життя. Визначаються потужність сили думки, розвиток її почуттів та уяви. Зрозуміло, що всі потенціали дитини формуються ще задовго до її приходу до школи. Але вже в період навчання в початковій школі вони набувають певних контурів дорослої людини. Тому цей час важливий для формування задатків, закладених у дитині, й інтенсивної розбудови потенційних здібностей.

Ось чому сучасний учитель повинен бути обізнаний із досягненнями не лише загальної, вікової, педагогічної психології, а й з основами психофізіології та її розділами — віковою психофізіологією, нейропсихологією, а також нейропедагогікою. Врахування особливостей діяльності головного мозку дитини допоможуть краще організувати процес навчання та виховання дитини, активізуючи її природні можливості. Це дасть змогу включити в дію її творчі здібності і згармонізує дитячу діяльність у межах її природних можливостей.

 

~ 1 ~

Оксюк Наталія Іванівна

docx
Додано
4 березня
Переглядів
144
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку