Інформаційний матеріал до презентації " Замки Тернопільщини"

Заочна мандрівка

 замками Тернопільщини

Мета : познайомити учнів із історією Тернопільщини, зацікавити більше самостійно пізнати,  виховувати любов до рідної Батьківщини, розуміння її значущості для кожної дитини, поняття того, що її доля залежить від кожного; виховувати патріотизм, розширювати знання дітей.

Слайд 1-2

Бережанський замок

        На час заснування гетьманом Миколою Синявським це був один з найбагатших замків України. На татарських картах замок позначали червоним кольором – що означало «неприступний». Двічі, у 1675 та у 1676 роках, твердиню намагалися взяти турецькі війська, але були змушені відступити. Крім того, цей замок також відомий так званими «золотими кімнатами», в яких був багато оздоблений інтер’єр, цінні витвори мистецтва і велика бібліотека.Сьогодні у Бережанському замку діє виставка: на першому поверсі – кам’яних оздоблень і старих фотографій замку й замкової каплиці; на другому – фрагменти скульптур та оздоб надгробків із замкової каплиці і міщанських меблів кінця ХІХ – першої третини ХХ століття.

 Коли над землею займається ранок
І будиться вітер у спокої віт, —
Проміння цілує мої Бережани
І вершник із вежі летить у зеніт.

Зоря світанкова палає весняно.
У кожному серці осяює день
І в сьоме століття мої Бережани
Злітають на крилах труда і пісень.

Мої Бережани, мої Бережани,
Прабатьківське місто у ріднім краю, —
Навік вам дарую чуття полум’яне,
І вірність, і пісню синівську свою.

Слайд 3-5

Скалатський замок

Перший камінь замку заклав Кшиштоф Віхровський у першій половині 17 століття. Згодом споруда перейшла як придане доньки Кшиштофа у власність родини Фірлей. Великих руйнувань замок зазнав за часів Визвольної війни 1648-1657 рр. та від татаро-турецьких набігів у 1670-их. Відроджений наприкінці ХVIII століття родиною Водзіцьких замок став родинним маєтком аж до 30-их років XX ст., допоки чергових руйнацій йому не завдала Друга світова війна.Сьогодні замок у Скалаті входить у Національний заповідник «Замки Тернопілля». В уцілілих вежах відкрита музейна експозиція. У ній представлено середньовічну зброю, картини і дерев`яні скульптури. Вiдкрито пiдземелля. Де шлях свій скелі Товтри розпочали,
Вітри злетілись з сивого Збруча,
Постало місто моє древнє — Скалат,
Моє начало всіх людських начал.

Я з тих країв, де корені народу,
І шмат землі — моя Галичина
Ще пам’ятає, із якого роду
Походить материнська твердь земна.

Пов’язаний фортечними валами,
Під Медобори влігся горілиць
Мій Скалат рідний — місто над містами,
Яке гарніше від мільйон столиць!

Мій Скалат б’ється в України грудях,
Цвіте на віковічній цій землі.
Стрічають всіх гостинні наші люди
Завжди із хлібом-сіллю на столі.

Цвітуть сонцями жовті перевесла
На синім фоні батьківських осель.
Тут нація із забуття воскресла
І Україна тут — понад усе!

Слайд 5- 7

Вишнівецький замок

 Вишнівецький замок, заснований у 1395 році Дмитрієм Корибутом, проіснував до 1649 року. Тоді, після Зборівському миру, його вщент пограбували і зруйнували татари. Тож на початку 18 століття останній з князів Вишневецьких Міхал Сервацій перебудовує розорений родинний замок у пишний палац за типом французьких заміських резиденцій. За часів князів Мнішків у палаці була велика науково-художня бібліотека, а також діючий театральний зал. Позаду палацу був закладений парк, проект якого приписують ірландському майстру садово-паркового мистецтва Діонісію Міклеру.Сьогодні Вишнівецький палацово-парковий комплекс має статус Національного заповідника. Довкола палацу збережені фрагменти оборонних стін 1640 року. А у самому палаці діє музей, який є філією музею-заповідника «Замки Тернопілля»

Під Вишнівцем —
білі накидки святош:
за Байду під Вишнівцем
моляться вишні.
І зблідли в навік неподолану
товщ
на Хортиці скелі —
амвони Всевишні.
Під Вишнівцем —
чорні накидки сутан:
то моляться вишні
простити Ярему.
Та в гніві зчорнів
гайдамацький майдан
із скелями Хортиці —
в плаху недремну!
Під Вишнівцем вишні
зійшлись для молінь.
На жовтім облаченні —
згіркла осада:
немає, немає чеснот на землі.
В Почаєві — зрада.
на Хортиці —
зрада.
Під Вишнівцем вишні —
стіною для зайд:
з Почаєва чути чуже
«Алілуя».
Скатовано,
зігнуто,
скуплено
байд,
лиш пісня про Байду
одна
козакує...

Слайд 8-9

Теребовлянський замок

Дерев’яна фортеця на Замковій горі була ще за часів теребовлянського князя Василькав в 11 столітті. В 1241 році фортецю захопили і зруйнували орди Батия. Відродили і зміцнили твердиню вже у середині 14 століття як форпост польського королівства. Утім, це не врятувало її від пошкоджень під час наступних татаро-турецьких набігів, а 1594 року замок захопили повстанські загони Северина Наливайка. Нову величну кам’яну фортецю звів на замковій горі уже в 1631 році місцевий староста Олександр Балабан. Ці мури зазнали багато наступів: 1648 року – військ Богдана Хмельницького, 1673-1688 – ординців. Після останніх руйнувань Теребовлянський замок більше не підіймався з руїн.Сьогодні теребовлянська твердиня входить до складу заповідника «Замки Тернопілля». Її кам’яні мури з міста проглядаються мало – через густу рослинність на горі, але в цілому вони збереглися добре. На території фортеці є також відновлений у 2012 році пам’ятник Софії Хшановській – яка очолила оборону замку під час турецько-польської війни

 Щастям волі вирує довкілля,
З підневліьних звільнившись століть,
Теребовля — перлина Поділля;
В історії свідком стоїть.

Батьківщино, рідний мій краю,
Безмежно тебе я кохаю,
Ти в думах, в піснях, в зелен гаях,
В твоїх галичанок очах.

Князь Василько хоробрий тут княжив,
Хоч той час — вікова далечінь.
Його долю тут кожний розкаже.
Тут живе дух його поколінь.

               Тут з полями гаї обнялися.
              Вітри славу героїв гудуть,
               Зрілий лан з синім небом злилися,
                «Многа літа» зозулі кують!

Слайд 10-11

Язловецький замок

 Перша згадка про замок датується 14 століттям, коли його будівництво розпочали магнати Бучацькі-Язловецькі. Далі за часів різних власників фортеця постійно добудовувалася і змінювалася. Так, 1643 року замок купив коронний гетьман Станіслав Конєцпольский. Разом із сином Олександором він прибудував північну напівкруглу вежу і оточив твердиню Нижнім замок як додатковим кільцем оборони. Це допомогло споруді витримати не один штурм, проте перед натиском турецьких загонів у 1672 і ординців 1675 вона таки не встояла. У 1747 році новий власник фортеці Станіслав Понятовський перебудовує нижній замок на палац.Сьогодні Язловецький замок належить до Національного заповідника «Замки Тернопілля». В ньому добре збережений великий та пишний портал, стіни, які подекуди сягають 4 метрів. А у приміщенні палацу діє жіночий монастир та санаторій, на другому поверсі – домовий костел і музей Блаженної Марселіни Даровської.

Там, де несе свої води
Швидкоплинний Вільховець,
В незапам'ятні часи виросло село
З поетичною назвою Язловець.
Я вітаю тебе
Моє рідне село.
І думками мене
Завжди кличе воно.
А околиці твої
Прикрашали завжди
Величні пагорби
І зелені ліси.
Згадаю про тебе
І дивуюсь знову:
Ти було у давнину
Конкурентом Львова.
Проходили віки,
Ти завжди піднімалось з руїни.
Тож, живи, працюй і розквітай
У вільній, незалежній Україні

Слайд 12-13

Кременецький замок

Міцні укріплення із земляних валів та дерев’яних стін були у Кременці на горі Бона ще до татаро-монгольської навали. Твердиня змогла встояти перед венгерським королем (1226р.), ордами Батия (1241 р.) і хана Куремси (1254 р.). А у 1259 її розібрав князь Василько на вимогу монголів. Відбудували фортецю вже литовські князі у 14 ст., звівши замість дерев’яних муровані стіни та башти з каменю-пісковика. 1648 року замок захопили і зруйнували козаки. Але частина приміщень споруди ще певний час слугувала сховищем для зберігання актових книг ґродського і земського судів.Сьогодні замок входить у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник. Хоча замість неприступної твердині тепер на Замоковій горі (100 метрів над містом) височіють руїни: башта над воротами, «Башта над новим домом», в’їздна арка у готичному стилі, частина бічних оборонних стін. На замку встановлено дві дошки – охоронна, як пам’ятки архітектури, і меморіальна, як згадка про битву з ордами Батия.

 Коли і як
            ти втратив власне Я
В своєму імені,
            мій древній Крем’янець?
Хоч вистояв
            Не відстояв
Праукраїнського,
            виходивши на герць.
Ні, не зломили
            Лихо і орда
Похресників із плем’я
            Мокосіїв;
Всього лиш єзуїтка
            молода
У ліжку про любов проголосила.
            Коли безсилі
війни і чума,
то вірами розділять
            слабодухих.
Як місту зватися
            вирішує сама
Чи духівник
            нашіптує на вухо.
наїхало
            панянок і панів
І зведено костел
            під саме небо.
Закременіло місто,
            час зітлів,
Вже не народ рятує лицар,
            Себе.
І білий камінь
            обніма вогонь.
І князь на Замковій горі
            як справжній мрець
Щоночі молиться
до батьківських ікон.
Душа ще Крем’янець,
А серце Кременець.

Слайд 14-15

Збаразький замок

Проект замку, на замовлення Кшиштофа Збаразького, був розроблений італійським архітектором Вінценцо Скамоцці. У 1627 році Генріх ван Пеен зробив зміни у плані забудови, щоб покращити оборонну здатність споруди, новим власником якої став молодший брат Кшиштофа – Юрій. У 1649 році замок взяв в облогу Б.Хмельницький, а у 1675 році фортецю захопили і спалили турки. Опісля твердиню відновив Дмитро Вишнивецький, зробивши з неї свою резиденцією. З 1682 тут господарював уже Станіслав Потоцький, нащадкам якого замок належав до середини 19 століття.Сьогодні Збаразький замок має статус державного історико-архітектурного заповідника. Був номінований на звання одного із семи чудес України. Тут діє краєзнавчий та історичний музей із понад 25 виставковими залами (археологія, етнографія, ремесла краю, зброя, твори сакрального мистецтва, нумізматика, органний зал, виставки картин, скульптури, вишивки

На березі Гнізни твердиня стоїть,
Пеан наш безсмертя і слави,
Козацького роду святий оберіг,
Колиска відваги й наснаги.
Із зшитку минулих буремних століть
Знов велет постав із руїни,
Окроплений кров’ю усіх поколінь,
Воскреслий в вінку України,
Витає над замком відлуння боїв,
В них дух Богуна, Морозенка,
Хоругви Чарноти, і здвиг козаків,
І голос Богдана безсмертний.
Над Збаражем, в небі, летять журавлі,
Тужливо над містом курличуть...
Чи чуєш, мій друже, в небесній імлі
До тану нового нас кличуть.
Ми волю і віру у нове життя
Вже вкотре згубили в дорозі...
То ж знову ординська, проклята чума
Зухвало стоїть на порозі.
Нове павутиння сплітає вампір,
Не знає він меж, ні границі.
Йому зради мало, давай «рускій мір»
Й нахабно плює нам в зіниці.
Допоки будемо по вуха в багні
Стогнати від болю й розпуки?
Погляньте у небо, летять журавлі —
Провісники світла! Не круки...
Донині на Гнізні твердиня стоїть,
Пеан наш звитяги і слави,
Оновлений свідок усіх поколінь, —
Як парость нової держави.

Слайд 16-17

Білокриницький замок

 У 1840-их роках Юзеф Чосновський на місці колишнього замку зводить розкішний неоготичний палац, який своїм зовнішнім виглядом нагадував середньовічні англійські замки. Проте завершити будівництво Чосновському не вдалось, а через борги, які він залишив спадкоємцям, у 1860-их роках недобудований палац виставили на публічні торги. Новим власником маєтку став росіянин Олександр Воронін, який був вихідцем із кріпаків Курської губернії, проте зумів дослужитися до генеральського чину та посади чиновника особливих доручень при київському генерал-губернаторові. Новий господар завершив будівництво шикарного палацу. Мабуть пам"ятаючи про своє походження Воронін заповів своє майно на освіту дітей місцевих селян. У 1892 році в палаці відкривається сільськогосподарська школа, яка була досить престижною в околицях Кременця, проте після першої світової війни припинила своє існування. На початку 20-х років ХХ ст. тут відкрили агрономічну й лісову школу. Навчальний заклад на території палацу працює і сьогодні. Зараз тут перебуває кременецький лісотехнічний коледж.