5

 

І. SOFTSKILLS ТА ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКА СФЕРИ ПОСЛУГ

Найчастіше, коли говорять про навички, мають на увазі професійні знання і вміння. Але не менш важливі й Soft Skills —комплекс неспеціалізованих, надпрофесійних навичок, які відповідають за успішну участь у робочому процесі, високу продуктивність і, на відміну від спеціалізованих навичок, не пов'язані з конкретною сферою.. На Давоському економічному форумі у 2016 році у звіті про майбутнє професій визначили, що в майбутньому саме вони будуть найбільш необхідними для будь-яких професіоналів, оскільки основні з них включаються в опис будь-яких вакансій.

Які ж це навички? Комунікація, уміння пристосовуватися, бажання навчатися, навички тайм-менеджменту.

Для чого вони потрібні? Soft Skills допомагають швидше адаптуватися до змін на ринку праці та переорієнтуватися в разі втрати актуальності вашої сфери зайнятості. Варто визнати, що soft skills - це компетенції майбутнього. З двох професіоналів більш успішним стане той, хто буде розвивати свої соціальні компетенції. Ймовірно, він зможе зробити більш успішну кар'єру, ніж його нетовариський колега.

Таким чином компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у закладі професійної (професійно-технічної) освіти необхідно формувати в трьох основних компетентнісних напрямках :

§   вузько фахові компетенції – або «Хард»-навички – це те, чому нас вчать у ВУЗах, наприклад програмування, англійська мова, математика, економіка, філологія, медицина і  т. д –  спеціалізовані знання і вміння які вимагаються у певних професіях;

§   особистісні компетенції – це те, як ми приймаємо рішення, як ми організовуємо свою діяльність, як ми будуємо логіку своєї діяльності, як ми поводимось з часом, критичне мислення;

§   і третій  – це   так звані соціальні компетенції . Туди входить вміння комунікувати, вміння поводитись з конфліктами, вміння та здатність працювати у групах/командах, також знання людської природи і поводження з людьми.

7

ставитися до поведінки своїх колег для надання їм (у разі необхідності) допомоги і підтримки; обирати доцільну стратегію комунікативної поведінки у процесі обслуговування; враховувати психологічні особливості клієнтів різних типів і підбирати відповідні комунікативні методи роботи з ними. З огляду на викладене, специфіка професійнокомунікативної діяльності кваліфікованих робітників сфери послуг полягає в тому, що вони мають з’ясувати потреби клієнта, збагнути сутність проблемної ситуації та визначити шляхи її вирішення; особисто долучитися до конструювання взаємин із клієнтом на засадах взаєморозуміння. Необхідність впливати на поведінку споживачів послуг ставить фахівців у певну залежність від них і накладає на них високу відповідальність за результат комунікативної взаємодії.  

Для розвитку професійної комунікативної компетентності кваліфікованих робітників сфери послуг важливо дотримуватись загальнодидактичних (науковості, систематичності і послідовності, гуманізації, доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей) та специфічних принципів професійної (професійнотехнічної) освіти (комунікативності, міждисциплінарності, контекстності, проблемності, активності). Використання цих принципів активізує формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників, формує у них внутрішню установку на її розвиток.

Відповідно до цих принципів слід розробляти зміст освіти загалом і кожного заняття, здійснювати відбір цілей та організаційних форм заняття з тієї чи іншої теми. Важливо враховувати, що успішний розвиток професійної комунікативної компетентності можливий тільки в системі спеціального навчання. З огляду на це важливою умовою розвитку комунікативної компетентності є відбір необхідного за змістом навчального матеріалу, адекватного поставленим цілям розвитку усіх складових професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг. Відібраний матеріал повинен допомогти навчати майбутніх робітників умінню ставити й вирішувати різні типи професійних комунікативних завдань: визначати цілі комунікації, оцінювати ситуацію, наміри й комунікативну тактику партнерів, змінювати свою мовну комунікацію залежно від ситуації, тобто навчати повноцінної мовленнєвої діяльності.  

Однак, щоб здобувачі освіти закладів професійної (професійнотехнічної) освіти виробили необхідні уміння комунікативної взаємодії, викладачам необхідно оволодіти технологіями систематичного і цілеспрямованого формування у майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг професійної комунікативної компетентності.  

 

 

 

8

ІІ ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ

КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Інноваційний розвиток нашого суспільства, підвищення вимог до підготовки робітничих кадрів в Україні вимагають істотної модернізації системи професійної освіти, насамперед освітнього процесу. У свою чергу, практико-орієнтована компетентнісна методологія має докорінно змінити й саму організацію навчального процесу.

Термін “інновація” (із латинської innovatio – оновлення, новизна, зміна) означає нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, які вносять у середовище впровадження нові стабільні елементи (нововведення), що викликають перехід системи з одного стану до іншого [ВТС].  

Організація економічного співробітництва та розвитку говорить про інновації як про нові продукти, бізнес-процеси чи організаційні зміни, що створюють багатство або соціальний добробут.

Педагогічна інноватика за своєю сутністю – складне утворення, яке охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів: - створення нового в системі освіти та педагогічної науки (нове в педагогіці, класифікація педагогічних інновацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння і використання, традиції і новаторство, етапи створення нового в педагогіці); - сприйняття нового соціальнопедагогічним товариством (специфіка сприйняття, освоєння та оцінювання, усвідомлення педагогічним співтовариством того, що виникає в педагогічній теорії і практиці); - система рекомендацій для теоретиків і практиків щодо пізнання інноваційних освітніх процесів та управління ними (осмислення практики застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження, використання нового на засадах варіативності) [педагог.сл., с.43].  

Інновації в освіті це завжди сплановані, спеціально організовані, обов’язково реалізовані процеси здійснення якісних перетворень в освітньому процесі: цілей освіти та способів їх досягнення, змісту освіти, методів, прийомів і форм організації навчального процесу, характеру взаємодії вчителя і здобувачів освіти, в управлінні освітньою системою, у засобах навчання та виховання і в підходах до соціальних послуг в освіті, що значно підвищує якість, ефективність та результативність освітнього процесу. Метою інновацій в освіті є удосконалення освітнього процесу, полегшення сприйняття інформації, підвищення конкурентоспроможності випускників на ринку праці, тощо [Барабась, с.39 ]. Інновацію в освіті трактують як нововведення – або.

Деякі автори визначають педагогічні інновації як специфічну форму передового досвіду, що має радикальний характер, містить нові рішення актуальної проблеми, дає якісно нові результати, що поширюються на інші компоненти освітньої системи. Мельникова О. вважає, що інновації можна трактувати як новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція та послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що 9

істотно підвищують якість, ефективність та результативність навчальновиховного процесу. При цьому, основними елементами освітньої інновації є її носій, який має певну інноваційну ідею та проводить інноваційний експеримент; споживач інновації – здобувач освіти або група слухачів (які здобувають знання з певного напряму); а також інституції, що забезпечують упровадження інновацій у навчальний процес (заклади освіти; органи управління освітою; науково-методичні установи; наукововиробничі підприємства). Барабась Д., Джафаров Д. та Шпак І. стверджують, що інноваціями в освіті є впровадження нових (в даний період часу і для даної території) методів, форм і підходів до передачі знань, формування вмінь і навичок.

Створення нового  в галузі професійної  (професійно-технічної) освіти має свою специфіку, що пов’язана  з особливостями освітніх послуг, що надаються в закладах цього рівня освіти, специфікою професійної підготовки кваліфікованих робітників, підготовку яких здійснюють такі заклади, неповторністю особистості педагога, особливостями здобувачів освіти.

 Нині більшість навчальних закладів системи професійної (професійно-технічної) освіти працюють в інноваційному режимі. Найважливіша риса сучасного навчання – його спрямованість на те, щоб навчити учнів не лише пристосовуватися, а й активно діяти в ситуаціях, які зазнали соціальних змін. Ці освітні орієнтири отримали міжнародне визначення як робочі орієнтири в програмах ЮНЕСКО.

Інноваційна діяльність педагога закладу професійної (професійнотехнічної) освіти пов'язана з проектуванням і реалізацією інноваційних технологій. Вона буде ефективною за умови наявності у нього системи прогностичних, проектувальних, конструктивних, організаційних, комунікативних, рефлексивних, аналітичних та інших умінь.

Істотною особливістю сучасних інноваційних процесів у професійній (професійно-технічній) освіті є їх технологізація – неухильне дотримання змісту й послідовності етапів впровадження нововведень.  Йдеться про гарантовані результати навчання, які досягаються при застосуванні педагогічних технологій (технологій навчання, освітніх технологій, дидактичних технологій тощо).  

Ідея технологізації навчального процесу належить видатному педагогу Яну Амосу Коменському (1592–1670 рр.). Технологічно школа мала бути, на думку Я. Коменського, «дидактичною машиною», «майстернею», «живою друкарнею», що «друкує» людей. За правильного користування цією «машиною» маємо гарантовано отримати очікуваний результат. Мислитель прагнув знайти такий «порядок» навчання, який би перетворив школу на «… друкарню, де за один день не друкується ціла книга, а щодня друкують одну сторінку». Поняття «педагогічна технологія» визначають як систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом 10

врахування людських і технічних ресурсів та взаємодії між ними для досягнення більш ефективної форми освіти.  

Поняття «педагогічна технологія» у психолого-педагогічній літературі вживається у різних аспектах: як напрям у дидактиці; технологічно розроблена навчаюча система; система методів і прийомів викладання; як модернізація дидактичної системи на основі вивчення і дослідження елементів, що її утворюють тощо. Ми поділяємо думку професора Бахтіярової Х.Ш. про те, що «педагогічна технологія - це упорядкована система дій, виконання яких призводить до гарантованого досягнення педагогічних цілей, наприклад, проблемне навчання, кредитномодульне, розвивальне тощо. Таким чином, якщо освітні технології відображають загальну стратегію розвитку освіти, то педагогічні технології розкривають тактику їх реалізації.  

Поняття «інноваційна технологія»  В.П. Безпалько трактує як «систематичне і послідовне практичне втілення заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу; проект певної педагогічної системи, реалізованої на практиці». В.І. Загвязинський розглядає його як «галузь знань, що охоплює сферу практичних взаємодій учня та вчителя у будь-яких різновидах діяльності, зорганізованих на засадах чіткого цілепокладання, систематизації, алгоритмізації прийомів навчання». Як «системну сукупність і порядок функціювання всіх особистісних, інструментальних та методологічних засобів, що їх використовують для досягнення педагогічної мети,» визначає інноваційну технологію М.В. Кларін, а як «технологічно розроблену навчальну систему; систему методів та прийомів професійної роботи вчителя; методику та окремі методи виховання - П.І. Підкасистий. Г.К. Селевко стверджує, що це «частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє мету, зміст та методи навчання, а також проектує педагогічні процеси; опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення запланованих цілей навчання; здійснення педагогічного процесу, функціювання всіх особистісних, інструментальних і педагогічних засобів; технологія окремої частини навчально-виховного процесу.»

Зважаючи на те, що впровадження інноваційних педагогічних технологій  передбачає систему вмінь, що забезпечують проектування і реалізацію навчально-виховного процесу, педагог професійного (професійно-технічного) закладу освіти має оволодіти вміннями організації кожного етапу освітньої діяльності з урахуванням низки чинників: пріоритетності цілей професійної освіти, специфіки змісту навчання, вікового і освітнього рівня здобувачів освіти, фізичного стану, рівня навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Технологія навчання – це детально виважена модель спільної діяльності з проектування, організації та проведення освітнього процесу.

Нині розроблено значну кількість технологій навчання, що спонукає до теоретичного узагальнення, аналізу, класифікації та вибору оптимальних.  

11

Найбільш ефективними для формування професійної комунікативної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг, на наш погляд є такі інноваційні педагогічні технології: проблемного навчання, ситуативного моделювання, технологія колективного та групового способу навчання, розвитку критичного мислення, інтерактивного навчання, інтегрованого навчання, мотивації успіхом, розвивального навчання, інформаційно-комунікаційних технологій.

Технологія проблемного навчання

Ця  технологія передбачає використання проблемних завдань, проблемне пояснення предмета навчання. Готуючись до заняття, викладач має виокремити суперечливі твердження, сформулювати їх у вигляді проблемного питання та запропонувати здобувачам освіти віднайти найбільш ефективні шляхи його розв’язання. При цьому діяльність викладача має бути організована таким чином, щоб майбутні кваліфіковані робітники чітко усвідомлювали алгоритм  вирішення поставленої проблеми:  що задано і відомо, що невідомо і що належить розв’язати. Це вимагає чіткості пояснень і формулювань, тому проблемний виклад матеріалу належить поєднувати з пояснювально-ілюстративними та іншими активними методами навчання. Проблемні ситуації можна створювати на усіх етапах заняття, однак проведення таких занять потребує ретельної підготовки і високого рівня педагогічної майстерності викладача. Зіштовхнувшись із проблемною ситуацією, здобувач освіти за правильної постановки завдання вникає в неї і самостійно або за підтримки викладача намагається знайти шляхи та методи її розв’язання.

ГРИГІР ТЮТЮННИК “ТРИ ЗОЗУЛІ З

ПОКЛОНОМ”

Ò "Як вони чули одне одного - Марфа і тато? Як?..."

Ò "Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?"

 

 

Щоб ефективно розв’язувати проблемні завдання необхідно дотримуватися такої послідовності дій: проблемне питання – проблемна ситуація – проблема – гіпотеза – доведення гіпотези – аналіз – умовивід – висновок або узагальнюючий підсумок.

Викладач при цьому виконує роль досвідченого диригента, що керує самостійною роботою майбутніх кваліфікованих робітників, активізує їхні думки, підводить до самостійного розв’язання поставлених проблем.

Така технологія дозволяє розвивати пізнавальний інтерес, який, у свою чергу, сприяє формуванню мотивації до навчання.

12

Найбільш ефективним для формування ПКК може бути вирішення міжпредметних  навчальних проблем, які виникають у навчальному процесі в результаті міжпредметних зв’язків та зв’язку навчання з життям; їх розв’язують методами різних предметів.   

 

У контексті технології проблемного навчання найбільш придатними для використання в ЗП(ПТ)О сфери послуг є методи проблемного викладу, за якого викладач самостійно ставить проблемне завдання та самостійно окреслює шляхи його вирішення, та частково-пошукові методи, коли до розв’язання поставлених викладачем проблем залучаються здобувачі освіти. Дослідницький метод, за якого майбутні кваліфіковані робітники самостійно ставлять проблему, шукають шляхи її вирішення, отримують результат та перевіряють його може бути використаний лише за наявності достатньо глибоких знань та внутрішньої мотивації до такої діяльності.  

 

Технологія ситуативного моделювання

Використання цієї технології допомагає наблизити навчання до реалій практичної професійної діяльності, відтак надають можливість майбутнім кваліфікованим робітникам опанувати професійними знаннями і уміннями, навичками адаптації до мінливого середовища сфери послуг, набути практичного досвіду, конкурентоспроможних якостей.  Ситуативне моделювання покликане створити такі умови, за яких би кожен навчався успішно і з цікавістю, розкривав свої здібності і таланти, був готовий до творчої самореалізації.

В цій моделі викладач виконує роль інструктора, який знайомить з правилами гри, консультує, судді, який коригує хід гри, дає поради, тренера, який дає підказки для пожвавлення гри,  модератора, який організовує обговорення.

Найбільш ефективними є імітаційні ігри, які дозволяють відтворити предметний і соціально-психологічний зміст професійної діяльності, типові проблемні й конфліктні ситуації і допомагають відпрацювати навички їх розв’язання. Під час таких ігор майбутні кваліфіковані робітники можуть пережити, відчути взаємодію учасників у різних комунікативних ситуаціях, випробувати різні комунікативні стратегії, перевірити дієвість певних  

 

14

об’єднати знання та навички, перетворити знання з передумови до дій у самій дії. Наприклад, здобувачам освіти можна запропонувати розіграти діалог «Співбесіда», «Ділові переговори», «Презентація» тощо.

Ділові ігри, розроблені під конкретні професійні ситуації, вводять здобувачів освіти у сферу виробничої діяльності: виховують у них здатність встановлювати комунікативний контакт, орієнтуватися в змінних умовах спілкування, удосконалювати навички нормативного використання професійної лексики, висловлювати свою точку зору та вміти аргументувати її, не допускати конфліктів або  знаходити рішення щодо їх вирішення. Успіх ділової гри залежить від низки організаційних, методичних, психологічних, технічних факторів.

Із загального кола питань, що впливають на якість і результати гри, виділяють такі: вдалий вибір теми, її актуальність та дискусійні можливості; підбір учасників гри, розподіл їх на підгрупи, відділи, посади з урахуванням знань здобувачів освіти й мікроклімату в групі; чітка розробка завдань; відпрацювання різних варіантів; напрацювання «запасних» ситуацій; аналіз гри, її оцінка, анкетування учнів. Тільки та гра може вважатися діловою, в якій чітко розроблені виробнича модель об’єкта або процесу, ігрова модель професійної діяльності учасників, система пізнавальних та ігрових мотивів.

У діловій грі треба ставити дві цілі: ігрову і дидактичну, однак якщо не дотримуватися вимог до проведення таких ігор, ймовірне переважання ігрової цілі над дидактичною, що недопустимо. Спеціально розроблені ділові ігри найкраще сприяють засвоєнню матеріалу.

Ділова гра складається з трьох етапів: підготовчий, ігровий і заключний. На першому етапі керівник гри готує учасників до гри, здійснює розподіл ролей. Учні вивчають літературу, нормативні документи, розглядають можливі варіанти завдань, готують необхідні атрибути гри.

Другий етап – безпосередньо гра. Керівник не втручається в її хід, його мета видати завдання, додаткову інформацію, стежити за дотриманням часового режиму і спрямувати гру на розвиток в учнів аналізу конкретної виробничої ситуації і проблеми. Гра може відбутися у тому випадку, коли в ній є ролі, що взаємодіють між собою, проблема, правила гри, ігровий результат.

На третьому етапі обговорюються результати гри. Оцінюється діяльність кожного учасника: за що і як він заохочується, і навпаки .

Під час гри учні реалізують комплекс умінь: бачення ситуації в цілому; вміння аналізувати складові частини об’єкта діяльності; виділення в цій ситуації предмета дій, мети, засобів та результатів, яких потрібно досягти; постановка завдання; виконання дій, спрямованих на вирішення конкретних виробничих завдань; проведення оцінювання та аналізу результатів діяльності; прийняття самостійних рішень.

Можна констатувати, що під час проведення ділової гри здобувачі освіти набувають навички самоорганізації, вміння самостійно планувати свою діяльність, цілеспрямованість, вміння домовитися про розподіл ролей та здійснювати діяльність відповідно до них, розвивається здатність враховувати думки інших і допомагати один одному заради досягнення поставленої мети –

16

Технологія розвитку критичного мислення

  Це система таких педагогічних прийомів, що спонукають здобувачів освіти до дослідницької та творчої активності, сприяють усвідомленому сприйняттю навчального матеріалу, узагальненню набутих знань. Впровадження цієї технології сприяє формуванню вміння критично оцінювати інформацію, що надходить з навколишнього світу, професійні ситуації, за результатами аналітико-синтетичної розумової діяльності робити власні висновки та приймати нестандартні рішення, спілкуватися, слухати та чути інших. Очевидним стає те, що знання, набуті  здобувачами освіти у процесі упровадження такої технології,  ефективніші для використання в практичній діяльності, адже вони набуті не у процесі простого  запам’ятовування, а в результаті вдумливого творчого  процесу пізнання світу.

 

Приклад завдання на розвиток критичного мислення

 

 

 

Технологія інтерактивного навчання

За цієї технології домінантною є організація процесу ефективної комунікації, в якій майбутні кваліфіковані робітники як учасники процесу багатосторонньої взаємодії стають більш мобільні, більш відкриті і активні. Така педагогічна інновація передбачає широке застосування діалогічних методів навчання. Використання інтерактивних технологій навчання уможливлює створення таких умов, за яких виникає глибока внутрішня, а не зовнішня мотивація (оцінка, реакція батьків, викладача) та мотивації спільної діяльності на основі співпраці та, співтворчості.

За інтерактивного навчання неприпустимо виокремлення лише одного учасника або домінування однієї думки та ігнорування решти ідей. Під час використання інтерактивного навчання майбутні кваліфіковані робітники сфери послуг опановують прийоми конструктивної критики, у них розвивається культура спілкування з людьми, які їх оточують, вони чаться розпізнавати наближення конфліктної ситуації, проявляти терпимість до помилок інших 17

учасників, приймати оптимальні рішення, логічно та критично мислити, тобто у них формуються компоненти професійної комунікативної компетентності.  

Інтератерактивні технології передбачають такі варіанти роботи з учнями: діяльність у парах, малих групах; використання інтерактивних прийомів «Коло ідей», «Акваріум», «Асоціація», «Мікрофон», «Навчаючи – навчаюсь», «Мозковий штурм», «Незавершені речення», «Ажурна пилка»; дискусійне навчання (дискусія, диспут, дебати); вправи «Відстрочена увага», «Лови помилку», «Своя опора», «Дружня порада», «Створи символ»; нестандартні форми роботи (сенкани, інтерв’ю, вернісаж ідей, рольова гра тощо). Усі вищеозначені інтерактивні методи роботи є ефективними для розвитку професійної комунікативної компетентності за умови наповнення цієї роботи спеціально відібраним лексичним і текстовим наповненням. В умовах розвивального навчання необхідно домогтися максимальної активності учнів, що забезпечується інтерактивними методами навчання. На відміну від активних методів, інтерактивні орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з викладачем, а й між собою у процесі навчання, однак до інтерактивного навчання не можна ставитися як до універсального засобу викладання й прагнути переведення всього процесу навчання на «інтерактивні рейки». Логічно говорити про застосування інтерактивних методів викладання, однак потрібно враховувати підготовленість як педагога, так і учнів до цього виду роботи.

 

Приклади інтерактивних завдань

 

 

 

В основі інтерактивного навчання лежать принципи безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов’язує педагога (організатора навчального процесу) зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми; взаємного інформаційного, духовного збагачення (при цьому навчальний процес організовано таким чином, щоб учасники його мали можливість обмінятися своїм життєвим досвідом, одержаною інформацією); особистісно орієнтованого навчання.

 

 

 

 

18

Технологія мотивації успіхом

Ця технологія ґрунтується на цілеспрямованому створенні педагогом таких ситуацій для розвитку особистості майбутнього кваліфікованого робітника, у яких кожному вдається пережити радість досягнення успіху, повірити у власні сили й здібності, а відтак відчути інтерес до навчання як сфери успішної діяльності, досягати значних результатів у діяльності.У процесі навчання за такою технологією здобувачі освіти вчаться долати труднощі,   усвідомлювати значимість власних зусиль для досягнення результату. Створюючи ситуацію успіху для кожного здобувача освіти, необхідно враховувати його інтереси, захоплення, здібності. Потрібно відзначити, що умовно здобувачів освіти у процесі впровадження  технології мотивації успіхом можна поділити на чотири групи. До першої віднесемо здібних, самостійних, активних у суспільній діяльності, упевнених у своїх силах. Вони мають адекватний своїм можливостям рівень домагань. В колективі вони користуються авторитетом і серед друзів, і серед педагогів, почуваються захищено,спокійно, упевнено. Як правило, стосунки в сім’ї добрі.

До другої групи належать ті,  що мають здібності до навчання та професійної діяльності, однак їм не вистачає емоційної стійкості, системності й послідовності в роботі. У таких здобувачів освіти періоди успіху чергуються з періодами спаду, втрати інтересу. В колективі вони викликають симпатію і у одногрупників, і у викладачів, але часто мають завищену самооцінку, що призводить до неадекватності іх домагань та переростання впевненості у самовпевненість.

Третю групу складають цілком успішні здобувачі освіти, які мають непогані здібності і достатньо відповідально ставляться до роботи, але невпевнені у власних силах. Причина невпевненості може бути занижена самооцінка, емоційна нестабільність, складна психологічна атмосфера в сім’ї,  педагогічні помилки тощо. для них надзвичайно важлива об’єктивність оцінювання.

Четверта група – це здобувачі освіти  з середньою підготовкою,  здібностями та успіхами в навчанні, які з різних причин втратили віру у свої сили. Причини зневіри могли бути різні, однак вони призвели до надмірної замкненості особи в собі. Такі здобувачі освіти через свою вразливість, нестандартність, небажання змінювати світогляд важко знаходять спільну мову в колективі. Якщо з ними не працювати над корекцією поведінки, вони в подальшому не зможуть реалізуватися в професійній діяльності у сфері послуг.

                Ефективними     прийомами     роботи     можуть     бути     такі:     прийом

«невтручання»,  «холодний душ»,  «анонсування», «емоційне заохочення»,  «сходинки до успіху», «емоційне блокування», «стабілізація»,  «даю шанс»,  «обмін ролями»,  «створення ситуації змагань», «допомога друга»,  «адекватний стимул»,  «навмисна помилка».

 

 

 

 

             

19

Приклади завдань                                                                                        Конкурс «Учитель року»

 

 

Технології інтегрованого навчання

Вони мають принципово важливе значення як для формування професійної комунікативної компетентності майбутнього кваліфікованого робітника, так і для його майбутньої професійної діяльності. Приміром, якщо вивчення загальноосвітнього курсу української мови  10-11 класів в школі ґрунтується на основі кращих зразків української літератури та народної творчості, то у закладі професійної (професійно-технічної) освіти цей курс вимагає інтегрування із предметами професійної підготовки. Окрім того, зважаючи на відсутність у навчальному плані курсу української мови за професійним спрямуванням, саме на уроках української мови загальноосвітньої підготовки мають відпрацьовуватися уміння і навички  професійної  самопрезентації у професійній комунікативній взаємодії, організації колективної діяльності, запобігання конфліктам або їх врегулювання, вибору оптимальних засобів спілкування у конкретній виробничій ситуації,  проектування різних видів професійної діяльності відповідно до ситуації, моделювання комунікативного процесу, передбачення реакції потенційного клієнта на певні слова і вчинки, тощо. Це можливо лише за умови інтеграції з начальними предметами професійної підготовки, як от: українська мова і історія флористики, історія мистецтв; українська мова і перукарська справа, матеріалознавство, основи пластичної анатомії та фізіології шкіри обличчя; українська мова і технологія фоторобіт чи технологія оформлювальних робіт.  

Ідея інтегрованого навчання надзвичайно актуальна, адже сприяє формуванню цілісної системи знань і вмінь учнів, розвитку їхніх креативних здібностей та потенційних можливостей. З її успішною методичною реалізацією передбачається досягнення мети якісної освіти, тобто освіти конкурентноспроможної, здатної забезпечити кожну людину необхідними засобами самостійно досягати тієї чи іншої життєвої цілі, творчо самостверджуватися в різних соціальних сферах.

Інтегроване навчання може здійснюватися через інтердисциплінарний, мультидисциплінарний і трансдисциплінарний підходи. Найбільш оптимальний для формування в майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг професійної комунікативної компетентності  є мультидисциплінарний підхід. Він розширив межі традиційного за рахунок застосування знань з інших 20

галузей наукового знання, проте його мета залишилася тією ж, що й при дисциплінарному підході.  

Основними ознаками застосування мультидисциплінарного підходу в освітньому процесі закладу професійної (професійно-технічної) освіти є:  

-                     взаємодія декількох навчальних предметів (більше двох);  

-                     викладачі окремих навчальних предметів, досліджуючи різні аспекти проблеми, працюють самостійно, паралельно або послідовно, ставлять індивідуальні цілі, не виходять за межі даного навчального предмета, використовуючи специфічні знання, методики та інструменти;

-                     діяльності викладачів властива зовнішня узгодженість, зосередженість на

потребах здобувачів освіти та поставлених завданнях;  

-                     учасники проекту поінформовані про міждисциплінарну взаємодію;  

-                     висновки окремих досліджень підсумовуються і зіставляються;  - результатом вирішення проблеми є сума окремих частин

(висновків), здобутих у межах кожної окремої дисципліни.  

Ключова риса мультидисциплінарного підходу – постійна тісна взаємодія фахівців різних напрямків для досягнення найбільш об’єктивного результату і прийняття найбільш ефективних рішень. За такої взаємодії складові навчального предмета та їх мета не змінюються, однак часто контрастують: філолог, психолог і викладач спеціальних дисциплін трактуватимуть однакові освітні ситуації по-різному, перебуваючи у полі своїх компетенцій.

Мультидисциплінарний підхід забезпечує розгляд проблеми дослідження з різних точок зору. Викладачі включених навчальних предметів аналізують  отримані в освітньому процесі дані і реагують на них відповідно до структури і специфіки предмета, що викладають.  

Така спільна робота має низку переваг: розширення знань учасників освітнього процесу, формування та розвиток ключових та професійних компетентностей, більш ефективне використання навчального часу, розвиток мотивації до набуття професійної освіти, підвищення ефективності і якості освітніх послуг. Переваги також включають в себе можливість дискусії між учасниками освітнього процесу, направленого на формування професійної комунікативної компетентності, роботу у команді, отримання нових ідей, набуття нових знань і навичок, позитивний вплив на професійну кар’єру.  

В основі формування професійної комунікативної компетентності майбутнього кваліфікованого робітника сфери послуг на основі мультидисциплінарного підходу лежить виокремлення ядра – реально існуючих проблемних завдань, виконання яких здійснюється у процесі вивчення загальноосвітніх навчальних предметів, навчальних предметів професійної підготовки відповідно до напряму підготовки, а також під час виробничого навчання та виробничої практики.  

Структура інтегрованих уроків може бути різною. Це залежить від мети, завдань, змісту уроків, способів діяльності.

Бінарний урок є практичним відображенням інтегральної технології навчання і являє собою нестандартну форму навчання з реалізації міжпредметних зв’язків; це творчий підхід до викладання; це урок, на якому 21

проявляється креативність двох педагогів, переростає у творчий процес учнів та формує в останніх креативну компетентність.  

Вивчення будь-якої проблеми на межі двох предметів – це завжди цікаво. Такий вид діяльності викликає високу мотивацію, спонукає до творчого пошуку і захоплює учнів.  

Слід розрізняти поняття «бінарний урок» та «інтегрований урок»   

Якщо інтегрований урок може проводити лише один викладач (не виключається варіант – проводять два викладачі), використовуючи тісні міжпредметні зв’язки, то бінарний урок – це заняття, яке однозначно проводять два педагоги. 

Залежно від дидактичної мети бінарні уроки поділяють на уроки вивчення нового матеріалу, уроки систематизації та узагальнення знань, комбіновані уроки.  

Методичними принципами інтеграції навчальних предметів в сучасній школі є: опора на знання з багатьох предметів; взаємозв'язок у змісті окремих дисциплін; зближення однорідних предметів тощо.  

Для ефективного проведення інтегрованих (бінарних) уроків необхідно дотримуватися певних умов, а саме:   

-                      правильне визначення об’єкта вивчення, ретельний відбір змісту

уроку;   

-                      високі професійні якості викладачів, що забезпечать творчу

співпрацю викладачів і учнів при підготовці уроку;   

-                      включення самоосвіти учнів в навчальний процес;   

-                      використання методів проблемного навчання, проектної роботи,

активізація розумової діяльності на всіх етапах уроку;   

-                      продумане поєднання індивідуальних і групових форм роботи;  обов’язкове врахування вікових психологічних особливостей учнів.  

Мета бінарних уроків – формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їхньої пізнавальної діяльності; підвищення якості засвоєння навчального матеріалу; створення творчої атмосфери в колективі учнів; виявлення здібностей учнів та їх особливостей; формування навичок самостійної роботи учнів із додатковою довідковою літературою, таблицями, опорними схемами; підвищення інтересу учнів до предмета; ефективна реалізація розвивально-виховної функції навчання. Відмінність бінарного уроку від традиційного в тому, що предметом вивчення (аналізу) на такому уроці виступають багатопланові об’єкти, інформація про сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах.  

Бінарні уроки, у своїй більшості, мають оригінальну форму проведення, а це, безперечно, підвищує інтерес учнів. Уже сам факт присутності більше одного педагога на уроці збуджує цікавість учнів. Уроки, проведені в нестандартному форматі сприятимуть кращому запам’ятовуванню навчального матеріалу.  

Крім цього, бінарні уроки допомагають згуртувати педагогічний колектив, поставити перед педагогами спільні завдання, виробити спільні дії і єдині вимоги та розширити кругозір і культуру учнів.  

22

Отже, можна виділити низку суттєвих переваг бінарних уроків:   

-                      захоплююча і нестандартна форма проведення;

-                      використання різних видів діяльності на уроці дає можливість учням підтримувати увагу на високому рівні, веде до осмислення і знаходження причинно-наслідкових зв'язків, до розвитку логічного або критичного мислення, комунікативних здібностей, створення умов для творчої самостійної роботи;   

-                      формування ключових життєвих та предметних компетенцій учнів;   

-                      підвищення продуктивності уроку та рівня використання наочності на уроці;  установлення міжпредметних зв’язків;

-                      індивідуалізація та диференціація навчання;

-                      розвиток навичок комп’ютерного оформлення матеріалу;   

-                      створення партнерських умов спілкування учнів з викладачами та учнів між собою;  

-                      зростання ролі учнів у пошуку й доборі необхідного матеріалу відповідно до теми і мети в різних джерелах: текстах художнього твору, бібліотечному фонді, періодичних виданнях, мережі Інтернет, електронних енциклопедіях, довідниках, бібліотеках;

-                      комплексне формування знань учнів, оскільки окреме вивчення предметів не дає цілісного уявлення про об´єкт вивчення;   

-                      можливість творчої самореалізації викладача та учнів у навчальному процесі.

Конспект бінарного уроку  української мови і літератури

 

Тема. Пунктуаційний аналіз тексту (на основі творів українських письменників).

Формування компетентностей: предметні: узагальнити і систематизувати знання учнів про найпоширеніші пунктограми, актуалізувати знання про творчість українських письменників періоду 20-30-х років ХХ ст.; ключові: розвивати уміння застосовувати набуті знання відповідно до ситуації; розвивати критичне мислення і зв’язне мовлення, увагу, уміння аналізувати прочитаний текст;  загальнопрофесійні: формувати стійку професійну мотивацію, навички

самопрезентації.

Тип уроку:бінарний урок узагальнення і систематизації знань.

Засоби навчання:ПК, проектор, презентація PowerPoint, опорний конспект; підручники (Авраменко О. Українська мова (рівень стандарту): підручник для 11 класу. – К.: Грамота, 2019; Борзенко О. Українська література: хрестоматія для 11 класу. – Харків: Ранок, 2012)

Технології навчання: smart-технології, «перевернутого навчання», ігрові технології.

Методи і прийоми роботи: атака запитаннями, бліц-опитування, інтерактивна вправа «Хвилина мого життя», «два – чотири – всі разом». Викладачі: Бойчук О.Ю., Овчаренко Л.Ф.  

 

23

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент: ü Привітання.

                ü     Представлення викладачів.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку:

Тема уроку.Пунктуаційний аналіз тексту (на основі творів українських письменників).

Проблемне завдання. Чому у словах українських письменників виділені саме ці літери; порахуйте у цих словах кількість букв і звуків, надпишіть, поясніть. 

Мета уроку: узагальнити і систематизувати знання учнів про найпоширеніші пунктограми, актуалізувати знання про творчість українських письменників періоду 20-30-х років ХХ ст.; підготуватися до контрольного диктанту та ЗНО; розвивати уміння застосовувати набуті знання відповідно до ситуації; розвивати критичне мислення і зв’язне мовлення, увагу, уміння аналізувати прочитаний текст; виховувати повагу до учителів-наставників, любов до українського слова, рідної мови, близьких людей, пошану до українських діячів культури, інтерес до української літератури як мистецтва слова; формувати життєствердну особистісну позицію.

ІІІ. Робота з епіграфом: 

Епіграф

«Якось я запитав у свого сина:  - Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?..» Мовна атака запитаннями:

-                     Від     якого           імені походить    вкорочена   форма        Вячко?

(загальнослов’янське В’ячеслав – «найславніший»)?

-                     Чи відповідає подане написання правилам української орфографії? Аргументуйте свою позицію.

Коментар викладача:згідно з правилами українського правопису ім’я В’ячеслав пишеться з апострофом, але при написанні імені в офіційних документах слід використовувати той варіант, який вказаний усвідоцтві про народження або паспорті людини.

-                     Чому після цього слова стоїть знак оклику? 

-                     Якими ще розділовими знаками можна виділяти звертання?

-                     Яким членом речення виступає звертання? ІV. Узагальнення і систематизація знань.

1.      Технологія «перевернуте навчання».  

Заповніть таблицю. Ставте знак «+», якщо розділовий знак вживається.

2.      Самооцінювання: звірте ваші відповіді з поданими на слайді, порахуйте кількісь «+», поділіть на 2, поставте оцінку за знання правил.

 

 

 

25

3) Здорово впав. 4) Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... 5) Тижнiв зо три пiсля того хворiв. 6) I отодi я зрозумiв, що я на щось потрiбний, коли в такий слушний момент не вбився. 7) Неясна ворухнулася в мене тодi думка: мабуть, я для лiтературипотрiбний. 8) Так i вийшло.

9)                 Отак між природою з одного боку та людьми – з другого й промайнули перші кроки мого дитинства золотого.

10)            Потiм - оддали мене в школу.

11)            Вчив мене хороший учитель Iван Максимович, доброї душiдiдуган, бiлий-бiлий, як бiлi бувають у нас перед зеленими святами хати. 12) Учив вiнсумлiнно, бо сам вiн був ходяча совiсть людська. 13) Любив я не тiльки його, а й його лiнiйку, що ходила iнодi по руках наших школярських замурзаних. 

14) Де тепер вона, та лiнiйка, що виробляла менi стиль лiтературний? 15) Вона перша пройшлася по руцi моїй, оцiйсамiй, що оце пише автобiографiю. 16) А чи писав би я взагалi, коли б не було Iвана Максимовича, а в Iвана Максимовича та не було лiнiйки, що примушувала в книжку зазирати? 2) Репродуктивна бесіда (назвати автора й назву) ü    Хто є автором уривку? 

ü    Яке справжнє ім’я письменника?

ü    Який жанр літератури започаткував? 

ü    З якого твору виписаний уривок?

ü    Чи є, на вашу думку, лексична помилка в назві твору? 

ü    Як її потрібно виправити? Чи випадково автор припускається такої помилки?  

3) Виконайте завдання до тексту

I.     Підкресліть вставні слова.Поясніть розділові знаки в 11 реченні.

II.  Знайдіть фразеологізми, визначте їх синтаксичну роль, поясніть лексичне значення. Поясніть розділові знаки у цих реченнях.

III.                       Надвиділеними словами надпишіть частину мови, визначте синтаксичну роль цих слів. Поясніть розділові знаки в 16 реченні.

5.      Інтерактивна вправа «Хвилина мого життя» (звернути увагу на 16 речення тексту)

6.      Виконання тестових завдань

1.   Поема «Мойсей» Івана Франка тематично близька з твором

А «Шаланда в морі»

Б «Мина Мазайло»

В «Момент»

Г «По дорозі в Казку»

Д «Я (Романтика)»

2.   Установіть відповідність між поезією і літературним стилем.

Поезія

1   «Блакитна панна»

2   «Місто»

3   «Київ – традиція»

4   «Річний пісок слідок ноги твоєї…»

Літературний стиль

27

Вячок-

___________________________________________________________

Увага!!! Згідно з правилами українського правопису ім᾿я В᾿ячеслав пишеться з апострофом, але при написанні імені в офіційних документах слід використовувати той варіант, який вказаний у свідоцтві про народження або паспорті людини.

Заповніть таблицю. Ставте знак «+», якщо розділовий знак використовується

Б

али

,

; :

-

Робота з текстом

1)     Виразно прочитайте текст. 

1)А я лежу, було, пiдлiжком, тремтю, носом сьорбаю й думаю печально:"Господи! Чого тiльки не доводиться переживати через ту лiтературу?!"

2)     Iз подiй мого раннього дитинства, що (подiї) вплинули на моє лiтературне майбутнє, твердо врiзалася в пам'ять одна: упав я дуже з коня. 3) Здорово впав. 4) Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... 5) Тижнiв зо три пiсля того хворiв. 6) I отодi я зрозумiв, що я на щось потрiбний, коли в такий слушний момент не вбився. 7) Неясна ворухнулася в мене тодi думка: мабуть, я для лiтератури потрiбний. 8) Так i вийшло.

9)                 Отак між природою з одного боку та людьми – з другого й промайнули перші кроки мого дитинства золотого.

10)            Потiм - оддали мене в школу.

11)            Вчив мене хороший учитель Iван Максимович, доброї душi дiдуган, бiлий-бiлий, як бiлi бувають у нас перед зеленими святами хати. 12) Учив він сумлiнно, бо сам вiн був ходяча совiсть людська. 13) Любив я не тiльки його, а й його лiнiйку, що ходила iнодi по руках наших школярських замурзаних. 

14) Де тепер вона, та лiнiйка, що виробляла менi стиль лiтературний? 15) Вона перша пройшлася по руцi моїй, оцiй самiй, що оце пише автобiографiю. 16) А чи писав би я взагалi, коли б не було Iвана Максимовича, а в Iвана Максимовича та не було лiнiйки, що примушувала в книжку зазирати?

2) Виконайте завдання до тексту

І. Підкресліть вставні слова. Поясніть розділові знаки в 11 реченні.

ІІ. Знайдіть фразеологізми, визначте їх синтаксичну роль, поясніть лексичне значення. Поясніть розділові знаки у цих реченнях.

ІІІ. Над виділеними словами напишіть, якою частиною мови вони виражені, визначте синтаксичну роль цих слів. Поясніть розділові знаки в 16 реченні.

33

Мобільне навчання (m-learning) – це передавання знань на мобільні пристрої, що дозволяє зробити освітній процес більш гнучким, доступним і персоніфікованим, в якому реалізується головний принцип мобільного навчання – навчання в будь-якому місці, в зручний час. З цією метою використовую такі мобільні додатки як Viber та WhatsApp, які дозволяють спілкуватися із здобувачами освіти, пересилаючи текстові повідомлення, відео- та аудіоматеріали,  необхідні для підготовки до уроків. У контексті формування ПКК ці технології дозволяють формувати в майбутніх кваліфікованих робітників навички культури професійного та ділового спілкування в соціальних мережах, що особливо актуально для сучасного покоління. Онлайн спілкування стирає між комунікантами, особливо для молодого покоління, вікові, соціальні, національні межі і може призводити до неадекватного сприйняття ними комунікативної ситуації опосередкованого спілкування, що може спричиняти різного роду мовні девіації, а в подальшому – професійні невдачі.  Завдання викладача – коригувати комунікативну поведінку майбутніх кваліфікованих робітників в соціальному онлайн середовищі.

 

 

ВИСНОВКИ

У результаті науково-методичного дослідницького пошуку розв’язання дидактичної проблеми використання інноваційних технологій під час професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників сфери послуг ми дійшли таких висновків: 

Ø  одним із концептуальних положень оновлення змісту професійної (професійно-технічної) освіти нині є компетентнісний підхід, методологія якого змінює не тільки сам зміст освіти, а й усі інші складники педагогічного процесу: методи, форми, засоби навчання, діяльність викладача, навчально-пізнавальну діяльність здобувача освіти тощо;

Ø  необхідною умовою професійної самореалізації та кар’єрного зростання, професійної мобільності та можливості неперервної освіти впродовж життя є так звані «м’які» навички, серед яких – комунікація;

Ø  ефективними формами організації освітнього процесу з метою формування професійної комунікативної компетентності є технології проблемного, інтерактивного, інтегрованого, розвивального навчання, ситуативного моделювання, розвитку критичного мислення, мотивації успіхом та використання ІКТ.