Інструктивно-методичні матеріали "РОЛЬ РУХЛИВИХ ІГОР ДЛЯ УЧНІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ"
Комунальний заклад освіти «Навчально-виховний комплекс № 144
«спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій – дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради
Бойченко Т.О.
РОЛЬ РУХЛИВИХ ІГОР
ДЛЯ УЧНІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ
Інструктивно-методичні матеріали
Дніпро
2020
Роль рухливих ігор для учнів Нової української школи
Інструктивно-методичні матеріали щодо проведення рухливих ігор у НУШ/ Упорядник Бойченко Т.О. – учитель фізичної культури КЗО «НВК №144» ДМР, 2020, 43 с.
Інструктивно-методичні рекомендації для організації та проведення рухливих ігор на уроках фізичної культури в 1 класі НУШ.
Схвалено методичним об’єднанням КЗО «НВК №144» ДМР
Протокол №5 від 22.02.2020р.
Інструктивно-методичні матеріали містять класифікацію рухливих ігор; доводять їх значення у системі фізичного виховання як одного із засобів, спрямованих на розвиток у школярів життєво важливих рухових якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості тощо); надають методичні рекомендації щодо організації та проведення рухливих ігор на уроках фізичної культури; розкривають класифікацію ігор для молодших школярів.
Можуть застосовуватися при викладанні фізичної культури в початкових класах.
|
Рецензенти: |
Савченко Вікторія Анатоліївна, доцент кафедри виховання культури здоров’я професійної та позашкільної освіти КЗВО «ДАНО «ДОР», кандидат педагогічних наук. Чернишова Світлана Валеріївна, заступник директора з НВР КЗО «НВК №144» ДМР, учитель-методист вищої категорії. |
ЗМІСТ
|
Вступ…......................................................................................................... |
6 |
|
Класифікація рухливих ігор….................................................................. |
8 |
|
Значення рухливих ігор у системі фізичного виховання………………. |
9 |
|
Організація та методика проведення рухливих ігор для учнів НУШ… |
11 |
|
Компетентності та основні компоненти фізичної культури………...… |
14 |
|
Рухливі ігри для учнів 1 класу. Зміст і правила…………………..……. |
15 |
|
Ігри для формування культури рухів………………….……….. |
15 |
|
Ігри для формування навичок пересувань………………….….. |
20 |
|
Ігри для опанування навичок володіння м’ячем………………. |
30 |
|
Ігри для стрибкових вправ………………………………………. |
36 |
|
Висновки....................................................................................................... |
40 |
|
Використана література............................................................................ |
41 |
ВСТУП
Значення рухливих ігор у житті учнів початкових класів НУШ є великим, тому що гра виховує, задовольняє потреби в спілкуванні, отриманні зовнішньої інформації, дає приємне фізичне навантаження. У грі молодші школярі пізнають життя, вона позитивно впливає на формування дитячої душі, розвиває фізичні якості й здібності. У рухливі ігри можна грати без спеціальної підготовки, у них відсутня складна техніка й тактика, а правила можна змінювати за бажанням та регулювати навантаження у відповідності до своїх можливостей, і це дуже важливо для здоров’я.
Актуальність визначеної теми та необхідність використання рухливих ігор у навчально-виховному процесі початкової школи визначається насамперед тим, що сучасну організацію навчально-пізнавальної діяльності з погляду забезпечення фізичної активності школярів не можна визнати досконалою. Недостатній рівень рухового режиму дитини негативно позначається на її фізичному розвитку і на стані психічних процесів: відчутті, сприйманні, мисленні, запам'ятовуванні, увазі (як загальної спрямованості психіки на активну діяльність), що зрештою знижує успішність навчання.
Гра – це самостійний вид діяльності, який виник історично і притаманний людині. Рухлива гра може бути засобом самопізнання, розваги, відпочинку, засобом фізичного та загального соціального виховання, спорту. Ігри є скарбницею людської культури. Їх різноманітність величезна. Вони відображають усі галузі матеріальної і духовної творчості людей. Відомо, що вивченням ігор займалися і займаються різні галузі знань. Це й педагогіка, теорія і методика фізичного виховання, історія, етнографія, антропологія та інші.
Рухливі ігри, що використовуються для фізичного виховання, дуже різноманітні. Їх можна розділити на 2 великі групи: власне рухливі та спортивні. Спортивні ігри - це найвищий ступінь розвитку рухливих ігор. Вони відрізняються від власне рухливих єдиними правилами, що визначають склад учасників, розмір і розмітку майданчика, тривалість гри, обладнання та інвентар тощо, що дозволяє проводити змагання різного масштабу. Змагання зі спортивних ігор носять характер спортивної боротьби і вимагають від учасників великого фізичного навантаження і вольових зусиль. Гра розглядається як осмислена діяльність, спрямована на досягнення конкретних рухових завдань у швидкоплинних умовах. У ній проявляється творча ініціатива гравців, що виражається в різноманітності дій, узгоджена з колективними діями. В ігровій діяльності дітей об'єктивно поєднуються два дуже важливих фактори: з одного боку, діти включаються в практичну діяльність, розвиваються фізично, звикають самостійно діяти, з іншого боку – отримують моральне і естетичне задоволення від цієї діяльності, поглиблюють пізнання навколишнього середовища. Усе це врешті-решт сприяє вихованню особистості в цілому. Таким чином, гра - один з комплексних засобів виховання: вона спрямована на всебічну фізичну підготовленість (через безпосереднє оволодіння основами руху й складними діями в умовах, що змінюються колективною діяльністю), удосконалення функцій організму, рис характеру гравців.
Особливе значення рухливих ігор полягає в тому, що вони широко доступні людям різного віку. Рухливі ігри, незважаючи на величезну різноманітність, пов'язані з етнічними та іншими особливостями, так чи інакше відображають такі загальні характерні риси, притаманні цій формі діяльності, як взаємодія гравців з навколишнім середовищем і пізнання реальної дійсності. Цілеспрямованість і доцільність поведінки при досягненні поставленої мети, пов'язана з раптово виникаючими і постійно мінливими умовами, потребою широкого вибору дій, вимагають прояву творчих здібностей, активності, ініціативи. Така широта використання можливостей, що виражається в самостійності і відносній свободі дій, поєднаних з виконанням добровільно прийнятих або встановлених умовностей при підпорядкуванні особистих інтересів загальним, пов'язана з яскравим проявом емоцій. Усе це з методичної точки зору характеризує рухливу гру як багатоплановий, комплексний за впливом педагогічний засіб виховання. Комплексність виражається у формуванні рухових навичок, розвитку і вдосконаленні життєво важливих фізичних, розумових і морально-вольових якостей. Однак такі різноманітні дії не перешкоджають виборчій спрямованості у використанні народних рухливих ігор. Наявність змагального елементу в природних видах рухів дозволяє використовувати народні рухливі ігри для підготовки до занять спортивними іграми. Правильний відбір і керівництво іграми набувають вирішального значення у вихованні почуття колективізму, активності, ініціативи, свідомої дисциплінованості, наполегливості у досягненні поставленої мети, сміливості. Рухливі ігри мають оздоровче, виховне та освітнє значення та легко доступні для сімейної фізкультури. Доведено, що вони покращують фізичний розвиток дітей, добре впливають на нервову систему й зміцнюють здоров'я. Крім цього, це дуже емоційне спортивне заняття, яке може створювати дуже велике фізичне навантаження на дитину, що необхідно обов'язково враховувати при організації занять та ігор. Майже в кожній грі присутні біг, стрибки, метання, вправи на рівновагу тощо. У рухливих іграх розвиваються основні фізичні якості дитини: сила, швидкість, витривалість й удосконалюються найрізноманітніші рухові вміння і навички.
Метою створення цих інструктивно-методичних матеріалів було зібрати та систематизувати всі рухливі ігри, які використовуються на уроках фізичної культури в молодшій школі. Ігри систематизовані за відповідними видами рухової діяльності. Ураховуючи різнобічну спрямованість ігрового матеріалу і комплексний підхід у розвитку фізичних здібностей, даний матеріал можна використовувати на уроках фізкультури та під час будь-якої організації дитячого дозвілля.
КЛАСИФІКАЦІЯ РУХЛИВИХ ІГОР
У педагогічній практиці існує така класифікація рухливих ігор:
- індивідуальні;
- із предметами;
- з ведучими;
- за переважаючим розвитком фізичних якостей: швидкості, сили, спритності;
- за інтенсивністю фізичного навантаження: малої інтенсивності, середньої інтенсивності, великої інтенсивності;
- за місцем проведення: на свіжому повітрі, у спортивному залі, на воді, на снігу;
- за спрямованістю рухових дій: ігри з бігом, з ходьбою, зі стрибками, з передачею м'яча, з метанням.
Усі вищезазначені ознаки дають змогу обрати необхідні ігри для виконання поставлених завдань.
Під час підбору рухливих ігор слід звернути увагу на деякі моменти.
Важливо, щоб гра на уроці поєднувалася з іншими вправами. У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на розвиток уваги, швидкої реакції, орієнтування. Вони не повинні бути тривалими, щоб не було негативного впливу на засвоєння основного матеріалу.
Для основної частини уроку добираються ігри, які сприяють закріпленню і вдосконаленню програмового матеріалу. Використання ігор, як правило, наприкінці основної частини допомагає поступово знизити навантаження, зберегти та посилити позитивні емоції, підготувати дітей до наступних занять.
У заключній частині уроку слід використовувати ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Вони сприяють активному відпочинку після інтенсивного навантаження в основній частині, доброму, піднесеному настрою дітей в кінці уроку.
ЗНАЧЕННЯ РУХЛИВИХ ІГОР
У СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Гра є одним з найважливіших засобів фізичного виховання дітей шкільного віку. Вона сприяє фізичному, розумовому, моральному й естетичному розвитку учня. Різноманітні рухи і дії дітей під час гри при вмілому керівництві ними ефективно впливають на діяльність серцево-судинної й дихальної систем, сприяють зміцненню нервової системи, рухового апарату, поліпшенню загального обміну речовин, підвищенню діяльності всіх органів і систем організму людини, збуджують апетит і сприяють міцному сну. За допомогою рухливих ігор забезпечується всебічний фізичний розвиток дитини.
Ігри включені до шкільної програми 1 класу НУШ, проводяться на уроках фізичної культури, позакласних масових заходах, перервах, під час годин перебування на свіжому повітрі в групах продовженого дня в школах та дитячих садках.
Під час ігор у першокласників формуються і вдосконалюються різноманітні навички в основних рухах (бігу, стрибках, метанні, лазанні та ін.). Швидка зміна обстановки в процесі гри привчає дитину використовувати відомі йому рухи відповідно до тієї чи іншою ситуації. Усе це позитивно позначається на вдосконаленні рухових навичок.
Гра - перша діяльність, якій належить велика роль у формуванні особистості. В іграх діти відображають накопичений досвід, поглиблюють, закріплюють своє уявлення про відображені події, життя. Дитина, як і дорослий, пізнає світ в процесі діяльності. Заняття іграми збагачують учасників новими відчуттями, уявленнями та поняттями. Ігри розширюють коло уявлень, розвивають спостережливість, кмітливість, уміння аналізувати, порівнювати й узагальнювати бачене, на основі чого робити висновки з явищ, що спостерігаються в навколишньому середовищі. У рухливих іграх розвиваються здібності правильно оцінювати просторові й тимчасові відносини, швидко та правильно реагувати на ситуацію, що склалася й часто змінюється обстановці гри. Велике освітнє значення мають рухливі ігри, що проводяться на місцевості в літніх і зимових умовах: у таборах, на базах відпочинку, у походах та екскурсіях. Ігри на місцевості сприяють утворенню навичок, необхідних туристові, розвіднику, слідопиту.
Також велике значення рухливих ігор у вихованні фізичних якостей: швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості. Ігри виховують у дітей почуття солідарності, товариства і відповідальності за дію один одного. Правила гри сприяють вихованню свідомої дисципліни, чесності, витримки, вміння взяти себе в руки після сильного порушення, стримувати свої егоїстичні пориви.
У зв'язку з цим важливо творчо підходити до проведення фізкультурних занять дітей і при необхідності самостійно складати ігрові завдання, що містять такі види рухів, яких дитина особливо потребує на даний момент.
Ігри для активного відпочинку (рухливі й народні ігри) систематизовані за відповідними видами рухової діяльності. Водночас, враховуючи різнобічну спрямованість ігрового матеріалу й комплексний підхід у розвитку фізичних здібностей, його можна вводити в уроки, на яких формуються навички з різних видів рухової діяльності.
Оздоровче значення ігор:
• сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму школяра;
• формують правильну поставу;
• загартовують організм;
• підвищують працездатність;
• зміцнюють здоров'я.
Освітнє значення ігор:
• формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання;
• розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витривалість;
• формують основи знань з фізичної культури та спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.
Виховне значення ігор:
• виховують моральні та вольові якості учнів
• виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій
• виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами
Усі педагогічні завдання (виховні, оздоровчі та освітні), які вирішуються під час проведення рухливих ігор, визначаються вимогами подальшого підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку і функціональних можливостей їх організму. Цього досягається цілеспрямованим добором рухливих ігор.
Особливе місце в цьому аспекті займають рухливі ігри, передбаченні шкільною програмою навчання в школі, які використовують на уроках та в позаурочний час. Це сприяє розширенню рухової активності школярів, підвищенню рівня їхньої фізичної підготовки, розвитку організму в цілому. Регулярні заняття та уроки із застосуванням різноманітних ігор готують дітей до посилених розумових та моральних навантажень. Тому слід уважно підходити до підбору ігор та місця застосування в навчально-виховному процесі.
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА
ПРОВЕДЕННЯ РУХЛИВИХ ІГОР ДЛЯ УЧНІВ НУШ
Під час організації та проведення рухливих ігор потрібно враховувати спрямованість на досягнення виховних, освітніх та оздоровчих результатів. Керівна роль тут належить учителю, адже цінність гри залежить від керівництва нею. За допомогою одних і тих самих ігор можна виховувати різні моральні й фізичні якості.
Вплив гри на учнів визначається змістом та методичними прийомами, за допомогою яких дитина оволодіває способом її організації. Учитель у даному випадку повинен бути не лише організатором гри, а й вихователем дітей у процесі її проведення. Використовуючи гру, учитель зобов'язаний сприяти:
- зміцненню здоров'я дітей, їх правильному фізичному розвитку;
- оволодінню життєво необхідними руховими навичками і вміннями, їх удосконаленню;
- вихованню в дітей необхідних морально-вольових якостей.
Під час проведення гри наставник повинен вчити дітей свідомо ставитися до своїх дій, з'ясовувати причини успіхів і невдач, а також привчати їх організовувати гру самостійно, доручаючи їм роль капітанів, ведучих, залучаючи до розмітки майданчика, суддівства.
Вибір гри залежить насамперед від мети уроку, форми занять, вікових можливостей дітей, їхньої фізичної підготовленості та інтересів, місця проведення і природних умов. Майданчик для проведення ігор та необхідний інвентар повинні відповідати віку дітей.
Організація учнів — важливий момент для успішного проведення гри.
Розподіл гравців на команди проводиться різними способами, що спираються на ініціативу й самоорганізацію дітей, може проводитися розподіл гравців на команди.
1 спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, у залежності від кількості команд: перший - другий - третій і т.д. Цей спосіб розподілу на команди не застосовується на початку навчального року в першому класі, оскільки учні ще не засвоїли цю форму лічби.
2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди доцільно застосовувати в третіх-четвертих класах, коли учні добре знають один одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування можуть швидко досягти домовленості.
3 спосіб. Створення постійних команд для проведення рухливих ігор.
4 спосіб. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль, наприклад, один обрав слово „горіх“, інший – „яблуко“. Діти, які хочуть брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають: „Яблуко чи горіх?“ Назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників команд, хто його уособлює.
Важлива умова — розмістити гравців і правильно вибрати місце для пояснення.
Пояснення гри проводиться тоді, коли учасники вишикувані і розподілені на команди. Цим правилом нехтувати не можна. Якщо гра проводиться в колі, то пояснення проводиться в тому ж коловому шикуванні.
Учитель повинен стояти не в центрі, а в ряду гравців або трохи попереду них (мал.1). Якщо шикування зроблено в кілька кіл, розміщених 
одне біля одного, учитель займає місце між ними (мал. 2). При розміщенні дітей у два кола, одне в середині другого, учитель стає в зовнішньому колі в ряду з дітьми (мал. 3).
Якщо гравці розподілені на дві команди та розміщені одна навпроти другої, вчитель повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів (мал. 4).
Якщо гра розпочинається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у напівколо, щоб усім було видно і чути вчителя (мал. 5).
Шикуючи дітей, не слід ставити їх обличчям до сонця чи іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розсіює увагу учнів. Будь-яку гру потрібно пояснювати за такою схемою:
- назва гри (можна дати її характеристику);
- роль гравців, ведучих і їх розміщення на майданчику;
- хід гри;
- мета гри;
- правила гри.
Завершується пояснення відповідями на запитання учнів.
Слід пам'ятати, що пояснення гри супроводжується показом рухових дій. Для проведення ігор з речитативом тексти розучуються заздалегідь.
Визначення ведучих. У багатьох іграх потрібні один чи кілька ведучих. Виконання обов'язків ведучого сприяє формуванню організаторських здібностей, активності, лідерських якостей. Тому бажано, щоб у цій ролі побувало якнайбільше дітей. Існує кілька способів призначення ведучого:
- за вибором учителя;
- за вибором дітей;
- за результатами попередніх ігор (цей спосіб стимулює учнів домагатися кращих результатів);
- за бажанням;
- за допомогою лічилок.
Усі перераховані вище способи застосовують відповідно до умов занять, характеру гри та кількості гравців.
Керівництво грою - педагогічно найважчий і вирішальний компонент у її проведенні. Спостерігаючи за діями команд і окремих учасників, оцінюючи дії, вимагаючи неухильного дотримання правил гри, педагог фіксує і своєчасно пояснює помилки та спонукає до їх усунення, здійснює показ правильних індивідуальних і колективних прийомів, регулює навантаження, стимулює необхідний рівень напруги змагань протягом усієї гри.
Регулювання навантаження вельми важливий момент. Надмірна емоційність під час гри заважає учням контролювати свій стан. Щойно з’являються перші симптоми надмірної втоми, слід зменшувати навантаження. Регулювати його можна скороченням тривалості гри, введенням перерв, зміною правил, кількості гравців, інвентарю, розмірів ігрового майданчика тощо.
Закінчувати гру слід своєчасно. Її затягування може призвести до психічної та фізичної втоми. Передчасне або раптове закінчення викликає в учнів незадоволення.
Закінчують гру так: організовано зупиняють гравців, підраховують результати й оголошують переможців. Відтак проводять аналіз гри: оцінюють результати, вказують на порушення правил, помилки, відзначають кращих гравців, ведучих, звертають увагу на те, що було позитивним у грі.
Враховуючи всі ці чинники можна організувати і провести гру з максимальною користю.
КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ
ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Змістом предмета «Фізична культура» в початковій школі є рухова активність із загальнорозвивальною спрямованістю. Він спрямований на формування в учнів ключових компетентностей: соціальних (здатність до співробітництва, взаєморозуміння, соціальної активності, формування фізичної культури особистості, основ здорового способу життя), мотиваційних (формування особистісних уявлень про престижність високого рівня здоров’я та фізичної підготовленості, здатність до навчання, творчий підхід до застосування рухових дій у різних умовах) та функціональних (здатність до оперування знаннями про рухову активність, знаннями з історії фізичної культури та спорту, розширення рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і природних здібностей відповідно до вікових особливостей, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей), які відображають низку вимог до фізкультурної діяльності, що поступово розширюється й удосконалюється.
У програмі ключові компетентності виступають індикаторами – результатами навчальних досягнень. Тому державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів є сукупністю ключових компетентностей і відображають базовий зміст програми.
Основними компонентами змісту предмета «Фізична культура» є:
- інформаційний, що поєднує в собі знання про наукові засади фізичного виховання, які відображають спрямованість навчального предмету на пріоритетний розвиток фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я, основні умови і способи його збереження та зміцнення;
- операційний, що поєднує в собі підходи до засвоєння учнями цінностей фізичної культури, визначає орієнтацію практичних методик на розвиток пізнавальної і творчої активності школярів та реалізацію диференційованого підходу;
- мотиваційний, що поєднує в собі знання основ збереження й зміцнення здоров’я, створення умов для формування в учнів індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняття фізичними вправами, задоволення соціально-значущих і особистісно орієнтованих потреб.
У програмі вимоги викладені в певній послідовності з урахуванням ускладнення видів діяльності учнів (репродуктивна, продуктивна, творча); особливостей психічних процесів; особливостей діяльності учня залежно від характеру знань, які засвоюються. Зважаючи на це, державні вимоги задекларовані за мірою ускладнення: «називає», «розпізнає», «пояснює», «характеризує», «виконує», «використовує», «володіє», «дотримується».
РУХЛИВІ ІГРИ ДЛЯ УЧНІВ 1 КЛАСУ
ЗМІСТ І ПРАВИЛА
- Ігри для формуваннія культури рухів
"Заборонений рух"
Робіть зарядку, але пам'ятайте - один рух заборонено. Хто зробить заборонений рух, виходить із гри. Це може бути присідання, нахил або стрибок. Вирішіть це заздалегідь. Виберіть ведучого і починайте грати. Ведучий має право виконувати заборонений рух, а решта - ні.
«Совонька»
Посередині майданчика позначають «гніздо», у якому один із гравців стає «совонькою», решта дітей розбігаються майданчиком. За сигналом «День настає — все оживає» діти бігають майданчиком, імітуючи політ пташок. За сигналом «Ніч настає — все завмирає» діти зупиняються. «Совонька» «вилітає з гнізда» на «полювання» і стежить за гравцями. Якщо хтось із них поворухнувся, «совонька» забирає цього гравця до себе в «гніздо». За сигналом «День наступає — все оживає «совонька» повертається до свого «гнізда», а учасники гри знову бігають майданчиком. Діти, які потрапили до «гнізда», пропускають одну гру.
«Подоляночка»
Учні беруться за руки і стають у коло. Вибирають Подоляночку. Діти, співаючи, ідуть по колу, а Подоляночка в середині кола зображує все те, про що співається у пісні:
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька
Тут вона впала до землі припала
Личка не вмила, бо води не мала.
Ой устань, устань, Подоляночка,
Омий своє личко, як ту склянку,
Візьмися в боки, покажи нам скоки
Підскочи до раю, бери сестру с краю.
«Колобки та їжачки»
Клас об’єднують у групи: «Колобків» та «Їжачків». Діти вільно пересуваються по майданчику. За сигналом «Колобки!» діти цієї групи приймають положення групування біля матів і виконують перекати назад і вперед. У цей час Команда «їжачків» на майданчику приймає положення групування у присіді. За наступним сигналом діти вільно бігають по майданчику. За командою «Їжачки!» діти цієї групи працюють на матах, а «колобки» – на майданчику. Перемагає команда, що припустилася меншої кількості помилок.
«Збирання листя»
У грі на свіжому повітрі використовують опале листя, у залі — листочки, вирізані з паперу, що розкидані на підлозі. Учитель зображує разом із дітьми рухи тварин і птахів, потім діти рухаються самостійно. За командою «Зібрати листя!» діти збирають листя впродовж 15—20 с. Перемагає той, хто зібрав найбільшу кількість листя. За командою «Розійтися!» діти розбігаються і за сигналом учителя якнайвище підкидають листя вгору.
«Слухай сигнал»
Учні йдуть по колу або пересуваються майданчиком у вільному напрямку. Коли вчитель подасть сигнал в умовний спосіб (свистком або плеснув у долоні) один раз, учні повинні набути пози «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) або іншої, обумовленої раніше, пози. Якщо вчитель подасть сигнал двічі, учні повинні набути пози «жабки» (присісти, п’яти разом, носки й коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На третій сигнал учні відновлюють ходьбу.
"Театр звірів"
Діти мають наслідувати рухи тварин і птахів. Перемагає той, кому вдасться найточніше відтворити рухи та звички тварин (птахів). У грі діти удосконалюють свої рухи; розвивають їх виразність, точність, різноманітність; учаться управляти своїм тілом.
«Життя лісу»
Кожний учасник обирає собі рослину, яка йому подобається (береза, верба, дуб та ін.). За сигналом учителя всі перетворюються на ліс і реагують на зміни погоди й час доби (тихий ніжний вітерець, сильний холодний вітер, ураган, дрібний грибний дощик, злива, спека, ласкаве сонце, ніч, град, мороз та ін.). Перемагає той, кому вдасться найточніше відтворити рухи дерев.
«Літає — не літає»
Ведучий промовляє різні слова. Якщо він називає предмет або істоту, які літають, то гравці «літають» (піднімають і опускають руки через сторони) і промовляють звуки, що є для них характерними. Якщо ведучий називає предмет, що не літає, то гравці не піднімають руки й мовчать.
„Мандрівка оплесків“
Учні і вчитель утворюють коло, кожний надає поставі стрункого вигляду. Під музику.
Перший варіант. Вчитель виконує три оплески (чверть, чверть, половина), звертаючись до сусіда, що стоїть праворуч. Сусід відтворює оплески, адресуючи їх особі справа від себе і т. д., аж поки оплески не дійдуть до вчителя.
Другий варіант. Учитель виконує оплески у будь-якому найпростішому ритмі, звертаючись до дитини, що стоїть праворуч від нього. Дитина може повторити ці оплески або вигадати новий ритм, звертаючись вже до іншого сусіда — того, хто стоїть праворуч від неї. Бажано, щоб вигадування нового ритму підпорядковувалося музиці.
„Дрова“
Діти – „лісоруби“ стоять парами за зростом. Посередині стілець, прикрашений гіллям – „ліс“. На слова: „Дорога широка“ – йдуть парами в ліс по дрова; „стежка вузенька“ – перешиковуються в одну колону і йдуть. „Ось і ліс“ – йдуть по колу. „Починайте пиляти“ – пиляють дрова, починають „рубати гілля“ – піднімають руки над головою і опускають.
„Жива скульптура“
Грають кілька команд по 5-7 гравців. Починає перша команда. Один з гравців (скульптор) будує з інших гравців своєї команди живу композицію. Це може бути полювання лисиці, або годування куркою курчат, або зграйка риб тощо. Гравці другої команди відгадують композицію. Потім команди міняються ролями. Вчитель коментує, чия композиція була найбільш вдалою і визначає переможців. Можливий варіант, коли вчитель сам дає скульптору тему майбутньої композиції.
„Повтори за мною“
Діти стоять біля вчителя. Вчитель пропонує одній дитині повторити рухи, які він покаже. Інші діти уважно дивляться і оцінюють виконання жестами: плескають в долоні, якщо рухи правильні, і тупотять ногами, якщо неправильні.
„Вгадай, чий голос“
Діти, узявшись за руки, утворюють коло. У центрі кола стоїть ведучий із заплющеними очима. Діти йдуть по колу праворуч і говорять:
„Дружно, діти: раз, два, три!
Разом вліво поверни!“
Усі разом повертаються і йдуть в протилежний бік. Потім промовляють:
„А як скажем скок, скок, скок,—
Відгадай, чий голосок!“
Слова „Скок, скок, скок“ проговорює тільки одна дитина, заздалегідь призначена вчителем. Коли діти вимовляють усі слова, ведучий розплющує очі й намагається відгадати, хто сказав: „Скок, скок, скок“. Якщо він вгадав, то ведучим стає дитина, голос якої відгадали, і гра повторюється знову.
Рекомендації до гри: ведучий не має права розплющувати очі, поки не завершиться вірш.
Кількість гравців: будь - яка. Ведучий стоїть спиною до гравців і вимовляє слова:
„Весело ляскаємо - раз.
Здорово стрибаємо - два.
Крутимся, крутимся - три.
Танцювальна фігура замри“.
Гравці в цей час плескають у долоні, стрибають, кружляють, а потім завмирають на місці в танцювальній позі. Ведучий повертається і вибирає на своє місце того, чия танцювальна фігура йому сподобалася.
Другий варіант: замість слів ведучого звучить музика - діти танцюють. Музика переривається, ведучий обирає нового ведучого.
„Фігури“
Діти утворюють коло, одна дитина (ведучий) – посередині. Діти ходять по колу в різному напрямку: праворуч або ліворуч та бігають. Дитина всередині кола промовляє:
„Море хвилюється раз,
Море хвилюється два,
Море хвилюється три!
…фігура на місці замри!“ (дитина говорить про ту фігуру, яку хоче бачити, наприклад, морська, лісова, т. ін.)
Діти раптово зупиняються і кожний із них зображує той чи інший придуманий рух. Ведучий обирає те, що йому найбільше сподобалось. Діти міняються місцями. Гра повторюється.
«Клас, струнко!»
Гравці будуються в одну шеренгу. Вчитель подає різні команди. Потрібно виконувати ті з них, перед якими буде сказано слово «клас». Помиляються роблять крок назад, але продовжують грати. У кінці гри відзначають самих неуважних. Потрібно робити паузу між наступними один за одним командами. Гру не обов'язково проводити стоячи на місці. Гра допомагає засвоїти стройові команди і перестроювання, виховує увагу та швидкість реакції.
«Переліт птахів»
На початку гри вчитель домовляється з дітьми, що майданчик — це «море», а «пароплав» — це гімнастична стінка, лава або колода. Діти («пташки») перелітають через «море». Учитель вимовляє: «У-у-у!», що означає завивання бурі, «пташки» рятуються на «пароплаві». Учитель повинен стежити, щоб діти, піднімаючись на гімнастичну стінку, не пропускали щаблі та не наштовхувались одне на одного. Коли «буря вщухне», «пташки» знову «літають».
«Тихо-гучно»
Діти шикуються у внутрішнє та зовнішнє кола. Якщо музика лунає неголосно, гравці йдуть тихо на носочках, на голосну музику — стройовим кроком. За потреби вчитель попередньо показує його виконання. Якщо музика зупиняється після неголосного звучання, то гравці внутрішнього кола квацають гравців зовнішнього кола і навпаки. Якщо гравця заквацали, то він повинен підвести руку. Заборонено квацати гравців раніше, ніж зупиниться музика.
«Світлофор»
Ведучий із 3 кружечками розташовується посередині зали. Колір кружечків відповідає кольорам світлофора. Учні шикуються в колону по одному і в повільному темпі біжать майданчиком, ведучи м’яч. Якщо вчитель демонструє жовтий світлофор, то учні переходять на ходьбу. Якщо зелений — продовжують бігати, якщо червоний — зупиняються. Зупинятися необхідно стрибком так, щоб не штовхнути товариша попереду («не скоїти аварії»). Якщо хтось із гравців під час гри діє неуважно, то стає замикаючим.
«Хвостики»
Гравців об’єднують у дві команди. Учасник затикає за пояс стрічку кольору своєї команди так, щоб звисав вільний кінець. За сигналом учасники намагаються зірвати «хвостик» у суперників, зберігши свій. Перемагає команда, яка назбирає більше «хвостиків».
Креслять два концентричні кола на відстані 3-4 м. внутрішнє коло — „город“, на якому знаходиться „сторож“. Всі інші гравці – „зайці“ і перебувають між колами. Вони стрибають у „город“ і вистрибують назад. „Сторож“ несподівано починає ловити „зайців“. Наздоганяти їх він може до зовнішнього кола. Коли спійманого 3-4 „зайці“, обирається новий „сторож“.
Діти утворюють коло. Усередині навколішках сидить «зайчик», перебирає руками, нібито передніми лапками.
Діти:
„Ой, у полі жито: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла
Як той зайчик, ох! (Двічі)
Ой, у полі просо: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ох! (Двічі)
Ой, у полі гречка: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ох! “(Двічі)
На слова „сидить зайчик“ і „чеберяє“, той, хто сидить всередині кола, перебирає руками. Водночас діти ходять у колі. На слова „коли б такі ніжки“ висувають почергово ноги вперед і назад, а на „ох!“ підстрибують вгору і вказують на „зайчика“ рукою. Під час виконання другого куплету йдуть у протилежний бік. Під час виконання третього куплету на слова „коли б такі...“ зупиняються, притупують ногою, рухають обома руками в повітрі перед собою або над головами.
«Швидко стати в шеренгу»
Усі гравці шикуються в одну шеренгу (між гравцями стандартний інтервал). Шеренга хлопчиків розташовується з правого флангу, шеренга дівчаток — з лівого. Між шеренгами хлопчиків і дівчаток — інтервал 1—3 м. За командою «Бігом!» учні розбігаються навсібіч. За командою «Швидко по місцях!» учні мають повернутися на свої місця. Перемагає команда, яка вишикувалася швидше.
Діти шикуються біля лінії. На відстані 9—10 м навпроти кожного учня розкладають по 3 „гриби“ (виготовлені з дерева або намальовані на картоні). За сигналом діти повинні переносити „гриби“ по одному до своєї лінії.
Гравці утворюють два кола. У центрі кожного кола стоїть гравець із кольоровим прапорцем.
За першим сигналом усі, крім гравців з прапорцями, розбігаються по майданчику.
За другим сигналом усі гравці зупиняються й заплющують очі, гравці з прапорцями переходять на інші місця.
За третім сигналом гравці розплющують очі, біжать до свого прапорця й збираються навколо нього, взявшись за руки.
Виграє команда, що прибігла першою. При повторенні гри призначають інших гравців, які тримають у центрі кожного кола кольоровий прапорець. У гру можна грати з 3-4 кольоровими прапорцями.
„Секретне завдання“
Учасників об’єднують у три команди, які шикуються в колони. На майданчику розташовують три кольорові кеглі. Двом командам так, щоб не чули учасники інших команд, повідомляють, біля якої мітки вони повинні шикуватися. За першим сигналом гравці розбігаються майданчиком, за другим — шикуються в колони по одному біля своєї кеглі. Гравці третьої команди, яким не повідомили колір кеглі, повинні самі зорієнтуватися та вишикуватися біля вільної мітки. Можна фіксувати час шикування третьої команди. Потім кеглі переставляють, тепер уже іншій команді не повідомляють колір кеглі.
„Ми весела дітвора“
Діти утворюють коло, тримаючись за руки. Одна дитина — „квач“ — стає всередині кола, в руках тримає хустину або на руці у неї пов’язка. На слова вчителя:
„Ми весела дітвора.
Любим бігати й гуляти,
Нумо, спробуй нас піймати!“–
діти ходять по колу праворуч або ліворуч (за домовленістю), і, щойно промовлене останнє слово, зупиняються і голосно разом кажуть: „Раз — два — три — лови!“. Почувши слова „Лови!“ діти розбігаються, а „квач“ їх ловить. Спіймана дитина не може бути „квачем“. „Квач“ не ловить за лінією. Коли буде спіймано 2-3 дітей, гру завершують. На слова вчителя: „У коло, всі у коло!“ — діти займають правильне коло. Учитель обирає найспритнішу дитину на роль „квача“, і гру повторюють.
«Швидко по місцях!»
Усі гравці шикуються в одну чи дві колони і витягують руки вперед, злегка торкаючись ними плечей попередніх гравців. За сигналом ведучого: «Розбіглися!» — усі діти розбігаються в різні боки. За другим сигналом: «Швидко по місцях!» — усі мають вишикуватись у початкове положення. Хто з гравців найшвидше стане на своє місце і правильно витягне руки, стає переможцем. Якщо гравців дві колони, то виграє група, що вишикувалася першою. Шикування на початку гри можуть бути найрізноманітніші, залежно від рівня підготовленості дітей, їх можна вишикувати у дві шеренги і запропонувати схрестити руки із сусідами. Можна вишикувати в колону по двоє чи запропонувати сісти або стати на коліна; можна вишикувати у два кола, руки покласти на плечі сусідів тощо.
"Вершники-спортсмени"
Усі гравці — «конячки». На відстані 1 м від стіни позначено будиночки «конячок» — «стійла», яких повинно бути на 2-3 менше, ніж кількість дітей. За командою «Крок коня!» «конячки» йдуть, високо піднімаючи коліна; «Поворот!» — «конячки», повернувшись кругом, йдуть в інший бік; «Риссю!» — «конячки» біжать; «У стійла!» — біжать, намагаючись зайняти вільне місце. Хто залишиться без свого будиночка, той залишає гру.
Усі гравці діляться на дві команди і стають у колону по одному або в одну шеренгу. У кожній команді вчитель розраховує по порядку всіх гравців.
Потім вчитель називає номер. Гравці, у яких цей номер, виконують рухові дії (наприклад, біжать, перестрибують, пролізають…). Команда гравця, що першим виконає рухову дію, отримує очко.
Дітей об’єднують у 5-7 команд, які утворюють кола на рівній відстані один від одного. Коло обмежене гімнастичним обручем — „будиночком“. У центрі майданчика перебуває ведучий. Коли лунає музика, гравці вибігають із „будиночків“ і біжать у колонах по одному периметром майданчика разом із ведучим. Коли музика припиняється, усі гравці повинні швидко зайняти свій „будиночок“, ведучий може займати місце в „будиночку“ будь-якої групи. Гравець, який залишився поза „будиночком“, стає ведучим.
Діти утворюють коло, що позначено набивними м’ячами. Гравці йдуть по колу та промовляють:
„Ми сміємося, а не плачемо.
Усе по колу разом скачемо.
Спробуй нас наздожени,
Але й сам не попадись“.
Потім діти біжать по колу, намагаючись заквацати того, хто біжить попереду, та втекти від того, хто біжить позаду.
У грі може брати участь необмежена кількість учасників. Усі вони об’єднуються у дві команди і шикуються у шеренги спинами одне до одного. Одна команда — „горобці“, друга — „ворони“. Коли вчитель промовляє: „ГОР-обці!“ — „ворони“ повинні швидко тікати до певного місця, яке заздалегідь відведене, а „горобці“ намагаються миттєво розвернутися й спіймати їх. Якщо вчитель викликає: „ВОР-они“, „горобці“ тікають, а „ворони“ їх ловлять.
Учнів об’єднують у дві групи — „мавп„ і „ловців“. „Мавпи“ надягають маски, а „ловці“ зав’язують на голові хустки. „Мавпи“ розташовуються на одному боці майданчика, на якому є гімнастичні лави, „ловці“ — на другому. Перед грою „ловці“ домовляються між собою, які рухи вони виконуватимуть, потім виходять на середину майданчика та демонструють їх. Коли „ловці“ відходять назад, „мавпи“ злазять з „дерев“ (гімнастичних лав) і наближаються до того місця, де стояли „ловці“ та повторюють їх рухи. За сигналом ведучого „мавпи“ біжать до „дерев“ і залазять на них. „Ловці“ намагаються спіймати тих, хто не встиг залізти на „дерево“, і ведуть спійманих до себе. Перемагає команда, яка спіймає більше „мавп“.
Клас поділяється на кілька команд. Команди стоять у колонах за лінією старту. З протилежного боку на відстані 10 - 15 м перед кожною командою накреслюється три кола. Гравці, що стоять першими в колонах, тримають мішечки з картоплинами (тенісними м'ячами). За сигналом вчителя гравці біжать і садять (кладуть) по одній картоплині в кожне коло. Другі біжать і збирають кожну картоплину. Повертаючись із зібраною картоплею, передають мішечок іншому гравцеві своєї команди. Перемагає команда, яка швидше посадить і збере картоплю. Гра повторюється кілька разів. Після закінчення підвести підсумки гри.
На майданчику накреслити 4-6 трикутників – „ракетодроми“. В їх середині позначають „ракети“, їх має бути на кілька менше, ніж гравців. Усі учасники гри встають у коло, взявшись за руки. За сигналом всі йдуть по колу, промовляючи:
„Нас чекають швидкі ракети
для прогулянок на планети.
На будь-яку ми полетимо,
Але в грі один секрет
Хто спізнився -
Той без місця залишився.“
Після цих слів всі діти біжать до „ракетодромів“, займають місця в „ракетах“. Хто не встиг, стає в центр майданчика. Гра повторюється. За правилами гру починають після слова „залишився“. У ракеті не може бути двох „космонавтів“.
Гравці стоять в ряд один за одним, взявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямах - прямо, кружком, в'ються. У цей час, коли вони так ходять, „сірий кіт“, тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:
- А є миші в стозі?
Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають: -Є!
- А не бояться кота?
-Ні.
- Ой як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить!
За цими словами кіт ловить мишей. Кого спіймає, той стає котом, а кіт – мишею.
Учні розподіляються на кілька команд, які шикуються на великому майданчику в колони по одному. Однією рукою кожний учасник команди тримається довгої мотузки. За сигналом вчителя „альпіністи“, тримаючись однією рукою мотузки, командами біжать до своєї стійки з прапором на „горі“, оббігають її, повертаються всі разом назад за стартову лінію.
Гравці, крім двох, стають парами по колу (обличчям один до одного), взявшись за руки. Один з гравців — „заєць“, другий — „вовк“.
„Заєць“, який тікає від „вовка“, ховається всередину пари. Той, до кого „заяєць“ став спиною, стає „бездомним зайцем“.
Якщо „вовк“ догнав „зайця“, тоді вони міняються ролями.
На майданчику розкладають 8-10 обручів. 25-30 учнів стають у центрі майданчика біля зв'язаної у коло мотузки, кожен тримається за неї на рівні пояса За сигналом усі одночасно переміщаються вліво (вправо) по колу – спочатку помалу, а потім все швидше. На наступний сигнал учні кидають мотузку і біжать до найближчих обручів. Той, кому не вистачило місця в обручі, стає у центр мотузного кола і пропускає одну гру. Після декількох ігор визначаються гравці, які меншу кількість раз були в центрі мотузного кола. Під час гри у кожен обруч можуть забігати тільки два гравці. Після кожного циклу гри з майданчика забирають 2-3 обручі. У наступних циклах гри її учасники беруться за мотузку іншою рукою.
На одній стороні майданчика „дім гусей“, на другій –„вовче лігво“. Один з граючих – „вовк“, а решта – „гуси“. Учитель стоїть між лігвом і домом.
Після слів учителя: „Гуси-лебеді в поле!“ – діти вибігають на майданчик.
Учитель каже: „Гуси-лебеді, додому, сірий вовк під горою“
Діти хором питають: „Що він там робить?“
Учитель відповідає: „Гусей скубе“.
– „Яких?“ – знову запитують діти.
– „Сіреньких та біленьких, тікайте швидко додому.“
„Гуси“ тікають до свого дому. „Вовк“ вибігає із свого „лігва“ і ловить „гусей“, після чого гра починається знову.
- спіймані «гуси» пропускають одну чергу виходу «гусей» в поле;
- коли піймано 4 – 5 «гусей», призначають нового «вовка»;
- «вовк» не має права ловити «гусей» за лінією;
- «вовк» може вибігати з «ями» тільки після слів: “тікайте швидше додому”.
„Квач“ говорить: „Бережися - раз, бережися - два, бережися – три“. Гравці в цей час йдуть через майданчик і підходять близько до мотузки, яка натягується посередині ігрового поля. За останнім словом „квач“ перестрибує через мотузку і намагається догнати і доторкнутись до кого-небудь з учнів. Доторкнувшись, „квач“ разом з ним біжить за мотузку. Гра повторюється, але „квачів“ стає двоє. Під час гри гравці біжать до свого дому тільки після слів „квача“: „Бережися – три“. „Квачу“ дозволяється ловити тільки одного гравця. За лінією дому гравців ловити не можна.
Гравці діляться на 2-3 команди, які розміщуються навколо майданчика так, щоб у всіх був хороший огляд (можна сісти на лави). На майданчику визначається загальна стартова лінія, на яку по одному стають гравці від кожної команди. За 12-16 кроків від них малюється коло, а в ньому вміщується дерев'яна паличка.
Варіант 1: За сигналом вчителя гравці біжать до кіл, беруть палички стукають ними 3 рази по землі (підлозі), кладуть палички у кола і повертаються назад. Той, хто прибіжить першим, приносить своїй команді очко, другим - 2 очка і т.д. Після перших гравців встають другі, треті іт.д. Виграє команда, що набрала меншу кількість очків.
Варіант 2: Гравці біжать до кіл і назад не по прямій лінії, а оббігаючи розставлені на шляху кеглі, булави тощо.
Обираються два ведучі — „білі ведмеді“. З одного боку майданчика креслять коло. Це „крига“, на яку стають „ведмеді“. Інші учні — „моржі“ або „тюлені“ — бігають по майданчику. За сигналом учителя „ведмеді“ йдуть на полювання, тримаючись за руки. Спійманого гравця відводять на „крижину“. Потім ловлять ще одного гравця. Кожна спіймана пара стає „ведмедями“. Гра закінчується, коли спіймано всіх „моржів“. Під час гри „ведмедям“ не можна хапати гравців за одяг.
Креслять коло посередині майданчика – „садок“. За „садком“ – «хатка» для господаря. За сигналом учні біжать до „садка“, імітують зривання та збирання горіхів, співаючи:
„Рвемо, рвемо горішечки,
Не боїмось тебе, панцю, ні трішечки.
Пан за горою, а ми за другою.
Дзень, дзень! Нема пана цілий день“.
Зненацька з'являється „господар“, який починає доганяти учнів. Гра триває доти, доки „господар“ не впіймає усіх, крім одного найспритнішого.
Гравці утворюють коло, присідають і вдають, що сплять. Один з учнів — „вартовий“ — ходить всередині кола, сторожує і зненацька вигукує: „Повінь! Рятуйтесь!“.
У цей час усі гравці розбігаються, шукаючи собі місце для порятунку. Знайшовши прилисток, гравці перебігають туди-сюди, а „вартовий“ намагається їх зловити. Той, кого спіймали, стає „вартовим“.
„Запорожець на Січі“
На майданчику позначають „Січ“ (прямокутник 9х6 м). Посередині пересувається „запорожець“, який намагається спіймати когось із „куренів“ (тих, хто перебігає з одного табору в інший). Спіймані стають „запорожцями“ і допомагають у ловлі або виходять з гри. Для „запорожця“ використовують шапку, шаровари.
Учні стають півколом на відстані 3 м. один від одного. Кожен гравець креслить навколо себе коло. Гравці розподіляються за порядком номерів і пишуть у колах і на палицях свої номери. На відстані 20-25 м від гравців ведучий ставить «пеньок». Діти по черзі кидають палиці, намагаючись влучити в «пеньок». Якщо хтось збив «пеньок» — всі гравці біжать по свої палиці. Ведучий швидко ставить «пеньок» і займає чиєсь місце в колі. Хто залишився без місця, стає ведучим. При киданні палиці дотримуватись правил безпеки.
Гра проводиться у вигляді зустрічної або лінійної естафети. По свистку перші учасники починають біг, обертаючи скакалку або обруч. Закінчивши дистанцію, гравець передає скакалку або обруч партнеру, що стоїть на старті, а сам стає в кінець колони. Виграє команда, гравці якої швидше виконали завдання і зробили меншу кількість помилок.
Гравці стають у коло і розраховуються по порядку номерів. Ведучий стоїть у центрі і голосно називає два які-небудь номери. Гравці під викликаними номерами повинні негайно помінятися місцями, а ведучий намагається випередити одного з них, зайнявши його місце. Гравець, що залишився без місця, стає ведучим.
В одному куті майданчика накреслене „гніздо чаплі“. Вихователь призначає одного з гравців „чаплею“, решта дітей — „жаби“, які стоять або стрибають „у болоті“ (ділянка майданчика, що позначена натягнутою мотузкою).
Коли всі гравці розмістилися на відведених для них ділянках майданчика, вчитель промовляє: „Чапля!“
Високо піднімаючи ноги, „чапля“ прямує до „болота“, переступає через мотузку й ловить „жаб“, які, рятуючись від „чаплі“, вистрибують із „болота“ у будь-який спосіб. „Чапля“ може ловити тільки тих „жаб“, які не вистрибнули з „болота“. Спійманих „чапля“ веде до себе у „гніздо“, де вони перебувають, поки не зміниться „чапля“.
Нову „чаплю“ обирають тоді, коли буде зловлено 2–3 „жаби“. Вони повинні перестрибувати, а не переступати через мотузку, коли ж ні — вони вважаються пійманими.
На майданчику в один ряд викопують кілька ямок, але не більше 10 і зазначають їх номери. На відстані 3 м. від них проводять межу, з якої починать грати, прокочуючи м’ячики у ямки по черзі, починаючи з першої. Гру починає перший гравець, він прокочує м’ячика, поки не схибить. За ним продовжує гру другий, потім третій і т. д. Коли черга знову дійде до першого гравця, він починає гру з тієї ями, в яку не потрапив. Хто першим потрапить у всі ямки, той виграє.
На будь-якому майданчику проводяться дві смуги на відстані 6-10 м. Гравці діляться на дві команди й за сигналом учителя намагаються вибити надувну кульку за межі смуги однієї з команд. Хто це зробить першим, той і переміг.
Діти стають по троє і, взявшись за руки, утворюють коло. У кожній трійці є „шишка“, „жолудь“ і „горіх“. Один з гравців - ведучий. Він знаходиться поза колом. Вчитель проказує слово „горіхи“ (або „жолуді“, „шишки“), і всі, хто ними є, міняються місцями, а ведучий намагається зайняти чиєсь місце.
Варіанти: слова промовляє не вчитель, а ведучий; гравці стоять не в колах, а в колонах; гравці стоять у шеренгах.
Дві команди шикуються у дві колони на відстані 5-6 м одна від одної. Перед ними на відстані 6-10 м. ставлять гімнастичні обручі або високі прапорці (лижні палиці). У кожній команді є „заєць“, „вовк“, „пантера“, „лисиця“, „лев“ тощо (ці назви дають перед початком гри кожній парі гравців). Після виклику „звірята“ біжать до обручів, оббігають їх, повертаються на своє місце. Хто швидше, той перемагає. Вчитель підсумовує очки команд.
Учасники гри об'єднуються у дві команди. Вони стають у шеренги обличчям один до одного на відстані 6-10 м. і розраховуються по порядку номерів. На відстані 8-10 м збоку від шеренги лежать набивні м’ячі. Учитель, який стоїть за 3-4 кроки перед командами, голосно називає один із номерів. Гравці з обох команд, яким присвоєно цей номер, парами біжать до набивних м’ячів, оббігають їх і повертаються на свої місця. Команді, учасник якої прибіг на своє місце раніше ніж суперник, зараховують одне очко. Виграє команда, що набрала більшу кількість очок.
Варіанти: команди стоять у колонах; оббігається не тільки м’яч, а й шеренга або колона; учасники гри пересуваються стрибками на двох ногах; на одній нозі; навприсядки; долаючи перешкоди.
Гравці діляться порівну на дві команди: команда № 1 і команда № 2. На майданчику кресляться дві паралельні лінії на відстані 4-5 метрів. Команди шикуються уздовж ліній, тримаючись за руки обличчям один до одного. За знаком ведучого (помах рукою) команда № 1 переходить в наступ: вони починають марширувати до команди № 2, діти якої стоять на своїх місцях і чекають сигналу ведучого. У будь-який момент ведучий дає свисток, і команда № 2 наздоганяє дітей команди № 1, які після сигналу повинні якнайшвидше повернутися на свої місця. Гравці, які не встигли забігти за свою лінію, потрапляють у полон до команди № 2. Наступний етап гри починає команда № 2, і гра повторюється.
У центрі накреслене коло. Всі гравці діляться на три-п'ять команд і шикуються боком до центру кола. Виходить своєрідне сонечко з променями. Кожен промінь (шеренга) — команда. Гравці, перші від центру кола, тримають в руці естафетну паличку (пластмасову кеглю, містечко або тенісний м'яч). По сигналу керівника вони біжать по колу і передають естафету гравцеві, що стоїть тепер першим в своїй команді. Той, що прибіг, стає в шеренгу на місце ближче до центру. Коли той, що починав гру опиниться з краю і отримає естафетну паличку, він піднімає її, показуючи, що команда закінчила гру.
Правила забороняють під час бігу торкатися гравців, що стоять, заважати тим, що здійснюють перебігання. За порушення правил нараховують штрафні очки. Повторюють естафету два-три рази.
Необхідно вивчити кілька нескладних танцювальних рухів. Нехай вони будуть справді простенькі, навіть трішки кумедні і часто повторюються.
Поки гратиме музика, діти повторюють їх за вчителем. Змінюється музика, змінюються рухи.
Якщо у когось з дітей прокинеться танцювальна фантазія – він стає ведучим, показує свої вигадані рухи, а інші повторюють.
Ця гра спрямована на розвиток взаємодопомоги і підтримки один одного. Вибираються двоє гравців, один з яких ведучий, повинен наздогнати і „заквачити“ іншого. Інші діти стають по колу на відстані приблизно одного кроку. Тікаючий і ведучий біжать вздовж кола, і другий намагається наздогнати першого. Але втікач, якщо відчуває, що його наздоганяють, може попросити допомоги у будь-якого гравця в колі, вигукнувши його ім'я. Тоді названий гравець залишає своє місце і біжить по колу, а втікач стає на його місце. Однак звільнене місце може зайняти і наздоганяючий, тоді „ведучим“ стає той, хто не встиг. Гра продовжується до тих пір, поки цікаво дітям.
«Хто влучніше?»
Учнів об’єднують у 2 або 4 команди. Вони шикуються у колони біля центральної лінії по дві на кожний кошик праворуч і ліворуч від нього. За сигналом учителя напрямні кожної колони починають вести м’яч до кошика, атакують його, підбирають і передають його наступному гравцеві. Потім команди переходять на протилежний бік майданчика. Перемагає команда, яка влучить найбільшу кількість разів, атакуючи кошик праворуч і ліворуч.
«Гравець у колі»
Ведучий стоїть у колі діаметром 1,5 м, двоє гравців — із протилежних сторін на відстані 6 м від кола й намагаються влучити м’ячем у ведучого, який не має права його залишити. Той, хто влучить у ведучого, займає його місце.
"Влучно в ціль"
На рівній відстані від обох команд ставлять по п’ять «кеглів». Учасники кожної команди по черзі кидають малі м’ячі, намагаючись збити якнайбільше «кеглів». Перемагає команда, чиє «містечко» виявиться повністю зруйнованим за меншу кількість кидків.
«Передав — сідай!»
Учасників об’єднують у кілька команд, обирають капітанів. Команди шикуються біля лінії в колону по одному. Попереду кожної колони, обличчям до неї, на відстані 5-6 кроків стає капітан, який тримає м’яч. За сигналом кожний капітан кидає м’яч першому гравцеві у своїй колоні. Піймавши м’яч, гравець повертає його капітанові й сідає на підлогу. Отримавши м’яч від останнього гравця своєї колони, капітан піднімає його вгору, а гравці його команди підводяться.
На підлозі в різних місцях зали кладуть обручі на відстані 1,5 м один від одного. Усі діти, за винятком ведучого, стають у них і перекидають м’яч товаришам у різних напрямках. Ведучий, перебуваючи між обручами, намагається піймати м’яч на льоту або хоча б торкнутися його рукою. Якщо йому вдається це зробити, учитель дає свисток, після чого гравці, які перебувають в обручах, міняються місцями, а ведучий намагається зайняти один із обручів. Хто не встигнув зайняти обруч, той стає ведучим.
Учнів шикують в одну шеренгу, у кожного в руках — м'яч. За сигналом (удар м'ячем об підлогу) учні починають вести м'яч на місці. Попередньо обумовлюють спосіб ведення (стоячи, у присіді або сидячи). Потім учні, які вели м'яч, не втрачаючи, роблять крок уперед і гру повторюють. Перемагає гравець, який опиниться попереду всіх.
Для цієї гри знадобиться м'яч, можна використовувати волейбольний. Всі встають до кола і починають по черзі перекидати м'яч один одному, можна при цьому кричати: „Гаряче“.
Один гравець кидає, інший має зловити м'яч і швидко кинути іншому. Той, хто не зловив, вважається „покараним“ і сідає на карачки до центра кола — „котел“.
Гравці можуть виручати тих, хто сидить в котлі та повертати їх в гру. Для цього потрібно кинути м'яч в центр і поцілити в „покараних“ гравців. Всі, кого торкнувся м'ячик, повертаються до гри.
По центру умовно обраного поля мають розташуватися всі гравці, крім двох – вони стоятимуть з двох сторін від центральної групи. Гра полягає в тому, щоб „вибити“ м’ячем гравців, які стоять посередині. Їм доводиться добряче крутитися, щоб не бути „вибитими“ в перші ж хвилини!
Кілька пар гравців змагаються між собою, намагаючись якнайшвидше добігти до фінішу:
- Покласти м'яча на плечі і притиснути його головами з обох боків;
- Затиснути м'яча плечима;
- Затиснути м'яча спинами;
- Утримуючи м'яча, затиснути його лобами і рухатись боком.
Перемагає пара, яка дісталася фінішу першою без втрати м'яча.
Гравці стоять у колі на відстані витягнутих рук і розраховуються на 1 - 2. Капітани команд одержують по м’ячу. За сигналом вони кидають м’ячі по колу (один праворуч, другий - ліворуч) гравцям, які стоять через одного. Кожен гравець передає м’яч іншому гравцеві своєї команди, поки м’яч не повернеться капітану. Одержавши м’яч, капітан піднімає його догори. Виграє команда, яка швидше закінчила перекидання.
- Виконавши гру 6 – 8 разів, визначають кращу команду;
- Гравці починають передавати м’яч тільки за сигналом;
- Зараховується перемога лише тоді, коли капітан піднімає м’яч над головою;
- Відстань між гравцями 1 метр.
Гравці стають у коло на відстані одного кроку один від одного. За колом стоїть ведучий. Гравці передають м’яч то вліво, то вправо, але тільки сусідові, а ведучий намагається доторкнутися до м’яча. Той гравець, у якого він торкнеться м’яча, стає ведучим. М’яч не можна передавати через гравця - хто це зробив стає на місце ведучого.
Кожна команда прагне оволодіти м’ячем і кинути його в ціль, проте ціллю є не баскетбольний кошик, а свій гравець, що стоїть у колі, накресленому на підлозі. Для того, щоб зловити м’яч, ловець може підстрибувати, але не має права заступати в нейтральну зону, яка оточує коло 70-80 см. В коло не може входити польовий гравець. Кидаючому може перешкодити тільки один перехоплювач, розташований біля нейтральної зони перед ловцем. За грубу гру призначається штрафний кидок із відстані шести кроків від ловця. Кожний влучний кидок приносить команді одне очко. Виграє команда, яка набрала більшу кількість очок.
Учнів ділять на пари, і за сигналом вони починають передавати м’яч протягом 20-30 с. перемагає пара, яка за визначений час виконала більше передач. Спосіб передачі визначають перед початком гри.
Гравці команд по черзі кидають м'яч крізь обруч, підвішений на висоті близько 1-2 м, ловлять його, передають наступному гравцеві, самі стають у кінець колони.
Клас поділити на чотири команди — дві команди дівчаток і дві команди хлопчиків. Кожна команда шикується в колону по одному за загальною лінією для метань. Кожний учасник гри має малий м'яч. Спочатку одна команда кидає м'яч у вертикальну ціль, а потім друга, третя, четверта. Кількість попадань — це кількість набраних командою очок. Метання учасники виконують поточним методом. Перемагає команда, яка набрала більшу суму очок. Гру повторити декілька разів.
Гравці стоять в шеренгах біля бічних ліній майданчика обличчям до середини. Одна команда стоїть справа, інша зліва від щита. Відстань між гравцями 3-4 кроки. Гравці розраховуються по порядку.
Керівник кидає м'яч у щит і називає будь-який номер. Обидва гравці під цим номером вибігають вперед і намагаються оволодіти м'ячем. Той, кому це вдалося, робить передачу останньому гравцю своєї команди, який передає його по шерензі далі (з рук в руки або ударом об землю). Гравець, який не зумів оволодіти м'ячем, оббігає гравців своєї шеренги з лівого боку, намагаючись обігнати м'яч, який передають гравці іншої команди.
Якщо гравець, що біжить, фінішує в кінці шеренги раніше м'яча, то очко нараховується його команді. Інша команда теж одержує очко за те, що її гравець оволодів м'ячем після кидка по щиту.
Якщо ж фініш першим перетнув м'яч, то команді зараховується 2 очки. Потім вчитель викликає інші номери. Гравці, що взяли участь в боротьбі за м'яч, знову стають на свої місця. Перемагає команда, яка набрала більше очок.
Усі учні вільно розміщуються на майданчику з м’ячами в руках. Вони ведуть м’яч. За свистком діти повинні зупинитись і прийняти стійку баскетболіста. Якщо хтось неправильно виконає вправу, то отримає штрафне очко. Перемагає гравець, який не заробив жодного штрафного очка.
Кількість гравців кожній команді — 10 осіб на чолі з капітаном. Майданчик для гри — прямокутник 18×9 м (можна використовувати для цього волейбольний майданчик без сітки). Майданчик розділений середньої лінією на дві рівні половини, кожна з яких — сектор однієї команди. Менші (далекі від середньої лінії) сторони поля — лінії капітанів. М'яч — волейбольний. Завдання кожної команди — кидком м'яча влучати у гравців команди суперників — „вибивати“ їх з поля. Перед початком гри між командами розігруються майданчик і м'яч (право першого кидка). Гру починає капітан. Він стає на лінії капітанів по інший бік від сектора супротивників. „Вибивати“ гравців можна тільки після третього пасу (м'яч передається як всередині сектора, так і на лінію капітанів), робити це можуть і капітан, і члени команди. „Вибиті“ гравці йдуть з поля на лінію капітана своєї команди. Якщо один з них „вибиває“ гравця команди супротивника, то повертається на поле. Після першого ж „вибитого“ гравця своєї команди капітан йде зі свого місця й виходить у поле. У разі, якщо „полонені“ зуміли повернутися на поле й на лінії капітана нікого не лишилося, туди повертається капітан. Гра триває до „вибивання“ всіх гравців однієї команди, або протягом певного часу (5—15 хвилин) з підрахунком „вибитих“ гравців у кожній команді.
Правила гри:
- Гравець вважається „вибитим“, якщо м'яч, торкнувшись його, впав на майданчик або за його межами;
- М'ячем, який торкнувся землі, „вибити“ гравця не можна;
- Якщо м'яч торкнувся гравця, а потім, не торкнувшись землі, був спійманий його товаришем по команді, то гравець залишається на полі;
- Якщо м'яч торкнувся відразу декількох гравців і впав на поле, то всі гравці йдуть з поля. Якщо м'яч спіймали, то вони залишаються на полі;
- „Полонений“ виходить на поле один незалежно від кількості „вибитих“ гравців, яких він „вибив“;
- Капітан команди, „вибитий“ з поля, йде на лінію капітана на правах рядового гравця;
- Гравці не мають права заступати за обмежувальну лінію;
- Якщо гравець зловив м'яч, але при цьому заступив за лінію, м'яч передається команді суперників, а гравець залишається на полі;
- „Полонені“ не мають права бити м'ячем з кута, за межами бічних обмежувальних ліній. У разі порушення цього правила м'яч переходить суперникам;
- Якщо м'яч вийшов за межі майданчика, то він передається на лінію того капітана, до якого ближче знаходиться (по відношенню до середньої лінії майданчика);
- Якщо гравець, ухиляючись від удару, заступив за обмежувальну лінію, він вважається „вибитим“;
- При всіх порушеннях м'яч передається на лінію капітана;
- Кількість запасних гравців визначається положенням гри;
- Кількість вироблених замін не обмежена. Замінювати гравців можна тільки на лінії капітана, у момент зупинки гри або у разі травми польового гравця;
- Кожна команда має право на дві перерви по 1 хвилині в партії;
- Гру судять старший суддя й два його помічники.
- Додаткові правила для молодших школярів:
- Число зіграних партій має бути не більше трьох;
- Тривалість однієї партії — 10 хвилин;
- перерва між партіями — 5 хвилин;
- У тому випадку, коли на майданчику залишається один гравець, через кожні 2 хвилини він має хвилинну перерву для відпочинку.
Гравців ділять на 2-3 команди. Вони розміщуються за лінією. На відстані 9-12 м від лінії паралельно їй кладуть боком гімнастичну лаву.
За прикриттям, проти кожної команди, сідає один з гравців, тримаючи в руці фанерну дощечку — мішень. За сигналом вчителя всі одночасно піднімають дощечки над краєм прикриття і тримають їх нерухомо до 5 с. Гравці кожної команди по черзі кидають у мішень маленькі саморобні або тенісні м’ячі. За сигналом вчителя мішень піднімають або ховають.
Перемагає та команда, яка матиме найбільше влучень.
„Захист фортеці“
На „лісовій галявині“ розмічають коло, або квадрат, прямокутник. У центрі – „фортеця“ (прапорець, зв'язані гілки). Фортецю обводять колом діаметром 3м. Біля фортеці стоїть захисник. Гравці шикуються за лінією визначеного кола.
За командою вчителя гравці починають передавати один одному м'яч, маючи на меті в слушний момент кинути його і попасти в фортецю. Захисник намагається такі м'ячі відбити. Гравець, який влучить у фортецю стає захисником. Захисникові забороняється тримати фортецю руками, а всім іншим заходити за лінію кола, чи наступати на неї.
Гравці шикуються у коло на відстані витягнутих рук. Двоє ведучих стоять у центрі кола. М’яч в одного з гравців. За командою гравці перекидаються м’ячем так, щоб до них не торкнулись ведучі і щоб м’яч не впав. Коли одному з гравців це не вдається, то він міняється з ведучим.
„Чотири стихії“
Креслиться коло, за його кордон встають гравці, а в середину - ведучий. Він кидає м'яч комусь із гравців, вимовляючи при цьому назва однієї з чотирьох стихій: „земля“, „вогонь“, „вода“, „повітря“. Гравцям, піймавши м'яч, потрібно назвати живу істоту, для якої названа стихія є домом. У відповідь на слово „земля“ має бути названа будь-яка наземна тварина або рослина. Наприклад, вовк, корова або тополя. Якщо буде названа „вода“, гравець повинен згадати мешканців річок, озер, морів, океанів і боліт. Тут доречно буде згадка і пічкура, і кита, і акули, і бугая. Ведучий крикнув „повітря“ – потрібно назвати птицю або комаху. А ось при слові „вогонь“ гравцеві нічого кричати не потрібно. Він повинен просто підняти руки вгору і повернутися навколо себе. І при цьому ворушити пальцями рук, імітуючи язики полум'я. Гравець, який помилився і в стихію води „направив“, наприклад, зайчика, вибуває з гри. Важлива деталь: не можна повторювати назви птахів, тварин і риб за іншими гравцями. Якщо вже була названа щука, то ніхто з гравців її більше називати не повинен.
«Жонглер»
Учасники впродовж 1 хв кидають м’яч угору, плескаючи у долоні перед собою або за спиною, й ловлять його після відскоку від підлоги. Перемагає най витриваліший учасник.
Діти стрибають на обох ногах зі скакалкою впродовж 10 секунд або протягом певного часу. Перемагає той, хто за цей час виконає найбільшу кількість стрибків.
Частина учнів (5-6 осіб) — „горобчики-стрибунчики“ — стоять у „гніздечку“ (намальованому колі діаметром 2 м), решта учнів сидить по краю майданчика. Учитель співає:
„Чом сіренькі горобчики
Зажурились, засмутились?
Горобчики, диб, диб, диб,
Сіренькі, стриб, стриб, стриб!“
Учні-„горобчики“ на слова „диб, диб, диб“ і „стриб, стриб, стриб“ стрибають на обох ногах.
На слова вчителя:
„Не журіться, горобчики,
Потанцюйте, поскачіть,
Горобчики, диб, диб, диб,
Сіренькі, стриб, стриб, стриб!“ —
„горобчики“ знову стрибають. Після завершення другого куплету „горобчики“ переступають межі свого „гніздечка“ і рухаються у напрямку учнів. Діти, перед якими вони зупиняються, йдуть до „гніздечка“, а „горобчики“ сідають на їх місця.
Учні стають у дві шеренги одна проти однієї на відстані 3 - 5 метрів. Вчитель подає команду:
- У річку гоп! – всі стрибають вперед.
- На берег гоп! - всі стрибають назад. Часто вчитель повторює однакову команду декілька разів. У такому випадку всі залишаються на місці.
Наприклад:
- У річку гоп! – всі стрибають вперед.
- У річку гоп! – всі стоять на місці.
Хто стрибнув, той вибуває з гри. Гра продовжується до останнього гравця.
На підлозі поперек майданчика розташовані смужки завширшки 50 см. Гравці шикуються командами на одному боці майданчика. За сигналом перші гравці починають перестрибувати зі смужки на смужку. Стрибки можна виконувати з ноги на ногу або на обох ногах водночас. Гравці, які виконають завдання правильно, отримують очко. Перемагає команда, яка отримала більшу кількість очок. Згодом гру можна проводити на швидкість, змінюючи відстань між смугами.
«Вовк у канаві»
Місце: зал, майданчик. Підготовка. У центрі майданчика проводяться дві паралельні лінії на відстані 60-80 см одна від одної. На протилежних сторонах залу відзначаються лініями два «дому». Вибираються 1- 2 водящих - «вовки», які займають місце у «канаві». Решта грають - «кози» - розташовуються за лінією одного з «будинків». За сигналом «кози» перебігають в іншій «будинок», перестрибуючи на ходу через «канаву». «Вовки» намагаються заквачити стрибаючих. Спіймані відходять убік. Після цього гра повторюється. Виграють ті, хто не буде жодного разу спійманий. Правила:
- перебіжки дозволяються тільки за сигналом;
- наступати на «канаву» не можна;
- «вовки» не мають змоги вибігати з «канави»;
- затрималися перед «канавою» повинні обов'язково за командою керівника перестрибнути його, інакше вони вважаються спійманими.
- При великій кількості граючих перебіжки проводяться декількома групами. Відстань між лініями і кількість «вовків» у «канаві» можна збільшити.
Варіанти:
- стрибати через «канаву» з місця (поштовхом однієї і двох ніг);
- після підрахунку заплямовані продовжують грати.
Гра сприяє вдосконаленню навичок бігу та стрибків у довжину, розвиває орієнтування, кмітливість, сміливість,
На одній стороні залу (майданчику) табір (4-6 м від стіни). За лінією табору починається „ліс“. На підлозі (на землі) позначені (розташовані) „купини“ і „пеньочки“. На протилежній стороні визначається високе „дерево“, у дуплі якого живуть „дикі бджоли“.
Усі гравці знаходяться в таборі. Троє – „бджілки“ (ведучі) стоять за „деревом“. За сигналом учителя діти, високо підіймаючи коліна, йдуть по „купинах“ і „пеньочках“ та промовляють:
„Ми до лісового лужка вийшли,
підіймаючи ноги вище,
через кущики і купини,
через гілки і пеньочки.
Хто високо так крокував,
не спіткнувся, не впав.
Ось - дупло високої ялинки,
вилітають з нього злі бджілки!„
„Бджілки“ починають кружляти навколо „дерева“, наслідуючи політ рухами рук, зігнутих у ліктях, примовляючи: „Ж-ж-ж, хочемо кусати“.
Діти при цьому кажуть:
„Прудконогих не догнати!
Нам не страшний бджілок рій,
втечемо від них мерщій!“
Після слова „мерщій“ діти тікають по „купинах“ і „пеньочках“. „Бджілки“ жалять (торкаючись) тих, що тікають. Ужалених підраховують, вибирають нових ведучих. Гра повторюється.
Гравці, стрибаючи на одній нозі, уявляють себе грибами на лісовій галявині і співають:
„Йшло дівчатко (або хлопчина) в темний ліс
Назбирати грибів кіш.
На хвох наступних рядках:
Іде, іде, вже є тут,
Заховаймося в траву!“
розбігаються врізнобіч і ховаються. У цей час з’являється ведучий з кошиком в руках, який співає:
„Десь я бачила грибок,
Він сховався під пеньок,
Сірий капелюх забрав
На одній нозі стояв“,
намагаючись знайти хоч один „грибок“. Так і не знайшовши, повертається додому. Радісні „грибки“ вибігають зі схованок, стрибають і співають:
„Вже дівча (хлопча) пішло від нас,
Не бачило воно нас.
А тепер радіймо всі,
Скачем на одній нозі!“
Якщо ведучий знайшов когось із гравців, третього куплету діти не співають, а ведучий зі спійманим міняються ролями, і гра починається спочатку.
Для гри потрібно мати 4 дошки (довжина 2-3 м, товщина 10-30мм). Креслять лінії старту та фінішу. Кожна команда має два „пароми“ для переправи через річку (річка завширшки від лінії старту до фінішу). За командою вчителя, кожна команда розміщується на своєму „паромі“ і переставляє (пересуває вперед) свій „паром“. Усі учасники перестрибують або переходять на другий свій паром і пересувають перший паром вперед. Гра закінчується, коли команда переправилася на другий берег через річку.
Учні стають у дві колони. Кожен згинає ліву ногу в коліні і тримає її лівою рукою. Праву руку кладе на плече попередньому гравцеві. Зоставшись на одній нозі, починають одночасно стрибати у певному напрямку, приспівуючи:
„Ой чук , гречки,
Чорні овечки,
А я гречки намелю,
Гречаників напечу“.
Виграє команда, яка довше стрибатиме на одній нозі і не роз’єднає рук.
ВИСНОВКИ
Отже, використання рухливих ігор у навчально-виховному процесі першокласників сприяє прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості, рухові вміння, а також впливає на підвищення їх рухової активності, стан здоров’я та гармонійний розвиток особистості.
Слід зазначити, що система навчання та виховання школярів включає використання різноманітних засобів фізичної культури, а саме – рухливих ігор, самостійних ігор і вправ, ігор з правилами та без них, що забезпечують оптимальну рухову активність, сприяють прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості та рухові вміння, всебічному розвиткові особистості; а основні та другорядні форми роботи з учнями з використанням цих ігор безпосередньо впливають на реалізацію соціально-педагогічних вимог та завдань сьогодення.
Рухливі ігри відіграють велику роль в розумовому і фізичному розвитку дитини. Різні рухливі ігри допомагають розвивати різні групи м'язів тіла, координацію рухів, сприяють розвитку мовлення та мислення.
Але для того, щоб ефект від гри був позитивний, необхідно при її виборі враховувати фізіологічні особливості дітей різного віку; багато в чому успіх гри залежить від вибору місця її проведення та підготовки цього місця до гри, пояснення правил, поділу на команди і вибору ведучих.
Що стосується дозування в процесі гри, то не рекомендуються надмірні м'язові напруги. Треба забезпечити оптимальні навантаження. Інтенсивні навантаження слід чергувати з відпочинком.
Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, учителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. „Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається“, — стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте й розвивається.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
- Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль: ― Підручники і посібники, 1998. – 112 с.
- Андрощук Н.В. Тематичне оцінювання навчальних досягнень з фізичної культури. 1-4 класи – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 72 с.
- Беретна Л. Місце рухливих ігор у системі фізичного виховання школярів //Здоров'я та фізична культура.-2007.-№8.–С. 14-16.
- Веткало Л. Рухливі ігри // Здоров’я та фізична культура. – 2007. -№ 16-18 .- С.-10-18.
- Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.
- Гнатюк О.В., Качеров .О.Б., Арефьєв В.Г., Єрмолова В.М. Основи здоров'я та фізична культура:1-4 класи.—К.:Просвіта, 2004.
- Гриньова М. Методика викладання валеології //Директор школи.–2002.-№ 39-40.- С. 8-39.
- Зубалій М.Д., Дерев’янко В.В. та ін. Фізична культура. Програми для основної та спеціальної медичних груп загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи. - Харків: «Ранок», 2006.- 128 с.
- Кос В.Р., Безкоста С.В. Фізична культура. Календарне планування. 1-4 класи. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 80 с.
- Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків фізичної культури. 1-4 класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000 . – 64 с.
- Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль: ―Підручники і посібники, 2000. – 80 с.
- Лаврова Л.В. , Гут Л.М. Основи здоров’я і фізична культура. Регіональна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-11-ті класи. Дніпропетровськ, 2003.- 80 с.
- Ламкова О. І. Рухливі ігри та естафети для школярів. – Харків: Ранок, 2005. – 128 с.
- Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль ―Астон, 1997. – 108с.
- Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів молодшого та середнього віку, Тернопіль, СМП ―Астон,2000. – 132 с.
- Леськів А.Д., Левковський Д.М., Дзюбановський А.Б. Планування програмного матеріалу з предмету ―Фізична культура для учнів 1-4-х класів. – Тернопіль: ―Астон, 2000. – 176 с.
- Миронюк Г. Через рухову активність до здорового способу життя //Здоров’я та фізична культура.- 2008. - № 16-18. – С. 51-61.
- Москаленко Н.В. Фізичне виховання молодших школярів: Монографія. - Дніпропетровськ: Видавництво „Інновація, 2007. - 252 с.
- Найминова Э. Физкультура. Методика преподавания, спортивные игры //Серия «Книга для учителя» .- Ростов н/Д: «Феникс» , 2003.- 256 с.
- Огниста К.М. Основи знань з фізичної культури для учнів 1-4 класів Методичний посібник. – Тернопіль: Мальва-ОСО, 2001.-72 с.
- Питомець О. П., Михайлова Н. Д. Практикум з рухливих ігор. – Київ: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2008.– 59 с
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів ―Основи здоров’я і фізична культура 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2018. – 50 с.
- Сивачук Н.П. Український дитячий фольклор. – Київ: Деміур, 2008. – 288с.
- Упор І. В., Січовик І. Г.Дитячі ігри та розваги,. – Київ: Просвіта, 2004. – 424 с.
- Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: ―Радянська школа, 1986. – 123 с.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку