Інтегрований урок з історії, географії та літератури рідного краю МОЯ МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА

Інтегрований урок з історії, географії та літератури рідного краю

МОЯ МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА

Мета:                                                                                                                                  - сформувати у свідомості учнів об'єктивні уявлення про деякі сторінки історії рідного краю - села Вигнанки;                                                                                           - роз­ширити поняття учнів про тісний міжпредметний зв'язок;                                                  - виробляти уміння бачити явища в їх взаємозв'язку;                                                                       - вихо­вувати повагу до історії та географії сво­єї малої батьківщини; почуття       гордості за своє село і його жителів;                                                                                         - розвивати уміння учнів працювати з документаль­ною літературою.

Хід уроку

Вступне слово вчителя літератури. (На тлі мелодії пісні «Рідний край ...»).

Говорять, що Батьківщина подібна до величезного дерева, на якому не по­рахувати листя. І усе, що ми робимо доброго, додає йому сил. Без коренів його повалив би навіть несильний ві­тер. Корені живлять дерево, зв'язують його з землею. «Без кореня і полин не росте», - говорить народна мудрість. Корені - це те, чим ми жили вчора, рік тому. Це наша історія. Це наші діди і пращури. Це їхні справи і про це ми по­винні знати.

Звертає увагу учнів до висловлювань  про рідний край на дошці.

1. Людина повинна завжди пам’ятати,   відкіля вона пішла в життя.

                                                                                               О. Довженко

 2. Рідний край –зелений край.                                Народна мудрість

 3. Блаженна людина, що любить свій край.                     І.Огієнко

4. Все на цьому світі тимчасовість, вічно сущий тільки рідний край.

                                                                                       Народна мудрість

5.Немає в людини нічого милішого над свою Батьківщину, над свою  рідну землю.                                                                                 І.Огієнко

Учитель історії. Мета нашого уроку - увійти в невіданий світ нашого села, зробити спогади з минулого і сучасно­го рідного села Вигнанки, назва котрого відразу наповнює серце своєю могут­ньою силою, красою ошатних будинків, прямих вулиць уздовж і впоперек, уві­йти і повернутися з єдиною метою: щоб «відали нащадки православних землі рідної колишню долю».

Звертає увагу учнів до виставки фото села на дошці.

     Свято Михайлівська церква 2010 р.                      Панський палац- пам'ятка архітектури І пол..ХІХ               

Археологічний об'єкт у селі                                              Артефакти села  Вигнанки        

Вихід кристалічних порід                                                Поклади вапняку

                              Річка Случ                                                                     Річка Случ

Парк у селі                                                                       Зустріч із старожилом села Лисак О.Й.

Учитель літератури. Мета нашого уроку - сформувати об'єктивні уяв­лення про деякі сторінки рідного краю, виховати повагу до історії своєї малень­кої батьківщини, почуття гордості за своє село і його жителів.

Учитель географії.  Сьогодні ми ознайомимося з поняттям "географічне положення", тобто навчимося визначати "адресу" свого населеного пункту. . Яке ж геогра­фічне положення нашої Вигнанки? Сло­во пошукової групи – географів. Пошукова група теоретиків-гео­графів, спираючись на матеріали  виступає із повідомленням "Географічне положення села Вигнанки". (Див. додаток 1).

     Учитель історії. Але кожен населений пункт, крім "адреси", має ще й біографію, тобто історію виникнення. Архівні дані свідчать, що нашій Вигнанці 221 рік. Із 1789 року зберігається копія метричних книжок. Але спочатку знову - слово групі  експертів, яка виступає із повідомленням. "Історична довідка села Вигнанки". (Див. додаток 2).

Бесіда вчителя географії з учнями .

• Коли і як виникло  с. Вигнанка?
• Чому село має таку назву?
• Коли з'явилася в с. Вигнанка церква?
• Коли з'явилася в с. Вигнанка перша школа?

Учитель літератури. Свою історію мають не тільки міста, села, а й кожна сім'я. Кожен рід – це велике дерево, а ви на ньому – гілочки, які швидко ростуть, міцніють, бо живляться соками великої гілки – сім'ї. Сім'я – то ваші мами й тата, бабусі, дідусі. Вона тим  міцніша, чим сильнішою є дружба, взаємодопомога і злагода  в родині. Як гілка зростається міцно зі стовбуром – не відчахнути, не відламати, так і сім'я в роді – ніколи не ослабне, поки буде споживати соки землі-матінки через мову, звичаї, обряди, свята, пісні, іграшки, родинні реліквії, взаємоповагу і любов. Всі дерева-роди – це могутній народ, якого нікому не здолати, поки він береже своє коріння і живиться пам’яттю його, його історією. Тому слід пам’ятати, поважати, берегти своїх найближчих родичів, всі гілки свого родоводу. У кожному роді є визначні люди, майстри своєї справи, герої війни.  Ви мали попереднє завдання підготувати повідомлення про когось із своїх родичів, визначних людей. Хто хоче прочитати своє завдання? Діти зачитують. Наприклад, один із учнів виступає із по­відомленням про свого прадідуся, учасника Параду 1945 р.  на Красній Площі, ветерана Великої Вітчиз­няної війни Данилка М.А. (Див. додаток 3).

  Учитель географії. Діти, ви мали також попереднє завдання: скласти вдома дерево свого роду. Подивимося і послухаємо, які отримали результати. (Учні демонструють свої родоводи)

   Учитель історії. Виконуючи своє завдання, пошукова група - географів і фольклористів - початківців побувала в гостях у однієї із старійшин села, жительки села Лисак Олени Йосипівни, 1914 ро­ку народження, котра пам'ятає усі по­дробиці своїх молодих років і тих дале­ких подій ХХ століття. Вона багато розповіла про село, адже починаючи із 1957 р. вона його літопис.

Учитель літератури. Наші предки-герої теж сподівалися що ми, їхні спад­коємці, не забудемо традицій і вчинки будемо узгоджувати з тими морально-етичними поняттями, над якими ми сьо­годні працювали. Традиції своїх попередників продовжують наші славетні земля­ки. Навіть живу­чи далеко від Вигнанки, вони ніколи не забувають про свої корені, про ту землю, з якої вони пішли в життя.

Учні читають свої вірші  про рідний край, які вони склали. (Додаток 4)

Учитель історії. Древні говорили: стоячи перед прірвою, один бачить бе-

з­одню, інший - міст. Таким містком, що зв'язує минуле Вигнанки з його сього­денням, і наш інтегрований урок літера­тури, історії та географії рідного краю. Ми дуже сподіваємось, що наша розмо­ва - це заклик до сучасників і нащадків любити свою маленьку, але дуже велику батьківщину, плекати її й намагатися залишити слід на цій землі.

На тлі тихої музики звучить ури­вок з розповіді Є. Осетрова у виконанні учня. (Див. додаток 5).

Учитель географії. Ми, учителі, думаємо, що мета нашого уроку була досягнута і ваші почуття до своєї ма­лої батьківщини будуть такими ж зво­рушливими, як у людини, про яку ми щойно чули. Сподіваємося, що ви бу­дете вивчати історію свого села, району, області.  А якщо знаєш свій край, цікавишся його минулим, то ніколи не зможеш його забути і зрадити.

Учитель літератури. Історія держави, міста, села нерозривно пов’язана з історією кожного роду, кожної людини. Бо, як ми вже казали, всі разом  ми є народ. І чим міцніша родина, всі родини, тим могутніший народ. Тому бережіть і плекайте у своїх душах це святе почуття.

Оцінювання роботи учнів з обґрун­туванням отриманих балів.

Учитель історії. Сьогодні говори­ли, що славні традиції своїх попередни­ків продовжують наші сучасники. Тож домашнім завданням для вас буде під­готувати повідомлення про наших відомих сучасни­ків - уродженців Вигнанки за самостій­но знайденими джерелами.

Додаток 1.  (Географічне положення)

С.Вигнанка - розташоване за 18 км від районного центру смт. Любар, за 45 км від залізничної станції Печанівка, на правому 6epeзi  р.Случ.

Площа населеного пункту -  2972  га.

Населення - 645 oci6.

Кількість дворів – 272.

День села – 21 листопада.

   Село знаходиться  в межах Придніпровської височини лісостеповій Дністров- сько-Дніпровській фізико-географічній провінції. Поверхня села хвиляста рівнина з переходом до подільського горбистого ландшафту. Ґрунти чорноземи глибокі малогумусні, легкосуглинкові, темно-сірі опідзолені лугово-болотні. Із корисних копалин є запаси вапняків, пісок, граніт, глина.

    Село Вигнанка розташоване в південно-західній частині Любарського району Житомирської області за такими кординатами 49 51 пн.ш., 27 42 сх.д.

      Клімат помірно континентальний. Пересічна температура січня  -5,5,

липня  +18,5. Опадів випадає 550-575 мм на рік.

       Частина села розташована понад річкою Случ. У селі є 4 ставки, багато джерел та поверхневих боліт.

Додаток 2

Історична довідка.

      Село Вигнанка відоме із XVI століття. Належало Владиславу Немиричу,

пізніше князям Любомирським.

   Перша писемна згадка про село належить до 1789 року.

   Із 1789 року зберігається копія метричних книжок.

   Назва села існує з давніх часів незмінно.Історичних даних про походження назви села немає.В Житомирському обласному архіві зберігається „Церковно-приходская летопись Свято-Михайловской церкви села  Выгнанка Новоград-Волынского  уезда Волынской губернии” яку написав священик с.Вигнанки Василій Немоловський в 1895 році. Про походження назви написано так: ”Наименование села как народное так и административное-Выгнанка. Народное предание объясняет название этого села так. В соседнем местечке Проваловцы (теперь село Проваловка) свирепствовала чума на людей и заболевших перевозили за реку Случь. Когда некоторые из этих больных выздоровели,они не пожелали возвращаться назад и образовали хутор, который назвали Выгнанкой.

       Другое, более правдоподобное объяснение названия села такое, что на правый берег р.Случь жители местечка Проваловцы  выгоняли скот на пастбище, остатки которого окончательно уничтожены в 70-х годах настоящего (XIX) столетия.

      Исторических документов, свидетильствующих о времени и происхождении села, а также объясняющих название его, не имеется”.*1

   Із  початку ХІХ століття село Вигнанка -  власність поміщиків Будзинських.

    Селяни села Вигнанки у ХІХ ст. були кріпаками і відбували панщину. Із

архівних документів про село Вигнанку  відомо таке: ”Приход села Выгнанка 4 благочинческого округа Новоград-Волынского уезда входил в состав ключа Полонского и принадлежал князю Антонию Любомирскому, как это видно из ерекции,данной Антонием Любомирским на имя приходського священика Томаша Боговского в 1750 году, а после село перешло во владение Будзын-ских, потом Ярошинского /по женской линии/. В настоящее время. Выгнанка принадлежит дворянину Николаю Георгиевичу Иващенко”.*3

    До 1895 року село належало князю Антонію Любомирському,було у володінні Будзинських і Ярошинських (по жіночій лінії).

       У 1850 році в селі більше половини населення становили бідняки,35%  - середняки, а решта-заможні селяни.

    Основна маса населення жила бідно, терпіла від малоземелля, податкового тягара.

         У  1850 році розпочалося будівництво церкви. Новозбудована церква на кошти парафіян була освячена у 1856 році. У селі була кам'яна  католицька

каплиця  XVIII століття.

         У часи кріпацтва жителі с.Вигнанка були кріпаками поміщика Володимира /Владислава/ Казимировича Будзинського.Йому належало 372 душі кріпаків і 643 десятини 1643 кв.сажні землі, якою користувалися селяни і повинні були її викупити після скасування кріпосного права.*4

         У 1863 році всі селяни с.Вигнанка  володіли землею у кількості 786 десятин, а за поміщиком рахувалося -808 десятин  по даному селу. Частина селян викупилася із кріпацтва  ще до реформи  1861 року.*5

    У 1865 році при церкві було відкрито церковно-приходську школу.

 Після смерті  Володимира Будзинського село було придбане з публічних торгів у 1885 році статським радником Миколою Іващенком.

       Із 1895 по 1907 роки маєтком  села Вигнанка володів дворянин Микола Георгійович Іващенко, а  в 1907 р. він продав цю землю невеликими ділянками  селянам  с.Вигнанка за високими цінами  і 150 десятин  землі купив  поміщик Риньгорт. Цим невеликим маєтком управляв небіж  Риньгорта –Лєпін Іван Юрійович (до революції 1917 р.).

        Із 1901 року село Вигнанка належало на правах спільної власності,

його спадкоємцям-Володимиру Янжулу, Апполінарії Ждановській, Олені

Іващенко, Олександрі Ворожченко, Олені Годицькій-Цвірко.*1

        У 1906 році маєток продано Волинському відділенню селянського поземельного банку .

        На початку ХХ століття в селі діяли два водяних млини, казенна винна

лавка, земська прокатна станція сільгоспмашин, кредитне товариство.

        У 1903 році церковно-приходська школа була реорганізована у Вигнанське народне училище. Отець Василь разом із учителем Сергієм Львовичем вчили дітей Закону Божому у "школі грамоти", так її  називали.

         Під час революції 1905-1907 рр. відбувся виступ  селян проти місцевого орендаря поміщицького маєтку Мечислава Леопольдовича Барановського.

        У 1911 році - 1172 жителі,231 двір.

        1912 рік - „Село Выгнанка, уезд Новоград-Волынский,волость Остропольская, железная дорога Печановка, всего дворов-218.Все украинцы. Бывших владельческих /крепостных/-217, прочих-1. Колличество земли в десятинах 816,купленой товариществами 788 десятин. На одно хозяйство в 1864 году приходилось 7,75 десятин. Преобладающий теперь средний размер надела 5-7 десятин пахотной,сенокосов 0,33 десятин. Число отрубов-4, хуторов-4.Число душ уходящих на дальние заработки -6”.*7

   Уперше радянська влада в селі була встановлена  на початку 1918 року. Тоді ж  селяни розділили між собою поміщицьку і церковну землю, худобу та інвентар.

       Протягом 1918-1919  років територія села була (з перервами) під владою різних політичних сил.

    Після вигнання поляків у 1920 році в селі була остаточно встановлена радянська влада.

        У 1926 році-1544 жителі, 370 дворів.

     Колгосп „Перемога” у селі Вигнанка було створено на початку 1930 року, в якому було зразу об'єднано 30 господарств. Першим головою колгоспу був Данилко Іван Архипович. Створення колгоспу   проходило під формою репресій щодо всього селянства. У селі  був значний прошарок заможних  селян, яких називали куркулями.

     13 селянських родин із села Вигнанки було розкуркулено і вислано на Північ.

   Сумні події голодомору 1932-1933 рр. забрали приблизно 800-900 чоловік із села.

Не обминула село хвиля репресій 1937-1938 рр. 14 громадян с.Вигнанки зазнали політичних репресій.

       У 1941 році-1059 жителі,253 двори.

      11 липня 1941 р. село було окуповане фашистськими загарбниками.

При відступі Червоної Армії на початку липня 1941 року великих боїв за село не було, тому що основні сили німецьких військ вели наступ в місцях, де проходили шосейні дороги.

       За період окупації фашисти забрали із села 52 особи на роботу в Німеччину, 8 із них загинуло.

      Протягом  1942-1944 рр. німецькими фашистами було розстріляно 23 чоловіки із села.

*1.Фонд 159.опись 1.единиц хранения 197.Житомирський обласний архів.

Фонд 159,год 1895.опись 1,дело 197.Церковно-приходская летопись Свято-

Михайловсой церкви села Выгнанка,Новоград-Волынского уезда,Волынской

губернии.Написав „Летопись” священик с.Вигнанка Василій Немоловський

в 1895 р.

*3 Житомирський обласний архів.

Фонд 159,год 1895.опись 1,дело 197.Церковно-приходская летопись Свято-

Михайловсой церкви села Выгнанка,Новоград-Волынского уезда,Волынской

губернии.Написав „Летопись” священник с.Вигнанка Василій Немоловський

в 1895 р.

*4,*5 Житомирський обласний архів

Фонд 115,опись 1, едениц хранения 58 „Дело Волынского губернского по крестьянским делам присутствия о выкупе крестьянами с.Выгнанка земли у помещика Владимира/Владислава/ Казимировича Будзинского”

Додаток 3. Біографія Данилка Михайла Аврамовича.

Данилко Михайло Аврамович

   Данилко Михайло Аврамович народився у 1918 р.  у сім'ї колгоспників.

Дитячі і юнацькі роки припали на важкі 20-30-ті рр. ХХ ст. Початок радянсько-німецької війни застав його в армії. Із початку війни частина     18 гвардійського артполку, у якій служив, була відправлена на фронт. У її складі Данилко М.А. вів кровопролитні оборонні бої і успішні наступальні операції.

   Михайло Аврамович брав участь в оборонних боях під Москвою. Там отримав перше поранення. Після одужання був заряджаючим біля гармати у Сталінградській битві. Під час бою над окопом, у якому був Данилко М.А. зупинився охоплений полум'ям ворожий танк, а він не міг вибратися з-під нього, бо  був присипаний землею. І все-таки залишився живий.

  М.А. Данилку довелося брати участь в обороні Ленінграда, зокрема у про-риві блокади. При переправі через Ладозьке озеро був важко поранений.

Тривалий час лікувався в госпіталі. Довго не міг забути смак блокадного хліба, випеченого наполовину з тирсою. Потім ще 2 місяці доліковувався в частині.

Тоді у госпіталі його знайшли перші дві бойові нагороди.

  Полк, у якому служив Данилко М.А. завершив переможно війну в перед-містях Берліна.

 Данилко М.А. брав участь у параді Перемоги у травні 1945 р. у Москві на Красній Площі.

 Після повернення з війни працював у господарстві, у 60-ті роки був головою колгоспу.

  1986 р. Михайло Аврамович знову пройшов Красною Площею під час Пара-ду у колоні ветеранів-учасників Параду 1945 р.

  Данилко М.А. був нагороджений медалями "За оборону Сталінграда", "За оборону Москви" та іншими.

У 2001 р. йому було вручено відзнаку Президента України Орден "За муж-ність".

2003 р. Данилко М.А. помер.

Додаток 4

Вірші учнів про рідний край.

Житомирщина

Краса Поліської рівнини,

Оповита рукавами рік.

Гаї, ліси, низовини донині

Живуть і будуть жити сотні літ.

Кращої, напевно, не побачиш,

У світі ти ніколи не знайдеш.

Луги, поля даремно скрізь шукати

Побачиш все, як стежкою підеш.

Як стежкою підеш, поглянь навколо:

Дерева, квіти і джерела б'ють.

Цих вражень не забуду я ніколи,

Вони у серці завжди житимуть.

Мій рідний край, Житомирщина рідна,

Замріяна і вільна, й чарівна

Поваги завжди буде вона гідна,

У моїй душі залишиться вона.

Весела посмішка ніколи не покине

Людські обличчя і замріяні серця.

Житомирщина у майбутнє лине

У життя, без вороття і без кінця.

                          Пантелеймонова Леся

         Случ

Біля села, тече у нас там річка

довга і широка, о яка.

Красива і чудесна, як та нічка

шаною своєю висока.

Біля села, людей всіх звеселяє,

де купаються вони там в теплі дні.

Краєвид чудовий, як красуня, має

навіть у зимні, весняні й осінні дні.

Біля села, красуня наша Случ

тече, неначе стрічка синьоока.

Стрімка, весела, в’ється аж до круч

мілка місцями є й глибока.

                                  Пантелеймонова Леся

               Моє село

Яке село моє красиве,

І славні люди трударі.

Усі вони привітні, щирі

Працюють зранку до зорі.

Природу нашу сонце зігріває,

І річка Случ нас омиває.

Своє село любити буду,

І рідну Вигнанку я не забуду.

                  Кот Вадим

       Село моє дороге

На всій Україні одне

Село моє дороге.

Красива і чиста Случ,

Повита схилами круч.

Чудовий дубовий гай

І неба синього край,

Ще сад яблуневий в цвіту

І пасіка в духмянім меду.

Поля неозорі, дороги

І стежка, що йду до школи,

Все це, Україна моя,

Це - Вигнанка моя дорога.

                                  Щерба Марина

Калина

Калина наша-рідна Україна!

А ми калинками назвались,

Щоб цвіт калини зберегти,

Ми захищаєм, не ламаєм.

Нехай вона для нас цвіте.

І будем берегти природу,

Наш рідний край і калинову вроду.         

                 Вітрук Крістіна

 Додаток 5

Уривок з оповідання Є. Осетрова.

...Дивне це, майже не пояснене по­чуття...

Об'їхала людина півкраїни, можли­во, півсвіту. І чого тільки не побачила. На що тільки не задивилася. А от ляг­ла перед нею зовсім недалека дорога. І десь біля якоїсь малопримітної станції або полустанку потяг уповільнив хід, почав гальмувати, людина глянула у ва­гонне вікно і так і принишкла біля ньо­го. Ймовірно, щось надзвичайне, ціка­ве побачила вона за вікном, щось таке, чого не бачила до сього ніде. Так ні, за вікном - звичайне поле жита. Дорога між хлібів, за хлібами зліва - зелений перелісок, а праворуч - селище - теж звичайнісіньке, яких тисячі й тисячі. Ну, ще річка он там, у долині, блиснула на сонці - так і річок таких або на неї схожих не перерахувати! А людина ди­виться, не відриваючись, на ці поля, на цю дорогу, що в них зникає, і очі її не­сподівано стають вологими, затягуються гарячим туманом, а до горла підкочу­ється солодко - гіркий ком. Так у чому тут справа?

А справа у тому, що людина побачи­ла за вікном не просто якусь дорогу між хлібів і якусь річку та селище на її бере­зі - вона побачила рідні місця, вона по­бачила свою милу малу батьківщину.