Інтерактивна презентація - проект на тему "Німецькі композитори"

Композитори Німеччини

Йоганн Себастьян Бах ( 31 березня 1685, Айзенах —  28 липня 1750 , Лейпциг) — німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко, один із творців світової музичної класики, вважається одним із найвизначніших композиторів світу.

Життєвий шлях. З'явившись на світ 21 березня 1685 року, він виховувався в сім'ї професійних музикантів. Оскільки батьки Йоганна рано померли, його вихованням зайнявся старший брат, який служив при церкві органістом. Він і навчив Йоганна Себастьяна Баха основам музики. Йоганн Себастьян Бах працював придворним музикантом, доглядачем органу, потім органістом. Саме орган зробив його дуже відомим на Батьківщині. За цей час його всі пізнали як віртуозного органіста. Але він писав музику для різних інструментів. На старості Бах майже осліп, його твори записував зять. Всього він створив близько 1000 геніальних музичних творів.  28 липня 1750 року Йоганн Себастьян Бах несподівано прозрів, але в цей же день у нього стався серцевий напад, в результаті якого він і помер.

Творчість. Творча спадщина Йоганна Себастьяна Баха надзвичайно велика, охоплює понад 1000 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори та інші. Більшість вокальних творів Баха написані на релігійні тексти. Інструментальна музика Баха написана для органа (прелюдії, токати, фантазії, фуги тощо), для клавесина («Добре темперований клавір» — 48 прелюдій і фуг, 6 партит, 6 французьких сюїт, 6 англійських сюїт тощо). Також він створив сонату для скрипки соло, сюїти для віолончелі соло, а також музику для оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти), концерти для скрипки з оркестром, для клавесина з оркестром та інші.

Георг Фрідріх Гендель (23 лютого 1685, Галле, Німеччина — 14 квітня 1759, Лондон) — композитор німецького походження епохи бароко, який жив у Великобританії. Відомий своїми операми, ораторіями та концертами.

Життєвий шлях. Георг Фрідріх Гендель народився 23 лютого 1685 в Галле (місто на півночі Німеччини) в сім'ї придворного лікаря. Тут же молодий композитор і почав навчатися музиці під керівництвом соборного органіста Ф. Цахау і отримав, по тим рокам, відмінну музичну освіту, прекрасно освоївши техніку гри на органі і клавірі. Близько року Гендель прослужив органістом палацової церкви. У 1712 році Гендель остаточно переїхав до Англії і вже до кінця своїх днів не залишав Лондон. Тут композитор довгий час керував Королівською академією музики. У 1727 році Гендель прийняв англійське громадянство. Залишається відзначити, що до кінця свого життя композитор осліп, а помер він у 1759 році.

Творчість. Гендель вважається найбільшим композитором пізнього бароко та раннього класицизму. Він створив новий музичний жанр – "Англійську ораторію", яка відрізняється від італійської більш піднесеною мелодикою та монументальним аранжуванням. Генделю приписують створення популярної музики, принаймні він керував оркестром на відкритому повітрі, ці виступи міг слухати кожен. Музика Генделя легка і в той же час потужна, кипить життям та енергією. Вона також може бути дуже драматичною, наприклад у великих аріях. Як і багато інших композиторів того часу, Гендель творив у т.зв. "галантному" стилю, що був перехідним від бароко до класицизму. За своє життя Гендель написав близько 50 опер, 23 ораторії, безліч церковних хоралів, органних концертів, а також ряд творів розважального характеру.

Людвіг ван Бетховен(16 грудня 1770, Бонн —  26 березня 1827, Відень) — німецький композитор, піаніст, один із найбільших музичних геніїв. Його твори досі є зразками, на яких виховуються музиканти. Бетховен підніс музичне мистецтво на небувалу до нього височінь. Він вклав у нього глибокі, серйозні ідеї.

Життєвий шлях. Людвіг Ван Бетховен народився в кінці 1770 року в німецькому місті Бонні. Музична кар'єра Людвіга була зумовлена наперед, оскільки його батько і дід були співаками в придворній капелі. Батько хлопчика мріяв зробити з сина композитора,який не поступався б по популярності Моцарту, і навчав його грі на різних музичних інструментах. У 26 років у Бетховена починаються проблеми із слухом. Причина – запалення внутрішнього вуха, яке тим більше небажано для композитора, що викликає постійний дзвін у вухах. Не дивлячись на глухоту, Бетховен живо цікавився політичним життям країни. Здоров'я Бетховена погіршується, і, врешті-решт, важке захворювання печінки 26 березня 1827 року приводить до смерті великого композитора. На його похорони зібралося більше 20 тисяч чоловік.

Творчість. Для вираження нового змісту Бетховен використав здебільшого великі музичні форми (симфонії, сонати, концерти, квартети і т. д.), в основі яких лежить обов'язкове зіставлення частин і тем, різних за своїм характером. Сонатна форма дала змогу Бетховену найповніше і найглибше виразити ідею зіткнення, боротьби і перемоги. Бетховен розвинув і вдосконалив сонатну форму. Теми Бетховена відзначаються могутністю, силою, глибиною, іноді трагізмом і скорботою. Для багатьох із них характерні мелодійність, співучість, ліризм. Чудовими є повільні частини. Вони стримані, урочисто величні, зосереджені, сповнені глибоких роздумів. Завдяки цьому створюють яскравий контраст з бурхливими першими частинами і наступними рухливими, легкими скерцо або менуетами та стрімкими, поривчастими або радісними фіналами.

Фелікс Мендельсон (Я́коб Лю́двіг Фе́лікс Ме́ндельсон-Барто́льді; 3 лютого 1809, Гамбург— 4 листопада 1847, Лейпциг) — німецький композитор єврейського походження, піаніст, органіст, диригент, музично-громадський діяч.

Життєвий шлях. Народився3 лютого 1809 року в Гамбурзі, він був першим сином відомої єврейської сім'ї, що мала у той час значний статок і суспільне положення.  Музичний талант хлопчика розвивався такими бурхливими темпами, що вже в 1822 році Генріх Гейне говорив про нього як про "музичне диво". З 1835 він диригент і керівник оркестру Гевандгаусу в Лейпцизі, що здобув завдяки Мендельсону світову популярність. В 1843 з ініціативи Мендельсона відкрилася Лейпцизька консерваторія. 17 травня 1847 композитор отримав жахливу новину: у Берліні від інсульту раптово померла його улюблена сестра Фані, його друге "я". З втратою Фані, яка після смерті батьків символізувала для нього сім'ю, він втратив самого себе. У останні свої дні він лежав в напівнепритомному стані, відповідав лише "так і ні“. Він спокійно заснув одного дня. Увечері 4 листопада 1847 року дихання зупинилося, і життя покинуло його.

Творчість. Мендельсон — один з найвизначніших представників німецького романтизму, тісно пов'язаний із класичними традиціями . Музика Мендельсона відрізняється прагненням до ясності й урівноваженості, їй властиві елегійність тону, опора на побутові форми музикування й інтонації німецької народної пісні . Специфічна для Мендельсона образна сфера — витончена фантастична скерцозність. Виконавський стиль Мендельсона-піаніста, супротивника поверхневої віртуозності, вплинув на його інструментальну музику (концерти, ансамблі й ін.). Один із творців романтичного симфонізму, Мендельсон збагатив його жанром програмної концертної увертюри.

Роберт Шуман (8 червня 1810, Цвіккау, Рейнський союз (Німеччина) — 29 липня 1856, Енденіх, передмістя Бонна, Німецький союз) — видатний німецький композитор-романтик, диригент, музичний критик та громадський діяч.

Життєвий шлях. Роберт Шуман народився у Цвіккау 8 червня 1810 в сім'ї книговидавця Августа Шумана. В дитинстві привчився до професійної літературної роботи, зокрема складав статті для енциклопедії, що виходила у видавництві його батька. В певний період юнацтва Шуман навіть вагався, чи ставати йому письменником, чи музикантом. У 1828 він поступив в Лейпцизький університет, а наступного року перейшов в університет Гейдельберга. В цей час Шуман закохався в дочку свого вчителя — Клару Вік, майбутню видатну піаністку. Невдовзі вони одружились. Проте в 1854 після загострення душевної хвороби Шуман зробив спробу самогубства, і його довелося помістити в лікарню для душевно хворих в Енденіхе, поблизу Бонна, де він помер 29 липня 1856.

Творчість. Шуман розвивав демократичні і реалістичні тенденції німецького і австрійського музичного романтизму. Його твори тісно пов'язані з традиціями німецької музичної класики. При цьому Шуман увійшов до історії музики як один з найсміливіших новаторів. Велика частина фортепіанних творів Шумана — цикли з невеликих п'єс лірико-драматичного, образотворчого і «портретного» жанрів, внутрішньо зв'язаних між собою і створюючих сюжетно-психологічну лінію. У вокальній творчості Шуман розвивав тип ліричної пісні Ф. Шуберта. У тонко розробленому малюнку пісень Шуман відобразив деталі настроїв, поетичні подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що дає багате окреслення образу і що нерідко доказує зміст пісень. Ідеали Шумана були близькі передовим музикантам 19 століття.

Вільгельм Ріхард Ваґнер (22 травня, 1813, Лейпциг — 13 лютого, 1883, Венеція) — німецький композитор-романтик, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист.

Життєвий шлях. Ріхард народився в сім'ї поліцейського чиновника, його батько помер через кілька місяців після народження майбутнього композитора. У 1831 Ріхард Вагнер вступив до Лейпцизький університет і тоді ж почав займатися теорією музики під керівництвом К. Т. Вайнліга, кантора церкви святого Фоми. У Ризі Вагнер розгорнув активну диригентську діяльність, виконуючи переважно музику Бетховена. Охоплений революційним запалом, Ріхард Вагнер взяв участь у дрезденському антиурядовому заколоті і після його поразки біг спочатку у Веймар, а потім, через Париж, до Швейцарії. Будучи оголошений державним злочинцем, він 13 років не перетинав кордону Німеччини. Художній тріумф Вагнера на першому Байрейтському фестивалі обернувся фінансовою катастрофою. У 1877, сподіваючись відшкодувати понесені втрати, Вагнер диригував концертами в Лондоні. В кінці 1882 Вагнер виїхав до Венеції, де незабаром помер від серцевого нападу.

Творчість. Для втілення задуму музичної драми Вагнер відмовився від традицій поширених на той момент оперних форм. Вагнер повністю відмовився від таких форм, як арії, дуети, ансамблі з хорами, і замість них став використовувати великі наскрізні вокально-симфонічні сцени і драматичні монологи й діалоги. Увертюри Вагнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту, на змістовному рівні нерозривно пов'язані з дією. Важливе значення Вагнер віддавав вибору сюжетів. На думку композитор опера повинна розкривати вічні проблеми, вічні ідеї життя.  Вагнеру належить кілька театральних інновацій, розроблених в Байройті Фестшпільхаус. Це — затемнення аудиторії під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі поза полем зору аудиторії. Окрім опер, Вагнер написав порівняно невелику кількість творів. Це одна симфонія ,Фауст-увертюра, декілька увертюр, хорів і п'єс для фортепіано.

Йоганнес Брамс (7 травня 1833 — 3 квітня 1897) — німецький композитор, піаніст і диригент, один із головних представників епохи романтизму.style.colorfillcolorfill.type

Життєвий шлях. Йоганнес Брамс народився 7 травня 1833 року в Гамбурзі у родині музиканта. Його батько, Йоганн Якоб Брамс (1806-72), грав на контрабасі та ріжку в невеликих ансамблях, а пізніше став контрабасистом Гамбурзького філармонічного оркестру. Він дав сину початкові навички гри на різноманітних струнних і духових інструментах, але Йоганнеса більше цікавило фортепіано. З 1857 по 1859 рік працював придворним вчителем музики і диригентом у Детмольдомі .  У середині 70-х рр. Брамс цілком присвячує себе творчої діяльності, виступає з виконанням своєї музики як диригент і піаніст, багато подорожує. У 1890 році 57-річний Брамс вирішив припинити свою композиторську кар'єру, однак, дотриматись цього рішення не зміг. В наступні роки він створив цілий ряд визнаних шедеврів.  На жаль, радість творчості дедалі частіше затьмарювалася хворобами. Брамс помер вранці 3 квітня 1897 року.

Творчість Музика Брамса оспівує свободу особистості, моральну стійкість, мужність, перейнята поривчастістю, бунтівливістю, трепетним ліризмом. Імпровізаційний склад поєднується в ній зі строгою логікою розвитку. Музична спадщина композитора велика й охоплює багато жанрів (за винятком опери). 4 симфонії Брамса — одне з вищих досягнень симфонізму 2-ї половини 19 століття. За художньою значимістю поруч з симфоніями Брамса стоять його інструментальні концерти, трактовані як симфонії із солюючими інструментами. Різноманітна й вокальна музика Брамса, видне місце в якій займають обробки народних пісень. Фортепіанні твори Брамса відрізняються розвинутою фактурою, тонкою мотивною розробкою. Почавши із сонат, Брамс надалі писав для фортепіано головним чином мініатюри. В останній період творчості створив фортепіанні твори камерного плану (інтермецо, капричіо).

Ріхард Штраус (11 червня 1864, Мюнхен — 8 вересня 1949, Гарміш-Партенкірхен, Баварія) — німецький композитор епохи пізнього романтизму, особливо прославився завдяки своїм симфонічним поемам і операм. Був також видатним диригентом.

Життєвий шлях. Штраус був сином валторніста Франца Штрауса, який дав йому початкову музичну освіту. В 1882 поступив до Мюнхенського університету, де вивчав історію та філософію, однак через рік кинув його і переїхав до Мюнхена. В 1901- 09 Ріхард Штраус очолює Всенімецьку музичну спілку. В цей час він звертається до оперного жанру. З 1908 року Р. Штраус обіймає посаду генерал-музик-директора в Берліні, в 1917—1920 викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, у 1919—1924 — головний диригент Віденської опери . З приходом до влади нацистів, 1933 року Штраус був призначений головою Імперської музичної палати. 1945 року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці з нацистами, але вирок був виправдовувальним. На 86 року життя могутнє здоров'я Штрауса стало здавати, з'явилися напади слабкості, серцеві напади. Часом наступала непритомність. 8 вересня 1949 року мирно, без мук помер. style.colorfillcolorfill.type

Творчість Його творчість вражає різноманітністю жанрів, стилістики, сюжетів. Штраусу - на відміну від багатьох його сучасників - була найвищою мірою чужа схильність замикатися на "своєму". Тому так важко виявити і визначити індивідуальні особливості його музики. Зате навряд чи знайдеться іншийкомпозитор його покоління, який так повно і виразно відобразив би різні художні тенденції, захоплення та ідеали свого часу. Він також покладався на можливості музики створювати своїми засобами конкретні, майже зримі образи. Видатна майстерність Штрауса проявилося, наприклад, в тому, як йому вдавалося відтворити засобами оркестру те, що ніколи раніше не ставало предметом музичного мистецтва, - сміх, смерть на шибениці, бекання баранів, тупість чи святенництво. ppt_xxshearppt_x

Карл Орф (Карл Генріх Марія Орф; 10 липня 1895, Мюнхен - 29 березня 1982, Мюнхен) - німецький композитор і педагог. Будучи великим композитором XX століття, він також вніс великий внесок у розвиток музичної освіти.

Життєвий шлях. Народився в Мюнхені. У 1912—1914 роках навчався у Мюнхенській музичній академії. У 1914 він продовжив навчання у Германа Зільчера. У 1916 працював капельмейстером в Мюнхенському камерному театрі. У 1917 під час Першої світової війни відправився на добровільну службу в армію в Перший Баварський Польовий Артилерійський полк. У 1918 році його запросили на посаду капельмейстера в Національний Театр в Мангеймі під керівництвом Вільгельма Фуртвенглер, а потім він став працювати в театрі Великого Герцогства Дармштадтського. У 1950-60 викладав у Вищій музичній школі в Мюнхені. У 1961 був відкритий Інститут Орфа (Інститут музичного виховання при Вищій школі музики і сценічного мистецтва Моцартеум). В останні роки життя (1975-1981) композитор був зайнятий підготовкою восьмитомного видання матеріалів його власного архіву. Орф помер 29 березня 1982 року.r

Творчість Орф - один з найбільших майстрів сучасного оркестра. Музика Орфа ніколи не служить звуковим фоном. Вона сама - ігровий елемент уявлення, завжди пов'язана з рухом виконавця. Музиканти відзначали гіпнотичну силу музики Орфа, яка зробила ім'я її автора всесвітньо відомим. Твори Орфа увійшли в репертуар театрів багатьох країн Європи, Азії, Америки. Орф відомий не тільки як композитор. Він зробив неоціненний внесок в область дитячого музичного виховання. Вже в молоді роки, в період заснування ним у Мюнхені школи гімнастики, музики і танцю Орф був одержимий ідеєю створення педагогічної системи. В основі її творчого методу - імпровізація, вільне музикування дітей у поєднанні з елементами пластики, хореографії, театру. Створений Орфом у 1962 році Інститут музичного виховання в Зальцбурзі став найбільшим інтернаціональним центром підготовки музичних вихователів.

Загалом німецькі композитори дали великий внесок у розвиток музичної культури цілого світу. Їхні світогляди вплинули на формування творчості багатьох всесвітньо відомих митців. До сьогодні їхні твори є зразками музичної культури та шедеврами німецького мистецтва.

Велике дякую за вашу увагу!