«Інтерактивні засоби навчання для формування комунікативної компетентності у говорінні англійською учнів початкової школи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Інтерактивні засоби навчання для формування комунікативної компетентності у говорінні англійською учнів початкової школи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1……………………………………………………………………6

1.        Поняття комунікативної компетентності………………….6
2.        Формування комунікативної компетентності…………..10
3.        Психолого-педагогічні аспекти формування комунікативної компетентності учнів……………………………………………..13

РОЗДІЛ 2………………………………………………….17

2.1. Різноманітність форм та методів у процесі формування комунікативної компетенції……………………………………………..17

2. 2.  Види вправ з розвитку мовлення………………………….18

ВИСНОВОК………………………………………………………27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На даний час, сучасний  розвиток нашої держави вимагає від зростаючого покоління гнучкоcті, комунікабельноcті, швидкої адаптації до різноманітних життєвих cитуацій, критичного миcлення, вміння долати конфлікти та бути готовими до міжкультурного та міжоcобистісного cпілкування і cпівробітництва.

Значно змінивcя і cтатуc іноземної мови в українському cуспільстві. Cтрімке входження України у cвітове cпівтовариство забезпечило величезний попит на знання іноземних мов. Володіння навичками іншомовної мовленнєвої компетенції стало розглядатиcя як засіб соціалізації, засіб, що об’єднує держави і народи.

Cаме тому сьогодні необхідно приділяти серйозну увагу ефективності та якості процесу навчання іноземних мов. І першочерговим завданням учителя є cтворення таких умов для навчання, де школярі,  без шкоди для себе, могли б «потренуватися», «cпробувати» себе у дорослих  життєвих cитуаціях.

У наш час існує достатньо методів і технологій викладання англійської мови – як традиційних, нетрадиційних, новітніх. Вибір новітніх методів навчання зумовлюється знанням сучасних інноваційних технологій. Ефективність їх застосування залежить від того, чи підібрані вони відповідно до тих завдань, які можуть успішно розв‘язуватися з їх допомогою. Оскільки учням необхідно ово­лодіти іноземною мовою, як засобом спілкування, вмі­ти користуватися нею в усній та пиcьмовій формі, підтримувати розмову, запропонувати свою тему, ви­словлювати свої побажання, ділитись думками, обмінюва­тись поглядами, на уроках англійської мови важливо створювати ситуації, в яких і вчитель, і учень стануть повноправними суб’єктами системи освіти, а основою навчання буде рівноправний діалог між тими, хто навчає, і тими, хто навчається [8,с.28].

 

Об’єкт дослідження – методика формування комунікативної компетенції молодших школярів.

Предмет дослідження – методичне забезпечення даного процесу.

Метою даної роботи є дослідження щодо ефективного використання інтерактивних методів навчання у процесі формування комунікативної компетенції учнів на уроках англійської мови.

Працюючи з учнями  початкових класів, середньої чи старшої ланки, можна зробити простий висновок –  дитина, сідаючи за шкільну парту, чекає чогось цікавого і незвичайного, бо сучасним дітям вже не цікаві прості монотонні уроки яку були десятки років тому. Вона щира і відкрита, з великим бажанням творити, тому на уроках варто використовувати методи, що стимулюють учнів до творчої, продуктивної праці, викликають прагнення до активних дій, спілкування і висловлювання власних думок англійською мовою. Саме такими є інтерактивні методи навчання.

Завданнями дослідження є:

• Опрацювання та систематизація існуючого теоретичного та практичного досвіду з даної проблеми.
• Вибір інноваційних технологій формування  комунікативної компетенції учнів початкової школи у процесі вивчення англійської мови, обґрунтування даного вибору.
• Практичне застосування сформованого методичного комплексу.
• Визначення ступеня ефективності застосування інноваційних технологій для формування комунікативної компетенції учнів на уроках англійської мови у початковій школі.

Практичне значення дослідження визначається з’ясуванням ролі комунікації , та естетичному збагаченні дітей при виконанні цікавих вправ і завдань, які сприяють поглибленню комунікаційних навичок та вмілому використанні одержаних знань, умінь і навичок у власному мовленні в сучасних умовах.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить  30 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. РОЗДІЛ

1.1 Поняття комунікативної компетентності.

Реформування загальноосвітньої школи в особистісно-орієнтовану, розвивальну зумовлене потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні. У контексті цих суспільних потреб особливо значимою є основна мета початкової мовної освіти, яка визначається провідною функцією рідної мови׃ плекання національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, яка володіє вміннями комунікативно доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності.

Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, самоствердження в житті, творчого самовираження. Лінгвістичні відомості, розглядаються не самостійним предметом вивчення, а засобом та умовою розвитку мислення, творчих здібностей учнів, формування комунікативної компетенції, виховання на засадах гуманізму і демократизму. Це підтверджує і новий Державний стандарт, в якому метою освітньої галузі "Української мови" є розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову, як систему.

Сутність компетентнісного підходу полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття     учнями важливих компетентностей, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид діяльності. Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. Вона є показником успішності особистості.

 Компетентнісний підхід передбачає окреслення чіткого кола компетенцій, тобто необхідного комплексу знань, навичок, ставлень та досвіду, що дає змогу ефективно виконувати діяльність або певну функцію. Підхід визначається державою, установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності. Таким чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну діяльність тим вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем компетентності учня.

Компетентність – це результат систематизованої навчальної діяльності, що виражається в активному оволодінні системою знань, а також здатності використовувати її з метою пізнання навколишньої діяльності і розв’язання проблем, що виникають у практичній діяльності.

         Комунікативна компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально – побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

        Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування. Розвивати мову дитини, на думку К.Д.Ушинського – це майже те ж, що розвивати її мислення, тому що мова тісно пов’язана  з думкою.

           Головна мета мовного навчання в початковій школі – формування в учнів комунікативної компетенції, базою якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок.

        Одне із завдань навчання української мови у початкових класах полягає у формуванні усіх видів мовленнєвої діяльності; аудіювання, говоріння, читання і письма. Про важливість розвитку видів мовленнєвої діяльності свідчать дані, наведені в дослідженнях Ф.С.Бацевича. Так, він зазначає, що приблизно 42% мовленнєвої діяльності людини припадає на слухання, 30% - на говоріння, 15% - на читання й орієнтовно 11% - на письмо. Таким чином, понад 70% часу людина витрачає на спілкування з іншими.

Формування мовленнєвої компетентності учнів – одне з основних завдань учителя початкових класів як громадянина і патріота України. Переступаючи поріг першого класу, діти володіють розмовно – побутовою мовою, їх лексичний словничок переважно бідний. Невміння зв’язно висловлювати свої думки неправильна вимова слів помилки в усному та писемному мовленні  створюють дискомфорт у процесі спілкування з дорослими та однолітками , не дають учневі можливості в повній мірі розкрити свої здібності і задатки, проявити себе як особистість.

У Державному освітньому стандарті з мови зазначено , що основна мета вивчення рідної мови полягає в мовленнєвому розвитку молодших школярів – формування вмінь висловлюватись в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. У зв’язку з цим першочергове завдання вчителя початкових класів – забезпечити формування мовленнєво-мовної компетенції учнів як основи комунікативної.

Останнім часом учені почали виділяти компетентність як окремий підхід до навчання мови. Компетентісний підхід забезпечує формування низки компетенцій, якими має оволодіти кожний мовець. У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти виділяють загальні компетенції (знання світу, соціокультурні знання, практичні вміння і навички) та лінгвістичні, комунікативні. Психологічні аспекти проблеми формування мовленнєвої компетенції відображені в працях Л. Щерби,  Л. Виготського, М. Жинкіна,І. Синиці. Педагогічні і методичні питання її формування розробляли й сучасні вчені: В. Бадер, О. Біляєв,   Т. Ладижинська, М.Пентилюк, Л. Мацько, Г. Шелехова,   В. Мельничайко,А.Ф. Курінна, Н. Голуб, М.А. Василик, О.О. Паршиков.

Сучасні зміни суспільних і соціокультурних умов вимагають переорієнтації системи шкільної освіти на формування в учнів життєвих компетенцій, які дозволять їм орієнтуватися в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, на ринку праці, навчатися, виконувати соціально важливі завдання, реагувати на потреби часу.

Ієрархія компетенцій за А.В.Хуторським включає ключові, які формуються в процесі реалізації цілісного змісту освіти загальноосвітньої школи, загально предметні – їх учень набуває впродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі, і предметні – передбачені змістом конкретного предмета і набуваються впродовж конкретного року або ступеня навчання.

Реалізація компетентнісного підходу вимагає зміни критеріїв відбору змісту навчальних предметів. Система запровадження змін у зміст освіти, запропонована О.І.Пометун, передбачає:

1) визначення ключових компетенцій;

2) визначення змісту кожної з них;

3) ідентифікацію їх з окремими освітніми галузями, а потім з окремими предметами (визначення переліку та змісту загально предметних і предметних компетенцій);

4) відбір змісту предмета, який може забезпечити формування визначених компетенцій;

5) встановлення рівня та показників сформованості компетенцій на кожному етапі і році навчання;

6) розроблення системи контролю та корекції процесу формування компетенцій в учня.

Компетентнісний підхід у системі початкової мовної освіти передбачає спрямованість змісту навчання української мови на формування і розвиток комунікативної компетенції молодших школярів.

До змісту ключової комунікативної компетенції А.В.Хуторський включає:

1) уміння представити себе усно і письмово, написати анкету, заяву, резюме, лист, привітання тощо;

2) уміння представити свій клас, школу, країну в ситуаціях міжкультурного спілкування, в режимі діалогу культур, використовувати з цією метою знання іноземної мови;

3) володіння способами взаємодії з оточуючими і віддаленими людьми і подіями; уміння виступити з усним повідомленням, задати запитання, коректно вести навчальний діалог;

4) володіння різними видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), мовною компетенцією;

5) володіння способами співпраці в групах, прийомами дій у ситуаціях спілкування; уміння шукати і знаходити компроміси;

6) володіння позитивними навичками спілкування в полікультурному, полі етнічному і багатоконфесійному суспільстві, які базуються на знанні історичних коренів і традицій різних національних спільнот і соціальних груп.

1.2 Формування комунікативної компетентності за оновленою програмою.

У період оновлення змісту освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання рідної мови на розвиток мовної особистості молодшого школяра , формування його комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим,невимушено спілкуватися. Вона передбачає комплексне застосування мовних і немовних засобів , уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми.

Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

• вміти орієнтуватися у різноманітних ситуаціях спілкування;

• вміти ефективно взаємодіяти з оточенням;

• бути готовим до діалогу;

• вміти контролювати і оцінювати себе;

• володіти знаннями, уміннями і навичками конструктивного спілкування;

Джерелом розвитку комунікативної компетентності є :

• трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної взаємодії з іншими людьми;

• оволодіння культурною спадщиною;

• спостереження за поведінкою інших людей в процесі комунікації;

• програвання в уяві комунікативних ситуацій;

Початкова школа розкриває широкі обрії для формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Плацдармом для формування у дітей комунікативної компетентності виступають ,безперечно, всі уроки мови та читання.   На них необхідно використовувати мову не тільки в навчальних вправах, а і в її природному призначенні – як засобу пізнання, спілкування, впливу.

Запорукою формування у молодших школярів комунікативної компетентності є створення такої атмосфери в системі «учитель-учень», «учень-інші учні», яка б сприяла позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву діяльність учнів. Треба позбутися стресово-утворюючих факторів. Важливо, щоб діти розуміли , що вони просуваються вперед, бачили позитивний результат, відчували задоволення від власного успіху і успіху тих, хто поруч.

Однією із складових комунікативної компетентності є уміння долати комунікативні бар’єри , які виникають при відсутності розуміння ситуації спілкування або носять психологічний характер. Тому молодших школярів необхідно вчити інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Доцільно знайомити дітей з «каталогом жестів» і «словником тіло рухів». Важливий і візуальний контакт: частота обміну поглядами, тривалість погляду, уникання його. Учні при монологічній промові часто дивляться на підлогу або у вікно. На все це треба звертати увагу. Мова зажди є дзеркалом самосвідомості людини. Слово-образ формує особистість дитини, розкріпачує і спонукає до співтворчості.

Важливим для формування у дітей комунікативних умінь є досвід творчої діяльності. Набувається він при складанні власних оповідань, віршів, казок, легенд, описів, етюдів, есе. Із цих творів складається «Книга творчості класу». Такі висловлювання учнів потребують самостійності у визначенні змісту і доборі мовних засобів. Вони не повинні будуватися на основі всебічно підготовленого мовного матеріалу , що добирається вчителем на основі його власного бачення змісту.

Широкі обрії для формування у дітей комунікативної компетентності розкривають уроки роботи з дитячою книжкою           (уроки позакласного читання). Коли учень розуміє, що в його товаришів і вчителя перед очима той самий текст, що і в нього, то читання вголос він вважає нудним. А читання з комунікативною метою – з метою донести до слухачів зміст незнайомого для них тексту, зацікавити їх – стимулює його застосовувати засоби виразності: звукові ( сила голосу, висота, тембр, мелодія голосу, тон , темп мовлення , паузи) і візуальні ( поза, жести, міміка, погляд). У дітей формується інтерес до їхнього власного мовлення.

Сприятливими для розвитку комунікативних здібностей вважають інсценування, які є різновидом рольової гри. Якщо ролей на всіх не вистачає, декількох учнів можна призначити на роль суфлерів, а іншим, особливо тим, що мають порушення у звуковикові, доручити озвучувати явища природи.

Комунікативний підхід варто застосовувати і до переказу. Навчальний переказ , побудований за традиційною для школи методикою , не трапляється в житті. А непідготовлений переказ           (прочитаної книги, почутої історії, переглянутого фільму) відповідає   моделі природного використання мови в комунікативних цілях.

 Переказувати можна уявному молодшому братику, мамі                      «по телефону», казковому гостю , присутньому на уроці. У різних випадках переказ повинен звучати по-різному з урахуванням особливостей кожного із слухачів.

 

 

 

 

1.3.Психолого-педагогічні аспекти формування комунікативної компетентності учнів

Формування комунікативної компетентності у дітей відбувається впродовж усього періоду дошкільного віку. Успішним буде спілкування між дітьми в тому разі, коли у дитини будуть сформовані комунікативно-мовленнєві уміння та навички, а саме, мовна мовленнєва та комунікативна компетенції. Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє нам виділити різні підходи щодо формування комунікативної компетентності у дітей: діяльніший підхід (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, М. Лісіна, С. Рубінштейн,); особистісний підхід - комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (П. Горностай, М. Молоканов, Л. Петровська, Т. Піроженко); комунікативна компетентність як установка до діяльності ( Ю. Азаров, В. Кузьміна); комунікативна компетентність як здібності особистості (В. Гаркуша, М. Заброцький, К. Платонов).

Діяльність підхід - найбільш розповсюджених у сучасних наукових дослідженнях Він дозволяє розкрити особливості спілкування дітей дошкільного віку, сформованість комунікативної компетенції. Зокрема, Л.Виготський зазначав, що, що джерело психічного розвитку знаходиться не в середині дитини, а в її стосунках з дорослим. Дитина не може жити і розвиватися поза суспільством. Вона відвічно включена в суспільні стосунки і чим молодша дитина, тим більш соціальною істотою вона є [15]. Роль спілкування з дорослим висувається на перший план. Згідно з позицією Л. Виготського соціальний світ і дорослі, що оточують дитину, є органічно необхідною умовою її людського розвитку. Однак процес зовнішніх впливів розглядався Л.Виготським і його послідовниками як незалежний від характеру взаємостосунків і взаємодії дитини з дорослим. Дорослий виступає як абстрактний і формальний носій знаків, сенсорних еталонів, інтелектуальних операцій, правил поведінки, тобто як посередник між дитиною і культурою, а не як жива конкретна людина. Не зважаючи на загальне визнання ролі спілкування з дорослим у психічному розвитку дитини, сам процес спілкування не досліджувався в рамках культурно-історичного підходу [9]. Глибшому розумінню діяльнісного підходу до проблеми спілкування і формування особистості допомагає Теорія діяльності О.Леонтьєва дозволяє глибше зрозуміти значення діяльнісного підходу щодо формування комунікативної компетентності дитини. В даній теорії О.Леонтьєв приділяє важливу роль взаємостосункам між людьми, їх ролі у виникненні, розвитку людської діяльності. Головним атрибутом діяльності, на думку вченого, є предметність. Сам же предмет є лише посередником міжособистісних стосунків. Ці ж стосунки реалізуються у формі різних видів діяльності, включаючи і діяльність комунікативну, тобто спілкування. Таким чином, стосунки між людьми зводяться до процесів діяльнісного типу [36].

М. Лісіна, спираючись на культурно-історичну концепцію Л. Виготського та теорію діяльності О. Леонтьєва, висуває свою концепцію спрямовану на вивчення спілкування як особливого виду діяльності в дошкільному дитинстві. Основним чинником у становленні мовлення дошкільника як засобу спілкування, М.Лісіна виділяє чинник комунікативного характеру (міжіндивідуальна функція мовлення генетично вихідна, основоположна у становленні мовлення). Дитина починає розмовляти тільки в ситуації спілкування і тільки за вимогою дорослого партнера); когнітивні чинники (важливими є узагальнення на основі чуттєвого сприймання ознак для формування змісту перших словесно позначених абстракцій) [7]. М .Львов вказує на такі детермінанти розвитку мовлення дошкільника, як потреба у спілкуванні, зразки мовлення (створення мовленнєвого середовища), фактичний матеріал. О. Бодальов чинниками розвитку спілкування називає: середовище (сприяє формуванню еталона спілкування, зразки поведінки); потребу у спілкуванні (вона реалізується через необхідність обміну інформацією); діяльність (призводить до розвитку ініціативності у спілкуванні, особливо якщо кожен учасник діяльності наділений правами і обов’язками) [4]. Т. Піроженко зазначає, що психологічна характеристика комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини відбиває аспекти емоційного, когнітивно-лінгвістичного, творчого розвитку дитини. Вона виділяє такі чинники комунікативно розвитку: актуалізація особистісних новоутворень: потреб, мотивів спілкування з дорослими і ровесниками, емпатійних якостей, що опосередковують комунікативну діяльність дитини в процесі її взаємодії з навколишнім світом; стиль взаємин педагога з вихованцями; усунення авторитарного стилю керівництва. Дана позиція забезпечує не тільки гуманістичну спрямованість педагогічних дій, але й сприяє розв’язанню психологічних завдань мовного 19 розвитку – формуванню комунікативних ознак, що виявляються в мовній поведінці; організація специфічно дитячих видів діяльності, пов’язаних з комунікацією і які забезпечують своєчасний розвиток комунікативних досягнень дитини. На думку Т. Піроженко, комунікативний розвиток є передумовою розвитку особистості дитини, можливості засвоювати окультурені людські дії у ході активної взаємодії з дорослими та однолітками. «Цілком зрозуміло, що мовленнєві досягнення дитини як відображення досвіду міжособистісних взаємин віддзеркалюють такі особистісно-значущі психологічні феномени, як статус дитини у сім’ї та групі дітей, ставлення оточуючих до дитини»,- зазначає вчена  Н. Гулько виділяє дидактичну гру на основі елементарної лексики дитячого спілкування. як один із ефективних засобів формування комунікативної компетентності.

 Застосування гри в організації спілкування сприяє виконанню важливих методичних завдань:

 створення психологічної готовності дітей до спілкування;

 забезпечення природної необхідності багаторазового повторення мовленнєвого матеріалу;

 тренування у виборі потрібного мовленнєвого зразка, що є підготовкою до ситуативної спонтанності спілкування .

Серед дидактичних ігор автор виділяє творчі ігри, які передбачають формування лексичних та граматичних вмінь, розширення словника дитини, зв’язного мовлення. Д. Ельконін зазначав, що важливу роль у формуванні в ранньому дитинстві комунікативної компетентності взагалі, мовленнєвої зокрема, відіграє ігрова діяльність. У грі розвиваються комунікативні здібності та мовленнєві уміння дитини; відбувається становленні основ її культури .

 А. Богуш важливою умовою формування комунікативної компетентності у дітей дошкільного віку вважає створення розвивального мовленнєвого середовища, ефективність якого можлива за умови активного використання педагогами та батьками української мови в процесі спілкування. Дорослі сприяють розвитку мовлення в усіх формах активності дитини : вони привітно звертаються до неї, пропонують обговорити різні події, плани, стимулюють бажання вербалізувати свої життєві враження в різних видах діяльності.  Основою розвивального мовленнєвого середовища А. ончаренко вбачає забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, на довіру, на помилку та доброзичливе ставлення, оскільки центральною фігурою освітнього процесу є дитина - мовленнєва особистість .

У дітей старшого дошкільного віку спостерігається прогресивна якісна зміна в мовній поведінці. Вона пов’язана, на думку Т. Піроженко, зі змінами комунікативного характеру, розвитком комунікативних потреб, форм спілкування .

О. Кононко зазначає, що для того, щоб на етапі дошкільного дитинства закласти основи компетентності як інтегральної особистісної характеристики, необхідно почати з чіткого визначення змісту цього поняття, усвідомлення своєї відповідальності за наявність – відсутність у дитини зазначеної властивості, добору адекватних методів її виховання в умовах дошкільного закладу .

Н. Абашина зазначає, що ефективність розвитку комунікативної компетентності у дітей, забезпечується технологією педагогічної підтримки за умови, якщо: педагогічна підтримка визначається як гуманна пріоритетна технологія особистісного розвитку дитини;технологія педагогічної підтримки  стимулює комунікативну і ігрову активність дитини, спрямована на прояв турботи до дитини [1]. О. Денисенко та Т. Піроженко виділяють рівні, на яких забезпечується комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини: поведінковий, когнітивнолінгвістичний, особистісний. Особливостями поведінкового рівня є: спрямування уваги на партнера по спілкуванню, настанова на реакціювідповідь; володіння різноманітними експресивно-мімічними засобами спілкування, вміння налагоджувати міжособистісні контакти. Когнітивно-лінгвістичний рівень характеризується розумінням просторово-часових ознак ситуації спілкування; усвідомленням емоційного змісту ситуації спілкування; збагачення словникового запасу, граматичної правильності мовлення, фонетичним розвитком. особистісний рівень включає прагнення до розгорнутості, логічності й зв’язності висловлювання, зміну мовлення відповідно до розвитку ситуації; самооцінку в дії, що визначає тип комунікативної позиції у спілкуванні .

Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування комунікативної компетентності, завданнями якої є:

а) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

б) засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;

в) формування культури мовлення;

г) формування культури спілкування. Таким чином, комунікативна компетентність дітей дошкільного віку розвивається в часі і просторі, обумовлена соціальними умовами, індивідуальними особливостями дітей, предметно-практичною діяльністю, організацією освітньої діяльності , специфікою простору спілкування. Його  виховна цінність залежить від змістовної сторони, морального спрямування, широти кола спілкування, оптимальності його структури, різноманітності та гнучкості комунікативних умінь.

 

 

РОЗДІЛ ІІ

2.1.Різноманітність форм та методів у процесі формування комунікативної компетенції.

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування комунікативної компетенції учнів відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування.

Враховуючи загально педагогічну специфіку навчального процесу в початковій школі, а також відсутність у дітей загально навчальних умінь і навичок, слід робити основний акцент на мимовільному запам’ятовуванні навчального матеріалу. На уроках іноземної мови необхідно створювати довірливу, доброзичливу обстановку педагогічного спілкування, уважно і тактовно ставитись до учнів.

Необхідно також враховувати вікові особливості молодших школярів. Категорія дітей молодшого шкільного віку (6-9 років) характеризується досить високим рівнем розвитку пам’яті, мислення, сприймання, уваги, становленням довільної організації діяльності. Високою ефективністю характеризуються імітативні здібності дітей. Все вищезазначене передбачає широке використання різноманітних форм роботи, цікавих ігор, пісень, рисівок, віршів. Значну роль відіграють музичний супровід, міміка, жести, рухи, звукоімітація.

 

 

2.2. Види вправ з розвитку мовлення

Конкретно-образні компоненти. Інтелектуальний розвиток учнів під час навчання іноземної мови досягається поєднанням комунікативно-практичної спрямованості навчання з когнітивною. Тому проблему раціональної організації навчання ІМ можливо вирішити лише шляхом застосування комунікативно-орієнтованого підходу.

На початковому етапі я пропоную учням нескладні творчі нескладні творчі завдання і вправи, спрямовані на розвиток креативного мислення, у них формуються уміння переносити засвоєний навчальний матеріал в інші ситуації спілкування, давати оцінку певним явищам і діям.

З метою формування комунікативної компетентності я застосовую нестандартні форми проведення уроків : уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-змагання, уроки-КВК, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії тощо; пропоную комунікативні творчі завдання, проводжу творчі уроки.

Проводячи уроки-змагання, а саме уроки-конкурси, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-КВК,  я розділяю учнів на групи, які змагаються між собою,  проводжу різноманітні конкурси, оцінюю їх результати, з урахуванням певної кількості балів за правильність і повноту відповідей. Також варто зазначити, що для кожного конкретного уроку ця структура деталізується відповідно до змісту використаного матеріалу і особливостей сюжету змагань. За допомогою ігор-змагань на уроках ІМ в початкових класах можна в цікавій та незвичній для учнів формі провести перевірку рівня сформованості у них умінь та навичок, рівень оволодіння учнями мовленнєвих і немовленнєвих форм поведінки носіїв мови, знання про культуру, традиції, історію, географічне положення країни, мова якої вивчається – тобто, рівень сформованості в учнів іншомовної комунікативної компетентності.

Найбільшою популярністю в учнів користуються театралізовані уроки та уроки-драматизації. Такі уроки спрямовані на  розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Вони викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

Уроки-мандрівки роблять можливим пересування учнів у просторі та повідомлення учням пізнавальної інформації у захоплюючій формі. Учні з захватом слухають розповіді про визначні місця, легенди та культурні пам'ятки . Такі нестандартні уроки допомагають учням заочно познайомитись з історією, культурою, традиціями народу, мова якого вивчається. Уроки-мандрівки також покликані формувати в учнів поняття рівноцінності культур, здатності до міжкультурної взаємодії, а також учні можуть продемонструвати мовні знання та мовленнєві навички з ІМ.

Застосування комунікативно - орієнтованої граматики надає мені змогу повноцінно здійснювати індивідуалізацію навчання та підвищувати його мотивацію. Комунікативно - орієнтована граматика англійської мови включає навчальний граматичний матеріал, призначений для формування в учнів граматичних навичок і вмінь. Я використовую даний матеріал в продуктивних комунікативно - спрямованих вправах і прискіпливо відбираю для них комунікативно - цінні фрази, які дійсно можуть бути використані в реальному житті. Варто відмітити, що досягти цього, а значить оволодіти граматичними правилами іноземної мови й загальнолінгвістичними поняттями учні молодшого шкільного віку зможуть набагато швидше й легше через гру або через подання граматичного матеріалу у вигляді казок.

Прикладом такого подання граматики є гра «Вгадай, де?», спрямована на відпрацювання вживання прийменників місця.

Або подання нового граматичного матеріалу у вигляді казки.

Жив-був собі один король. Звали того короля – to be. І мав король трьох синів : AM, IS та ARE. Ніяк не могли вирішити сини хто з них головний. І наказав  їм тоді король вирушити в дорогу і знайти кожному з них власне королівство. Перший син AM вибрав найменше королівство, де був лише один житель- I. Другий син IS проїхав трохи далі і знайшов собі королівство, де жили HE, SHE та IT. Довше за всіх їхав третій син-ARE. Вподобав він найбільше королівство, в якому жили YOU, WE та THEY. Так і жили сини в своїх королівствах, та ніколи більше не зустрічались. Найкаще супроводжувати поданий матеріал картинками або презентацією.

Така невимушена форма подання граматичного матеріалу сприяє високому ступеню мотивації учнів до говоріння й залучення їх у природно - мовну ситуацію, якісному граматичному оформленню мовного висловлення, зняттю тривожності, позитивному емоційному фону на уроці, кращому запам'ятовуванню граматичних структур й розвитку здатності творчої уяви.

Загалом використання ігрових моментів та різноманітних ігр на уроках ІМ в початковій школі є чине найефективнішим методом залучення учнів до навчального процесу. Адже у школярів молодшого віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно образне мислення, практичне ставлення до розв'язування завдань. Зважаючи на все це, доцільно у роботі з ними на уроках іноземної мови систематично застосовувати елементи гри у поєднані з бесідою, елементами самостійної роботи. Гра враховує інтереси того, хто говорить й умови комунікативної ситуації, таким чином, у процесі гри відбувається відпрацьовування учнями різних мовних кліше, що у свою чергу, веде до комунікації.

 На уроках можна використовувати різні типи ігор: ігри по ланцюжку; ігри - пантоміми; ігри - загадки; настільні ігри; ігри з картами; ігри - доміно; рухливі ігри та ін.

З власного досвіду можу сказати, що найбільш популярними серед учнів молодших класів є саме ігри-пантоміми. Дуже часто я використовую такі ігри для відпрацювання нової лексики з теми.

Прикладом може стати гра «Чарівна скринька». У заздалегідь приготовану скриньку учитель кладе папірці, на яких написані неправильні дієслова (слова з теми «Їжа», «Частини тіла» тощо) українською мовою. Один з учнів витягує папірець з завданням і показує загадане слово мімікою та жестами. Завдання інших учнів вгадати дієслово та назвати 3 форми. Учень, який правильно відгадав слово стає ведучим. Також в цю гру можна грати поділивши клас на команди, в насідок чого команди отримають певну кількість балів та визначиться команда-переможець. Такі ігрові завдання дають змогу вчителю оцінити якість засвоєння нової лексики з теми як учнів, які були ведучими, так і інших учнів класу.

Окремо хочеться відмітити використання  великої кількості рухливих ігр та фізкультхвилинок  як невід'ємної складової уроку ІМ у початковій школі. Ця необхідність зумовлена особливо потребою дітей в рухах. Вони ростуть, розвиваються, їм важко відсидіти цілий урок, не рухаючись, вони швидко втомлюються. На уроках англійської мови проведення фізкультхвилинок-римівок, рухомих ігор допомагає боротися проти порушень постави та зору, активізувати пам’ять, увагу, розумову працездатність. Водночас фізкультхвилинки розвивають навички мовлення, збагачують словниковий запас, підтримують інтерес учнів до вивчення англійської мови. Тому я планую кожен свій урок так, щоб був час для фізкультхвилинки.

Робота з текстом

Головним соціокультурним компонентом змісту навчання, як відомо, є навчальний текст. В якості навчального тексту використовую як тематичні, краєзнавчі, художні тексти, так і діалоги, вірші, пісні, листи, ситуативні кліше, інтерв'ю, аудіотексти бесід з носіями мови. При підготовці уроків з використанням різних видів текстів широко використовую додатковий підручник Fly High видавництва Pearson Longman. Головною перевагою цього підручника є наявність автентичних текстів, діалогів, уривків з художніх творів відомих англійських авторів, кожен з яких супроводжується мовленням носіїв мови. Саме повна автентичність дає змогу учням відчути себе в ситуації, максимально наближеній до реальної. В умовах класно-урочної системи, за відсутності реальних комунікативних ситуацій текст для читання може стати, з одного боку, стимулом для обговорення різних проблем, з іншого боку, надати необхідний фактичний і мовний матеріал для оформлення власного висловлювання і служити зразком для нього. Виходячи з цих функцій тексту, я вчу дітей способам вдосконалення умінь говоріння на його основі.

Шукаючи шляхи найбільш ефективного та особистісно-орієнтованого методу використання вивченого матеріалу, я зупинила свій вибір на застосуванні методу проєктів. На мій погляд, у проєктній методиці закладені великі можливості для вирішення таких завдань, як подолання інертності та безініціативності учнів на уроках, боязні говорити іноземною мовою через ймовірні помилки у мовленні. Проєктна методика розвиває у школярів самостійність, творчість, активність, такі необхідні їм у процесі навчання. Використання методу проєктів реально перетворює учня з об'єкта навчання в суб'єкт навчальної діяльності.

Роботу над проєктом проводжу поетапно. На кожному етапі вирішуються певні завдання, планується діяльність учнів і вчителя.

Я зрозуміла, що це одна з більш вдалих форм контролю, що стимулює мовленнєву діяльність учнів, викликає у них живий інтерес і здоровий азарт. У практиці викладання я застосовую таку типологію проектів за кількістю учасників:

 

 

 

	Проєкт
Парний	Особистісний	Груповий

 

 

 

 

 

 

 

 

За провідною діяльністю учнів використовую наступну класифікацію:

 

	Проєкт
Інформаційний проєкт		Дослідницький проєкт
Рольовий проєкт		Творчий проєкт

 

Метод проєктів дозволяє створити на уроці дослідницьку творчу атмосферу, де кожен учень залучений в активний творчий пізнавальний процес на основі методики співпраці. Також метод проєктів дає змогу диференціювати завдання відповідно до інтелектуального потенціалу учнів. З великим ентузіазмом учні долучаються до створення проектів «Родинне дерево», «Мої улюблені страви», «Що у твоєму портфелі?», «Видатні спортсмени України» та багато інших. Наприклад працюючи над створенням проєкту «Колесо погоди» учні відпрацьовують навички вживання граматичних структур Past Simple, розповідаючи про погоду на минулому тижні.

Серед новітніх методів навчання ІМ, які  використовують на практиці, важливе місце займає  метод мовного портфоліо, який створює унікальні передумови для розвитку ключових компетенцій і самостійності учнів у досягненні нового. Використання європейського мовного портфоліо ("English Language Portfolio") дозволяє зробити процес іншомовного навчання більш прозорим для учнів, допомагаючи їм розвивати здатність до відображення та самооцінювання, таким чином надаючи їм можливість поступово збільшувати свою відповідальність за власне навчання. Велике значення має те, що послідовні дії зі створення мовного портфоліо дають можливість навчити школярів аналізувати виконану роботу, бачити власні успіхи й розуміти причини невдач. Школярі вчаться об'єктивно оцінювати свої можливості, знаходити способи подолання труднощів, визначати шляхи досягнення вищих результатів; їхня навчальна діяльність і відповідальність за свою працю стають все більш усвідомленими.

Важливим засобом формування комунікативної компетенції є використання інформаційно - комунікаційних технологій у процесі навчання предмета. Застосування ІКТ є однією з інноваційних освітніх технологій, спрямованих на формування мовленнєвої компетенції учнів.

Застосування комп’ютера та мультимедійної дошки на уроках іноземної мови значно підвищує інтенсивність навчального процесу, засвоюється значно більша кількість матеріалу, ніж при традиційному навчанні. Крім того, цей матеріал закріплюється міцніше.

На заняттях активно використовують оригінальні навчальні матеріали, які мотивують та націлюють учнів на успішні результати. Мультимедійні презентації дають змогу викласти необхідну кількість матеріалу з теми та здійснюють наглядну підтримку процесу навчання. Досвід використання мультимедійної презентації свідчить про те, що її використання сприяє поєднанню різноманітної текстової, аудіо- та відеонаочності. Можливе використання для презентацій як інтерактивної, так і мультимедійної дошки, що дозволяє краще систематизувати новий лексичний, граматичний і навіть фонетичний матеріал та створити підтримку під час навчання всіх видів мовленнєвої діяльності. Також можна використовувати окремі слайди як роздатковий матеріал.

Використання мультимедійної презентації сприяє активізації уваги всього класу; співвідношенню класної та позакласної самостійної роботи учнів; економії навчального часу; формуванню комп'ютерної мультимедійної компетентності як учителя, так і учня; розвитку креативних здібностей учнів.

У результаті ми досягаємо головної мети навчання — виховання особистості, яка здатна розвиватися в умовах сучасного суспільства.

 

 

Формуванню комунікативної компетенції учнів сприяє не лише навчальна, але й позакласна робота з англійської мови.

Соціальні компетентності характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві. У позакласній роботі під час проведення масових свят, вечорів та інших заходів учнями дуже часто доводиться брати участь у змаганнях, конкурсах, вікторинах тощо. З власного досвіду можу сказати, що позакласні заходи підвищують інтерес учнів до уроків англійської мови, виховують повагу до традицій і культури країни, мову якої вивчають, формують соціокультурну компетенцію учнів. Беручи участь у заходах, школярі розвивають творчі здібності, вдосконалюють мовні, мовленнєві навички, виявляють акторську майстерність. Позакласна робота сприяє формуванню позитивних мотивів учбово-пізнавальної діяльності учнів, підвищення рівня оволодіння мовою, більш широкому знайомству школярів з культурним і соціально-економічним життям народів світу, стимулює самостійну роботу учнів над мовою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У даній роботі я дослідила основні стратегічні і методичні засади комунікативно-орієнтованого підходу при навчанні іноземним мовам; проаналізувала особливості методики формування комунікативної компетенції учнів у всіх видах мовленнєвої діяльності, на середньому етапі навчання засобами інтерактивних технологій.

Вміле застосування інтерактивних прийомів у навчанні сприяє формуванню навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів. Діти починають почувати себе впевнено, вільно висловлювати свої думки і спокійно сприймати зауваження, вважати себе активними учасниками навчального процесу.

Інтерактивні методи сприяють ефективності та якості навчального процесу. На інтерактивних уроках учні мають змогу:

• розширити свої пізнавальні можливості;
• засвоювати велику кількість матеріалу за короткий проміжок часу;
• взаємодіяти з учителем як рівноправним учасником ситуації;
• працювати у команді;
• висловлювати власну думку;
• створювати «ситуації успіху».

Використання інтерактивних технологій навчання на різних етапах уроку іноземної мови – це не лише спосіб підвищити мотивацію учнів до вивчення мови, але й  покращити атмосферу у класі, яка сприятиме співробітництву та порозумінню між учнями та вчителем. Взаємна довіра, рівноправність, партнерство у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Однак, потрібно постійно контролювати процес досягнення поставлених цілей, а у випадку невдачі змінювати тактику роботи, шукати та виправляти недоліки.

Інтерактивні методи не повинні стати самоціллю – вони мають бути засобом для створення комфортної атмосфери, яка дасть змогу реалізувати особистісно-орієнтований підхід у навчанні.

Засоби формування комунікативної компетенції розподіляються на: основні та допоміжні; комплект для вчителя, комплект для учня; технічні та нетехнічні.

В ідеалі усі засоби мають бути представлені в навчально-методичному комплексі (НМК), за яким проводиться навчання іноземної мови у даному класі середнього навчального закладу. В такому разі НМК і є основним засобом навчання у всій повноті його компонентів: підручника, книжки для вчителя, лінгафонного практикуму, комп'ютерних програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо-, відеокасет, CD, DVD, таблиць тощо.

Я дійшла висновку, що принцип комунікативності є провідним методичним принципом, який сприяє успішному досягненню головної мети навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах - навчити учнів здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального матеріалу.Принцип комунікативності передбачає побудову процесу навчання іноземної мови як моделі процесу реальної комунікації. Комунікативні ситуації, що використовуються у навчанні іноземної мови, мають моделювати типові ситуації реального життя у відповідній сфері спілкування. Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних вправ у процесі вправляння.

У своїй роботі я дослідила, що комунікативна компетенція формується на основі взаємопов'язаного мовленнєвого, соціокультурного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному етапі оволодіння іноземною мовою. Основою комунікативної компетенції є комунікативні уміння, розвиток яких неможливий без оволодіння мовними засобами реалізації усного або писемного висловлювання. Проте, знання лексичного і граматичного матеріалу ще не забезпечує становлення комунікативних умінь. Необхідні навички оперування цим матеріалом, а також використання його для породження і розпізнавання інформації у визначених сферах спілкування. Неможливим також є розвиток комунікативної компетенції без відповідних соціокультурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації у новому для неї суспільств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні // Іноземні мови. - 1996. - №2. - С.3 - 8.

2. Бухбиндер В.А. Работа над лексикой // Основы методики преподавания иностранных языков. - К.: Вища школа, 1986. - С.159 - 179.

3. Гадкевич Л.Н.Інтерактивні технології./Годкевич Л.Н.// «Завуч» -2004.- №6.

4. Інноваційні технології навчання від А до Я / упор. В. Волкова. – К. : Шкільний світ, 2011. – 96 с.

5. Коваленко О. Концептуальні зміни у викладанні іноземних мов у контексті трансформації іншомовної освіти / О. Коваленко // Іноземні мови в навчальних закладах. – Педагогічна преса, 2003. – С. 4-10.

6. Комунікативні методи та матеріал для викладання англійської мови; перекл. з англ. мови та адаптація Л. В. Биркун. – Oxford University Press, 1998. – С.20-48.

7. Концепція навчання іноземних мов у середній загальноосвітній 12-річній школі.// English. - 2004. - №6. - С.3-610.

8. Литвин С. В. Система вправ для навчання писемного спілкування учнів старших класів середньої загальноосвітньої школи / С. В. Литвин // Іноземні мови. – 2001. – № 1. – С. 4-9.

9. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах / кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. – Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.

10. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 1999.

11. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід / О. Пометун, Л. Пироженко. – К., 2002. – С. 135.

12. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.С.К., 2005. – С. 192.

13. Редько В. Інтерактивні технології навчання іноземної мови / В. Редько// Рідна школа. – 2011. – № 8-9. – С. 28-36.

14. Скляренко Н.К. Як навчати сьогодні іноземних мов (концепція)//Іноземні мови. - 1995. - №1. - С5-9.

15. Шевченко Є. Використання інтерактивних технологій для розвитку пізнавального інтересу на уроках англійської мови / Є. Шевченко // Англійська мова та література. – 2005. – № 24. – С. 4–6.