Управління освіти, молоді і спорту виконавчого комітету Яремчанської міської ради
Яремчанський ліцей №2
Історичні портрети діячів України
ХХ-ХХІ століття
(дидактичні матеріали)
Дердюк М.Д., вчитель історії
2023
Зміст с.
Вступ 3
Частина 1. Історичні портрети діячів України ХХ-ХХІ століття 4
Частина 2. Вправи на встановлення відповідності 21
Література 22
Вступ
У роботі подано портрети історичних діячів, чиї імена містить програма ЗНО/НМТ з історії України (ХХ-ХХІ ст.). Названі історичні персоналії учень повинен вміти розпізнати за портретними рисами (автентичними пам’ятками – живописними портретами, фотографіями тощо), характеризувати діяльність цієї людини та визначати її етапи, встановлювати відповідність між цією діяльністю та певними політичними силами чи обставинами, історичною епохою, оцінювати її вплив на хід історичних подій. Також робота містить завдання на встановлення відповідності між історичною особою та її діяльністю, творами, ідеями, внеском у розвиток української державності вигляді інтерактивних завдань з посиланням та QR-кодом у програмі LearningApps. Це дозволить вивчати українську персоналістику у будь-який момент за наявності доступу до мережі інтернет, використвуючи звичні для здобувачів освіти смартфони чи комп’ютерну техніку. Матеріали можуть бути використані учнями при підготовці до занять з історії України, олімпіад та для підготовки до здачі ЗНО/НМТ.
Вступ
У роботі подано портрети історичних діячів, чиї імена містить програма ЗНО/НМТ з історії України (ХХ-ХХІ ст.). Названі історичні персоналії учень повинен вміти розпізнати за портретними рисами (автентичними пам’ятками – живописними портретами, фотографіями тощо), характеризувати діяльність цієї людини та визначати її етапи, встановлювати відповідність між цією діяльністю та певними політичними силами чи обставинами, історичною епохою, оцінювати її вплив на хід історичних подій. Також робота містить завдання на встановлення відповідності між історичною особою та її діяльністю, творами, ідеями, внеском у розвиток української державності вигляді інтерактивних завдань з посиланням та QR-кодом у програмі LearningApps. Це дозволить вивчати українську персоналістику у будь-який момент за наявності доступу до мережі інтернет, використвуючи звичні для здобувачів освіти смартфони чи комп’ютерну техніку. Матеріали можуть бути використані учнями при підготовці до занять з історії України, олімпіад та для підготовки до здачі ЗНО/НМТ.
Частина 1. Історичні портрети діячів України ХХ-ХХІ століття
Кость Левицький (1859-1941). Громадський та державний діяч, член НТШ, співзасновник Народної ради, УНДП, посол австрійського парламенту (1907) та Галицького сейму (1908). Очільник Головної української ради (ГУР) та ЗУР. Голова делегації УНРади, перший керівник Державного секретаріату ЗУНР. "Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. На підставі споминів і документів. У двох частинах" (Львів, 1926–27), Автор праць "Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914–1918. На підставі споминів і документів" (Львів, 1928), "Великий зрив (до історії української державності від вересня до листопада 1918 року. На підставі споминів та документів" (Львів, 1931), "Українські політики: Сильвети наших давніх і політичних діячів" (Львів, 1936).
Дмитро Донцов (1883-1973). Політичний діяч, журналіст, теоретик та ідеолог укр. націоналізму. Д-р права (1917). 1914–18 – голова Союзу визволення України. 1914–16 очолював у Берліні (Німеччина) інформаційний центр Українського парламентського клубу. 1916–17 керував Бюро народів Росії в Берні (Швейцарія) та видавав його прес-бюлетень. Від 1922 проживав у Львові. З 1945р. мешкав у амер. окупаційній зоні в Берліні, потім – у Франції, Великій Британії, США. 1947 оселився в Канаді, викладав укр. літ. в Монреальському ун-ті (1949–52).
Андрій Жук (1880-1968). Нащадок козацького роду, один з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії, член ЦК УСДРП. У серпні 1914 переїхав до Відня. 1914–1918 — один із засновників і чільних членів Союзу Визволення України, Головної Української Ради (1914—1915), Загальної Української Ради (1915—1916, від Наддніпрянської України), Боєвої управи УСС (1915—1920). Дипломат Української Держави, УНР, критикував Варшавську угоду 1920 р. Після 1923 перейшов на комунофільські позиції, сподіваючись на побудову самостійної України націонал-комуністами.
Михайло Галущинський (1878-1931). Командант УСС з 18 серпня 1914 до 21 січня 1915. Із середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Цісарсько-королівської (Імператорської та королівської) армії. Після Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Співзасновник УНДО (1925), сенатор Польської Республіки (1928).
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген (Василь Вишиваний) (1895-1948). Ерцгерцог Австро-Угорщини, командир австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС (березень 1918 р.). В грудні 1918 року Вільгельм Габсбурґ-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії УНР. У вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР.1920 р. емігрував у Відень. 26 серпня 1947 року Вільгельма Габсбурґа заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ. Помер у тюремній лікарні 1948 р.
Михайло Грушевський (1866-1934). Історик, організатор укр. науки, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, політ., громад. і держ. діяч. Народився в м. Холм, закінчив Київський у-т, був головою НТШ (1897–1913) У груд. 1914 заарештований жандармерією у Києві й звинувачений в австрофільстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на заслання до Симбірська.7 березня 1917 р. обраний заочно Головою УЦР. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду поступок Україні. 1917 УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку, а згодом незалежність УНР ( IV Універсал 9 (22).01.1918р.). 1919-1924 рр. – у еміграції, після повернення займався науковою діяльністю. 1931 р. арештований у справі УНЦ. 1934 р. помер після нескладної операції у Кисловодську.
Володимир Винниченко (1880-1951). Письменник, публіцист, політик. Член УЦР, керівник першого уряду автономної України – Генерального Секретаріату. Автор 4-х Універсалів УЦР, голова УНС та Директорії УНР, учасник та організатор антигетьманського повстання 1918 р. Виїхав за кордон, заявив про перехід на позиції комунізму, утворив у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії. Отримав пропозицію стати заст. голови РНК і наркома закордонних справ УСРР. Пересвідчившись у неможливості спів-працювати з рад. владою, знову відбув за кордон. Написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації". 1933, протестуючи проти голодомору 1932–1933 в УСРР, звертався з відкритим листом до політбюро ЦК КП(б)У. Відтоді худож. твори Винниченка в СРСР були заборонені, їх перестали друкувати і вилучили з масових бібліотек.
Сергій Єфремов (1876-1939). Український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), один із творців української журналістики. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Займав у ньому посаду Генерального секретаря міжнаціональних справ (з1917). Саме Сергій Єфремов запропонував і використав назву Українська Народна Республіка, тому вважається «хрещеним батьком» УНР
Петро Болбочан (1883–1919) – військовий діяч, полк. Армії УНР, командир 2-го куреня Окремого Запорізького корпусу Армії УНР, на чолі якого здійснив військову операцію в Криму (квітень 1918). В період Української Держави – полковник, командир 2-го Запоріз. полку. В листопаді 1918 р. керував протигетьманським повстанням у Харкові та всіма військ. частинами Лівобережної України. 24 січ. 1919 заарештований за наказом гол. отамана С.Петлюри. 6 черв. 1919 зробив спробу самовільно очолити корпус. За вироком Військ.-польового суду УНР 29 черв 1919 р. розстріляний.
Номан Челебі Джіхан (1885-1918). Лідер кримськотатарського руху. Автор гімну "Я присягнувся!", засновник партії "Міллі Фірка", муфтій Криму очолив кримськотатарську Директорію. Страчений більшовиками.
Павло Скоропадський (1873-1945). Держ. і військ. діяч, Гетьман всієї України та військ козацьких (1918). Народжений у Вісбадені. Учасник російсько-японської війни 1904—1905. Призначений флігель-ад’ютантом рос. імператора Миколи II. Упродовж 29 квітня — 14 грудня 1918 С. намагався збудувати систему одноосібної влади, яка спиралася на істор. та нац. традиції, мала тимчасовий характер і тяжіла до авторитаризму. Зрікся влади і переїхав до Німеччини, де загинув під час авіанальоту 1945 р.
Дмитро Вітовський (1887-1919). Очільник куреня Легіону УСС, сотник у курені С.Шухевича, один з організаторів та виконавців Листопадового чину 1.11.1918 р., військовий міністр ЗУНР, прихильник військовго союзу з УНР, підписав Фастівський передвступний договір з УНР про об’єднання двох республік. У квітня-травні 1919 р. полковник Вітовський бере участь у переговорах з Антантою у Парижі. Загинув у авіакатастрофі.
Євген Петрушевич (1863-1940). Державний діяч, голова президії УНРади ЗУНР («президент» ЗУНР), член Директорії УНР. Диктатор ЗУНР (9 червня 1919 – 15 березня 1923). Разом з Українською Галицькою армією, що відступала за Збруч (прит. Дністра), у липні 1919 переїхав до м. Кам'янець-Подільський. Не погоджувався з "наддніпрянським керівництвом" щодо союзу з Польщею. У 1919 виїхав із Кам'янця-Подільського до Відня. Після рішення Ради послів країн Антанти про належність Сх. Галичини до Польщі (14 березня 1923) розпустив свій уряд.
Симон Петлюра (1879-1926). Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). 2-й Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Уклав Варшавську угоду з Польщею (1920). З листопада 1920 року керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб». Убитий 25 травня 1926 р. у Парижі Самуїлом Шварцбардом.
Нестор Махно (1888–1934) політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, анархо-комуніст і тактик ведення партизанської війни. У лютому 1919 штабом Махна був підписаний договір про входження махновських загонів до складу червоної Задніпровської д-зії як 3-ї Задніпровської бригади. Восени 1920 червоні знову використали махновців у війні з армією ген. П. Врангеля. Махну вдавалося, незважаючи на величезну кількісну перевагу червоних, продовжувати боротьбу з ними до серпня 1921
Василь Липківський (1864–1937) – церк. і освіт. діяч, історик, перший митрополит Української автокефальної православної церкви (1921–27). У жовтні 1927 через усунений від керівництва УАПЦ. В січні 1930, більшовицькі власті організували проведення надзвичайного "собору" УАПЦ, який ліквідував УАПЦ. Розстріляний, місце поховання невідоме.
Георгій Нарбут(1886-1920). У країнський художник-графік, ілюстратор. Автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок) і проєкту герба Української держави. Один із засновників і ректор Української академії мистецтв. Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917). Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.
Володимир Вернадський (1863-1965). Природознавець, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм. Академік Імператорської Академії наук (від 1909 року). Професор Московського університету (від 1898). Один із засновників Української академії наук, її дійсний член (від 1918) та перший голова-президент (від 01.01.1919 до 31.12.1921). Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Організатор та директор Радієвого інституту (1922—1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року).
Олександр Шумський(1890-1946). Український радянський державний і політичний діяч, один із лідерів націонал-комуністичного руху. Народний комісар внутрішніх справ (1920) та освіти (1919, 1924–1927). Прихильник українізації. Іменем Шумського назвали т.зв. «національний ухил» — «шумськізм». Заарештований 13 травня 1933 року за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО). Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправно-трудовому таборі, з 1935 р. змінено на заслання. Убитий за розпорядженням Сталіна.
Микола Хвильовий (Фітільов) (1893-1933). український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!», «Дайош Європу!». Автор памфлетів «Україна чи Малоросія?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму». Застрелився.
Михайло Волобуєв (1903-1972) — український економіст 1930-х років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УСРР. 1928 року виступив зі статтею «До проблеми української економіки», в якій спростовував думку радянських ідеологів про повну єдність дореволюційної російської економіки. Навпаки ж Україна, на переконання М.Волобуєва, являє собою єдиний господарський комплекс й тому вона мусить готуватися до вступу у світове господарство. його погляди були кваліфіковані як економічна платформа «націонал-ухильництва» й піддані публічному остракізму.
Казимир Малевич (1879-1935). Художник-авангардист, визначний діяч українського авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму; педагог, теоретик мистецтва польського походження. 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті. Найвідоміша картина «Чорний квадрат». 1930 р. арештований на 3 місяці, інкриміновано шпигунство. Похований під Москвою.
Михайло Бойчук (1882 – 1937). Український художник, маляр-монументаліст, засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм», лідер групи «бойчукістів». Член Наукового товариства імені Шевченка (1912), Українського наукового товариства (1917). 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала бойчукістів. АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. 13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли у Києві.
Лесь Курбас (1887-1937). Організував студію молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. Засновник театру «Березіль». 1933 року Курбас був заарештований і ув'язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній Українській військовій організації. Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох
Олександр Довженко (1894-1956). Письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа. Режисер культових кінострічок «Україна в огні», «Земля», «Звенигора», «Арсенал». У 1954—1955 роках режисер закінчив роботу над кіноповістю «Зачарована Десна». У своєму щоденнику Довженко засуджував свідоме нищення українського народу сталінським режимом, покріпачення, русифікацію краю, «осурження» нації відтак і перетворення так званої «еліти» у натовп «безбатьченків», «дурників убогих», «холодних боягузів з замками на душевних вікнах і дверях».
Євген Коновалець (1891-1938). Уродженець Львівщини, організатор та керівник Корпусу Січових Стрільців, очільник УВО (з 1921 р.) та керівник ОУН (1929-1938). Убитий агентом радянської зовнішньої розвідки Павлом Судоплатовим у Роттердамі 1938 р. (підрив вибухового пристрою)
Володимир-Сергій Залозецький-Сас (1884-1965). Український (буковинський) політик, громадський діяч, дипломат, мистецтвознавець, меценат. Діяч ЗУНР. 1918 — обраний заступником голови Українського Крайового Комітету Буковини. 1919 — радник посольства ЗУНР у Відні, відтак радник посольства УНР у Берні, потім повірений УНР у Швейцарії. 1927 — став одним із засновників Української Національної Партії Буковини, був її президентом. Обирався сенатором парламенту Румунії, згодом був у ньому єдиним українським депутатом. 1937 року виступив у Палаті громад британського парламенту, зокрема, підняв питання Голодомору, влаштованого більшовиками в УСРР.
Василь Мудрий (1893-1966). 1921—1931 років — член Головної управи товариства «Просвіта», з 1932 р. — заступник його голови. 1925 р. — один із засновників Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), з 1935 р. — голова. У 1930-х рр. проводив політику т. зв. «нормалізації» українсько-польських відносин; у 1935 р. обраний депутатом польського сейму і головою Української Парляментарної Репрезентації. Член Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944), де обраний першим віцепрезидентом. 1949 р. виїхав до США;
Августин Волошин (1874-1945). Релігійний та політичний діяч Закарпаття. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси. 26 жовтня 1938 рокуВолошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 року став президентом цієї держави. 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й вивезений до СРСР. Помер у московській Бутирській в'язниці
Іван Багряний (1906-1963). Голова Української національної ради. Номінант на Нобелівську премію з літератури (1962). 1932 р. звинувачений «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». 1944 року він написав один зі своїх найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»). Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет „Чому я не хочу вертатись до СРСР?“ Автор творів: «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Антон Біда — герой труда» (поетична сатира, 1956), «Буйний вітер» (1957)
Тарас Бульба (Боровець) 1908-1981). Громадсько-політичний і військовий діяч. Генерал-хорунжий УПА «Поліська Січ» (1941 р.). 20.07.1943 року Т. Бульба-Боровець підписав наказ про перейменування УПА в Українську Народну Революційну Армію. 5 жовтня 1943 р. видає наказ про розформування УНРА і перехід вояків у глибоке підпілля. 1948 р. жив в еміграції у Канаді, потім у США. Видавав журнал “Меч і воля”, створив Українську національну гвардію. Автор спогадів “Армія без держави”
Степан Бандера(1909-1959). Керівник Проводу ОУН (1940–43), голова Проводу Закордон. частин ОУН (1946– 50, 1953–59). Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — у центральну Берлінську в'язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау». Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року
Андрій Мельник (1890-1964). Полковник армії УНР, Голова Проводу Українських Націоналістів, другий голова ОУН (1938–1964). Один з найближчих соратників полковника та засновника ОУН Євгена Коновальця. У першій половині 1941 року доручив організувати «похідні групи ОУН» для відправлення на схід. У жовтні 1941 року створена Українська Національна Рада. 1944 р. арештований німцями і засланий у Заксенгаузен.
Ярослав Стецько (1912-1984). Учасник УВО та ОУН, членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань(1932). 30 червня 1941 р. обраний Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління після Акту відновлення Української держави. Арештований німцями, відправлений у Заксенгаузен. 16 квітня 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя.
Роман Шухевич (1907-1950). Псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка». Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).
Кирило Осьмак (1890-1960). Громадський та політичний діяч національного відродження, діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, голова Підпільного уряду України у 1944, Президент Української Головної Визвольної Ради (з 1944), Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. У 1944 ув'язнений та засуджений радянськими спецслужбами. Загинув у в'язниці де перебував впродовж 1948-1960 р.
Іван Кожедуб (1920-1991). Пілот-винищувач, найрезультативніший ас у авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни.На його рахунку 64 повітряні перемоги. Тричі Герой (єдиний українець із трьома золотими зірками Героя СРСР). Маршал авіації (1985). Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.
Олексій Берест (1921-1970). лейтенант Червоної Армії, що встановив, разом з Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу о 21.50 30 квітня 1945.
Ахмет Хан Султан (1920-1971). Національний герой кримськотатарського народу. Радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни. 30 червня 1945 року за успішне проведення 603 бойових вильотів, збиті особисто 30 літаків противника різних типів і 19 літаків ворога, збитих в групових боях, удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу. З 1947 до 1971 року — льотчик-випробувач. Заслужений льотчик-випробувач СРСР, єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 типів літальних апаратів: ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки.
Василь Порик (1920-1944). Відомий під партизанськими псевдонімами «Базиль», «лейтенант Громовий» — активний учасник руху опору на теренах Франції упродовж Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти нацистських окупантів, лейтенант Червоної Армії, Герой Радянського Союзу (1964, посмертно).
Кузьма Дерев’янко (1904-1954). Радянський військовий діяч, Герой України (2007, посмертно), генерал-лейтенант. 2 вересня 1945 року приймав капітуляцію Японської імперії.
Олена Теліга (1946-1942). Українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН. 22 жовтня 1941 року прибула до окупованого німецькою армією Києва. Очолила створену з ініціативи О. Ольжича Спілку українських письменників, редагувала тижневик «Літаври» — літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово», увійшла до складу Української Національної Ради. 21 лютого 1942 р.Олену Телігу розстріляно в Бабиному Яру. Збірки «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947) видані посмертно.
Олександр Богомолець (1881-1946). доктор медицини (1909), лікар-патофізіолог, академік АН УРСР (1929) та її президент (1930–1946), академік АН СРСР (1932). Наукові роботи присвячені геронтології, онкології, імунології, алергології, ендокринології, гематології. Обґрунтував провідні положення геронтології; один із перших почав вивчати гіпертонічну хворобу. Створив вітчизняну школу патофізіологів.
Сергій Лебедєв (1902-1974). Академік АН УРСР з 1945 року. Керував (з 1947 року) розробкою у Києві першої в СРСР і у континентальній Європі обчислювальної машини МЕОМ . Доповідь С. Лєбєдєва 1956 року в Дармштадті про успіхи київських вчених виявила, що українські ЕОМ відповідають рівневі американських і є найшвидкодіючими в Європі. Київські ЕОМ були використані для створення першої системи протиракетної оборони СРСР.
Андрій Малишко (1912-1970). Український поет, перекладач, літературний критик. У 1941–1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!». За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем». 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
Максим Рильський (1895-1964). Український радянський поет-академік, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, один із «неокласиків». Автор збірок «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю у сніг» (1925), «Де сходяться дороги» (1929), «Київ» (1935). Вільно володів 13 мовами, міг перекладати із 30 мов світу. Переклав українською мовою понад двісті тисяч поетичних рядків, перекладав також повісті, романи, п'єси.
Володимир Сосюра (1897-1965). Автор понад 40 збірок поезій, роману «Третя Рота» поеми «Розстріляне безсмертя», бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. Лавреат Сталінської премії та Національної премії імені Тараса Шевченка. Звинувачений у «буржуазному націоналізмі» за вірш «Любіть Україну» (1944) та підданий цькуванню у 1951 р. Написав принизливе каяття.
Павло Тичина (1891-1967). Радянський український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). етичні збірки й окремі цикли творів. Збірки «Сонячні кларнети» (1918), «Плуг» (1920), «Замісць сонетів і октав» (1920). «Чуття єдиної родини» (1938), «Пісня молодості» (1938), «Сталь і ніжність» (1941), «Ми йдемо на бій» (1941). Досконало опанував майже двадцять іноземних мов.
Володимир Філатов (1856-1875). Засновник та перший директор, з 1936 року по 1956 рік, Інституту очних хвороб і тканинної терапії НАМН України. За весь період життя Філатов написав близько 460-ти наукових праць та монографій.
Василь Кук (1913-2007). Псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь». генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР (1950–1954), головнокомандувач УПА з 1950 до 1954 року (після загибелі Романа Шухевича). 1954 року узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років.
Йосип Сліпий (1892-1984). Єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал католицької церкви; з 1 листопада 1944 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року — Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Був далі засуджений і відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг), Красноярського краю. На клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосипа Сліпого звільнено з ув'язнення (1963). Кардинал.
Катерина Білокур (1900-1961). Українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису. Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були введені до складу експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). 1951 — нагороджена орденом «Знак Пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України. 1956 — одержала звання Народного художника України.
Левко Лук’яненко (1928-2018). Політичний та громадський діяч, юрист, дисидент. Співорганізатор та керівник УРСС (Української робітничо- селянської спілки) 1959 р., програма якої передбачала вихід з СРСР. 1961р. засуджений у «Справі юристів» до розстрілу, а потім змінено на 15 років позбавлення волі. Вступив до УГГ (1976), а 1978 р. засуджений до 10 р. тюрми та 5 р. заслання. 1988 р. заочно обраний головою УГС, через рік повернувся в Україні (помилування). 1990 р. обраний головою УРП, став депутатом ВР УРСР. Автор тексту Акту проголошення незалежності України 24.08.1991 р.
Іван Світличний (1929-1992). Критик, поет, дисидент. 30 серпня 1965 вперше заарештований, звинувачений за ст. 62, ч. 1 "Антирадянська агітація і пропаганда" за виступи проти арештів і незаконних судів над діячами укр. к-ри та за поширення самвидавної літератури. 12 січня 1972 вдруге заарештований, 27—29 квітня 1973 засуджений до 12-ти років позбавлення волі (7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання). 1978 С. прийнято в члени Міжнар. ПЕНклубу. 20 серпня 1981 у С. стався інсульт, і його було визнано інвалідом 1-ї групи. 1990 вийшла збірка поезій "Серце для куль і для рим", цього ж року став членом Спілки письменників України.
Василь Стус (1938-1985). Український поет і прозаїк, літературознавець, правозахисник. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. 12 січня 1972 року — перший арешт (9 місяців ізолятора); тоді було створено збірку «Час творчості». Вересень 1972 р.- отримав 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. 1978 році поета прийнято до ПЕН-клубу. У 1979 р. стає членом Української Гельсінської групи. У травні 1980 року заарештований, і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука. Помер у карцері 4.09.1985 р. за нез’ясованих обставин. Автор збірок «Зимові дерева» 1970, «Веселий цвинтар» 1971, «Палімпсести», 1986.
Алла Горська (1929-1970). Художниця та дисидентка, членкиня СХУ (з 1959). У 1961-1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими «шістдесятниками» стала однією з організаторок і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник». Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962-му відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук'янівському і Васильківському кладовищах. 1964 р. причетна до створення вітражу «Шевченко. Мати», який був розкритикований. 2.12.1970 р. вбита.
Ліна Костенко (1930). Українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидент. За роман у віршах «Маруся-Чурай» (1979 р.) отримала Шевченківську премію 1987 р. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого». 1965 р. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. 1968 р. написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. еру Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів «Бузиновий цар» (1987).
Євген Сверстюк (1927-2014). Шістдесятник, політв’язень, критик, поет. 1959, 1960, 1961, 1965, 1972 роках його звільняли з роботи за політичними мотивами. У січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 року засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР до семи років таборів та п'яти років заслання. Улітку 1987 року співтворець Українського культурологічного клубу (УКК). Автор праць «Собор у риштованні» (1970), «Блудні сини України»(1993), «Шевченко понад часом. Есеї.» (2011).
Василь Симоненко (1935-1963). Поет і журналіст, шістдесятник. Учасник КТМ «Сучасник». Автор збірок «Тиша і грім» (1962 р.),"Земне тяжіння" (1964 р.), збірки новел "Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.), "Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981 р.). 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). Помер від раку через рік.
Лесь Танюк (1938-2016). Перекладач, громадський і політичний діяч.1959-1960 став одним із засновників Клубу Творчої Молоді (КТМ) у Києві, обраний першим президентом Клубу. 1965–1986 — ставив спектаклі у ЦДТ, МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність. 06.1986–04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру. Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів. Автор понад 3000 публікацій. Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989–2014)
Сергій Корольов (1907-1966). Уродженець Житомирщини. Перший головний конструктор ракетно-космічних систем в СРСР, де перед цим був в'язнем концтаборів ГУЛАГ. Завдяки його ракеті Р-7 1957 р. СРСР запустив перший штучний супутник у світі; 1961 р. – запуск першої людини на орбіту (Ю. Гагарін). Під його керівництвом створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії Космос, а також проєкт космічного корабля «Союз».
Іван Дзюба (1931-2022). Літературний критик, публіцист, громадський діяч. 4 вересня 1965 у київ. кінотеатрі «Україна» на прем'єрі х/ф «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов) він виступив із промовою про таємні арешти молодої інтелігенції. 1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?». 1972 р. арештований, 1973 року Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». 1989 року став одним із засновників «Народного Руху України».
Валерій Марченко (1947-1984). Правозахисник, дисидент та журналіст, перекладач. Автор близько 100 публікацій. В період 1968–1973 були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про Миколу Зерова, публіцистичні статті «Київський діалог», «Страшний якийсь тягар». 1973 року заарештований співробітниками КДБ, засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання. Звільнившись розсилав листи-протести із засудженням існуючої тоталітарної системи. 1984 р. хворого на ниркову недостатність Марченка засудили на 10 р. Невдовзі помер.
Петро Григоренко (1907-1987). Радянський генерал, який став дисидентом, членом-засновником Московської та Української гельсінської груп. 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові та позбавлений усіх державних відзнак. Брав активну участь у русі кримських татар за повернення в Крим. Виступав на захист Мустафи Джемілєва. У листопаді 1977 року отримав дозвіл на поїздку до США для лікування і 30 листопада виїхав з СРСР. Позбавлений громадянства. Разом з Н. О. Світличною видавав українською та англійською «Вісник репресій в Україні»
Микола Руденко (1920-2004). Поет, філософ, політичний та громадський діяч, правозахисник, політв'язень радянських концтаборів, засновник та голова Української Гельсінської Групи. (1976 р.). 18 квітня 1975 — вперше заарештований за «антирадянську пропаганду». 1977 р. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». 1987 р. під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон разом з дружиною — спочатку до Німеччини, потім до США.
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999). Журналіст та дисидент, політик. Отримав прізвисько «зеківський генерал». Кілька разів ув'язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967—1969, 1972—1979, 1980—1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. Редактор «Українського вісника» (1970-1972). Автор праць «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966), «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)» (1967). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце)
Михайло Брайчевський (1924-2001). Історик та археолог, один із засновників “Руху за перебудову”. Автор монографій “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження християнства на Русі” (1988). За працю “Приєднання чи возз’єднання” (1966), де рішуче розкритикував “Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією” та підпис під листом української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій (“Лист 139-и”) був звільнений з роботи. Звинувачував Москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, русифікації.
Сергій Параджанов (1924-1990). Український та грузинський режисер-авангардист. Кінофільм “Тіні забутих предків”(екранізовний 1964 р., показаний 1965) Параджанова отримав 28 нагород на міжнародних фестивалях і конкурсах у 21 країні світу. Фль тривалий час не показували в СРСР.1965-1968 р. виступав з протестами проти арештів інтелігенції. У 1973 р. арештований за нібито гомосексуальні стосунки.(звільнений 1977 р.). Помер від раку.
Іван Миколайчук (1941-1987). Кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Головні ролі зіграв у фільмах ««Тіні забутих предків» (1964), «Пропала грамота» (1972), «Вавилон ХХ» (1979р. як актор, сценарист і режисер), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983). Звинувачений в «українському націоналізмі».
Олесь Гончар (1918-1995). Український письменник, критик та громадський діяч. 1941 р. пішов добровольцем на фронт, був тричі поранений. 1959—1971 роках — голова правління Спілки письменників Української РСР. Автор романів «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974). За роман «Собор» підданий цькуванню та нищівній критиці, звільнений з посади голови СПУ. «Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну!», - із «Щоденника».
Леонід Биков (1928-1979). Актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР, володар численних нагород та премій. Знявся у численних фільмах, таких як: «Чужа рідня» (1955), «В бій ідуть лише «старі»» (1973), «Ати-бати, йшли солдати» (1979). Загинув в автокатастрофі.
Володимир Івасюк (1949-1979). Композитор та мультиінструменталіст. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів. 1968 року в телепрограмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою» разом з ансамблем «Карпати» виконав пісню «Я піду в далекі гори». 1970 року склав пісні «Червона рута» й «Водограй». У травні 1971 року текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна». У серпні того ж року режисер Роман Олексів зняв у м. Яремче український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й Василь Зінкевич. 18 травня 1979 року знайдений повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. ( найвірогідніше убитий КДБ).
Мустафа Джемілєв (нар.1943). Дисидент та правозахисник, один із лідерів кримськотатрського руху. Провів 15 років у місцях позбавлення волі (7разів судимий). Один з засновників та член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР. Після проголошення незалежності України Джемілєв став політиком. З 1998 року Народний депутат України впродовж шести скликань, автор і співавтор кількох десятків законопроєктів, колишній голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991—2013). Двічі Мустафу Джемілєва висували, як кандидата на отримання Нобелівської премії миру
Микола Амосов (1913-2002). Лікар-кардіолог, академік. Автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій. У 1963 році вперше в СРСР зробив протез мітрального клапана. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988).
Олег Антонов (1906-1984). Авіаконструктор, академік АН УРСР та Радянського Союзу. 1962—1984 роках — генеральний конструктор ДКБ Міністерства авіаційної промисловості СРСР у місті Києві. У листопаді 1965 року підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий лист 78-ми) проти політичних репресій щодо творчої інтелігенції УРСР. Під керівництвом Антонова розроблено транспортні літаки Ан-8, Ан-12, Ан-22, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124 (літак «Руслан», найбільший серійний вантажний літак у світ, кодове ім'я в НАТО — «Condor»), багатоцільові літаки Ан-2, Ан-14, Ан-28, що здатні базуватися на непідготованих смугах довжиною до 550 метрів, пасажирські літаки Ан-10, Ан-24.
Леонід Кравчук (1934-2022). Радянський та український політик. З 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. Голова Верховної Ради України та останній Голова Верховної Ради УРСР (1990—1991), 1-й президент України (1991-1994). 4 січня 1994 року в Москві самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 року). У липні 2020 р. став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України.
Леонід Кучма (нар. 1938 р.) Другий президент України (1994-2004). З1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний». Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони. Восени 2000 р. був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). У 2004 р. Кучма виключив з Військової доктрини положення про вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету політики євроатлантичної та європейської інтеграції країни
Віктор Ющенко (нар.1954). Уродженець Сумщини. Третій голова Національного банку України (1993—2000), виконавець обов'язків Голови Національного Банку України (27 січня 1997—5 лютого 1997), лідер Помаранчевої революції. Третій Президент України (2005—2010). Сьомий прем'єр-міністр України (1999—2001), голова партії «Наша Україна» (2005—2013).
Любомир Гузар (1933-2017). Патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011). 25 січня 2001 року на надзвичайному Синоді Єпископів Української греко-католицької церкви обраний Архієпископом Львівським та Главою Української греко-католицької церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом святої Софії на Віа Боччеа. Розглядався як один з можливих наступників Папи Римського Івана Павла ІІ (з-поміж 16 кандидатів).
Леонід Каденюк (1951-2018). 1988–1996 роки — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран». Перший і єдиний астронавт незалежної України (1997 р.політ на шаттлі «Колумбія»), народний депутат України 4-го скликання (2002-2006). Автор книги "Місія - Космос" (2009).
Петро Порошенко (нар.1965 р.). Народний депутат України, керівник партії «Європейська солідарність». П'ятий президент України ( 2014 —2019) (54,7 % голосів у першому турі). У президентських виборах 2019 року програв продюсеру і шоумену Володимиру Зеленському у другому турі. Бізнес Порошенка також включає в себе «Укрпромінвест-Агро», телеканал «5 канал», «Рошен», телеканал «Прямий» (з 2021).
Володимир Зеленський (нар. 1978). 6-й президент України з 2019 р. Був співвласником і художнім керівником «Студії Квартал-95» (2003—2019) та генеральним продюсером телеканалу «Інтер» (2010—2012). Брав участь у виробництві понад двох десятків кінофільмів і телесеріалів як актор (зокрема «Кохання у великому місті», «8 перших побачень», «Я, ти, він, вона»), продюсер («Свати», «Я буду поруч», «Кохання у великому місті 3»), сценарист («Свати»), а також був актором дубляжу («Хортон», «Пригоди Паддінгтона»). З початком російського вторгнення в Україну зайняв позицію, спрямовану на захист суверенітету України. 7 березня 2022 отримав Премію свободи імені Рональда Рейгана за «За його мужню боротьбу з тиранією та за його незламну позицію щодо свободи та демократії». 26 липня 2022 прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон вручив Зеленському премію лідерства імені Черчілля «за неймовірну мужність, опір і гідність перед обличчям варварського вторгнення Путіна». 28 липня 2022 був нагороджений найвищою нагородою Литви — орденом Вітовта Великого.
Частина 2. Вправи на встановлення відповідності
1. Діячі періоду Першої Світової війни https://learningapps.org/display?v=pbyo4v6mt23
2. Діячі Гетьманату, ЗУНР, Директорії та отаманщини
https://learningapps.org/display?v=p5ign8nn523
3. Діячі періоду Центральної Ради та Кримської Народної Республіки
https://learningapps.org/display?v=p8ntcmwa523
4. Діячі культури періоду визвольних змагань, українізації
https://learningapps.org/display?v=p9aiettq223
5. Діячі періоду "Розстріляного Відродження"
https://learningapps.org/display?v=p9jwrhsht23
6. Діячі західноукраїнських земель міжвоєнного періоду
https://learningapps.org/display?v=p0p3fmk8j23
7. Діячі націоналістичного підпілля в Другій Світовій війні
https://learningapps.org/display?v=poapt4hz223
8. Військові діячі періоду Другої Світової війни
https://learningapps.org/display?v=pesg6vokc23
9. Діячі культури повоєнного періоду (1945-1955)
https://learningapps.org/display?v=pm2b33sgc23
10. Діячі українського шістдесятництва та дисидентства (частина 1)
https://learningapps.org/display?v=pckkpb2n323
11. Діячі українського шістдесятництва та дисидентства (частина 2)
https://learningapps.org/display?v=pwz2rydp323
12. Діячі культури доби "застою" та "перебудови"
https://learningapps.org/display?v=pqu0ao5rn23
13. Діячі незалежної України
https://learningapps.org/display?v=p4v3zerck23
Література
Вебресурси
https://uk.wikipedia.org/wiki/