Історичний нарис. Герої живуть серед нас.

                                   

 

 

 

                                Історичний нарис

 

 

 

 

 

                   Герої живуть серед нас

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Підготувала вчитель історії

                                                      Кам’яне-Случанської гімназії

                                                       Вирівської громади Рівненської області         

                                                      Сарненського району

                                                     Мартинюк Ольга Филимонівна

 

 

                                        2021 р.

 

 

 

 

 Кожна освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного - нового, без колишнього - теперішнього. Для народу його історія - не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю  на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «і», якої немає в жодній іншій мові світу? Страшно, коли людина не знає історії рідного села, міста, своїх земляків, на честь яких названа вулиця, на якій вони живуть. Маємо знати й пам’ятати тих, які ще зовсім недавно жили, навчалися, працювали поряд з нами. Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свій народ і діяти на його благо.

 Не варто жити минувшиною, але варто її пам’ятати. Данте писав: «Спалені мости в минулому відкривають шлях у майбутнє», а отже берегти маємо як хороше, так і погане, з вірою крокуючи у майбуття. Сторінки краєзнавчо-дослідницького нарису допоможуть не тільки краще пізнати свій край, а й полюбити його як  частку нашої Батьківщини. Адже знання історії – це складова частина відновлення історичної пам’яті. Знання, зрештою, є необхідними  для того, щоб успішно будувати власну державу і гідно представляти Україну у світовому товаристві. 

Відновленню історичної пам’яті була підпорядкована пошуково-дослідницька робота творчої об’єднання «Літописці», члени якого стали учасниками експедиції «Моя Батьківщина – Україна» за напрямом « З попелу забуття». Робота була спрямована на:

•  дослідження сторінок історії України періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років на території рідного краю, села Кам’яне- Случанське.
• На збір свідчень учасників військових конфліктів ХХ - початку ХХІ століття (зокрема війни в Афганістані). Були проведені зустрічі із свідками цих подій і їх свідчення записані.
• Вивчалися документальні свідчення про маловідомі та невідомі факти з  історії села: місця боїв періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.,відтворювалися імена їх учасників, місцезнаходження поховань людей, які загинули за рідну землю;

Учасники творчого об’єднання «Літописці» проводили краєзнавчу, пошукову, науково-дослідницьку роботу, збирали емпіричні дані, фактичний матеріал, статистичну інформацію під час походів, експедицій, роботи в бібліотеках та архівах.

Так, як пошуково-дослідницька робота велася на території села Кам’яне- Случанське, то подаємо коротку історію дослідження населеного пункту за писемними джерелами.

                          

 

Історія дослідження населеного пункту за писемними джерелами.

 

Село Кам’яне при річці Случ Вирівської волості, як маєток поміщика Бабинського згадується в акті від 1545 року – в описі (списку) Овруцького замку – з перерахуванням приписаних до нього міщан, бояр, селян і земель, а також з перерахуванням повинностей і данини на користь замку.

У селі було 134 двори і нараховувалось понад одну тисячу парафіян. Крім того, у Кам’яному проживало 20 душ євреїв і 13 душ католиків. У 1888 році сільським священиком був Олександр Рафальський.

З 1879 року в селі почало функціонувати однокласне народне училище Міністерства народної освіти в якому навчалося 30 учнів. Вчитель одержував 330 рублів на рік. Із тридцяти учнів 10 хлопчиків навчалося з Чудля.

В кінці 1917 року встановлена радянська влада. В 1918-1919 рр. тут діяв партизанський загін на чолі з Л.О. Величком.

Під час окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею був запроваджений особливо жорсткий режим у зв’язку з тим, що через село проходила лінія польських прикордонних укріплень. Підпільну роботу вела організація КПЗБ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Ми не можемо не згадати жахливої сторінки в історії українського народу як  Друга світова війна. Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. А скільки українських захисників поклали голови за наше мирне майбутнє! А скільки синів, татусів, рідні не дочекалися із війни! Щодня чекаючи звістки, довгоочікуваних  листів-трикутників. Не оминула війна і Кам’яне-Случанське. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівців воювало 76 жителів, з них 41 загинув, 30 нагороджено за бойові заслуги.

Воїнам, які загинули в роки Великої  Вітчизняної війни був зведений обеліск, який належить до історичних пам’яток села.

 На плитах пам’ятника викарбувані імена односельчан, які захищали Україну від загарбників. Героями-захисниками є наші земляки: Овдійчук  Юхим Степанович, Кузьмич Федір Дмитрович, Примак Федір Тихонович, Лотоцький Іван Олександрович, Кузьмич Костянтин Іванович, Петровчук Михайло Сергійович, Лотоцький Василь Петрович, Вознюк Андрій Терентійович, Зданевич Прокіп Григорович, Боровик Степан Захарович, Лехкобит Іван Андрійович, Костюк Федір Феодосійович, Опалько Костянтин Макарович, Величко Іван Панасович, Вознюк Марко Петрович, Костюк Іван Трохимович, Кузьмич Микола Дмитрович, Бакинець Павло Кузьмович, Кузьмич Наум Васильович, Кузьмич Юхим Дмитрович, Боровик Роман Йосипович, Боровик Прохор Захарович, Вознюк Микита Савич, Глабець Іван Тимофійович, Ковальчук Артем Якович, Лотоцький Омелян Климович, Опалько Костянтин Федорович, Павлушко Василь Павлович, Петровчук Данило Мосійович, Петровчук Яків Семенович, Петровчук Іван Семенович, Примак Сергій Панасович, Примак Семен Панасович, Сидорчук Василь Карпович, Тишков Феодосій Матвійович, Кузьмич Григорій Іванович, Опалько Микола Федорович, Бодашко Андрій Лаврентійович.

 У роки другої світової війни жителі села допомагали загонам Української повстанської армії під проводом Тараса Боровця. У 1944 році в урочищі «Довгий верес» відбувся жорстокий бій повстанської армії та місцевого населення з німецькими окупантами. Розповіді про ці події з покоління з покоління передають десятки років. У пам’ять про тих, хто загинув за Україну, за волю та незалежність, у 2003 році звели пам’ятний знак у вигляді хреста, поставили надгробну плиту, які свідчать  про їхню боротьбу за незалежність.

             У « Довгому вересі» вояки УПА полягли.     Імена славних захисників навіки залишаться в наших серцях і ніколи не будуть забуті нащадками.

   25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі. Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців — близько 25 % від загального числа радянських військовослужбовців. Із них понад 3 тисячі загинули, десятки вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.

 15 лютого 1989 року останній наш солдат – Глабець Василь Іванович 1968 року народження покинув землі Афганістану. Крім нього, свій інтернаціональний    обов’язок  виконували: Вознюк Сергій Сергійович 1964 року народження, Тишков Микола Миколайович 1960 року народження, Костюк Михайло Адамович 1964 року народження, Петровчук Микола Петрович 1960 року народження.

 

Тишков Микола Миколайович

Петровчук Микола Петрович зі своїм бойовим товаришем

Глабець Василь Іванович

 

 

Спогади воїна - інтернаціоналіста Глабця  Василя  Івановича

                                                             А рідна земля так далеко

Бойові дії, що точилися у 80-х роках в Афганістані, забрали тисячі життів. Батьки втрачали молодих синів. Дівчата чекали коханих, більшість яких не повернулись. Василь Глабець із села Кам’яне – Случанське також побував у цьому пеклі. На щастя, вибрався звідти живим. Страхіття війни для нього незабуті. Ми лягали спати й боялися заснути, бо не знали, чи доживемо до ранку, - стривожено мовив і затих. Чоловік хвилювався, голос тремтів, очі наповнилися сльозами. Війна лишила глибокий слід у його житті. Пережите згадував неохоче.

На службу забрали у 18 років. Відвезли у місто Алхабар у Туркменистані. Через деякий час відправили у Афганістан. Служив парубок у танкових військах. Одного разу, під час наступу, осколками від вибухівки  бійцю поранило руку та ногу. Небезпека чатувала на солдата на кожному кроці, тому був дуже обережним, та, напевно, йому просто судилося жити. Чоловік не в змозі забути страшні картини, коли від сили вибуху розривало тіла бійців на частини. Від побаченого можна було збожеволіти. Здавалося, що під час боїв солдати гинули кожної секунди.

 

                   

      Побратими Василя                                 Бойова підготовка

Демобілізувався Василь у січні 1989 року. Разом з ним в Україну повернулися ще чотири солдати з різних областей. Однополчани розійшлись у Києві, відтоді жодного разу не зустрічались. На чужині вони були справжніми друзями. Василь прагне відновити цю дружбу, планує написати лист у програму «Ключовий момент» або «Чекай мене», щоб відшукати товаришів по службі.

Стерти з пам’яті Афганістан не може навіть час. Відколи повернувся на Батьківщину, минуло багато років, та в снах війна ще не закінчилась. Навіть на рідній українській землі у затишній домівці, коли поруч рідні люди, вона не залишає солдата. Щоночі він чує звуки вибухівок, пострілів. Спогади бійця прозорі як вода. Пам’ятає кожен пережитий день, щоправда, сил розповісти не вистачає. Війна нагадує про себе й підірваним здоров’ям. Повернувшись з Афганістану, довго лікувався. На службі отримав не одне нервове потрясіння. Згадує, як писав додому листівки, в яких наголошував, що все гаразд і служба проходить нормально. А насправді не перший день і не перший місяць був на межі життя та смерті. Ще до армії Василь Глабець здобув спеціальність водія та водійське посвідчення згоріло на війні. Але це не створило парубкові проблем. Повернувшись додому, працевлаштувався за спеціальністю в місцеве сільськогосподарське підприємство. Працює там і нині. Тесть Василя казав, що він хороший господар, працьовитий і дуже дбайливий.

Свій інтернаціональний обов’язок чоловік виконав, за що й отримав медалі «За відвагу», «Захисник Вітчизни», «Воїну-інтернаціоналісту». Роки мчать невпинно і ніхто не в змозі зупинити час. Дай Боже, щоб з роками війна відійшла в минуле й у спогадах миротворців було більше мирних і спокійних днів.

 

 

 

 

Чужа, чужа земля…

                                                 Для чого ми тут…

 

 

 

 

Афганські будні побратимів Глабця Василя

                         Військовий парад воїнів-інтернаціоналістів

Спільне фото напам’ять на афганському геральті

 

На бойових позиціях

       Живим і померлим героям афганської війни- слава!

Історичний час безупинно мчить вперед, позаду залишилися криваві роки Великої Вітчизняної війни,  жахіття війни в Афганістані, але і сьогодні немає спокою на рідній землі.

На Сході України триває війна… І скільки все-таки є патріотів, які йдуть туди, не вагаючись, воюють за Батьківщину, за нас помирають й отримують поранення. А ми щиро  підтримуємо їх тут. Саме зараз час показує, хто чого вартий. Раніше бачили героїв лише в гостросюжетних фільмах, а сьогодні вони живуть поруч з нами. Кажуть,  люди сильні доти, доки відстоюють сильну ідею. Нині наше завдання- вберегти свою Батьківщину. Хлопці, які перебувають на сході, стали героями нашого часу.  Живуть такі герої і в Кам’яне -Случанському. В різні періоди військового конфлікту на Сході вони несли  там службу. Павлушко Юрій і сьогодні перебуває в зоні АТО. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          Герої, що живуть серед нас

                 

 

 

 

                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          Ми всіх покинули  й пішли

                                          У Богом суджену дорогу,

Щоб мир здобути й перемогу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україно, я стою на сторожі твоїх кордонів

 

Савин Сергій Іванович

1979 року народження. В зоні АТО був у 2015 році,  м. Волноваха  Донецька область, блокпост.  У 2019 році  м. Бахмут, Донецька область,   блокпост  від Сарненського ВП ГУНП. Навчався в  Сарненському ВПУ- 22 .Також навчався при Вишгородському ВП ГУНП. На даний час працює в Сарненському районному відділі поліції  Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Поліцейський відповідальний за облік та збереження речових доказів та озброєння Сарненського ВП ГУНП, звання-старший сержант.

 

Наша рідна земля. Ми-твої охоронці!

 

 

Єднаймося, українці!

Боротися треба

Та дістати молитвою

До самого неба

 

 

 

 

                               Коханевич Олег Віталійович

Тихо віє свіжий вітер

Рідним степом, гаєм…

Захищу нашу свободу, я вам обіцяю.

 

 

Я не віддам свою Україну

 

   Коханевич Олег Віталійович

 06.04.1994 року народження. Проживає в с.Кам’яне-Случанське . Навчався в ВПУ 22 м. Сарни. Після навчання працював на будівельній фірмі. Згодом пішов в армію на строкову службу у військову частину А0139, де підписав контракт. Будучи на посаді старшого сапера  потрапив на схід України.  18.07.2015 року виконував завдання по обороні та охорони цілісності суверенітету  України. А саме виконував бойові завдання в зоні АТО. На службі перебував  3 роки.

 

 

Справжній син України і своїх батьків, виконував наказ і священний обов’язок, мужньо захищав Україну.

                             Шилов Дмитро Анатолійович

11 серпня 1995 року народження. Проживає в с. Кам'яне-Случанське.    23.11.2015 призваний на строкову службу . 26.12.2015 прийняв присягу . Служив у місті  Калуші  Івано-Франківської області.                                                                  У 2016 році підписав контракт на службу в Національній гвардії України .             Був у зоні АТО 7 виїздів:  з 20.09.2016 по 28.11.2016 року; з 21.01.2017 по 21.03.2017 року; з 19.08 2017 по 24.10.2017 року;  з  21.02.2018 по 30.04.2018 року;  з 30.07.2018 по 16.05.2018 року; з 08.08.2018 по 07.11.2018 року; з 06.02.2019 по 08.05.2019 року. Ніс службу у Луганській і Донецькій областях.

Дмитро Анатолійович нагороджений відзнакою  Президента України

                  « За участь в антитерористичній операції».
 

 

 

 

 

 

Павлушко Юрій Петрович

 08 .08. 1993 року народження . Проживає в  с.Кам’яне-Случанське. Перебуває на військовій службі у військовій частині А0693 м.Бахмут  Донецької області. Прийнятий на військову службу 01.09.15 року. Ніс служб у АТО Маріуполь і Водяне, там і отримав два бойових поранення і контузію . На даний час служить  на Сході України і підвищує кваліфікацію.

Стою на варті і тепер

І довго буду ще стояти

Поки Москва буде стріляти

По мирній тій селянській хаті

Нам Бог велів бути солдатом,

Щоб тую хату захищати.

            

Вознюк Олександр Володимирович

 04.05. 1985 року народження. Проживає в с.Кам’яне-Случанське.  У 2004 році проходив службу у державній прикордонній службі України у  Львівській області Сокальського району  м. Великі Мости. Також проходив службу у Волинській області  м. Луцьк, згодом у м. Харків та Луганській області, Станично – Луганський район застава Красна Талівка, у 2006 році проходив службу у Житомирській області  м. Новоград – Волинській  в 30- тій окремій механізованій бригаді , додому повернувся у 2009 році. У 2010 – 2019 роках проходив службу в державній прикордонній службі України . В зону АТО потрапив 15 січня 2015 року і ніс службу до 07 червня 2015 року, військове звання- прапорщик.

     

І друг мій вірний разом. Не можна допустити, щоб вороги дібралися рідних теренів, батьківської хати…

Ми живемо, пам’ятаємо і точно вже знаємо: «Герої не вмирають, вони часточку себе в наших серцях залишають». Наш обов’язок-пам’ятати, що завдяки таким хлопцям збудуємо вільну і незалежну державу. Наші земляки, воїни АТО, часті гості в школі. Тепло зустрічали воїна, який сьогодні несе службу в зоні АТО, Павлушко Юрія наші учні, його запросила на зустріч  колишній керівник, Галина Петрівна Сергійчук. Юрій розповів школярам про нелегкі бойові будні, умови життя воїнів в зоні АТО. Його емоційна  розповідь

була наскрізь пронизана любов’ю до України, прагненням українських військових захищати кожен клаптик рідної землі. Дякуючи за змістовну розповідь, діти виступили з художніми номерами й подарували гостю зроблене власноруч серце з побажаннями й оберіг з рідною землею, щоб захищав односельця від куль і грів серце у хвилини, коли думатиме про домівку.  А Юрій презентував школі прапор своєї бригади.  Богдана Дем’яник  подарувала шановному гостю ці поетичні рядки:

 Дякуємо тобі, герою,

Наш відважний оборонцю,

Що земля цвіте  красою

Й дощик виграє на сонці.

Що ми можем жити мирно

І не чути грім війни,

Бо ти служиш чесно, гідно

Всій країні і мені.

На підтримку воїнів АТО учні під керівництвом вчителів проводять  благодійні ярмарки, патріотичні акції, пам’ятні лінійки з метою надання адресної допомоги. Наші школярі взяли участь у благодійній акції «Допоможемо бійцям АТО на передовій», яку організувала Лариса Іванівна Петровчук, класний керівник сьомого класу. Напередодні акції Лариса Іванівна звернулася до дітей і дорослих з проханням вимолити від смерті наших братів, батьків і рідних. І нехай наші молитви, сказала вона, врятують усіх відважних воїнів, які на сході захищають нашу прекрасну країну від російських окупантів і від тих, хто їх покликав, зрадив і зруйнував свій край. Акція проходила в стінах школи. Наші учні зібрали для захисників речі першої необхідності: шампунь, мило, туалетний папір, станки для бриття, зубні пастки, щітки, шкарпетки, не забули і про чай, каву, приправи, печиво.

 

 

 

Зібрану допомогу було передано громадській організації «Волонтерський центр «Сарни». Допомога буде направлена бійцям, які обороняють східні кордони України. Сподіваємося, що наша матеріальна і моральна підтримка зігріє серця воїнів та дасть їм наснагу і далі боронити Батьківщину.

 На сторінках світової історії знаходимо безліч прикладів того, як незламна воля звичайних солдатів рятувала від загибелі цілі народи. На жаль, сьогодні ми недаремно акцентуємо на цьому увагу, оскільки ситуація на сході України зачепила кожну сім’ю та підвищила народний патріотизм. І якщо раніше вчителі розповідали про героїв Другої світової війни, Крут, мучеників сталінських репресій і терору, то нині цей список продовжують герої нової, неоголошеної, як називають  її у світі – гібридної війни, нав’язаної нашому народові путінською імперською політикою.

   Україна… Батьківщина… Вітчизна… Ніколи ще за часів незалежності ці слова не були такими цінними для кожного з нас. Напевно, лише зараз зрозуміли ціну волі і незалежності. Щиро дякуємо хлопцям, які на сході країни воюють за наше мирне і щасливе майбутнє. Чекаємо вас і знаємо, що перемога - за вами. Віримо, що вже взавтра ця єдина довгоочікувана новина пролунає з усіх телеканалів країни – і  це буде найбільша радість для мільйонів українців.

 Наш краєзнавчо-пошуковий нарис хочемо закінчити словами: « Ми живемо, пам’ятаємо і точно вже знаємо «Герої не вмирають, вони часточку себе в наших серцях залишають», бо тільки завдяки історичній пам’яті, як зауважував Михайло Грушевський, «людина стає особистістю, народ-нацією, країна- державою».

В жалобі схиляємо голови перед світлою пам’яттю всіх, хто не повернувся з фронтів бойових дій різних часів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.  Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область. – Київ – 1973. С.522-543.

2. Книга Пам’яті України. Т. 3. Рівненська область – Львів, Каменяр, 1996. – С.587-593.

3. Рожко В. Древні святині Полісся –Луцьк: Волинська  книга, 2007.

4. Пура Я. Край наш у назвах. Частина 2. – Рівне. – 1994. – С. 6-7.

5. Бойко О.Д. Історія України – Київ, 2005.

6. Державний архів Рівненської області (ДАРО) – Ф. 687 – опис 1. – од.зб.-274 – Арк.23.

7.Визначні місця України – К. Державне видавництво політичної літератури УРСР – 1995 .

8. Теодорович Н.И. « Историко – статистическое описание церквей и приходов  Волинской епархии». – Почаев,1888 – Т.1-С.48.

9. Антонович В.Б. «Археологическая карта Волинской губернии»  // Труды XІ археологического сьезда в Киева// 1889. – М., 1901. – Т.1.- С.37.

10. Додатки.

 

 

 

                                            

 

 

 

 

 

                                  Додатки

 

 

Спогади Євдокії Василівни Примак – старожительки села

Як згадує Євдокія Василівна, у роки війни школа була в колишній місцевій швейні. Вчителював там єврей зі своєю дружиною,  двома синочками років семи - дев’яти і донечкою-немовлям.

Місцеві діти ходили з радістю до школи, були доброї думки про свого вчителя і його привітного сімейства. До приходу радянських військ бандитська куля обірвала життя вчителя-єврея, його двох синів і дружини. Згадуючи той страшний день, місцева жителька, Євдокія Василівна, з великим розпачем розказує, що бандити увірвались у хату-школу зненацька, синок єврея мабуть намагався втекти, бо лежав біля ганку з розпростертими руками, ворожа куля влучила йому в голову, батько з кулею в грудях впав на ґанку, обійнявши свого другого синочка,  мабуть сподівався, що врятує свою кровинку. Дружина вчителя - єврея була застрелена в хаті, бо стікаючи кров’ю,  лежала в ліжку. Маленька донечка спочивала в підвішеній до стелі колисці, бандити мабуть поспішали, бо її не помітили і вона залишилася живою. Пані Євдокія каже, що немовля віддали в Клесів до якихось знайомих. Начебто хтось говорив, що вона приїжджала  в селище, але в селі не з’являлася. Отож дослідження цієї сторінки історії села триває.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Святкування перемоги у Великій Вітчизняній війні у селі Кам’яне-Случанське. 1945 рік.

 

 

 

Воїни УПА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В археологічному плані в селі викликає цікавість Кам’яний хрест, якого можна бачити, рухаючись до хутора Гуски, з правої сторони біля дороги.

Кому він належить? Його таємничість зацікавила юних дослідників давнини і було проведено опитування з цього питання старожилів села. Опитування показало, що існує кілька версій появи цього пам’ятного знака на околиці поселення. За однією з них, там, де сьогодні стоїть хрест, в давнину, знаходилося кладовище місцевих жителів. За другою, яку відстоює довгожителька села, Євдокія Созонтівна, на цьому місці ховали чумаків, які повертаючись додому з далекої дороги, знаходили тут вічний спочинок, бо селом проходив Чумацький шлях. За третьою версією - це місце поховання козаків у давні часи. Так, як дана пам’ятка історії є яскравим доказом легендарного історичного минулого нашого села, то в археологічному плані, як було підкреслено,  вона викликає велику цікавість. Жителі села оберігають і доглядають пам’ятку історії.