Позакласний захід "Жінки в історії України"

 Жінки в історії України

(Історичний вечір)(Слайд 1)

Мета: на конкретних прикладах розкрити роль жінки в історії України, ознайомити з діяльністю Союзу Українок, показати його роль у розбудові української державності, розвивати мислення, вміння самостійно працювати, висловлювати свої судження, виховувати в учнів повагу до жінки.

Обладнання.  Ікона Божої Матері,вишивані рушники,столик із букетом квітів, слайди «Відомі українки»;вислови на плакатах,свічка, калина,хліб-сіль,книжкова виставка.

Зміст висловів ( Слайди 2 – 6)

І.Українонько моя,є на світі ти і я,

є на світі наша слава - рід козацький величавий.

2.Красива я була,правда? 

Схожа на свою матір. 

Смілива я була,правда? 

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда? 

Схожа на свій народ.

                 Л.Костенко 

3. Єдине  , що від нас залежить,-

Принаймні вік прожити,як належить.

                   Л.Костенко

4. Поезія - рідна сестра моя

Правда людська - наша мати.

                  Л.Костенко

5.Життя людського роки стислі.

Немає часу на поразку.

                 Л.Костенко

Запрошення гостей до зали.

 

Звучить запис пісні «Україночка» у виконанні Оксани Білозір.

Ведучий 1:

Ти розумна і добра, ти весела і гарна на вроду,

Та чи знаєш, дівчино, якого ти роду?

Ми жили споконвіку - над Россю, над Бугом, Славутичем...

Ми плекали наш сад, ми творили мелодії гусельні,

Ми жили споконвік. Звались предки русинами й русами.

І сіяв Київ-град, між великими сіяв столицями.

Ярославни були у державах Європи царицями.

Дивували ми світ і соборами,й пружною крицею,

І книжками, і медом, й золотою, мов сонце, пшеницею.

Ми б далеко пішли все новими, як день, доріженьками, -

Та змагались віки із сусідами, із воріженьками.

Вміли навіть селянки читать і писать у Хмельничину,

Це Алепським Павлом, Патріарховим сином засвідчено.

Не шукаймо листів тих жінок - мов листочки навіки утрачені.

Лиш пісні залишились Чураївни, братами збатрачені.

Супостати прийшли. Ми страждали, безвинно покарані.

Нам ламали хребет, виривали язик браття-Каїни.

Напували нас трійлом, підступно солодкими чарами,

І нащадки Трясила в неволі росли яничарами.

Пустоцвіти ростуть і сьогодні із доброго кореня,

Та народ не загинув, не вмерла Вкраїна нескорена.

Україна нова, незалежна ще тільки рождається.

Поезії про тебе пишуть люди,

В піснях чарівних квітне образ твій,

Де б не була ти, жінко, ти повсюди

Достойно творила й твориш вічний подвиг свій!

Ведучий 2.Роль жінки з українській історії надзвичайно велика. У  - прогресивному поступі України вона завжди займала чільне місце.

З часів трипільської культури жінки української землі стають берегинями роду,незаперечними авторитетами і майстринями у створенні матеріальних і духовних набутків суспільства. А з часів піднесення Київської держави  (IX - XI ст.) до нас дійшли звістки про перших славних жінок нашого народу.

Ведучий 1:

Старі картини доносять до нас одухотворені, просвітлені обличчя наших жінок ще від прадавніх часів і часто з книжкою в руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із українських князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями. Мало того, на протязі всієї історії України немало з них в культурно-освітній, політичній і навіть військовій діяльності не тільки не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. Але завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українські жінки стояли на боці милосердя, несли велику любов і сімейне тепло.

1 читець:   

Все, що нас із життям єдна, 

В цьому світі 

Від народження дня 

До останньої миті, 

Все, що вічне й нетлінне, 

Що у всесвіті цінне, 

Через руки жіночі пройшло неодмінно.

Ведучий 2.

Своє уявлення про жінку-русинку, яка тисячі років творить життя, зцілює людей своєю добротою, зуміли передати в подобі Богоматері давньоруські майстри іконопису. Недаремно в культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви. Богоматір Милування - мати, яка пестить дитину і Оранта Заступниця, Покровителька.(Слайд 7)

2 читець:   

Як сонце світить і гріє, 

Сяє і сяє з небес 

Твій погляд, Діво Маріє, 

Діво, Княгине чудес! 

Як гожа і свіжа рожа, 

Що роси живучії п'є. 

Так живить, Матінко Божа, 

Благословення Твоє! 

Прислухайсь: мова барвиста, 

Мов срібні звуки в імлі, 

Це славим Тебе, Пречиста, 

Ми, діти, - квіти землі!

Ведучий 2.

Поряд з Богоматір'ю - символом найвищого і світлого - український народ шанує земну жінку, яка уособлює в собі не тільки високу культуру, а й безмежну сердечність і чулість. Ці риси українки наша жінка пронесе через всі лихоліття і бурі, на які так щедра наша історія. Визначна поетеса Олена Теліга у двадцятому столітті підтвердить це.

Не зірвуться слова,

І у руці перо не зміниться на спис,

Бо ми лише жінки.

У нас душа - криниця,

З якої ви п'єте:

Змагайся і кріпися!

Ведучий 1:

Героїні нашого дійства - княгиня і князівна, козачка і шляхтянка, просвітителька і селянка, письменниця і воїн, митець і вчена... У їхніх долях відзеркалюється доля всіх наших жінок на протязі славної і багатостраждальної історії України.

Сторінки письмових джерел ХІ-ХУ ст. рясніють іменами учасників бурхливих подій історії Київської Русі. І не важко помітити, що в історії зовнішньої і внутрішньої політики давньоруської держави, її економіки і культури залишили пам'ять про себе не тільки видатні князі, але й мудрі княгині, не тільки мужні правителі-воїни, але і далекоглядні, освічені правительки.

Читець.  Розповідь про княгиню Ольгу.(Слайд 8)

Ольга    - велика княгиня Київська.

Про походження та юність Ольги відомо дуже мало. Існує декілька легенд, наукових припущень щодо місця народження Ольги. Літописне свідчення повідомляє про те ,що в 903 році до Ігоря привели жену від Пскова на ім"я Ольга. За іншими джерелами Ольга була донькою перевізника. Частина дослідників висунула гіпотезу про болгарське походження Ольги, їхні  опоненти стверджують,що вона дочка  князя Олега. Проте вся її діяльність свідчить про словенське походження княгині. Ольга була першою українською правителькою,яка залишила  по собі славний слід. Уперше Ольга з"являється на політичній арені після смерті свого чоловіка    князя Ігоря. Вона правила від імені малолітнього сина Святослава,який народився з 942 році.  Після смерті Ігоря,якого убили повсталі древляни,з яких він хотів узяти повторну данину,Ольга жорстоко  помстилася непокірним,хоча й мусила дещо обмежити збір данини. Все це сприяло тому,що протягом 20 років, доки правила Ольга в державі було мирно і спокійно. Це було X століття, коли в усій Європі панувала фізична сила,кожен володар був насамперед воєначальником. І ось на Київському престолі жінка,за тогочасним поняттям - стара  (за літописними згадками  Ользі було 50 років)  I все ж унікальність    цієї жінки змушує прийняти характеристику    сучасників  Ольги,як наймудрішої серед людей.

З іншого боку,треба уявити,на якому  високому рівні культури і моралі стояла людність держави,аби беззастережно коритися владі старої,слабкої жінки,шанувати розум і душевну красу в добу панування фізичної сили. На відміну від Олега, Ігоря, які багато воювали із сусідами,Ольга всю своя увагу передусім зосередила на внутрішньому житті Київської держави. Вона особливо    побувала в підкорених її попередниками племенах,не боячись замаху чи повстання. Вона заклала нові міста,села,волості,призначила своїх правителів.

Ольга  першою серед    київських князів спробувала ввести порядок щодо данини:встановила  норми податків,що свідчить про високий рівень державницької свідомості Ольги . Трагічна смерть Ігоря змусила  Ольгу уважніше поставитись до оподаткування народу.

Вся внутрішня діяльність Ольги сприяла формуванню в Київській Русі міцного апарату державного правління.

Зокрема, чи не найвеличнішою справою Ольги було запозичення християнства у Візантійській імперії шляхом власного хрещення. Вчені вважають,що у впровадженні християнства на Русі були зацікавлені обидві сторони :візантійський імператор хотів мати підтримку Київської держави,Ольга ж мріяла домогтися від імперії цісарського титулу і привілеїв купців.

Акт   хрещення Ольги зберігся в таємниці. Разом їх християнством Ольга принесла в Київ і більш високу культуру. Так перша кам"яна будівля  на Русі - її палац. Церковні книги,без яких не було б на Русі розвинутої писемності,теж стали надходити до Києва після хрещення Ольги.

Візантійські імператори розуміли міжнародне значення хрещення руської княгині,тому вони дуже добре приймали Ольгу.

На думку М.Грушевського, переговори Ольги з Оттоном скоріше мали політичний характер. Отже,  навіть не результативними переговорами з німецьким імператором Ольга все ж домоглася більшої поваги до вимог та  інтересів Київської Русі з боку Візантії. Під час походів князя Святослава Ольга міцно утримувала в своїх руках правління державою.0льга була похована за християнським звичаєм 11 липня 9б9р. за участю священника.

На сьогодні існує багато трактувань образу Ольги. Перекази називають її хитрою,церква - святою,  історія -мудрою.

Ведучий 1.    Як гідні і характерні представниці свого історичного часу, жінки України вклали енергію розуму, душевного неспокою й відданості рідній землі,щоб сприяти її суспільному процесу,збереженню самобутності й традицій української спільності. Впродовж багатьох століть непересічні представниці чарівної статі вносили в історичну скарбницю українців цінний досвід державного будівництва  та керівництва. На терені національної культури ними було здійснено вікові вчинки. Українські жінки відомі як незмінні прихильниці та захисниці сумління, щирості в стосунках.

Ведучий І:

Ще й зараз знаходиться у Франції, у міській бібліотеці Реймса найдавніша пам'ятка київського походження - Євангеліє, написана кирилицею, яка була офіційною писемністю Київської Русі. її привезла у Францію дочка Ярослава Мудрого Анна, яка  вийшовши заміж за французького короля, стала королевою Франції. (Слайд 9)

Читець. Розповідь про княгиню Анну.         ...,.,.

Славне життя княгині Анни Ярославни пов’язане із середньовічною історією Франції.   Французькі історики на підставі свідчень хроністів писали у ХУІІ ст.,що до короля докотилася слава про красу принцеси Анни, дочки Григорія (це друге їм" я Ярослава Мудрого, під яким він відомий у Західній Європі). Але Ярослав Мудрий не одразу дав згоду на шлюб своєї дочки з королем Франції. Візит довірених Генріха з 1044р. був безрезультатним. Лише в 1048р.єпископу Готьє вдалося переконати київського князя прийняти пропозицію короля Франції. Цього разу княжна залишила рідний край.

У Франції XI ст. добре знали Київську Русь,як державу з сильною, постійно боєздатною дружиною. Здобутки Київських володарів на міжнародній арені стали вирішальними.

У квітні 1048р. Анна була обвінчана з Римі. У серпні 1049р. відбулося весілля Анни Ярославни і Генріха І,а в 1052р. народився син Філіп,який у семирічному віці був коронований у Реймсі.

Про авторитет Анни говорить такий факт,що їй було надано право ставити свій підпис на    документах. Цей привілей Анни був унікальним явищем для французького королівського двору 

XI ст. Анна знала латинську офіційну мову того часу,якою писало і говорило освічене суспільство Західної Європи, пам"ятала кирилицю,часто підписувалася рідною мовою. Це була данина вірної дочки рідній землі- як і присутність в  її гербі золотого тризуба,що став обов'язковим елементом державної символіки Київської Русі,починаючи з великого князя Володимира.

Окремі дослідники історії Франції XI ст. схильні до думки,що наприкінці життя Анна Ярославна повернулась до Києва і там померла. Але літописи про це мовчать. Адже неможливо,що така подія,як повернення  на батьківщину дочки Ярослава Мудрого,залишилася для киян непоміченою.

Гіпотеза доводить,що Анна похована в церкві абатства Зільє, неподалік від міста Етампа.

Попри існуючих легенд,наукових гіпотез і міркувань справжнє історичне життя Анни Ярославни гідно представлено у величі рідної землі Київської Русі.Її перебування у Франції стало помітною політичною і державною подією для двох великих європейських країн середньовіччя;  позитивно позначилося на культурному й церковному житті тогочасного   цивілізованого світу.

Ведучий 2.

Представниці руських княжих династій залишили після себе слід, як подвижниці на ниві освіти. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна при Київському Андріївському монастирі у 1086 р. заснувала жіночу школу. Це була перша жіноча школа не тільки в Київській Русі, але й у всій Європі. Беручи участь у культурній діяльності, видатні русинки ставали носіями духовних традицій рідного краю, займалися доброчинством.

Учень:

Власниця Волинського містечка Гощі Раїна Соломорецька заснувала чоловічий монастир, де була діюча церква, школа, яку тоді переніс з Вінниці Петро Могила.

Раїна Вишневецька, донька Яремії Могили. За своє коротке життя вона дала життя трьом знаменитим монастирям: Гусятинсько-Прилуцькому, Ладинсько-Підгорському і Мгарсько-Лубенському.(Слайд 10)

Учениця:

Княгиня Анастасія Юріївна Гольшанська (в заміжжі Заславська) дала великі кошти на переклад і друк знаменитого Пересопницького Євангелія. Її сестра Юліана Заславська за добродійницьку діяльність була канонізована до лику святих.

Учень:

Княгині Олена і Софія Чорторийські у 1597 р. заснували спеціальну фундацію при Пересопницькому монастирі, їй дали кошти на шпиталь для недужих, убогих і заснували школу для селянських дітей.

Учениця:

Ганна Гойська подарувала Почаївській лаврі земельні посілості та образ Божої матері, що одержала його від грецького митрополита Неофіта.

Учень:

Софія Русова з сестрою Марією заклали по смерті батька дитячу школу і ясла.(Слайд 11)

Учениця:

Графиня Єлизавета Милорадович (тітка гетьмана Скоропадського) заснувала школи, фінансувала підпільні українські друкарні в Галичині. її пожертви у дев'ять тисяч гульденів уможливили заснування Літературно-Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові.

Ведучий 2.

Історія не забуває таких діянь, тому й береже в пам'яті подвижницьке життя волинянки Гальшки Гулевичівни.

Високоосвічена і інтелігентна, вона була вхожа у високо-інтелектуальне Київське товариство, у її домі бували архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, відомий вчений просвітитель Ісая Копинський, Лаврентій Зизаній, Максим Смотрицький. Добре знайома була Лисавета з прославленим українським полководцем, високоосвіченим гетьманом Війська  Запорозького П. Конашевичем-Сагайдачним.                                             

Після пожежі на Подолі 1614 р., коли згоріли старовинні церкви і серед них дивовижної архітектури храм Бориса і Гліба, унікальна бібліотека старовинних книг, папірусів і літописів, Гулевичівна проявила громадянський подвиг. Вона подарувала київській громаді свою садибу з землями в Києві для заснування на місці згорілого нового монастиря, будівництва притулку для убогих, а головне - школи для дітей шляхти, міщан, козаків. Це  дало початок Київській братській школі, а після злиття з Лаврською  утворили знамениту Києво-Могилянську академію, яка була               першим і довгий час єдиним вищим учбовим закладом у Східній Європі.

Останні роки життя провела в Луцьку. Тут її головні турботи пов'язані з діяльністю Луцького братства, збиранням стародавніх книг, пам'яток історії та культури краю. В заповіті розпорядилася поховати її біля братської церкви в Луцьку. Померла Гулевичівна в березні 1642 р.

Ведучий I. 

Кілька століть співали кобзарі та лірики по селах та містах, на битих шляхах  і на людних ярмарках народну думу про Марусю Богуславку,яка потрапила в турецький полон,"потурчилася, побусурманилась для розкоші турецької, лакомства нещасного",але вболівала за долю поневолених співвітчизників і прагнула допомогти  їм.

Читець.    Уривок з народної думи про Марусю Богуславку.

Ведучий 2. 

Ця дума перекладена на кілька мов світу,записано біля ста її варіантів. Образ української жінки,що визволяє своїх співвітчизників, надихає поетів,композиторів,драматургів,

Читець.            Чадра Марусі Богуславки.

Ліна Костенко

Вузенька вуличка,стіна,повита хмелем, 

Татари сплять,сьогодні в них байрам.

Високий дуб,по-українськи - нелинь. 

Святе письмо,по-їхньому   - Коран.

Чого    я тут?Ще й кажуть,Богу слава, 

Що я жива,що в мене муж паша, 

А я - Маруся, я - Із Богуслава. 

У мене є непродана душа.

0,як він любить,як він мене палить! 

Як він мене цілує уночі! 

Каблучки нанизав по дві на кожен палець, 

Браслети на руках,на шиї-дукачі.

Мого лиця не видно під чадрою, 

Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду. 

А то б я їм здавалася б чудною,  

-Чого я зблідла і куди іду.

Чого дивлюсь у море,у тумани, 

Чого,як тінь,блукаю уночі, 

Бряжчать мені невільницькі кайдани, 

А я шукаю сховані ключі.

Ведучий 1.   

У складній психологічній і драматичній життєвій ситуації дума передає патріотизм    української жінки – полонянки, і в цьому найбільша привабливість її образу. Найбільш імовірним здається припущення,що творці думи поклали в її основу певну реальну подію,що Маруся Богуславка    - це конкретна історична особа,а не художній витвір  поетичної фантазїї. Дума правильно відбиває добу,її дух, втілює життєві явища тих далеких часів,підтвердження яким ми знаходимо в  історичних документах.

Ведучий 1.   

Українська земля горіла від навальних, грабіжницьких нападів орд Кримського Ханства. Серед невільників сотнями й тисячами йшли пов'язані сирицею українські жінки. їх чекала тяжка виснажлива праця, а наймолодші і найпривабливіші потрапляли до гаремів по всіх тодішніх володіннях султанської Туреччини, Кримського Ханства, навіть Єгипту.

Але навіть за цих умов рабського існування українські жінки не втрачали любові до своєї землі, свого народу.

Як за часів турецької неволі 

Із України гнали в степ ясу, 

Моїх дівчат на ринках продавали,

В гаремах марнували їх красу!

Сміявся хижо місяць-ятаган.

Тоді повстала горда Роксолана

І склав життя до ніг їй Сулейман.

Історичні джерела свідчать, що наявність в українській жінці зовнішньої та душевної краси, тонкого розуму та почуття лідерства сприяли тому, що вона навіть у неволі займала високе становище в Османській імперії. Українки-невільниці навіть були дружинами султанів.(Слайд 12)

 

Ведучий 2. Анастасія,Роксолана, Хуррем, Хасекі - усе це імена,під якими    знана світові    дівчина з  України. Турки  ,ще і сьогодні звуть її Хуррем(радісна).У Стамбулі велика міська   дільниця носить їм"я Хасекі, на  тій дільниці   - збудована Роксолоаною мечеть,притулок для убогих, лікарня - все це на місці Аврет -базару,   на якому колись продавали людей у рабство. А тут,коло мечеті Сулеймана  Пишного,поряд із його величезною восьмигранною гробницею, - теж кам"яна і  теж восьмигранна усипальниця    його жени Роксолани,єдиної султанші в тисячолітній історії могутньої Османської імперії,взагалі єдиної в усій  історії цієї землі жінки,яка удостоєна  такої честі.

Читець.   П. За гребельний. Роксолана.

Їй   випало жити у вік титанів;Мікеланджело,і Леонардо, Тіціан і Дюрер, Лютер і

Макіавеллі, Мюнцер і Мор, Рабле і Босх відкривали це століття геніїв, а замкнути його мали Монтень і Челіні, Сервантес і Шекспір.

Хто із смертних мав зухвалість зрівнятися з титанами і хто міг зрівнятися? І чи могла замахуватися  на велич невідома     дівчина з України,жорстоко кинута в рабство,позбавлена свободи? Коли й справді на когось    проливались небесні дари,той судилися хіба що зневіра і відчай. Коли завдяки надприродному напруженню душі зуміла вона,в рабстві здобути собі свободу,то    була  тим часом тільки свобода любові. Здавалося би: що може бути вище для жінки,ніж свобода з любові? Але ж уся вона тримається на залежності,знов повертаючи тебе рабства,щоправда,добровільного,солодкого,та  однаково рабства,а в роботі не може бути величі.

Тисячі разів уявляла свою смерть,коли за брамами Сералю шаленіли яничари,тулила до грудей малих дітей,умирала разом з ними,тільки тепер зазнавши справжнього жаху. І коли вціліла, воскресла, народилася заново,то народилася вже не Хуррем,а  тільки Хасекі й Роксоланою. Мала знати в своїх  часах місце не просте,а високе,лякаючись сяйва геніїв. Не схиляючи голови перед могутністю володарів віку.

Автор роману "Роксолана" Загребельний визначає трагедію Роксолани трьома афоризмами:"Любов,мудрість і птахи не знають вітчизни", "Щоб жити,потрібна вітчизна  ,свобода і пісня","Заснувати свій рід можна  тільки на рідній землі, заплідненій трудом предків твоїх".

Настя Лісовська мала пісню,досягла мудрості й любові,   та без вітчизни і свободи не могла багато зробити для поступу свого народу і продовження розумного власного роду.

Звучить пісня про Україну у магнітофонному записі.

Ведучий 1.   

У 1520 році під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин (нині Івано-Франківська обл.) була захоплена і продана в султанський гарем 15-ти річна Настя, донька місцевого священника Лісовського. Незабаром з рабині-наложниці вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного - одного з наймогутніших, наймудріших султанів грізної Османської Імперії.

За свідченням сучасників, відзначалася розумом, красою і музичним талантом. Відіграла значну роль у політичному житті Османської Імперії в 20-50 роки XVI ст. Сприяла формуванню елементів політичної культури Туреччини. Вперше в історії держави, як дружина султана вела дипломатичні переговори з представниками Іспанії, Угорщини, Венеції, впливала на політичні рішення. Тільки їй дозволялося робити те, що суперечило турецьким традиціям, мусульманським законам, султанським придворним звичаям. Де ж то чувано, щоб дружина султана з'являлася перед чужоземцями без паранжі та ще й позувала художникам. Адже іслам взагалі забороняв малювати не лише людей, а й звірів та птахів.

Полонила ж вона Сулеймана перш за все своїм непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером української дівчини, вмінням дати добру й мудру пораду. Знала ряд мов. Завдяки зусиллям Роксолани 41 рік наймогутніша у світі держава не чинила нападу на Україну.

Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей, як самому султану. їх, султанів, було 36, але жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 54-річна жінка-українка.

1 читець:   Жона султана. Хто згадає - бранка? 

І хто й коли дізнається про це, 

Як там, в покоях плачеш ти до ранку

в рожевий шовк ховаючи лице?

Галера чорна. Хвилі за кормою. 

Хтось так співає - холодно зіркам. 

Твоє слов'янське личко під чалмою 

І вишитий драконами рукав? 

Отак живеш, душею прихиливши 

В Страсний Четвер запалену свічу. 

Твоє ім'я - як відсвіт пожарища 

І як відлуння тихого плачу.

Вже тих подій і слід на світі стерся 

Той шовк забув тепло твоїх долонь 

І лиш ім'я - невидима фортеця 

душі, що не здалася у полон. 

Гіркого поля сонячна тернинка 

Шляхетна віть в селянському гербі 

Хто дав тобі імення - Українка? 

Що сотні років плакало в тобі.

Ведучий1.  (Слайд 13)

Є правдиві скарби,які намертво лежать у землі,а є живі скарби,що передаються від покоління до покоління. До таких належать народні пісні,створені легендарною пісняркою Марусею  Чурай. Відомий український історик Мозолевський писав:  "Маруся Чурай славилася неймовірною красою,вмінням співати  та імпровізувати на вечорницях. З пісень,які безумовно належали Марусі,найбільш відомі "Віють вітри,віють буйні," "Ой,не ходи,Грицю ","Сидить голуб на березі",  "Котилися вози з  гори", "За світ встали козаченьки," "Посадила огірочки ".

Звучить запис пісні "За світ встали козаченьки"

Читець.    Якою була Маруся  Чурай?

Я її уявляю такою. Перш за все вражають світлі,блакитні очі піснярки. Гарні очі. Але які страждання затьмарюють її лице,яке страждання виливає піснярка у словах,що злітають з її чарівних вуст. Тендітна, маленька,вона вся співає,зливається з піснею:

"Чом не гудуть буйні вітри, не ламають віти? 

Чом не несуть на крилечках від милого вісти? 

У чистих,але гірких словах - і сум,і дівоча любов,і рішучість. Плачуть, плачуть очі дівочі,ділиться дівчина своїми стражданнями з природою:

Ой не гудуть буйні вітри,не ламають віти? 

Ой не несуть на крилечках від милого вісти.

Щирі слова дівчини западають у серце,залишають там вічний слід. І вже немов не тільки дівчина,а ми чекаємо вістей,сподіваємося на зустріч:

Серце ждало і ридало,що милий прилине, 

Серце марно сподівалось,вже й надія гине... 

Читець. Маруся  Чурай "На городі верба  рясна"

На городі верба рясна.....

Там стояла дівка красна 

Хороша  та вродлива

Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива -

Нема  того,що любила.

Нема його,тай не буде -

Розраяли вражі лади.

Розраяли,розсудили,

Щоб ми в парі не ходили,

А ми в парі ходить будемо,

Як любились,так І будемо! _

Ведучий1. 

В Україні на початку XX століття хвора,тендітна,зовсім ще молода жінка писала античні трагедії I психологічні драми,поеми, вірші I прозу,І надзвичайної сили статті, І в безвиході національно-психологічних катакомб відстоювала свободу людського духу.

Читець. М.Рильський

Вся ти - трепет,вогонь,ідея, 

Вся ти - вірна єдина струна, 

І хто знає співця Антея, 

Той тебе у ньому пізна.

Ти себе українкою звала, -

І чи краще знайду я ім"я

Тій,що радістю в муках сіяла,

Як Отчизна - твоя і моя. 

Ведучий 2. (Слайд 14)

Так,Леся Українка.А ще - Одержима. Квітка Ломикамень. Дочка Прометея. Леся Українка,з іі освітою,розумом,з її безпомилково етичним слухом,її хистом до музики,мов,живопису,була  одним із тих останніх поетів,  "вихованих в буржуазній культурі".

"Мені судилося жити в дуже тяжку добу - не знаю,чи діжду кращу",так писала Леся Українка майже сто років тому . Можемо повторити. Але не    приведи Господи,щоб і на наших нащадків  через сто років валилася та ж сама Вавилонська вежа!Леся розуміла,що народ несе свого поета,як свічечку в страсний четвер крізь століття. І це додавало їй сили.

Читець. 

Леся Українка "Без надії сподіваюсь.."

 Гетьте,думи,ви,хмари осінні! 

То ж тепер весна золота  ! 

Чи то так у жалю,в голосінні

 Промайнуть молодії літа?

Ні,я хочу крізь сльози сміятись, 

Серед лиха співати пісні, 

Без надії таки сподіватись, 

Жити хочу ! Геть думи сумні! 

Читець .

Леся Українка "І все-таки до тебе..."

І все-таки до тебе думка лине, 

мій занапащений,нещасний краю. 

Як я тебе згадаю, 

У грудях серце з туги,з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали.

Вони б над ним ридали.

Та сором сліз,що ллються від безсилля

 

Ведучий 2. (Слайд 15)

В різні часи, у відповідний момент жінки України проявляли себе і як військові організатори, і як дипломати та державні діячки. Гідний подиву та захоплення був сміливий виступ з доповіддю в українській справі на Міжнародному мирному конгресі в Парижі у вересні 1925 року сенаторки з Волині Олени Левчанівської. У 1922 році Олену Левчанівську обрали депутатом від Волині до сенату Польщі. Вона працювала в комісії закордонних справ, була членом міжнародної жіночої Ліги миру і свободи, виступала на міжнародних конгресах в Парижі, Женеві, Празі, де захищала інтереси української громади. На Парижському конгресі сенаторка скаржилася на утиски українців в Польщі. Ораторка представила документи про руйнування церков, ліквідацію українських шкіл. Ця промова була виголошена перед представниками Англії, Франції, Німеччини та інших країн французькою і тут же німецькою мовами. Знала польську, італійську, грецьку мови. Майже на всіх міжнародних конгресах, які на той час відбувалися, вона виступала, відстоюючи права українського народу, що перебував під владою більшовицької Росії і Польщі.

Ведучий 1. 

За відстоювання рідної мови, православної церкви, традицій свого народу Левчанівську звинуватили у державній зраді. Прокуратура Варшави хотіла її заарештувати... Але сенат Польщі не дав на це згоди, вважаючи для себе ганебним віддати свою колегу прокуратурі.

Та уникнути арешту Левчанівській таки не вдалося. А зробили це енкаведисти у 1939 році. Спочатку сиділа в Горохові у тюрмі, потім у Луцьку. Відтоді аж по 1994 рік її доля була невідома. Дочка сенаторки, Ірина Левчанівська, яка мешкаєла в Луцьку( нещодавно померла), усі ці роки розшукувала маму. Тільки недавно стало відомо, що Олена Левчанівська померла у Казахстані у 1943 році.

Ведучий 2. (Слайд 16)

У ці буремні, воєнні роки загинула смертю хоробрих українська поетеса Олена Теліга. Своїми мужніми, палкими віршами поетеса знаходить шлях до найбільш захованих патріотичних почуттів людини і кличе до самовідданої боротьби за українську державність.

Присвятивши своє життя великій ідеї, Олена Теліга розуміє і своє покликання жінки. Вона зуміла стати поруч чоловіка не жінкою-борцем, позбавленою всякої жіночності, а справжньою люблячою дружиною.

Але в той час, як говорить поетеса, жінка не є лише сторожем дому. Вона співборець мужа, і своєю любов'ю не сміє розм'якшувати борця, а навпаки скріплювати його сили.

Дівчина:    

 Щоб ти, найміцніший, сперся, 

Спочив на моїх устах, 

А я поцілунком теплим, 

М'яким, мов дитячий сміх, З

гашу полум'яне пекло 

В очах і думках твоїх. 

Та завтра, коли простори

 Проріже перша сурма –

В задимлений чорний морок 

Зберу я тебе сама. 

Не візьмеш плачу з собою, 

Я плакать буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю: 

Цілунок гострий, як ніж, 

Щоб мав ти в залізнім свисті 

Для крику і для мовчань –

Уста рішучі, як вистріл, 

Тверді, як лезо меча.

Ведучий 2. 

У 1929 році була заснована Організація українських націоналістів (ОУН). Мета її- виховати українців з розвинутим почуттям національної гідності; готових до самопожертви в ім'я незалежної соборної України. До активної діяльності в партії прилучилася і молода поетеса Олена Теліга. Вона стала центром уваги в середовищі української інтелігенції, очолила Спілку письменників. Спілка стала осередком духовного життя столиці. Попри жорстоку німецьку цензуру, спілчани друкують матеріали, що пробуджують в українцях національну свідомість, підносять анти окупантські настрої.

У лютому 1942 року Олена Теліга була заарештована, 13 лютого розстріляна фашистами у Бабиному Яру. Один гестапівець висловився: «Я не бачив мужчин, щоб так героїчно вмирали, як ця гарна жінка...».

Тільки тепер до нас, пробуджених від багатолітнього важкого сну, повертаються імена багатьох славних доньок України, серед яких Олена Теліга. Першим кроком у справі увінчання поетеси став мітинг у Бабиному Яру, де з нагоди п'ятдесятих роковин загибелі поетеси було встановлено й освячено Хрест. Біля Хреста живі квіти, а над ними високе синє небо і пророчі рядки Олени

Теліги:

Дівчина:   

 І те, що мрією було роками,

Все обертається у дійсність і можливість: 

Нам буде сонцем кожний кущ і камінь 

У ці хвилини гострі і щасливі!

Ведучий 1.  (Слайд 17)

Україна на протязі тисячоліть створила великий духовний базис, без якого немислиме життя, бо в українців первинним якраз є дух. І в цьому ще раз переконуєшся, познайомившись з прекрасними українськими жінками, які своєю духовністю і талантами сягнули висот.

Богинею сцени називали Соломію Амвросїївну Крушельницьку, яка народилася 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в родині священника. У 1893 році закінчила Львівську консерваторію. В цьому ж році успішно дебютувала у Львівському оперному театрі. А дальше відкрилися їй двері оперних театрів Відня, Варшави, Мілану. П'ять місяців триває у 1897 р. тріумф української співачки в Південній Америці. Критики писали про той період її творчості: «...її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано майже в три октави було унікальним явищем в світовому оперному мистецтві!»

Найбільші театри світу сперечаються за право приймати у себе видатну артистку.

2 читець:  

 Санкт-Петербург. Гастролі. Сяйво слави.

 І голос, що постав, як Дніпр з-під льоду.

- Що за пісні? - питає цар держави.

- Пісні оці - пісні мого народу.

І цар вдавивсь не кісткою, а словом 

І прошептав: - Невже вона жива, 

Та до словечка винищена мова? 

Звідкіль ця жінка? Звідки? Хто вона?

Народ той згнив: хто в тюрмах, хто в солдатах 

В снігу Сибіру та у фінських болотах. 

Звідкіль взялася пісня ця проклята 

На цих палких божественних устах? 

Звідкіль цей голос - стіни аж гойдає, 

Звідкіль цей жаль, гостріший за ножа? 

Не жінка це, а пісня помсти краю, 

Якого час не зжер, немов іржа.

Як стогне він, як плаче, як лютує, 

Який смертельний біль, яка печаль! 

Народ не вбити - царю, ти це чуєш?

І не згноїть, бо він міцніший за сталь.

Бо він не раб. Рабом не був ніколи. 

Бо він розправить плечі і горби. 

Згниють царі. Зотліють як моголи. 

Народ ніщо не зможе погубить.

Ставало серце жінки і боліло: - 

Зійди над краєм, правдо, мов зоря. 

Співала жінка. Пісня клекотіла. 

Судомив страх великого царя.

(Н. Клименко, «Крушельницька співає в імперському театрі»)

Ведучий 2. 

В історії світового оперного мистецтва Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що вона не тільки була всебічно обдарована й освічена, сповнена артистичного чуття і шляхетності, а й розмовляла і співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, іспанською, італійською мовами.

Після смерті чоловіка, який був італійцем, Крушельницька у 1939 р. повертається до Львова. Після війни Львівська консерваторія запросила її на посаду професора, а у 1990 р. вона удостоєна звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Холодного листопадового місяця 1952 р. С. Крушельницьку поховали на Львівському кладовищі, величному і старому Личакові, поруч з могилою Івана Франка і недалеко від могили Михайла

Павлика.

Ведучий 1. (Слайд 18)

Сорок років владарювала на театральній сцені Марія Заньковецька, сіючи захват, хвилюючи уми. Це вона у 1922 р. першою в Україні була удостоєна звання Народної артистки республіки.

1 читець:  

 Її зорею називали,

Ясною зіркою... Вона 

І справді трепетно-ясна 

Була, як зірка. Нездужаний, 

Упалий духом, в ній ловив

Далеких відсвіти вогнів, 

І в чистій муці Харитини, 

У Лимерівни сльозах 

Черпав снагу верстати шлях, 

Змагання за права людини, 

За волі полет соколинний,

 Що людям снився у віках.

Ведучий 2. 

Велика заслуга Заньковецької в тому, що вона винесла українське театральне мистецтво за національні рамки, на всеросійську сцену. Не раз і не два від імені царя всія Русі Марію Константинівну запрошували перейти на імператорську сцену, але артистка-патріотка делікатно відмовляла. Вона знала, що працює не тільки на сучасність, а й для прийдешності рідного народу. В ім'я всієї будучності 1912 року разом з П. Саксаганським організували народний театр у Києві, на базі якого у 1922 році було створено театр ім. Заньковецької у Львові. Ім'я Заньковецької стало безсмертним, як і предрікав прославлений вже на той час композитор П. 1. Чайковський, коли з величезним букетом квітів прийшов в український театр, що виступав в Одесі. На стрічці, яка обвивала квіти, було зроблено напис: «М. К. Заньковецькій -безсмертній від смертного».

2 читець:   

Вогнем, жагою, пориванням 

Вона серця палила всім, 

Страждання граючи, стражданням 

Сама була вона живим, 

І руки Чехова й Толстого 

Благословляли їй дорогу, 

І Мирний голову клонив 

Благоговійно перед нею, 

І Лисенко її любив 

Співучо-ніжною душею, 

І невідомі глядачі –

Студентство, молодь, як годиться,

Біля театру уночі 

В її впрягалось колісницю. 

Коли ж веселощів струмок 

Круг неї завивався струнко 

У брязкіт срібних підківок 

Жартливу нам являв Цвіркунку, 

О, як же молоділи всі, 

Легкій дивуючи красі! .

Ведучий 1. 

У Київському музеї славетної артистки є один знімок: Марія Констянтинівна зображена на схилі літ - сива, у картатій кофтині, а в очах, великих, на пів-обличчя, стільки страждання, горя, суму, що й не вимовити. Один спостережливий автор писав: «...Вона здається реальним втіленням ідеї страждання... Вона-артистичний символ цього горя, сценічне втілення тих мук, які доводиться зазнавати українській нації...».

1 читець:

Минулося... Невже минулось,

Просяяло і відцвіло? 

Ні! У безсмертя обернулось 

Те, що безсмертям і було, 

І серед вільного народу, 

Що гідно шану їй воздав, 

В стократ ясніше з небозводу 

Твій, зоре, промінь запалав, 

1 на новій вкраїнській сцені, 

Де правда крила простягла, 

Витає неув'ядний геній 

Тої, що правду нам несла, 

І хай твій прах у гробі тліє, -

Нетлінне сяйво золоте... 

Круг Заньковецької Марії 

Сузір'я юності цвіте.

Ведучий 2. (Слайд 19)

Любити Україну завжди було справою жертовною. Скільки найкращого цвіту принесено на вівтар цієї любові, скільки їх, Богом дарованих талантів, було замордовано гнобителями України.

Символом нескореної України стала Ліна Костенко, поезія якої вже від ранніх віршів йшла з глибин народного життя.

Я виростала у садах, 

Де груші достигали теплі, 

І курявою лист пропах, 

І соковиті пахли стебла.

Потужною хвилею влилася Л. Костенко в поезію «шестидесятників», її ім'я стало поруч таких молодих поетів, як І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко. Але насувалися часи сумнозвісного застою. Кострубатий молоток репресій розіб'є на уламки цілісний і чистий кристал української культури 60-х років.

У роки застою Л. Костенко пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори. А люди її чекали.

2 читець:  

 Чи й справді необхідно,

Щоб жінка була мужня? 

Спасибі вам, спасибі за цей пріоритет, 

Поетам всіх віків була потрібна Муза. 

А жінці хто потрібен, якщо вона - поет?

Хіба дві жінки - ми - подужаєм цю зграю 

Проблем і протиріч, що жалять кожну мить? 

Я в неї на очах, розтерзана вмираю, -

Що ж їй робити, бідній? - лиш руки заголить?

І хто нам допоможе? Єдиний у трьох лицях?

 Коли я кину квітку, прекрасну, як зорю? 

Ми з Музою - ми дві - дві жінки - де наш лицар?! 

Ось Муза продиктує, а я його створю.

Ведучий 1. 

Тому вона працювала, щоб через чотирнадцять років мовчання з'явилися книжки поетеси. «Над берегами вічної ріки». Це стало відкриттям поетеси. Важко назвати ще якусь поетичну книгу, де так пронизливо зазвучала б сповідь людської душі і соціальна реальність світу без спекулятивних спрощень. Нові поезії Л. Костенко акумулюють у собі всі тривоги планети кінця другого тисячоліття, всі болі нашої рідної землі.

Ми спадкоємці спадків розграбованих, Ми власники сплюндрованих святинь. Ми вже як тіні на своїй землі, Хто зрозуміє нашу ностальгію?

В наш час на Л. Костенко звалилося офіційне визнання. За унікальний в українській культурі роман «Маруся Чурай» поетеса удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1987 рік) її турбують фотокореспонденти, їй пишуть листи...

Воістину важким, довгим і тернистим був шлях до свободи України. Мільйони борців без вагань віддали своє життя за святу ідею. Мільйони мучеників, мільйони убієних.

Ведучий 2. (Слайд 20)

На її  піснях виросли цілі покоління. Злітали увись на крилах "Диких гусей",самостверджувалися "Родом красним"  і воскресали від  Ніниних "Солов’їв" ...

Ніна Матвієнко - пісенна  епоха,унікальне явище з українській культурі. Непересічна жіноча доля. Талант,що злившись з своїм народом,розділив його   історію. Потерпав від обставин,влади,системи,гартувався і злітав.

Пісня "Ой роде наш красний" виконує учениця 

Ведучий 2.    Ніну знає і любить великий світ. Ніна Матвієнко- то сотні і сотні геніальних пісень,тисячі концертів . Небайдужа,одверто щира, вродлива,закохана,мудра - Ніна сьогодні в пісні ,праці,роздумах і надії.                 

 (Пісня звучить у запису)

Ведучий 1. (Слайд 21)

Україна. Жінка. Мати... Як багато значать ці слова для кожного з нас. Як глибоко западають у душу. Як гордо ми промовляємо їх!Жінки – творці української історії, її сьогодення, її минуле і її майбутнє. І згадуючи сьогодні відомих жінок України ми не можемо обминути увагою жінок нашого села, які своєю працею, своєю мудрістю, своєю закоханістю у рідний край, своїх дітей, у милозвучну українську пісню зберігають і примножують славні традиції України. Сьогодні нам приємно приймати у себе в гостях ….(зачитуються прізвища запрошених)

 

Просимо до слова вас…

2 читець:   

Так порожньо нині у батьківській скрині, 

Куди ж бо дівається наше багатство? 

Жінки України, та ж ви - Господині? 

Візьміть в свої руки усе Господарство. 

І зір затуманився, і візерунки, 

Біда за бідою. На люд і на глину. 

Жінки України, та ж ви - опікунки. 

Візьміть під опіку свою Україну! 

Вже іній черлений на сивій калині. 

Вже Альфа шукає останню Омегу. 

Жінки України, та ж ви - Берегині. 

Дістаньте із серця свого оберега! 

Хай крицею стануть. На рідному ґанку. 

Є Мудрість. То мудрими будуть і справи. 

Жінки України, та ж ви - Громадянки. 

Громадьмо державу!

(А. Листопад)