ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ НА ФАСТІВЩИНІ В ПЕРІОД РОЗКВІТУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ (Х – ХІІ СТ.)

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ НА ФАСТІВЩИНІ

В ПЕРІОД РОЗКВІТУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ   (Х – ХІІ СТ.)

Фастівщина з давніх часів була своєрідним перехрестям, де в різні історичні періоди поєднувалися долі багатьох племен і народів світу, де сплітались різноманітні етнічно-релігійні процеси, формуючи притаманний лише цьому району колорит. 

Дослідження знахідок матеріальної культури дало можливість простежити основні періоди історичного і культурного розвитку населення, їхні етнічні та соціально-економічні процеси, що встановлюють нерозривний зв’язок та спадкоємність матеріальної культури і досвіду. [1, 45]

Величезну науково-дослідницьку роботу з розкриття  даної проблематики зробили співробітники нашого музею - провідний фахівець, історик, археолог, кандидат історичний наук Сергій Дмитрович Лисенко та історик, археолог, кандидат історичних наук, доцент, заслужений професор Київського славістичного університету - Надія Михайлівна Кравченко.

Під їх керівництвом було проведено десятки археологічних експедицій як в Україні так і за кордоном. Їх активна діяльність сприяла формуванню змістовної археологічної експозиції Фастівського державного краєзнавчого музею та нагромадженню фактичного та археологічного матеріалу, який синтезований у цілому ряді фахових досліджень та видань.

Цікавим та малодослідженим залишається період Х-ХІІ ст. на теренах Фастівщини.  Особливу увагу дослідників-краєзнавців Фастівщини привертають городища, які свого часу відігравали важливу роль оборонних пунктів, приймаючи на себе основний удар ворога. Нині частина з них знищена та повністю забута.

На  Фастівщині існує більше десятка городищ, які ще чекають на своє друге відкриття. Здебільшого вони розкидані по річках Стугна, Кам`янка та Унава. Але завдяки консолідованій роботі краєзнавців та археологів, частково вдалося відновити загальну історичну картину Фастівщини в  Х – ХII ст. [3, 49]

У ІХ – Х ст. всі східнослов’янські землі об’єдналися в єдину державу з центром в Києві – Київську Русь. З цим періодом в історії Фастівщини пов’язано багато етно-історичних процесів, оскільки дані землі стали своєрідним порубіжжям племінних територій полян та древлян.

На берегах річок, що омивають землі сучасного Фастівського району – Унави, Стугни, Ірпеня можна зустріти залишки старих земляних укріплень.

Під час археологічних досліджень в м. Фастові та Фастівському р-ні, в яких приймали участь співробітники Фастівського державного краєзнавчого музею, були знайдені уламки кераміки періоду Х-ХІ ст. в мікрорайонах міста Журавлівки та Потіївки, а також бронзовий хрест-енколпіон та багато давньоруських пряслиць, виготовлених із рожевого шиферу, що добувався в Овручі, звідки поширювався на всю Русь. А в с. Триліси та Великій Снітинці (Фастівський р-н) були виявлені городища давньоруської доби, що датуються Х ст.

 Завдяки археологічним розкопкам встановлено, що заплава р. Ірпеня на теренах Фастівщина була  «контактною зоною» між древлянами та полянами. Підтвердженням цього є зафіксувані певні відмінності в поховальному обряді полян та древлян.  Їм були притаманні, відповідно, тілопокладення та тілоспалення у невеликих курганах.

З входженням древлянської землі до складу Київської Русі прискорились інтеграційні процеси на цих територіях. Тепер через Фастівщину, за Ірпінь і назад, прискорились торгівельні, культурно-релігійні процеси, які міцно з’єднали древлянську землю з Подніпров’ям. 

В період розквіту Київської держави активно розвивається торгівля з Візантією, країнами Сходу та Європи. Через землі середньовічної Русі пролягає відомий «шовковий шлях», по Дніпру шлях «із Варяг у Греки», розбудовуються міста, споруджуються грандіозні  земляні укріплення (змійові вали), розвиваються різноманітні ремесла, високого рівня досягає духовна культура.

Так, наприклад, в околицях Овруча діяло потужне, зорієнтоване на зовнішній збут, виробництво, що постало на місцевих родовищах рожевого шиферного сланцю. Овруцькі каменярі виготовляли стелі, блоки, плити, що використовувалися в будівництві багатьох Київських соборів та інших споруд. Але найпоширенішим предметом експорту були пряслиця. Ці вироби з овруцького шиферу були знайдені під час археологічних розкопок як на території колишньої Русі, і за її межами.

Багато таких пряслиць, що знаходяться нині в фондах Фастівського державного краєзнавчого музею, походять з давньоруських пам’яток з сіл Великої Снітинки та Малополовецького (Фастівський р-н). Це свідчить про те, що Фастівщина в ХІ – ХІІ ст. перестала бути неспокійним пограниччям. А колишні фортеці разом з довколишніми землями стали осередками феодальних господарств чи перетворились на міста. [5, 24]

Про жваві торгівельно-економічні зв’язки давньоруських городищ з віддаленими районами та іноземними країнами свідчать знахідки візантійської тарної кераміки (верхня частина сфероємкісної амфори Х – ХІ ст. середнього об’єму 10-15 л.)  з поселення Малополовецьке-2 (Фастівський р-н). Амфори даного типу, що виготовлялись в передмісті Константинополя, були дуже розповсюдженим видом транспортної кераміки. [6, 41]

В Фастівському державному краєзнавчому музеї також представлені матеріали давньоруської доби з  поселення в с. Дорогинка – ІІІ, який достатньо добре досліджувався в 1984, 1985, 1989 рр. Сєровим Олегом Валентиновичем. Важливим елементом духовності слов’ян була їх дохристиянська релігія – язичництво, що відігравало величезне значення в їх житті.  З ним була пов’язана не тільки культура, але й побут, господарча діяльність, виробництво.

 Археологічних пам’яток, які б стосувалися язичницьких культів на території Фастівського району відомо небагато. З розкопок на Фастівщині слід згадати про вогнище-жертовник на черняхівському могильнику, розкопаному археологом В.І. Козловською в с. Дідівщина. [9, 42] Його розміри, потужний шар перепалених решток – кісток, уламків керамічного посуду, вугілля – все це нагадує аналогічні культові об’єкти на Дівич-Горі, Обухові – ІІІ та ін. Скоріш за все тут був дуже поширений культ Велеса.

Пізніші знахідки натільних хрестів свідчать про активне розповсюдження по території Київської Русі християнської релігії, яка стала визначною та переломною подією в давньоруському житті.

Формування слов’янами могутньої держави постійно супроводжувалось зовнішніми загрозами з боку кочових племен печенігів, а пізніше половців. Для захисту давньоруських князівств будувались  своєрідні заслони від Степу – змійові вали, більша частина яких датується саме Х – ХІІ ст.

Територія Фастівщини знаходилась на одній із великих ділянок степового типу – Переп’ятовому полі, яке протягом Х – ХІІІ ст. було небезпечним мостом, по якому кочівники постійно здійснювали набіги в центр Київської держави.

В середині Х ст. в наслідок недбалої політики князя Святослава, територія не лише сучасної Фастівщини, а й усього Поросся була знищена майже на   70 років.

В 988 р., як свідчить літопис, Володимир Святославич починає будівництво оборонного поясу проти печенігів. [11, 115]

        Під Фастовом також пролягав змійовий вал. Виявлений його відрізок має довжину 1100 км.

          Завдяки сучасним археологічним дослідженням встановлено, що деякі Змієві вали були споруджені в більш раніший час - племенами хліборобів, які заселяли територію українського лісостепу та степу. [12, 14]

Територія Фастівщини в період Х – ХІІІ ст. входила в оборонну систему південного пограниччя Київської Русі та відігравала важливу роль в її захисті від набігів степових кочівників.

З функціонування Переп’ятової оборонної лінії пов’язані городища в селах Велика Солтанівка, Велика Снітинка, Триліси і, скоріш за все, у Фастові.                               Дослідник М. П. Кучера датував ці городища ХІІ-ХІІІ ст. Проте при детальному огляді городищ у 80-х роках біля  с. Триліси та с. Велика Снітинка була знайдена кераміка  другої половини ХІ ст., що дало підстави точніше говорити про час їх заснування. [15, 81]

Матеріали, знайдені краєзнавцями у Фастові біля старого моста через                  р. Унаву, також датуються другою половиною ХІ ст. (ромбоподібні наконечники списів, шиферне прясло, ніж). Все це свідчить про те, що дані городища використовувались як сховища в той період, а постійно стали заселеними лише від початку ХІІ ст.

Після спорудження Фастівського валу в другій половині ХІ ст., виникають більш сприятливі умови для сільської колонізації мікрорегіону. На археологічні мапі Фастівщини ХІ - ХІІІ ст. сільські поселення зосередженні в північній частині району, між двома Змійовими валами. Активного розвитку в цей період набувають ремесла: прядіння, шевство, мисливство, деревообробне виробництво, гончарство. Але основним заняттям, безперечно, було землеробство. [11, 165]

Після серії походів об’єднаних військ руських князів в Степ на початку              ХІІ ст., вали починають втрачати своє стратегічне значення.

В кінці ХІ – першої половини ХІІ ст. Фастівські землі скоріш за все належали до княжих уділів старшого сина Володимира Мономаха, Мстислава Володимировича, що князював у Великому Новгороді. Про це свідчить висла свинцева князівська печатка, яка була знайдена біля с. Дорогинка Фастівського району в закритому комплексі садиби разом з іншими речами. На печаті було зображено Феодора Стратілата в повний зріст, що був покровителем князя Мстислава, та звернення до Господа.  Печатки такого типу дуже близькі за походженням до печаток князювання Володимира Мономаха і відомі виключно з Новгорода. Зображення такого типу з’являються в першій третині ХІІ ст.

Таким чином, археологи датували дану печатку 1117-1125 рр., тобто білгородським періодом Мстислава. В 1117 році князь Володимир Мономах виводить Мстислава з Новгорода – формально до Переяслава. Але князь робить містом свого перебування Білгород (Київський).

Білгородська волость була у той час щільно заселена і займала територію вздовж р. Ірпінь. До її складу також входили села межиріччя Ірпеня, Унави та відкрите селище біля с. Дорогинки.  Для виконання своєї юрисдикційної та адміністративної діяльності князь Мстислав, можливо, користувався своїм Новгородським булаторієм [13, 165]. Тому наявність такої печатки в  даній садибі, може свідчити про те, що господар був дуже заможною людиною та перебував на службі у князя Мстислава Володимировича.

Висновки. Археологія Фастівського краю – це невичерпне джерело історико-культурних надбань. Матеріали, отримані під час археологічних розкопок в різні роки, істотно поповнили фонди Фастівського державного краєзнавчого музею і сформували достатньо змістовну археологічно-музейну експозицію. Хоча на сьогодні археологічним дослідженням поселень та городищ давньоруського періоду на території Фастівщини недостатньо приділяється увага, але саме вони дають змогу відтворити історичні реалії, які мало описані в писемних джерелах. За довгі століття Фастів пережив багато яскравих та бурхливих подій, які заклади основу його сьогодення. Живими свідками цього є пам’ятки археології, історії та культури. Тому подальші археологічні та історичні дослідження є важливою і необхідною справою для збереження історії Фастівщини.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА:

1.               Археологічні дослідження України// Інститут археології НАН України. – Київ, 340 с.
2.               Кравченко Н.М. Путешествие в первое тысячилетие нашей эры (записки об археологической (студенческой) експедиции). – К., 2000., 58 с.
3.               Квітницький М.В. «Свої погані» Фастівської землі.//Археологічні пам’ятки Фастівщини: матеріали до археологічної карти Київської області//Науково-інформаційний бюлетень Прес-музей. - №20-21. – Фастів, 2004.- С.37

4. Парацій В.І. Городище в Трилісах – важливий свідок давнини// Фастівський державний краєзнавчий музей. Прес - музей: науково-інформаційний бюлетень – Фастів., 1997, №7. С.40 – 41

5. Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005. — 504 с.

6. Булгаков В.В. Амфори з Константинополя// Фастівський державний краєзнавчий музей. Прес - музей: науково-інформаційний бюлетень – Фастів., 1997, №7. С.40 –41

Максимов В.В. Укріплення на Унаві// Фастівський державний краєзнавчий музей. Прес - музей: науково-інформаційний бюлетень – Фастів., 1994, №3, С.20 – 24

7. Лисенко С.Д. Пам’ятки археології Фастівщини//Фастівський державний краєзнавчий музей. Прес - музей: науково-інформаційний бюлетень – Фастів., 1996, №6. С.26 – 30

8. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.// Репринт за виданням 1965 р., Вінніпег.

9. Козловська В.І. Новіші археологічні досвіди на терені Білоцерківщини// Хроніка археології та мистецтва. – К., 1931 ,  39-48 С.

10. Лаврентий Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. – Киев: Типография Киевопечерской лавры, 1864. – 763 с. (відсканова версія)

11. Олег Серов. Фастівщина в добу Київської Русі. Історико-археологічний нарис//Археологічні пам’ятки Фатівщини: проблеми дослідження і охорони//Науково-інформаційний бюлетень Прес-музей, №№110-11 за 1998 р. – Фастів, 2001. – 175 с.

12. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989.

13. Олег Серов. Свинцева печатка Мстислава Володимировича з розкопок селища біля с. Дорогинки//Археологічні пам’ятки Фатівщини: проблеми дослідження і охорони//Науково-інформаційний бюлетень Прес-музей, №№110-11 за 1998 р. – Фастів, 2001. – 175 с.