Історія одного дощику

ІСТОРІЯ ОДНОГО ДОЩИКУ

Мета: розширити знання учнів про навколишнє середовище; формувати вміння  розкривати протиріччя в об’єктах  оточуючої дійсності (явищах природи); вчити добирати аргументи,  формулювати власну думку, дискутувати,  аналізувати та порівнювати об’єкти, визначаючи спільне та протилежне, розвивати мислення, творчу уяву учнів; виховувати гуманне та бережливе ставлення до природи; збагачувати словниковий запас учнів, розвивати спостережливість, вміння аналізувати інформацію.

Форма проведення: евристична бесіда.

Необхідні матеріали: картки з наочністю, фонова музика.

План заходу

1.     Привітання. Запрошення в тему: інтрига. Вправа «Добре-погано»

2.     Казка-розповідь про Дощ.

3.     Вправа «Так-ні» 

4.     Руханка «Австралійський дощ»

5.     Подарунок від педагога, казка Дж.Родарі «Незвичайний дощ» 6. Підсумок заняття

Хід заходу

            1.         Привітання. Запрошення в тему: інтрига.

Доброго ранку! Вдалого дня!

Бажаю сьогодні, бажаю щодня!

Давайте один одному подаруємо промінчик сонечка за допомогою щирої посмішки!

Сьогодні у нас з вами незвичайний гість! Кожен з вас його хоча б раз у житті вже бачив? Хтось його любить, а хтось поки що ні… Здогадались кого я покликала у гості?

Тоді в нагоді вам стануть загадки!

Загадка:

Ø   По землі ходить, а в дім не заходить? (Дощ)

Ø   Мене просять, чекають, А як покажусь – утікають. (Дощ)

Ø   Летить орлиця по синьому небу,

Крила розкрила. Сонце закрила.( Дощова хмара) Ø     Як ви здогадалися?         

Ø   Звідки випадає дощ?

Ø   А  як утворюються хмари? Чому випадає дощ?

А ви любите дощ?

 

Вправа «Добре-погано»

Завдання: учні по черзі відповідають на запитання, передаючи мікрофон один одному. Перший говорить про позитивне, другий про негативне

Ø   Коли забагато гріє сонечко і надворі спекотно—це…

Ø   Коли сильний вітер і палюче розпечене сонце—це … 

Ø   Коли іде дощик—це… 

Ø   А коли починається сильна злива—це…

 

2. Казка-розповідь про дощ

Історія про дощ і весела та сумна. Така сама, як і він сам. Адже дощ має різний настрій. І поведінку також. Іноді дощу довго немає, і ми чекаємо на нього не дочекаємося. Часом його буває занадто багато — і нам не терпиться відправити його на відпочинок.

Казка-розповідь про Дощ

(Охоронці казок | Казки Лукшин Олексій)

Засвітило сонечко і всім довкола стало добре. Вранці воно виходило, а ввечері знову ховалося. Літали бджоли та джмелі. Збирали мед. Пурхали пташки. Клювали різних шкідливих комашок та черв'яків. На галявину виходили звірі погрітися. Навіть старий беззубий мудрий Вуж виповзав погріти свою довгу спину.

Всі раділи й думали: щоб вони робили без Сонечка?

Трава, кущі та дерева вранці розпускають свої стеблинки та квіточки. Дерева вранці під Сонечком робили своє листя яскраво-зеленим, щоб усі, хто бачить такий колір, заспокоювалися і раділи. А надвечір, коли Сонечко йшло, листя робилося темним, бо вночі ніхто на них не дивиться. І навіщо їм бути вночі гарними та яскравими? Вони теж лягають спати.

Так йшов день за днем. Поки Сонечко зігрівало все своїми промінчиками, у небо піднімалися маленькі повітряні крапельки і високо в небі утворювали пухнасті Хмарки. Але що більше гріло Сонечко, то на небі ставало все більше і більше Хмаринок. Пухнасті крапельки все більше набирали вологи і стали синіми Хмаринками.

Якось одна Хмаринка прийшла і запитала Сонечка:

— Чи можна мені Дощем полити на людей, на рослини, на поля та на ліси?

А Сонечко відповідає:

— Дивись, як мені люди радіють. Не заважай!

І Хмаринка зітхнула і пролетіла повз.

Минув цілий тиждень. Летять ще Хмаринки і запитують:

-   Сонечко! Сонечко! Чи можна ми дощик пройдемося по землі?

На що Сонце їм каже:

— Он люди засмагають, діти граються, усі насолоджуються вітаміном Д, усміхаються, радіють! Подивися: дерева шумлять, птахи співають. Не поливайте, доки не треба. Їм і без Дощу радісно.

-   Добре! – відповідають Хмаринки.

І полетіли далі. А коли полетіли й Вітер із собою покликали. Тому що Хмаринки та Вітер не можуть один без одного.

— Полетіли, — кажуть вони Вітру, — з нами в інші краї. Не хочуть тут із Дощами дружити.

І полетіли разом Хмари на Вітер.

Пройшов тиждень. Минув другий. Сонце пече своїм промінням. Намагається, як може. Раптом люди перестали посміхатися та жартувати. Сонечко побачило, що люди не посміхаються, сумують, ховаються від нього. Сонечко подумало-подумало і давай ще сильніше гріти своїми променями. Воно вирішило, що люди не посміхаються через те, що їм не вистачає тепла та сонячних променів.

Так минуло ще кілька днів. Люди почали сердитися, все менше виходити надвір. Сонечко стало ще тепла піддавати. Думало, що не вистачає людям тепла, от вони й гніваються.

 А чим більше пригрівало Сонечко, тим крапельок у Тучках з кожним днем ставало дедалі більше. Хмарки важчали, темніли, ставали все важчими і тяглися до землі.

Дивиться Сонечко, що люди заплакали і відмовляються від нього. Тоді Сонце розпалило свої промені і хотіло висушити сльози людей. Але що більше воно посилало гарячих променів, то сильніше люди плакали.

І тоді Сонечко здогадалося, в чому річ. Воно крикнуло Хмаринкам:

—  Хмаринки, Хмаринки! Летіть сюди швидше! Допоможіть нам! Сховайте мене ненадовго від них. Полийте швидше дощем. Остудіть землю. Птахи замовкли. Звірятка в нори поховалися. І все через мене. І людям дуже тяжко!

Почули це Хмаринки, попросили Вітер, щоб він на них сильно повіяв: так вони охолонули від подиху холодного вітру і швидко прилетіли в потрібне місце. Хмаринки сховали за собою Сонечко, і давай поливати всю землю дощем, великими краплями довго-довго. Тому що просочити землю вологою треба було глибоко, щоб коріння всіх рослин напилося досхочу.

А люди навіть не ховалися від Дощу, навпаки, вибігли та сміялися, кричали та стрибали задоволені.

Поки дощ лив, Сонце вибачилося перед хмаринками і сказало їм:

— Коли вам захочеться полити дощем, ви мене не питайте. Робіть як вам хочеться. А я і так людей грію і даю світло та тепло з ранку до вечора.

Обійнялися Хмари з Сонцем, Вітер навколо них закружляв і скріпив їхню дружбу. З того часу так вони й дружать.

 

3. Вправа «Так-ні»

А зараз перевіримо наскільки ви були уважні!

 

Ø   Коли іде дощик земля насичується вологою?

Ø   Коли пече сонечко радіють пташки і рослини?

Ø   Коли дощик накрапає приємно побігати по калюжах?

Ø   Коли йде злива краще бути у безпечному місці?

Ø   Дощик піде з хмаринки, якщо вона вже стала занадто вологою та важкою?

Ø   Білі хмаринки легші за темні, сині чи сірі?

Ø   Дощик, як і сонце необхідний усьому живому?

 

Підрахуйте скільки ви дали правильних відповідей?

4.   Руханка «Австралійський дощ» Учасники встають у коло.

Інструкція: Чи знаєте ви, що таке австралійський дощ? Ні? Тоді давайте разом послухаємо, який він. Зараз по колу ланцюжком ви передаватимете мої рухи. Як тільки вони повернуться до мене, я передам такі. Слідкуйте уважно!

Ø   В Австралії здійнявся вітер. (Потираємо долоні).

Ø   Починає капати дощ. (Клацаємо пальцями).

Ø   Дощ посилюється. (Почергові плескання долонями по грудях).

Ø   Починається справжня злива. (Плескаємо по стегнах).

Ø   А ось і град – справжня буря. (Тупіт ногами).

Ø   Але що ж це? Буря стихає. (Плескаємо по стегнах).

Ø   Дощ вщухає. (Плескаємо долонями по грудях).

Ø   Поодинокі краплі падають на землю. (Клацання пальцями).

Ø   Тихий шелест вітру. (Потирання долонь).

Ø   Сонце! (Руки догори!)

 

 

5.   Подарунок від педагога. Рефлексія

А ще на вас сьогодні чекає сюрприз! Я хочу зробити вам незвичайний подарунок! Запрошую усіх вас у гості до чарівної країни Італії, у гості до письменника, казкаря Джанні Родарі!

НЕЗВИЧАЙНИЙ ДОЩ

(Джанні Родарі)

Якось над Пьомбіно вибухнув незвичайний дощ — дощ із льодяників. Вони сипалися з неба, наче великі градини; та лише ці градини були не білі, а різнокольорові - і зелені, і рожеві, фіолетові, і сині. Одному хлопчику стало цікаво, що то таке? Підібрав він зелену градинку, засунув до рота, і одразу ж у нього в роті з'явився протяг, який завжди буває від м'ятного льодяника. А інший хлопчик спробував рожеву градинку – і одразу відчув запах полуниці.

— Це цукерки! Це цукерки! – закричали хлопці.

Тут і дорослі, і діти одразу висипали надвір, стали підбирати льодяники і набивати ними кишені. Але скільки вони не намагалися, їм ніяк не вдавалося зібрати всі цукерки —надто вже сильний був цей дощ, справжня злива.

Незвичайний дощ йшов дуже недовго, і все ж таки вулиці суцільно вкрилися ароматним цукерковим килимом, який так і хрумтів під ногами. Учні, які поверталися зі школи, ще встигли наповнити цукерками свої ранці та портфелі. А старенькі бабусі знімали хустки і нав'язали такі повні вузлики, що було просто дивно, як вони не лопаються.

Ото був день! Справжнє свято!

Багато хто досі ще згадує його і чекає, коли ж знову пройде дощ із цукерок. Але хмара цукерок більше не з'являється ні над Пьомбіно, ні над Турином, ні навіть над Кремоною…

 

7. Підсумок  Зворотній зв'язок 

Методика «3-М»

ØНазвіть  три моменти, які вам сподобались, запам’ятались найбільше, найкраще? І 1 момент, який потрібно зробити кращим.

ØНазвіть три моменти, що вас здивували, про  що бажаєте дізнатись більше, зробили для себе відкриття.

ØНазвіть три моменти, за які хотіли б подякувати, порадити.  Назвіть момент, коли виникли труднощі. 

 

Запам’ятайте: якою б не була погода, найголовніше, яка погода у твоєму серці! Коли дощить — шукай веселку!