На допомогу класному керівникові

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………4

Колискові пісні……………………………………………………………10

Забавлянки, мирилки ……….. …….……………………………………..13

Народні ігри, лічилки …..………………………………………………….6

Висновки…………………………………………………………………..15

Список використаних джерел……………………………………………16

Додатки …………………………………………………………………....17

Вступ

Ніколи не цурайсь свого коріння,

Шануй криницю власного життя!

Впродовж багатьох тисячоліть формувалася усна народна творчість. Вона була і є складовою частиною не лише давньої культури  нашого народу, а й сьогодення.

 Усі ми розуміємо, що духовне відродження української нації, її культури вкрай необхідне і воно має грунтуватися насамперед на вивченні народних традицій, звичаїв, обрядів, побуту, етнографії, фольклору.

Надзвичайна ліричність колискової, особливість героїв, використання певних дій, оригінальних рухів  під час ігор здавна привертали увагу діячів культури, поетів та письменників. Колискові публікували у своїх збірках відомі вчені М.Максимович, А.Метлинський ще в першій половині ХІХ ст. Записували і друкували колискові Марко Вовчок, Іван Франко. З особливою любов´ю до фольклору ставилася наша відома землячка Леся Українка. Вона власноруч записувала їх на Волині і 1902 року видала невеличку книжечку «Дитячі ігри, пісні й казки». Мелодії до пісень з голосу Лесі занотував її чоловік - відомий фольклорист Климент Квітка.

Можемо припустити, що на талант Тараса Шевченка великий вплив теж мала  колискова. Пізніше він писав:

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину.

Ніжно й трепетно несе нам Тарасову колискову народна артистка України Ніна Матвієнко. А душевність її пісень хіба не йде від маминої колискової?

 

Актуальність нашої роботи полягає у тому, щоб зберегти і передати нащадкам кращі надбання національної культури, що були створені протягом тривалого часу  українським народом.

Це багатющий скарб. Ми повинні вивчати його та зберігати кожен знайдений зразок, кожну пісню, кожен варіант гри чи якоїсь забавлянки, нічого не втративши, передати його нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб молодь виховувалася  на кращих зразках народної мудрості .

Тому темою нашої роботи ми обрали «Народна творчість для дітей».

За мету ми поставили на прикладі українського фольклору показати, що піклування про здоров'я, розвиток та виховання  дітей завжди посідало чільне місце в житті українців. Наші предки з давніх-давен виховували у дітей  високі моральні якості такі як доброта, любов до матері, інших родичів, до природи, домашніх улюбленців, розвивали бажання бути міцними, сміливими, щедрими, добрими, ерудованими на основі дитячих пісень, бо вона супроводжувала людину з перших днів і була супутником впродовж усього життя. Швидкість, вправність, спритність розвивали під час народних ігор.

З давніх-давен усна народна творчість передавалася з уст в уста. Основними накопичувачами такої інформації були люди старшого віку -бабусі, дідусі, тітки, дядьки та батьки. Саме завдяки їм збережені і до сьогодні ці безцінні скарби.

Основними респондентами нашої роботи стали бабусі учнів 2 класу гімназії-філії ОЗЗСО «Торчинський ліцей», котрі проживають у с.Буяни та навколишніх селах. Від них ми і записали кращі, на нашу думку, зразки народної творчості для дітей.

 

Колискові пісні

Знайомство з фольклором відбувається у маленької людини з самого раннього дитинства. Колискова - це найперший жанр фольклору, з яким вона знайомиться, з´явившись на цей світ. Малюк ще не вміє говорити, розуміти навколишню дійсність, але за допомогою колискової пісні пізнає світ. Тихий голос матері звучить ласкаво і ніжно. Дитина починає розпізнавати звуки, інтонацію, кольори, силуети.

Колискові пісні - це один з найдавніших жанрів народної творчості. Спостереження доводять, що  вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а й, як і замовляння, щоб привернути до неї або відвернути  дію певних магічних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові.

Колискові пісні - ліричні пісенні твори, які виконує мама або інші родичі стишеним голосом над колискою дитини.

Колискові пісні заколисують немовля, дарують відчуття досконалого спокою, радості, щастя, заспокоєння. Малюк росте щасливим, часто посміхається, йому сняться райдужні сни. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам'ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори, з якими знайомиться дитина.

Колискові пісні різноманітні. В одних співається про домашніх тварин - котика, півника, в інших - про лісових - лисичку, вовчика, ведмедика, у третіх - про фантастичних істот - Сон, Дрімоту.

Ми записали ось такі колискові:

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Дитя буде спати,

Котик воркотати.

Ой на котика воркота,

На дитину дрімота.

А-а-а-а!

Коти сірі, коти білі,

Коти волохаті,

Не  ходіть по хаті,

Не будіть дитяти.

Кіт – найперша домашня тваринка, з якою знайомиться дитя. Його муркотіння  впливає на дитину заспокійливо, тому у хаті дозволялося бувати котові. Інколи навіть цій тваринці дозволяли спати в ногах дитини, тому що вважали з давніх-давен, що кіт має лікувальні властивості. Тому його лагідно називають «котом-коточком», «котиком-воркотиком». Часто-густо він займається якоюсь важливою справою – чи ловить мишку, щоб дитина нею гралася, чи то підмітає сіни, чи то колише дитинку. У деяких колискових він збирає солому, щоб зробити дитині м´якеньку подушечку. Такі колискові пісні створювалися не лише для того, щоб забавляти дитину, але й щоб дати найелементарніші уявлення про працю.

Ой ну, люлі, люлі,

Налетіли гулі

Та й сіли на люлі.

Стали думати-гадати,

Чим дитину годувати:

Кашкою, молочком,

Солоденьким медочком...

Люлю, люлю, люлешику,

Зварю тобі кулешику,

Нагодую, накормлю

І спаточки положу.

Під словом гулі мали на увазі птахів, за якими спостерігали вдень на вулиці або дивлячись з хати через вікно, якщо була холодна несприятлива погода. Як правило, вони були добрими, корисними.

Ми записали інший варіант пісні:

А-а-а, люлі-люлі

Налетіли гулі,

Сіли на воротях

В червоних чоботях.

А ворітця скрип-скрип…

Моя доця спить, спить.

Варіативність пісень свідчить про те, що вони створювалися різними людьми, тому слова і мелодії могли відрізнятись одна від одної.

Бабуся і дідусь були частими героями колискових пісень.

Ой ходить Сон коло вікон,

А Дрімота коло плота.

Питається Сон Дрімоти:

-   А де будем ночувати?

-   Де хатинка теплесенька,

Де дитинка малесенька,-

Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колихати.

Сон та Дрімота – це фантастичні герої колискових. Вони могли ходити навколо хати, заглядати у вікна, інколи могли і «дитину колихати». Але ними ніколи не лякали малих.

Тихий Сон по горах ходить,

За рученьки нічку водить,

І шумлять ліси все тихше,

Сон малих дітей колише.

Не шуміть ліси зелені,

Спати йдіть вітри студені.

Хай малята сплять здорові,

Хай їм сняться сни чудові.

 Є багато колискових пісень, у яких співають про явища природи, з якими ознайомлювали дітей.

 

Забавлянки, мирилки

Найближчими до колискових пісень за змістом і характером є потішки чи забавлянки  - невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати або коли вона плаче - вередує чи вдарилась. Також їх промовляли, коли дитину хотіли розважити. І походять їхні назви від слів «тішити», «забавляти». Їхнє призначення - заспокоїти дитину, вплинути на її емоційний стан, щоб вона швидше заснула чи перенесла свою увагу на інший предмет чи подію.

Найчастіше для найменшеньких використовували потішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашечку»:

Для дітей, які опанували розмовну мову, пропонуються забавлянки-діалоги. Більшість із них супроводжувалася ще й певними діями: загинанням пальчиків, підкиданням дитини до стелі , «погицуванням» на колінах і т.д.

Тосі, тосі, свині в горосі,

Поросята в манці,

А музика без язика

Їде на гіляці.

Тосі, тосі, лапці,

Підемо до бабці.

Бабця дасть пирозя,

А дідо батозя.

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Більшому - більший,

Меншому - менший,

Шур у піч!

Під час цієї забавлянки загинали пальчики по одному, а в кінці у свої руки брали обидві ручки дитини і стискали. Більша дитина уже знала, що таке піч, спостерігала, як печеться хліб, тому вона розуміла, про що йдеться.

Або ще така:

Сорока-ворона діткам кашку варила,

На порозі студила.

Тому дала, бо маленький,

Тому дала, бо гарненький,

Тому дала – воду носить,

Тому дала –гарно просить.

А тому не стало – головку зірвало.

Гай-гай, полетіла.

Кую, кую чобіток,

Подай мені молоток.

Як не дасиш молотка,

Не підкую чобітка.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.

        Під час цієї забавлянки постукували по дитячій нозі. Забавлянка промовлялася бадьорим веселим  голосом, що викликало радість і задоволення.

Їхав-їхав пан, пан

На конику сам, сам,

А за паном хлоп, хлоп

На конику гоп, гоп.

Тра-та-та, тра-та-та.

Сіла баба на кота,

Поїхала до попа.

Попа нема вдома,

Поїхав по дрова.

 

Гоп-гоп кобилка.

- Куди йдеш?

- До млинка.

-А по цо?

- По монкі.

-А на цо?

-На пальонкі.

       Під час цих забавлянок садовили дитину на коліна і підкидали її. Підстрибуючи на коліні, дитина проявляла свої емоції, раділа увазі, яку їй приділяли.

У потішках і забавлянках велике значення має ритміка. Зауважимо, що під час таких дій не було ніякого примусу. Дитинка піддавалася постукуванню по нозі чи руці добровільно. Це має і неабияке психологічне і медичне значення.

Хто не спостерігав дитячих сварок? Оскільки дітей привчали не ображатися, не тримати зла, вони без втручання дорослих вміли миритися. Ті діти ,  які  посварилися, з’єднують замком мізинці і промовляють:

Мир – миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі,

Ми дружечки красні,

Поцілуймося,

Помирімося.

І більше не сварімося.

Або ж

Битися – не билися,

Трохи посварилися.

Потім посміялися,

Друзями зосталися.

Так забавляли дітей, створюючи відповідний мікроклімат сім´ї,     .

Все це формує її як особистість, допомагає розвиватися: відбувається тренування пам'яті, мислення, уяви, уваги і мовлення.

Народні ігри

Минає час, ростуть діти. Уже самостійно починають влаштовувати цікаві ігри для себе.

"Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається", - стверджує прислів'я.

І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто бабусі і дідусі. І навіть дідусі та бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували свої забавки. Колективна творчість, напевно, породила так багато ігор.

Наші батьки ще пам'ятали всі ці ігри без книжок, але, на жаль, сучасні діти у період діджитилізації цікавішою забавкою вважають телефон або комп´ютер. Тому дуже важливо сьогодні є вивчення та поширення народних дитячих ігор, адже це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.

Граючись, дитина зосереджує увагу на якійсь дії чи предметі, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості, постійно розвиваючись, у свою чергу, полегшують виконання складніших завдань.

 «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства.

Гра формує характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела у дорослому житті.

В іграх закладена мудрість народна. Вони не лише розвивають фантазію, кмітливість, спритність, а й учать справедливості, чесності, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ.
Колись діти збиралися і гралися в різні ігри. Наші бабусі розповіли нам про такі:

Панас

У грі можуть брати участь хлопчики і дівчатка. За бажанням хтось стає Панасом. Йому зав'язують очі хусткою та рушником, виводять на середину і звертаються до нього з такими словами:

- Панас, Панас! На чому стоїш?

- На камені!

- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, але не нас!

Панас починає ловити. Кого піймає, той стає Панасом.

Подоляночка

Після довгої холодної зими діти з нетерпінням чекали тепла. Вони виводили кривий танок, «садили грушку», «сіяли мак». Тобто виконували дії, за якими спостерігали у повсякденному житті. Особливо і хлопчики і дівчатка любили «Подоляночку». Водили хоровод, а один, що стоїть, у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні. Усі повторювали їх, а тоді у центр ставав хтось інший.

Десь там, десь там подолянка була,

Десь там, десь там молоденька була.

Тут вона впала,

До землі припала.

Устань, устань, подоляночко,

Промий очки, як скляночки,

Та візьмися в боки,

Та піди у скоки.

     Піди до Дунаю,

     Бери ту, що скраю.

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується. Інколи діти міняли правила гри. Коли закінчували співати, усі розбігалися, а той, що був у колі, має наздогнати когось із учасників. Тоді той мав ставати у центр і хоровод продовжувався.

Ворота

В цю веселу українську гру гралися ще ваші дідусі й прабабусі.

Станьте в коло, міцно візміться за руки, а хтось один хай вийде на середину, бо йому бути за козачка.

Підступить козачок до котроїсь із пар у колі й питає:

• А чиї це ворота?
• Юрчикові й Богданчикові,- кажуть йому.
• Впустіть мене.
• Ні, не впустимо.

Ходить козачок від «воріт до воріт» і все проситься, щоб його впустили. Ба ні, не впускають. Тоді він з вигуком: «Бий товкачику, бий! Ворота розбий!»  як розженеться та всією вагою геп на зчеплені руки. Хто не втримав козачка, мусить наздогнати його. А хто наздогнав - сам стає козачком.

Горю-дуб

Усі стають по двоє - пара за парою. Один - "горю-дуб" - попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю
Кого схочу, спіймаю
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до "горю-дуба" і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з'єднатися. Якщо "горю-дуб" когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари - стає "горю-дубом".

Сiрий кiт

У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, "сiрого кота", - "мишi". Вони стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть "сiрий кiт". Пiд час руху вiн запитує:

- А є мишi в копицi?
- Є! - вiдповiдають "мишi".
- А не бояться кота?
- Нi!
- Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!

За цими словами "мишi" кидаються врозтiч, а "сiрий кiт" ловить їх. Спiйманий гравець стає "сiрим котом", а його попередник - "мишею".

Ще з давніх давен дитячі ігри стали до певної міри явищем художньо-драматичним. Під час гри розвивалась ціла драма без спеціально написаного сценарію та вивчення ролей.

Часто перед грою, щоб не було сварок, бо кожен хотів бути у центрі гри, водити або керувати, використовували лічилки.

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі хліб, паляниця,

Кому доведеться, той буде жмуриться.

Могли бути із використанням малозрозумілих, але ритмічних слів, наприклад:

Аки, маки, таки, паки.

З´явилися в річці раки.

Стали раки воду пити –

Ти виходь. Тобі жмурити.

 

Зайчик, зайчик-побігайчик

Виніс хліба нам окрайчик,

Виніс свіжої води.

Ой! Виходь жмуритись ти.

Висновки

        В усній народній творчості відображена багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство. У фольклорі – першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя.

Художньою вивершеністю, мудрим лаконізмом, влучністю епітетів і метафор, дотепністю чарують нас колискові пісні.

Їх не даремно виділяють в окрему групу. Вони мають чітко окреслену тематику. Вони виконуються тільки одним виконавцем – переважно матір´ю -  для одного маленького слухача - дитини. Між матір´ю і дитиною існує чуттєвий зв´язок з перших днів життя. Усю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає у невибагливі рядки і простеньку мелодію, ритмічне гойдання колиски. Монотонний тихий голос, пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину.

 Велике значення для розвитку дитини мають інші перли фольклору.

Під час гри діти не тільки розвиваються фізично, але й вчаться проявляти свої емоції, бажання, рухливість. Уміння керувати своїми емоціями допомагає дітям спілкуватися, дружити. Рухливість з дитинства є запорукою міцного здоров´я. Діти вчаться оцінювати і проявляти чесність, порядність, правдивість.

Ми живемо у досить складний час і водночас дуже цікавий час. Ламаються застарілі стереотипи, стрімко оновлюється суспільство. Дедалі частіше звертаємось до витоків нашої духовності. І ми повинні шанувати рідне слово, не цуратися свого роду, краю, любити пісні, які ще з народження співали мама і бабуся, знати звичаї та обряди предків.

 Те, чого навчили нас наші бабусі, ми будемо завжди пам’ятати і обов’язково передамо ці знання своїм дітям та онукам.

 

 

Список використаних джерел

1.  Базовий  компонент  дошкільної  освіти  в  Україні. – К.,  1998 рік

2. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. — К.: Наук. думка, 1984. — 472 с.

3.  Манжура.І.  Народні пісні в записах.  -  с.208.

4.  Матеріали мережі-інтернет  Аналіз колискових пісень.

5.  Спогади бабусь Аврамук Світлани Петрівни, Звірєвіч Тетяни Олександрівни, Кревської Ніни Степанівни, Черв’як Галини вадимівни.

6. Українська дитяча література: Хрестоматія / Упоряд.: П.В. Вовк, В.С. Савенко. — К.: Вища школа, 1976. — С 3—37.

7. Український дитячий фольклор / Вступ, ст. В.Г. Бойка. — К., 1962. — 247 с.

8. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993. — С 635—663.

9.  Усатенко Т.  Корінням  в етнос,  віттям  -  у світову  культуру. – К. Освіта. – 1996. – с.18.