Історія села Рачин Дубенського району

Про матеріал

В даній розробці розміщено матеріал про історію села Рачин Дубенського району Рівненської області

Перегляд файлу

Підготувала:

Вчитель Рачинської

гімназії

Боярчук І.М.

-2019-

План

Вступ
Географічне положення
Історія села
Топоніміка
Символи села
Відомі особистості села
Храм Казанської Божої Матері
Рачинська ЗОШ І-ІІ ступенів
Будинок культури
Висновки
Додатки

1. Вступ

Наше рідне село, найдорожча святиня,

З діда – прадіда рідна і вічна колиска,

Для усіх поколінь ти свята берегиня

В тобі – пам’ять і дух наших рідних і близьких...

Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя, неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою.

Наше село – це наша маленька рідна Батьківщина. В кожного є своя хата, стежка, яка рано чи пізно всіх веде в далекий непізнаний світ.

Село моє…

З усіх доріг вертаюся до тебе.

Є гарні в нас святі місця.

Та тут найкраще і найвище небо,

Тут люди - найрідніші у житті.

Ті, що дали життя, і що зростили,

Тут отчий дім, в якому я

Ще змалку набиралась сили.

Тут рідне все до болю, до нестями,

Тут все, що вмію і що знаю я,

Чого навчилась від своєї мами.

Люблю людей, що добрі, щирі, працьовиті.

Люблю схід сонця зустрічати тут,

Коли ще трави росами покриті,

І найдорожчу стежку у житті,

Яка вела й веде мене до школи.

На Голлівуд, Москву, а чи Париж,

Не проміняла б я ніколи.

Живи, моє село, і процвітай,

Бо люди тут живуть хороші.

Ти рідне, найдорожче всіх,

А найдорожче – це не гроші.

Дай, Боже, краю квітнути в красі,

Щоб внуки наші теж його любили,

Щоб долю тут знайшли усі

І в нім коріння глибоко пустили.

В. Борак

2. Географічне положення

Село Рачин Дубенського району знаходиться за 5 км від районного центру міста Дубно, та за 37 км від обласного – міста Рівне.

Село розташоване у межах Волино-Подільської плити і відноситься до Рівненської хвилясто-горбистої рівнини. В ландшафтному відношенні знаходиться в західній частині Правобережжя.

Ґрунтовий покрив представлений ґрунтами, характерними як для Полісся, так і для лісостепу: дерново-підзолистими, чорноземами, дерновими й сірими опідзоленими. Клімат помірно-континентальний. Характерні риси клімату: Порівняно висока вологість, невеликі коливання температури, помірно тепле літо, м'яка зима з частими відлигами.

Поселення займає територію в заплаві правого берега річки Липки, правої притоки річки Ікви.

На території села простягається мішаний ліс де представлені такі види дерев, як сосна, липа, граб, ясен, дуб, береза. На території сільської ради вирощують озимі зерна, кукурудзу, овочеві культури, коренеплоди та багато інших.

За зоогеографічним положенням територія Дубенського району лежить в межах Західно-Волинського зоогеографічного району Поліського округу бореально-лісової зоогеографічної зони.

Найбільш поширені сімейства хребетних Дубенщини, зокрема Рачина: Ведмежі, зайцеві, їжакові, кротові, білячі, боброві, полівкові, воронові, голубині, дроздові, зозулеві, вужеві, жаб'ячі, ропухові, щукові.

3. Історія

Моя земля, мій край, моя кохана сторона – мовить кожна людина про свою Батьківщину. Певне, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертає до рідного гнізда. Це Божий закон любові до роду – прароду, до місця, де ти пустив своє коріння у чисті джерела рідної землі.

У описі Луцького замку 1545 року вперше згадується село : «В Ратчине не надобно брать мита». Село засноване на території Волинського воєводства Великого князіства Литовського.

Після поділу Польщі 1793 року територія, до якої належить Рачин, відійшла до Російської імперії. Містечко знаходилось у складі Дубенського повіту Волинської губернії. В часи Першої світової війни біля Рачина проходила лінія фронту. З осені 1915 року перебувало під владою німецько-австрійських військ. В червні 1916 року захоплене російськими військами в ході Брусиловського прориву.

З 1917 року входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань, а також підписання Польщею сепаратного Ризького мирного договору село опиняється під владою Республіки Польща.

З 1919 входить до складу Вербської ґміни Дубенського повіту Волинського воєводства.

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, село захоплено сталіністами. 1940 Рачин у складі Вербського району новоутвореної Ровенської області.

В червні 1941 село було в центрі однієї з найбільших танкових битв в історії — Дубно—Луцьк—Броди. 16 березня 1944 року село захоплено Червоною Армією.

З 24 серпня 1991 село входить до складу незалежної України.

«Збережемо пам'ять про подвиг».

Історія війни зі спогадів односельчанина.

Ідуть у забуття усі 1418 днів і ночей Великої Вітчизняної війни. З кожним днем зменшується кількість її учасників і свідків. Але повинна залишатись історична пам'ять нащадків про тих, хто в ті роки своїм життям захистив Вітчизну від німецько-фашистських загарбників.

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина здійснила напад на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Українські землі знову стали ареною великої битви, руйнувань, жертв і страждань. Німецька окупація принесла українцям принизливі тілесні покарання, масові страти, фізичний та моральний терор, повне безправ’я людей, рабські умови праці та насильницьку відправку молоді до Німеччини.

Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому...
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом...
І мама мовчазно-бліді, мов стіна...
І тато поволеньки кажуть: «Війна...»

От так і розпочалась війна для жителя нашого рідного села Рачин – Будніка Станіслава Йосиповича.

Буднік Станіслав Йосипович народився в м. Краснославі. Виховувався в глибоко віруючій родині, яка згодом переїхала до Рачина і ростила там своїх дітей. У дитинстві Станіслав важко працював, потрібно було заробляти на хліб . В 1941 році разом з татом потрапив до німецького табору, де пробули 4,5 місяці, а в 1944р. його взяли до армії.

– Нас відразу забрали на фронт… на Віслу – розповідає Станіслав Йосипович. В Сандомирі перейшли Віслу і там були до січня. А далі на Краків. Його взяли за 4 години і відразу відправились на Познань, звідти були направлені на взяття оборони околиці селища біля р. Нейсе і через деякий час дістались до берегів р. Ельби у Німеччині. Таким чином опинились у Берліні. Вже 2 травня о 4 ранку берлінський гарнізон капітулював. Після Німеччини були відправлені до Вени, а звідти і потрапив до Рачина. Особливим днем у житті є 9 травня – каже Станіслав Йосипович, адже він раз у раз нагадував про ту блискавичну перемогу.

Пройшло з того часу багато років, а події тих днів назавжди залишаються у пам'яті ветерана.

Ми повернулися не всі…

Афганська війна в житті жителя с. Рачин

Афганська війна ... Незважаючи на те, що увага світової спільноти більшою мірою звернено до інших регіональних збройних конфліктів,афганська проблема досі залишається однією з найбільш гострих у всьому світі. Конфлікти на території колишньої Югославії, Ірландії, зіткнення на національному грунті в колишньому СРСР, в порівнянні з якими війна в Афганістані викликає менший інтерес, через те, що вони виникли на території Європейського континенту або через те, що в їх якнайшвидшому врегулюванні дуже зацікавлені США, інші провідні держави або навіть весь світ в цілому.

Війна в Афганістані забрала тисячі життів кращих радянських солдатів, які віддано служили ідеалам зрадившої їх Батьківщини, але є й ті, які вижили, які перенесли ті страшні роки жорстокої війни. Один з тих, хто повернувся живим є Горнійчук Сергій Анатолійович 1963 р.н., мешканець села Рачин, що ріс у атмосфері любові, піклування членів сім'ї одне про одного. Але 19 серпня 1982 року біда постукала у двері родини і забрала в далекий Афган дорогого сина Сергія.

Афганистан – страна ты гор и черных скал,
Афганистан – ну разве я туда желал?
Звучит приказ, повестка на руки пришла,
И мне осталось лишь отправиться туда…

Всім відома пісня переплела життя юного солдата.

До армії забрали їх спеціальним набором, пересильним пунктом стало місто Здолбунів. Потім повезли у місто Ізяслав Хмельницької області, переодягнули у форму і посадили у поїзд в якому було 18 вагонів. Через деякий час прибули в м. Мари Туркменської СРСР звідти на тижневі навчання в м. Термес Узбекистанської СРСР.

24 грудня 1982 року….ця дата назавжди закарбувалась в пам'яті солдата. Літаком ТУ-154 нас відправили в саме пекло, м Кабул. Там і розпочалась служба, яка тривала 2 роки і 3 дні.

Всюди обстріли, які було чути і в день, і вночі. Одного разу до табору, де ми жили підійшли ворожі війська моджахедів, які без упину стріляли всіх, хто попадався на їх шляху та багатьох забрали у полон, яких ми, нажаль, більш ніколи не бачили. Ще пам'ятаю коли підірвали сусідній табір радянської армії. Ми приїхали на те місце і з острахом дивились на розчленовані тіла побратимів. Страх огортав нас увесь час. Лише молитва до Бога тихої ночі допомагала зібратись з силами. Бували дні, що і не спали і навіть не їли. - З їжею були проблеми – розповідає Сергій Анатолійович, - а вода взагалі розкіш. Дуже запам'ятався гірський серпантин, який тягнувся догори на 3 км 600 м над рівнем моря. Дорога була небезпечною, ті, хто не добре керував автомобілем злітав у прірву. – Я на своєму КАМАЗі 5410 такі маневри викручував, що зараз точно не повторю, - каже герой. За весь час дуже не вистачало підтримки близьких, та поруч зі мною був дуже хороший побратим – Володимир Петругін. Саме з ним ти пройшли « і вогонь, і воду».

Вже 26 років минули після подій в Афганістані, але нічні кошмари ще досі не дають спокійно спати, та й сивина оповила чоло. Мабуть до кінця своїх днів Сергій Анатолійович буде пам'ятати ті страшні події, що забрали життя тисячі його побратимів і не без сліду залишились у його житті.

І знову смуток в моїй рідній Україні.

Інтерв'ю з учасником АТО.

І гірко плаче нині Україна
Синів своїх втрачає вже не раз
Лишилася від неї лиш руїна
Зуміли виконати путіна наказ

Герої наші легко не відступлять
Свободу нашу їм не продадуть
І хай щоночі по них гради луплять
І клаптик землі їм не віддадуть

Вони боронять нашу Батьківщину
Патріотизму в них хоч відбавляй
Єднаймось всі в одну родину
І хай москаль залише вже наш край!

Події останніх місяців стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною. Вона, можливо, так і увійде в історію як Вітчизняна війна чотирнадцятого року. Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність.

«Вітчизняна» вона тому, що на захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою всіх і кожного. Битва за Україну, за Незалежність повинна завершитись для нас успішно – завдяки загальнонаціональній солідарності, помноженій на мужність та героїзм наших воїнів»

На Схід пішов ,ти, воювати
Свободу Україні здобувати
Щоб була вільною держава
Щоб доля була не кривава
Щоб були всі в нашій країні
Самостійні,незалежні,вільні...
Я хочу щоб закінчилась війна
Щоб був лиш спокій у країні
Щоб всюди панувала доброта
І з гордістю сказали-Слава Україні

Ці слова ми присвячуємо мужньому хлопцеві нашого села,що обороняє наш спокій там, на Сході, протягом 9 місяців. Наш ГЕРОЙ – Міткевич Олег Михайлович, який народився 4 серпня 1994 року у селі Рачин Дубенського району. Вчителі школи розповідають, що він завжди був дуже хорошим, справедливим і розсудливим учнем. Мабуть тому і відправився захищати нашу країну.

Говорити про ці нелегкі дні для України Олег не дуже хоче, адже рана ще зовсім жива і довго нагадуватиме про події на Донеччині і Луганщині. Юний хлопчина побував в обох областях і тримав оборону населених пунктів Східної України.

Найстрашніше було в Луганському аеропорту і в місті Щастя обороняючи Луганську ТЕС.

Було це пізно ввечері, - розповідає Олег, сильний гуркіт не сповіщав нічого доброго, розпочався черговий обстріл. Ще ніч ніколи не була такою довгою як там, в окопі. Не страшно було в ті хвилини помирати, страшніше було бачити хлопців, які відійшли у вічність, яким ти вже нічим не зможеш допомогти. При обороні Луганської ТЕС здружились з батальйоном «Азов», підтримували і підстраховували один одного як могли. Та не все було таким безхмарним. Сепаратисти наступали в самі неочікувані моменти…
Був обід, до нас приїхали волонтери і ми саме стояли біля машини з продуктами, які були передані небайдужими людьми.. Коли прилетів ворожий снаряд помітили тоді,коли двоє хлопців падали на землю. Осколки порозлітались по всій території і попали в ногу третьому, який стояв поруч зі мною. Нажаль ніхто з них не вижив, але вони героїчно загинули обороняючи нашу батьківщину.
Часом на обличчях військових з'являлась посмішка і були моменти коли ми раділи. – Одного дня вдалось спіймати сепаратиста – каже Олег, він відразу розповів чому тут і звідки прибув, мабуть злякався нас.

День, який запам'ятався – день від'їзду!Не хотілось залишати побратимів, але так кортіло побачити рідних, з якими був у розлуці довгих 4 місяці.

Лебідко моя, я скоро вернуся,
Неначе у перше тебе обійму.
Я з ворогом лютим за правду борюся,
І тільки тобою зараз живу.

Кохана моя, ти не плач, не журися!
Мене береже молитва свята.
Ти вір в перемогу й за мене молися,
Молися, кохана моя золота!

Не плач, я благаю, бо серденько рветься.
Твій біль відчуваю, але не боюсь.
Все скоро закінчиться — спокій вернеться,
І я, моя мила, до тебе вернусь.

4. Топоніміка

В моєму рідному селі і по за його межами є багато мальовничих куточків, які милують око кожного хто приїжджає до нього.

В кожному населеному пункті є місця які шануються всіма жителями і про які розповідають різні цікаві історії та легенди. Дуже часто такі розповіді можна почути від старожилів. Деякі люди навіть не здогадуються про походження назви свого місце - проживання. Тому в моїй роботі я досліджувала топонімічні особливості свого населеного пункту.

Перша засвідчена назва – Ратчин, вона достовірна. У ній приховане ім'я людини Ратко, яке належало слузі Луцького замку. Назва Ратчин формувалося через приєднання «ин» до основи імені «Ратк», зі зміною «к» на «ч».

Діюча назва Рачин розвинулась з Ратчин внаслідок спрощення, типового для української мови.

Народні пояснення мають свої сторони опису назви села. Одна з легенд твердить, що назва села пов'язана зі словом «рать», тобто військо, тут відбувалась ратна, тобто битва. Друга з версій твердить, що назва пов'язана з річкою Липкою (Рачою, як ще її називали0 а точніше з раками, яких у ній ловили.

5. Символи села

Герб Прапор

Гімн Рачина

Сл. М.В. Ковриги

Муз. О.І. Кривенчука

Село моє замріяне вечірнє,

Роки твої ховаються в імлі.

Наш Рачине, село ти наше рідне,

Для нас ти найдорожче на землі.

Наш Рачине, село ти наше рідне,

Для нас ти найдорожче на землі.

Живуть тут щирі, працьовиті люди,

Трудом своїм звеличують тебе.

Ведуть про тебе розповідь повсюдну,

Хвалу тобі возносять до небес.

Наш Рачине, село ти наше рідне,

Хвалу тобі возносять до небес.

Чужинців орди і полки Богдана

Курний повз тебе турували шлях,

А ти жило, боролось, розквітало

І віримо, ти житимеш в віках!

Наш Рачине, село ти наше рідне,

І віримо, ти житимеш в віках!

Живи і квітни, Рачине, наш рідний

Ми віримо ти житимеш в віках!

6. Відомі особистості села

1. Ярош Богдан Олексійович

2. Адамовський Микола Григорович

3. Федорчук Юрій

4. Міськевич Степан Володимирович

5.Лампека Микола Геронтійович

6.Борак Валентина Геронтівна

7.Буднік Станіслав Йосипович

8. Горнійчук Сергій Анатолійович

«Талант дарований Богом»

Мудреці споконвіків стверджували, що камінь живий: варто лише прислухатися до ритму його серця і оживе образ, що розповість про край, якому він належить. Майже кожного дня до цього ритму прислухається член Національної спілки художників України, доцент кафедри графічного дизайну Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Микола Геронтієвич Лампека, уродженець с.Рачин.

На мальовничій вулиці в селі Рачин у сім`ї Віри та Геронтія Лампеки 26 грудня 1954 р. народився старший синочок Миколка. З дитинства був хлопчиком талановитим та допитливим. Всю красу краєвидів свого села передавав на аркуш паперу різнобарв’ям кольорів та відтінків. Як наслідок, після закінчення сільської школи вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, який успішно закінчив у 1982р.

Ось уже багато років Микола Геронтійович та його сім`я мешкають у Києві. Талант нашого земляка давно минув кордони української держави, що викликає неймовірну гордість за досягнення Миколи Лампеки. Щирості та безкорисливості Миколи Геронтійовича можна тільки повчитися, адже його вироби у вигляді подарунків є у всіх друзів та родичів в Рачині і не тільки.

Свій талант Микола Геронтійович передав синам Іванові та Романові, які теж вміють бачити прекрасне в простих речах.

В основному Микола Лампека працює в галузі художньої кераміки, зокрема у порцеляні та скульптурі.

Цьогоріч в Миколаєві літо відзначилось не тільки спекотною погодою,але й мистецькою подією:з 3 по 15 серпня 11 скульпторів з усієї України робили свої твори для нашого міста.

Палюче сонце вносило неабиякі корективи в творчу роботу митців. В обідню пору неможливо було доторкнутися до каменя,тому як правило працювала з досвітку до поки було видно. Цього року багато з майстрів вирішили здивувати миколаївську малечу. Пан Микола Лампека з Києва з дитинства захоплювася Котигорошком ,та й не одне покоління хлопчаків мріяло побороти зло. І нарешті в нашому парку буде гарний український герой і нагадуватиме нам про доброго ,лагідного і роботящого Миколу Лампеку, який став для нас всіх близьким через свою минулорічну роботу”На камені ноги мию”.

Своїми досягненнями пан Микола увійшов до книгозбірки «200 відомих людей України».

Ось невеликий перелік нагород та виставок нашого відомого земляка:

Відзнаки:

2006 – Знак «Відмінник освіти України»

2008 – Грамота Академії педагогічних наук України

2008 – Орден «Іллі Муромця ІІ ступеня»

2010 – Грамота Міністерства освіти і науки України НАКККІМ

2011 – Почесна Грамота Міністерства освіти і науки України НАКККІМ

2013 – Премія ім. Катерини Білокур

Основні виставки:

2001 – Художня виставка «Різдвяний салон», Будинок художника, Київ

2002 – Художня виставка «Різдвяна», Будинок художника, Київ

2004 – Художня виставка «Великдень», Івано-Франківськ

2004 – Виставка «Духовність у сучасному світі», Наукова бібліотека ім. В. Вернадського, Київ

2007 – Звітна виставка викладачів та студентів КДІДПМД ім. М. Бойчука, Будинок художника, Київ

2009 – Всеукраїнська різдвяна виставка до 100-річчя Марії Примаченко, Київ

2010 – Виставка членів секції декоративно-прикладного мистецтва КОНСХУ, галерея «Мистець»

2011 – Виставка членів секції декоративно-прикладного мистецтва КОНСХУ, галерея «Мистець»

2012 – Виставка декоративно-прикладного мистецтва, галерея «Хлібна», Київ

2012 – Виставка декоративно-прикладного мистецтва, Чернігів

2013 – Виставка студентів та викладачів НАКККіМ, галерея «Печерська»

2013 – Виставка претендентів на здобуття премії ім. Катерини Білокур

2013 – Виставка членів секції декоративно-прикладного мистецтва КОНСХУ, галерея «Мистець»

2014 – Звітна виставка викладачів КДІДПМД ім. М. Бойчука, Центр української культури та мистецтва, Київ

2014 – Виставка членів секції декоративно-прикладного мистецтва КОНСХУ, галерея «Мистець»

Місцезнаходження творів:

Україна: Іллічівськ – Музей фарфору, Київ – Національний музей народного декоративного мистецтва.

Приватні колекції в Україні, Канаді, Польщі.

Монументальна скульптура знаходиться у Києві та Харкові (Україна), Усть-Каменогорську (Казахстан), Ізмірі (Туреччині).

Всі рачинці хочуть побажати нашому землюку Миколі Геронтійовичу Лампеці міцного здоров’я та невичерпного натхнення. А ще дуже хотілося, щоб жителі нашого села теж мали можливість торкнутися прекрасного очима відомого художника, а саме – побачити його персональну виставку у нашому селі!

7. Храм Казанської Божої Матері

У 1858 році на кошти княгині Ядвіги Любомирської в селі була збудована дерев'яна церкваз дзвіницею на честь Казанської Ікони Божої Матері. В період Першої Світової війни Казанський храм був зруйнований вогнем артилерії.

У роки Другої Світової війни село було окуповане німцями, період окупації – з 24 червня 1941 року по 9 лютого 1944 року.

31 серпня 2014 року у селі Рачин Дубенського району жителями було проведено опитування серед місцевої громади стосовно їх переходу з Московського Патріархату до Київського.

В опитуванні брало участь все село. З них 823 особи проголосували за перехід парафії в юрисдикцію Київського Патріархату, 15 – проти, решта – не голосували.

На підставі рішення про перехід громади на честь Казанської ікони Богородиці с. Рачин Дубенського благочиння УПЦ МП в юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату, а також на їх прохання, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон прийняв зазначену парафію до складу Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату та видав указ про призначення настоятелем парафії протоієрея Володимира Стиньо.

З 2014 року при церкві діє Неділюна школа, яку проводить матушка ….Стиньо. Діти беруть участь у концертах, що організовуються на релігійні свята, відвідують храм, та їздять на екскурсії.

У серпні 2015 року до церкви Хресним ходом принесли Чудотворну ікону Марії-Магдалини, що своєю присутністю зібрала на Богослуженні сотні вірян села.

8. Рачинська ЗОШ І-ІІ ступенів

Затишна атмосфера навчального закладу спонукає своїх вихованців до творчості, відкриттів, постійного пошуку нового, розуміння того, що можна отримувати радість від знань, які дозволять стати конкурентноспроможними. Тому учні успішно засвоюють навчальні програми, беруть активну участь у предметних олімпіадах, різноманітних конкурсах і змаганнях. Визначальною рисою школи є психологічний комфорт, доцільність, відлагодженість і організованість шкільного життя, прагнення вчителів навчити своїх вихованців самостійності, здатності приймати рішення, відповідати за свої вчинки. Колективу школи вдалося створити найголовніше – поєднати зусилля тих, хто навчає, і тих, хто вчиться, в єдиному прагненні перетворити рідну школу на острівець великих радощів для всіх її мешканців. Педагогічний колектив об’єднує високопрофесійних фахівців. Усім їм притаманне творче завзяття, неординарність, ініціативність, висока педагогічна культура, любов до професії.

Далекий 1951 рік… Саме тоді розпочалось будівництво Рачинської восьмирічної школи, навчання в якій розпочалось у 1954 році. У школі навчались учні,які тепер займають високі посади не тільки на теренах області, а й України і навіть за кордоном.

Директори школи:

1. Лампека Дмитро Миколайович

2. Бондар Петро Павлович

3.Войтюк Марія Максимівна

4. Коробко Ольга Лук'янівна

5. Ткачук Микола Олександрович

6. Ткачук Олександр Миколайович

На даний час у школі навчається 140 учнів. При школі діє багато гуртків музичного, літературного, мовного, фізкультурного та туристичного напрямків, які учні відвідують з задоволенням і отримують нагороди обласного рівня в результаті участі в конкурсах та змаганнях.

В 2015 році у школі було створено музей «Бабусина світлиця» в якому зібрано речові пам'ятки минулого села.

9. Будинок культури

Кожне село є частинкою держави. Держава, як квітка, що не існує без пелюсток, а пелюстки – населенні пункти «трудівничими бджілками». Тому і пелюстка має свою основу і без якої не існує сама. А основою кожного села, а особливо творчого села Рачин є її культурницьке життя. Центральне місце в ньому займає будинок культури, він є невід'ємною частинкою ансамблю сільського життя.

У 1963 році село поповнилось ще однією будівлею– клубом, а нині будиноком культури. Кожен день з різних куточків села сюди збігаються маленькі творчі діти, які під дбайливим керівництвом працівників клубу радують жителів села різноманітною творчою діяльністю.За період існування тут працювало багато жителів села, які трудились і трудяться на благо їх мешканців.

Директори будинку культури:

Антонов Микола Антонович
Антонова Любов Миколаївна
Подворна Алла Миколаївна
Грабар Алла Михайлівна

Завдяки цим людям та іншим працівникам будинку культури жителі села мають змогу відпочити душею на різних творчих заходах.

10. Висновки

Так швидко плине час… Змінюється все: люди, природа, історія. Соціальне становище впливає на думки, настрої, поведінку людей, і вони стають жорсткими, не люблять і не шанують рідний край. Та хіба ми можемо забути, що Україна – наша рідна земля, яка має чим гордитися.

В ході історичного розвитку, село є активним учасником багатьох історичних подій, Воно стає частиною територій австрійської, польської та радянської окупацій, лінією фронтів Першої та Другої Світових війн. Такими короткими штрихами можна представити історичний шлях села. Вони скупі і сухі, бо позбавлені того емоційного шарму, який притаманний спогадам людей - безпосередніх учасників певних подій. Вважаю, що кожна рачинська родина повинна завести як своєрідне доповнення до цієї роботи, свій родинний літопис. Я переконана, що у такому випадку вже через 10 років можна було б видати велику книгу "Хроніка села Рачин", яка стала б великим внеском в культурну скарбницю України XXI ст.