Історія створення і заселення, геологічна будова, рельєф, корисні копалини Херсонської області

Про матеріал

Довідник для учнів 8-го класу про Історію створення і заселення, геологічну будовау, рельєф, корисні копалини Херсонської області

Перегляд файлу

Кадр

Зміст

Історична довідка

Херсонська область

Геологічна будова Херсонської області

Рельєф Херсонської області..............10

Корисні копалини

Охорона природи

Джерела:............................20

Історична довідка

Перші поселення на території теперішньої області з'явилися ще за часів пізнього палеоліту. У VII-ІІІ ст. до н. е. херсонські степи входили до Скіфської держави. У середні віки у степах Херсонщини панували кочові народи: печеніги, половці, татари.

У XVI ст. ці землі починають відвойовувати й заселяти козаки, які здійснювали численні походи проти турків і татар. У 1709-1734 рр. на нижньому Дніпрі існували Кам'янська (біля с. Новокаїри), а згодом Олешківська (біля м. Цюрупинська) Січі. Місто Херсон виникло після закінчення російсько-турецької війни в 1778 р на місці невеликого військового форту. В 1783 р. зі стапелів Херсонської верфі зійшов перший фрегат. У ХІХ ст. починається землеробська колонізація південноукраїнських степів. Окрім українців на Херсонщину прибувають переселенці з інших регіонів Російської імперії та іноземці. У ті часи більша частина сучасної Херсонщини входила до Таврійської губернії з центром у Сімферополі, а Херсонська губернія лежала на захід від Дніпра. За радянських часів більша частина цих земель була включена до Миколаївської області, і лише у повоєнні роки утворено сучасну Херсонську область на землях, вилучених у Миколаївської та Запорізької областей.

Херсонська область

Область утворена 30 березня 1944 року. Площа – 28,5 тис. кв. км (4,7% території України). Населення 1161,4 тис. чоловік (на 1.01.2003 року) Адміністративно розділена на 18 районів, нараховує 3 міста обласного і 6 міст районного підпорядкування, 30 селищ міського типу, 658 сільських населених пунктів. Обласний центр – місто Херсон з населенням 352 тис. чоловік на 1.01.03 року має 3 міських райони: Дніпровський, Комсомольський,Суворівський. Великі міста: Херсон, Цюрупинськ, Гола Пристань, Нова Каховка, Каховка, Берислав, Генічеськ, Скадовськ, Таврійськ. Область розміщена у степовій зоні Східно-Європейської рівнини в нижній течії Дніпра. З заходу на схід територія області простягається на 258 км, з півдня на північ майже на 180 км. Крайніми пунктами Херсонської області є: на півночі село Федорівка, Високопільського району, на півдні — залізнична станція Сиваш (півострів Чонгар) Генічеського району, на заході — мис Середній на півострові Ягорлицький Кут в Голопристанському районі і на сході село Новий Азов Генічеського району. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем). На території області протікає 19 річок. Найбільші з яких: Дніпро — довжиною 178 км, Інгулець — довжиною 180 км. Максимальна висота над рівнем моря — 101 м, біля села Ушкалка, Верхньорогачицького району, мінімальна — мінус 0,4 м, на ділянках узбережжя Сиваша. На території Херсонщини знаходиться найбільша в Європі пустеля.

Геологічна будова Херсонської області

Територія Херсонської області відрізняється досить простою геологічною будовою. Геологічна будова півдня України добре вивчена. Причорноморська западина розміщена на півдні Російської кристалічної платформи, в основі якої залягають докембрійські породи Українського щита. Поверхня кристалічного фундаменту похила з півночі на південь, загальне падіння поверхні складає 20 - 40 м на 1 км, перепад абсолютних глибин занурення значний, від 100 до 1 000 м. В цьому ж напрямку відбувається збільшення потужності відкладів, що залягають на кристалічному фундаменті, і відмічається ясно виражений нахил сучасної поверхні. По маршруту м. Миколаєва виявлений поперечний виступ кристалічного фундаменту, що ділить Причорноморську низовину на західну та східну частини, які відрізняються за геологічною будовою та рельєфом. Східна частина характеризується більш потужними мезо-кайнозойськими відкладами. При цьому безпосередньо на кристалічному фундаменті залягають крейдяні відклади [10].

В будові поверхні Бузько-Дніпровської області в цілому приймають участь відклади неогену та антропогену. Із неогенових відкладів вище місцевого базису ерозії залягають утворення сарматського, меотичного і понтичного ярусів. Сарматський ярус в придніпровській частині області представлений вапняками та глинами, західніше річки Інгулець - глинами з прошарками вапняку та мергелю. Меотичний ярус утворений вапняками та мергелями в межиріччі Дніпро - Інгулець, на захід від Інгульця вапняки заміщуються мергелями, глинами і навіть пісками. Понтичний ярус в північно-східній частині складений оолітовими вапняками (нижній горизонт) і жовто-бурими та червоно-бурими черепашковими каверкозними вапняками; в південно-західній частині понтичний ярус характеризується складним перешаруванням вапняків та глин.

Неоднорідність літологічного складу відкладів неогену зумовлює різноманітність будови схилів долин і балок. Оголення вапняків часто утворюють карнизи і демутаційні тераси.

Перекриті понтичні вапняки червоно-бурими глинами, на яких залягають антропогенові відклади. Останні представлені лесами з 2-3-ма горизонтами викопних ґрунтів. Потужність лесових відкладів 20-30 м.

В будові долин річок приймають участь піщані алювіальні відклади і піщані лесовидні суглинки. На схилах долин і балок розповсюджені делювіальні лесовидні суглинки зі значним вмістом вапнякових порід неогену.

Геологічна будова. Кристалічний фундамент складений плагіоклазовим гнейсами і гранітами пізньопротеро-

зойського віку. Осадовий чохол включає в себе мезозойські та кайнозойські відклади. Мезозойські представлені: верхньокрейдовими пісковиками і вапняками. Кайнозойські відклади представлені палеогеновими, неогеновими і четвертинними відкладами. Палеогенові відклади включають в себе карбонатні породи палеоцена, нижнього і середнього еоцена і глинисто-карбонатні породи верхнього еоцена. Неогенові відклади представлені міоценовими глинами, пісками, мергелями, вапняками, пісковиками та пліоценовими глинами і пісками. Четвертинні відклади розповсюджені майже на всій території району.

Еолово-делювіальні глини, суглинки важкі, середні і легкі покривають правий берег р. Дніпро. Алювіально-делювіальні кварцові, вапнякові, мулисті піски розповсюджені в днищах крупних балок. Алювіальні мули, кварцеві, дрібно- і тонкозернисті мулисті піски, темно-сірі глини, торф розповсюджені в заплаві р. Дніпро. Оглеєні суглинки покривають територію подів.

Рельєф Херсонської області

Рельєф території, в межах якої розташована Херсонська область, склався під впливом ендогенних і екзогенних факторів. У загальному плані область – дрібногорбиста рівнина, характер розчленування якої обумовлений геологічною будовою і тектонікою. Між геоструктурою і рельєфом на всій території області існує прямий зв’язок. Особливістю геоморфологічної будови Херсонської області є і те, що вона повністю розташована в межах самого низького геоморфологічного рівня України – Причорноморського, переважні висоти якого 50-60 м. над рівнем моря.

Широкі межиріччя є майже плоскими рівнинами без великих коливань відносних висот. Територія області має загальний ухил з північного заходу на південний схід. Середня абсолютна висота території області складає 46 м, максимальна амплітуда висот 101,4 м.

Для правобережжя області характерні балки, для лівобережжя – неглибокі замкнуті зниження (поди).

Нижньодніпровські піски, які складені із семи піщаних арен,розташовані між Каховкою і Кінбурнською косою, займають близько 200 тис. гектарів. Вздовж морського узбережжя є піщані острови, півострови й коси, найбільшими з яких є Джарилгацький острів, півострів Єгорлицький Кут, Тендрівська коса. В сушу врізаються Дніпровський лиман і Тендрівська, Каржинська, Каланчацька, Перекопська та інші затоки. Найбільш почленоване узбережжя затоки Сиваш.

У рельєфі Херсонської області виділяють п’ять складових частин: Бузько-Дніпровська, Токмацька, Асканійсько- Мелітопольська, Нижньодніпровська рівнини і Присивашська низовина.

абсолютні позначки висот і слабкий ухил на південь до узбережжя Чорного моря. Найвищі гіпсометричні позначки 90-100 мвідзначаються на лівобережжі Дніпра. У долині Інгульця

гіпсографічною виділяється широка заплава і три надзаплавні тераси. У місцях виходів корінних порід форма схилів складна, має вигляд уступів.

Токмацька слабо-нахилена лесова рівнина(2) займає лівобережну південну частину Херсонської області. Її південним кордоном є слабо-виражений уступ по лінії Каховка – Іванівка до Асканійське-Мелітопольської терасовою рівнини. У геологічно-тектонічному відношенні вона розташована на південному схилі Українського кристалічного щита до Причорноморської западини, де поверхню фундаменту поступово знижується.

Бузько-Дніпровська лесова рівнина (1) займає всю правобережну частину Херсонської області і вузьку смугу на лівому березі Дніпра вздовж Каховського водосховища. Вона має найбільші абсолютні позначки висот і слабкий ухил на південь до узбережжя Чорного моря. Найвищі гіпсометричні позначки 90-100 мвідзначаються на лівобережжі Дніпра. У долині Інгульця гіпсографічною виділяється широка заплава і три надзаплавні

тераси. У місцях виходів корінних порід форма схилів складна, має вигляд уступів.

На узбережжі Дніпро-Бузького лиману розташові три групи балок, які відрізняються за віком та очевидно знаходяться на різних етапах розвитку. Найбільші старі балки (Томина та Широка балка) мають широкі та пологі(до 15°) схили. Ці балки дуже антропогенно-трансформовані, в пониззі їх розташовані однойменні села, а інша частина балок майже повністю розорана. Середні за віком балки (Софіївська, або Червона та Олександрівська) мають доволі круті схили (значна частина їх має крутизну 20°–40°), але вони досить плавно переходять від плакору до днищаі достатньо стабілізовані. Третя група – чотири найбільш молоді балки розташовані на піднятій над рівнем моря частині території в околицях сіл Широка Балка та Станіслав.Яри досить короткі (до 1 км завдовжки), практично усі схили мають крутизну понад 40°, а у верхній частині балок вони обривисті і значно крутіші, нерідко прямовисні – 80–90°.

Через круті обривисті схили яри мають вигляд вузьких каньйонів, з 10–30 метровими лесовими стінками.

Корисні копалини

З корисних копалин найбільш поширені вапняки, черепашники, глини, піски, солі Сиваша, ропа, лікувальні грязі. Є торф, газ, боксити. Клімат – помірно-континентальний з м'якою малосніжною зимою (-3°, -5° у січні) та жарким посушливим літом (+21,5°, +23,5° у липні). Річна кількість опадів незначна (300-410 мм на рік). З періодичністю 2-3 роки весною і восени бувають посухи та суховії. Річок довжиною понад 10 км всього 6. Головна річка – Дніпро (нижня течія) з притокою Інгульцем. Поблизу гирла Дніпро поділяється на рукави і утворює Дніпровські плавні. В долинах річок є невеликі ставки, озера, на Дніпрі – Каховське водосховище. У південній частині області прокладено канали: Північнокримський, Каховський та Краснознам'янський.

Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи південні малогумусні і слабогумусні, які змінюються чорноземами південними солонцюватими, а південніше – каштановими солонцюватими ґрунтами. Для області характерні лучно-чорноземні і дернові осолоділі глейові ґрунти, а також солоді подів. На Олешківських пісках ґрунти дернові та глинисто-піщані в комплексі з слабогумусованими пісками і чорноземними піщаними ґрунтами, що утворюють кучугури. У плавнях Дніпра – торфово-болотні, у заплаві Інгульця – лучні ґрунти. На піщаних островах і косах – глинисто-піщані та супіщані ґрунти. Природні степи збереглися лише в долинах річок і на схилах балок. Степи вкриті типчаково-ковиловим різнотрав'ям, у заплавах і подах – луки.

Охорона природи

Нижньодніпровські піски засаджені соснами, садами, виноградниками. На піщаних аренах – дубові і березові гайки, ксерофітні злаки. Тваринний світ різноманітний: ссавців – до 70 видів, птахів – близько 300, земноводних – 8, плазунів – 11, риб – 182.

Несприятливі природні та природно-антропогенні явища: ерозія, засолення ґрунтів, зсуви, дефляція, замулювання водойм, абразія берегів водосховища. Меліорації: створення полезахисних, водоохоронних і протиерозійних лісосмуг, залісення пісків, поліпшення луків. У Херсонській області 73 території та об'єкти природно-заповідного фонду, серед яких державного значення: 2 біосферні заповідники, Національний природний парк, 5 заказників, дендрологічний парк, 10 заповідних урочищ.

Джерела:

1. Верменич Я. Херсонська область / Я. Верменич. – Київ: Наукова думка, 2013. – 380 с. – (Інститут історії України НАН України).

2. Палієнко В. П. Сучасна динаміка рельєфу України : Моногр. / В. П. Палієнко, А. В. Матошко, М. Є. Барщевський, Р. О. Спиця, Б. О. Вахрушев; Ін-т географії НАН України. – К. : Наук. думка, 2005. – 268 c.

3. Природа Херсонської області. Фізико-географічний нарис/ [Відп. ред. М.Ф. Бойко]. – Київ: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

4. Рельєф України. Навчальний посібник [Текст] / [Б.О.Вахрушев, І.П.Ковальчук, О.О.Комлєв, Я.С.Кравчук, Е.Т.Палієнко, Г.І.Рудько, В.В.Стецюк]; За загальною редакцією В.В.Стецюка. – К.: Видавничий дім «Слово», 2010. – 688 с

Інтернет ресурс

1.https://uk.wikipedia.org/wiki/Геморфологічна_будова_України

2 https://uk.wikipedia.org/wiki/Рельєф_України

3 uk.wikipedia.org › wiki › Геморфологічна_б