Факторами, які сприяли «італійському економічному диву», стали: значні капіталовкладення у ключові галузі виробництва, які дозволили провести модернізацію промисловості; американська фінансова підтримка та допомога за «планом Маршалла»;збереження методів державного регулювання економіки; розробка нових родовищ нафти і метану; успіхи НТР;
6. вступ Італії в 1957 р. до ЄЕС та участь країни в європейській економічній інтеграції (у 1961 та 1962 роках Італія отримала від Європейського інвестиційного банку 13 млрд. доларів, призначених на інвестиції); 7. наявність величезного резерву робочих рук (кількість зайнятих у сільському господарстві зменшилася з 39,6% на початку 50-х до 27% на початку 60-х років).
Слід мати на увазі, що державне втручання у приватний сектор мало суто економічний характер, було спрямоване на підтримку всіх секторів народного господарства. Післявоєнні економічні труднощі зумовили швидке впровадження системи державно-монополістичного капіталізму (ДМК), яка в Італії, зокрема, проявилася також в існуванні гігантських державних об'єднань, таких як Інститут промислової реконструкції та Національне управління рідкого палива.
За 1953 - 1962 рр. загальний обсяг промислового виробництва Італії зріс утричі (щорічне зростання складало близько 10%). Якщо прийняти продукцію 1958 р. за 100%, то для 1961 р. отримаємо показник 142, в 1962 р. - 156, а в 1963 р, - 170. Особливо швидкими темпами розвивалися металургія, хімічна та автомобілебудівна галузі.
За аграрною реформою передбачалося вилучення близько 720 тис. га землі у великих власників та її продаж із відтермінуванням на 30 років. Хоча на кінець 50-х років великі латифундії на Півдні були ліквідовані, проблеми малоземелля селян та сільськогосподарського безробіття залишилися нерозв'язаними. Загалом до 1960 р. із реформи скористалися близько 110 тис. родин, із яких майже половину становили сільськогосподарські робітники.
У прийнятому наприкінці 1959 р. «Зеленому плані»(Piano Verde) вже не йшлося про поділ землі, про зміцнення існуючих господарств через субсидіювання сільськогосподарських робітників і протекціоністську систему щодо цін на продукти сільського господарства. + Це привело до незначного (3% в рік) підвищення виробництва сільськогосподарської продукції при одночасному зростанні цін на неї. - Але процес «втечі зі села» припинити не вдалося.
З метою фінансування індустріалізації Півдня країни у серпні 1950 р. засновано державний фонд - так звана Каса Півдня (Cassa del Mezzogiorno), створено кредитні установи для цієї частини Італії. Опрацювання генерального плану Каси Півдня та загальне керівництво її роботою здійснювалося Комітетом міністрів з проблем Півдня. Внаслідок проведеної політики за 40 років Південь країни перетворився з аграрного в індустріально-аграрний регіон.
Важливим наслідком економічного піднесення стала нова «патерналістська» політика підприємців (особливо широко її втілювало автомобільне підприємство ФІАТ): турбота про соціальні потреби робітників (будівництво дешевого житла, дитячих садків та ін.) в обмін на лояльність з їхнього боку (встановлювалися спеціальні премії робітникам за співпрацю з фірмами, тобто за відмову в участі в страйках). Внесено зміни в італійське трудове законодавство: у 1960 р. прийнято закон про рівну оплату праці чоловіків і жінок, заборонено звільняти жінок після заміжжя тощо.
Негативними сторонами «економічного дива» були:нерівномірність економічного розвитку, розрив між промисловою Північчю і аграрним Півднем,нерозв'язаність житлової та транспортної проблем, міграція сільського населення в міста зростання безробіття, яке становило в середині 50-х років близько 10% від працездатного населення