Презентація. Виникнення протестантизму. Постать Мартіна Лютера

Автор:вчитель географії та історіїМашкаринець Богдан. Юрійович. Виникнення протестантизму. Постать Мартіна Лютера

ВступІ. Виникнення протестантизму. Постать М. ЛютераІІ. Видатні діячі РеформаціїІІІ. Догмати протестантизмуІV. Напрямки протестантизму. Висновки. Список використаної літератури. Зміст

Протестантизм – один з головних напрямів у християнстві, що відокремилися від католицтва в період Реформації у XVI столітті та у результаті подальшого внутрішнього поділу. Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі. Вступ

На початку XVI ст. в країнах Західної і Центральної Європи виник широкий антифеодальний народний рух у формі боротьби проти зловживань католицького духовенства (торгівлі індульгенціями, інквізиції) і католицької церкви в цілому. Цей рух отримав назву Реформація.І. Виникнення протестантизму. Постать М. Лютера

Реформація розпочалася у Німеччині 31 жовтня 1517 p., в день виступу відомого мислителя і суспільного діяча того часу Мартіна Лютера (1483-1646) з 95 тезами проти основ католицизму (тези були прикріплені на північних дверях Замкової церкви Віттенберга).

Деякі з тез М. Лютера:• Христос, проголошуючи: «Кайтеся, тому що наблизилося Царство Небесне», тим самим засвідчував, що життя віруючих від початку й до кінця повинно бути невпинним покаянням.• Покаяння не полягає в одній лише сповіді перед священиком. • Папа може зняти лише ту кару, яку сам накладає на грішника, або на підставі церковного статуту, але жодної небесної кари церква позбавити не може.

• Канони покаяння (настанови про те, які накладати єпитимії на тих, хто покаявся) повинні визначатися лише для живих. • Вченню Христа суперечать ті регламентації католицизму, в яких ідеться про те, що немає потреби в покаянні для грішників, які купують індульгенцію для душі. Тим, хто по-справжньому кається, Господь прощає гріхи і звільняє від вічних мук. На це грішник може уповати і без папської грамоти.

• Істинний, справжній скарб церкви – священне Євангеліє слави і благодаті Божої. • Справжній християнин прагне рушити слідом за страстотерпцем Христом не через дозвільну грамоту, а через щиросердне покаяння, що є шляхом до спасіння.

З Німеччини Реформація поширилась на Швейцарію, Голландію, Швецію, Англію, Данію та багато інших країн. Скрізь вона сприяла ліквідації релігійного монополізму католицької церкви і утвердженню нового напряму в християнстві – протестантизму.

ІІ. Видатні діячі Реформації

Мартін Лютер (1483-1546) –католицький священник, ініціатор руху за реорганізацію католицької Церкви, пізніше названого Реформацією. 31 жовтня 1517 року до західних дверей Замкової церкви Віттенберга прибив «95 тез», в яких католицька церква піддавалась жорсткій критиці. Один із основоположників протестантизму.

Жан Кальвін (1509-1564) – видатний діяч Реформації. Його головна праця «Настанови у християнській вірі» була надрукована у 1536 р. Цей твір став основою нової релігійної течії, тепер уже в протестантизмі, що отримала назву «кальвінізм». Кальвін розробив вчення про абсолютну визначеність, що за нею всі люди, відповідно до непізнаванної божественної волі, поділяються на обраних і приречених. Ані вірою, ані добрими справами людина не може змінити своєї долі. 

Ульріх Цвінглі (1484-1531) – видатний діяч  Реформації у Швейцарії, теософ, гуманіст і священнослужитель.  У 1517 опублікував 67 тез, де обґрунтував своє вчення. Це була перша протестантська праця німецькою мовою. Основні принципи віровчення викладені у книзі «Про істинні й хибні релігії». За основу свого віровчення Цвінглі бере послання апостола Павла, особливо його вчення про «спокутну жертву Ісуса Христа» і благодать Господню, яка дарується Богом глибоко віруючій особі.

Віровчення протестантизму було в найбільш повному вигляді сформульоване в «Аугсбурзькому визнані віри», прийнятому 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями. Засновник протестантизму Мартін Лютер звів його до трьох основних взаємозалежних догматів, висловлених у знаменитій формулі «тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже».ІІІ. Догмати протестантизму

І. Перший догмат у цій формулі – догмат про виправдання тільки вірою. З погляду М. Лютера ні добрі справи, ні виняткові заслуги перед церквою, ні знатність походження чи багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира релігійна віра в спокутну жертву Христа, що добровільно прийняв страшну і болісну смерть, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама.

ІІ. Догмат про милосердя Боже прямо випливав з першого, адже людина, яка повірила в те, що Господь, нічим не зобов’язаний світу, жертвує заради нього своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що хоче здійснити якомога швидше Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Католицька Церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь його праведності або гріховності.

ІІІ. Визнання абсолютного авторитету Священного Писання, як єдиного джерела віри в Бога, чиї основи й зміст, саме і полягають в проповіді віри в Милість Божу. 

Організаційна і віросповідно-доктринальна картина протестантського напряму християнства залишається у XXI ст. приблизно такою ж, як і в попередньому столітті: відбуваються ті самі постійні процеси його роздрібнення й об'єднання, пошуку джерел єдино правильного вчення. Форми організації сучасного протестантизму дуже різноманітні: від церкви як державної установи (наприклад у Швеції) – до повної відсутності будь-якої організації, що об'єднує віруючих (наприклад у квакерів); від великих конфесійних (наприклад, союз баптистів) і навіть міжконфесійних об'єднань (екуменічний рух) – до дрібних ізольованих сект.ІV. Напрямки протестантизму

Основні напрямки протестантизму. Лютеранство. Кальвінізм. Англіканство. Адвентизм Баптизм. П’ятидесятництво. Менонізм. Методизм

Найбільш поширеним відгалуженням сучасного протестантизму є лютеранство. Лютеранські церкви існують у багатьох країнах, у тому числі в Ісландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Німеччині. Багато лютеранських церков в Америці. Лютеранство

Основним джерелом віровчення лютерани вважають «Аугсбурзьке віросповідання» і «Апологію», що були написані Лютером і відомим проповідником протестантизму Філіппом Меланхтоном (1497-1560). За ними, центральною ланкою лютеранського віровчення є постулат про виправдання вірою, Лютер чітко розмежував релігійну і суспільну сфери життя. Філіп Меланхтон

Друге місце після лютеранства за чисельністю прихильників посідає, як і раніше, кальвінізм. Жан Кальвін у 1536 р. оселився в Женеві, де фактично став диктатором міста і домігся підкорення церквою світської влади. У своїх працях Кальвін стверджував: якщо людину в її справах супроводжує успіх, то це означає, що Бог допомагає своєму обранцю, перед яким розкриваються ворота до Раю. Якщо ж людину переслідують невдачі, то це свідчить про немилість Божу, що неодмінно приведе невдаху до пекла. Кальвінізм

Кальвінізм розгалужується на три течії: реформатство, пресвітеріанство і конгрегаціоналізм. Разом узяті вони охоплюють майже 50 млн віруючих. Жан Кальвін

Реформати - прихильники кальвінізму континентально-європейського походження. Їхнє віровчення базується на Біблії та працях Кальвіна. Богослужіння у них зводиться до проповіді, читання Біблії і співу псалмів. Окремі громади реформатів обирають на певний термін підзвітних їм пасторів і пресвітерів (старійшин). 

Пресвітеріани – помірковані пуритани. На чолі їхньої церковної громади стоїть пресвітер, якою обирають її членами. Громади об'єднуються у місцеві й державні союзи. Обряди зводяться до молитви, проповіді пресвітера, співу псалмів. Літургія не визнається, не читаються ні «Символ віри», ні «Отче наш». 

Головним принципом конгрегаціоналістів є повна віросповідна і організаційна автономія кожної конгрегації. Представники цієї течії кальвінізму – суворі пуритани. Вони залучають до проведення служб і проповідництва всіх мирян, дотримуються принципу мирського і релігійного колективізму, тому адресатом благодаті вважають всю громаду. Конгрегаціоналізм поширений у США, Великобританії та її колишніх колоніях.

Суттєве місце у протестантизмі досі посідає англіканська церква. Після припинення її відносин з Ватиканом і підкорення королівській владі у 1534 р. богослужіння стало проводитись англійською мовою, були скасовані пости, вилучені ікони й образи, припинилась безшлюбність духовенства. Англіканство

У США англіканство представлене Протестантською єпископальною церквою США. її очолює голова, що обирається довічно з числа єпископів. До керівного синодального органу церкви входять представники кліру і прихожан. Єпископальна церква США проводить значну місіонерську діяльність у країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

Крім трьох розглянутих течій, протестантизм представлений також чималою кількістю сект, наприклад, сектою старокатоликів. Підставою для її виникнення була опозиція рішенню Ватиканського собору 1870 р., що прийняв догмат про непогрішність Папи. На сьогодні старокатолицизм представлений кількома самостійними церквами. Основні його центри – Німеччина, Австрія, Швейцарія, Нідерланди.

До різновидів протестантизму, що сформувалися ще за часів Реформації, належить також секта менонітів. Вона виникла у Північній Німеччині. її засновником був голландець Менно Сімонс (пом. у 1561). Джерелом віровчення менонітів є написаний ним «Фундамент істинної християнської віри». 

Значне місце у системі протестантських церков посідає баптизм. Поділяючи загальнохристиянські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т. ін., баптисти разом із тим заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми, проповідують принцип «виправдання вірою». Подібно до кальвіністів вони вірять у присуд долі людини.

У 40-х роках ХVІІІ ст., після того, як в Англії було засновано організацію «Товариство друзів і внутрішнє світло», до неї приєдналося багато баптистських груп. Членів цієї організації стали називати квакерами (ті, що трясуться). Основу віровчення квакерів становлять уявлення про те, що Бог знаходиться у серцях людей; істину варто шукати у «внутрішньому світлі», що сяє у людині і свідчить про присутність у ній божественного начала. 

Одне з найбільших церковних утворень у протестантизмі – методизм, що сформувався у XVIII ст. на базі англіканства. Крім традиційних центрів у США і Англії, методистські церкви існують також в Австралії, Новій Зеландії, на о. Фіджі, у Південно-Африканській Республіці та інших країнах. Найбільшою є методистська церква США. Методизм за віровченням і культом близький до англіканства. Його культ надзвичайно спрощений. З обрядів зберігаються лише хрещення і причастя. 

У 30-х роках XIX ст. у США виникла секта адвентистів (від лат. – прихід, пришестя). Основоположником секти був У. Міллер (1782-1849). Він сповістив про друге пришестя Ісуса Христа, який встановить тисячолітнє царство і піддасть грішників Страшному суду. Віра в це є основою вчення секти. Адвентисти вважають, що після смерті душа людини нібито занурюється в сон. У Судний день душа має прокинутись, щоб знайти вічне блаженство або бути остаточно знищеною. 

Секта «свідки Єгови» виникла у другій половині XIX ст. у США. її засновник Ч. Руссель провіщав близькість приходу Христа і загибель усіх людей, за винятком єговістів, в Армагеддоні  – останній війні між Христом і сатаною. Для свідків Єгови характерна невіра у потойбічне життя, у божественну суть Христа.  Свідки Єгови заперечують догмат про Трійцю, але визнають всі її три іпостасі, і тлумачать їх майже так, як і інші течії християнства

У 1866 р. Мері Бекер (1821-1910) заснувала церкву »Християнської науки», прихильників якої також називають сцієнтистами. М. Бекер вдалося нібито відкрити «Христовий метод зцілення». Він ґрунтується на твердженні, що крім Духа у світі нічого немає. Все інше – лише примара. Тому шлях до зцілення від гріха і смерті пролягає тільки через припинення думки про недуги, гріх і смерть.

Одне з найпізніших утворень протестантизму – п'ятидесятництво. Секта виникла у СІНА на межі XIX-XX ст. Із самого початку в ній утворилося багато течій, що називаються в основному іменами їх засновників (воронаївці, шмідтівці, мурашкінці та ін.). Основою віровчення п'ятидесятників є міф про «зішестя Святого Духа» на апостолів п'ятдесятого дня після воскресіння Христа, внаслідок чого вони отримали «дар пророцтва» – говорити іншими мовами. Дух Святий для п'ятидесятників є вищою істотою, яка наповнює віруючого силою, що належить Богові. 

Протестантизм – один з трьох найбільших напрямів християнства разом з католицизмом і православ'ям. Це поняття об'єднує ряд самостійних церков і сект, декількох відмінних один від одного культом і організацією, але зв'язаних спільністю походження і догматизму. Протестантизм виник в XVI в. як новий, специфічно «буржуазний різновид» християнства – в протилежність середньовічному, феодальному в своїй основі, католицизму. Основними напрямками протестантизму є – лютерансво, кальвінізм та англіканство. Проте у протестантизмі існує і ряд сект, зокрема: меноніти, бабтисти, квакери, свідки Єгови та інші. Висновки

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А. Колодного. – Київ: Світ знань, 2000. – 862 с. 2. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. – К., – 1994. – 164 с.3. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, – 2000. – 352 с.4. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вілбор, 1997. – 479 с.5. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 240 с.6. Релігієзнавство / За ред. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 494 с. Список використаної літератури