Іван Драч - невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії. Переосмислення жанру балади. «Балада про соняшник» – поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символ

Тема: Іван Драч - невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії. Переосмислення жанру балади. «Балада про соняшник» – поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символічність образу соняшника, сонця .

«І. Драч модернізував українську поезію не лише за формою, а й за типом образного мислення, наповнивши концептуальною ємністю, філософською глибиною й великою експресивною силою» (М. Ткачук).

«Я абсолютний оптиміст. Вірю у свій народ. Інакше навіщо жити на білому світі?»

Поет та видавець Іван Малкович у інтерв'ю Радіо Свобода відгукувався про свого колегу як про митця, що повернув інтерес читачів до українського:

«Поезія Івана Драча у 60-і роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше – взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив. Іван Драч був поетичним лідером шістдесятників. Із натхненням жонглера він закручував в одну поетичну орбіту і золоту цибулину, і теорію відносності, і випрані штани, і комуністичну партію, і Леніна, і зворушливу бабусенцію, і «пропалакінограмоту», і Чорнобиль, і Рух, і дух. Тобто він був лідером, в якому все природно вживалося».

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч.

Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині.

Дитинство Івана припало на страшний час війни, фашистського насилля, тяжкої повоєнної перебудови. Біографія Драча чітко ілюструє шлях звичайного сільського хлопчика з робітничої родини, до творця й поціновувача високого мистецтва. Батьки хлопчика, Федір та Тетяна, не могли забезпечити матеріального добробуту для родини, але це не завадило майбутньому поету зберегти безстрашність перед більшовиками та стати героєм не лише для влади, але й для всього народу.

Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Саме тому, одразу після школи викладав історію літератури та російську мову, адже дипломованих педагогів катастрофічно не вистачало. Першим робочим місцем стала семирічна школа села Дзвеняче.

Згодом працював в Тетіївському відділі комсомолу, де виконував обов’язки інструктора.

Впродовж 1955 - 1958 років перебував на строковій службі в лавах радянської армії.

Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології.

В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих “дітей відлиги” стає впізнаваним завдяки своїй творчості.

Закінчити навчання не вдається, адже студента виключають із закладу через антирадянські погляди та активну політичну позицію. Всього через кілька років позиція керівництва університету докорінно зміниться і Драча запрошуватимуть, як почесного гостя.

У вересні 1961 року Іван поновлюється і закінчує навчання на заочній формі, отримує диплом.

Паралельно захоплюється кінематографом, навчається у Москві на курсах для кіносценаристів. А почалося все тоді, коли почалися зйомки фільму про Київський університет Імені Тараса Шевченка. Івана Драча запросили до роботи над написанням сценарію. З цього моменту почалася його любов до кіно. Поету здавалося, що кіно здатне поєднати в собі всі інші види мистецтва та людські таланти.

Протягом 1961 - 1962 року працює редактором в газеті “Літературна Україна”. Влаштовується на роботу за сприяння Павла Загребельного.

У 1964 році закінчує курси та починає працювати над сценаріями в Київській кіностудії О. П. Довженка.

Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв’язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У своїх перших віршах, написаних під час навчання в Москві, критикував радянську владу.

Перші публікації поезії відбулися на сторінках газети “Вісник”.

18 липня 1961 року на сторінках “Літературної України” з’являється поема Івана Драча під назвою “Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах”. Автор був невідомим для широкого загалу, тож опублікований твір одразу став темою для обговорень в літературних колах. Деякі критики висловлювали збентеженість зухвалістю поета, щодо тем, яких взагалі слід було оминати. Інші були обурені нечуваною та складною, незрозумілою для багатьох, поетичною мовою. А дехто був у захваті від глибини та пристрасті душевних одкровень поета. Творчість Івана Драча одразу ж знаходить своїх прихильників, які готові закрити очі на очевидні мінуси твору. Український читач був спраглий до нових віянь в поезії, прагнув експериментів, найвищого польоту поетичного мислення, яскравої фантазії. Всім стало зрозуміло, що на літературній арені з’явилася непересічна особистість, приречена на велике майбутнє.

В 1962 році вийшла друком перша поетична збірка “Соняшник”. До її складу не увійшла вище згадана поема-феєрія “Ніж у сонці”, адже вона видалася видавцям надто вже експериментальною. Проте молодий поет зобразив у своїй збірці широкий спектр емоцій, засвідчивши свій інтелектуальний діапазон. іван драч показав володіння громадською патетикою, часом парадоксальною та простодушною уявою, побутовою конкретністю та ліричним гротеском, модерно-професійною та фольклорною естетикою. До збірки увійшли вірші та балади “Лебединий етюд”, “Нічний етюд”, “Балада про соняшник”, “Прометеївська балада”, “Балада про випрані штани”, “Сльоза Пікассо”, “Соната Прокоф’єва” та інші.

Леонід Новиченко, знаний літератор і критик, написав передмову до збірки “Соняшник”.

Член Спілки письменників України з 1962.

В 1963 році Іван Драч потрапив до списку “неблагонадійних” письменників разом з Миколою Вінграновським, Ліною Костенко, Євгеном Летюком, Віктором Некрасовим, Василем Симоненком, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та багатьма іншими.

Надалі видаватися стало складніше, але в 1965 році вийшла друга збірка під назвою “Протуберанці серця”. У книзі помітно пригасла громадянська лірика, національно-патріотичні мотиви втратили свої барви, натомість з’явилися пафосні партійні вірші.

У 1967 році з’являються “Балади буднів” та “Поезії”. Друга збірка стала своєрідним підсумком першого етапу творчості Івана Драча, що припав на його тридцятиріччя.

У 1972 році, після п’ятирічної перерви, виходить збірка “До джерел”.

В 1974 році видає збірку під назвою “Корінь і крона”, в 1976-му - “Київське небо”. Обидві книги не витримали іспит часом, адже були сповнені тактичних компромісів. Можливо, автор робив це свідомо, щоб міцніше зайняти позиції у літературному житті країни та мати змогу творити в майбутньому.

В 1976 пише “Думи про вчителя”. Прототипом головного героя стає В. Сухомлинський. У віршах Драч намагається поєднати документальні події та драматичність поеми, як жанру.

У 1978 році з’являється ще одна поема “Соловейко-Сольвейг”. Драматичний твір розкриває духовні та матеріальні, чуттєві та інтелектуальні аспекти життя поета.

В 1980 пише поему “Зоря і смерть Пабло Неруди”.

Цього ж року записує свої роздуми про життя, навіяні враженнями від заокеанських земель, в “Американському зошиті”.

В 1981 році видає збірку “Шабля і хустина”, в 1985-му - “Теліжинці”. Земляки, сусіди, родичі поета постають зі своїми справжніми іменами, а він так вміло поетизує звичайні, навіть буденні речі. У 1983 було вдостоєно Державної премії СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» й «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

У 1987 році під впливом страшних подій на території України пише “Чорнобильську мадонну”. Її рядками намагається передати всі спектри людського горя, масштаб катастрофи, використовує спогади ліквідаторів, очевидців та інших постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС.

25 жовтня 1988 брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам’янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

На І-му з’їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху.

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 був співголовою НРУ разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство “Україна-Світ”. Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов’язана з КДБ.

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

З серпня 1992 по 19 травня 2000 року Іван Драч був главою Української всесвітньої координаційної ради.

З 1995 року Іван Драч очолював Конгрес української інтелігенції.

19 серпня 2006 Івану Драчу було присвоєно звання Героя України - "за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії".

В 2014 очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Чільне місце в творчому доробку українського ”шістдесятника” зайняла робота над кіносценаріями.

Івану Драчу пощастило співпрацювати зі справжніми талантами кінематографу. Фільми за його сценаріями знімали Борис Івченко, Юрій Іллєнко, Микола Мащенко, , Леонід Осика, Володимир Савельєв.

Першою роботою в кіно, а заодно і дипломною роботою Московських кіно-курсів, став твір “Криниця для спраглих”.

Дебют вже визнаного поета в новій галузі можна назвати вдалим, адже він показав, що блискуче опанував нову професію.

Кіносценарій не був схожим на роботу автора - початківця, адже відповідав всім вимогам майстерності.

Наступною роботою Драча у сфері кіно став сценарій для фільму “Камінний хрест”, написаний на основі двох новел Василя Стефаника. Завдяки драматургічній майстерності автора вдається поєднати в цілісну картину дві цілком різні за сюжетом новели.

Сценарій фільму “Пропала грамота” написаний на основі твору Миколи Гоголя. Два останні фільми знімав Борис Івченко.

Ці картини, без перебільшення, стали кінематографічною класикою радянської України.

Фільм “Дід лівого крайнього” про Трохима Бесараба сповнений любов’ю та повагою до людей. Основою сюжету стає життя старенького дідуся, останні дні якого сповнені радості, гордості за дітей та онуків, відчуттям цінності буття. Картина викликає змішані емоції, адже викликає радісні та сумні почуття водночас.

Засвідчує непересічний талант і цінний досвід наступна робота Івана Драча - біографічний твір про Лесю Українку під назвою “Іду до тебе”. Акторка, що зіграла головну роль, Алла Демидова в інтерв’ю називала цей сценарій геніальним. Сюжет побудовано на основі відчуттів і думок головної героїні, поданих від першої особи. Леся Українка в кіносценарії постає ніжною, жіночною, самовідданою, розумною, сильною, вольовою, талановитою.

Сценарій, створений спільно з Іваном Миколайчуком, про видатного українського композитора Миколу Лисенка отримав назву “І в звуках пам’ять відгукнеться”. Автори поставили за мету відтворити не окрему подію, а ціле життя видатної людини. Глядачі мають змогу споглядати дитинство та юність, закоханість та непрості сімейні стосунки, становлення композиторського таланту.

Згодом Іван Драч зізнається, що прагнув стати режисером для власних кіносценаріїв, адже писав їх із точним розумінням того, як це має виглядати на екрані.

В загальному підсумку жоден кіносценарій не вийшов у світ таким, як його задумував автор. Суттєві коректури та зміни спотворили авторський задум. Можливо, цього б не сталося, аби знімав стрічки сам Драч, але стати режисером йому так і не судилося.

Особисте життя

За життя Іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання - писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їх батько загинув на фронті.

Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім’я Марія. У подружжя народилось двоє дітей - син та донька – Максим та Мар'яна

Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків. Син Максим не пережив батька.

Помер Іван Драч 19 червня 2018 року у клінічній лікарні "Феофанія" після важкої хвороби легенів. Заповідав поховати в рідному селі Теліжинцях, поруч із могилою сина.

Творчість:

–   поема «Ніж у сонці» 1961р.

–   перша збірка «Соняшник» 1962р.

–   збірка «Протурберанці сонця» 1965р.

–   збірка «Балади буднів» 1967р.

–   кіноповість «Іду до тебе» 1970р.

–   збірка «До джерел» 1972р.

–   збірка «Корінь і крона» 1974р.

–   книжка «Сонячний фенікс» 1978р. – збірка «Теліжинці» 1985р.

–   сценарій «Криниця спраглих»

–   поема-мозаїка «Чорнобильська мадонна» 1986р.

–   збірка «Храм сонця» 1988р.

–   збірка «Лист калини» 1990р.

–   збірка «Вогонь з попелу» 1995р.

–   збірка «Сізіфів меч: вірші дев’яностих» 1999р.

–   збірка «Анатомія блискавки» 2002р.

–   збірка «Сонце моє» 2010р.

Особливості творчого стилю:

Ø  Основні жанри творчості: балада(«Балада про соняшник», «Крила»), вірш, поема, поема - мозаїка («Чорнобильська мадонна»), поема – симфонія («Смерть Шевченка»), притча, драматична поема («Дума про вчителя», «Соловейко -

Сольвейг»), етюд («Етюд про хліб», «Сонячний етюд»), кіноповість, кіносценарій, літературно-критична розвідка…;

Ø  Поєднання епічності з напруженим драматизмом та ліричністю;

Ø  Різноплановість художнього мислення: прозорі образи (часто фольклорні), складні метафори (інколи переростають у символи), філософічність роздумів про загальнолюдські цінності з одночасним зображенням приземлених картин; Ø Поетична мова збагачена науковою лексикою, меафорами, символами;

Ø  Модернізує класичну форму балади: приземлює сюжети, вводить в реалії побуту, моделює незвичайні ситуації духовного вибору;

Ø  Сонцепоклонницькі мотиви.

Провідні теми і проблеми:

Ø  Роздуми над призначенням поета і поезії, сутністю мистецтва; Ø Творча свобода;

Ø  Екологічні проблеми;

Ø  Хліб – святиня, символ міцної родини, життя, гостинності;

Ø  Краса і потворність людської душі;

Ø  Велич Кобзаря – одного з найкращих українських синів;

Ø  Доля звичайної людини;

Ø  Кохання в космічному дійстві буття.

«Балада про соняшник»

В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі... І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

“Балада про соняшник”

Рік написання: 1962.

Збірка: «Соняшник».

Напрям: авангардизм.

Течія: символізм.

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: модерна балада

Вид лірики – філософська

Тема: народження людини-творця, людини-поета.

Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії, укорінюючись при цьому в рідному ґрунті, у національній творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захоплюється.

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденному житті.

Віршовий розмір: верлібр

Мотиви: «джерело творчості», «покликання», «велич поезії», «рідна земля».

Художні засоби :

Епітети: тіло шорстке і зелене; красиве засмагле сонце; золоті переливи; червона сорочка; золоте німе захоплення; сонце оранжеве;

Метафора: поезіє, … щомиті … хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати навіки соняшником.

Риторичне звертання: Поезіє, сонце моє оранжеве; дайте покататись, дядьку!

Риторичне питання: Дядьку, хіба вам шкода?

Уособлення: «В соняшника були руки і ноги, було тіло…, вилазив…, рвав…, купався…, стріляв … з рогатки, стрибав», «засмагле сонце», «сонце … в переливах кучерів, у … сорочці… їхало на велосипеді».

Гіпербола: «І застиг він на роки й століття в … захопленні».

Повтори (анафора): «Він …», «І …»

Алегорія: соняшник і сонце (митець і поезія)

У «Баладі про соняшник» І. Драч застосував фольклорний мотив перевтілення (метаморфози).

В алегоричних образах соняшника і сонця в «Баладі про соняшник» представлено поета і поезію.

Образи в поезії неоднопланові: метафоричні поєднані з реальними. «Балада про соняшник» є розгорнутою метафорою, де буденні непоетичні образи (груша, млин, пісок) набувають глибшого звучання.

Отож, автор згадує такі образи.

Ø  Образи олюдненої природи:

Ø  –образ сонця в «Баладі про соняшник» символізує поезію, джерело натхнення та відродження. Сонце змальоване у червоній сорочці, на велосипеді

Ø  –соняшник є символом майбутнього митця. В образі соняшника вбачається людина, яка відкриває для себе джерело поетичної творчості — сонце. Соняшник у творі І.Драча за описом нагадував бешкетливого хлопчину. Соняшник у під час свого дозвілля і розваг – стріляв горобців із рогатки, бігав наввипередки з вітром, купався біля млина.

Ø  природи: груші-гнилиці, горобці, небо (духовність), хмари (духовні перешкоди).

Ø  предметів і явищ: велосипед, млин, червона сорочка (творче натхнення), Особливості та ознаки “Балади про соняшник”

І. Драч модернізував баладу, відкинувши жанрові особливості , ОКРІМ незвичайної ситуації. Він написав її без: елементів таємничості, легендарних атрибутів, героїчного змісту, історичного колориту.

Композиція (сюжет): складається з 2-х частин

Ø  притчової (живе соняшник; своєю поведінкою нагадує звичайного хлопця, який бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із рогатки; різниться від хлопця тим, що має шорстке тіло; одного разу, купаючись, соняшник побачив сонце "у червоній сорочці на випуск", що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце покатати його на велосипеді)

Ø  роз'яснювальної ("Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником").

Це глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Вірш побудований на характерних для І. Драча асоціаціях. Ці асоціації мають сюрреалістичну природу: соняшник на наших очах перетворюється в сільського хлопчика (характерний для балади прийом метаморфози), що, як і квітка, залюблений у сонце.І. Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метаморфозним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, внаслідок чого реальні предмети стають символами.

Домашнє завдання: скласти хронологічну таблицю «Життєвий і творчий шлях Івана Драча», вивчити напам'ять вірш «Балада про соняшник», проаналізувати баладу «Крила».