Іван Франко і Біблія (тези).

 ТЕЗИ

«ІВАН ФРАНКО І БІБЛІЯ»

Підготувала

Лілія Володимирівна Лемець,

вчителька Орівського ЗЗСО І-ІІІ ст.

«…Ще поки ти почався в лоні мами,

Я знав тебе; заким явивсь ти в світ,

Я призначив тебе перед царями

Й народами нести мій заповіт…

Твоїми говоритиму вустами

До всіх народів і до всіх віків,

Твоїми я тернистими шляхами

Вестиму своїх вибраних борців…»

Слова, що прорік Іванові Франкові голос для «вуха тихий» та «сили повний» для серця і душі. Голос Творця! Сам Господь, стверджує митець третім віршем циклу «На старі теми», посвятив його, селянського сина, у поети…

 Сучасний дослідник і палкий поціновував творчості Івана Франка, професор Михайло Шалата у передмові до тритомного видання творів нашого геніального земляка, тонко й проникливо аж до щему застерігає: «Світ не шукає зірок на чужому небі – кожна нація повинна дбати, щоб самій цікаво засвітитися для світу тим чи іншим іменем. Легше це зробити націям, які мають свою державу, і тяжче, або майже не можливо, бездержавним» [6, с. 7].

Зболеній сторозтерзаній Україні, волею долі чи Божого провидіння, випали тривалі блукання заплутаними історичними лабіринтами в пошуках землі обітованної. Рятівну ж нитку Аріадни раз у раз видирають з рук її пророків заангажовані ідеологи, викривлюючи факти, перекручуючи події, приліплюючи ярлики. Так, за Іваном Франком закріпилися характеристики  революціонера, соціаліста, Каменяра, атеїста. У нашій коротенькій розвідці не будемо заторкувати кожен із цих елементів, це теми окремих досліджень, і теми чисельних шкільних занять, адже тривалий час підбиралися програмові твори, які, на думку псевдодослідників, яскраво характеризували окреслені іпостасі митця. І байдуже, що свідчили вони про щось значно глибше. Принцип був незмінний: роби, живи «комусь на користь чи в догоду»!

Сьогодні найбільше хапає за живе міф «Франко – атеїст». Звісно, говорити про релігійні та духовні переконання людини, справа надто делікатна. Але, вважаємо, є достатньо підстав і фактів, що дозволяють розвіяти атеїстичні міражі довкола постаті Франка. І для цього зовсім не треба копирсатися в душі письменника. Бо його душа – на папері. Це невмируще поетичне слово митця, що «пішло у мандрівку століть з його духа печаттю».

В історії вітчизняної культури, літератури й філософії зокрема, ми повсякчас зіштовхуємося з ситуацією неповноти, невизначеності витоків. Певною мірою це можна пояснити невпинним плином часу, руйнівної дії якого не уник ще ніхто. А що ж стосується конкретно української спадщини, то тут значну роль відіграє чинник суб’єктивний – втручання ідеолога, наділеного владою [1, с. 910]. Не уник такого втручання й Іван Франко: радянська ідеологія мала свої погляди на його світогляд, а творчість письменника викликала у свідомості тодішніх читачів-франкознавців низку асоціативних процесів, які об’єднувалися навколо слова „атеїст“. У творах митця, головно поетичних, ретельно визбирувалися факти-докази його атеїстичної налаштованості, а „притчею во язицех“ стали рядки із поезії „Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..“, що увійшла до збірки „Зів’яле листя“ [8, с. 48]: «Одно лиш вічне без початку й кінця,/ Живе і сильне, – се є матерія:/ Один атом її тривкіший,/ Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве» [6, с. 250].

Які ще потрібні аргументи? Ці рядки – яскравий постулат атеїзму. Те ж саме було і з Шевченком – „Я не знаю Бога“. Однак чи варто виривати з контексту не лише однієї поезії, а всього творчого доробку митця кілька рядків і за їх допомогою свідчити про духовні, релігійні переконання їхнього автора? Мабуть, панівній верхівці було вигідно мати у своїх лавах такого славетного однодумця, саме тому й намагалися прирівняти його до себе. Однак, як висловився І. Денисюк, „Шевченко, Франко не вкладалися у „теплий“, але догматично зшитий, „кожух“ звужених доктрин“ [3, с. 123].

Закиди і звинувачення в атеїзмі, що цікаво, письменникові робили не тільки після смерті, а й за життя. І це, як слушно зауважив уже  цитований М.Шалата, йому дуже боліло: «Звільнившись від памороку «соціалістичної пропаганди», – уже як віруючий християнин, Франко не виступає проти християнської релігії, віри в Бога. Та, виходячи з тези, що Бог не забороняє шукати істину в сумнівах, він прагне власним розумом дійти до того – і людей просвітити, – де істинно Боже, а де людське. В останній рік життя поета медсестра Софія Моджейовська насмілилася запитати його: «Чи то правда, пане докторе, що ви, як люди кажуть, не вірите в Бога?». – «Ні! – відповів Франко. – Панно Зоню, я вірив і вірую в Бога не так, як ви всі. Ой, люди, ви мене не розумієте, й це мене найбільше болить!» [6, с. 22]. Ці слова свідчать про те, що митець не просто навернувся до християнства, а й ніколи від нього не відвертався, не був атеїстом – «я вірив і вірую в Бога».

Тлумачити письменника можна по-різному, але його поетичні тексти говорять самі за себе. Релігійна лексика, зокрема християнська, органічно й гармонійно вплітається в поетичний простір Івана Франка, є результатом його діалогу з Біблією, отже, – з Творцем. Поетичний світ Івана Франка густо помережаний не тільки біблійними іменами персонажів, предметів, явиш, але й рясніє глибокими за своїм змістом і суттю сюжетами із Книги Книг. Чого вартий один лише «Мойсей»: «Такий твір, як «Мойсей», мусить бути твором цілого життя, сумою змагань, мрій, ідеалів, які присвічували поетові у роботі, твором, у якому поет виповідає себе цілого і більше немає вже нічого важнішого над те сказати. Такі твори пишуть генії на вершинах своєї творчости перед своєю фізичною або моральною смертю» [4, с. 437] – висловив свої міркування про поему ще у 1909 році М. Євшан. Він же першим вловив зв’язок між «Мойсеєм» і Біблією.  А пізніше джерело свого натхнення у «Передмові» до другого видання поеми відкрив сам Іван Франко: «Моя поема основана майже вся на біблійних темах, отже, що ж природніше для кожного критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх з тими, що я зробив із них? Се якраз доси не прийшло на думку ні одному з критиків моєї поеми. Знак, що Біблія лежить далеко поза кругом їх інтересів» [7, с. 100].

Внутрішня розмова І.Франка з Богом (Господом Богом, Христом, Ісусом Святим Спасом, Матір’ю Божою, Пречистою Дівою, Богом, Духом, Словом, Розп’ятим, Правдивим і Святим, Всезнавцем) лейтмотивом проходить через усю творчість поета. Поезії Івана Франка – це щира душевна емоційно наснажена розмова з Творцем. Митець звертається із щирим  проханням до Бога. Звертається так, як зверталися його діди, прадіди, так, як зверталися в його рідних Нагуєвичах – Боже!: «А  за тим словом бувай же здоров!/ Дай тобі, Боже, в горю потіху,/ Дай тобі, Боже, в нужді надію,/ Дай тобі, Боже, сильную волю!/ Збав  тебе, Боже, від злих сусідів,/ Збав від невірних синів вирідних,/ Збав тебе, Боже, від тьми-неволі!» [6, с. 87].

Господь у Франковій візії усимволізовує любов, всепрощення, милосердя, справедливість, опору й підтримку, друга, порадника, велич, істину, незбагненність, неосяжність. Ланцюжок нескінченний. Митець апелює не тільки до Бога-Отця, а й до Бога-Сина та його Пресвятої Матері – Діви Марії. Скільки лише сказаного і несказанного містить у собі поезія «Христос і хрест». На перший погляд, – витримана в дусі автологізму: автор оповідає про хрест посеред поля, Христа, який висить на тому хресті „від давніх літ“, „прогнилі гвозді“, „траву високу“, що росла навколо хреста, вітер, що сколихнув хрест, Христа, який упав у трави і квіти, та „якісь побожні руки“ підняли його і перевеслом знову прив’язали до хреста. Однак лексеми „кров“, „сльози“, „рани“ розкривають символічне навантаження теоніма Ісус Христос: це вже не просто дерев’яне, занедбане зображення Богочоловіка, це символ терпінь і страждань заради спасіння людства [8, с. 49]: «На живім природи лоні,/ Змитий з крови, ран і сльоз,/ Серед запаху і цвітів/ Сумирно спочив Христос [6, с. 133].

Окрім традиційних християнських теонімів, у художнім текстах І.Франка дуже багато інших імен, які згадуються у Старому і Новому Завіті: Мойсей, Авраам, Лазар, Св.Миколай, Пилат, Каїн, Соломон, Самсон, Даліла, Арот і Марот, Свята Доместіка тощо. Поет надзвичайно вимогливий і винахідливий у виборі притчевого матеріалу – то казкового, то легендарного, то виразно спроектованого на поетову сучасність. Часто бібліоніми вживаються в символічно акцентованому ракурсі: Каїн-братовбивця, жорстокорсердий, Лазар – страдник, Адам – прародитель гріха, Пилат – підступник, Соломон – мудрець: «Вчора тлів, мов Лазар, я/ В горя домовині –/ Що ж се за нова зоря/ Мені блисла нині?» [6, с. 107].

Глибоко заторкнув митець своїм поетичним словом і проблему душі – індивідуальної та вселюдської, поєднавши Біблію і особистий досвід. У всіх світових релігійних традиціях душа оповита серпанком загадковості й містики. Ще нікому не вдалося довести прямі факти її існування. Саме тому її наділяють найрізноманітнішими символічними значеннями. Для більшості християнських конфесій властиве уявлення про душу як про створену Богом безсмертну нематеріальну сутність людини, що є носієм розуму, почуттів і волі. Після смерті тіла людини душа продовжує цілком свідоме існування, а її подальша доля визначається Богом на суді (попередній суд, Страшний суд). Наступним місцем перебування душі є або рай, або пекло (католицькій церкві є ще чистилище) [6, 185].

Іван Франко у своїх поезіях репрезентує широку гаму семантико-символічних смислів лексеми душа. Поет демонструє градацію образу – від автології до символу індивідуального, християнського (біблійного), етнонаціонального, загальнонаціонального аж до символу глибинного – архетипного. Лексема душа актуалізує в поезіях Франка сакральні та несакральні семаничні компоненти. Сакральну частину репрезентують семи безсмертя, джерело життя, духовна сутність людини, вмістилище Творця, смерть. Що ж до несакральних значень лексеми душа, Іван Франко представляє нам широку й багатогранну палітру: любов, біль, людина, занепад, в’язниця, смерть, переживання, страждання, життєва мандрівка та ін.: “Нехай житє – момент, і зложене з моментів, / Ми вічність носимо в душі” [6, 355]; “Хіба ж душа моя, ще чиста, ніжна, біла, / Тут в рідному селі, уперве не щеміла / Під дотиком твердих, брудних і грубих рук? ” [6, 144].

Сьогодні після падіння тоталітаризму відкрилися широкі можливості для відродження релігійної тематики в українській культурі, що передбачає актуалізацію багатої літературної спадщини українського народу в його сучасному духовному світі. Звідси – посилення дослідницького інтересу до сакральної символіки художніх текстів, оскільки вона є не тільки досконалим засобом накопичення й фіксації релігійних переживань та осмислення релігійного досвіду, а й відкриває реальний шлях богопізнання [2, 113].

Зовсім недавно пісні Михайла Старицького «Ніч яка, Господи!» повернули Бога, якого колись витіснила атеїстична ідеологія. Тепер же настав час повернути Богові Франка! А для цього їх треба всього лиш посадити за одну шкільну парту!

ЛІТЕРАТУРА

1. Вандишев В., Скотний В. Релігієзнавчі студії Івана Франка: спроба визначення витоків /В. Вандишев, В. Скотний // Матеріали Міжнародного наукового конгресу, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня – 1 жовтня 2006 року). – Львів: Видавничий центр Львівського національного ун-ту імені Івана Франка, 2008. Т. 2. – с. 910-917.
2. Вільчинська Т. Концепт „Бог“ у поемі Івана Франка «Мойсей» //Матеріали Міжнародного наукового конгресу, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня – 1 жовтня 2006 року). – Львів: Видавничий центр Львівського національного ун-ту імені Івана Франка, 2008. Т. 2. – с. 113-121.
3. Денисюк І. Невичерпність атома / І. Денисюк.  – Львів, 2001. – 318 с.
4. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К., 1998.
5. Коломийцева Вікторія, Лінгвофілософська рецепція концептосфери душа, Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць, Вип. 659, Романо-слов’янський дискурс, Чернівці: Чернівецький національний університет 2013. С. 38-41.
6. Франко І. Вибрані твори: В 3-х т. Т.1: Поезії, поеми / Ред.колегія: Скотний В. та інші; упор. Шалата М. – Дрогобич: Коло, 2004. – 824 с.
7. Франко І. Мойсей: поема / Авт. вступ. ст. Д. Павличко. – Дрогобич, 2005.
8. Явір Л. «Дав Бог мені прожити много літ…» (символічне наповнення теонімів Бог, Мати Божа, Ісус Христос в поезії Івана Франка) // Л. В. Явір// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових

праць. – Вип. 659. Романо-слов’янський дискурс. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2013. – С. 47-51.