Іван Франко. "Зів'яле листя"(1886 - 1896). Лірика кохання

Тема. «Зів’яле листя» (1886 - 1896). Лірика кохання

 

Мета: на основі ліричної драми І.Я. Франка глибше пізнати зміст поетичних творів, зокрема інтимну лірику поета; формувати вміння аналізувати поезії;  розвивати навички виразного читання, зв’язне мовлення, творчу уяву, уміння робити висновки; виховувати почуття прекрасного.

Учні знатимуть: зміст поетичних творів І.Я.Франка та їх автобіографічний характер; основні мотиви інтимної лірики поета; художні засоби у ліричних поезіях І. Я. Франка.

Учні вмітимуть: виразно читати поетичні твори І.Я. Франка; визначати тематику інтимної лірики поета; робити власні висновки та узагальнення.

Обладнання уроку: портрет І.Я. Франка, записи пісень на його слова.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

Хід уроку.

І. Актуалізація суб’єктного досвіду учнів.

1. Слово вчителя. Це почуття належить до філософських категорій. Про нього сперечались, ним захоплювалися, через нього страждали. Воно – вічне, бо існувало, існує і буде існувати завжди. Що ж знають про кохання учні ХХІ століття?

2. Незакінчене речення: «Кохання – це…» (учні висловлюють свої думки).

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

Сьогодні на уроці ми будемо говорити про найпотаємніші почуття І.Я.Франка, поета і людини. Запишіть тему уроку.

ІІІ. Засвоєння учнями нових знань.

1. Слово вчителя.  «Зів’яле листя» сам І.Франко назвав «збіркою ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та при тім найбільш об’єктивних у способі малювання складного людського складного чуття».

Суб’єктивне у збірці виявилося в тому, що вона постала з невимовного болю Франкової душі, з незмірної розпуки, а тому й пісні у ній – «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати».

Такий емоційний стан був обумовлений фактами і особистого, і громадського життя. І.Франко пережив напад тяжкої недуги, що підточила його фізично, любовна ж драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Тричі йому являлася любов, тричі «в руках від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя.

Трагічну ноту до самопочуття додавало й усвідомлення  Франком приреченості на суспільну самотність. Він смисл людського покликання на землі вбачав передусім у роботі на благо суспільства, а тому додавав титанічних зусиль, аби «одним ривком витягти і літературу, й театр, і науку, й усе духовне життя… Галичини  на тверду й широку дорогу культури, цивілізації, свободи ». Проте поступу не було видно. Франко усвідомлював, «що марно кращі літа у горі й праці протекли».

Він був занадто помітною постаттю, занадто обдарованою, занадто багато знав і, на біду для себе, не міг приховати свою вищість, свою розумову і моральну перевагу над псевдо інтелігентною громадою. За масштабами політичного, філософського, художнього мислення рівного Франкові у тогочасній Галичині не було; а у високе дерево, як кажуть у народі, першим грім ударяє.

Нікчеми-заздрісники доклали всіх зусиль, аби Франку було відмовлено в посаді викладача української літератури Львівського університету, він захистив дисертацію, мав чимало наукових праць, міжнародний авторитете ученого, а його не прийняли в члени Наукового товариства ім.. Шевченка. Свідомо «не помічали» або не розуміли його віршів. Зрозуміло, що все це не мало минути для нього безслідно.

І. Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого і постали оті «ридання голосні - пісні». Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Але були вони настільки оголено- суб’єктивні у своєму настрої, настільки сокровенні за змістом, що поет боявся бути неадекватно сприйнятим й потрактованим. А тому в передмові до першого видання «Зів’ялого листя» зазначив, що герой віршів не він, а його приятель, що «пустив собі кульку в лоб». Небіжчик не переніс любовної драми, не зумів знайти собі місця в житті без кохання, бо був слабої волі. Після його смерті Франкові до рук нібито потрапив його щоденник. Заглибившись у ситуацію, Франко спробував передати душевний настрій автора щоденника віршовою мовою.

На жаль, передмова до збірки не змогла вберегти І. Франка від дошкульних ударів критики, захистити не тільки від насміхів і глузувань недругів, а й від нерозуміння його настрою друзями. Автора звинуватили в трус ості, «втечі з борні», декадентстві та песимізмі.

Словникова робота. Декадентство – загальна назва індивідуалістичних течій у філософії, мистецтві й літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст., пройнятих настроєм песимізму, безнадії.

Поет захищався: на його думку, «вірші мають самостійне літературне значення» і без «автобіографічного ключа», тобто інтимна лірика цікава вже сама по собі, без вияскравлення подробиць із життя автора.

Зрозуміло, що основою «ліричної драми» були біографічні факти, прокоментовані самим І. Франком у листі до відомого вченого і поета А.Кримського. у ньому він довірливо зізнається, що за життя його серцем володіли три «дівчини-зірнички». «Після сього вам буде зрозуміла п’єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів’ялому листі»… та три розділи, три жмутки» .

Назва збірки «Зів’яле листя» - символічна. Збірка має три розділи: «Перший жмуток», «Другий жмуток», «Третій жмуток». Серцем поета володіли три дівчини. Хто ж вони?

     2. Учень. Із листів І. Франка до А. Кримського: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич…»

3. Виступ учениці (монолог Ольги Рошкевич)

 Я народилася 1857 р. в с. Угорниках ( за 4 км від Івано-Франківська) у сім’ї священика. Батько був жорстокий у поведінці, деспот, від якого у хаті всі тремтіли.

Із самих пелюшок я повинна була засвоїти три найсвятіші речі для жінки: кухня, діти, церква…

У 1874 р. у Лолині я познайомилася з І. Франком, і з цього часу любила тільки його.

Батько був не проти нашого шлюбу, адже Франко – професор, а може, він буде послом, а може, міністром. Ні, ні, то не сміх! Весь Дрогобич, вся гімназія пророкували Франкові велике майбутнє. Але мрії розвіялись, коли батько довідався про арешт Івана «за соціалізм». Він переконаний, що сталося страшне непорозуміння, втішає мене, що все буде добре. Проте скоро він дізнається, що справа не лише в ідеях. А в таємній організації, яка діє проти віри, Бога, власності, монарха… Репутація отця катастрофічно падала, бо він знайомий з непевною людиною. Я стала «притчею во язицях». Іч, яка грамотна! За професора захотілось!

Я любила його і його листи. Він ділився зі мною кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруваннями, кожним літературним задумом.

Мріяли одружитися. А весільним подарунком стала б збірка весільних пісень, які я збирала в Лолині.

Скільки в ті дні, коли були разом, передумалось, про що тільки не мріялось. Та не судилось…

Батьки не дозволяють бачитися з Іваном, тато мав розмову із Франком, заявив йому, щоб більше не приходив у наш дім.

До мене пішли холодні листи, та я не ображалась, вірила, що не може мій Франко відмовитися від мене.

Удома сварки кожен день. Мама нарікає на долю, яка нагородила її такою донькою, на котру показують пальцями і з котрої сміються горобці. Я ославлена, а до того ж бідна…Хто ж схоче одружитися з такою?

Але знайшовся. Моїм чоловіком став Володимир Озаркевич. Я сповістила про це в листі Івана, і це звалило його з ніг, стався крововилив. А пізніше він привітав мене із шлюбом, писав: «Втративши тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної женщини, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю».

Усіх цікавило, чому Володимир Озаркевич згодився одружитися на «підупалій» бідній дочці провінційного священика. Виявилося пізніше: він свідомо протягнув руку мені, колишній Франковій нареченій, з поваги і пошани до Франка. Він дав мені можливість працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати.

Пройшли роки. Я поховала чоловіка. Помер Франко. В останні роки свого життя я намагалась підтриманим жінку І. Франка, мою тезку – Ольгу.

4. Виразне читання вірша учнями «Червона калино, чого в лузі гнешся?»
5. Робота в парах. За запропонованим планом учні готують розповідь про цей вірш:
   • Що символізує калина у народній ліриці?
   • Що символізує дуб?
   • Яку гостру проблему порушує автор цими словами-символами?
   • Якою ви уявляєте калину в цій поезії?
   • Які ще слова-образи є в цьому вірші?
   • Що вони символізують?
   • Як ви вважаєте, які символи взаємопов’язані з дубом? з калиною?
   • Яка особливість побудови цієї поезії?
   • З якою метою поет використовує цей прийом?

   6. Учень. Із листів І. Франка до А. Кримського: «Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Йозефою Дзвонковською…»

   7.Виступ учениці ( монолог  Юзефи Дзвонковської).

За національністю я полячка. Приїхала до м. Станіслава, стала окрасою таємного гуртка, майже всі чоловіки якого були в мене закохані. Кажуть, що я вродлива, розумна дівчина з досить оригінальними поглядами. До мене залицялося багато юнаків, проте я не маю бажання бути з кимось із них.

На Франка я справила сильне враження, він навіть мріяв про шлюб зі мною. Дивний чоловік! Моя мати відповіла, що цього не може бути ніколи, бо «вже саме положення моєї дочки противиться тому…» Коротко і зрозуміло.

Чомусь мені здалося, що він не може забути Ольгу, що він втрачає надію на любов будь-якої жінки!

Я не відповіла на його почуття. Ця відмова ще більше поглибила його моральну кризу. Він страждав…

А що я могла вдіяти? Людина, хвора на туберкульоз, не має права давати надію іншій людині. Тому не могла стати його дружиною, відмовила, як і багатьом іншим.

Я не стала письменницею, не стала перекладачкою, як пророкував мені Франко, а вирішила присвятити своє життя більш корисній справі – стати народною вчителькою.

8. Прослуховування  пісні на музику А. Кос-Анатольського «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».
9. Бесіда за поезією:

• Ваше враження від пісні?
• Що, на вашу думку , втілює образ «горіхове зерня»?
• Знайдіть у вірші контрастні образи, поясніть їх смислове навантаження.
• Якою ви уявляєте дівчину, кохання до якої змальовує поет?

     10. Учень. Із листів І. Франка до А. Кримського: «Фатальне було для мене те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ…»

11. Виступ учениці  (монолог  Целіни Журовської).

Свою кар’єру я розпочала на Львівській пошті. Щоб потрапити на цю роботу, я вчилась на спеціальних курсах при пошті та склала екзамен. Це навчання довело до того, що моє прекрасне волосся почало випадати, і тому я коротко підстриглась. Тут мене побачив Франко. Він буквально мене переслідував. Як школяр, боявся промовити до мене і слово, підступити ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами.

Якийсь час я отримувала листи від Стефана Маєвського, цікаві, гарно написані. Потім я дізналася, що їх автор Франко.

Ні, він мені абсолютно не подобався. Був рудий, а мені подобалися брюнети з синіми очима. І прізвище його не подобалось, а надто те, що не мав грошей і надії на них.

Я навіть не мала наміру читати його «Зів’яле листя». Для чого? Правда, все-таки прочитавши збірку, запам’ятала тільки один вірш, у якому є опис квартири, бо мала подібну квартиру у Львові. Хоч я декілька разів писала у листах до Франка, що моя особа не є цікавою, проте він пише про мене твори «Лель і Полель», «Маніпулянтка» і «Перехресні стежки», в яких Реґіна Твардовська має мої риси, колір волосся, ходу і навіть епізоди з мого життя…

Вийшла заміж за Здіслава Зігмундовського, людину видну, на 14 років старшу від мене. Народила доньку і сина. Через 10 років чоловік помер. Справи йдуть погано. Тому часто змінюю місце проживання.

Сім місяців (грудень 1914 – червень 1915 року) живу у Франка, доглядаю його, хворого, аж поки не приїхав його племінник.

Пережила я Івана Яковича на 25 років. Часто запрошували мене до музею Франка, сиділа я у президіях багатьох зборів і конференцій, які організовував музей; мене вітали на зустрічах з учнями шкіл, із студентами і інститутів та університетів як близьку знайому сім’ї Франків, а одного разу син Франка – Петро сказав, що я замінила їм матір. Це було приємно, хоч, може, він перебільшував.

З Ольгою Федорівною, жінкою Франка, я часто зустрічалась у музеї, ми згадували Івана Яковича, хоча ці спогади надовго виводили із спокою Ольгу Федорівну…

12.         Мелодекламація. Учень напам’ять читає вірш «Чого являєшся мені у сні?»
13.         Учитель. Своєрідним підсумком розповідей про історії кохання великого поета є вірш «Тричі являлася мені любов»
14.         Один із учнів виразно читає вірш.

ІІІ. Підсумки уроку.

1.               Чому збірка називається «Зів’яле листя»? (мрії, що не здійснилися, крах ілюзій, невиправдані надії, пов’язані з коханням).
2. Слово вчителя. Поезія І.Я.Франка живе і понині. Вона безсмертна. І підтвердженням цього є пісня «Знаєш» у виконанні сучасного співака В. Козловського.
3. Прослуховування запису пісні.

ІV. Завдання додому. Обов’язкове: 1. Вірш «Чого являєшся мені у сні ?» напам’ять. 2. Підготувати художньо-ідейний аналіз вірша.

За бажанням:   Прочитати повість-есе Р. Горака «Тричі являлася мені любов».

 

 

 

Література

1. Горак  Р. Тричі мені являлася любов. – К.1983.
2. Задорожна С., Бернадська  Н. Українська література. (Запитання і відповіді). – К.1996.
3. Франко. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Березнянська ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відкритий урок на тему:

«Зів’яле листя». Лірика кохання»

за творчістю І.Я. Франка

10 клас

 

 

Учитель української

 мови та літератури

 Кравченко Л.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2008 рік