Іван Семенович Нечуй-Левицький

Іван Семенович Нечуй-Левицький. Підготувала Лемпп Єлизавета 10-А

Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

Коротка біографія. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священника. Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив до Богуславського духовного училища, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську. У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря». З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.21 рік він віддав благородній праці вчителя. 1861 – 1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеце (1867-1872), Кишинева (з 1873).

Лише з 1868 починає друкуватись.1885 року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади». До кінця життя І. Левицький жив у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер самотнім 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.

Історія походження псевдоніма Нечуй. Псевдоніми письменника: Іван Нечуй, Іван Баштовий, Г. Гетьманець, О. Криницький. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя “Думи про Нечуя” Шевченка, яку дуже любив. Літературний псевдонім Нечуй-Левицький з’явився з виходом повісті “Дві московки”.

Життєва позиціяІван Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Іван Семенович виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою. Це письменник-демократ, учитель-гуманіст.

Найвідоміші твори Нечуя-Левицького«Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила»

Нариси“Українські гумористи і штукарі”, “На Дніпрі”, “Сільська старшина бенкетує”, “Мар’яна Погребнячка й Бейліс”, “Апокаліпсична картина в Києві”. Легенди“Скривджені й не скривджені”Оповідання “Рибалка Панас Круть”, “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”, “Запорожці”, “Чортяча спокуса”, “Афонський пройдисвіт”, “Вітрогон”, ”Старі гультяї”, “Гастролі”, “Київські прохачі”,  “Біда бабі Парасці Гришині”, “Біда бабі Палажці Солов’їсі”, “Вільне кохання”. Повісті“Дві московки”, “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Пропащі”, “Над Чорним морем”, “Навіжена”, “Поміж ворогами”, “Не той став”, “Неоднаковими стежками”, “На гастролях в Микитянах”, “Невинна”, “Причепа”. Романи“Хмари”, “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”. П'єси“Маруся Богуславка”, “В диму та в полум’ї”, “На Кожум’яках”, “Голодному й опеньки м’ясо”. Жанри, У яких працював Нечуй-Левицький

Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького присвячений життю і творчості письменника-класика української літератури Івана Нечуя-Левицького у смт Стеблеві Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

Джерела інформації