Казка "Берізка" з навчально-виховним змістом.

Берізка

Жила собі на світі берізка. І не погано жила. Ніяка погода їй не була страшна, бо захищали її від дужих вітрів, великі багатоповерхові будинки. У сонячні дні біля її ніг збиралась і дітвора і дорослі, для веселих ігор і смачного пікніку.

Вона мала чимало друзів.

Старий приятель дятел, завжди рятував від набридливих шкідників, що точили кору і противної гусені, що так і норовила об ‘їсти її листя.  Весела тітка білка розказувала щоденні новини і найсвіжіші плітки, зграї птахів розвеселяли то своїм співом, то сварками.

Минали дні за днями. Час  ішов і змінювалося все довкола. Рік за роком, стали приходити все не вихованіші люди до берізки. Вони залишали сміття на галявині, галасували і нищили гілля.

Першим не витримав знущань дятел. Шумні петарди, голосні крики і сміття, яким хотіли поцілити у нього люди, прогнали дятла від берізки назавжди.

Засумувала білокора красуня, тяжко захворів її стовбур. Одна розрада – білка. Та й сусідка змушена була шукати іншого прихистку. Нахабні хлопчиська видирались на стовбур, щоб упіймати рудохвосту, а іноді приманювали різними частування, які залишали білочці. Білка їла, а потім страждала, вона ж не знала , що чіпси та сухарики це справжня отрута. Вона не довго терпіла і перебралася жити у більш спокійний район.

Невдовзі і зграї птахів стали рідкісними гостями у нашої красуні. Та красунею її вже  було важко назвати. Стовбур обдертий і погризений, гілля пошматоване і давно вже на ньому не видно листків. Засохла берізка від хвороб і печалі. Вона і досі сумно стоїть і чекає, коли ж люди порозумнішають.