Казка для дітей молодшого шкільного віку

Пригоди неслухняної Жаринки

Біля річки низько в балці

Розвели вогонь рибалки.

Розгорілося Багаття,

Де ж взялось таке завзяття?

Вітерець легенько віє,

Вечір в небі зорі сіє,

Розгораються дровцята,

Сиплють іскорки завзято.

Пританцьовують жаринки

І стрибають до хмаринки.

Але сварить їх Багаття:

«Так не можна жартувати,

Так не гоже вам чинити,

Щоби Лихо не збудити.

Обкопали вас довкола,

Із землі зробили коло,

Аби чемними ви стали

І над лугом не літали.

Ви, Жаринки, мої діти,

Тож я маю вас глядіти».

Ніч спустилася на землю,

І навколо стало темно.

В казанку зварилась юшка,

Павучок вже спить і Мушка,

Бджілка в квіточці заснула,

Обтрусить пилок забула.

Тут поснули і Жаринки,

 Все затихло на хвилинку.

Розляглась довкола тиша,

 Вітерець траву колише…

Раптом скочила з лозинки

Неслухняная Жаринка,

Зашарілась, запишалась,
Бо ж непослусі не спалось.

Лугом, лугом покотилась

Та й у сіні опинилась.

Каже : «Я від всіх сховалась,

Хочу, щоб мене шукали,

Бо всі сплять, а мені сумно,

Нехай буде світло й шумно!»

Враз довкола світло стало –

Сіно в лузі запалало,

Покотивсь вогонь по лісу,

До села, під самі стріхи.

«Ой-йой-йой,- кричить Жаринка. –

Води дайте хоч краплинку!

Щось мені вже спрагло дуже,

Чом до мене ви байдужі?»

Ген довкола все палає,

На пожежу дзвін скликає.

Дощ на лихо забарився,

У чужім краю пролився,

Але ж треба рятуватись

І пожежних викликати.

Мудра тітонька Сова

Зупинила всіх: « Овва!

Друзі, ви не панікуйте,

«101» телефонуйте!

А поки їдуть пожежні,

То ми луки ці безмежні,

Ліс і хатки наші гарні

Оборемо в день безхмарний,

А там Дощичок прибуде,

Теж гасить пожежу буде.

Тож без діла не сидіть,

Землю лапками гребіть,

Щоб не ширився вогонь,

І хмарки женіть з осонь,

Лийте із відерець воду,

Милий лісовий народе!»

Всі взялись за діло дружно,

І посунули потужно

На Лиховисько огненне,

Працювали всі натхненно.

Тут пожежні прибули –

Все водою залили.

Потушили ліс і поле,

І хатки усі, й стодоли.

Раптом Дощик підоспів

І довкола все умив.

Звірі дякують пожежним,

Щиро дякують, безмежно.

Ну а що ж наша Жаринка,

Де сховалась? У шпаринку

У сосновому розколі

Лісу край на видноколі.

Страшно дуже бідоласі, хизувальниці-невдасі.

Зашарілася Жаринка,

Але враз її Краплинка із розколинки дістала.

Присоромила й сказала:

«Щось, подружко, не туди,

Наробила ти біди,

Тож піди й усім признайся,

І гарненько вибачайся,

Визнавай, що так негоже,

Це тобі і допоможе».

Схаменулася Жаринка,

Зашарілась на хвилинку,

Вибачилась та й погасла,

Хоча задніх і не пасла,

Але соромно їй стало –

Лиха ж скоїла немало!

Вибачили шкоду звірі,

І живе тепер у мирі

Та у злагоді Жаринка,

На м’якенькій спить перинці,

Їсти варить, хазяйнує,

Пічку топить, не лінує.

Всім вона допомагає.

Вогонь в печах розгорає,

Або вогнище у балці

Для мисливця чи рибалки.

Ще горить у сірнику –

Справу має нелегку.

В свічці вогником палає,

Про тепло в домівках дбає.

З дня у день вона в роботі,

У господарській турботі.

Ця історія повчальна

Сталась в краї незвичайнім.

Друзі, ви її читайте,

Про пожежу пам’ятайте,

Бо вогонь – не лише втіха.

Робить він багато лиха.

А щоб не трапилось біди,

З нами служба «101».