«КАЗКА ПРО ПРАВОСУДДЯ»

 

 

 

 

«КАЗКА ПРО ПРАВОСУДДЯ»

(ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ У ПОЗАУРОЧНІЙ РОБОТІ З ПРАВОЗНАВСТВА)                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІДГОТУВАЛА
УЧИТЕЛЬ  ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА

КОЗЛІВСЬКОЇ СЗШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

ГОРДІЙЧУК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найбільше заохочення злочину – беззаконність.

Цицерон  

КАЗКА ПРО ПРАВОСУДДЯ.

            

         Було це давним –давно.   Створили звірі Малого лісу свою «Малу Лісову громаду». Обрали голову громади: Кабана-Іклана, сильного та грізного. Закипіла робота у громаді. Усі звірі працювали з великим бажанням та ентузіазмом. Ніхто не лінувався. Розуміли: все, що роблять - для власного ж блага. Навели лад усюди. Прибрали сміття на лісових галявинах, розчистили хащі та проклали лісові стежини, звільнили від сміття струмки та річечку, відкрили лісову школу для звірят, лікарню, пошту. Не впізнати Малий ліс!

          Не забули звірятка і про холодну пору року. Усі разом ціле літо та осінь збирали горіхи, ягоди, гриби, вирощували моркву, капусту, буряк, ловили рибу. Все це зберігали у великому сховищі.

          Прийшла зима з великими снігами та тріскучими морозами.  На зборах лісової громади вирішили, що час відчиняти сховище та видавати продукти звірятам на зиму: зайчатам – моркву та капусту, білочкам – гриби та горіхи, диким свиням – жолуді та буряки, лисицям – рибу, ведмедям- мед, косулькам- сіно, птахам – зерно.

          Вирішено, зроблено. Викликали Кабана-Іклана. Відчинив він важкі двері, зайшли звірі до складу, а продуктів немає. Лишенько! Закричали звірі: «Що нам робити ? Хто украв наші запаси ? Як ми переживемо сувору зиму?» Терміново Дятел передав телефонограму до Великого лісу у поліцейський відділок.  Швидко прибув до лісової громади слідчий Вовк. Почав він  розслідування. Своїми гострими очима та професійним нюхом визначив слід, який привів  до хатинки Зайця, що працював охоронцем складу. Завітав Вовк до будиночку, влаштував обшук та знайшов залишки моркви та капусти. Заарештували бідного Зайця та забрали до відділку. Гірко плаче Зайчиха та дітки-зайченятка.

        У відділку Зайцю вручили звинувачення у скоєнні крадіжки на велику суму, що завдала збитків усій лісовій громаді. Пред’явили докази: слід, що вів від складу до дому, відбитки лап на засові та дверях, овочі, що знайшли вдома. Пояснював бідолаха, що сліди  дійсно його, бо він сторожував склад, а овочі вдома  -  з власного городу. Та не хотіли слухати його поліцейські. Кинули Зайця за грати, а справу передали до суду.

        На судове засідання, яке було відкритим, зібралася вся лісова громада. Головним суддею був Ведмідь, досвідчений та справедливий судовий працівник. Прокурором – Лис, добре знаючий всі тонкості розслідування справи. Адвокатом Зайця стала Сова, мудра , наполеглива у здобутті доказів. Протокол вела старанна Білка. Представником преси був Дятел, який об’єктивно інформував про всі події.

       Ввели до залу суду підсудного Зайця. Зашуміли звірі: хтось засуджував злодія, але більшість захищали бідолаху, бо не вірили в його провину. Плаче Зайчиха, опустили вушки дітки-зайчата. Шкода їм татка-годувальника.

        Суддя Ведмідь розпочав засідання. Слово із звинувачення взяв прокурор Лис. Розумний, проникливий та хитрий прокурор зібрав серйозні докази провини Зайця, які підтвердили свідки. Свідчили проти «вухастого»  Вовки – братки, які повідомили про те, що нібито бачили як Заєць вночі тягнув додому мішок з добром. А щоб його не впізнали та не помітили серед снігу, змінив свій сірий кожушок на білий.  Суд прийняв свідчення Вовків до уваги та наказав внести їх до протоколу.

        Слово для захисту надали адвокату Сові. Сова побудувала свій захист професійно і мудро.

         Сова проголосила наступне: «Я провела детальне розслідування даного злочину і зібрала безліч доказів, що не підтверджують провини мого підзахисного!  Завдяки моєму гострому зору я оглянула місце злочину вночі і зрозуміла, що хтось навмисно вів нас до будиночку Зайця, підкидаючи де-не-де речові докази. У той же час, я виявила ледь-помітний, засипаний снігом, інший слід, який привів мене до лісової  печери. Там, за гіллям та хмизом , я знайшла усі наші зимові запаси. Крім того, сліди, яких у печері досить багато, Зайцю не належать. Вони належать Вовкам-браткам!»

       Зашуміли звірята.

       « Брехня! Зла брехня!- кричали Вовки- братки.

       Ледве втихомирив Ведмідь громаду.

       « У Вас є прямі докази, пані адвокате?» - запитав суддя.

       « Так, мої слова можуть підтвердити раніше заявлені свідки, пане суддя.» - відповіла Сова.

       « Прошу до залу суду запросити свідків з боку захисту – Кажанів.» - повідомив голова суду.

        « Я протестую! Кажани не можуть бути свідками, оскільки вони перебувають взимку в сплячці, тобто в неадекватному стані!» - заявив Лис прокурор.

        Та Ведмідь відхилив заяву прокурора і дозволив заслухати свідчення одного з Кажанів.

        « Ми звичайно взимку перебуваємо у напівсплячому стані, але все відчуваємо та мислимо адекватно. У ту ніч, коли відбулося пограбування, наш спокій порушили невідомі гості, котрі вели себе нахабно та зухвало. Вони кілька разів приходили та приносили великі мішки, котрі складували в глибині печери. Коли я зробив їм зауваження про те, що це приватна територія, вони розізлилися та розігнали нашу колонію. Цими зловмисниками були Вовки-братчики. На їх лапах та обличчях є подряпини, яких ми їм завдали своїми кігтями, обороняючись.»

        « Пропоную взяти у Вовків- братчиків відбитки їх слідів та провести ДНК експертизу їх поранень.» - запропонувала Сова.

         Захвилювалися Вовки-братчики. А Сова далі впевнено веде допит.

        « Скажіть, будь-ласка, де ви були в ніч пограбування ?» - запитала адвокат у братів Вовків.

        « Вдома, спали!» -відповіли ті.

        «Хто може це підтвердити ?» - не відступає Сова.

        « Та ніхто. Ми живемо самі !» - оправдовуються Вовки.

        « Пане суддя! Прошу дозволити свідчити раніше не заявленого свідка Мишку – норушку, яка була залякана Вовками, тому не давала свідчень раніше» - заявила адвокат.

        До залу забігла перелякана маленька Мишка, яка повідомила, що бачила, як попри її нірку йшли з награбованим добром брати Вовки. Вони наказали мовчати, в іншому разі пригрозили зруйнувати її хатинку і залишити  на морозі гинути всю сім’ю.Та пані Сова надала їй захист як свідку і переконала свідчити проти злодіїв.

      Судове засідання йшло до завершення.

      Слово надали Лису прокурору. Він повідомив про те, що в процесі досудового слідства були  допущені певні недоліки. Тому пропонує дану справу подати на доопрацювання.

       Слово надали адвокату Сові.

«Шановний пане суддя! Вважаю доказову базу проти мого клієнта недостатньою. Свідчення головних свідків  -  необ’єктивними.

По –перше, у Вовків – братків , давній «зуб» на мого підзахисного Зайця та його родину.

По – друге, у мого підзахисного не знайдено під час обшуку сірого кожушка , який він начебто за словами Вовків замінив на білий. Це фізично не можливо, оскільки кожушок у Зайця один, міняється лише його колір.

По - третє, алібі у Вовків – братків на момент скоєння злочину теж немає.

Отже, вважаю, що за браком прямих доказів Заєць не може звинувачуватися у скоєнні даного злочину. Прошу на період дорозслідування даної кримінальної справи мого клієнта звільнити з під арешту прямо у залі суду.

       Слово надається підсудному Зайцю.

« Шановний суд! Я завжди був слухняним членом громади, чесно працював, виховував свої дітей. Мене обмовили і нечесно звинуватили у крадіжці, якої я не скоював. Прошу Вас пане суддя прийняти справедливе рішення!»

      Ведмідь суддя, вислухавши всі докази, пішов у дорадчу кімнату . З нетерпінням усі чекали вироку. І ось суддя прийняв рішення:

« Врахувавши усі докази, суд постановив:

1. Визнати Зайця не винним у скоєнні даного злочину.
2. Звільнити Зайця з - під варти в залі суду.
3. Повернути справу на дорозслідування.
4. В зв’язку з виявленими фактами взяти під варту на період дорозслідування справи Вовків – братків.

Судовий процес завершено.»

    Зайця звільнили з- під варти. Його обіймала Зайчиха та дітки. Вітали сусіди та друзі. Усі вірили в те, що суд винесе справедливе рішення.

     Вовків – братків взяли під варту. Під тиском нових доказів та фактів вони змушені були зізнатися в скоєнні крадіжки з корисливих намірів. В ході дорозслідування злочинці вказали на те, що діяли в змові з Кабаном – Ікланом, який допомагав організувати пограбування з метою власної наживи.

      Наступне судове засідання було ще більш гучнішим, бо на лаву підсудних сіли не тільки Вовки – братки, а й посадова особа – Кабан-Іклан.  Всі вони отримали справедливу  міру покарання, а вкрадене добро було повернено громаді.

     Завдяки  вмілим діям адвоката, справедливості та об’єктивності суду було відновлено «добре ім’я» Зайця та його родини. Жителі лісу пропонували йому очолити лісову громаду та він відмовився. Нерви у «вухастого»  дещо «здали». Кожен раз, як почує незнайомий голос чи звук, здригається та втікає. Недарма  після цього випадку Зайчика почали називати «Побігайчиком». Подейкують, що наш Заєць невдовзі «взявся» за перо та почав писати повчальні казки та оповідання для маленьких звірят лісу. Можливо, і це оповідання належить йому. А ви як гадаєте?

 

Від автора.

Шановні судді, прокурори, слідчі.

Ми не хочемо бути «сірими, лякливими «зайчиками». Ми хочемо бути захищеними та впевненими у нашому правосудді. Тому віримо, що законність, чесність,  професійна порядність, мудрість, відповідальність – це ті основні принципи, якими Ви завжди керуєтесь у своїй роботі.