Презентація "Коза - Дереза, яка знає всі права"

Казка«КОЗА – ДЕРЕЗАяка знає всі права» автор Ірина Кулик

Йшов по ярмарку дідісь – Бриль з соломи, довгий вус. Гаманець ніс не пустий, В ньому гривник золотий. А купити що - не знав... Тому йшов, не поспішав, На прилавки заглядав, Щось цікаве виглядав. Але, враз, спинив свій зір. Що за чудо, що за звір? Роги довгі, шерсть - краса! Придивився... Це ж коза. Скільки коштує коза? – Дід спитав у торгаша. – Скільки молока дає? Чи хвороби в неї є?

Тут прокашлялась коза. Очі в небо підвела. Слізку бережно зронила Й сумно так заговорила: -Ой, дідусю, ме-ме-ме. Швидше забери мене. Сиротою я живу Право ж маю на сім’ю! Зовсім я не вередлива Я спокійна, добра, мила. Молочка із два відра Я даватиму щодня. – В діда серце розтопилось. Стисло в грудях від жалю. Неторгуючись, надиво, Гривник дав він торгашу.

Ось веде козу рогату,Недоводячи до хати,Дід спинився і сказав:-Я тебе ще не назвав. Ну а право на ім’я. Мають всі і ти, і я. Будеш ти, моя краса,Мати ймення –Дереза. –Дома всі козі зраділи. Зустрічали, мов свою. Стіл із радощів накрили,Прийнявши козу в сім’ю.

Ну, а ранком син найстарший. Виганяє козу пасти. На луги в траву шовкову,Де джерельце б’є медове. Пильно син худобу пас, Поки день той не погас. І знемігши від утоми, Він жене козу додому. Дід вже на воротях став,Бо так сильно заскучав. Не за сином, за козою,За своєю Дерезою.І питає: «Моя мила?Чи ти їла чи ти пила?» А коза своє веде: -Ви не любите мене! Я не їла ще від рання. Повноцінне харчування – Право таке в мене є. І воно все ж головне

Був дідусь такий сердитий,Сина мусів насварити.І на другий день лиш встав,Сам козу пастись погнав. Пильно дід худобу пас. Поки день вже не погас.І знемігши від утоми,Сам жене козу додому. Та й питає: «Моя мила,Чи ти пила? Чи ти їла?»А коза знов за своє:-Ви не любите мене!Я не їла ще від рання. Повноцінне харчування –Право таке в мене є.І воно все ж головне!

Вус у діда дибки став. Бо брехні він не чекав. Палку взяв дідусь сердитий,Захотів козу провчити. Та не вдалось. Дереза. Надто спритною була. Миттю страх її поніс. Аж в густий дрімучий ліс.

Бігла швидко, без зупину,Аж побачила хатину.І без роздумів й жалю,Влізла в хатку, мов в свою.«Відпочити маю право!» -Мекнула. І дуже жваво. Пострибала до печі,Вкласти ніженьки свої. Коза спить, а час минає. Сонце котиться на схід. Вже господар поспішаєЗапізнившись на обід.

Зайчик жив тут довгоногий. Сірі вуха, малий зріст. Зрозумів він ще з порогу –В його хатку хтось заліз. Став й налякано питає:«Хто – хто –хто отут сидить?»А коза як забрикаєІ у відповіддь кричить:« Я могутня Дереза!В мене роги ого-го!Першою сюди зайшла,Й маю право на житло!»Зайчик хвіст запхав під себе. Під дубком присів тай плаче. Замість даху тепер небо. Й дому не було, неначе

Тут ведмідь йде клишоногий. Чує зайчик на пеньку,В смутку сльози витирає. Треба ж помогти йому. Розказав усе вухатий. Про рогату Дерезу,Що засіла в його хаіЙ не пускає на біду. Вислухав ведмідь зайчисько. Й закотивши рукава,Грізно стукає до хати,Ще й сердито так пита:«Хто малого ображає?Геть із хати Ви ідіть!»А коза як забрикаєІ у відповідь кричить:

« Я могутня Дереза!В мене роги ого-го!Першою сюди зайшла,Й маю право на житло!І ведмідь злякавсь рогату.-ні, не вижену, боюсь!Ти пробач мені, зайчатко,Битись з звіром не берусь! ***Ще на поміч приходили. Вовчик – Братик, лис Рудий. Та й вони не мали сили. Був їм звір той застрашний.

День погас. Іде до ночі. Півень подає свій знак. Зайчик виплакав всі очі. Аж на зустріч лізе рак. «Чому, друже, ти сумуєш?» - Рак здивовано пита.- Чому дома не ночуєш. Темінь стука до вікна?» І вухатий у зневірі Про свій відчай розказав. Як страшного злого звіра Так ніхто і не прогнав.

«Чому, друже, ти сумуєш?» -Рак здивовано пита.-Чому дома не ночуєш. Темінь стука до вікна?» І вухатий у зневіріПро свій відчай розказав. Як страшного злого звіра. Так ніхто і не прогнав. Неборак недовго мисливІ недовго міркував. Голосно у вуса свиснувІ на виручку помчав.

Неборак недовго мисливІ недовго міркував. Голосно у вуса свиснувІ на виручку помчав.«Хто малого ображає?Геть із хатит Ви ідіть!»А коза як забрикає. Знов у відповідь кричить:« Я могутня Дереза!В мене роги ого-го!Першою сюди зайшла,Й маю право на житло!»Рак, надиво, не злякався. Лізе й лізе, - ніч без сну. До печі уже діставсяІ як ущипне козу.

Дерезуня забрикала. Що болить, то не сербить. На коліна тихо впала,Щоб пробачення просить. От тепер тобі наука. Буде, хитра Дереза!Незазнать, щоб кари й муки. Поважай усіх права! Знати право – добре в світі,Та з обов’язком мирись. Маєш право на освіту!То тепер іди та й вчись.

Кінець