Казка "Як діти Зиму-лиходійку провчили"

Казка

Як діти Зиму-лиходійку провчили.

       Було у матінки Природи чотири пори року: Зима, Весна, Літо та Осінь. Усі вони жили в мирі та злагоді, допомагали одна одній. Лише Зимі усе було не так: то Осінь задовго владарює, то Весна зашвидко приходить...

          Осінь – щедра пора. Про це знають усі і дякують їй за багаті урожаї.

          Та її золоті дні щораз стають коротшими, ночі – довшими. Сумно, порожньо на полях. Лише пташкам байдуже: співають, кружляють у піднебессі, ведуть перемовини, а, може, і суперечки. Немає в них і думки про те, що незабаром прийде сувора Зима.

          Вона не забарилася. Повіяла холодними вітрами, позривала останні листочки з дерев, налякала першими морозами…

         Стала Зима і до пташок добиратися, бо не злюбила їх через те, що, бач, галасують та радіють і уваги на неї не звертають. Дмухнула першим морозцем, одягнула дерева у пишні теплі шубки, покрила ставки кришталем.

         Нема куди сховатися синичкам, горобчикам, щигликам, чижам... Засумували пернаті, що не можуть їжі знайти, а Зима до них і каже:

- А що, вже не хочете співати ? Як вам мій сніжок і морозець? Ха-ха-ха… Мерзніть, мерзніть. Не захотіли покидати рідної землі та у вирій відлітати, то тепер замерзайте!

            Почали зграйками пернаті збиратися та думу думати, як їм Зимі протистояти.

         А вона морозами допікає, один від одного лютіший посилає. Усі пташині харчі заховала під білою ковдрою. Думала, що винищить гомінких, веселих, жвавих пташок. Раділа, дивлячись, як важко їм добути собі їжу. Проте пернаті у відчай не впали і відповідають Зимі:

- Не страшна ти нам, Зимо!

- Не боїмося ми твоєї сили!

        А самі полетіли до людських осель просити допомоги. Стукають дзьобками у замерзлі шибки. Почули діти та  вибігли подивитися, хто це їх кличе. Бачать зграю, яка стривожено кружляє і щиро благає:

- Допоможіть нам, допоможіть! Від лихої Зими захистіть!

- Хоче вона нас холодом заморозити, голодом заморити. Просимо, порятуйте нас!

          Порадились дітлахи і вирішили допомогти пернатим.

        Не очікувала лиходійка-Зима, що її підступні плани зруйнують діти, виготовивши годівнички.  Почали підгодовувати кожного дня своїх маленьких пернатих друзів.

            Тоді Зима страшнішу зброю застосувала: вислала на боротьбу із дітьми та птахами полк жалких білих мух.

А дітлахам не страшно. Ліплять снігову бабу, граються в сніжки, катаються на санчатах, лижах та коньках. Радіють Зимі і просять, щоб ще мух та морозцю піддала.

              А пташки у годівничках бенкет справляють, небесні танці та співи заводять.

       Зрозуміла тоді злюка-Зима, що не зможе вона налякати дітей, і знищити пташок їй теж не під силу, бо у них є вірні і надійні друзі, які допомагають їм у скрутну хвилину. Подумала-подумала і вирішила, що не буде більше шкодити ні дітлахам, ні їх пернатим друзям. Стала м’якшою і добрішою.

       З тих пір дружать між собою Зима, діти та птахи.