Казка "Як канюк Кіа полювати вчився"

Як  канюк Кіа полювати вчився

(натуралістична казка)

 Крізь густе листя у верховітті дерев несміливо пробивається сонячний промінчик. Він сяйнув маленькою веселкою у краплинці роси, полоскотав носик рудій білочці і нарешті потрапив у велике гніздо, де лежало три  сіруватих яєчка.

Від його ніжного дотику у гнізді трапилось диво, на яке так терпляче чекали тато і мама-Канюки. На одному з яєчок шкаралупа тріснула, шматочок її відколовся і на світ з’явилась біла пухнаста голівка із широко відкритими від захоплення оченятами.

• Ну ж бо, швидше, летімо вже! – нетерпляче загукало пташеня.
•                   Ой який сміливий! Весь у мене! – зауважив тато-Канюк – сильний гарний птах бурого забарвлення з міцним дзьобом і гострими кігтями.
•                   Чекай, синку. Діждемось, коли вилупляться твої братики, підростете, наберетесь сили, а тоді вже будемо вчитись літати. – заспокоювала сина турботлива мама.
•                   Ну й тісно ж тут сидіти! Крильця вже затерпли! Літати хочу! – не вгавало пташеня. - Зараз, зараз, ось так, так! Ще трохи! Ну ж бо! – маленький канючок  з усіх сил напружив крильця, лапки і… Шкаралупа тріснула, розпалась на маленькі шматочки, і з яєчка з’явився наш герой, канючок Кіа.
•                   Чого ви там сидите? Народжуйтесь уже! – Кіа легенько постукав по яєчках. - Нам буде весело!..

Двоє братиків-канючків, Піа і Тіа,  з’явилися на світ наступного дня. Це були чемні пташенята, слухняні і спокійні. Ціле літо вони уважно слухали маму і тата, старанно тренували крильця, вчилися літати. Лише Кіа весь час вередував: то йому  в гнізді тісно,  то сидіти набридло, то ще щось вигадає… Тільки навчатись не хотів.

Минав час. Пташенята підросли, зміцніли. Їхній білий пух змінився строкатим пір’ям. Молоді канюки вже впевнено літали неподалік гнізда, та полювати ще не наважувались, бо полювання - це  справа серйозна.

Одного ранку тато-Канюк нарешті дозволив політати над полем і спробувати полювати самостійно. Тіа і Піа дуже старались і повернулись додому із здобиччю, а от для Кіа  перше полювання виявилось невдалим.

•                   Це все тому, що я такий рябий зробився! -  невдоволено бурчав Кіа. – Он  тітка Іволга вся жовта, у дядька Дятла червона шапочка, Повзик і той має синє забарвлення. Я теж хочу бути таким яскравим.

Пташенята-канюки все частіше здійснювали самостійні польоти над полем у пошуках здобичі.

Якось, коли батьки-канюки полетіли на полювання, наш Кіа десь раптово зник. Не було його видно цілого півдня. Аж надвечір повернувся Кіа в гніздо, і був він зовсім незвичайним. Тіа і Піа аж дзьобики порозкривали з подиву і несподіванки.

• Який ти гарний!  Де ти все це взяв? – допитувались вони.
•                   Тепер я завжди буду такий, - гордо відповів Кіа, - навіть на полювання буду так вилітати. Ото вже буде мишам страх!

Наступного дня почалося справжнє полювання.  Та цього разу без здобичі повернулися усі птахи. А Кіа ледь не плакав. Ще б пак! Миші як угледіли дивного птаха, аж за животи хапалися від сміху. Вони  уже знали, що Кіа можна не боятись, бо полює він слабенько. Але такого  дива  ще не бачили!  Вгорі  над ними ширяв…  різнокольоровий  Кіа! На голівці, наче корона, красувалося жовте пір’я, крильця були оперені синіми пір’їнками, на грудях загрозливо червоніла   велика пляма. А  хвіст  був прикрашений рудою  білоччиною  шерстю.

Розпачу не було меж! Бідний Кіа стримувався з усіх сил, аби не заплакати з сорому. На допомогу прийшла мудра мама-Канюк:

•                   Синочку, не хвилюйся даремно. Усьому вина оте кольорове пір’я. Воно дуже яскраве,  тому  помітне із землі, отже заважає полюванню. А щоб стати справжнім птахом-мисливцем, треба багато тренуватись, уважно придивлятись довкола, бути сміливим, сильним і наполегливим.

Засоромлений Кіа віддав пір’я усім знайомим птахам,  шерсть повернув білочці і  знову став бурого кольору. Усі наступні місяці молодий канюк невпинно тренувався і, зрештою, став майже таким швидким, як сокіл, майже таким сильним, як орел і майже таким спритним, як яструб.

Опівдні, коли прогріте сонячними променями повітря утворює найсильніші потоки, Кіа  зі своїми братами піднімаються  високо в небо, розпочинають свій ширяючий політ, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається на землі. Гострий зір допомагає розгледіти навіть дуже дрібних гризунів. А для мишей  канюк – справжня гроза.