Казки про геометричні фігури

КАЗКА ПРО ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ

Дуже давно країна Математика була на краю світу. А була ця красуня

 зовсім маленькою. Всього кілька міст. І міста в цій країні були незвичайними

   та  особливими. В одному жили цифри чарівні, в іншому знаки дивовижні,

  у третьому чудові геометричні фігури.

Так от ця історія відбувалась саме в третьому місті.

  Кожна фігура, яка тут жила, була унікальною. І ніхто з мешканців цього казково-          го міста ніколи не хотів зайняти місце іншої. У Трикутника було найбіль-

   ше прихильників, бо саме з трикутників можна зробити квадрат, прямокутник

   чи ромб. Навіть дуже пихата Трапеція з повагою ставилась до старого і муд-

  рого Трикутника. А його молодші шанувальники Квадрат, Ромб і Прямо-

  кутник завжди питалися в старого і мудрого вчителя поради.

З іншого боку цієї вулиці мешкали Коло, Овал і Еліпс. Та найцікаві-

  шими фігурами міста, яких всі дуже любили за веселу вдачу, були

Серце і Зіронька. Ці друзі не давати сумувати нікому в місті. Були

вони нерозлучними і всі дні та вечори проводили на вулиці. Вдень – хмарини  порівнювали  з  фігурами, а ввечері - спостерігали за зірками  небесними  і сперечались, яка з них сяє яскравіше.

Ось так, день за днем, і проходило життя у цьому містечку, поки одного ранку не сталося біди. Коло надумалося зайти до свого сусіда Еліпса, а того не виявилось вдома.

- Де ж він може бути? - питали один одного фігури на площі міста.

- Куди він подівся?

- Його й замінити не можна. З двох кіл ніколи не вийде еліпса. Та й з Овала теж. Хіба що він поправиться, - сказало Коло.

- Висновок один. Треба йти й шукати нашого товариша, - сказав Трикутник.

- Але де, куди і як? - заклопотались Серце і Зіронька.

- За містом, - відповів трикутник.

Друзі  зібрались біля місцевих воріт. Ніхто з фігур вже й не пригадував, що твориться за межами їхнього містечка. Вони ж так давно тут оселилися.

Але йти далеко не довелось. За кілька кроків від воріт фігури побачили Еліпса.

Всі так зраділи, що кинулись йому назустріч.

- Де ж ти був? - питалися друзі. - Як же ми без тебе?

І ось що розповів їм Еліпс. Він був місцевим вченим і дуже любив читати. От в Історії Математики кілька днів назад він знайшов повідомлення про старого

 Кута,  який  приймав участь у будівництві  їхнього міста, а потім переселився до віддаленого лісу, де мав змогу бачити різних тварин.

От Еліпс і вирішив перевірити, чи правда все це.

- І як, знайшов? - поцікавились Зіронька з подругою.

 Трапеція також зацікавлено нагнулась у бік Еліпса.

- Так. Але дорога до того лісу така довга і важка, що Кут запропонував мені заночувати у нього. І я погодився, - відповів той. - Дідусь Кут багато чого цікавого мені розповів, тому я й затримався. Тепер я частіше його провідуватиму.

- Добре, що ти повернувся, - сказали фігури і пішли на площу міста.

Їм ще треба дослухати розповідь Еліпса до кінця. Але це можна зробити й поблизу рідного дому.

КАЗКА ПРО КУТИ

У королівстві геометричних фігур жив собі один чоловік на ім’я Кут. У нього було три сини: Прямий, Тупий та Гострий. Хоч сини були одної вроди, мали у себе два промені зі спільним початком, але згоди між ними не було.

Прямий кут був дуже чесний, відвертий, справедливий, завжди говорив правду в очі. Рухався він рівно із прямою спиною гордою ходою. Тупий кут був дуже товстий і неповороткий. Під час ходи його спина нахилялася назад і він часто падав. Тому він вів спокійний спосіб життя та був дуже млявий та лінивий.

Гострий кут весь час був нахилений вперед, ходив так, ніби, пригинався. Він міг пробратися у будь-яке місце, був жвавий та активний. Його ще називали «нишпорка». Під час суперечок, які часто відбувались між братами, кожен доводив свої переваги. Найбільше вихвалявся наймолодший – Гострий кут: «Я найчастіше потрібен всім! Гостре лезо у ножа, у ножиць, гострі зуби в людей та тварин, гострі дзьоби у птахів, та й у геометричних фігурах мене найбільше, бо трикутник має завжди хоча б два гострих кути». Тут Прямий кут не витримав і заявив, що саме він найбільше потрібен людям, адже без нього стіл не втримається прямо, і будинок розвалиться, коли косо поставлені стіни, і шафа впаде на підлогу, якщо її двері не будуть прямими. Довго думав тупий кут, щоб виправдати своє існування. Адже,  трикутники бувають лише з одним тупим кутом і то, дуже рідко, а знайти свою користь у квартирі він так і не зміг, зате вийшовши на вулицю побачив себе на

дахах будинків, на колесах автомобілів. Почувши суперечки братів батько сказав: «Усі ви дуже потрібні людям, тож ідіть і шукайте своє місце серед людей. Старшим серед вас буде Прямий кут, бо він найбільш потрібен всім». Розійшлися брати по світу шукати своє місце. Ось вони забрели і на сторінки нашого підручника «Математика». З ними ми сьогодні і познайомимось ближче.

            КАЗКА ПРО ТРИКУТНИК

Був собі гострокутний Трикутник. Він завжди вихвалявся своїми гострими кутами, що ніби вони найчастіше застосовуються скрізь і саме з допомогою них можна проникнути скрізь без перешкод. Одного разу в гості до трикутників завітала Ножиці. Перед ними знову почав вихвалятися Трикутник: «Бачите, який я мудрий, хитрий, багатий, швидкий, активний – майже всемогутній. У мене є сторони, кути, всі мої висоти, медіани, бісектриси я ношу в собі, а не так, як тупокутній трикутник інколи виставляє свої висоти за межі фігури». А Ножиці слухали і вирішили провчити хвалька. Коли Трикутник заснув Ножиці відрізали йому кожен кут і перетворили його у шестикутник з усіма тупими кутами. «Тепер він нікуди не зможе всунути свого гострого носа», - подумали Ножиці. І дійсно, коли Трикутник прокинувся, то був дуже здивований своїм зовнішнім виглядом. Та побачивши себе почав ще більше хвалитися своєю великою кількістю сторін, кутів та діагоналей. В черговий раз, коли Трикутник знову заснув Ножиці перетворили його у круг. «Вихвалявся ти, що у тебе все є, тож будь тепер Кругом назавжди, щоб не міг хвалитися великою кількістю своїх елементів та гострими кутами. Тепер у тебе не буде жодного кута», - радісно сказали Ножиці і попрямували до інших фігур шукати подібного хвалька.

ВПИСАНІ ТА ОПИСАНІ КОЛА

В великому світі многокутників, де були тільки квадрати, трикутники, п’ятикутники та багато усіляких многокутників, завітало коло!

Тільки воно увійшло у гості до трикутника, не встигши навіть привітатися, вкололось! Це була дуже боляче і коло покотилося далі по гостям. Зайшло до квадрата. Хата у нього була велика, усе було однакове. Стіни однакові, ліжко по розміру таке ж, як і стіл зі стільцем, усе-усе дорівнювало усьому! Коло захопилося красою квадратової домівки, але як тільки він ввійшов привітатись, коло побачило кути на ньому, і побігло як най далі від квадрата.

Котиться коло, котиться, не знає що робити у цьому колючому світі...

Пішов дощ, тут все коло розгубилося, не знало що робити, у всіх хатах кути, там не сховаєшся. Що робити?

Як ось! Прийшли многокутники до яких завітало раніше коло, вибачились, та побачивши що змерзло воно вирішили накрити, першим вирішив квадрат. Він сховав у собі коло, і воно стало першим вписаним!

Трохи пізніше інші кола почали приходити до світу многокутників, деякі були настільки хоробрі, що заходили до гострих хат, говорили з гострими фігурами та навіть іноді захищали їх від холоду та страху ховаючи у собі.

Саме так утворилися вписані та описані кола!!!

Дві прямі

У математичному царстві, у геометричному государстві жили-були дві сестри. Жили вони на одній території, яка називалась Площина. Поки росли сестри, жили дружно, разом гралися, гуляли. І ось підросли вони. Стали великими та довгими. Сестри хотіли відвідати одна одну. Їм всі казали, що вони від природи створені так, що зустрітися ніколи не зможуть. Бо є Паралелями. А всі Паралелі ніколи між собою не перетинаються.

Через будь-які негаразди стали у них виникали конфлікти. Якось почали вони виясняти, хто з них перший добіжить до океану із назвою Нескінченість. Побігли…

Бігли вони дуже довго. Стомились…

Раптом зіткнулися, перетнулися одна із одною і побігли в різні сторони Іскорки промінчики із точки перетину. Так вони хотіли розвіяли міф про те, що вони не можуть зустрітись. Однак коли сестри оглянулись – навкруги жодної живої душі.

То ж лише вони вдвох і знають, що їхня зустріч все таки можлива. Всі, хто це почує, каже, що сестри їх обманюють.