казки про звуки і букви

Пропоную мовні казки для 1-4 класів про звуки, букви,  частини мови. Це дає можливість у захоплюючій формі розвивати, збагачувати мову учнів, поглиблювати знання про правила мови, формувати кмітливість  та спостережливість учнів, сприяють  не тільки всебічному розвиткові , а й розвивають інтерес до знань.

           В  організації  навчально-виховної роботи учнів 1-4 класів значне місце відводиться грі, казці. Це вони є віконцем, через яке дитина пізнає навколишній світ, керовані вчителем, цілеспрямовані, направлені на розвиток пізнавальних можливостей учнів, розумової активності. Досконале оволодіння літературною мовою передбачає знання і збереження мовних норм як в усному, так і в письмовому мовленні. Суспільне значення мовної норми надзвичайно важливе. Єдина і обов’язкова для всіх орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей , сприяє піднесенню загальної лінгвістичної культури народу. Тому під час вивчення різних граматичних явищ треба звертати увагу на орфографічну передачу їх, пов’язуючи орфографічні правила з граматичними. Цікаві вправи, ігри, казки зміцнюють правописні навички, підвищують рівень знань, загальний розвиток учнів.

Пропоную мовні казки про звуки, букви.

Казка про голосні та приголосні звуки

        У деякому королівстві в паперовому замку жили брати-звуки. Жили вони в мирі, в злагоді до тих пір,поки один із них не заявив:

- Брати, я найпотрібніший, найкорисніший звук для людей, а ви нікому не потрібні!

         Що тут скоїлося? Звуки обурилися, підняли жахливий шум. Кожен став хвалити себе:

- Я найголовніший, найкругліший, найохайніший! Мене дуже легко вимовляти, - сказав звук [O] .

- Ні, я важливіший від тебе, - заперечив звук [Ж]. – Хоча мене й важче вимовляти, зате я ширший від тебе, без мене не обходяться багато слів, а жук навіть подібний до мене!

- Широкий!  Важливий!  А в мене довгий хвостик і я вмію гудіти,  - загув звук [У].

       Незабаром засперечалися й інші звуки. Вони сварилися до тих пір, поки не розбудили Фею Фонетику.  Вона славилася своєю добротою, мудрістю і відома завдяки своїм братам.  Одні були крикливі та галасливі: А,  О,  У.  И, І, Е. Вона назвали їх голосними. А інших  (тихих, спокійних, які завжди згоджувалися з голосними) вона назвали приголосними. Приголосні звуки не могли кричати і співали так як голосні, але також шуміли, пихтіли – п-п-п, шипіли –ш-ш-ш, свистіли – с-с-с.

      Фонетика одразу навела порядок у замку. Вона пояснила звукам, що кожний з них необхідний і корисний. Із звуків складаються слова. Люди їх вимовляють, об’єднують у речення. За їх допомогою вони спілкуються між собою. Звуки  з цікавістю слухали Фею. Потім вона запропонувала вимовити  слово МАМА: приголосному звукові [М] без голосного [А], а голосному [А] без приголосного [М]. Всі почули спочатку [М-М], а потім лише крик [А-А]  . Обійтися одному без іншого було неможливо. Всі зрозуміли, що кожен звук важливий і жити всім  слід дружно. А щоб було цікаво, Фея запропонувала їм такі ігри: «Назви звук  правильно»,  «Голосний чи приголосний?», «Звук заблудився», «Зміни слово», «Скільки слів заховалося у слові?», «Відгадай звуковий ребус»  та інші.

Казка «Хто важливіший»

        В одному царстві, яке називалося ФОН, жили-були Голосні та Приголосні звуки. Голосних було мало, всього шість, але їх дуже любили  Слова. Кожний Голосний звук був у великій пошані. Особливо  гарно звучали вони в піснях. У Голосні звуки був закоханий Наголос, а на Приголосні навіть уваги не звертав.

       Одного разу найбільш заздрісний звук  [З] став думати-гадати, як  би провчити  Голосні звуки. Він звернувся за допомогою до свого брата звука [С].  Зібрали вони усі звуки на збори.  Звук [С] почав суперечку з Голосними, які стали  виправдовуватись. Усі звуки почали сваритися. Найбільш чутливий звук  [О] сказав  ображено:   «Облиште суперечки! Якщо приголосні звуки такі горді та зарозумілі, то хай обходяться без нас. Я і всі брати дуже ображені, тому ми покинемо вас».    

       Не стало Голосних у царстві. Перестали  співати  пісень. По-іншому почали говорити. Приголосні ледве могли порозумітися між собою, сумно стало жити.

       На третій день після цієї пригоди до цариці Фонетики приїхала сестра Орфографія. Вона була обурена, коли почула , як розмовляють у царстві її сестри.  «Це ж сором на цілий світ! Я не можу гостювати у такому царстві», - сказала Орфографія Фонетиці на прощання.

        Довелося Приголосним звукам перепросити своїх Голосних побратимів.

З того часу живуть вони в мирі та злагоді,утворюючи різні слова.

Казка   «Дзвінкі та глухі приголосні»

      Мудра Фея Фонетика виявила у характерах своїх братів приголосних деякі відмінності. Окремі  з них мали дзвінкий голос, і Фея назвали їх дзвінкими приголосними  [В, Л, Л`,М, Н, Н`,Й, Р, Р`, Б, Д, Д`,З, З`, Ж, ДЖ, ДЗ, ДЗ`, Ґ, Г]. У решти такого голосу не було, вони створювали тільки шум. Їх назвала глухими приголосними  [Ф, П, Т, Т`, С, С`,  Ш, Ч, Ц,  Ц`, Х, К].

      Багато звуків захотіло об’єднатись в пари: дзвінкі-глухі. Довго думали : «Як це зробити?».  На допомогу знову прийшла добра Фея.

     - Дзвінкі приголосні, вимовте своє ім’я без голосу, поше6пки, але щоб усім було чути. А ви, глухі, прислухайтесь і пізнайте, кого з вас викликають до пари, - запропонувала Фонетика.

      Звуки так і зробили. Першим почувся шепіт дзвінкого приголосного Б  , і  всі почули його глуху пару – звук   П.  Потім без голосу вимовив своє ім’я звук Д і всім стало ясно, що його пара звук -  Т. Поступово пар ставало все більше і більше. Ось уже вишикувались усі 11 пар: [Б – П], [Д – Т] , [Д` – Т`],  [З – С] ,  [З` – С`], [Ж – Ш],  [ДЖ – Ч] , [ДЗ – Ц], [ДЗ` –Ц`], [Г – Х] , [Ґ – К].  Їх звуть парні дзвінкі-глухі приголосні. Без пари залишились дзвінкі  [ В, Л, Л`, М, Н, Н`, Й, Р, Р`] , глухий [Ф].

       Побачила Фея, що більше її допомога не потрібна  і відправилась у свій замок.

Казка  «Тверді та м’які приголосні»

      Якось Фея Фонетика помітила, що серед приголосних братів-звуків є з твердим вольовим характером і м’які.  Тому одних вона назвала твердими  приголосними, а інших – м’якими. Майже всі приголосні ходили парами: твердий  і м’який звуки. Їм так зручно було грати в різні ігри. Дуже любили вони гру «Перетворення (зміна) слів», коли зі слова втікав твердий приголосний звук, а його місце займав твердий. Тоді слово ставало зовсім іншим. Його важко було пізнати. Наприклад, у слові РИС на місце твердого  [С] прибігав м’який [С`] і РИС перетворювався в РИСЬ. Таким чином ЛАН перетворювався в ЛАНЬ.

      Але приголосні звуки не тільки грались, але ще й ходили на роботу – утворювали різні слова. І для цього знаходили собі помічників. Фея назавжди об’єднала тверді і м’які приголосні в такі пари:  [З – З`], [Д – Д`], [Л – Л`] ,

[Н – Н`] ,[Р – Р`], [С – С`],  [Т – Т`] ,[ Ц – Ц` , [ДЗ – ДЗ`]

     Не стали в пари тверді приголосні звуки [Б , П , В , М, Ф] та стояв самотньо м’який звук  [Й] . Тому і прозвали їх  непарними приголосними.

Казка  «М’який знак і Шиплячі»

        М’який знак часто вихвалявся:

-Я такий м’який, такий добрий, Зі мною радісно й приємно усім. Буває Приголосний такий твердий, такий сердитий, а варто мені стати з ним поруч, як він одразу ж пом’якшується.

- Киш, хвалько, - зашипіли Шиплячі. – М’який! Добрий! Та ти жодного звука передати не можеш. Ти всього-на-всього знак! – І Шиплячі зневажливо зашипіли знову.

- Краще не передавати жодного звука, ніж шипіти, як ви злючки-колючки! – вигукнув з обуренням М’який знак.

       І з того часу ніколи більше не ставав після шиплячих.

Казка про велику букву

         Жила-була маленька буква. ЇЇ часто пропускали, недописували, а інколи просто не помічали. Засмутилась маленька буква і вирішила все змінити.

 Подумала: «А що, коли я перейду з середини речення на початок». І сталось диво-дивнеє. Стали поважати малу букву, писали її веже великою. Але цього їй було мало. Захотілось їй дати ймення містам, вулицям, річкам і морям, горам і долинам. Після цього її почали шанували ще більше. Але і цього їй було мало. Задумала вона приєднатись до імен, по батькові, прізвищ. Від цього вона стала ще більшою.

         Пішла про неї слава по всій Мовляндії. З тих пір всі слова, в які потрапила вона, пишуть з великої букви.

Казка  «Як виник  Алфавіт»

        Було це дуже давно. Жили собі незвичайному царстві звуки. І все було б добре, коли б у їхньому царстві панував закон-порядок. Але його на той час не було, тому звуки були незадоволені  від того, що вимовляли їх так, як кому заманеться (а букв тоді ще не було).

        От і вирішили звуки обрати собі царя. Голосні вибрали [А], а приголосні – [Б]. Кому з них бути царем? Почалися суперечки. Приголосних було більше, тому вони перемогли. Царем  став звук [Б]. Він сильніше любив Приголосних, догоджав їм. Коли збирав звуки на раду, то Приголосні сиділи на найпочесніших місцях, а Голосні завжди сиділи десь у куточку.

        Не  захотіли голосні терпіти приниження.  Змовилися й утекли. В царстві стався переполох, замість слів виходили якість дивні звукосполучення.

          Зрозуміли Приголосні, що без Голосних  їм не обійтися. Пішли вони на розшуки. Багато царств обійшли та все даремно. Приголосні розділилися на групи  та продовжили пошуки. Одного разу втомлені  [Л], [Ф],[В], [Т] сіли перепочити. Раптом вони почули дивні слова, складені тільки з голосних. Зрозуміли [Л] , [Ф], [В], [Т], що у цьому маленькому царстві проживають Голосні.

       Тоді звуки  вирішили намалювати себе і своїх друзів на папері. Вийшли дивні слова: Ш…н…вн…, Г…л…сн…! Пр…с…м…, в…б…ч…нн…, п…в…рт…йт…сь. Ч…к…м….

        Листочки з дивними текстом розвісили по всьому царству. Коли Голосні побачили написи, то вони одразу здогадалися, що мало бути на місці пропусків. Кожен Голосний звук намалював себе. Всі Голосні вирішили повернутись.

         Щоб жити у злагоді, звуки вирішили об’єднатися в Алфавіт. З того часу вони стали позначатись певними літерами. Але одна  буква могла виражатись двома звуками [Щ] або дві букви могли означати один звук [ДЗ].  Букви і Звуки про все мирно домовились і видали чіткі закони – правила.   Царем обрали звук [Б], а царицею стала буква [А]. В алфавіті ця буква займає найпочесніше місце.