Казки учнів «Моя казка»

. Ігнатенко В.М. вчитель географії

КЗО «Водянська СЗШ»

С.Водяне

Широківський район

Дніпропетровська область

          Дані казки написані моїми учнями. Якщо Ви практикуєте використання інсценізованих казок на уроках географії та природознавства у 1-5 класах то їх можна також використовувати.

Казки учнів «Моя казка»

Казка про Сніжинку та Крапельку

(зміна пір року, зміна агрегатних станів речовини)

Одного зимового ранку прокинулося зайченя у своїй хатинці і не впізнав себе. Його шубка змінила колір. Вона стала білою. Дуже здивувалося зайченя. Адже для нього це було диво. Виглянув він у віконце та ще більше здивувався. Вся лісова галявина була такою ж білою, як і його шубка. А з неба падав лапатий білий сніг. Зайчик не знав, що то падало з неба і вибіг подивитися. Але ще більше було його здивуватися, коли на його червоний носик впала велика біла сніжинка.

Зайчик запитав:

•                   Ти хто?
•                   Я Сніжинка.
•                   Але я тебе бачу вперше. Давай дружити.
•                   Я із задоволенням буду з тобою дружити.

Цілу зиму зайченя і Сніжинка гралися у схованки. Але зима швидко пройшла і настала весна. І сніжинка не з`явилася.

Зайченя зранку вибігло на двір, але своєї подружки не знайшло. Замутилося воно і зібралося іти назад у хатинку. Аж тут на носик йому впала крапелька і заговорила:

•                   Привіт!

Зайченя здивовано відповіло:

•                   Привіт! Ти хто?
•                   Ти що мене не впізнаєш?
•                   Ні.
•                   Я ж твоя подружка – Сніжинка!
•                   Ти на неї зовсім не схожа.
•                   То прийшла весна і я стала Крапелькою.
•                   Подружко моя, я дуже радий. Бо я вже подумав, що ти мене покинула.
•                   Я буду з тобою, тільки буду різною. Та ти теж уже не білий, а сірий.

                                                                               Шатрай Аліна, 5 клас

Хто головний?

На лісовій галявині біля велетенського дуба зустрілися Сонце, Хмара і Повітря. Та й почали вони сперечатися. Сонце говорить: «Я головне на Землі, бо я дарую свої тепло, промінчики всьому живому на Землі».

Хмаринка сердиться: «Я головна, бо я несу у своїх великих кишенях на Землю дощик та напуваю струмочки, річки, озера. До водойми збігаються всі тварини».

Повітря: «Та ні. Я головне, бо я даю змогу дихати».

Сперечалися, та й не помітили, що на дубі сиділа й спостерігала за ними Мудра Сова.

•                   Сперечаєтеся ви дарма!
•                   Чому? - Сонце, Хмара і Повітря разом запитали.
•                   Бо кожен з вас дуже важливий на Землі. Ви однаково потрібні. Без тебе, Сонце, не буде тепла, не буде дня і ночі, пір року. Без вас, Хмарок, які несуть дощі, все засохне. А без Повітря життя на Землі неможливе взагалі. Зрозуміло?
•                   Зрозуміли!. – гордо сказали Сонце, Хмара, Повітря.
•                   Тож не треба сперечатися, а краще помиритися!

Сонце: «Ми зрозуміли, що кожен з нас є невід’ємною частиною природи».

Хмара: «Ми більше не будемо сперечатися».

Повітря: «Будемо дружити!»

                                                             Ігнатенко Олексій, 5 клас

Добрі хмаринки

Гарно стало на лужку, коли зацвіли білоголові ромашки. Вони біліли так, наче хмаринки впали долі. Сонечко щодня світило яскраво, щоб комашечки ставали ще красивішими.

Та квіточки чомусь ставали сумними.

•                   Що з вами? – запило сонечко.
•                   Не знаємо. Але сумно нам, бо давно вже не пили водички.

Стало сонечко думати, чим же зарадити цим ніжним рослинам. Стало воно кликати на допомогу своїх знайомих: хмаринки та вітер.

Саме в цей час пролітала маленька хмаринка. Але в неї ще не було сили, щоб полити ромашки. Стала вона кликати інші хмаринки.

•                   Швидше збирайтеся. Нас довше вже чекають.

Але хмаринки були так далеко, і такі маленькі, що їм не вистачило сил рухатися. Тоді вітер здійняв свої крила і з`єднав багато маленьких хмаринок в одну – сильну і велику.

Загриміло. Із неба почали падати перші дощові краплинки. Потім більше, більше.

Підняли комашечки свої білі голівки і стали гратися з краплинками. Звеселів і лужок. Розкрили квітки голівки і посміхнулися сонечку.

• Дякуємо, тобі.

Деркач Денис, 6 клас

І квітка ожила

Жила на великому лузі квітка – Ромашка. І дуже-дуже довго не було дощу. І ця квітка почала подорожувати світами. І зустріла вона деревце черешні й сказала: «Черешенько, дай, будь ласка, краплинку водички». Але черешня відповіла: «Ні мені й самій не вистачає. Вибач»

Ромашка помандрувала далі. Вона йшла, йшла, зайшла у ліс й натрапила на велике дерево – Дуб і сказала: «Дубе, братику мій великий, дай, будь ласка, хоч краплинку води». Дуб відповів: «Ні, це моя вода. Я тобі не дам». Ромашка засмутилася і пішла далі.

Йшла, йшла і зустріла кущ малини, а ягідки були дуже молоді і кущ відразу сказав: «Відійди, бо вколю тебе», а Ромашка злякалася, відскочила у бік і сказала:

•                   Вибачте, будь ласка, Я хотіла тільки спитати.
•                   Що спитати? – запитав кущ.
•                   Я хотіла попросили трішечки водички, - сказала Ромашка.

А кущ відповів:

- Ні, ти бачиш, у мене маленькі діти, їм треба теж води.

Ромашка помандрувала далі. Й вийшла на гарний – прегарний луг і побачила, що там дуже багато її братів й сестер. А коли ті ромашки побачили сумну подругу, то сказали:

•                   Йди звідси. Ти не гарна і вже майже зів`яла.

Ромашка мовчки пішла далі. Вона йшла, йшла і набрела на невеличке, але дуже гарне село. Підійшла до найближчого будинку і так у квітнику були теж ромашки, але старші за неї. Коли вони її побачила, сказали:

•                   Ой, наша біднесенька сестричко, йди до нас.

Добрі квіти напоїли її і квіточка вмить стала дуже сильною і гарною.

Спіріна Яна, 5 клас

Оберіг від нечистого

Приїхав Іванко до бабусі в гості. А бабуся повісила оберіг на стіну віничок – догори «ногами». І попередила Іванка, щоб він не чіпав і не перевертав його.

•                   Ой, смішна бабуся. Хто ж так вішає вінок.

А потім Іванко запитав її для чого це треба так. Бабуся відповіла:

- Щоб нечистий не женився.

Іванкові дуже хотілося подивитися на весілля нечистого і він перевісив віночок «ногами» вниз. Сів у дворі коло хати і став чекати, що ю то за весілля буде. Та раптом зірвався вітер, почалася сильна буря з проливним дощем і вихрастим смерчем.

Бабуся налякано,ходячи по хаті,усе примовляла: «Це ж нечистий жениться!». Вона просила допомоги у Бога, молилась і прохала припинити це. І тільки тоді Іванко зрозумів, що це він накликав біду, бо перевернув оберіг. Він тихесенько перевісив віничок, щоб бабуся і не помітила.

Під вечір буревій стих. Він наробив дуже багато лиха: позривав покрівлі у будинках, порозкидав скирти сіна, поламав дерева. За вечерею бабуся бідкалася, хто ж накликав це весілля. Іванко не витримав і признався тоді бабусі, що це через нього «нечистий женився».

Бабуся його пожурила, але пробачила цей вчинок, наголосивши, що завжди треба слухатися старших, тоді не буде біди.

Іванко сказав:

• Вибач, бабуся. Я буду тебе завжди слухатися.

Чи дійсно перевернутий оберіг викликати бурю?

                                                                  Білецька Анастасія, 6 клас           

Грім і блискавка

Маленький Дмитрик боявся грому і блискавки. Він завжди ховався під ліжко і сидів там до тих пір, поки пройде гроза. Одного разу він заховався від грози і заснув у своїй схованці.

І приснився йому сон, ніби то він на небі сидить на хмарині, а якийсь чоловік їздить на невеликому, але швидкому возі, запряженому чотирма білими кіньми. Він возом перестрибує з хмари на хмару. І саме в цей час гримить грім. А чоловік час від часу батогом підганяє коней. Батіг той такий довгий і світиться, що його світло видно далеко, далеко аж до землі.

Від такого страху Дмитрик проснувся, та побіг до матусі і розповів свій сон. Мама вислухала і сказала, що той чоловік – то Святий Ілля на колісниці ганяє нечистих, щоб людям не коїли лиха.

З того часу Дмитрик перестав боятися грому і блискавки, бо знав, що то Святий Ілля робить добре діло людям.

                                                                       Білецька Марія, 6 клас

Швидка річечка

Рано-вранці вискочила зайчиха зі своєї хатки і побігли до джерельця вмитися. Але то було вже не джерельце, а річечка. Води в ній стало багато, бо вночі був дощ і наповнився джерельце водою. Схилилось зайченя, щоб зачерпнути води, а річечка підхопила його і понесла потічком. Злякалися зайчата  і почали кликати на допомогу. Вони бігли бережком за братиком, але зайти в потічок боялися, бо не вміли плавати.

Тут проходила лисичка-сестричка, облизалася і пішла геть. А зайчика несе вода далі. Уже зібралося багато птахів і звірів, і усі біжать по бережку за зайчиком. Хочуть допомогти, але не можуть нічого вдіяти. А річка тим часом стала іще ширшою із швидкою течією. А тут недалечко ведмедик ловив рибку. Ведмідь подумав що то за така велика рибина пливе, увійшов у воду і став чекати. А хвиля пронесла зайчика, який плив прямо біля ведмедя. Заревів ведмідь. Почув той рев старий чорний ворон-мудряк. Він зрозумів – когось треба рятувати. Ворон взяв палицю, підлетів до зайчика і подав йому один кінець. Зайчик ухопився і ворон виніс його на берег.

Усі були дуже раді і дякували ворону, запитуючи, де він узяв таку палицю. А ворон відповів:

•                   В своїй голові!

Що мав на увазі ворон?

Чому звірі не могли витягнути зайчика з води?

                                                                                     Ситай Назар