Київ в житті і творчості митців

Київ у житті та творчості митців

Ведучий. Київ — одне з найстаріших міст Європи, визначний політичний і культур­ний центр. Багато пережив він: пограбуван­ня, пожежі, спроби знищення. Не раз Київ називали другими Афінами, руським Єруса­лимом, православним Римом, Царгородом (Константинополем). Як стверджує Леонід Андріївський: «Київ — це місто найзначніше у всьому світі, бо його  полянський корінь ще не до кінця не розгорнув своєї неперевершеної естетичної та етичної генетики, подібні до якої лише деякі най­вищі гуманістичні світо­ві культури».

Стародавній Київ, завдяки літописцям, історикам, ар­хеологам, письменникам та науковцям, які зроби­ли чимало археологічних досліджень та відкриттів, нині постає перед нами в усій своїй величі — в не­повторних образах, що да­ють сучасній людині мож­ливість зазирнути у місто, що зникає в пітьмі століть, відчути його живу красу і велич.

 Київ кінця XIX — початку XX століть зберігає свою красу, свою значимість, привертає ува­гу художників і письмен­ників унікальним і захо­плюючим єднанням сивої історії та природи. Бо ж Київ і його землі — це поетичний леген­дарний край, своєрідна культурна столи­ця слов’янського народу.

Тут побували: Оноре де Бальзак, Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Лев Толстой, Олександр Купрін, Михайло Булгаков та багато, багато інших. Ось деякими з них ми зустрінемось у нашому літературному кафе. Зусрічайте, Оноре де Бальзак.

 Бонжур! Я, Оноре де Бальзак. У.моєму будинку в Парижі на стінах кабінету розміщені роз­кішні літографії з краєвидами Києва. «Мати руських міст» знайшла своє місце у моїх і покоях лише останніми роками, коли, за І коханий у чарівну графиню Ганську, неодноразово навідувався на мальовничі береги Дніпра.

Головною причиною цих мандрів, безумовно, були зустрічі з посадовими особа стосовно шлюбу з Евеліною приводу Еміль Золя писав: «Кохання  до Ганської — це, може, найцікавіший ненаписаний роман Бальзака». Київський особняк Ганських розташовувався в арис­тократичному районі — Липках на Печерську, на півдорозі між славетними старо­давніми монастирями — Софіївським та Печерським. Я ретельно вивчав історич­ні реліквії міста, відвідував храми та місця народних гулянь, милувався дніпровськи­ми краєвидами, про що докладно розповів у своєму щоденнику: «Бачив я Північний Рим, місто православ’я».

   Просимо до слова солов’я російської літератури Олександра Пушкіна.

 Радий вітати вас, друзі. Я, Олександр Пушкін. «В младенчестве моем она меня любила — И семиствольную цевницу мне вручила»,— це рядки з вірша «Муза», який я написав у Києві у лютому 1821 року, переживаючи піднесення від древ­нього «златоверхого града» над Дніпром. Так, муза вручила не ліру і не арфу, як це прийня­то у царстві Аполлона, а старовинний народ­ний інструмент, на якому грали мандрівні музики ще за часів Київської Русі.

   У Києві я залишався вірний ідеям тієї во­лелюбної поезії, за яку був засланий на південь. Зупинився у будинку генерала М. Раєвського, героя Вітчизняної війни 1812 року. На квартирі генерала зустрічалися з  В. Дави­довим, С. Волконським, М. Орловим. Я теж брав участь у сходках декабристів. «Счастливей­шие минуты жизни моей провел я посреди семейства почтенного Раевского». Діти ге­нерала допомагали в освоєнні англійської мови, щоб я міг читати в оригіналі свого улюбленого Байрона. По приїзді до Києва відвідав літописну гору Щекавицю, де, за переказами, було поховано давньоруського князя Олега. Довго блукав стрімкими схи­лами, але могили того, хто назвав Київ ма­тір’ю міст руських, так і не знайшов. Через кілька років знову повернувся до цієї теми і написав оду «Олегів щит» (1829 р.)

ОЛЕГОВ ЩИТ

Когда ко граду Константина

 С тобой, воинственный варяг,

Пришла славянская дружина

 И развила победы стяг,

Тогда во славу Руси ратной,

Строптиву греку в стыд и страх,

Ты пригвоздил свой щит .

булатный На цареградских воротах.

Настали дни вражды кровавой;

Твой путь мы снова обрели.

Но днесь, когда мы вновь

со славой  к  Стамбулу грозно притекли,

Твой холм потрясся с бранным ГУЛОМ,

Твой стон ревнивый нас смутил,

И нашу рать перед Стамбулом

Твой старый щит остановил.

            Відвідав я Лавру, Софію, Аскольдову моги­лу, Контракти, міський театр. Знайомство з билинами так званого Київського циклу відбилося у подальшій творчості. Навіть пісня «Із побуту поволзьких розбійників» (збірка «Народні пісні», 1825 р.) почина­ється словами:

Во славном городе во Киеве,

У славного царя у Владимира...

Ведучий. У 1970 році на будинку N 14 по вулиці Грушевського було встановле­но барельєф Пушкіна. А в парку на Брест - Литовському проспекті (тепер проспект Перемоги) у 1962 році спору­джено пам’ятник поету з написом: «Пушкіну — український народ». Цей парк кия­ни заклали одразу після сторічного ювілею поета, у 1900 році, і вже тоді він отримав назву Пушкінського. У цей період ім’ям Пушкіна було названо вулицю в центрі міста, а біля будинку 5-ї Печерської гімна­зії (нині — Український транспортний уні­верситет) встановлено погруддя поета. Ще одне погруддя споруджено в наш час — на подвір’ї гімназії ім. О. С. Пушкіна, що на вулиці Чорновола.

Ведучий. В одному з найкрасивіших ку­точків сучасного Києва, на Русанівці, висо­чить пам’ятник нашому землякові,  Миколі Васильовичу Гого­лю. Обличчя письменника повернуте в бік дніпровських пагорбів, на яких розкину­лося Старе місто — Київ його часів, Київ, який він любив, про який ми почуємо з вуст самого маестро!

 Здрастуйте! Я,  Микола Гоголь. Колись я мріяв наза­вжди оселитися в цьому чудовому роман­тичному місті й навіть сподівався очолити кафедру історії в Київському університе­ті. З цією метою у 1833 році звернувся до М. О. Максимовича (який незабаром став першим ректором університету), щоб він поклопотався за мене. Якось  напередодні новорічного свята записав до свого щоден­ника: «Таємничий, незбагненний 1834! Де означу я тебе великими трудами?.. Чи в мо­єму чудовому, древньому обітованому Києві, увінчуваному багатоплідними садами, оперезаному моїм південним, прегарним, дивним небом, чарівними ночами, де гора обсипана чагарником зі своїми немовби гармонійними урвищами, і мій чистий та швидкий, мій Дніпро, що омиває її...»

Ведучий. Коли в Києві на початку сто­ліття було збудовано Троїцький народний будинок (нині Театр оперети), то фасад його прикрасили двома скульптурними погруддями — Тараса Шевченка і Мико­ли Гоголя. На честь 50-річчя пам’яті пись­менника в 1902 році одна з вулиць міста діс­тала назву Гоголівської. Пам’ятник Гоголю на Русанівському бульварі було збудовано у 1982 році.

Ведучий. Іще один літературний геній, Лев Миколайо­вич Толстой був закоханий в Україну і Київ. Він мав глибокі родові українські корені, які тягнуться від старовинних українських гетьманських родів Скоропадських і Мар­кевичів, від Уляни Скоропадської, яка ви­йшла заміж за Петра Толстого.« І саме тому, може, Лев Толстой любив народну україн­ську мову, за його словами, чисту, гучну, барвисту і таку колоритну, в якій стільки ніжних поетичних і душевних слів, стіль­ки музики і співучості. Лев Миколайович міг годинами читати напам’ять Шевченка, особливо захоплювався «Наймичкою». Чи­тав на повний голос. Блискуче, зі справж­ньою українською вимовою, з правильними наголосами, спостерігаючи, яке враження він справив на слухачів.

До нашої вітальні завітав Олександр Купрін. Просимо до слова.

 Вітаю! Я, Олександр Купрін. Древній стольний град у моїй біографії відіграв особливу роль. З одного боку, з ним пов’язаний крах усіх надій на військову кар’єру. У 1893 зі мною стався випадок (я заступився за скривдже­ну поліцейським незнайому дівчину), вна­слідок чого було укладено протокол, який потрапив до командувача Київським військовим округом. Той надіслав наказ до Петербурга, де я складав вступні іспити до Академії Генерального штабу, про відраху­вання зі списків вступників. З іншого боку, саме в Києві довелося втілити свою давню мрію — стати письменником. Протягом 1894-1900 років у київських газетах було опубліковано понад 40 моїх оповідань. Ба­гато з них увійшло до першої книжки «Ки­ївські типи» (1896 р.). В оповіданні «По-сі­мейному» описував найчудовіші пейзажі цього міста: «Я жив тоді в Києві, на само­му початку Подолу, під Олександрівською горою, в номерах «Дніпровська гавань»... Мовби хтось взяв та помив дбайливими ру­ками і бережно розставив по місцях і це бла­китне небо, і пухнасті білі хмари на ньому, і високі старі тополі, що тремтіли молодим клейким запашним листям. Дніпро розсти­лався під нами на неозорий простір—синій  біля берегів, спокійний і срібний вдалині...».               

Ведучий. З Києвом пов’язана і юність Анни Ахматової. У роки, коли Аня Горен­ко ходила київськими вулицями, вона мо­гла зустріти на одній з них юнака, лише на і два роки молодшого за неї,— Мішу Булгакова, закоханого у рідне місто, яке він оспівав пізніше у своїх творах. Послухайте ці слова:  «И было садок в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврага­ми, кленами и липами. Сады красовались на прекрасных горах, нависших над Днепром, и, уступами поднимаясь, порою пестря мил­лионами солнечных пятен, порою в нежных сумерках царствовал вечный Царский Сад».

Ведучий. З усіх дев’яти київських адрес, де мешкала сім’я Булгакових, слід відзначи - три: вулиці Воздвиженська, 10, Кудрявська, 9, та Андріївський узвіз, 13. На Воздвиженці у магістра богослов’я, викладача Київської духовної академії Афанасія Івановича Булгакова та його дружини Варвари Михайлівни народився первісток Михай­ло та дві доньки — Віра і Надія. Здавало­ся б, черга за Любов’ю. І любов виявилася настільки великою, що, переїхавши на Кудрявець, Варвара Михайлівна ощасливила  чоловіка ще чотирма дітьми — Варєю, Миколою, Іваном та Льолею. Саме тут образ «лампи з абажуром зеленого кольору» став для Михайла символом сімейного щастя та домашнього затишку, мальований будинок на Андріївському узвозі з «нещасливим» номером 13. У цьому будин­ку, який притулився до підніжжя літопис­ної гори Воздихальниці, й відбуватимуть­ся події «Білої гвардії».

 Михайло Булгаков. «Як багатоярусні соти, димилося й жило Місто. Чудове у мо­розі і тумані на горах над Дніпром... Сади стояли безмовні та спокійні... Але найкра­ще блищав електричний білий хрест в ру­ках найвеличнішого Володимира на Володимирській гірці...»

«А Дніпро! А заходи сонця! А Видубецький монастир на схилах. Одне слово, Місто пре­гарне, місто щасливе, мати міст руських!»

«Ах, які зорі на Україні! Кручі, занесені сні­гом, Дніпро...»; «Розтане сніг, зійде зелена українська трава, заплете землю...»

В едуч и й. І сьогодні гості — поети, пись­менники, різних країн сві­ту — милуються і захоплюються містом.

Ведучий. Тож для того, щоб Київ відновив свою славу і колишню велич, треба нам, на­щадкам давніх русичів і українських козаків, дбайливо ставитися до всього, що пов’язане з його історією, з його розбудовою.

      Ось які значущі слова проголоси в, перебува­ючи в Києві, папа римський Іван Павло II: «З Києва почало розквітати те християн­ське життя, що його виростило Євангеліє, спершу на землях Древньої Русі, відтак на просторах Азії. Отже, також і Київ, у пев­ному значенні, відіграв роль «Господньо­го предтечі» між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше «дійшла благовість спасіння».