Кінець «холодної війни». Перехід від конфронтації до співробітництва

Про матеріал
Комбінований урок який допоможе: охарактеризувати причини закінчення «холодної війни» та події, що цьому сприяли, проаналізувати нову геополітичну ситуацію в світі після її завершення та краху комуністичного блоку; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, працювати з різними джерелами інформації, критично мислити, висловлювати свою точку зору на ті чи інші події;виховувати в учнів зацікавленість історією.
Перегляд файлу

Тема: Кінець «холодної війни». Перехід від конфронтації до співробітництва

Мета: - охарактеризувати причини закінчення «холодної війни» та події, що цьому сприяли, проаналізувати нову геополітичну ситуацію в світі після її завершення та краху комуністичного  блоку;

  • розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, працювати з різними джерелами інформації, критично мислити, висловлювати свою точку зору на ті чи інші події;
  • виховувати в учнів зацікавленість історією.

Тип уроку: комбінований.

 

Хід уроку

Методи та прийоми роботи вчителя

Актуалізація опорних знань учнів

І.Організаційна частина

Перевірка присутності учнів

Відповідають чергові

ІІ.Перевірка виконання домашнього завдання

Бесіда

1.Дайте визначення терміна холодна війна. Які причини призвели до її виникнення?

2.Охарактеризуйте причини карибської кризи. З іменами яких державних діячів пов’язане її завершення?

3.Поясніть поняття роззброєння.

4.Які наслідки мало введення радянських військ до Афганістану для внутрішньополітичної ситуації та для міжнародного авторитету СРСР?

ІІІ.Вивчення нового матеріалу

1.Передумови розрядки міжнародної напруженості.

2.Радянсько-американські угоди.

3. Нове політичне мислення.

4. Перехід від конфронтації до співробітництва.

5. Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі.

 

1.Передумови розрядки міжнародної напруженості.

 На початку 1970-х років у міжнародних відносинах настав новий період — перехід від протистояння двох світів на чолі з «наддержавами» СРСР і США до розрядки міжнародної напруженості. Передумовами цих змін можна назвати:

      досягнення до початку 1970-х років військово-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США;

  негативні наслідки гонки озброєнь для економіки провідних держав;

  загострення соціальних проблем у США внаслідок війни у В’єтнамі;

      усвідомлення світовою громадськістю, керівниками провідних держав науково обгрунтованого вченими висновку про катастрофічність для життя на Землі будь-якого ядерного конфлікту.

 

2.Радянсько-американські угоди.

 Першим внеском в оздоровлення міжнародної ситуації в 1970-і роки стали радянсько-американські перемовини на найвищому рівні, що відбулися в 1972-1974 pp.

У лютому 1972 р. президент США Р. Ніксон у своєму посланні до Конгресу США заявив, що у виробництві ядерної зброї між Радянським Союзом і Сполученими Штатами досягнуто паритету. Це стало поштовхом до початку перемовин, унаслідок яких було підписано «основи взаємовідносин між СРСР і США»:

      Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), що має безстроковий характер;

      Тимчасова угода про деякі засоби щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1), укладена на 5 років;

  Угода про запобігання ядерній війні.

Важливе значення мала також підписана в 1972 р. Великою Британією, СРСР і США Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) й токсичної зброї та їх знищення.

У листопаді 1974 р. у м. Владивостоці відбулася зустріч генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва та президента США Дж. Форда, на якій було підписано попередню угоду про подальші радянсько-американські дії у сфері контролю над озброєннями. Ця зустріч стала важливим кроком на шляху до загальноєвропейської наради 1975 р. у столиці Фінляндії.

У 1974 р. СРСР і США підписали Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Однак особливе значення для приборкання гонки озброєнь мав підписаний ними в 1979 р. Договір ОСВ-2. Він не був ратифікований, хоча обидві сторони дотримувалися його положень.



3. Нове політичне мислення.

 Розрядка міжнародної напруженості в 1970-х роках, кульмінацією якої була Гельсінкська угода 1975 p., не стала незворотною. Недовіра між країнами двох блоків, насамперед — СРСР і США, не зникла, а, навпаки, посилилася.                                                              Загострення міжнародної напруженості в першій половині 1980-х років було не меншим, аніж у 1950-1960-х роках. При цьому ядерні потенціали країн значно збільшилися. У світі налічувалося 50 тис. ядерних зарядів сумарною потужністю 16 тис. мегатонн. Найбільша кількість ядерних і звичайних озброєнь була зосереджена в Європі.

Поступово у свідомості світової пюмадськості сформувалося різко негативне ставлення до ідеї насильницького розв’язання протистояння між Заходом і Сходом.

Після приходу до влади М. Горбачова в Москві почали розуміти, що серйозна зовнішня політика неможлива без взаємних поступок.

«Перебудова» в СРСР сформувала «нове політичне мислення» його керівників. Воно полягало в пріоритеті загальнолюдських цінностей над класовими принципами, що панували в радянській зовнішній політиці.

Крім того, «нове політичне мислення» визнавало за народом кожної країни його власний соціальний і політичний вибір, забезпечення балансу інтересів усіх держав — членів світового співтовариства. Наголос робився на принципі мирного співіснування як умові виживання та збереження цивілізації.

Мовою документів

Із Делійської декларації про принципи вільного від ядерної зброї та ненасильницького миру, підписаної керівниками СРСР та Індії

27 листопада 1986 р.

В ядерну епоху людство повинно виробити «нове політичне мислення», нову концепцію світу, що дає надійні гарантії виживання людства.

Світ, що дістався нам у спадок, належить теперішньому та майбутньому поколіннями. І це вимагає, аби пріоритет надавався загальнолюдським цінностям. Повинне визнаватися право кожного народу та кожної людини на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Має поважатися право кожного народу на власний вибір — соціальний, політичний, ідеологічний.

Михайло Горбачов розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. На Стокгольмській конференції щодо заходів закріплення довіри та безпеки в Європі, що проходила з перервами з 17 січня 1984 р. по 21 вересня 1986 p., був узгоджений комплекс політичних і військово-технічних заходів для зменшення ризику війни в Європі. У квітні 1985 р. СРСР припинив виготовлення ракет СС-20, а в серпні ввів односторонній мораторій на ядерні випробування, який діяв півтора року.

У листопаді 1985 р. у Женеві відбулася перша радянсько-американська зустріч на вищому рівні між удруге обраним у 1984 р. президентом США Р. Рейга- ном і М. Горбачовим. Унаслідок цієї важливої зустрічі була досягнута принципова згода про 50-відсоткове скорочення стратегічних наступальних озброєнь, до того ж обидві сторони підписали проміжний договір про ядерні сили середнього радіуса дії. У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Рейк’явіку. СРСР запропонував пакет радикальних пропозицій щодо ядерного роззброєння: скоротити на 50 % стратегічні наступальні озброєння протягом перших п’яти років, а потім цілком їх ліквідувати; звільнити Європу 188 від усіх ракет середньої дальності; домовитися про заборону ядерних випробувань та ін. На відміну від попередніх перемовин СРСР погодився з вимогами США про жорстку систему контролю.

Підписанню цих угод, які мали б історичне значення, перешкоджали розбіжності з питань розгортання програми СОІ. Однак важливий крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома наддержавами був зроблений.

У грудні 1987 р. під час чергової радянсько-американської зустрічі на вищому рівні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Угоду про скорочення озброєнь середнього радіуса дії, згідно з якою передбачалася ліквідація цілого класу ядерної зброї під жорстким взаємним контролем.

Тенденція послаблення міжнародної напруженості та «потепління» політичного клімату у відносинах між Сходом і Заходом проявилася й на черговій загальноєвропейській конференції, що проходила у Відні в 1986-1989 pp. Разом із проблемами зміцнення міжнародної безпеки серйозна увага на ній приділялася дотриманню прав людини.

Епоха «холодної війни» остаточно закінчилась і «залізна завіса» між Сходом і Заходом піднялася після виведення радянських військ з Афганістану 15 лютого 1989 p., зруйнування Берлінської стіни в листопаді 1989 p., обрання в 1988 р. президентом СІ11А Дж. Буша та його зустрічі в грудні 1989 р. На о.       Мальті з М. Горбачовим. За підсумками мальтійської зустрічі СРСР і США перестали бути потенційними противниками, а розкол людства на «капіталістичний світ» і «соціалістичну співдружність» на початку 1990-х років став надбанням історії.

31 липня 1991 р. була укладена найважливіша радянсько-американська угода: М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві давно обговорюваний Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), який передбачав взаємне 30-40-відсоткове скорочення ядерних арсеналів. Уперше в історії роззброєння найбільших держав світу досягло таких масштабів.

У січні 1993 р. президенти Б. Єльцин і Дж. Буш підписали новий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), до якого приєдналася й Україна.



4. Перехід від конфронтації до співробітництва.

 Припинення «холодної війни», внутрішньополітичні зміни в СРСР, мирні революції в країнах Східної Європи привели до розпаду Організації Варшавського Договору (1 липня 1991 р.) і трансформації НАТО. Лондонська нарада керівників держав Північноатлантичного альянсу 5-6 липня 1990 р. ухвалила декларацію про радикальні зміни у своїй воєнній доктрині. Країни НАТО зобов’язувалися не нападати на інші держави, а ядерне озброєння оголошувалося «зброєю екстремальної ситуації».

Зміни, що відбувались у світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Його розв’язанню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи. Так, на Паризькій нараді країн-учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) були прийняті три важливі документи: Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22 держав, яка фактично узгоджувала принципи їх воєнних доктрин, і Договір про звичайні збройні сили в Європі. У Хартії велика увага приділялася гуманітарним аспектам міжнародних відносин, «людському виміру» та становленню

нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Також на нараді було ухвалене рішення про радикальне скорочення озброєнь і збройних сил у Європі. 1 березня 1991 р. у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр із запобігання конфліктам. Країни Східної Європи та Росія стали членами Ради Європи.

Отже, перемога «нового політичного мислення» у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації на початку 1990-х років стали завершенням періоду «холодної війни» між Заходом і Сходом, виходом із стану розколу та конфронтації.

 

5. Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі.

 Україна, як і Росія, Білорусь та Казахстан, після розпаду СРСР стала ядерною державою. Для західних країн це було великою проблемою. Вони прагнули, щоб Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від своїх ядерних арсеналів і вивезли їх до Росії. Починаючи з 1992 р. США витратили 1,5 млрд доларів на встановлення контролю за ядерною зброєю в Росії, Україні, Білорусі та Казахстані (до цієї суми входять витрати на перевезення ядерних боєголовок, їх зберігання та демонтаж). Президент України Л. Кравчук в січні 1993 р. разом із президентами США та Росії підписав Договір про скорочення стратегічної ядерної зброї (СНО-2). Україна почала вивозити ядерні боєголовки зі своєї території до Росії, демонтувати ракети та шахти з устаткуванням. Така діяльність України викликала велику повагу до неї з боку урядів і народів багатьох країн світу.

Важливим досягненням зовнішньої політики незалежної України стало її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Це стало можливим після того, як на будапештській зустрічі країн ОБСЄ в грудні 1994 р. президенти США та Росії, а також прем’єр-міністр Великої Британії підписали меморандум про гарантування безпеки Україні, Білорусі та Казахстану. Аналогічні гарантії надали Україні уряди КНР і Франції, які також мають ядерну зброю.

Україна підтримала програму НАТО «Партнерство заради миру». 9 липня 1997 р. Президент України Л. Кучма підписав у Мадриді Хартію особливого партнерства України з лідерами 16 країн НАТО. Цей документ сприяв зміцненню миру та безпеки в Європі.

Україна утвердилася на міжнародній арені як суверенна держава. Її зовнішня політика є виваженою та передбачуваною. вона спрямована на розвиток добросусідських відносин, зміцнення безпеки в Європі та світі.

Розвиток відносин України з іншими державами вийшов на рівень стратегічного партнерства. У двосторонніх документах уже закріплені відносини стратегічного партнерства України з шістьма державами світу — Азербайджаном, Болгарією, Польщою, Росією, США, Узбекистаном. Ще з двома державами Грузією та Канадою — документально зафіксовані відносини особливого партнерства. Активно розвиваються політичні контакти України з країнами ГУУАМ. Членами цього регіонального об’єднання є Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова. Поступово нарощується регіональне співробітництво в рамках ОЧEC (Організація чорноморського економічного співробітництва). Головною проблемою зовнішньополітичної діяльності України є низька ефективність використання зовнішніх чинників для піднесення вітчизняної економіки та вирішення нагальних внутрішніх проблем.

Робота з джерелами

Із статті американського політолога С. Гантінгтона «Новий світовий порядок у XXI столітті: тенденції та європейський вимір»

Більшість людей погоджується з тим, що за часів «холодної війни» світова система була біполярною, тоді як нині існує односилова система. З іншого боку, тривають дискусії з приводу того, яким же вважати нинішній світ — уніполярним, багатополярним чи якоюсь іншою системою. Моя позиція полягає в тому, що нинішня міжнародна політична система є водночас уні- та мультиполярною.

Для вирішення міжнародних проблем нині потрібні зусилля як однієї супердержави, так і спільні зусилля кількох інших керівних держав. У цьому уні- та мультиполярному світі глобальна структура сили має чотири рівні.

Єдиною наддержавою залишаються США. За ними йдуть найважливіші регіональні держави, кожна з яких відіграє домінуючу роль у своєму регіоні. А потім група країн, які я називаю другорядною регіональною силою. До них належать: Велика Британія стосовно Німеччини та Франції в Європі, Україна стосовно Росії, Японія та В’єтнам стосовно Китаю, Пакистан стосовно Індії, Австралія стосовно Індонезії, Саудівська Аравія стосовно Ірану, Єгипет стосовно Ізраїлю та Аргентина стосовно Бразилії. Нарешті, четвертий рівень — це країни, які не ввійшли до перших трьох груп.

Якщо говорити про інтереси наддержави в такій уні- та мультиполярній системі, то, поза сумнівом, вона зацікавлена в поверненні до уніполярної системи, аби самостійно ухвалювати всі рішення.

Впливові в регіонах країни зацікавлені в багатополярній системі світу. Тому стабільність наявної системи значно залежить від рівноваги між головними конфліктуючими групами. Я вважаю, що така рівновага за своєю природою нестабільна, і марно сподіватися, що її можна буде втримати. Світова політика відійшла від біполярної системи, яка існувала під час «холодної війни», пройшла через однополюсний момент (кульмінацією його стала війна в Перській затоці), а тепер рухатиметься до справді багатополюсного XXI ст. Сполучені Штати, як сказав Збігнев Бжезинський, будуть першою, останньою та єдиною світовою наддержавою.

 

ІV.Узагальнення та систематизація знань

Хронологічний диктант

1.19 листопада 1990 р. — прийняття Хартії для нової Європи

2.Січень 1993 р. — підписання Договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2)

3.Грудень 1994 р. — приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї

4.9 липня 1997 р. — підписання Хартії особливого партнерства України з лідерами 16 країн НАТО

V.Домашнє завдання

1.Опрацювати відповідний параграф підручника

2.Підготувати повідомлення «Освоєння космосу»

 

 

1

 

docx
До підручника
Всесвітня історія (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Ладиченко Т.В.)
Додано
30 серпня
Переглядів
140
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку