Класна година "Чорнобиль. Ми пам'ятаємо..."

Чорнобиль. Ми пам'ятаємо...

Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…

 

Урок пам’яті

Мета:

Розширити знання учнів про трагедію віку – вибух на ЧАЕС, розвивати пам'ять, мислення, вміння виразно читати. Виховувати чуйність, патріотизм.     

Епіграф:

                                Є межа в печалі,

тривога не має межі.

Чорнобиль… Минуло багато років. А це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Серед природних і техногенних катастроф, які сталися упродовж історії людства, Чорнобильська займає особливе місце. Вона засвідчує всемогутність і безсилля людини.

    Не можна про це не казати,

    Мовляв, це було вже давно.

    Перед очима батько-мати,

    І Україна, і Дніпро.

    Не можна ні про що мовчати,

    Горить тривогою чоло.

      Птахи складають гімн весні,

     Всміхаються до сонця квіти,

     А пам'ять лине в моторошні дні,

     Гудуть жорстокі дзвони квітня.  

(Лунає сумна мелодія. Учні стоять із запаленими свічками)

Сьогоднішній урок пам’яті – про ті трагічні події. Ми спробуємо осягнути масштабність катастрофи, передати картину вселюдського болю.

Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. Його назва походить від назви різновидності гіркого полину – чорнобилки.

Полин, чорнобильник, чорнобиль…

     Гірка трава моя, це ти чомусь подумала, що обмаль

     Мені твоєї гіркоти.

15 березня 1966 року – прийнято рішення Міністерством енерге-тики і електрифікації про установлення пунктом будівництва АЕС с. Копачі Чорнобильського району Київської області.

Січень 1970 року – забито перший кілочок на місці майбутнього головного корпусу АЕС.

22 січня 1978 року, 18 година 15 хвилин. Перший енергоблок Чорнобильської АЕС виробив перший мільярд кіловатгодин елект-роенергії.

 21 листопада 1978 року – енергопуск другого блока.

 3 листопада 1981 року – енергопуск третього блока.

21 листопада 1983 року – енергопуск четвертого блока.

 Улітку у Чорнобилі любили відпочивати багато киян, москвичів, ленінградців. Приїздили сюди надовго, часом на ціле літо, з дітьми і домочадцями, готували на зиму соління і варення, збирали гриби, яких удосталь було у тутешніх лісах, засмагали на сліпучо- чистих піщаних берегах Київського моря, рибалили.

 І здавалося, що напрочуд гармонійно і нерозривно зжилися тут краса поліської природи і сховані у бетон 4 блоки АЕС, розміщеної неподалік на північ Чорнобиля.

 

      Одна зозуля кувала у квітні

      Вісімдесят шостого року,

      Що ці найближчі місяці літні

      Вилізуть людям боком.

      Вона так настирно кувала,

      Що суне звідкись якась навала

      Проти духу нашого і тіла.

 

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.

 

      Є чорна хмара

      Й чорний-чорний дим,

      Година чорна

      І тюльпани чорні.

      Та найчорнішим серед них усіх

      Є все-таки Чорнобиль.

Розпочалася пожежа…

Я – вогонь! Язики мого полум’я

Промовляють болючі слова.

Золотим і неміряним полем я

Прошумлю, ніби чорні жнива.

       Я – вогонь! У потопі моїм не ковчеги –

       Тільки дим до небес попливе.

       Я не той, що світив у печерах, –

       У мені безпросвітність живе.

Я – вогонь! Я сидів у бетонній темниці,

Я вам світлим і мирним здававсь,

Та ланцюг мій тримався на нитці

І нарешті дірвався до вас.

       Я – вогонь. Не чекали від мене цього ви,

        І спокійним, як завше був сон,

        Коли рухався я ланцюгово,

        Як велить мій глибинний закон.

 

  Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою та найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечара, під вихідні, жадалося отримати від природи гарну погоду. 

     Весна одягала барвисту, шовком вишиту сорочку.

     Весна між Десною і Пип’яттю і не думала навіть про смерть.

     Атом ще спав покірно – в реакторах і в долнях,

     Ще не чули його загрози поліські бори і вода.

     І лиш земля відчувала, як б’ється жилка на скронях,

     Як вишумовує травами весна, співуча і молода.

Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня, відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним.

 

      І раптом – вибух і полум’я смертоносне,

      І вмить здригнулася планета на всіх полюсах землі.

      Відчули трава і дерево, що вже не вмивають росами,

      Як перед смертю, постали батьки і діти малі.

 

І прийшли потім багатьом на пам'ять рядки з Біблії: «Третій ангел затрубив –  і впала зірка з неба, палаючи, як смолоскип, і впала на третю частину рік, і на джерела вод. Ім’я цій зірці «Полин»; і третя частина вод стала, як полин, і багато людей померло від вод, бо стали гіркі».

 У цю квітневу ніч не було часу дошукуватися причин вибуху, шукати винуватих. Це зроблять пізніше, а тодітреба було будь-що ліквідувати наслідки аварії.

 

       Перший удар на себе,

      Перший вогонь на себе,

      Так одчайдушний Данко

      Людям віддав своє серце.

      Як же тут не згадати,

      Поруч з ним на назвати

      Вас, що уміли серцем

      Грізний вогонь зупинити.

 

 Першими до реактора за тривогою прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком.

 За ними незабаром прибув і караул з охорони міста Прип’яті, командиром якого був 22-річний лейтенант Віктор Кібенок.

Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Ніхто з них не здригнувся, не відступив; і кожен гідний того, аби про нього говорили, писали, пам’ятали. Про кожного!

 

      Коли зловісна блискавиця

      Сторуко в серце уп’ялась,

      І обпалила ваші лиця,

      І в танці дикому зайшлась,

      Коли вже й хмари спопеліли

      У знавіснілому вогні,

      Ви смерть приборкати зуміли

      На тім останнім рубежі.

 

      Не віддали їм на поталу  

      Світанків наших ніжний щем.

      Ви, як один, супроти стали,

      Пекельним січені дощем.

      У тій жорстокій веремії

      Ви до кінця тримали бій.

      І пронесли свої надії

      Крізь вогнецвіт усіх надій.

(Інсценівка вірша)

Автор. Зойкнула Земля чаїним криком:

1 уч.  Сину, вбережи і захисти! –

Автор. Вийшла мати із іконним ликом:

2 уч.  Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Автор. Спалахнуло Небо, впало крижнем:

3 уч. Сину, вбережи і захисти! –

Автор Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

4 уч. Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

Автор …І уже ні сина, ані мужа.

           Лиш розверсті зорані поля.

           Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

           Дух і воля. Небо і Земля.

 26 квітня!..В ніч із забуття

      Йде страшне створіння – атомне дитя.

      Суть його безкровна, і зіниць нема,

      І уста безмовні, і душа німа.

      Вирвавшись на волю з мороку ночей,

      Вже калічить долі і батьків, й дітей.

  

 Декілька годин провели пожежні на 4-му енергоблоці. Вони тягли важкі рукави, підключали їх до гідрантів, подавали воду на палаючий дах, «проводили детальну розвідку», перевіряли, чи можливо взагалі ввійти в приміщення, забираючись по сходах.

І невпинно просувалися вперед. З єдиною метою, з єдиною думкою – швидше задавити вогонь. А зовсім поряд, у двох кроках від них, крізь розірваний вибухом бетон випромінював смертоносну радіацію понівечений реактор атомної станції.  

 Страшна температура плавила графіт, сипались уламки захисту.

 Наскільки важка і страшна була ця робота, можна судити хоч би з того, що всю землю перед станцією потім зрили.

Зрили, щоб поховати глибоко і навіки: така вона небезпечна сама по собі.

Життям і здоров’ям сплачено за години неймовірно важкої праці в тому місці, де і через місяці знаходитися можна буде лічені хвилини.

У вогні і боротьбі пожежні намагалися врятувати чергових атомників, які потрапили у смертельну небезпеку. Але…

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. Він навіки залишився під уламками четвертого блоку.  

      Слово це аж прошиває груди,

      Так його промовити забаг.

      Ви мене почуйте, люди, люди,

      Тільки ж наді мною – саркофаг.

      І чи ранок, чи підступний вечір –

      Доки в серцевині не прочах,

      Налягає він мені на плечі –

      Я його тримаю на плечах.

      Залишивсь навічно, щоб не ухнув

      Цей четвертий знавіснілий блок…

      Вистою. І він таки потухне…

 

 За ним незабаром помер його друг Володимир Миколайович Шашенок. Його обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежні та лікарі. Він встиг ще простогнати: «Там…Валера…» Втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. 

 

      Син Землі –

      Не думав, що життя його останнє,

      Прагнув жити і творив життя.

      І таким пішов у вічність,

      У світання –

      У вогонь, у землю – в небуття.

      Душевні, добрі, сильні, вперті –

      Змогли стихію подолать.

      Комусь прийшлось назавтра вмерти,

      Комусь – ще довго помирать.

      Бій без траншей і без окопів…

      Він увійшов у пам'ять літ.

      Спасли чорнобильці Європу.

      А може, цілий світ.

      Біду небачену зуміли

      Від долі людства відвести,

      А на чорнобильських могилах

      Безмовні виросли хрести.

 

 Відвага… Для пожежника - це професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так і тієї трагічної ночі пожежники виконували свою звичайну роботу.

 О, ні! Це був смертельний бій, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох пожежних караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. 6 чоловік загинули майже відразу.

 

1.  Ті, що згоріли у вогні

      В перші хвилини двобою,

      Землю прикрили собою.

      Як наші батьки на війні.

2.  Не залишили пости,

      Мужньо стояли на герці.

      Пам’ятник вознести

      Їм треба у кожному серці.

3.  Безумство хоробрих –

      Життя за життя.

      Щоб тільки лишилися

      Мати й дитя.

      Не всі виживають,

      Та житиме світ –

      І спів материнства,

      І день-первоцвіт.

4.  А думка людська

      Пам’ятатиме вас.

      А пам'ять людська

      Повертатиме вас.

5.  Безумство хоробрих –

      Де вічність і мить.

      Де згасли для вас

      І життя, і блакить.

6.  Де зір наш потьмарить 

      Скорбота земна.

      Де нам, як набат,

      Імена… Імена…

 

 Запам’ятайте їхні імена. На все життя запам’ятайте: 

 –   Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

• Герой радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок
• Сержант Микола Ващук
• Старший сержант Василь Ігнатенко
• Старший сержант Микола Титенок
• Сержант Володимир Тищура

 Вічна слава героям! Вшануймо їх хвилиною мовчання.

(хвилина мовчання)

 

 4 година 20 хвилин.

Встановлено, що рівень радіації значно перевищує допустимий.

Внаслідок аварії реактор ЧАЕС біля двох тижнів безперервно викидав в атмосферу радіоактивні матеріали.

 Основна кількість їх випала у вигляді опадів на території Білорусі, Росії та України.

Радіоактивність на території понад 100 тис. км виявилася в 5-10 разів вищою за норму.

Десятки тисяч людей вимушені були покинути свої домівки та їхати з рідних місць.

1.  Допоки не сталося біди,

      Допоки річки були чисті,

      Не вміли повітря і води

      В селі цінувати і в місті.

2. В минуле нема вороття.

      Чорнобиль в страшній круговерті

       Підтвердив: ціна їм – життя

       Всього, що живе на планеті.

3. Дитино моя!

      Ромашка цвіте – не доторкнись.

      Трава буяє – не доторкнись.

      У бджіл на крильцях доза смертельна!

       Не доторкнись!

 

Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

 

(Інсценівка вірша «Чорнобиль-трава»)

1 уч. Намалюй, – дитина просить, – радість і красу.

2 уч. І малюю я веселку, і квітку, і росу.

         З посмішкою на обличчі дівчину в вінку,

         І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1 уч. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2 уч. Я малюю лист осінній, схилену вербу,

         Що спустила свої віти голі до землі.

         І ключами в синім небі линуть журавлі.

1 уч. Намалюй мені ще ніжність.

2 уч. Тема не проста.

         І малюю я рожеві мамині вуста,

         І метелика, і сонце, й квітку лугову,

         І зелену, шовковисту молоду траву.

1 уч. Намалюй, – дитина просить, – намалюй біду.

2 уч. Як її намалювати? Спосіб не знайду.

         Чи поранену пташину, може, ледь живу?

         А рука сама малює чорнобиль-траву…

1 уч. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2 уч. Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

         В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

         В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1 уч. Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

         А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2 уч. Так, дитино, намалюю я життя тобі.

         І надії намалюю, й мрії голубі.

         Намалюю синє небо, чисте джерело.

         Намалюю я лелеку, поле і село.

         Намалюю віру, розум, доброту й любов.

         Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

 

Чимало років минуло з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ! Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

 

      За днями дні, мина повільно рік,

      За днями дні, і другого не має.

      Нехай же лихо наше проминає.

      І в світі не повториться повік.

      Хай стане мир міцнішим у сто крат,

      Хай над землею чисте небо буде.

      Чорнобиль – попередження, набат.

      Його уроків людство не забуде.