Кличний відмінок - цікавинки

Кличний відмінок. Брунько Ярослав

Кличний або звертальний відмінок чи вокатив (лат. casus vocativus, від voco — «кличу», «зову») — непрямий відмінок, який позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Праслов'янська і давньоруська парадигма кличного відмінка була вельми схожою з сучасною. Іменники давньою основою на *ā мали закінчення *o в твердому варіанті (д.-рус. рыбо, рѫко, воѥводо) і *-e у м'якому (д.-рус. земле, кънѧгыне); іменники основи на *-ŏ — закінчення *-e у твердому (д.-рус. друже, городе, брате), *je або *ju — у м'якому (д.-рус. кънѧже, отьче, ножю, краю); іменники на *-ŭ — закінчення *-u (д.-рус. сыну); іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (д.-рус. гости, ночи). Іменники середнього роду, а також іменники з основами на *-ū та на приголосний (д.-рус. цьркы, любы, мати, дъчи) окремих форм кличного відмінка не мали, їх замінювали форми називного. У сучасній мові в цілому зберігається праслов'янська система, новацією є закінчення -ю у м'якому варіанті І відміни (матусю, Парасю, Олесю). Іменники колишнього відмінювання на *-ĭ прийняли закінчення -е або -ю, перейшовши у II-гу (гостю) або III-тю відміну (ноче), давнє закінчення зберегло тільки слово Господь (Господи). Іменники з давньою основою на *-ū перейшли в інші типи відмінювання, набувши закінчень кличного відмінка -o (церкво, букво, моркво) чи -е (крове, любове). Порівняно з давньоруською мовою спостерігається більша поширеність закінчення -у/-ю, у низці випадків його прийняли і іменники колишнього відмінювання на *-o твердої групи (діду).

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка множини іменників з давньою основою на *-ŭ (сватове), або запозичена питома форма називного множини (панове — від пол. panowie, або утворені за аналогією до них форми (сестрове, братове).

Звертання з двох слів. Якщо звертання складається:з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добродію бригадире, пане лейтенанте.з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване.із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: друже Максименку; колего Євгенищуку, пане Ковалю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: друже Максименко; коле́го Євгенищук, пане Коваль.з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.