Кобзарева струна не вмирає Сценарій літературно-музичного свята, присвяченого роковинам від Дня народження Тараса Шевченка

Кобзарева струна не вмирає

Сценарій літературно-музичного свята,

присвяченого роковинам

від Дня народження Тараса Шевченка

 

 

 

ПідготуваливчителіЗОШ І-ІІІ ст. №1

Тунда Тетяна Антонівна,

Рак ІринаВасилівна

 

 

 

 

 

                                  м. Бердянськ

 

Кобзарева струна не вмирає

Захід присвячений роковинам від Дня народження Тараса Шевченка

Мета:

 - виховання любові та поваги до рідної мови, скарбів поетичного слова, донаціональної культури; почуття гордості за національного генія – Тараса Шевченка та необхідності збереження творчої спадщини поета;

- ушанування пам`яті видатного художника слова, патріота України – Тараса Шевченка;

- формування громадянської, загальнокультурної та власне читацької компетентності учнів; розвиток творчих здібностей дітей, культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

Обладнання:портрет Тараса Шевченка, вишиті рушники, добірка книжок поезій, грамзапис пісень на слова Шевченка, відео- ролик «Той, що прорік націю».

Хід свята:

Вступне слово вчителя: 9 березня – День народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі Т.Г. Шевченка.

  10 березня – це той день, коли людство вшановує пам`ять генія, що увійшов у безсмертя.

  Ці дві дати злилися в одну – Шевченківські дні. Протягом недовгих літ життя Тарас Григорович зорав свою ниву і засіяв її словами добра, любові, правди та волі.

  Тож давайте і ми киньмо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.

Учитель: Свого національного поета Т. Г. Шевченка наш народ називає генієм. Геній – це талант найвищого ступеня, найвищого ґатунку, що долає обмеження, конкретику часу, осягає істинну суть речей, пізнає й майстерно втілює вічні духовні цінності. Талант підкоряється часові, геній же підкоряє час, долає його силове поле.

Учитель:Актуальність Шевченка не втому, що він порушував великі вічні питання або дав нам відповідь на них, - кожне покоління має само шукати відповіді на питання, поставлені часом. Нині ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка.

Учитель: Люди, які читають Шевченка, може, й не виокремлюють проблем, які він порушував. Але вони читають його твори і під їх поетичним чаром вдихають чисте здорове повітря пісні, відчувають

                                     Ті незримії скрижалі,

                                     Незримим писані пером

   І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні начала!

Тож прагнімо дорости до Шевченка!

Ведучий: У народі його звуть батьком, просто Тарасом, Кобзарем – такими простими й водночас такими багатозначними словами. А такі слова в народі – тільки для найулюбленіших, тільки для тих, хто всім серцем належить народові, невідривний від нього.

Ведучий: Сьогодні в наш неспокійний, буремний вік нам, може, як ніколи, потрібні сила духу Шевченка, його віще слово, яке будить, підтримує і зміцнює в кожному безмежну любов до Вкраїни. Сьогодні нам потрібна незламна віра Шевченкова в те, що « буде правда між людьми».

Ведучий: Пройшло багато часу, а він залишається невмирущим як поет, художник, пісняр, проводир, геній, що показує нам шляхи життя. У всій світовій літературі важко знайти з-поміж письменників подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях, що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47-ми років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, маляром, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Шевченко, ставши письменником світової слави. Поговоримо сьогодні про його Долю, Музу, Славу!

Ведучий: У кожного народу є свої святині, що, переходячи від покоління до покоління, не дають нам забувати, «яких батьків ми діти». Для українського народу такою святинею й оберегом є Тарас Шевченко. Він з`явився саме в той час, коли український народ опинився в кризовому стані.

  Права і гідність українського поспільства були потоптані й зневажені до крайньої межі. Роз`єднаний по різних імперіях український народ, ліквідована у XVІІІ столітті гетьманська Україна, здеморалізована й зденаціоналізована еліта, остаточно закріпачене після поділу Польщі Катериною ІІ українське селянство.

  І чи не в останньому ударі поминального дзвону механізм самозбереження нації, зосередивши всю свою життєву енергію, послав у світ себе в образі і подобі Шевченка: я – єсть!

 

  Про своє перебування на чужині Шевченко розкаже у вірші «Не гріє сонце на чужині». Послухайте цю пісню-вірш у виконанні  Азарова Кирила.

 

Ведучий:   Не маючи спеціальної освіти, Шевченко відразу входить у літературу геніальним твором – баладою «Причинна» з її неперевершеною піснею про Дніпро. Свою кобзу Шевченко настроїв на високий музичний лад. «Реве та стогне Дніпр широкий…» - великий заспів до великого співу. Блискучий початок. Дніпро – невичерпне творчодайне джерело Кобзаря. Він надихає поетову Музу! У Шевченка Україна – це Дніпро, а Дніпро – це Україна. Нема на світ другої Вкраїни. Немає другого Дніпра. Як вічний Дніпро, так вічна й Україна.

Ведучий: Митці всіх країн прагнули оспівати природу, яка давала їм силу й натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину. Побачивши щось цікаве в природі, він захоплено ділився своїми враженнями з іншими. «Передо мной расстилалась степь, усеянная курганами. Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести. Призвание и ничего больше (1 июля 1857 год)».

 

Ведучий: До вашої уваги – пейзажна лірика поета пісня «Тече вода з-під явора» у виконанні учнів 6-Б класу.

 

Ведучий: Саме тоді із середовища «рабів німих» явило себе полум`яне слово, яке стало на захист зневаженої національної і людської гідності, слово, що стало каталізатором визвольних процесів, генератором духовності, животворного поступу народу до самовизначення. Раз сказавши: «А Україна навіки, навіки заснула» - він заходився її будити. Щоб розбудити, знадобилося не багато й не мало – цілих півтора століття. Не можемо ще категорично ствердити, що наша українська сучасність уже доросла до Шевченка. Скоріше – доростає. І на це доростання доведеться покласти стільки ж, якщо не більше, каторжної праці, як на весь минулий період.

Ведучий: Варвара Рєпніна, дочка генерал-губернатора України, чи не першою назвала Шевченка генієм. Ця худенька, тоненька, з великими й виразними очима дівчина, що кохала Шевченка, так написала про нього у своїй повісті: «Шевченко був поетом у всім значенні цього слова: він своїми віршами упокорював усіх, він витискав з очей тих, що слухали, сльози розчулення та співчуття, він настроював душі на високий діапазон своєї захоплюючої ліри, він поривав за собою старих і молодих, холодних і палких. Він був наділений більше, ніж талантом. Йому був даний геній, і його чула і добра душа настроювала його сопілку на високе й святе…».

Ведучий: Після повернення із заслання Шевченко стає надзвичайно популярним: його запрошують на літературні читання, молодь Петербурга захоплюється його виступами, урочисті збори імператорської Академії мистецтв удостоїли Шевченка звання академіка, його твори перекладаються багатьма мовами не тільки в тодішній Росії, але й далеко поза її кордонами. У 1861 році виходить українською мовою його «Буквар» для дітей До нього прийшла нечувана слава, до якої поет так іронічно ставився.

Ведучий: На своєму життєвому шляху поет мав дуже багато поневірянь, але не можна сказати й того, що Шевченко не мав радості. Послухайте веселу пісню на слова Шевченка«Утоптала стежечку» у виконанні Бородіної Катерини, учениці  6 класу.

 

Ведучий:Шевченків «Кобзар»… Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Ім`я Тараса Шевченка стало символом нашого народу.Його«Кобзар»  лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках. Його поезія – це вогник, схожий на полум`я свічки, що запалює душу людини.

Пісню «Садок вишневий коло хати» виконує учитель української мови Єсипова Альона Олександрівна та учениця 6 класу

 

Ведучі:

Беру до рук я «Кобзаря»,

Сторінку за сторінкою гортаю –

Зійшла Шевченкова зоря

Над цілим світом, нашим краєм.

Це книга мудрості, повчань,

Страждань великого народу.

Зазнав багато зазіхань –

Століттями виборював свободу.

 

Він оспівав безсмертних гайдамак,

Трясила, Гонту і Підкову.

Навчив любити й поважати

Вдову, небогу, нещасливу мати.

Садок вишневий коло хати

Навчив він нас оберігати.

Читаю знову «Кобзаря»,

Сторінку за сторінкою гортаю.

Піду я з ним у майбуття,

В далекую дорогу, у безкраю.

І вже бреде сліпий кобзар,

І Гонта кличе на пожар,

Кавказькі гори в млу повиті,

Рясною кровію политі,

Чолом підводяться до хмар,

 

І Катерина півжива

Дитя в хуртечі сповива.

Сніги колишуться над нею…

Орел жадібний Прометею

Криваве серце розбива.

Читаю знову «Кобзаря»,

Сторінку за сторінкою гортаю.

Піду я з ним у майбуття,

В далекую дорогу, у безкраю.

 

По «Кобзарю» оцім старім

Учились грамоті щасливо;

Росли задумані від «Дум»,

Гострили гнів за Катерину

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

 

Нам снились Гонтині сини,

Що батько вбив за честь і волю, -

Сувора правда давнини

Ішла, мов клятва, в нашу долю.

 

Читаю знову «Кобзаря»,

Сторінку за сторінкою гортаю.

Піду я з ним у майбуття,

В далекую дорогу, у безкраю.

 

Пісня «Бандуристе, орле сизий» у виконанні Лук`янченко Вероніки, учениці 7-А класу

Учитель:Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури, Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

     Десятки літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

 

Ведучі 9 класу

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

 

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі –

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

 

Доля з тобою ніяк не лукавила,

В руки торбину порожню дала

І в хуртовину, що крила розправила,

За Катериною вслід повела.

В сяйві пожарів пішла з гайдамаками,

Лютої помсти світила вогні,

В чорній неволі з Оксаною плакала,

Слала катам свій караючий гнів.

 

Слова з відомої балади Шевченка «Причинна» стали майже народною піснею «Думи мої, думи мої» послухайте її у виконанні учнів 7-А класу і Рак Ірини Василівни

 

Умер поет! І струни голосні

Порвалися, замовкнули навіки.

Ми стали сиротами і, сумні,

Ми понесли у серці жаль великий.

І довго плакали… І от тепер

Щороку згадуєм сумну нагоду.

Але чи справді вмер він? Ні – не вмер!

Поет живе в серцях мого народу!

 

Поет живе! Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний,

І не цуратись рідного, свого.

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду,

І справдимо ми заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу!

 

І не приховує весь світ

Перед Шевченком гордий подив:

Вже переклали «Заповіт»

На сорок мов –

 Для всіх народів!

І як надії цвіт-зоря,

Як промінь сонця – в обрій дальній,

Такий вже нині Кобзаря

Похід по світу тріумфальний.

 

 

 

Читаю знову «Кобзаря»,

Сторінку за сторінкою гортаю.

Піду я з ним у майбуття,

В далекую дорогу у безкраю.

 

Звучить «На світі є одна країна»