Когнітивно-діагностична, діяльність класного керівника

Когнітивно-діагностична, діяльність класного керівника

Недостатнє знання особливостей учнів класу призводить до серйозних помилок. Назвемо основні методи вивчення учнів:

• а) повсякденне спостереження за поведінкою й діяльністю школярів, при якому потрібно з'ясувати їхнє ставлення до навчальної позакласної роботи, риси характеру, культури поведінки та ін.;
• б) індивідуальні й групові діагностичні бесіди з учнями, їхніми батьками, учителями-предметниками, під час яких вивчається ставлення дітей до занять, їхні інтереси, характер відносин з однокласниками тощо;
• в) вивчення результатів діяльності учнів (участі в конкурсах, виставках, виконанні домашніх завдань тощо), що приводять до висновку про інтереси й нахили учня, його здібності, прогнозу їх розвитку;
• г) відвідування учнів удома. Цей метод дає змогу знати, як живе, навчається та відпочиває учень у домашніх умовах, із ким товаришує, які стосунки має з батьками, прохання батьків до класного керівника, їхні скарги на сина (дочку), якщо вони є, та ін. Це дає багатий матеріал для виховної роботи зі школярем у класі;

ґ) природний експеримент. Педагог спостерігає за поведінкою учнів у процесі їхньої діяльності, тобто в природних, а не штучно створених умовах. Наприклад, на класних зборах обговорюється негативна поведінка одного з учнів. Кожен школяр при цьому повинен показати свою принциповість та вимогливість до товариша або продемонструвати їх відсутність;

д) методи рейтингу й комплексних оцінок. Вони дають змогу накопичувати матеріал, що стосується учня, протягом усього періоду його навчання в школі за окремими показниками (еволюція професійних інтересів, рівень екологічної вихованості, правової культури, розвиток здібностей та ін.). Така інформація за роками дуже важлива, наприклад, при завершальній профконсультативній роботі з випускником, яку проводить шкільний психолог спільно з класним керівником.

Процес вивчення учнів – найбільш складний напрям педагогічного аналізу, оскільки на виховний процес постійно впливають побічні фактори, які не завжди адекватні зусиллям школи. Із другого боку, виховні зусилля школи, сім'ї не можна здебільшого бачити відразу, а лише через роки, коли випускник школи піде в життя й займе в ньому те чи інше місце.

Як класному керівникові проаналізувати за основними показниками кожного учня, класний колектив, окремі напрями національного виховання, за якими відбувається необхідна робота з дітьми?

Програма вивчення учня може бути такою [7, с. 212-215]: демографічні відомості; умови розвитку й виховання в сім'ї; рівень фізичного розвитку; моральні якості; розумовий розвиток; трудове виховання; естетична вихованість; психічний розвиток; особливості впливу біологічного та соціального чинників; загальні психолого-педагогічні висновки (позитивні якості особистості, недоліки, їх причини й засоби подолання, рекомендації щодо індивідуального підходу та виховних засобів впливу).

Орієнтовна програма вивчення класного колективу: склад класу; рівень розвитку колективу (самоврядування, лідери, стан відносин між учнями класу й ін.); рівень морально-духовного розвитку колективу, фізичного розвитку колективу; трудового; естетичного виховання; способи та засоби подальшого формування класного колективу й ін.

Відзначено, що дуже важливим для проведення виховної роботи є систематичне за роками навчання учня в школі накопичення необхідної інформації про учня, яка дає змогу бачити еволюцію основних показників структури його особистості, на цій основі виконувати необхідну корекційну роботу з ним. Це – одна з центральних ланок шкільної діагностики, в основі якої в молодших класах перебуває вчитель-класовод, у середніх і старших класах – класний керівник.

Сьогодні виділяється понад 1800 якостей особистості, із яких 181 – це моральні якості. Через велику кількість таких проявів неможливо діагностувати їх усіх одночасно. Як бути? Практика засвідчує: об'єктом діагностики повинні бути найбільш загальні (інтегровані) якості особистості.

З іншого боку, в основі такої діагностики повинен бути єдиний документ, який би був відкритий для вчителів, батьків самого учня. Ним може бути "Картка вихованості учня" [12]. У початкових класах її заповнює вчитель, у середніх – школярі під керівництвом класного керівника, старшокласники з нею працюють самостійно.

При такому підході ведення такої картки поступово переходить до учня, що також має важливе виховне значення.

Картка виступає як програма виховання цього школяра, оскільки вона дає інформацію про результативність навчально-виховної роботи з ним. Наведемо приклади таких орієнтовних карток за навчально-віковими групами учнів. У молодших і середніх класах узято по шість найбільш загальних показників оцінки, у старших класах – сім.

Картка вихованості молодшого школяра

• 1. Прізвище, ім'я учня.
• 2. Школа, клас, початок навчання в школі.
• 3. Батьки школяра, їхні професії.
• 4. Спрямованість учня (суспільна, групова, ділова, егоїстична, не визначена).
• 5. Навчально-пізнавальна діяльність (висока, середня, низька).
• 6. Здатність до трудової діяльності (висока, середня, низька).
• 7. Елементи самостійності (практичний, непрактичний, несамостійний, утриманство).
• 8. Рівень сформованості найбільш загальних якостей:
  • а) колективізм (уміння узгоджувати свої й колективні інтереси, чуйність, дбайливість, скромність, товариськість);
  • б) чесність (відвертість, уміння тримати дане слово, довірливість, добросовісність, нетерпимість до поганого);
  • в) працелюбство (старанність, бережність, щедрість, допомога старшим і товаришам, уміння обслужити себе, охайність);
  • г) самостійність (організованість, ініціативність, ретельність, перші навички самоконтролю й самооцінки, утримання себе від нерозумної поведінки);

ґ) емоційність (життєрадісність, доброзичливість, не втрачає настрою при невдачах, сором'язливість, здатність до співчуття);

д) допитливість (спостережливість, застосування знань на практиці).