Удосконалення вчителя як процес і діяльність

Удосконалення вчителя як процес і діяльність

Учитель залишається педагогом, доки сам вчиться, постійно здійснює своє професійне й особистісне зростання. Майстром своєї справи (як підкреслювалося вище) він стане тоді, коли прагнутиме, передусім, глибоко оволодіти:

• • програмовим матеріалом свого предмета та суміжних дисциплін і методикою його викладання;
• • елементами педагогічної техніки та мистецької дії;
• • знаннями й уміннями організації педагогічної взаємодії в навчанні та вихованні.

Це повинно в нього за 5-10 років відбутися як у професіонала, у якого – свій стиль роботи з учнями. Далі – така ж цілеспрямована робота над собою, входження в категорію майстрів педагогічної справи.

Сьогодні виділяють такі етапи становлення професійної компетентності педагога [1, с. 13-15]:

• 1) входження в педагогічну діяльність (ліквідація прогалин у знаннях і вміннях зі своєї дисципліни, у педагогіці Й психології, методиці, без яких ефективно працювати не можна);
• 2) оволодіння нормами професійної діяльності та професійного спілкування (поглиблене оволодіння основами педагогічної майстерності);
• 3) формування педагогічної рефлексії (оволодіння педагогічною технікою, методикою викладання до автоматизованого, підсвідомого рівня);
• 4) оволодіння здатністю узагальнення, оцінювання свого професійного рівня й рівня колег (рівень оволодіння педагогічною майстерністю, який дає змогу вдосконалювати навчально-виховний процес).

Передумовою для цього є:

• • наявність у педагога гуманістичної спрямованості та необхідних для педагогічної діяльності здібностей;
• • прагнення до оволодіння професійною компетентністю та педагогічною технікою, тобто наявність активного позитивного ставлення до своєї професії, стійкої мотивації до професійного самовдосконалення;
• • здатність до творчості, наявність загостреного відчуття нового, прогресивного в педагогічній теорії й практиці, у т. ч. зі свого предмета, тобто сприймання своєї діяльності як творчого процесу.

Учителя до цього поки що не стимулює:

• • система оплати праці, яка недостатньо актуалізує його до серйозної роботи над собою;
• • відсутність ефективного механізму залучення педагога до науково- дослідницької роботи, до підвищення своєї кваліфікації;
• • недостатнє навчально-методичне забезпечення педагогічної діяльності;
• • невідповідність вимогам системи вдосконалення творчого потенціалу вчителя в системі післядипломної освіти та ін. [15, с. 4-22].

Прийняття Державної програми "Вчитель" сприятиме розв'язанню цих проблем.

Одним із головних напрямів професійного вдосконалення педагога є самоаналіз, самоконтроль ним своєї педагогічної діяльності.

Це початковий, відправний етап, один із вузлових елементів у професійному вдосконаленні педагога.

Визначення й оцінка якісної сторони проведеного уроку чи виховного заходу є школою майстерності для молодого вчителя.

Такий підхід дає змогу бачити свої успіхи й невдачі та на цій основі корегувати навчально-виховну діяльність. При цьому вчитель повинен сформувати звичку після кожного робочого дня запитувати себе: "Що в мене сьогодні вдалось, а що ні? У чому причини моїх невдач, як їх подолати? Що мені заважає це робити?" тощо.

Отже, самоаналіз уроку – один із важливих резервів підвищення професійного рівня вчителя, особливо молодого. Для його здійснення потрібно:

• • добре знати навчальну програму зі своєї дисципліни та зміст пояснювальної записки до неї;
• • мати чітке уявлення про вимоги до знань, умінь і навичок учнів;
• • ознайомитись із нормативними документами й головними методичними посібниками для вивчення свого предмета;
• • знати структуру та зміст навчальних програм суміжних дисциплін;
• • володіти методикою міжпредметного синтезу;
• • бути обізнаним із сучасними досягненнями в цій галузі науки, досвідом викладання свого предмета педагогами-майстрами та ін.

Завдання дирекції навчального закладу – допомога, стимулювання цієї роботи вчителів (розробка для них спеціальних пам'яток, проведення спеціальних занять із самоаналізу своєї діяльності й ін.). При цьому, наприклад, із використанням наведених вище основних вимог і компонентів класичного уроку дирекція може пропонувати молодим педагогам "Пам'ятку загальнопедагогічного самоаналізу уроку" такого зразка [6, с. 8]:

• 1. Вимоги до самоперевірки: систематичність, глибина, самооб'єктивність, пізнання.
• 2. Оцінювання знань, та умінь навичок учнів:
  • а) вимоги:
    • • оцінка повинна виконувати стимуляційну функцію для школяра;
    • • оцінка повинна бути всебічною;
    • • оцінка повинна бути об'єктивною, зрозумілою для учня;
  • б) під час оцінювання знань та вмінь навичок школярів ураховувати:
    • • обсяг їхніх знань із навчального предмета;
    • • розуміння вивченого, самостійність висновків;
    • • ступінь систематизації знань та їх глибину;
    • • уміння учнів застосовувати ці знання;
    • • наявність помилок у дітей, їх кількість, характер і вплив на пізнавальну діяльність;
    • • міцність та гнучкість навичок і вмінь учнів.
• 3. Самоаналіз методики уроку:
  • • удалося використати всі види діяльності в межах теми уроку;
  • • правильно визначено мету й завдання уроку з урахуванням особливостей класу;
  • • обраними засобами сформульовано мотивацію навчальної діяльності на уроці, надано їй цільового напряму;
  • • оптимальність обраних форм, методів, засобів організації навчальної діяльності школярів для реалізації мети уроку;
  • • оптимальність розподілу часу на уроці;
  • • правильність визначення завдань, місця та форм, засобів контролю (його ефективність, мотивація оцінок);
  • • правильність побудови усного мовлення (виправлення помилок в учнів, наявність логічних акцентів, пауз й ін.);
  • • організація роботи з домашніми завданнями (їх добір, характер, система пояснень та оцінки, місце в реалізації мети уроку);
  • • організація роботи школярів з оцінювання своєї діяльності на уроці;
  • • ступінь досягнення мети уроку;
  • • забезпечення розв'язання навчальних, виховних, розвивальних завдань, їх взаємозв'язку;
  • • раціональність визначеної структури уроку для розв'язання цих завдань;
  • • організація контролю за засвоєнням учнями знань, умінь і навичок;
  • • підтримання комфортної психологічної атмосфери на уроці;
  • • ступінь повної реалізації поставлених завдань.

Усі параметри самоаналізу уроку можна оцінювати, наприклад, за 10-бальною системою, де:

• • 10 балів за один параметр, якщо його виконання становить 100 %;
• • 8 балів за 75 %;
• • 5 балів за 50 %;
• • 3 бали за 25 %;
• • 1 бал за 0 %.

Існує психологічний самоаналіз уроку. У цьому разі "Пам'ятка психологічного самоаналЬу уроку" може мати такий вигляд:

• 1. Психологічна мета уроку:
  • а) місце й значення уроку в особистих планах роботи вчителя, технологія формулювання завдань уроку;
  • б) наскільки в меті уроку враховано завдання вивчення розділу (теми) та попередньої роботи з предмета?
  • в) наскільки окремі засоби психологічного впливу, методичні прийоми на уроці й весь стиль уроку відповідають сформульованим завданням?
• 2. Стиль уроку:
  • а) Наскільки зміст і структура відповідають:
    • • співвідношенню відтворювальної (репродуктивної*) діяльності учнів і творчої;
    • • співвідношенню засвоєння знань у готовому вигляді (зі слів учителя) та в процесі самостійної роботи;
    • • які етапи проблемно-евристичного завдання виконують учні, а які – учитель (хто ставить проблему, хто формулює її, хто розв'язує?
    • • співвідношення спонукання дітей до діяльності (елементи педагогіки співробітництва) і примусу (елементи авторитарності);
  • б) особливості самоорганізації педагога:
    • • підготовленість до уроку;
    • • робоче самопочуття перед уроком та в ході його проведення;
    • • педагогічний такт на уроці;
    • • психологічний, моральний клімат у класі в ході заняття.
• 3. Організація пізнавальної діяльності учнів:
  • а) наскільки забезпечено умови для продуктивної роботи мислення Й уяви:
    • • як намагався вчитель забезпечити необхідне осмислення, цілісне сприймання програмового матеріалу школярами?
    • • як забезпечувалися на занятті зосередженість і стійкість уваги учнів?
    • • які форми, методи й прийоми застосовано для актуалізації раніше засвоєних учнями знань, необхідних у цьому випадку для оволодіння новим матеріалом?
  • б) організація діяльності школярів у процесі формування нових знань і вмінь:
    • • на якому рівні формувалися знання учнів (на рівні конкретно- чуттєвого сприймання, узагальнення, "відкриттів", виведення якихось закономірностей та ін.)?
    • • на які психологічні закономірності формування знань спирався вчитель під час організації мислення й уяви учнів?
    • • за допомогою яких прийомів і засобів педагог намагався активізувати мислення дітей, зробити його більш креативним (критичним) при осмисленні навчального матеріалу?
    • • які види творчої роботи використано на уроці, як педагог керував творчою уявою учнів?
  • в) закріплення засвоєних знань, умінь, навичок:
    • • метод виконання вправ;
    • • за допомогою попереднього механічного перенесення учнями раніше засвоєних знань і вмінь у нові умови роботи, які вимагають інших (творчих) підходів до розв'язання завдань такого типу та ін.
• 4. Організованість уроку:
  • а) аналіз рівня розумового розвитку, ставлення до навчання й особливості самоорганізації окремих учнів (у можливих рамках);
  • б) які групи школярів за рівнем навчальної діяльності (високий, середній, недостатній) виділяються в класі?
• 5. Урахування навчально-вікових особливостей учнів у підготовці до уроку й у процесі його проведення (у визначенні мети та завдань, в організації пізнавальної діяльності, при особистісно зорієнтованому підході до вихованців тощо).

Отже, в усіх випадках такого самоаналізу оцінюються:

• а) ефективність власної організаторської діяльності (виконання наміченого плану уроку, знання й уміння учнів, науково-методичний рівень, наявність та ефективність зворотного зв'язку зі школярами, раціональне витрачання часу на уроці й ін.);
• б) особистісні якості педагога (використання педагогіки співробітництва в роботі з класом, сприятливий психологічний клімат, доброзичливість, розумна вимогливість, рівноправне партнерство, демократизм та ін.);
• в) навчальна діяльність (реалізація принципів дидактики, оптимальне визначення типу завдань, методів, засобів відповідно до теми уроку й змісту навчального матеріалу, розвитку учнів, контроль за їхньою навчальною діяльністю та ін.);
• г) виховна діяльність (суспільно-громадянська, світоглядна спрямованість уроку, формування трудових і навчальних умінь, вплив уроку на моральне й інші види виховання та розвитку школярів й ін.);

ґ) навчально-пізнавальна діяльність учнів (рівень пізнавальної активності, самостійності, розвиток навичок колективної роботи, рівень аналітико-узагальнюючої діяльності та ін.).

Наведемо ще один приклад: найбільш загальний науково-методичний самоаналіз виховного заходу [8, с. 123].

• 1. Самооцінка етапу формулювання мети:
  • • Чи брали участь в аналізі ситуації учні?
  • • Чи знали вони мету цього виховного заходу?
  • • Наскільки вони розуміють значення аналізу, який здійснює вчитель?
  • • Наскільки педагог знав своїх вихованців (рівень їхнього розвитку, інтереси та ін.)?
  • • Наскільки використано наявні методичні рекомендації, що стосуються цього етапу підготовки виховного заходу та ін.?
• 2. Самоаналіз етапу планування:
  • • Наскільки педагог володіє знаннями й уміннями програмування своєї діяльності?
  • • Якою мірою педагогічно доцільно сплановано етапи заходу та сформульовано виховні завдання на кожному з них?
  • • Наскільки і як залучені учні до розробки (планування) сценарію виховного заходу?
  • • Наскільки вчитель, плануючи захід, усвідомлював його виховні можливості, розумів, що процес спільної з учнями його розробки сприятиме формуванню в дітей колективізму, відповідальності за доручену справу, розвитку в них мислення, цілеспрямованості та ін., тобто підсилюватиме виховний ефект цього заходу?
• 3. Самоаналіз виховного виливу на колектив класу організаційного етапу:
  • • Наскільки успішно розв'язано педагогом управлінські завдання?
  • • Наскільки він володіє організаційними знаннями й уміннями керівництва учнівським колективом?
  • • Наскільки виконано визначений план роботи з підготовки заходу та якщо не повністю, то чому?
  • • Наскільки вдалий підбір виконавців із числа учнів, чи достатній рівень їх інструктажу?
  • • Як здійснювався процес формування організаційних навичок в учнів, зайнятих у підготовці заходу?
  • • Наскільки цей етап став "школою організації" для учасників цього заходу?
• 4. Самоаналіз виховного заходу. Він дає змогу бачити позитивні й негативні елементи перших трьох етапів, а саме:
  • • ступінь виконання мети заходу;
  • • різносторонній вплив заходу на учнів;
  • • те, наскільки глибоко та всебічно здійснено виховний і навчальний аспекти поставленої мети в процесі цього заходу;
  • • чи відповідали обрані методи й прийоми меті заходу;
  • • чи була необхідність оперативно змінювати методи й прийоми під час проведення заходу, чим це викликано (недостатнім педагогічним передбаченням можливого розвитку подій, нестандартною ситуацією та ін.);
  • • наскільки обрані методи та прийоми забезпечували зацікавленість й ініціативу, активність учнів;
  • • наскільки форма проведення заходу відповідала обраній меті;
  • • наявність елементу новизни, пошуку, цікавості, емоційності;
  • • наскільки проявились організаційні здібності педагога, його авторитет серед учнів;
  • • ерудиція, підготовленість учителя з проблеми, винесеної на виховний захід;
  • • уміння педагога групові форми роботи з учнями поєднувати з індивідуальними;
  • • попередні результати виховного заходу (його дієвість, місце в загальній системі виховання школярів, використання результатів попередніх виховних заходів, наскільки він слугує підготовкою до наступного та ін.);
  • • загальні висновки для себе (рівень системності цього заходу, досягнення поставленої мети, загальна оцінка собі, у чому проявилася непідготовленість педагога, за якими питаннями ще потрібно працювати над собою).

Природно, що не всі елементи цієї схеми можуть бути застосовані до окремих форм виховної роботи (година класного керівника, диспут, бесіда, збори учнів класу та ін.). У кожному окремому випадку потрібно враховувати особливості того чи іншого заходу (його мету, зміст, особливості організації проведення, склад учасників й ін.).

Бажано у всіх випадках ці свої дії співвідносити з діями педа- гогів-майстрів. Досвідчений учитель у своєму поурочному плані (нерідко на окремих картках) відзначає, чи досяг поставленої мети й наскільки ефективно, які були недоліки й чому, які завдання потрібно було розв'язувати додатково, щоб їх ліквідувати та ін.). Це і є оцінка результатів досягнення мети. Такий підхід давав можливість підвищувати якість роботи, не допускати повторно таких самих помилок. Отже, це важливий елемент удосконалення педагогічної майстерності. Ця технологія створює можливість:

• а) виявляти "вузькі місця" у своїй професійній діяльності й підготовці, у загальній педагогічній спрямованості;
• б) визначати загальний зміст форм і напрямів їх ліквідації або зниження рівня їх вияву, отже, на цій основі підвищення своєї професійної підготовленості.

Вище (розділ 2) розглянуто: а) три стрижневі компоненти, які лежать в основі педагогічної діяльності (педагогічна спрямованість, педагогічна обдарованість, характерологічна цілісність і визначеність особистості); б) методики самодіагностування студентами ступеня вияву в себе низки головних професійно важливих для вчительської праці показників; в) концептуальну схему "Перспективного плану оволодіння обраною професією" на основі результатів такого самовивчення.

Після одержання кваліфікації молодий педагог повинен продовжувати цю роботу над собою, удосконалюючи свій професійний рівень і на цій основі поступово піднімаючись до вершин педагогічної майстерності.

Особливістю цього періоду професійного становлення є, передусім, ліквідація прогалин у своїй науково-методичній підготовленості Й подальше вдосконалення соціальних, загальноособистісних й індивідуальних якостей.

Одержавши на своєму робочому місці перший практичний досвід, він чіткіше бачить свою професійну підготовленість, що знає і вміє, а чого ні, і над чим потрібно працювати.

Тому логічним продовженням вищезазначеного "Перспективного плану оволодіння обраною професією" може бути його "Індивідуальний план самовдосконалення". Подаємо фрагмент такого орієнтовного плану самовдосконалення молодого педагога з виявлених ним проблем (табл. 9.1):

Наведений фрагмент плану самовдосконалення – лише один із варіантів, на основі яких учитель може працювати над собою. Плани можуть бути коротшими, охоплювати окремі аспекти педагогічної діяльності, певні проміжки часу роботи педагога та ін. Корисно також ознайомитися з такими самими планами відомих діячів минулого. Наприклад, К. Д. Ушинський ще юнаком склав для себе такий план самовиховання [21, с. 27]:

• 1. Спокій досконалий, хоча б зовнішній.
• 2. Прямота в словах і вчинках.
• 3. Продуманість дій.
• 4. Рішучість.
• 5. Не говорити про себе без потреби ні слова.
• 6. Не проводити час безглуздо: робити те, що хочеш, а не те, що трапиться.
• 7. Витрачати час лише на необхідне чи приємне, а не з пристрасті.
• 8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіт про власні вчинки.
• 9. Ні разу не хвастати ні тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде...

Ефективною й зручною формою програмування самовдосконалення є уявне входження в роль свого більш досвідченого колеги або вчителя-ідеалу. При цьому потрібно постійно собі ставити запитання "Як би у моєму становищі думав, діяв він?".

Водночас систематичне використання ситуації "Що б на моєму місці робив більш досвідчений учитель?" несе в собі й загрозу гальмування власної творчості, оскільки цей прийом ґрунтується на копіюванні зразків педагогічної діяльності (чужої технології).