Коло твоїх прав та обов"язків

Заняття «Коло твоїх прав та обов’язків»

 

1. Привітання. Знайомство.
2. Вступ.

   ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ.

Права людини – основні норми життя цивілізованої людини.

   Права людини – це особисті, громадянські, політичні, соціально-економічні права і свободи особистості: право на життя, на свободу і недоторканність; на рівність усіх перед законом, право на працю, на соціальне забезпечення, на відпочинок, на освіту тощо.

 У різних країнах права людини закріплювались у декла­раціях, конституціях, законах. Спочатку це були особисті та політичні права, тобто ті, які стосувались особистої свободи та життя кожної людини, а також участі громадян в управлін­ні державою. Ці права називають першим поколінням прав.

Друге покоління прав — соціально-економічні та культур­ні права. До них належать свобода праці й підприємництва, право на житло, право на особисту власність, право на сім'ю, право на охорону здоров'я, право на відпочинок, право на освіту, свободу творчості, право на користування культурни­ми цінностями та інші права.

Третє покоління прав — це права народів: право на свою на­ціональну культуру, мову, право на свою національну держа­ву, вільну від влади над нею іншої держави, право на природні багатства, право на рівноправну участь у науково-технічному прогресі та міжнародній торгівлі, а також права народів на мир, безпеку та на екологічно чисту планету.

Права людини — це не просто права. Вони передбачають наявність обов'язків. А якщо ні у кого немає обов'язків — не­має і прав. Наприклад, існує право на життя— існує й обов'я­зок не позбавляти цього права іншого!

 

    20.11.1989 року Генеральною Асамблеєю ООН було одноголосно прийнято Конвенцію про права дитини.

   Конвенція ООН про права дитини є першою у світовій історії глобальною угодою щодо прав дітей, адже досі жодний з міжнародних договорів з прав людини не був ратифікований практично всіма державами світу (лише дві країни-члени ООН ще не ратифікували конвенцію). 191 країна світу ратифікувала Конвенцію зобов’язавшись привести власне законодавство у відповідність до її положень. Зокрема Україна приєдналася до Конвенції про права дитини у 1991 році.

 

1. Вправа «Ілюстрування статей Конвенції ООН про права дитини» Об’єднання учасників у чотири групи. Кожна підгрупа отримує текст Конвенції ООН про права дитини. Завдання проілюструвати статті Конвенції. Перша статті 1-10, друга – 11-20, третя 21-30, четверта – 31-40.

Після завершення проводиться презентація напрацювань і обговорення:

• Чим вам була цікава ця робота?
• Що нового дізналися?

 

 2. Вправа  «Порушення прав казкових героїв»

Вчитель об’єднує учнів  у дві підгрупи і ставить завдання: пригадати казки, в яких порушуються права персонажів.

«Дикі лебеді» - викрадення, «Буратіно» - обман, «Маша та Ведмідь» - бездоглядність, «Попелюшка» - дитяча праця, право на відпочинок, «Колобок» - бездоглядність, обман з боку дорослих, «Рукавичка» - право на власну оселю.

  Після закінчення роботи учасники презентують результати: називають казки, виявлені в них порушення прав героїв та коментують їх.

 

3. Інформаційне повідомлення. Для покращення становища з охорони прав дітей в Україні й приведення національного законодавства у відповідність до положень Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 року Президент України підписав Закон «Про охорону дитинства»

 

«Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері» (сгп. 2 Закону України «Про охорону ди­тинства»).

 

   Закон України «Про охорону дитинства» визначив основні принципи охорони: усі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціальною походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дітей та їхніх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи.

У порядку, встановленому законодавством, держава га­рантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав. До системи прав дитини належать права на рівноправність всіх дітей незалежно від будь-яких обставин; на життя, ім'я, набуття громадянства; піклування з боку батьків; на збере­ження своєї індивідуальності; особисте та сімейне життя; недоторканність житла, таємницю кореспонденції; вільне висловлювання своїх думок; користування найдосконаліши­ми послугами системи охорони здоров'я; загальну й однако­ву відповідальність батьків за виховання і розвиток дитини; рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духов­ного, морального і соціального розвитку; освіту; відпочинок; захист від усіх форм сексуальної експлуатації; особливий за­хист — від викрадень та продажу, фізичних форм експлуата­ції, фізичного і психічного насильства.

Реалізаціяправ дитини забезпечується системою органів державної влади, місцевого самоврядування, адвокатури, судів, прокуратури та інших правоохоронних органів і за­кріплена також в Законах України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про соціальну роботу з дітьми та молод­дю» (2001), «Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Існує понад 100 нормативно-правових актів та документів,спрямованих на покращення життя та захисту неповнолітніх.

3. Вправа «Трансплантація серця»

Педагог об’єднує  учнів у чотири підгрупи та описує ситуацію: у лікарні перебувають хворі, що потребують пересадки серця. Усі вони не в тяжкому стані, проте для пересадки є тільки одне серце.

   Список пацієнтів у порядку зарахування їх до клініки:

• Бізнесмен -  29 років, може надати лікарні матеріальну допомогу,
• Жінка - 65 років, має шестеро дітей,
• Дівчина -19 років, наркоманка, неодноразові спроби самогубства,
• Чоловік – 37 років, заступник міністра,
• Чоловік – 40 років, будівельник,
• Жінка – 35 років, видатний лікар-онколог,
• Молодий чоловік – 22 роки, ВІЛ-інфікований.

 

Учасники виступають в ролі лікарів-кардіохірургів, які працюють у лікарні й вирішують, кому першому буде зроблено пересадку і в якому порядку будуть проводитися операції надалі. Потрібно обґрунтувати свій вибір.

Кожна підгрупа отримує список пацієнтів у порядку зарахування їх до клініки.

Після обговорення представник озвучує рішення підгрупи.

3апитання  для обговорення:

• чи залежить право на життя від особистих якостей людини?
• хто і як вирішує, корисна та чи інша людина для суспільства?
• до чого це може призвести?
• що   б ви відчували, якби когось із ваших родичів чи друзів визнали некорисним для суспільства і на цій підставі залишили без ме­дичної допомоги, правового захисту, соціального забезпечення?
• корисні діти для суспільства чи ні?

До уваги педагога-тренера!

В жодному випадку не можна засуджувати учасників за їхній вибір. Необ­хідно підвести їх до думки про те, що всі люди мають однакове право на життя, і лікарі повинні проводити операції у порядку зарахування хворих до лікарні, якщо серед них немає тих, кому операція потрібна терміново. Необхідно розповісти учасникам про клятву Гіппократа.

 

4 Тестування учнів:

1.   Що ви розумієте під поняттям  «права дитини»?
2. Які права дитини ви знаєте?

3.Чи мали місце порушення прав учнів у вашій школі?

       а)  так

       б)  ні

 

4. Якщо так, наведи приклад порушення прав дитини у Вашій школі. Ким вони порушувались?

5.  Чи мають можливість твої батьки захистити тебе у випадку порушення твоїх прав?

а) так;

б) ні, до них не прислухаються.

6. Чи мають можливість учні захистити себе?

а)  так;

б)  ні.

7. До кого б ти звернувся за допомогою в разі виникнення  проблем:

а) до батьків;

б) до класного керівника;

в) до вчителя, якому довіряю;

г) до шкільного психолога (соціального педагога);

д) до адміністрації школи;

е) до подруги (друга);

є) вирішуватиму самостійно.

8.Яке з поданих нижче означень якнайкраще характеризує ставлення вчителів до учнів:

а) дружнє;

б) наказове,

в) партнерське;

г) нерівноправне;

д) поблажливе;

е) байдуже;

є) толерантне;

ж) залежить від настрою

 

 

 

Список пацієнтів у порядку зарахування їх до клініки:

 

• Бізнесмен -  29 років, може надати лікарні матеріальну допомогу,
• Жінка - 65 років, має шестеро дітей,
• Дівчина -19 років, наркоманка, неодноразові спроби самогубства,
• Чоловік – 37 років, заступник міністра,
• Чоловік – 40 років, будівельник,
• Жінка – 35 років, видатний лікар-онколог,
• Молодий чоловік – 22 роки, ВІЛ-інфікований.

 

 

 

 

 

 

 

   Список пацієнтів у порядку зарахування їх до клініки:

 

• Бізнесмен -  29 років, може надати лікарні матеріальну допомогу,
• Жінка - 65 років, має шестеро дітей,
• Дівчина -19 років, наркоманка, неодноразові спроби самогубства,
• Чоловік – 37 років, заступник міністра,
• Чоловік – 40 років, будівельник,
• Жінка – 35 років, видатний лікар-онколог,
• Молодий чоловік – 22 роки, ВІЛ-інфікований.

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНВЕНЦІЯПРОПРАВАДИТИНИ

(скорочений виклад)

    У преамбулі зазначено основні принципи Організації Об'єднаних Націй і конкретні положення деяких відповідних пактів і декларацій з прав людини. У ній підтверджується, що діти через свою вразливість потребують особливої турботи і захисту, особливе наголошення в ній зроблено на основному піклуванні й відповідальності щодо захисту дитини з боку сім'ї. У ній також підтверджується необхідність правового й іншого захисту дитини до і після народження, важливість поваги культурних цінностей народу, до якого належить дитина, і життєво важлива роль міжнародної співпраці для захисту прав дитини.

Частина1

Стаття 1

Дитиною визнається особа віком до 18 років, за винятком випад­ків, коли відповідно до національного законодавства передбачено повноліття у більш ранньому віці.

Стаття 2

Всі права поширюються на всіх дітей без винятку. Держава зобов'язана захищати дитину від будь-яких форм дискримінації й вживати необхідних заходів для захисту її прав.

Стаття З

Всі дії стосовно дитини повинні у повному обсязі враховувати її інтереси. Держава повинна забезпечити відповідну турботу про дитину, якщо батьки чи інші особи, на яких покладено цю відповідальність, не роблять цього.

Стаття 4

Держава повинна зробити все можливе для здійснення прав, які містяться в цій Конвенції.

Стаття 5

Держава повинна поважати права й відповідальність батьків і сім'ї щодо виховання дитини відповідно до її розвитку і здібностей.

Стаття 6

Кожна дитина має невід'ємне право на життя, і держава повинна забезпечити виживання й розвиток дитини.

Стаття 7

Дитинамаєправонаім'япринародженні. Дитинамаєправона отримання громадянства і, наскільки це можливо, на те, щоб знати своїх батьків, а також на їхнє піклування.

Стаття 8

Держава зобов'язана захищати і, якщо необхідно, відновлювати основні аспекти індивідуальності дитини. Сюди відносяться ім'я, громадянство й сімейні зв'язки.

Стаття 9

Діти та їхні батьки мають право залишити будь-яку державу та переїхати до власної для відновлення сім'ї чи підтримки особистих відносин між дитиною й батьками.

Стаття 10

Діти та їхні батьки мають право залишати будь-яку країну і по­вернутися до рідної країни для відновлення сім'ї або підтримки , особистих стосунків між дитиною і батьками.

 

 

Стаття 11

Держава зобов'язана запобігати викраденню й утриманню ди­тини за кордоном одним із батьків чи третьою стороною й вживати необхідних заходів у подібних випадках.

 

Стаття 12

Дитина має право вільно виражати свої погляди, причому цим поглядам необхідно приділяти увагу при вирішенні будь-яких пи­тань, що стосуються цієї дитини.

 

Стаття 13

Дитина має право виражати свої погляди, отримувати інформацію, передавати інформацію й ідеї незалежно від кордонів.

 

Стаття 14

Держава повинна поважати свободу думки, совісті й віросповідання дитини за відповідного керівництва батьків.

 

Стаття 15

Дитина має право зустрічатися з іншими людьми і брати участь в асоціаціях або створювати їх.

 

Стаття 16

Діти мають право на захист від втручання в  їхнє особисте, сімейне
і домашнє життя, а також в їхнє листування, на захист від наклепу й обмовляння. 

 

Стаття 17

Держава повинна забезпечити доступ дітей до інформації й мате­ріалів із різноманітних джерел, вона повинна заохочувати ЗМІ де поширення матеріалів, які би сприяли соціальному й культурному

розвитку дитини, й вживати заходів для захисту дітей від шкідливої інформації.

 

Стаття 18

Батьки спільно несуть основну відповідальність за виховання дитини, а держава повинна підтримувати їх у цьому Держава повинна надавати належну допомогу батькам у вихованні дітей.

 

Стаття 19

Держава повинна захищати дитину від будь-яких форм поганого поводження з нею з боку батьків або інших осіб, що несуть відпові­дальність за піклування про неї, і створювати відповідні соціальні програми запобігання зловживанням і лікування потерпілих.

 

Стаття 20

Держава повинна забезпечити соціальний захист дитини, позбав­леної сімейного середовища, й забезпечити відповідну альтернати­ву сімейного піклування або ж влаштувати у відповідний заклад із догляду за дітьми. Зусилля для виконання таких зобов'язань мають враховувати культурну приналежність дитини.

 

Стаття 21

У країнах, де усиновлення визнається або дозволяється, така процедура може здійснюватися виключно в найкращих інтересах дитини і за наявності дозволу компетентних органів влади, а також гарантій для дитини.

Стаття 22

Діти-біженці або діти, які прагнуть отримати статус біженця, повинні забезпечуватися особливим захистом. Держава повинна співпрацювати з компетентними органами влади, що забезпечують такий захист і допомогу.

Стаття 23

Дитина-інвалід має право на особливий догляд, освіту і підготовку для того, щоб вона мала повноцінне й гідне життя в умовах, що забезпечують максимальну самостійність і соціальну інтеграцію.

Стаття 24

Дитина має право на медичну допомогу за найвищими стандарта­ми, яка може бути реально забезпечена. Держави повинні звертати особливу увагу на надання первинної медико-санітарної допомоги, профілактику хвороб, санітарну пропаганду й спадання рівня дитя­чої смертності. Вони повинні заохочувати до міжнародної співпраці у цій галузі й робити все необхідне, аби жодна дитина не була позбав­лена доступу до послуг ефективної охорони здоров'я.

Стаття 25

Дитина, віддана державою на опікування для догляду захисту чи лікування, має право на регулярну перевірку опікування.

Стаття 26

Дитина має право користуватися благами соціального забез­печення, включно з соціальним страхуванням.

Стаття 27

Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального, соціального розвит­ку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення належ­ного рівня життя. Обов'язок держави полягає у створенні необхідних умов для реалізації цієї відповідальності. Зобов'язання держави може включати надання матеріальної допомоги батькам та їхнім дітям.

Стаття 28

Дитина має право на освіту, і обов'язки держави полягають у за­безпеченні безплатної і обов'язкової початкової освіти, у підтримці середньої освіти, доступної для кожної дитини, і в забезпеченні доступності вищої освіти для всіх на основі здібностей. Шкільна дисципліна повинна забезпечуватися з урахуванням прав і з повагою до дитини. Держава повинна здійснювати міжнародну співпрацю для реалізації цього права.

Стаття 29

Освіта має бути спрямована на максимальний розвиток особис­тості, талантів, розумових і фізичних здібностей. Освіта повинна го­тувати дитину до активного дорослого життя у вільному суспільстві, виховувати повагу до батьків, культурного різноманіття, мови й цін­ностей, до культурних традицій і цінностей інших.

Стаття  30

Діти, що належать до меншин і корінного населення, мають право користуватися своєю культурою, рідною мовою і сповідувати свою релігію.

 

 

Стаття 31

Дитина має право на відпочинок, дозвілля й участь у культурному й творчому житті.

Стаття 32

Дитина має право на захист у випадках, коли їй доручена робота, що становить небезпеку для її здоров'я, освіти і розвитку. Держава повинна встановити мінімальний вік для зарахування на роботу і визначити вимоги до умов праці.

Стаття 33

Діти мають право на захист від незаконного вживання наркотич­них засобів і психотропних речовин, а також від їх залучення до ви­робництва таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34

Держава повинна захистити дитину від сексуальної експлуатації й розбещення, включно з проституцією і порнографією.

Стаття 35

Обов'язок держави полягає у тому, щоб докласти максимум зусиль, аби запобігти викраденню дітей, торгівлі дітьми та їх контра­банди.

Стаття 36

Діти мають право на захист від усіх форм експлуатації, що завда­ють шкоди будь-яким аспектам їхнього благополуччя і які не охопле­ні статтями 32, 33, 34 і 35.

Стаття 37

Жодна дитина не може бути піддана тортурам, жорстокому поводженню і покаранню, незаконному арешту чи позбавленню свободи. Смертна кара й довічне ув'язнення без можливості звільнення забо­ронені при покаранні осіб до 18 років. Будь-яка дитина, позбавлена свободи, повинна бути відділена від дорослих, за винятком випадків, коли таке відділення суперечить її найкращим інтересам. Затримана дитина має право на правову й іншу допомогу, а також на підтриман­ня зв'язку зі своєю сім'єю.

Стаття 38

Держави-учасниці повинні вживати всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб діти, молодші 15 років, не брали без­посередньої участі у воєнних діях. Жодна дитина у віці до 15 ро­ків не повинна призиватися на службу до збройних сил. Держави повинні забезпечити піклування про дітей і захист дітей, які по­страждали від збройних конфліктів, відповідно до положень між­народного права.

Стаття 39

Держава повинна забезпечити дитину-постраждалого від зброй­ного конфлікту, тортур, зневажання, поганого поводження чи експлуатації необхідним лікуванням для забезпечення одужання і со­ціальної реінтеграції.

Стаття 40

Дитина, що порушила закон, має право на таке з нею поводжен­ня, яке сприяє розвитку у дитини власної гідності й значущості, бере до уваги її вік і спрямоване на її соціальну реінтеграцію. Дитина має право на основні гарантії, а також правову й іншу допомогу при за­хисті. Необхідно по можливості уникати судового розгляду й утри­мання в місцях позбавлення свободи.

Стаття 41

У випадках, коли норми, пов'язані з правами дитини, у відповід­них національних і міжнародних законах вищі за норми даної Кон­венції, застосовуються найвищі норми.