Компетентнісний підхід у вищій освіті

Компетентнісний підхід

Компете́нтнісний підхі́д — спрямованість освітнього процесу на досягнення інтегральних результатів у навчанні, якими є загальні (базові, ключові) і спеціальні (предметні) компетентності тих, хто навчається. Загальні (базові, ключові) компетентності забезпечують наступність і послідовність навчання впродовж усього життя людини, вони поступово поглиблюються і збагачуються залежно від рівня освіти. У вищій освіті та професійній підготовці виділяють, крім загальних (базових, ключових), професійні (пов'язані із спеціальністю) та фахові (пов'язані із спеціалізацією) компетентності.

У педагогіці підхід визначають як «сукупність взаємопов’язаних понять, ідей і способів педагогічної діяльності», «методологічний інструментарій для рішення складних задач», концептуалізованих, взаємоузгоджених поглядів на цільові настанови навчання і виховання, шляхи і способи їх реалізації за певних умов (державна освітня політика, освітньо-виховне середовище тощо).

Компетентнісний підхід у вищій освіті слід розуміти як єдність таких провідних положень:1. Спрямованість на досягнення інтегральних показників підготовки майбутнього фахівця.2. Системність набуття основних груп компетентностей – загальних (ключових), професійних і фахових.3. Залежність системи компетентностей від рівня і ступеня вищої освіти, її поступове ускладнення, оновлення і збагачення.4. Зорієнтованість на соціалізацію і професіоналізацію особистості, постійне поглиблення (вдосконалення) компетентностей в умовах неперервної освіти.

Компетентнісний підхід органічно поєднується і доповнюється іншими методологічними підходами: системним, діяльнісним, розвивальним,суб’єкт-суб’єктним тощо, створюючи таким чином підґрунтя для подолання застарілих форм і методів навчання, посилення навчальної мотивації, інтеграції видів освітньої, професійної, культуротворчої діяльності.

Принципова відмінність компетентнісної освітньої парадигми полягає в: цільовій спрямованості вищої освіти, ціннісних орієнтирах суб’єктів навчання, очікуваних результатах освітньо-професійної підготовки майбутніх фахівців.

Метою базової середньої освіти є: розвиток природних здібностей, інтересів, обдарувань учнів, формування компетентностей, необхідних для їх соціалізації та громадянської активності, свідомого вибору подальшого життєвого шляху та самореалізації, продовження навчання на рівні профільної освіти або здобуття професії, виховання відповідального, шанобливого ставлення до родини, суспільства, навколишнього природного середовища, національних та культурних цінностей українського народу.

Відповідно до реалій і потреб інформаційного суспільства компетентнісно орієнтована вища школа :відмовляється від застарілої практики передавання та відтворення готових знань, спрямовує всіх учасників освітнього процесу на досягнення інтегральних показників в особистісному і професійному розвитку, під якими розуміють компетентності.

Метою посилення конкурентоздатності майбутніх фахівців на світовому ринку праці, інтенсивно досліджуються можливості реалізації компетентнісного підходу у вітчизняних закладах вищої освіти з урахуванням змін в організації освітнього процесу на основі вимог європейських освітніх стандартів. Цифрова компетентність займає важливе місце в системі компетентностей випускника вищої школи.

Загальних компоненти цифрової компетентності: інформаційна грамотність; комунікація та співпраця; створення цифрового контенту; розв’язання проблем, що виникають в цифровому просторі зокрема стосовно інформаційної емоційної та фізичної безпеки

Умови розвитку соціальної та полікультурної компетентностей у просторі закладів вищої освіти, а саме: – створення новітнього соціокультурного освітнього поля, де здобувач освіти постає соціокультурною індивідуальністю з позитивною «Я-концепцією»;– пріоритет гуманістичних та демократичних форм спілкування і моделей активного співробітництва освітян та здобувачів освіти;– реалізація науково-педагогічними працівниками широкого спектра форм організації навчання й виховання, а також освітніх технік, методів та прийомів; – залучення здобувачів освіти до набуття досвіду взаємодії з представниками інших культур та формування в них вміння використовувати знання з основ міжкультурної комунікації у власній професійній діяльності.

Акцентовано увагу на тому, що з метою успішного формування й розвитку зазначених компетентностей важливими є особливі зусилля учасників освітнього процесу й цілеспрямоване втручання адміністрації закладу вищої освіти до організації процесів навчання і виховання на засадах як компетентнісного, так і системного, особистісно-орієнтованого, контекстного, імітаційно-ігрового, ситуаційного, діяльнісного й інших підходів

Високий рівень сформованості комунікативної та мовленнєвої компетентностей здобувачів вищої освіти залежить від ефективності впровадження в освітній процес комплексу дисциплін комунікативного циклу:«Основи ефективної комунікації та взаємодії», «Культура спілкування», «Культура професійного спілкування», «Комунікативний тренінг», «Ораторське мистецтво», «Мистецтво вирішення конфліктів» тощо.

При створенні комунікативного освітнього середовища на базі закладів вищої освіти доречно звернути увагу на необхідність: розробки психолого-педагогічного і методичного супроводу системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників з урахуванням рівнів їхньої педагогічної майстерності; комплексного психолого-педагогічного діагностування рівня сформованості у студентів мовленнєвих здібностей (контроль, перевірку, накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки розвитку, визначення траєкторії подальшого вдосконалення).

Умови забезпечення успішної самостійної роботи студентів: умотивованість та чітка постановка навчальних завдань; створення належного навчально-методичного забезпечення, яке б містило чіткий алгоритм виконання поставлених перед студентом завдань, окреслювало обсяг і терміни представлення СРС, а також форми звітності й методики виконання кожної конкретної самостійної роботи, презентації результатів їх опрацювання; оволодіння студентами раціональними/оптимальними способами виконання завдань самостійної роботи;деталізована система контролю з чіткою шкалою та критеріями оцінювання, з визначенням консультативно-методичної допомоги студентам; зміщення акцентів з репродуктивної діяльності при виконанні самостійної роботи на творчо-пошукову, аналітичну; готовність НПП до реалізації сучасних підходів в організації СРС зокрема заохочення студентів до використання засобів інформаційно комунікаційних технологій при виконанні завдань самостійної роботи; забезпечення можливості студентів здійснювати самоосвіту, самодіагностику під час організації СРС (створення комп’ютерного програмного продукту, що надавав би здобувачу освіти не тільки результати самодіагностики, а й необхідні рекомендації стосовно покращення рівня сформованості компетентностей (за необхідності);створення факультативних навчальних дисциплін, у межах яких НПП мали б можливість підготувати студентів до формування позитивного, відповідального ставлення до самостійної роботи, оволодіння уміннями та навичками самостійної діяльності, здатності вибудовувати алгоритмом її виконання

Література: КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У ВИЩІЙ ШКОЛІ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА Монографія За загальною редакцією О. А. Жукової, А. І. Комишана Харків – 2021 Національний освітній глосарій: вища освіта / за ред. В. Г. Кременя. 2-е вид., перероб. і доп. Київ : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. 100 с.