Концепції природокористування в природничій географії

Концепції природокористування в природничій географіїПідготувала Зубкович Тетяна Леонідівна, студентка ППФ, кафедра екології, географії та туризму, група МГ – 51 (заочна форма навчання)

Концепція екосистемної організації біосфери – основа її стійкості Перші уявлення про біосферу як «зону життя» належать французькому натуралісту Ж. Б. Ламарку. Термін «біосфера» запропонував у 1875 р. австрійський геолог Е. Зюсс, називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Науково обґрунтував учення про біосферу в 1926 р. учений В. І. Вернадський БІОСФЕРА - особлива оболонка Землі, населена живими істотами. Дослідженнями біосфери займається біосферологія. Структура біосфери включає абіотичний та біотичний компоненти, що пов'язані біологічною міграцією хімічних елементів і речовин. Біосфера охоплює три геологічні оболонки - літосферу, атмосферу та гідросферу. В. І. Вернадський

Основні закономірності функціонування біосфери

Концепція природокористування “незалежна” від біосфери. “Біосфера-2”. Історія експерименту. У 1985 році більше 200 американських учених й інженерів об'єдналися для того, щоб побудувати в пустелі величезну скляну будівлю із зразками земної флори і фауни. Планувалось герметично закрити будівлю від будь-яких надходжень сторонніх речовин та енергії (крім енергії сонячного світла) й поселити там на два роки команду з восьми добровольців, яких відразу прозвали «біонавтами». Експеримент повинен був сприяти вивченню зв'язків у природній біосфері та перевірити можливість тривалого існування людей у замкненій системі, наприклад при далеких космічних польотах. Постачати кисень повинні були рослини. Вода, як розраховували, буде забезпечуватися природним кругообігом і процесами біологічного самоочищення. Їжа — з місцевих рослин і тварин. Внутрішня площа будівлі (1,3 га) поділялася на три основні частини. У першій розмістилися зразки п'яти характерних екосистем Землі:«Ліс» — ділянка тропічного лісу,«Океан» — басейн з солоною водою,«Пустеля»,«Савана» з річкою,«Болото».«Біосфера-2»

Результат експерименту. На жаль, уже через півтора місяці після початку експерименту з "Біосфери-2" стали надходити тривожні звістки. В атмосфері скляного будинку, де жили еконавти, почали накопичуватися надлишки вуглекислоти. Зміст цього газу перевищив заплановане. Щоб знизити його до норми, довелося застосувати механічні засоби. Тим самим концепція "чисто природної екосистеми" вже була порушена. Еконавти стали відчувати і деяке недоїдання. По-перше, розплодилися шкідники і стали з'їдати значну частину врожаю. Для боротьби з ними еконавти прийнялися розводити їхніх природних ворогів - комах, що харчуються личинками цих шкідників. По-друге, підвели свині: вони не бажали розмножуватися і набирати вагу, довелося забити їх на м'ясо. Взагалі у "Біосфері-2" не все йшло так, як сподівалися її творці й улаштовувачі. Приміром, чомусь розвелося багато мурах, хоча їх присутність у системі спочатку зовсім не планувалася. Трави і чагарники зненацька стали захоплювати територію, виділену під пустелю, тому що виниклий "під ковпаком" штучний клімат виявився надто вологим. Залишав бажати кращого і стан штучного океану. Зміст планктону в його водах різко скоротився, і позбавлені харчування коралові поліпи вимирали. Далі з'ясувалося, що ґрунт у цьому гігантському парнику дуже багатий живильними речовинами, тому ґрунтові бактерії непомірно розмножилися. Ці мікроскопічні істоти споживали таку кількість кисню, що еконавти почали страждати від кисневого голодування. Незважаючи на всі ці труднощі, експеримент був завершений.

Концепція геосоцiосистеми та урбоекосистеми Геосоціосистема. В основі цісї концепції лежить уявлення про існування геосоціосистеми - тiєї, що утворилася на стику природи і суспільства. Так, М. А. Голубець вiдмiчає, що i екологія вивчає взаємовідносини живих істот та їх сукупностей між собою і з навколишньою живою природою, структурно-функціональні властивості екосистем від найменших консорційних до біосфери включно, історію формування, еволюцію, природну та антропогенну динаміку цих систем, їх корисні функції для людини та можливості науково обгрунтованого розумного використання. Соціальна людина, її поведінка й виробнича діяльність стосовно живих систем (у т.ч. екосистем) у контексті саморегуляції може бути потрактована не інакше, як зовнiшнiй збурювальний чинник (зовнi не збурювальне діяння. Дослiдження таких складних систем, в яких структурно і функціонально поєднані соціальні, економічні, біотичні (екологічні), геологічні, технічні та інші підсистеми, є завданням геосоціосистемології - науки про геосоціальні системи (геосоціосистеми) - генезис, закономірності розвитку, будову й функціонування, структурно- функціональні взаємозв'язки і взаємозалежності мiж їхніми внутрiшнiми компонентами та з іншими геосоціосистемами, про особливості їх саморегуляції, еволюції й антропогенної динаміки, принципи управління геосоціосистемними процесами з метою забезпечення оптимальних умов життя людей, збереження для теперішніх і майбутніх поколінь сприятливого довкілля та досягнення умов сталого розвитку в локальних регіональних і глобальних масштабах.

Урбоекосистема — природно-територіальний комплекс (геокомплекс) зі всією його ієрархічною структурою — від ландшафту до фації, який знаходиться під безпосереднім впливом (минулим, сучасним, майбутнім) міста. Це штучно створене і підтримуване людиною середовище. Сюди відносяться міста, селища і урбанізовані людьми ділянки землі. До урбоекосистеми також відносять вплив зростання міського населення і підтримки інфраструктури будівель на навколоміське середовище і прилеглі до міста території. До їх числа входять передмістя, навколишні міста, а також сільськогосподарська діяльність і природні ландшафти. Розглядаючи урбанізовані території як частину ширшої екологічної системи, вчені можуть досліджувати функції міських ландшафтів, їх вплив на інші ландшафти, з якими вони взаємодіють. Знання про цю взаємодію може допомогти зрозуміти, які альтернативні варіанти розвитку можуть привести до кращого екологічного результату.

Концепція коеволюції природи і суспільства Концепція коеволюції природи і суспільства, з якою першим виступив Н. В. Тімофєєв-Ресовський (1968), повинна визначити оптимальне співвідношення інтересів людства і решти всієї біосфери, уникнувши при цьому двох крайнощів: прагнення до повного панування людини над природою («Ми не можемо чекати милостей від природи…» — І. Мічурін) і плазування перед нею («Назад, в природу!» — Руссо). Згідно з принципом коеволюції, людство, для того, щоб забезпечити своє майбутнє, повинне не тільки змінювати біосферу, пристосовувавши її до своїх потреб, але і змінюватися саме, пристосовуючись до об'єктивних вимог природи. «Ми так радикально змінили наше середовище, — стверджував Н. Вінер, — що тепер для того, щоб існувати в ній, ми повинні змінити себе». Саме коеволюційнний перехід системи «людина-біосфера» до стану динамічно стійкої цілісності, симбіозу і означатиме реальне перетворення біосфери в ноосферу. Для забезпечення цього процесу людство повинно слідувати, перш за все, екологічному і етичному імперативам. Складові сталого розвитку

Концепція ноосферних екосистем Ноосферологія — сучасна комплексна наукова дисципліна, яка формується в міждисциплінарному просторі природознавства, гуманітарного знання, соціальних наук і філософії. Предмет ноосферології — ноосфера — взаємопов'язана комплексна конструктивна діяльність людей у планетарному масштабі. Основоположна тема ноосферних досліджень — механізми прискорення трансформації біосфери в ноосферу. Характерні риси ноосферології — міждисциплінарність й енциклопедичне охоплення найрізноманітніших галузей природнонаукового, соціального й гуманітарного знання. Ноосферологія сприяє формуванню сучасного наукового світогляду, забезпечує розуміння основних принципів розвитку суспільства й оптимізує екологічне мислення.

Закон екологічного порядку, або екологічного мутуалізму, названий М. Ф. Реймерсом (1994) “законом упорядкованості заповнення простору і просторово-часової визначеності: “заповнення простору всередині природної системи через взаємодію між її підсистемами впорядковане таким чином, що дозволяє реалізовуватися гомеостатичним властивостям системи з мінімальними суперечностями міліє її частинами. Згідно з цим законом, будь-який випадково чи штучно внесений людиною в систему чужий компонент буде елімінований нею, або на підтримання його існування в системі будуть потрібні додаткові енергетичні засоби.

Список використаної літератури: Войтків П. С. Збалансоване природокористування : метод. вказівки. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2018. 35 с. Войтків П. С. Запитання та тестові завдання з курсу “Збалансоване природокористування” : метод. вказівки. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2019. 83 с. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища : навч посіб. 4-те вид., випр. і доп. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. 319 с. Екологічні основи збалансованого природокористування в агросфері : навч. посібн. / за ред. проф. С. П. Сонька, Н. В. Максименко. Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2015. 572 с. Сухарев С. М., Чундак С. Ю., Сухарева О. Ю. Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К. : Центр навчальної літератури, 2006. 394 с.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !