Конференція "Мова – це талісман людини й нації"

Конференція

Мова – це талісман людини й нації

Мета:  актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації, сприяти усвідомленню учнями необхідності досконалого володіння мовою свого народу; розвивати мовленнєві здібності та культуру мовлення, навички  публічного виступу, виразного читання поезій, пам'ять;     виховувати почуття відповідальності за збереження краси і чистоти рідної мови,  ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Обладнання: ілюстративно-демонстраційні презентації, музичний супровід, відеоролик новин, плакати, вислови про мову.

Хід  конференції

• Вступне слово вчителя

• Перегляд мультимедійної презентації «21 лютого – Міжнародний день рідної мови»

Ведучий 1. Вітаємо вас, наше юне покоління! Прийшли ми до вас недаремно! Світ такий широкий і безмежний, що нерідко і заблукати в ньому!

Ведучий 2. А допоможе знайти вірний шлях багатовікова особливість народу – мова! Адже в давні часи всі люди однією мовою говорили й   один  одного розуміли.

Ведучий 1. І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну.

Ведучий 2. «А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу!»- подумали вони.

Ведучий 1. І голосно линули голоси: «Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого  неба!»

Ведучий 2. Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча.  Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір — досягти неба, де живе Бог.

Ведучий 1. Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,  що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!

Ведучий 2. І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

Ведучий 1. Но мор пент!

Ведучий 2. Нічого не розумію!

Ведучий 1. І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторо-   ну — будувати свої міста.  І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

• Монолог мови

Я невтомна й працьовита,  не омину  жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в карпатські гори, і в поліські простори, покружляю  дзвінкою луною і по Наддніпрянщині,  і в деснянських долинах. Не шкодую  ні сили,  ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутної незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах... От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

       Летіли роки , а я все не старіла , а  я розквітала більше і яскравіше. Моє свавілля не знало меж . Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав’ї. Свіча надії ще палахкотить у моєму серці, і сію , сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне словесо з гірким калиновим присмаком . Допоки жива я дзвінка і солов’їна , доти топтатимеш ряст і ти…

Ведучий 1.Яка велична і сумна планета рідної мови!  Самотньо їй було, але це в минулому, адже ми усвідомлюємо, що наше майбутнє, безперечно, пов’язане тільки з нею!

Ведучий 2.І коли, як не сьогодні на весь світ нам вигукнути: «Хай живе рідна мова!»  І чуємо, як   англійською, італійською, польською, французькою, німецькою нас підтримують люди, які також не дозволяють знецінитися, зникнути мові – уособленню самобутності держави!

Читці:

              1.     Мова кожного народу

            Неповторна і своя:

    В ній гримлять громи в негоду,

    В тиші – трелі солов’я.

    На своїй природній мові

    І потоки гомонять.

    Зелен клени у діброві

    По-кленовому шумлять.

             2.      Солов’їну, барвінкову

    Колосисту на віки

    Українську рідну мову

    В дар мені дали батьки.

    Берегти її, плекати

    Буду всюди й повсякчас, -

    Бо ж єдина, так як мати, -  

                      Мова в кожного із нас!

             3.

Рідна мова сонцесяйна,

Шум гаїв, спів солов'я...

Ти, як матінка, прекрасна,

Люба мовонько моя.

Як же можна не любити,

Не леліяти її,

Коли в ній і сонце, й квіти,

І співучі солов'ї.

   4.       Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти — розуму народного скарбниця!

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти — як і насущий хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

  5.        Моя ти пісне калинова,

Моя ти зіронько свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв'я мов,

Буди всесильною рукою

В серцях і ніжність, і любов!

 6.         Все в тобі з'єдналося, злилося —

Як і помістилося в одній!

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Ведучий 1. Це свято, яке сьогодні відзначаємо, ми присвячуємо її величності Українській мові, щоб ще раз підкреслити, що те, чим ми повсякденно користуємося, є справжнім дивом, великим і прекрасним.

Отож, запрошуємо до виступу учасників конференції.

• Виступ учасника конференції на тему: «Міжнародний день рідної мови у світлі історичних фактів»

Інсценізація ОПОВІДАННЯ З ЛІТЕРОЮ “П”
Історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

Почав англієць: “Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.

“Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.

Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.

Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...

Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць.

“Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця.

“Нехай це буде літера “П”, — відповів той.

“Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”:

“Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. “Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”. — “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток, срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Сонно сиплються сніжинки.

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

“Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

• Виступ учасника конференції на тему:  Мова — найважливіший засіб спілкування, «найбільше і найдорожче добро, кожного народу».

Ведучий 1. Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти.

Ведучий 2. А зараз до вашої уваги спеціальний випуск новин «Як москалі нищили українську мову».

Ведучий 1. Рідне слово є важливим засобом виховання людини. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав: «Мова – це віконця, через які людина бачить світ». Видатний учитель вважав, що мова є складовою духовної культури дитини і її культури мови зокрема: «Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура. Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості»

Ведучий 2. Кожен мовець повинен прагнути до того, аби його мова стала досконалою, зрозумілою всім. Тобто він має оволодіти культурою мови. А це завдання можна реалізувати лише тоді, коли засвоїш основи мовної нормативності, навчишся користуватися багатством лексичних та стилістичних засобів мови, зможеш висловлювати думку логічно, ясно, доречно, доступно, виразно, багато, різноманітно, естетично. Як свідчать наші спостереження, це завдання посильне не кожному.

До вашої уваги діалог двох юнаків.

- Слишь, ти, як попасти у магазин, де продають, як ето називається, кострулі, чайники. Мені треба чара. Понімаєш, недавно приїхав у ваш город, поселився в образі. А їсти приготовити нема в чому. Оце й мотаюсь, шукаю «інструменти для приготовленія піщі».

 
- Вибачте, я вас не зовсім розумію. Вам, мабуть, потрібен магазин «Тисяча і одна дрібниця»?! Однак за чарами вам варто було б звернутися до чаклунки. Вона мешкає на Заріччі.

Ведучий 1. Це типова ситуація. І певно, дехто з вас потрапляв у неї. А причина непорозумінь, порушення процесу спілкування між людьми полягає в тому, що вони на різному рівні оволоділи мовою. Перший учасник діалогу й не здогадується, що діалектні та жаргонні слова не є засобом комунікації всіх мовців, йому ще не доступний літературний рівень опанування мови.

Ведучий 1. Прислухаймось сьогодні до нашого мовлення. Чи можемо ми ним гордитися? Чи варте воно таких відзнак?

• Виступ учасника конференції на тему: «Що таке бруднослів’я і як з ним боротися?».

• Виступ учасника конференції на тему: «Зробімо крок до цивілізованого спілкування».

• Виступ учасника конференції на тему: «Як захистити українську мову?».

Ведучий 2. Справжня людина виростає з любові до рідної матері, до родини, до рідного краю, до рідної мови та культури. Нехай же вивчення мови стане для нас сходинкою до майбутніх успіхів, до самоствердження. Користуйтесь рідною мовою, плекайте, шануйте, ніколи і ніде не забувайте цей найдорожчий скарб.

  Запрошуємо усіх присутніх узяти участь в акції «Нитка єдності».

• Перегляд мультимедійної презентації «Розмовляймо українською мовою!»