25 вересня о 19:00Вебінар: Співпраця вчителя та батьків: модернізовані підходи та нетипові форми взаємодії

конференція “Родом з України”

Про матеріал
Ознайомити учнів з біографіями та науковою діяльністю видатних математиків, які народилися або працювали в Україні у різні часи; розвивати в учнів інтерес до математики, зацікавленість наукою, спонукати їх до продуктивної творчої праці, прагнення краще вчитися для того,щоб у майбутньому бути корисними Батьківщині.
Перегляд файлу

Тема. Родом з України.

 

Мета. Ознайомити учнів з біографіями та науковою діяльністю видатних математиків, які народилися або працювали в Україні у різні часи; розвивати в учнів інтерес до математики, зацікавленість наукою, спонукати їх до продуктивної творчої праці, прагнення краще вчитися для того,щоб у майбутньому бути корисними Батьківщині; виховувати почуття гордості на свою державу, своїх сріввітчизників; вчити дітей бути патріотами, поважати людей, незалежно від їх національності, віросповідування тощо.

 

Обладнання. Мультимедійна дошка, плакати з українською державною символікою, бібліотечка праць математиків (за наявності).

 

 

Зміст

 

1. Вступне слово вчителя та учнів.

 Вчитель. Математика - галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.


Ведучий 1. У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, у яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.

 
Ведучий 2. Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.
      У цьому журналі вам пропонуються біографічні розповіді - дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького так інших. Ви довідаєтеся про їхнє особисте життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття, відомі вУкраїні і далеко за її межами. 

                                                              

 Ведучий 1. То ж починаємо гортати сторінки нашого журналу.

 

2. Сторінки журналу:

     -  Остроградський М.В.

     -   Вороний Г.Ф.

     -   Левицький В.Й.

     -   Чайковський М.А.

     -    Зарицький М.О.

     -    Латишева К.Я.

     -    Кравчук М.П.

     -    Гельфанд І.М.

     -    Шафаревич І.Р.

     -    Глушков В.М.

     -    Олійник О.А.

     -    Вишенський В.А.

     -    Бойчук О.А.

     -    Корольов С.П.

     -    Слободянський

     -    Митропольський

3. Заключне слово вчителя. Підсумок роботи.

4. Заключне слово учнів. Вірші про Україну.

 

 

 

                                                                  Наука захоплює нас тільки тоді, коли,

     зацікавившись життям великих дослідників,

                                               ми починаємо стежити за історією їх

                                                        відкриттів.

 

                                                                                                                   Д. Максвелл

 

Вчитель.Математика - галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.

      Ведучий 1. У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, у яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.

 
      Ведучий 2. Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.
      У цьому журналі вам пропонуються біографічні розповіді - дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького так інших. Ви довідаєтеся про їхнє особисте життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття, 
відомі в Україні і далеко за її межами. 

                                                              

      Ведучий 1. То ж починаємо гортати сторінки нашого журналу.

 

 

Сторінка 1

 

Остроградський

Михайло Васильович   

 

(24 вересня 1801, Пашенівка Полтавської губернії —1 січня 1862, Полтава)видатний український математик, походив із козацько- старшинського роду Остроградських. У 1816—1820 pp. навчався в Харківському університеті, 1822—1828 pp. вдосконалював свої студії у Collеge de France у Парижі. Працював переважно у Франції та Росії. З 1828 р. професор вищих шкіл у Петербурзі. Учень Лапласа, Ампера. Викладач Колегії Анрі IV (Париж), професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, член Петербурзької АН (з 1830, у віці 29 років). Паризької (з 1856 p.), Римської й Туринської Академій наук. Автор 40 праць з математичного аналізу (нескінченно-малих, інтеґрування раціональних функцій), математичної фізики (диференціальні рівняння поширення тепла у рідких, твердих тілах), теоретичної механіки (принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки, теорія удару, теорія пружності, поширення хвиль на поверхні рідини тощо), написаних переважно французькою мовою, друкованих у «Мемуарах» і «Бюлетенях» Петербурзької АН. Остроградський встановив формулу перетворення інтеґрала по об'єму в інтеґрал по поверхні, названу його ім'ям (формула Остроградського, 1828, опублікована 1831) Світ знає його дослідження з теорії чисел, алгебри, теорії імовірностей та варіаційного числення. Приятелював з Тарасом Шевченком. Член-кореспондент Паризької Академії наук, Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесний доктор Київського, Московського та багатьох інших університетів. ЮНЕСКО у 2001 році внесла М.Остроградського до переліку видатних математиків світу.

 

Вороний Г.jpgСторінка 2

 

Вороний

Георгій Феодосійович

 

 

(16 (28) квітня 1868  7 (20) листопада 1908) — видатний український математик. Член-кореспондент Російської Академії наук з 01.12.1907, професор Варшавського університету.

Народився в селі Журавка Полтавської губернії колишньої Російської Імперії, нині Варвинського району Чернігівської області. Навчався у Санкт-Петербурзькому університеті у Андрія Маркова. У 1894 році захистив магістерську дисертацію на тему «Про цілі числа, залежні від кореня рівняння третього степеня». У тому ж році був обраний професором Варшавського університету, де вивчав ланцюгові дроби. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Про одне узагальнення алгоритму неперервних дробів», удостоєну премії імені Буняковського. У Варшаві у Вороного навчався Вацлав Серпінський.

Помер у Варшаві від жовчокам'яної хвороби. Згідно із заповітом похований на Журавському кладовищі у склепі. У післявоєнні часи склеп був розібраний на будматеріали. Тут існує певне протиріччя із книгою «Георгій Вороний та його родинне оточення», де сказано, що склеп із забальзамованим тілом Вороного був знищений у 30-тих роках в період так званих «розкуркулень». Натомість існують свідчення старожилів про те, що після війни склеп ще існував і був розібраний на цеглу людьми, які жили поблизу. За словами очевидців: «Кладка була ота, стара ще, як раніше робили. Попобили вони там, а тоді верхи (димарі) повикладали…»

Щодо родинної садиби, то тут є також невтішна інформація - за радянських часів у приміщенні була розміщена початкова школа, та після зведення нової потреба у старій відпала і будинок довго стояв потихеньку руйнуючись. Так би він стояв і до сьогодні, та ще за часів школи, невідомо яким чином отримавши дозвіл на будівництво у охоронній зоні, за метр від будинку Вороних отримав ділянку під забудову заступник директора по будівництву місцевого радгоспу гр. Ляшенко М.Ф. Цей факт свого часу мав би зацікавити прокуратуру, як і пізніший факт зносу будинку Вороних(замість запланованого створення у ньому музею) і передачі вже порожньої ділянки вищезгаданому Ляшенку М.Ф.

Досягнення

 

 

Двогривнева монета України,

присвячена Георгію Вороному, 2008

         Знаменита теорема Вороного про паралелоедри: всякий примітивний паралелоедр афінно еквівалентний DV-області деяких ґраток. На честь Вороного названі діаграми Вороного, що застосовуються у інформатиці.

Справжнє значення започаткованих ним наприкінці ХІХ — початку ХХ століття нових напрямків у галузі теорії чисел розкривається лише в наш час. Праці Георгія Вороного набули особливо великого значення за останні двадцять років. Це пов'язано із розвитком комп'ютерної графіки, молекулярної біології, радіаційної фізики, космології, творенням штучного інтелекту. За своє коротке (40 років) життя Георгій Вороний написав усього 12 наукових робіт, але 8 з них успішно використовуються саме тепер. Це — унікальне явище, зокрема в математиці, де будь-які відкриття вже через 2-3 роки вважаються застарілими.

2008 року наукова громадськість світу відзначала соту річницю пам'яті Георгія Феодосійовича Вороного — вченого виняткових математичних здібностей. Він належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. В кожній галузі наукових пошуків, якими займався  Г. Вороний, його внесок призвів до створення нового напряму досліджень. А, як відомо, це найвище визнання для вченого. Справжнє ж значення його наукових праць відкрилося лише в наш час у зв'язку з розвитком таких галузей знань, як комп'ютерна графіка, створення штучного інтелекту. Зараз його праці використовують фахівці всіх розвинених країн.

Сторінка 3

 

                  

          Левицький

                            Володимир Йосипович
                                             (1872-1956)

      "Основоположник математичної культури нашого народу", - так сказав про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук. І мав на це всі підстави. Саме професор В.Й. Левицький першим написав справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, першим згуртував навколо себе математиків-українців для наукової роботи...

Великою заслугою В. Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної термінології, що була надрукована в 1903 р.

Основною ділянкою наукової роботи професора В. Левицького була теорія аналітичних функцій. Він займався також геометрією, алгеброю, диференціальними рівняннями та історією математики. Багато уваги приділяв теоретичній фізиці та астрономії.

      Народився Володимир Левицький у Тернополі у старовинній родині священика. Прадід і дід майбутнього математика були священиками, а вже батько - Йосип Левицький - закінчив правничий факультет Львівського університету. Коли Володимирові минуло п'ять років, померла мати. Родина переїхала до Золочева. Там у п'ятирічному віці хлопець пішов до першого класу школи. Потім було навчання в Тернопільській гімназії та польській гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою. 1890 року В. Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Вже на п'ятому засіданні секції молодому випускникові університету було доручено укласти українську фізичну і математичну термінологію.

Після закінчення навчання В. Левицький йде на рік до війська, а потім продовжує викладацьку діяльність у Тернопільській гімназії. У Тернополі ж він одружився зі своєю своячкою Софією.

У 1989 р. В.Й. Левицький входить до складу національно-демократичної партії. Одним з пунктів практичної політики партії було створення українського університету у Львові. У зв'язку з цим Володимир Левицький проходив стажування у Німеччині. Після цього аж до першої світової війни він працює в гімназії у Львові, друкує багато статей.

 З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому товариству ім. Т. Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік. 
      Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В.Й. Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному інституті, а з 1940 року - у Львівському університеті, де через рік йому було присвоєно звання професора.

 Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково-популярних статей і перекладів. Свої праці він друкував українською, польською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Майже вся наукова і громадська робота В. Й. Левицького проходила в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Він був також членом Польського астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових товариств. 

 

Николай Андреевич ЧайковскийСторінка 4

 

               Чайковський

     Мико́ла Андрі́йович

 

  (1887 1970) — український математик. Дійсний член  НТШ. Зробив внесок в українську математичну термінологію та українську математичну бібліографію. Син  А. Я. Чайковського.

Біографія

          Народився Микола Чайковський  2 січня 1887 р, у  Бережанах, невеличкому повітовому містечку Східної Галичини (тепер Тернопільської області), де його батько довгі роки був адвокатом, займаючись одночасно письменницькою роботою та віддаючи чимало часу громадській діяльності. Мати Миколи, Наталія Гладилович, працювала вчителькою. Навчався М. Чайковський в Бережанській початковій школі, а потім в Бережанській гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1905 р. В гімназії, крім рідної мови, вивчав німецьку, латинську, грецьку, а приватно — французьку. Математикою почав цікавитися уже в молодших класах, коли, граючись циркулем, відкрив відому ще в Х ст. істину, що сторона правильного семикутника, вписаного в коло, наближено дорівнює половині сторони правильного трикутника, вписаного в те ж коло. Великий вплив на розвиток математичних здібностей М. Чайковського мав учитель математики Т. Цвойдзінський, вихованець Берлінського університету, який часто займався з Миколою, допоміг йому засвоїти багато розділів вищої математики.

Після закінчення гімназії Микола Чайковський їде до Праги, де вчиться в Німецькій вищій технічній школі, а згодом в університеті; повністю віддається вивченню улюблених предметів — математики і філософії. У Празі Чайковський знайомиться з місцевою українською громадою, зустрічається із своїми видатними земляками, уродженцями Західної України, яким не судилося працювати на рідній землі,—  фізиком Іваном Пулюєм та всесвітньовідомим біохіміком Іваном Горбачевським. 

Поряд із суто науковими дослідженнями з математики Чайковський приділяє багато уваги питанням української наукової і, зокрема, математичної термінології, а також підготовці підручників з математики українською мовою. Результатом цієї праці були:

  • «Чотирицифрові таблиці логарифмів і тригонометричних функцій» (у співавторстві з відомим українським фізиком, дійсним членом НТШ Володимиром Кучером), які витримали чотири видання (1917, 1920, 1923 і 1931 pp.),
  • «Систематичний словник української математичної термінології» (1924 p.),
  • «Тригонометрія, підручник для середньої школи та для самоосвіти» (1921 p.), 
  • «Алгебра, підручник для середньої школи та для самоосвіти» (том 1, 1925 p., том II, 1926 p.).

Працюючи у Казахстані, М. Чайковський пише ряд науково-методичних робіт, працює над монографією «Квадратні рівняння» (посібник для вчителів та студентів педінститутів), бере активну участь у наукових конференціях педвузів Уральської зони, організовує математичні олімпіади. Тут йому довелося читати всі основні математичні курси, але з особливим задоволенням він вів курси елементарної математики, вміло — в дусі відомого реформатора навчання, німецького математика Фелікса Кляйна, модернізуючи їх зміст.

У 1945 p. йому було надано звання доцента.

1956 p. приніс також M. Чайковському реабілітацію. Військовий прокурор Одеського військового округу повідомив Миколу Чайковського: «Ваша справа припинена, і Ви реабілітовані. Постановою військового трибуналу 13 листопада 1956 року справа, за якою Ви були засуджені в 1933 році, припинена за необґрунтованістю звинувачень».

У вересні 1956 року повернувся до Львова.

З 1961 p. Чайковський працює доцентом, а потім професором Львівського університету. Вчене звання професора йому було надано 1962 p. В цей час він тісно співпрацює з Дрогобицьким педінститутом, де систематично читає спецкурси. Дуже любив Чайковський бувати на концертах чоловічого хору «Бескид» цього інституту. Він також читав спецкурси в Івано-Франківському педінституті.

Відійшов із життя Микола Чайковський 7 жовтня 1970 р. Поховано його на Личаківському цвинтарі у Львові.

 

Сторінка 5

 

                  Зарицький

Мирон Онуфрійович  
                                                               (1889-1961)

      Ім'я М.О. Зарицького - талановитого математика, обдарованого педагога і популяризатора математичних знань, майже невідоме в Україні, хоча свого часу на праці українського вченого посилалися або цитували їх окремі положення французький математик Фреше, німецький математик Гільберт, професор з Варшави Серпінський та інші.

Наукові інтереси М.О. Зарицького охоплюють, головним чином, теорію множин з алгеброю логіки та теорію функції дійсної змінної.

    Народився Мирон Зарицький на Тернопільщині в родині сільського священика. Початкову школу Мирон закінчив у свого діда, а ще до неї самотужки навчився читати, писати і рахувати. Середню освіту він здобув у гімназіях міст Бережани і Тернопіль, а потім два роки навчався в українській гімназії у Перемишлі, яку закінчив 1907 року. Того ж року Мирон Зарицький вступив до Віденського університету. Після першого курсу батьки перевели його до Львівського університету. Тут він студіював математичні та фізичні дисципліни, а також продовжував займатися філософією, самотужки вивчав французьку мову. У 1912 році Мирон Зарицький закінчив університет, через рік склав учительський іспит і отримав звання учителя середніх шкіл з математики та фізики. Вчителюючи у гімназіях, він також робив перші кроки в науковій роботі з математики. У 1925 році М.О. Зарицкий, вже одружений, переїхав до Львова, де продовжив займатися науковою роботою. У той час учені-українці Галичини зосереджували свою наукову діяльність здебільшого на Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка.

      1927 року М.О. Зарицького обирають дійсним членом цього Товариства, де працювали відомі на той час українські математики: В.Й. Левицький та М.А. Чайковський.

Педагог він був теж неперевершений. Тут варто згадати слова С. Банаха, сказані про М.О. Зарицького: "Я не знаю більше нікого, хто б так логічно та лаконічно викладав математичний аналіз".

Мирон Онуфрійович був великим знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівському університеті, надрукував кілька праць з історії точних наук.

Русские женщины математики      У 1930 році Львівський університет присудив Мирону Онуфрійовичу вчений ступінь доктора філософії. До 1939 року він надрукував близько 20 наукових праць у львівських та іноземних виданнях і в цей період сформувався як серйозний математик з філософським нахилом. Потім була напружена і цікава робота в Львівському університеті, Львівському політехнічному інституті, Ужгородському університеті. 1945 р. йому було присвоєно звання професора, а 1946 р. - вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. 
      Коло інтересів професора М.О. Зарицького не обмежувалось однією математикою. Він був обізнаний з природничими науками, з світовою літературою, філософією. На науку він дивився, в першу чергу, як на правду і красу, що підносить людину на вищий щабель її духовного розвитку. Недаремно професора М. О. Зарицького називали "поетом формул".
      

 

Сторінка 6

 

 

Латишева

                           Клавдія Яківна

 

 (14 березня 1897, Київ  11 травня 1956, Київ) — вчена в галузі математики,професор.

Біографія

       Народилася 14 березня 1897 року в Києві, в родині військовослужбовця.  Середню освіту здобула в 1916 році в Другій жіночій гімназії, в 1921 році закінчила жіночі вищі педагогічні курси (фізико-математичний відділ). Подальша наукова і педагогічна діяльність цілковито пов'язана з Київським університетом. Стала першою в Україні жінкою, яка захистилась на ступінь кандидата фізико-математичних наук («Наближене розв'язування за допомогою способу моментів лінійних, диференціальних рівнянь, що мають особливості в коефіцієнтах», 1936), а 1952 року — доктором («Нормальні розв'язки лінійних диференціальних рівнянь з поліноміальними коефіцієнтами») і професором.

З 1953 по 1956 рік очолювала кафедру диференціальних рівнянь Київського університету. Читала курси «Інтегрування диференціальних рівнянь», спеціальні курси: «Асимптотичні методи розв'язання диференціальних рівнянь», «Диференціальні рівняння з поліноміальними коефіцієнтами» та інші.

За сумлінну багаторічну роботу Клавдія Латишева нагороджена орденом Леніна (1954), а також медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Померла 11 травня 1956 року у Києві. Похована в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 5, ряд 9, місце 20).

Наукова робота

Науковий доробок Латишевої — понад чотири десятки праць, серед яких і метод Фробеніуса-Латишевої для розв'язування систем диференціальних рівнянь з частинними похідними, і спільна з Михайлом Кравчуком доповідь (1936, Інститут математики) для союзної АН, і список літератури до його монографії «Застосування способу моментів до розв'язування лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь» (1932—1935), удостоєний письмової подяки автора.

Була у числі організаторів Першої всеукраїнської математичної олімпіади (1936, Київський університет).

Відомий її «Математичний задачник для хімічних інститутів» (1932) та «Елементи наближених обчислень» (1942), праці з електродинаміки, теорії коливань та ймовірностей.

Сторінка 7

 

Миха́йло Пили́пович

            Кравчу́к

 

 (*27  вересня 1892,  Човниця, Волинь—†9 березня  1942, Колима) — український математик, академік АН УРСР  1929). Доктор фізико-математичних наук    1924), Професор  Київського Політехнічного Інституту, вчитель Архипа Люльки — конструктора реактивних авіадвигунів та  Сергія Корольова — конструктора радянських космічних кораблів, майбутнього академіка Володимира Челомея.    Методи М. Кравчука використані в США, Японії та інших країнах при моделюванні кібернетичної техніки. Наукові праці М. Кравчука широко використовували американські автори першого у світі комп'ютера.

Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Мав широкі контакти із світовою математичною громадськістю. Співавтор першого тритомного словника української математичної термінології. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

1937 року для професора Михайла Кравчука настала година випробування. У республіканській пресі з'являються погромні статті проти нього. Деякі з них підписує і його колишній вчитель Д. Граве. Михайла Кравчука звинувачують у націоналізмі, шпигунстві, антирадянщині. Йому закидають листування з «польськими запроданцями» М. Зарицьким та М. Чайковським. 21 лютого 1938 року М. Кравчука заарештували.

23 вересня 1938 р. вченого було засуджено до 20 років в'язниці та 5 років заслання. Судове засідання тривало півгодини. В останньому слові вчений просив дати йому можливість закінчити розпочату працю з математики. З Лук'янівської в'язниці його відправляють до Владивостока і далі у трюмі суховантажного судна «Джурма» морем — на Колиму, у ті лиховісні колимські золоті копальні, зокрема і в Мальдяк, де норми були утридцятеро більшими, ніж у каторжан за царя… Остання адреса М. Кравчука: Магадан, Хабаровський край, 72-й кілометр, Інвалідне містечко. 9 березня 1942 року М. Кравчука не стало… («вже мертвого Кравчука вранці тричі бив наглядач металевою палицею, щоб ставав до роботи», — свідчив сусід по нарах М. Попов). У документі «компетентних» органів засвідчено: «Зек Кравчук М. Ф., личное дело № 238943, зарыт на глубине 1,5 метра головой на запад от командировки 1250 метров на север». Професор Ніна Вірченко у своїй статті про Кравчука в тижневику «Слово Просвіти» зазначила: "4 січня 2012 отримала листа від Богдана Пирога (із м. Магадан) такого змісту: «Завершую роботу із розшуку могили великого Кравчука. Він похований на цвинтарі недалеко від лікарні на „23“ кілометрі. Це в стороні від основної колимської траси. Нині ця лікарня пристосована для душевнохворих».

Реабілітація

IM Gelfand.jpg15 вересня 1956 р., за низкою раніше безуспішних клопотань дружини М. Кравчука — Есфіри Йосипівни (1894–1957), вченого було реабілітовано «за відсутністю складу злочину», а в 1992 р. поновлено в складі дійсних членів Академії наук України.

Сторінка 8

Гельфанд

Ізраїль Мойсейович

 

(20 серпня 1913, у містечку Красні Окни Тираспільського повіту  Херсонської губернії  - 5 жовтня 2009, Нью-Джерсі) — єврейський радянський математик, біолог, педагог і організатор математичної освіти (до 1989 року — в Радянському Союзі, після 1989 року — в Сполучених Штатах).

   Автор понад 800 наукових статей і близько 30 монографій. Професор Ратгерського університету (з 1990 року),  Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова (МДУ) (1941–1990), доктор фізико-математичних наук (1940). Президент Московського математичного товариства в 1966–1970 роках.

Ранні  роки

Ізраїль Гельфанд народився в містечку Красні Окни на території сучасної Одеської області. Навчався в єврейській, російській та українській школах, рано зацікавився математикою. В 1923 сім'я перебралась Ольгопіль Вінницької області, де Гельфанд поступив в хімічну професійну школу в Чечельнику та подружився з однокласником — також майбутнім математиком Д. П. Мільманом. В дев'ятому класі (в 1928, в період колективізації) Гельфанд та Мільман були виключені з профшколи як діти «нетрудового елемента» (батько Гельфанда управляв кустарним млином). Не маючи можливості закінчити середню освіту, в лютому 1930 переїхав до далеких родичів у Москву. Деякий час був безробітним, потім був контролером в Ленінській бібліотеці, де продовжував самоосвіту. В 1931 почав відвідувати вечірні лекції з математики в декількох навчальних закладах, в тому числі в Московському університеті.

Наукова діяльність

Незабаром Гельфанд був прийнятий в аспірантуру  Московського державного університету (19321935) та почав викладати. Його науковим керівником був Андрій Миколайович Колмогоров. В 1935–1939 Гельфанд — доцент кафедри математики в МДУ. З 1939 за сумісництвом працював старшим науковим співробітником Математичного інституту ім. Стєклова. З 1941 по 1990 — професор МДУ.

       У 1940-і роки Гельфанд разом з іншими радянськими ученими брав участь в роботах зі створення водневої бомби.

Гельфанд відомий своїми роботами з  функціонального аналізу, алгебри і топології. Він був одним з творців теорії нормованих кілець (банахової алгебри), яка пізніше лягла в основу теорії кілець з інволюцією і теорії нескінченомірних унітарних представлень груп Лі. Цю теорію, що має важливе значення для теоретичної фізики (квантової механіки зокрема), Гельфанд розробив разом з Марком Ароновичем Наймарком.

Крім власне математики Гельфанд працював в таких областях як біологія і медицина: його дослідження були присвячені нейрофізіології, клітинній міграції, іпротеоміці.

Відзнаки і нагороди

Почесний член Московського математичного товариства (1971), почесний доктор  Оксфордського (1973), Сорбонського (1973), Гарвардського (1976), Принстонського (1977), Упсальського (1977), Ліонського (1984) і Пізанського (1985) університетів, почесний іноземний член Американської академії мистецтв і наук (Кембридж, Массачусетс, 1964), Американського математичного товариства (1966), Лондонського математичного товариства (1967), Національної академії наук США (1970), Королівської Ірландської Академії (1970), Лондонського королівського товариства (1977), Королівської Шведської академії (1974), академій наук Франції (1976), Італії (1988) і Японії (1989), Нью-Йоркської Академії Наук (довічний почесний член академії Honorary Life Member — з 1999 року), Європейської академії наук (з 2004 року «fellow»), академік Академії наук СРСР (1984, з 1991 року РАН; член-кореспондент з 1953 року).

Перший лауреат премії Вольфа в математиці (1978), медалі Вігнера Міжнародного союзу з теорії груп у фізиці (1980), премій Кіото (Японія, 1989) і Лерой П. Стіла за видатні досягнення впродовж всієї кар'єри — вища нагорода Американського математичного товариства, (2005). Лауреат стипендії Макартура (1994). Лауреат Сталінських премій (1951, 1953), Ленінській премії (1961), кавалер трьох орденів Леніна (1954, 1956, 1973), двох орденів Трудового Червоного Прапора (1963, 1983), ордени Дружби Народів (1975) і Знак Пошани (1953), Державної премії Росії (спільно з С. Г. Гиндикіним і М. І. Граєвим, 1997).

Гельфанд відомий також і тим, що зумів стати значним ученим шляхом самоосвіти, не маючи закінченої середньої освіти і не пройшовши курс навчання в університеті.

 

Сторінка 9

 

      Ігор Ростиславович

             Шафаревич

 Відомий своїм антисемітизмом і шовінізмом.

       Народився 3 червня 1923 року в Житомирі. Батько закінчив МДУ, працював викладачем теоретичної механіки; мати - філолог за освітою, більшу частину часу не працювала. Завдяки батькам (а також читання збереглися ще від діда книг) придбав любов до російської літератури, казок, билин, трохи пізніше - до історії. Наступним захопленням була математика. Навчаючись у школі, здавав екстерном іспити на механіко- математичному факультеті МДУ. Після закінчення школи був прийнятий на останній курс цього факультету і закінчив його в 1940 (у 17 років).

Науковий керівник  І. Р. Шафаревича - член-кореспондент АН СРСР Б. Н. Делоне - направив його дослідження в русло теорії алгебраїчних чисел, в дусі знаменитої книги Гауса "Праці з теорії чисел". Іншою областю, яка привернула в той час увагу І. Р. Шафаревича, стала теорія Галуа. Це визначило область його наукових інтересів на багато років. Першим великим досягненням стало рішення оберненої задачі теорії Галуа для кінцевих р-груп, ця робота була удостоєна премії Московського математичного товариства.

Igor Shafarevich.jpeg За цикл робіт з вирішення оберненої задачі теорії Галуа над полями алгебраїчних чисел (відкриття загального закону взаємності і рішення зворотної задачі Галуа для розв'язаних груп) отримав Ленінську премію (1959 р.). Захистив кандидатську дисертацію в 1942 році (у 19 років), докторську - в 1946 році (у 23 роки).

Після закінчення МДУ працює в Математичному інституті ім. В. А. Стеклова (МІАН), з 1960 - завідувач відділом алгебри. З 1943 по 1974 рік викладав на механіко-математичному факультеті МДУ. У 1975 році був усунений від викладання в МДУ, і з тих пір працює тільки у відділі алгебри МІАН, в 1960-1995 роках - на посаді завідувача відділу, з 1995 року - на посаді головного наукового співробітника (радника РАН)

З 1944 р., вже після закінчення аспірантури, І. Р. Шафаревич стає викладачем МДУ, а з 1946 р., після захисту докторської дисертації, співробітником Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР. Однак активна викладацька діяльність в МДУ, вже в якості професора, не переривався аж до 1975 р., коли вона була припинена у зв'язку з його громадською діяльністю. Шафаревич був змушений перенести свій семінар в Стекловку, де він діє і понині, незмінно залучаючи велику кількість учасників. Під його керівництвом захищено понад 30 кандидатських дисертацій.

20 червня 1958 (у віці 35 років) обраний членом-кореспондентом АН СРСР по Відділенню фізико-математичних наук. Лауреат Ленінської премії (1959). 7 грудня 1991 обраний академіком РАН секції математики, механіки, інформатики (математика). Іноземний член Національної академії деї Лінчеї (Італія), Німецької академії натуралістів "Леопольдіна", Член Лондонського Королівського товариства, Національної академії наук США. Почесний доктор університету Париж Ю(Орсе).

Основні праці Шафаревича присвячені алгебрі, теорії чисел і алгебраїчній геометрії. У теорії алгебраїчних чисел знайшов самий загальний закон взаємності статичних відрахувань в полях алгебраїчних чисел, що стало певною мірою завершальним етапом 150-річної історії арифметичних законів взаємності, висхідній до Л. Ейлера і Н. Гаусса. Шафаревич вніс фундаментальний внесок у розвиток теорії Галуа. І. Р. Шафаревич, Д. К. Тадей і їхні учні отримали в 1970-х-1980-х роках важливі результати, пов'язані з теорією груп, теорією цілочисельних уявлень груп і теорії Галуа. Зокрема, спільно зі своїм учнем Е. С. Голодом в 1964 Шафаревич дав негативне рішення загальної (не обмеженої) проблеми Бернсайда, а саме - довів існування нескінченних періодичних груп з кінцевим числом утворювань.

 

 

 

Glushkov1.jpeg

Сторінка 10

    

Глушков

Віктор Михайлович

 

     Народився 24 серпня 1923 року в Ростові-на-Дону в сім'ї гірничого інженера. Через п'ять років його сім'я переїхала на шахту ім. Артема, біля міста Шахти. У п’ятому класі Віктор сам почав робити радіоприймачі за власними схемами. Мріючи стати фізиком-теоретиком, він до закінчення середньої школи вже володів основами вищої математики та квантової механіки, яку вивчали на старших курсах у вишах. Але подальші навчальні плани перервала Велика Вітчизняна війна, а восени 1941 року сталася трагедія - фашисти розстріляли його матір. Після звільнення міста Шахти Глушков був мобілізований і брав участь у відновленні вугільних шахт Донбасу.

У 1947 році він закінчив Ростовський університет. У 1955 році Глушкову першому в світі вдалося вирішити узагальнену п'яту проблему Гільберта - одну з найскладніших кардинальних математичних проблем. Це дозволило Віктору Михайловичу увійти до числа провідних алгебраїстів світу, і, здавалося б, це повинно було визначити його науковий шлях. Однак у 50-ті роки почалося становлення вітчизняної електронно-обчислювальної техніки. У 1951 році групою дослідників АН УРСР під керівництвом академіка С.О.Лебедєва була створена перша в СРСР і континентальній Європі ЕОМ - «МЗСМ».

Новий напрямок привернув увагу Глушкова, проблеми створення обчислювальної техніки буквально оволоділи його уявою, і це захоплення справило вирішальний вплив на подальше життя та наукову діяльність Віктора Михайловича. У серпні 1956 р. він радикально змінює сферу діяльності і пов'язує своє життя з кібернетикою, обчислювальною технікою і прикладною математикою.

З цього часу Глушков живе і працює в Києві. Тут він очолює лабораторію обчислювальної техніки і математики Інституту математики АН України. А в грудні 1962 р. на базі Обчислювального центру АН УРСР було організовано Інститут кібернетики АН УРСР, де В.М. Глушков стає директором.

Загалом під його керівництвом були створені перша в Україні і СРСР керуюча машина широкого призначення “Дніпро”: перші радянські попередники персональних комп'ютерів; ЕОМ “Київ”, в якій ще в 50-60-ті роки були реалізовані ідеї розпізнавання змісту мовних фраз.

Також він працював над створенням унікальної Загальнодержавної автоматизованої системи керування економікою країни ЮГАС).

В кінці 60-х років під керівництвом В.М. Глушкова було розпочато розробку ЕОМ “Україна”, яка повинна була стати наступним кроком у розвитку інтелектуалізації ЕОМ і архітектури високопродуктивних універсальних ЕОМ, що відрізнялась від архітектурних принципів Дж. фон Неймана. ЕОМ “Україна” не була побудована через відсутність в той час необхідної елементної бази.

Глушков багато розмірковував про створення штучного інтелекту, та чи можливо досягнути безсмертя за допомогою комп'ютера.

Віктор Михайлович працював постійно: і в потязі, і в літаку, і на відпочинку. За свої 58 років життя Глушков створив стільки, що багатьом людям на це не вистачить й десяти життів. Його ім'я є знаковим у створенні інформаційних технологій не тільки в Україні та СРСР. А й в світі. Він був справжнім генієм, чиї ідеї набагато випередили свій час.

Олійник Ольга Арсенівна.jpg

 

Сторінка 11

 

Олійник

                             Ольга Арсенівна

 

Народилася 2 липня 1925 року в селі Матусів, а шкільні роки провела в містечку Сміла (тепер Черкаської області); з початком війни сім'я економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила десятирічку (1942) й вступила на фізмат університету та відвідувала семінар професора Московського університету Софії Яновської, з якою й перебереться до столиці: закінчить з відзнакою мехмат університету ім.. Ломоносова (1947) і назавжди зв'яже з ним свою долю - кандидат наук («О топологии, действительных алгебраических кривых на алгебраической поверхности», 1950), доктор («Краевые задачи для уравнений с частными производными с малым параметром при старших производных и задача Коши для нелинейных уравнений в целом», 1954), професор (1955), академік.

Напрямок її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського - диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і газів у пористих середовищах; до розподілу тепла в тілах, які знаходяться в різних фазових станах одночасно - плавлення металу чи танення снігу; до ударних хвиль газової динаміки; до математичної теорії пружності й топології; до руху в'язкої рідини. І праця першої вітчизняної жінки, яка в 29 літ уже стала доктором фізико-математичних наук, знайшла гідне поцінування: найперша премія Чеботарьова (1952) й перший ступінь премії Ломоносова (1964); іноземний член Італійської АН у Палермо (1967) й почесний член Единбурзького королівського товариства Великобританії (1984); іменна медаль Колеж де Франс і медаль першого ступеня Карлова університету Праги.

 

 

 

 

 

 

Vyshenskyi.jpg

Сторінка 12

 

Више́нський

Володи́мир Андрі́йович

                                       

  (нар. 20грудня 1934) –радянський  та український математик. Кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри алгебри та математичної логіки механіко-математичного факультету  Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні наукові результати стосуються теорії груп підстановок і алгебричної комбінаторики.  Двоюрідний брат поетаСтаніслава Вишенського.

Життєвий шлях

Народився в селі  Жовтневе Попільнянського району Житомирської області, закінчив механіко-математичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1957 році (диплом з відзнакою). У 1957-1960 рр. навчався в аспірантурі механіко-математичного факультету, а після її закінчення аж до виходу на пенсію у червні 2001 року незмінно працював на кафедрі алгебри та математичної логіки на посадах в.о. доцента (з 1960 по 1966 рр.), викладача (з 1966 по1984 рр.), старшого викладача (з 1984 по 1986 рр.), доцента (з 1986 р.). У 1984 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 01.01.06 — алгебра, теорія чисел та математична логіка. У 1990 році йому присвоєно вчене звання доцента кафедри алгебри та математичної логіки.

Вишенський В. А. визнаний кращим викладачем університету у 1987–1988 навчальному році. Йому неодноразово оголошувалися подяки керівництвом університету за активну участь у роботі Республіканських олімпіад юних математиків, за добросовісну багаторічну роботу з навчання та виховання учнів Республіканської спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, за багаторічну добросовісну працю. Він був делегатом Всесоюзного з'їзду працівників освіти у 1989 р. Він — дійсний член Київського математичного товариства з часу його заснування у 1988 році. Активний член редколегії журналу для школярів та вчителів «У світі математики» з дня його створення.

      Брав активну участь в суспільному житті факультету, університету. З середини 1960-х років до кінця 1980-х років працював у редакції науково-популярних і навчальних програм українського телебачення і особисто вів щотижневу телепередачу «Вища математика для студентів загальнотехнічних факультетів» та регулярні телепередачі з циклу «Заочна телевізійна фізико-математична школа» для учнів старших класів. По лінії товариства Знання читав лекції для вчителів м. Києва та слухачів університету юних математиків при Інституті математики АН УРСР.

У кінці 1980-х був членом Вченої ради Київського університету. Протягом 40 років був членом Ради Республіканської спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Він — один із засновників і організаторів та багаторічний член журі Української та Київської олімпіад юних математиків.

Вишенський В. А. опублікував 35 підручників та навчальних посібників (з них понад 20 підручників з грифом Міносвіти) та кілька десятків наукових та навчально-методичних праць. У 1968 році Вишенський В. А. був одним із перших 10 підписантів Листа-протесту 139.

Основні наукові праці

  •                  Збірник задач для учасників олімпіад юних математиків. К., 1963 (у співавт.).
  •                  Лінійні простори. К., 1971 (у співавт.).
  •                  Вибрані задачі з алгебри і геометрії. К., 1978 (у співавт.).
  •                  Вибрані питання елементарної математики (3-е вид.). К., 1982 (у співавт.).
  •                  Сборник задач Киевских математических олимпиад. К., 1984 (у співавт.).
  •                  Українські математичні олімпіади. К., 1993 (у співавт.).
  •                  Збірник задач з математики (2-е вид.). К., 1993 (у співавт.).
  •                  Конкурсні задачі з математики. К., 2001 (у співавт.).

Нагороди

Державні нагороди

Почесні грамоти

  •                  Грамота Міністерства освіти України (No. 89502, 1971). За сумлінну роботу в справі навчання і виховання підростаючого покоління.
  •                  Занесений до книги пошани Республіканської спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (зараз  УФМЛ). (1972)
  •                  Почесна грамота Державного комітету УРСР з телебачення та радіомовлення (1983). За активну багаторічну діяльність в навчальних програмах Українського телебачення.
  •                  Почесна грамота ЦК ЛКСМ України (1980). За активну роботу з виховання молоді.
  •                  Почесна грамота Міністерства освіти УРСР (No. 177716, 1983). За багаторічну роботу в Раді школи Республіканської спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
  •                  Грамота «Ветеран праці Київського ордена Леніна державного університету імені Т. Г. Шевченка» (1984)
  •                  Почесна грамота Московської районної державної адміністрації м. Києва (No. 173, 2000)
  •                  Почесна грамота Механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

 

Boichuk Oleksandr.jpgСторінка 13

 

Бойчу́к

Олекса́ндр Андрі́йович

 

український математик, доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач лабораторії крайових задач теорії диференціальних рівнянь Інституту математики НАНУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Науковий доробок

Професор О. А. Бойчук — спеціаліст із теорії крайових задач із нетеровим та нормально-розв’язним операторами в лінійній частині. Вперше визначив умови розв’язності і провів класифікацію резонансних випадків широкого класу нелінійних крайових задач для систем звичайних диференціальних та різницевих рівнянь, рівнянь із запізнюючим аргументом, рівнянь із імпульсною дією та сингулярно збурених рівнянь, для чого запропонував використовувати апарат узагальнено-обернених операторів.

О. Бойчук — автор понад 120 наукових праць, у тому числі трьох монографій та підручника. Під його науковим керівництвом підготовлено 1 доктора наук та 12 кандидатів наук.

Основні наукові праці

  •                  "Generalized Inverse Operators and Fredholm Boundary Value Problems" VSP. Utrecht-Boston. 2004. 317 p.
  •                  "Обобщённо обратные операторы и нётеровы краевые задачи" друк. Київ, Інститут математики НАН України. 1995 1-320.
  •                  "Конструктивные методы анализа краевых задач" друк. Киев, Наук. думка, 1990. 1-96

Біографія

   Олександр Бойчук народився 30 червня 1950 р.в м. Кіровограді.

У 1967 р. — закінчив школу, по закінченні якої вступив на механіко-математичний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив 1972 року.

У 19721974 рр. працював в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона АН УРСР, а у 19741978 рр. був аспірантом в Інституті математики АН УРСР, де 1978 року захистив кандидатську дисертацію «Вопросы конструктивного построения функции Ляпунова для систем линейных и нелинейных обыкновенных дифференциальных уравнений».

У 19781993 рр. працював в Інституті геофізики імені С. І. Субботіна НАН України

У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Конструктивні методи аналізу нетерових крайових задач», а 1997 р.йому було присвоєне вчене звання професора.

З 1994 р. працює в Інституті математики НАН України на посаді завідувача лабораторією «Крайових задач теорії диференціальних рівнянь».

З 1997 р. працює за сумісництвом на кафедрі інтегральних та диференціальних рівнянь механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

         У 20022010 рр. Працював профессором  у Жилінському університеті міста Жиліна. (Словаччина).

З 1998 р. він є заступником головного редактора наукового журналу «Нелінійні коливання».

З 2012 р.— член-кореспондент НАН України.

 

Нагороди

 

Вчитель. Нашого цвіту по всьому світу…  Навіть ті,хто ніколи не чув про існування України , або був лише знайомий з назвою нашої країни, скажуть „Аааа! Так я знаю українців“ після того, як дізнається про те, що багато постатей світової науки були українцями за походженням! Адже вони були і є не тільки науковцями, а й патріотами своєї держави.

 

Сторінка 14

 

Корольов

Сергій Павлович

 

(1907-1966) – радянський учений і конструктор у галузі ракетобудування й космонавтики, головний конструктор перших ракет-носіїв, штучних супутників Землі, пілотованих космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики, академік АН СРСР (1958), член президії АН СРСР (1960-1966), двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961).

С.П. Корольов – піонер освоєння космосу. Під його керівництвом створено багато геофізичних і балістичних ракет, запущені перші у світі міжконтинентальна балістична ракета, ракета-носій “Восток” та її модифікації, здійснені польоти космічних кораблів, зокрема, вперше в історії пілотованих людиною та з виходом людини у відкритий космічний простір; створені перші космічні апарати серій “Місяць”, “Венера”, “Марс”, “Зонд”, штучні супутники “Електрон”, “Блискавка-1”; розроблений проект космічного корабля “Союз”. Корольов виховав численних послідовників – учених та інженерів. Його удостоєно Золотої медалі ім. К.Е.Ціолковського АН СРСР (1958), Ленінської премії (1957), нагороджено 2 орденами Леніна, орденом “Знак Пошани” і медалями. У 1966 АН СРСР заснувала золоту медаль ім. С.П. Корольова “За видатні заслуги в галузі ракетно-космічної техніки”. Засновано стипендії ім. С.П.Корольова для студентів вищих навчальних закладів. У Житомирі, Москві (на початку Алеї космонавтів) та інших містах споруджено пам’ятники вченому, створено меморіальні будинки-музеї в Житомирі, Москві й на Байконурі, його ім’я носять Куйбишевський авіаційний інститут, вулиці багатьох міст, два науково-дослідних судна, високогірний пік на Памірі, перевал на Тянь-Шані, астероїд, таласоїд на Місяці. Урна з прахом С.П.Корольова захоронена у Кремлівській стіні.

Біографічна довідка

Сергiй Павлович Корольов народився 12 сiчня 1907 року в Житомирi в родинi вчителiв. З десятилiтнього вiку виховувався вiтчимом, iнженером-механiком за спецiальністю.

У 1924 роцi одержав середню освіту, закiнчивши Будiвельну профшколу мiста Одеси. Спроектував свiй перший планер. Вступив у Київський полiтехнiчний iнститут.

У 1926 роцi в зв'язку з закриттям КПІ перевiвся на вечiрнє вiддiлення Московського вищого технiчного училища (МВТУ) iм. Баумана. Одночасно працював на пiдприємствах авiацiйної промисловостi. Пiзнiше будував планери i брав участь у Всесоюзних планерних змаганнях.

У 1929 роцi захистив як дипломний проект проект легкомоторного двомiсного лiтака (СК - 4), що був побудований i проходив лiтнi випробування. Науковим керiвником Корольова був А.Н.Туполев. Пiсля захисту одержав професiю інженера-аеромеханіка.

У 1930 роцi без вiдриву вiд виробництва закiнчив Московську школу льотчикiв, одержав посвiдчення пiлота.

У 1931 роцi разом з Ф.А. Цандером органiзував одну з перших у країнi ракетних органiзацiй - групу вивчення реактивного руху (ГИРД) при Центральнiй радi Осоавіахіму (пiзнiше ДОСААФ). Керував будiвництвом i польотними випробуваннями ракет, розробляв проект ракетоплана.

У 1932 роцi призначений керiвником ГИРДА i головою Технiчної ради.

У 1933 роцi призначений заступником начальника Реактивного науково-дослiдного iнституту (РНИИ), створеного на базi двох органiзацiй ГИРД i ленiнградської Газо-динамiчної лабораторiї (ГДЛ). Керував польотними iспитами перших вiтчизняних рiдинних ракет "09" (конструкцiї М.К. Тихонравова) i "ГИРД-Х" (конструкцiї Ф.А. Цандера).

У 1934 роцi вийшла книга Корольова "Ракетний полiт у стратосферi". Керував польотними випробуваннями крилатої ракети "06/1", створеної пiд його керiвництвом.

У 1936 роцi створив конструкцiю ракетоплана "318-1", обгрунтувавши технiчнi вимоги до лiтака з ракетним двигуном.

У 1937 роцi брав участь у випробуваннях ракетоплана з двигуном "ОРМ-65" конструкцiї В.П. Глушко.

У 1938 роцi був репресований i засуджений на тривалий термiн вироку. Початок термiну вiдбуває на Колимi, а в роки Великої Вiтчизняної вiйни бере участь у створеннi лiтака Ту-2 у московському КБ при ЦКБ НКВД у групi А.Н. Туполева.

У 1942 був вiдкликаний у Казань в ОКБ моторобудiвного заводу. Розробляв конструкцiю ракетного прискорювача для бойових лiтакiв. Пiдготував працю "Уведення до питання про лiтак-перехоплювач РП iз реактивним двигуном "РД-1".

У 1944 роцi звiльнений згідно Указу Президiї Верховної Ради СРСР i в 1945 роцi вiдряджений у Нiмеччину, де в складi Технiчної комiсiї знайомився з нiмецькою трофейною ракетною технiкою. За успiшне виконання робiт у роки вiйни із створення ракетних прискорювачiв для лiтакiв нагороджений першим орденом "Знак Пошани".

У 1947 роцi С.П. Корольов повернувся в Москву, приступив до виконання обов'язкiв Головного конструктора.

У 1948 роцi займався удосконалюванням висотних геофiзичних ракет, створених на базi вiйськових.

У 1954 роцi звернувся з листом у ЦК КПРС iз пропозицiєю про створення i запуск штучного супутника Землi.

У 1955 роцi керував розробкою перших зразкiв космiчних лiтальних апаратiв. Брав участь у будiвництвi наземних iспитових служб космодрому Байконур як один з його "замовникiв".

У 1956 роцi удостоюється звання Героя Соцiалiстичної Працi за розробку нових зразкiв бойових ракет.

У 1957 роцi 4 жовтня керував запуском першого у свiтi штучного супутника Землi. Визнаний гiдним Ленiнської премiї.

У 1959 роцi брав участь у пiдготовцi i запуску автоматичних мiжпланетних станцiй "Мiсяць - 1", "Мiсяць - 2", "Мiсяць - 3". Остання передала фотознiмки зворотної невидимої сторони Мiсяця.

У 1961 роцi 12 квiтня керував першим в iсторiї польотом людини в космос. Корабель Юрiя Гагарiна зробив один виток навколо планети й успiшно повернувся на Землю.

У 1962 роцi пiдготував i провiв перший груповий полiт кораблiв "Схiд-3" i "Схiд-4", брав участь у запуску мiжпланетної станцiї "Марс-1".

У 1963 роцi пiдготував i провiв другий груповий полiт кораблiв "Схiд-5" i "Схiд-6".

У 1964 роцi готував до польоту i брав участь у запуску ракетно-космiчної системи quot; Зонд" для далеких мiжпланетних польотiв. Готував i здiйснив полiт космiчного корабля "Схiд". Затвердив проект ракетного комплексу "Союз", розроблений фахiвцями пiд його керiвництвом.

У 1965 роцi керував польотом корабля "Схід-2", у ходi якого космонавт Олексiй Леонов вперше в iсторiї вийшов у вiдкритий космос. Брав участь у запусках автоматичних мiжпланетних станцiй "Мiсяць-5", "Мiсяць-6", "Мiсяць-7", "Мiсяць-8", "Венера-2", "Венера-3", лiтального апарата "Зонд-3", супутника зв'язку типу "Блискавка-1".

За видатний внесок в оборону Батьківщини i в розвиток практичної космонавтики академiк С.П. Корольов двiчi визнаний гiдним звання Героя Соцiалiстичної Працi (у 1956 i 1961 роках), йому присуджена Ленiнська премiя (у 1957 роцi) i золота медаль iменi К.Э. Цiолковського

Сергiй Павлович Корольов помер на шiстдесятому роцi життя 14 сiчня 1966 року. Урна з його порохом установлена на Червонiй площi в Кремлiвськiй стiнi.

 

SlobodjanskijMG.jpgСторінка 15

Слободянський

Михайло Григорович

                                               (1912-1988)

 

        Слободянський М.Г. - доктор фізико-математичних наук, професор, народився 5 серпня 1912 року  в селищі Махівка Вінницької області. Після закінчення школи вступає у 1932 році в МДУ на механіко-математичнкий факультет, який закінчив за 4 роки ву 1936 році. В 1938 році он захищає кандидатську дисертацію, а в 1940 році – докторську.

У 1940 році Слободянський М.Г. у віці 28 років станє завідуючим кафедрою Теоретичної механіки в МЕІ і завідував кафедрою до 1974 року.

Професор Слободянський М.Г. займався побудовою двосторонніх оцінок розв’язку рівнянь із самоспряженими операторами (як всередині, так і на границі області). Ним був запропонований новий наближений спосіб розв’язку краєвих задач для рівнянь в частинних похідних еліптичного типу – метод прямих.

Під кервництвом професора М.Г. Слободянського підготовлено велику кількість  молодих викладачів, які успішно читали курси теоретичної і технічної механіки.

Дослідження в галузі механіки абсолютно твердого тіла велись у напрямку вивчення кінематики і динаміки приводу з плаваючою косою шайбою в гідравлічених аксиально-поршневих машинах. Для експериментальних досліджень на кафедрі була створена спеціальна установка, на якій була досліджена перша вітчизняна конструкція безкривошипного аксиально-поршневого компресора КБЛ-5, були отримані позитивні результати, які були взяті за основу при створенні промислових зразків багатоступінчамтих компресорів зі скінченими тисками 10, 20 і 40 МПа. Кафедра брала участь у проектувані і створенні гідравлічного компресора з плаваючою шайбою на тиск 1000 МПа разом з Інститутом високих тисків АН СРСР.

У галузі досліджень гідромеханіки і газової динаміки були розроблені методи розрахунку робочого процесу для двох основних класів пневматичних насосів, дані рекомендації з конструюванню і вибору оптимальних геометричних розмірів цих гідромашин.

Професор М.Г. Слободянський неодноразово виступав з науковими доповідями на Всесоюзних з’їздах з математики і механіки.

 

Картинки по запросу митропольський юрій олексійовичСторінка 16

 

Митропо́льський 

Ю́рій Олексі́йович

 

український математик і механік, академік АН СРСР (1984) і НАН України (1961),іноземний академік-кореспондент Академії наук у Болоньї (Італія, 1971), Герой України, Герой Соціалістичної Праці,Заслужений діяч науки УРСР, доктор технічних наук, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові.

Народився 21 грудня 1916 (3 січня 1917) року у селі Шишаках (нині селище міського типу, районний центр Полтавської області). У 1938 р. вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Закінчив у 1942 році Казахський університет.

Від 1943 року і до Перемоги воював на фронті; був командиром загону артилерійської розвідки.

Після демобілізації він працює науковим співробітником Інституту будівельної механіки АН УРСР (теперІнститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України) під керівництвом академіка Миколи Миколайовича Боголюбова. Від 1950 — в Інституті математики АН УРСР: завідувач відділу (від 1953), директор (1958–1988), почесний директор (від 1988). Понад 30 років Ю. О. Митропольський був академіком-секретаремВідділення математики НАН України.

Помер у Києві 14 червня 2008 року. Похований на Байковому кладовищі.

Наукова і педагогічна діяльність

За 60-річну наукову діяльність Юрій Олексійович отримав фундаментальні результати в галузі асимптотичних методів нелінійної механіки, якісних методів теорії диференціальних рівнянь, у дослідженні динаміки коливних процесів у нелінійних системах. Він створив алгоритм побудови асимптотичного розкладання нелінійних диференціальних рівнянь, що описують нестаціонарні коливальні процеси, розробив метод вивчення одночастотних процесів у коливальних системах з багатьма степенями свободи. Учений досліджував системи нелінійних диференціальних рівнянь, що описують коливальні процеси у гіроскопічних та сильно нелінійних системах, розвинув теорію інтегральних многовидів і метод усереднення. Ю. О. Митропольський створив науковий колектив, який примножує традиції школи нелінійної механіки академіків М. М. Крилова та М. М. Боголюбова.

Наукову роботу вчений успішно поєднував з педагогічною. Майже 40 років Юрій Олексійович читав лекції на механіко-математичному факультеті рідного університету. Він є автором понад 750 наукових праць. Серед його учнів — 25 докторів і 100 кандидатів фізико-математичних наук.

Нагороди

За співробітництво з КБ «Південне» Федерація космонавтики СРСР у 1981 р. нагородила Ю. О. Митропольського медаллю ім. академіка М.Янгеля.

 

 

Учень. Спитай себе – чи ти для України 
Душі вогонь готовий дати весь? 
Хоч жити легше тим, хто на колінах, 
Забувши, що таке сумління й честь, 
У кому дух раба живий до нині, 
Хто у душі плекає зраду й страх, 
Із вуст чиїх чужинська мова лине 
І хто майбутнє зводить на кістках… 

Учениця. Спинись на мить, поглянь в душі глибини – 
А скільки в Тобі світла та добра? 
На що готовий ти для України? 
Пора переродитися! Пора!

 

Учень. Живи, Україно, живи для краси, 
Для сили, для правди, для волі!.. 
Шуми, Україно, як рідні ліси, 
Як вітер в широкому полі.

 

Вчитель.  Чи не кожен із нас чув вислів Ломоносова: «Математику треба вчити вже тому, що вона розум до порядку приводить».  Усі, хто стверджує, що математика – нудна, просто не розуміють її принципів, не бачать те, що не лежить на поверхні. Уся краса полягає у тому, щоб кожен займав свою нішу. Нехай математика буде красою для тих, хто покликаний знаходити нові закономірності у будові нашого Всесвіту.

      І, можливо, почувши розповіді про визначних українських  математиків, ти по-справжньому захопишся математикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д. Максвелл: "Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів".

 

 

 

 

 

Використані джерела

 

1. discovery.4uth.gov.ua/d/.../vidomi-ukraienski-matematiki

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Математика_в_Україні

3. https://ir.lib.vntu.edu.ua/.../ПЛЕЯДА%20УКРАЇНСЬКИХ%...

4. westudymath.com/?p=1098

 

5. formula.co.ua/uploads/pdf/mathematicians.pdf

6. chl.kiev.ua › bibliograf › matem

 


 

doc
Пов’язані теми
Математика, 11 клас, Сценарії
Додано
25 грудня 2019
Переглядів
278
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку