Конференція  «Тарас Григорович Шевченко  і математика»

 

 

Мета:             познайомити учнів із відношенням Т.Г.Шевченка до математики та її  

                      творців, поглибити інтерес до математики, розширити кругозір,загальну 

                      математичну культуру, показати вплив творчості  Т.Г.Шевченка  на

                       формування української математичної термінології, виховувати почуття

                       патріотизму, розвивати мислення

 

Обладнання: портрет Шевченка, портрети видатних математиків, висловлювання про математиків, фотографії «Букваря південноруського».

 

Питання для обговорення:

• Наука у житті Шевченка;
• «Буквар південноруський»;
• Шевченко і гроші;
• Шевченко і сучасні банкноти та монети ;
• Тарас Григорович Шевченко і Михайло Васильович Остроградський;
• Тарас Григорович Шевченко і Георгій Феодосович Вороний;
• Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка і математики: Михайло Кравчук, Володимир Левицький.

 

Ведучий :    

« Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                                          І голос твій нам душі окриля»

      Ці рядки Василя Симоненка говорять про Шевченка як про поета і людину. Портрети Тараса  Шевченка змалку впізнає кожна дитина. Вірші та пісні Тараса рано входять  у нашу свідомість, а сторінки життя дивують,  вражають трагізмом,  величчю,  жертовністю. Поезія Шевченка не просто зачаровує, вона будить національну гідність українців. Ми милуємося і захоплюємося його картинами та дивуємося багатогранності його талантів. Для кожного українця Тарас Шевченко означає так багато, що створюється враження ніби ми все про нього знаємо і він завжди з нами. Та це лише враження. Він невичерпний і нескінчений. Не тому, що він кращий за інших, - у ньому наша історія, реальність.

Велич Шевченка розуміли вже його сучасники. Ще в 1860 році в анотації до “Кобзаря” російський журналіст, письменник і видавець Л.Блюммер писав: ”Перед його геніальністю всі покірно схиляють голови, і немає жодного українського поета, котрий навіть подумав би про суперництво з Шевченком. Немає в Малоросії жодного куточка, в якому ім’я  творця "Кобзаря" не вимовлялося б з глибокою повагою і любов’ю, в народі співають його пісні».

Всім добре відома роль Т.Г.Шевченка в розвитку духовної культури українського народу, а чи знаєте ви, що Т.Г. Шевченко мав безпосередній зв'язок із математикою, був знайомий із видатними математиками того часу. Його погляди та світогляд мали вплив на  українських математиків. Сьогодні на нашій конференції ми спробуємо висвітлити питання, які відображають  Шевченка з точки зору математика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали конференції

 

«Наука  у житті Шевченка».

 

 

Петербургська академія мистецтв.

 

 

Перші ази науки Тарас Шевченко здобував у школі. Нудна була наука в тодішніх школах, нудна і тяжка, учили з-під різок, по церковних книжках. Проте малий Тарас брався і до цієї науки  охоче.  У  дяка вивчав Тарас граматику, Часослов, Псалтир. Тут же  почув він про математику. Та дяк, до якого найнявся малий за можливість навчатися, виявився п’яницею і змушував його красти. Недовго пробув хлопець у школі, приставили його козачком до пана. Лише у 24 роки, коли друзі викупили Тараса з кріпацтва,  з великим завзяттям взявся він до науки.

 Шевченка природа наділила взагалі так щедро і такою незвичайною кебетою, що він за два роки самоуком встиг придбати собі такої освіти і зробитися такою інтелігентною людиною, що товаришування з ним не нудило Брюллова. Навчаючись у Петербургській академії мистецтв, здобував Шевченко знання із мови, літератури, історії, географії і математики. Незабаром став освіченою людиною. За ту освіту, якої надбав собі Шевченко, мусимо дякувати Гребінці, Брюллову. Тарас користується з бібліотеки Брюллова. Він читає з поради Брюллова Біблію, історію Греції, історію віків середніх. Перечитує найліпші романи Вальтера Скотта. Уважно читає твори польських і російських письменників; твори інших письменників іноземних в перекладі на мову російську, як Гомер, Сократ, Гете, Шіллер, Шекспір. Перегодом бере до себе на кватиру студента Демського, щоб учив його мови французької, і ходить з ним слухати лекції професорів університетських і Академії медицинської:  професора Куторги з зоології; професора Буяльського з фізіології.  Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко відвідував лекції Остроградського з математики. Двічі на тиждень вечорами він ходить в зали Вільної економічної спілки слухати лекції фізики. До класів Академії художеств Шевченко навідується так ретельно, що боїться хоча раз який не бути в класі. От як Шевченко проводив свій час: «Вставши вранці, — каже він, — іду о годині 9-й до класу живописі. О годині 11-й іду чи до Карла Павловича, чи до господи поснідати чим Бог послав та й знов іду до класи і працюю до години четвертої. По обіді знову до класи. О годині 7-й йдемо з Штернбергом до театру, або, погулявши по набережжю Неви, вертаємось до господи. Я що-небудь читаю голосно, а він працює коло малюнків, або він читає, а я малюю».

Про те, що Шевченко мав добре логічне мислення свідчить той факт, що він добре грав в шахи. У своїй повісті «Художник» Тарас  писав «сегодня в первый раз я не был в классе, потому  что  Карл  Павлович  не пустил меня, усадил нас с Михайловым за шашки двоих против себя  одного  и проиграл нам коляску на три часа. Мы поехали на острова, а он остался дома дожидать нас ужинать». Дуже швидко навчився він грати  в гальбе-цвельф  і неодноразово вигравав двогривенник.

 

 

«Буквар південноруський»

 

                                                      

   Мало хто знає,  що Т.Г.Шевченко займався педагогічною діяльністю. В останні роки свого життя  він написав підручник для дітей «Буквар південноруський», складений із кращих зразків фольклору та частково з власних творів. Ця книжка була для учнів недільних шкіл першою читанкою в Україні. 10 тисяч примірників книжки були видані власним коштом  поета. Продавалися вони лише по 3 копійки, щоб  її міг  купити навіть найбідніший селянин. «Буквар» став найкращим подарунком для дітей, яких поет щиро любив. «Букварь південноруський» — книжечка, укладена Тарасом Шевченком і видана  у 1861 році для початкового навчання грамоти.

   Буквар містить абетку друкованих і рукописних літер, традиційні тексти для читання по складах, поетові переспіви окремих Псалмів Давидових, п’ять щоденних молитв, цифри й таблицю множення до 100. Другу половину книжечки займають думи про Олексія Поповича, про Марусю Богуславку, а також 13 народних прислів'їв.

   «Буквар південноруський» має такі розділи: азбука, склади, циф­ри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Його спра­ведливо можна вважати новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу (Шейковського, Гаццука, Золотова), що на­цілювали дітей на вивчення незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання, осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів’я, народні думи, на яких Т. Г. Шевченко прагнув формувати юні душі май­бутніх освічених співвітчизників.

   Задум Шевченка щодо свого вкладу у справу народної освіти був набагато ширшим. «Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу (арифметику) — і ціни, і величини такої ж, як і «Буквар». За лічбою — етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося», — писав він.

    Шевченко узявся за видання «Букваря» без будь-яких спонукань і заохочень, розраховуючи тільки на себе. Аби добути гроші на цю добру справу, поет-художник вирішив виконати автопортрет і розіграти його в лотерею. У вересні 1860 року на виставці в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко представив п’ять офортів та автопортрет, мальований олійними фарбами. Ці твори одразу набули значного розголосу і були високо поціновані як академічними спеціалістами, так і тогочасними художніми оглядачами. За офорт «Вірсавія» художника удостоїли звання академіка гравюри.

  У щоденникових записах, листах Т. Г. Шевченка, спогадах сучасників знайдемо дуже багато свідчень про щиру й сердечну дружбу великого нашого поета з дітьми. Він не раз недільного дня збирав з півсотні малюків, накуповував їм усякої всячини і радів з їхньої радості. Чи то в міській квартирі, чи на сільському вигоні залюбки заводив веселі ігрища і захоплювався ними не менше, ніж його маленькі друзі. «Мене діти люблять,— з теплою втіхою говорив він, — а кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік!».

  Щирою любов’ю і турботою про майбутнє народу, про його духовність світиться остання книжка Кобзаря — його «Буквар». Хай же те невгасиме світло завжди осяває юні душі, освітлюючи їм дорогу до щастя й добра.

«Шевченко і гроші»

        Далеко непростими були  стосунки у Тараса Григоровича Шевченка з… грошима.

Бувало в житті Шевченка всього. Ще малим отримував від дяка за читання Псалтиря над померлим «десяту копійку» з «копи» чи з п’ятака на «бублики». Пан Енгельгардт іноді обдаровував срібним рублем  за акварельні портрети своїх коханих жінок. Перші документи про отримання Шевченком  грошей відноситься  ще до часу викупу його з кріпацтва. 30 травня 1837 року Комітет Товариства заохочення художників виділив  Шевченку 50 карбованців «пансіонеру Алексєєву та Шевченкові на ліки», а в період від 28 квітня1837 року по 28 квітня 1838 року  йдеться про видання йому, О.Айну,С.Алексєєву 100 карбованців на «художні посібники». А вже з 20 січня 1839 року Комітет ухвалив призначити художнику Шевченкові 30 крб. на утримання. Щоб викупити з кріпацтва  Тараса Шевченка треба було  2500 карбованців. Гроші на ті часи дуже серйозні. Виручили друзі. Щоб зібрати необхідну суму, художник Карл Брюлов намалював портрет придворного поета Василя Жуковського.  Портрет розіграли 14 квітня 1838 року в лотерею серед членів царської родини. Здобувши волю та гроші Тарас змінився до невпізнання. За допомогою Брюллова він познайомився з кращими петербурзькими домами, часто роз’їжджав, чепурно одягався. 15 травня 1842 року скарбник Товариства А.Сапожников запропонував вилучити  Шевченка з числа пансіонерів. Тараса позбавили грошової допомоги і йому довелося перейти на власний хліб, який він заробляв, малюючи  на замовлення безліч акварельних портретів та беручи участь в оформленні книжок. Шевченко весь час мріяв викупити з неволі своїх родичів, для цього йому потрібно було 2000 крб.  Але гонорарів за «Кобзар» і «Гайдамаки» не вистачало. Невдалим, з економічного погляду був і проект «Мальовнича Україна», хоча за неї комітет надав Шевченку допомогу  в 300 крб. Як співробітник Археографічної комісії поет систематично отримував зарплатню – 12 крб. 50 коп сріблом за місяць. Тарас Григорович усім серцем рвався додому на Україну, звідки його силоміць вивезли ще хлопчаком. Але де взяти необхідні кошти? Тому пішов на відчайдушний крок – у 1843 році продав право на друкування ”Кобзаря” і ”Гайдамаків” книговидавцю Івану Лисенкову. Виручені 1500 срібних карбованців і були використані для поїздки в Україну.  Платон Симиренко дав 1100 карбованців,  які поет повернув на видання ”Кобзаря”. Це був 1860 рік – останнє прижиттєве видання його творів.

   В розпорядженні з грошима Тарас Шевченко був вкрай непрактичним. Коли знімав квартиру, то волів зразу віддати за все гроші, щоб не знати мороки з харчуванням і пранням. Але і ласим на гроші ніколи не був. Якось знайшов в книжці забуті ним гроші, то накупив груш та інших гостинців і роздав сусідським дітям.

  Доречі, познайомимося з цінами того часу. Плата робітників за день з парою волів становила 60 коп., з конем -57 коп.,  без коня – 15 коп.  400 г житнього хліба коштували 1 коп., петльованого – 2 коп., пшеничного – 2,5 коп., свинини – 2 коп.,  масла – 20 коп., олії – 8 коп., солі – 2,5 коп., десяток яєць – 4 коп.

Увесь цей набір харчів, яким можна було нагодувати родину коштував 55 копійок. Шевченко заробляв за день приблизно 41 копійку, цього вистачало йому на харчування, але не на розкішне життя.

Відомо, що О.Білозерська, ставши нареченою П. Куліша, запропонувала свої коштовності та 3000 крб. на те, щоб Тарас Шевченко мав можливість три роки пожити в Італії для удосконалення майстерності художника. Але здійснитися цьому не судилося, бо 5 квітня 1847 року Шевченка заарештували. Дуже важкий час пережив поет. Повернувшись із заслання, він не мав грошей навіть на харчі.

По смерті все майно Тараса Григоровича було оцінено в 150 крб  і 15 коп. Серед майна була особиста книгозбірня зі 150 книжок та годинник з 30 камінцями - найціннішою річчю,  яку він придбав незадовго до свого останнього 47-го дня народження.  Оцінювали майно Шевченка  експерти: академік А.Лебедєв, золотих справ майстер І.Міллер, швець  Якобсон, мебляр Б.Бенерец, мідних справ майстер М.Почин. Золотий кишеньковий годинникз 13 каменями фабрики Тобіаса, золотий до нього ланцюжок і ключ, годинник стінний парижський в круглій деревяній дубовій рамі, три низки перлів і до одної з них хрест золотий з бірюзою, до другої – медальйон з портретом Шевченка, до третьої – серце із золота з бірюзою, золота шпилька  з перлами, черепахова табакерка з із золотою та срібною чеканкою та дві золотих обручки, наперсток срібний, три золоті запонки та шпилька з голівкою з перла, чайна срібна ложка,  і термометр були оцінені   у 53 карбованці. 17 різних мідних гравюрних дошок різної величини, 7 гравюрних в деревяних під горіх  і під скло рамах картин, що зображують сцени і портрети, оригінальна гравюрна катрина  Рембрандта «Притча о винограде и делателе», дві великі  гравюри пейзажів Калама, 38 картин різної величини, фотографія з картини Брюллова «Благовіщення»  оцінені у 51 карбованець 15 копійок. За турецький диван, два звичайних стола, дзеркало складне у рамці горіхового дерева, сундук виставлена ціна 1 крб 80 коп. З одягу  нарахували  два жіночих пальто ( одне сіре драпове, друге таке ж, але біле), три суконних чоловічих  пальто, один суконний сюртук, два таких жилета, один фрак, 4 парусинових пальто і чотири таких панталон, жилетка парусинна, чоловічий малоросійський одяг – кобеник суконний, армяк, смушкова шапка, два кожуха овечих, дві шляпи пухові сірі, шляпа соломяна чоловіча, малоросійський  жіночий одяг – плахта, піддьовка, клітчаста спідниця, відріз суконної тканини блакитного кольору близько 7 аршин, , 7 чоловічих сорочок, 7 підштанників, 6 рушників, 9 серветок, 15 хустинок, краватка біла паперова, панчох жіночих паперових 3 пари, дитячих – одна пара, два рушники, один напірник,  китайські черевики. За них виставлена ціна 38 карбованців 65 копійок. Ще 4 крб дано за  речі домашнього вжитку.                                                              

   Як бачимо, невеликий матеріальний скарб залишив після себе Тарас Григорович, але його духовна спадщина неоціненна і вічна.

    

«Шевченко і сучасні банкноти та монети»

 

Все життя маючи фінансові проблеми, переживаючи фінансову скруту Тарас Шевченко і уявити не міг, що його портрети колись з’являться на грошах. Шевченко увічнився на банкнотах трьох країн: Радянського Союзу, України, Придністров’я.

Вперше зображення Тараса Шевченка з’явилося на грошах Радянського Союзу на монеті номіналом 1 карбованець. Монету викарбували на Московському монетному дворі 2 березня 1989 року до 175-річчя з дня народження великого сина українського народу. Монета була виготовлена з мідно-нікельового сплаву, вага – 12,8 г, діаметр – 31 мм. Тираж: всього 3,0 млн. екз., в тому числі 300,0 тис. шт. покращеної якості.
Зараз колекційна вартість монети – 20 гривень.

 Художник —    А. А. Колодкін

Автор ліплення —А. А. Новічков.

На грошах незалежної України зображення Тараса Шевченка вперше з’явилося у 1995 році – на купюрах в 1 мільйон купоно-карбованців. Там був зображений пам’ятник Тарасу Шевченку у Києві. На звороті – червоний корпус національного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Для більшості українців доступні паперові 100-гривневі купюри з портретом Тараса Шевченка. На банкнотах зразка 1996 року поет був зображений таким, як на фото в останні роки життя – з вусами і в шапці

Основні малюнки: лицьова сторона – портрет Шевченка; зворотна сторона - собор Святої Софії Київської. Колір – розово-зелений. Розмір – 133 х 66 мм.

А на гривнях зразка 2005 року, які в обігу зараз бачимо сповненого енергії 26-річного поета і читаємо його настанову нащадкам:

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.    

 

      Праворуч від центра лицьової сторони розміщено портрет Тараса Шевченка. Під портретом надпис «ТАРАС ШЕВЧЕНКО». Ці елементи дизайну виконані  фарбою темно-оливкового кольору. Фон центральної частини банкноти утворює фрагмент живописної роботи  Т.Шевченка «Катерина». Фон центральної частини зворотної сторони  - пейзаж Чернечої гори біля Черкас. Праворуч від центру розміщено фігури  кобзаря і хлопчика – фрагмент живописної роьоти Шевченка. Колір цих зображень переходить від вишневого до фіолетово-чорного.

       12 березня 1997 року Національний Банк України випустив в обіг першу золоту монету «Т.Г. Шевченко» - 200-гривневу золоту монету з портретом Тараса Шевченка. Монета переливається усіма кольорами веселки. Її колекційна вартість понад 7 тисяч гривень.

 

	На аверсі монети в центрі кола, утвореного намистовим узором, розміщено зображення малого Державного герба України в обрамленні з двох боків гілок калини. Над гербом розміщена дата 1996 - рік карбування монети. По колу монети написи: вгорі УКРАЇНА, внизу у два рядки 200 ГРИВЕНЬ На реверсі монети у центрі поля зображено портрет Т.Г.Шевченка, під яким знаходиться автограф поета. Поряд з портретом - співаючий кобзар з хлопчиком-поводирем біля сільської хати. Вгорі по колу напис Т.Г.ШЕВЧЕНКО 1814-1861, унизу розміщені позначення і проба дорогоцінного металу Аu 900 та його вага у чистоті 15,55

Художник:  аверс: Івахненко Олександр  реверс: Міненок Сергій

Скульптор:  аверс: Райтер Кріста  реверс: Цанашка А.

 

1 грудня  2008 року введено вобіг ювілейну монету «140-річчя Всеукраїнського товариства `Просвіта` імені Тараса Шевченка».

 

Монета, присвячена українському культурно-освітньому товариству, заснованому у Львові групою народовців у 1868 році, основною метою якого є сприяння просвіті українського народу, утвердження української національної ідеї, розвиток національної культури, формування національної свідомості тощо.

Вартість, грн: 25

На аверсі монети у внутрішньому колі зображено орнаментальне древо життя, під яким - рік карбування монети 2008, угорі розміщено малий Державний Герб України та написи по колу НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, П`ЯТЬ ГРИВЕНЬ (унизу). На реверсі монети зображено емблему Всеукраїнського товариства `Просвіта`, по колу розміщено написи ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, 140 РОКІВ (унизу).

Художник: Іваненко Святослав

       29 квітня 2009 року  Національний банк України  вводить в обіг ювілейну монету  « 60 років Національному  музею Т.Г.Шевченка». Номінал монети  - 5 гривень, тираж – 30 тисяч. Монета присвячена одному із найбільших літературно – художніх музеїв України – Національнму музею Т.Г.Шевченка. В колекції музею зберігаються оригінали художніх робіт Кобзаря, рукописи поезій, прижиттєві  видання з автографами, фотографії, меморіальні предмети, а також майже всі  видання творів Шевченка.

На аверсі монети розміщені малий Державний Герб України, надпис півколом  - Національний Банк України і композиція із експонатів музею, на передньому плані – картина «Катерина» і бандура, праворуч від якої логотип Монетного двору  України, рік чеканки монети – 2009, нижче надпис – 5 гривень.

На реверсі  на фоні будівлі – пам’ятника архітектури  першої половини XIX століття, у якій розміщується музей, зображено портрет Шевченка і надпис – НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 60 РОКІВ. Автор ескізів – Володимир Атаманчук.Автор эскизов и моделей - Владимир Атаманчук..Ця ювілейна монета є дійсним  платіжним засобом  України  і обов’язкова для прийому  без будь-яких обмежень по її номінальній вартості.

 

 29 квітня 2011 року введено в обіг ювілейну монету  «Останній шлях Кобзаря»,  присвячену 150-річчю від дня смерті             Тараса Григоровича Шевченка та перепоховання його в Україні.

Вартість, грн: 25

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом - НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, пам`ятник, установлений на могилі Тараса Шевченка, праворуч від якого - слова з поезії Тараса Шевченка `…ЩОБ ЛАНИ/ ШИРОКОПОЛІ,/ І ДНІПРО, І КРУЧІ/ БУЛО ВИДНО,/ БУЛО ЧУТИ,/ ЯК РЕВЕ/ РЕВУЧИЙ.`, факсиміле Т. Шевченка, унизу праворуч - стилізоване зображення Дніпра, над яким - логотип Монетного двору Національного банку України, а ліворуч - написи - 5 ГРИВЕНЬ/ 2011. На реверсі монети зображено стилізовану схему маршруту перепоховання Т. Г. Шевченка із Санкт-Петербурга до Канева (праворуч), барельєф із зображенням Тараса Шевченка, що був розміщений на хресті, установленому на Чернечій горі після перепоховання (ліворуч), та розміщено написи: 8 - 22/ ТРАВНЯ/ 1861 РОКУ, угорі півколом - ОСТАННІЙ ШЛЯХ КОБЗАРЯ.

 

Художник: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій

Скульптор: Дем`яненко Анатолій, Іваненко Святослав

 

 

12 травня 2011 року  викарбувана  колекційна монета, присвячена 50-річчю заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка - найвищої в Україні премії в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, найбільш престижній творчій відзнаці за вагомий унесок в українську культуру. Щорічно встановлюється п`ять національних премій у таких номінаціях: художня література, документальна і науково-критична література, музика, образотворче мистецтво, сценічне та екранне мистецтво.

Вартість, грн: 25

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України і напис півколом - НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу номінал - 5 ГРИВЕНЬ, праворуч від якого - логотип Монетного двору Національного банку України та рік карбування монети - 2011; композицію, що символізує номінації Національної премії України імені Тараса Шевченка, - розгорнута книга, перо, палітра, пензлі та на стилізованому тлі рядки з поезії Тараса Шевченка `І мертвим, і живим…` `… Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь. / `, а також факсиміле Т. Шевченка. На реверсі монети розміщено: портрет Шевченка Т. Г. (праворуч), напис - 50 /РОКІВ/ НАЦІОНАЛЬНА/ ПРЕМІЯ/ УКРАЇНИ/ ІМЕНІ/ ТАРАСА / ШЕВЧЕНКА (ліворуч), унизу - стилізована гілка.

15  січня 2014 року  введена в обіг пам’ятна монета  «60 роківЧеркаської області» номіналом 60 гривень. На реверсі і аверсі монети -  символи області: герб, рік заснування, кобза,  пшениця, а також пам’ятники культури: Ільїнська церква в селі Суботів, яка побудована у стилі раннього українського бароко, альтанка із Національного дендрологічного парку України «Софіївка». Всі ці символи підкреслюють, що Черкаська область  - батьківщина Тараса Шевченка і Богдана Хмельницького.

  Портрети Тараса Шевченка прикрашають гроші не тільки в Україні, а й у сусідньому Придністров’ї. 1 червня 1995 року на території Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота у 50 тисяч рублів. На лицьовій стороні – портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті – пам’ятник Тарасу Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі. В 2002 році провели деномінацію, надрукували гроші з новим дизайном. Так на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору.

    

  Говорячи про ”зелень”, придністровці мають на увазі не долари, а гроші з Шевченком. Остаточний сіро-зелений дизайн купюр з Шевченком і покращеним захистом затвердили 2007 року. На звороті зображено Будинок верховної ради й уряду Придністров’я.       

Зображенн я Шевченка було також на пробних гривнях.

 

 

 

Гривні 1992 року із зображенням Шевченка не введені в обіг.

 

 

 

 

 

      «Тарас Григорович Шевченко і  Михайло Васильович    Остроградський»

 

Наша рідна Україна  дала світові великого науковця Михайла Васильовича Остроградського – першого вітчизняного вченого, який вийшов на рівень найвидатніших математиків 19 століття і в епоху бурхливого розвитку науки разом зі славетною когортою європейських учених творив основи сучасної математики, фізики, механіки. Він був майже сучасником Т.Г.Шевченка.  М.В.Остроградський (1801 – 1862) народився в селі Пашинне на  Полтавщині. Гімназії Михайло не закінчив, у математиці надто не відзначався, і батьки вирішили віддати його до одного з гвардійських полків у Петербург. Але по дорозі, в Чернігові, він зустрівся з братом матері, який став наполягати, щоб Михайла віддали до Харківського університету. Це вирішило долю майбутнього вченого. Помістили хлопця на квартирі викладача університету професора Павловського. Саме він пробудив у Михайла любов до математики. А ще більший вплив на формування його поглядів та наукових інтересів зробили лекції математика й видатного мислителя професора Тимофія Федоровича Осиповського, згодом ректора Харківського університету.

 Здобувши освіту у Харківському університеті, Остроградський слухав лекції у Парижі.    Непересічний талант, сміливий і гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях математики і механіки. Основні його праці відносяться до математичного аналізу, теоретичної механіки, математичної фізики.  За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів. Роботи Михайла Васильовича одержали визнання в усьому світі. За ґрунтовні дослідження у віці 29 років його було обрано академіком Петербурзької академії наук, а згодом -  членом  Американської ( 1834), Туринської ( 1841), Римської (1853), Паризької (1856)  академій наук, а також почесним професором Київського і Московського університетів та багатьох наукових товариств.   Наслідувати приклад ученого радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх дітей до подальшого навчання у вищій школі, батьки бажали одного : « Ставай Остроградським».

 М. В. Остроградський був справжнім патріотом України. Він любив свій рідний край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма представниками передової української інтелігенції того часу: І. Котляревським, Т. Шевченком, С. Гулаком-Артемовським, М. Лисенком, М. Максимовичем та ін.

Шевченка і Остроградського познайомив  у 1837 році Жуковський.  Під час однієї зустрічі з молодим академіком, знаючи про його інтерес до молодих земляків-українців, Василь Андрійович Жуковський запропонував Остроградському:

• Хочу познайомити вас  з однією молодою людиною, земляком вашим. Талант – на весь світ.

— Він математик?

— Поет і художник. З України.

• Хто ж це?  Кажіть!
• Шевченко Тарас. Із Київської губернії. Кріпак пана Енгельгардта. Але бачили б ви його малюнки, послухали б вірші. Вони настільки ж прості, як і неосяжно глибокі! Ні, переказати їх неможливо. Їх треба читати.
• А як же кріпацтво? Та вже ж щось робимо. І Євген Гребінка, і Михайло Вієльгорський, а головне – Карло Брюллов турбуються про його звільнення із неволі. Карл Брюллов намалює мій портрет – і в лотерею…
• Що ж ви так: всі щось роблять, а я – земляк, ніби то у стороні. Я теж прийму участь у лотереї. А можливо ще щось необхідно?
• Зараз нічого. А познайомити  познайомлю. Їй-Богу, переверне він вам душу…

Знайомилися на Невському. Повертаючись із бібліотеки додому, Михайло Васильович, як завжди, йшов  заглибившись у свої теореми.

• Добрий день, Михайло Васильович – раптом почув голос Жуковського. – Невже і на Невському не розпрощаєтесь з іксами.
• А, Василь Андрійович..-  промовив. - Здрастуйте! Я правда пересидів за книжками.

Поруч біля Жуковського стояв невисокий, міцний парубок. З під його густих брів дивилися глибоко посажені добрі сірі очі.

• Щасливий випадок, чи як там у вас математиків, - випадковість, звела тут земляків. -Запам’ятай, Тарасе, цю мить. Перед тобою – світоч точних і недоступних нам, простим смертним, наук, член Петербургської і Американської Академій, професор багатьох інститутів Михайло Васильович Остроградський!

Шевченко, не приховуючи здивування, розглядав одноокого велетня, про якого вже чув не лише від Жуковського.

• А це Михайло Васильович, Тарас Шевченко. Поет і художник. Про нього скоро буде знати вся Росія.

Рука Шевченка міцна. Від передав щирість своєї поваги сильним рукостисканням.

Відтоді їх єднала щира дружба.    Михайло Васильович знав напам’ять  майже всі поеми і вірші великого Кобзаря.  Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко відвідував лекції Остроградського, а потім приїздив до Остроградського у 1858 р. Про це Тарас Григорович пише в своїй повісті «Художник»: « Я особисто добре знав геніального математика, нашого Остроградського, з яким мені випало декілька разів обідати разом. Він, окрім води, нічого не пив. Я одного разу запитав його : «Невже ви ніколи не п’єте?»  « В Харкові колись я випив два погрібки та й застрайкував" ,»- відповів він мені простодушно.» Їх єднала любов до рідної землі, її мови, пісні та думки про визволення українського народу, бо й вони обидва зазнали великих утисків з боку царської влади.

Повернувшись із заслання, Тарас Шевченко зустрівся з Остроградським, читав свої вірші. По щоках в обох текли сльози і Тарас Григорович мовив до господаря: «Дайте волю своїм кріпакам, Михайле Васильовичу». «Я вже це вирішив», — була відповідь.

Годинами просиджував Остроградський біля хворого поета. Розумів: катастрофа неминуча. Смерть Шевченка, розправа в Росії над освіченими людьми, особиста невлаштованість — все це боляче ранило душу. Михайло Остроградський вирішує їхати в Україну, виконати заповіт перед Поетом — відпустити кріпаків на волю і присвятити своє життя освітянській роботі, вихованню дітей.

 Незважаючи на відмінність талантів цих двох геніїв українського народу, доля в дечому їх об’єднала.  Обидва щиро любили Україну, яка в силу історичних обставин не змогла їх пригорнути. Вона лише майже одночасно прийняла їх у свою землю, де вони спочивають вічним сном.

 

 

« Тарас  Григорович Шевченко і Георгій  Феодосович Вороний»

В історії розвитку української культури на початку її становлення неабияку роль зіграли родини Старицьких, Лисенків, Алчевських, Симиренків та ін. До таких родин належить також родина Вороних, котра дала світові відомих людей, серед яких був і знаменитий український математик Георгій Вороний.

Батька математика – Феодосія  Вороного, одного з ініціаторів і організаторів безкоштовних недільних шкіл для бідних, - Олена Пчілка назвала Громадянином з великої літери. З 1859 до 1961 роки він викладав історію в Київській подільській гімназії. Його квартира була місцем студентських зустрічей і літературних вечорів. На одному з таких вечорів він познайомився  з Тарасом Шевченком, а в 1861 році підписав колективного листа до поета з подякою за 50 примірників «Букваря», надісланих до київських недільних шкіл.

 Феодосій Вороний (1837-1910),  магістр  російської філології, - працював професором у Ніжинському ліцеї (1864-1872), а згодом очолював гімназії в Кишиневі, Бердянську, Прилуках, викладав історію в Київській подільській школі.    У родині Феодосія Вороного  15 (28) квітня 1868 року у  невеличкому українському містечку з чарівною назвою Журавка над тихим Удаєм  народився син Георгій, який згодом став одним із найвідомих українських математиків минулого.  Основним девізом сім”ї Вороних була  відданість Україні, служіння їй, її духовне збагачення. На це надихала поезія Т.Г.Шевченка, на якій з малих літ виховувався  Георгій та близькість поета до родини Вороних. У  1885  році юнак закінчив Прилуцьку гімназію й отримав таку характеристику: « ...Уроки відвідував справно. Завдання завжди виконував акуратно і ретельно. Письмові роботи виконував старанно і серйозно, але через притаманну йому квапливість, вони часто мали недоліки, особливо зовнішнього вигляду. До того, що викладалося в класі, ставився з активною участю, але іноді бував неуважний... За відмінних здібностей має, незважаючи на свій молодий вік, досить розвинутий розум і серйозну любов до навчання. З усіх предметів гімназичного курсу здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливу схильність і покликання, має знання, що далеко виходять з ряду учнівських успіхів з математики»...  

    Георгій Вороний був людиною широкого мислення, активною, вразливою, здатною до співчуття і діяльної допомоги, глибоко порядною, небайдужою. В роки навчання в університеті Вороний остаточно визначив своє майбутнє як вченого-математика. Його юнацька любов до цієї науки завдяки виключній внутрішній самодисципліні і наполегливій щоденній праці поступово перетворилась у непереборну пристрасть до пошуку нових математичних фактів, зміцнила його віру у свої творчі можливості. Він так говорив про свою улюблену науку:

«… Прокидаюсь я о 5-ій ранку і відразу берусь за Математику… Що за чудова наука! Хоч і дуже багато формул, але всі вони настільки симетричні, що легко запам’ятовуються…

Я не поет, не знаю того натхнення, яке описують поети, але я знаю хвилини не самовдоволення, не гордості, - все це приходить потім, - а моменти, коли розум цілком охоплює ідею, яка раніше, наче м’ячик, вислизала. Тоді я забуваю, що я існую…» Цей запис у щоденнику Георгія Вороного датований 31 грудня 1888 року.

  Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел,  алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах. Його по праву вважають  найбільшим арифметиком своєї епохи. 

Петербурзький університет він закінчив 1889 року і був залишений там же для підготовки до професорського звання. 1894 року Г. Вороний захистив магістерську дисертацію і був призначений професором Варшавського університету, де працював майже все життя до своїх останніх днів. Докторську дисертацію він захистив у 1897 році. З 1898-го - декан механічного факультету Варшавського політехнічного інституту. 1907 року обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії.

Георгій Феодосович Вороний, як і Тарас Григорович Шевченко  жив на чужині, але все своє життя любив Україну.  Він кожне  літо старався їхати  у Журавку, яку дуже любив. Вона завжди давала йому нові сили, наснагу і здоров’я. Наслідуючи свого  улюбленого поета Шевченка, він заповідав поховати його на Україні у його рідному селі. 7 листопада  1908 року  Вороного не стало. Ця передчасна смерть гірко вразила всіх, хто знав небіжчика. Нікому не вірилося, що із життя пішов видатний вчений, славетний професор, чудова людина.

Тіло математика, згідно з його заповітом, було перевезено на рідну землю — у Журавку.

«Наукове Товариство імені Т.Г.Шевченка і математики»

      Перше   наукове  товариство в Україні, засноване у Львові в 1892 році, носило  ім’я Тараса Григоровича Шевченка.  Об’єктивні умови виникнення Товариства  в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я .

Спочатку воно виникло як Товариство імені Шевченка у 1873 році з ініціативи Олександра Кониського. В умовах значного поширення просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство  у наукову інституцію, що у майбутньому виконувала б функції Академії наук. Головним ініціатором такого пертворення виступив у 1890 році Олександр Барвінський. На загальних зборах 13 березня 1892 року таке рішення було прийнято, згідно з новим статутом створено Наукове Товариство імені Шевченка. Були створені три секції: історично-філософська, філологічна, математично-природописна-лікарська. Її членами  були визначні математики В.Вернадський, М.Кравчук, В.Левицький, М.Зарицький та ін.

Володимир Йосипович Левицький

Видатний український математик та громадський діяч Володимир Левицький як ніхто інший так довго, бо аж 51 рік, був щоденно і діяльно дійсним членом повсюди шанованого Наукового товариства імені Шевченка. Тут він мав нагоду спілкуватися з такими ж як він –  закоханими у суспільну, просвітницьку та творчу інтелектуальну працю Патріотами. Адже жив та працював разом з такими велетами духу як Іван Франко, Михайло Грушевський

      "Основоположник математичної культури нашого народу", - так сказав про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук.
Саме професор В.Й. Левицький першим написав справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, першим згуртував навколо себе математиків-українців для наукової роботи. В.Левицький згадував: « Коли я, як молодий студент, приніс свою першу роботу з вищої математики, першу взагалі писану в українській мові, до тодішньої редакції "Записок", то редакція довго не знала, що з нею робити; а коли вкінці по році роботу надруковано, то редакція, бажаючи перед чужими закрити факт, що у нас у сій царині наук був дотепер застій, счеркнула вступ, в якому я зазначив, що це перша робота на українській мові, і висказав надію, що наша мова до математичних студій вповні надається. Однак перші леди були переломані. Вслід за першою роботою пішли інші..."

  Великою заслугою В. Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної термінології, що була надрукована в 1903 р. Основною ділянкою наукової роботи професора В. Левицького була теорія аналітичних функцій. Він займався також геометрією, алгеброю, диференціальними рівняннями та історією математики. Багато уваги приділяв теоретичній фізиці та астрономії.  Народився Володимир Левицький у Тернополі у старовинній родині священика.  У п'ятирічному віці хлопець пішов до першого класу школи. Потім було навчання в Тернопільській гімназії та польській гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою. 1890 року В. Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Вже на п'ятому засіданні секції молодому випускникові університету було доручено укласти українську фізичну і математичну термінологію      З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому товариству ім. Т. Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік.  Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В.Й. Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному інституті, а з 1940 року - у Львівському університеті, де через рік йому було присвоєно звання професора.
      Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково-популярних статей і перекладів. Свої праці він друкував українською, польською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Майже вся наукова і громадська робота В. Й. Левицького проходила в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Він був також членом Польського астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових товариств.

Велика заслуга вченого і педагога у вишукуванні та залученні до праці у секції Товариства перспективної української математичної молоді (М.Чайковського, М.Зарицького, Н.Садовського), визнаних математиків з ВУАН – Д.Граве (1.06.1923), М.Кравчука (20.05.1925), М.Крилова (24.03.1927), М.Куренського (13.04.1929), та інших закордонних вчених зі світовим іменем – Д.Гільберта та Ф.Кляйна (13.03.1924).

Видатний математик дуже хотів, «щоби у нас на Україні зростали ряди математиків і то не лиш таких, що творчим духом посувають поступ науки вперед, але і педаґогів-математиків, що своєю любовю   до цієї цариці наук розбудять до неї інтерес серед широких кругів молоді та суспільності."

 14 липня 1956 р. відійшов у вічність подвижник української математики, першопроходець у створенні української наукової термінології, популяризації серед населення за важких колонізаторських часів точних наук, підготовки молодих патріотично наставлених українських науковців. Людина незламного почуття обов'язку та відповідальності за долю свого народу, яка завжди вміла заглянути уперед і взятися за найскладніші та найвідповідальніші завдання свого часу.

Низько вклоняємося пам'яті Великої Людини та Невтомного Працівника, що жертовно поклав усе своє сповнене трудів довге життя на вівтар служіння Вітчизні.

      

Михайло Пилипович Кравчук

     Син неба, лицар математики, учений з обличчям Христа, творець музики чисел, титан математичної думки, гордість української математики – ось неповний перелік тих епітетів, якими його нагороджують  науковці, письменники, українці, журналісти.

Михайло Кравчук жив і горів безмірною любовю  до України і до математики і увесь свій вік невпинно і творчо працював на благо Науки, освіти рідного народу. Мозок його працював так напружено, що здавалося  не витримає і вибухне. Його кредо: «Моя любов – Україна і математика». Це справжній поет формул, педагог за покликанням. Його лекції – краса математичної думки, сила, глибочінь. Це математик, якого знали і шанували у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він українець.. Не знали про нього і його земляки.

 

 

      

 

Про це з болем писав у своїй статті його син О.М. Кравчук, доцент Волинського державного університету. Адже ім'я М. Кравчука було занесено до списку «ворогів народу», а сам він, повний енергії і творчих задумів, був засланий на Колиму і пішов з життя у неповних п'ятдесят років.
      Лише 1992 року, після довгих літ забуття, наукова громадськість України та світу широко відзначила 100-річчя від дня народження видатного вченого. Його ім'я було занесено по лінії ЮНЕСКО до Міжнародного календаря визначних наукових діячів. Для цього були поважні підстави, адже праці М.П. Кравчука становлять фундаментальне надбання кількох галузей математичної науки.
               Професор  Іерусалимського університету С.І.Зуховицький  на засіданні Міжнародної конференціїї, присвяченій пам”яті   академіка М . Кравчука  сказав: « Україна вправі пишатися своїм видатним сином, прекрасним ученим  і чудовою, незвичайною Людиною, своїм академіком Кравчуком, закатованим у кривавих  застінках  сталінського режиму в розквіті наукової і громадянської діяльності. Красивий, з обличчям Христа і дуже розумними очима, він палко любив  свою батьківщину – Україну, її народ, мову цього народу, яка в устах Михайла Пилиповича звучала як пісня».              М.Кравчук був ученим блискучої ерудиції, а своєю всеохоплюючою ерудицією просто дивував сучасників. Все його єство було пронизане найвищою людською культурою. Він відзначився душевною теплотою і благородством і викликав до себе настільки виняткову любов і повагу, наскільки винятковою була його обдарованість.

Народився М. Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині в сім'ї інженера-землеміра. Початкову освіту він здобув удома. Його мати була освіченою жінкою, знала кілька іноземних мов і добре виховувала чотирьох дітей. 1901 року сім'я переїхала до Луцька, де в 1910 році Михайло Кравчук закінчив гімназію із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в Києві, закінчив його у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і залишився в ньому працювати.

Успішно склавши магістерські іспити у вересні 1917 року, він одержав звання приват-доцента.

Молодого, сповненого енергії, жадоби знань вченого захоплює піднесений революційний 1917-й рік з пориваннями національно-культурного відродження його України. Його позиція в цей час була надто активною. Він працює як науковець: викладає математику в українських гімназіях Києва, в Українському народному університеті, стає членом Українського наукового товариства у Києві, працівником новоствореної Української Академії наук, членом комісії з математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН, перекладає українською мовою відомий підручник з геометрії Кисельова, згодом разом з академіком Федором Калиновичем він уклав тритомник українського математичного словника.

У 1919-21 роках Михайло Кравчук виїздить на село Саварці, що на Київщині. Стає вчителем, серед його учнів – майбутній  творець авіаційних двигунів – Архип Архипа вчителем. Серед його учнів – майбутній творець авіаційних двигунів Архип Люлька. — майбутнього творця авіаційних двигунів, конструктор авіаційної техніки, автор конструкції першого в світі двоконтурного турбореактивного двигуна, творець літаків з надзвуковою швидкістю. Академік Академії наук Радянського Союзу  Архип Люлька завжди згадував з великою повагою, навіть у часи, коли воно було викреслене з науки сталінським режимом ім’я свого першого вчителя. У Саварці Кравчук, до речі, подружився з поетом Миколою Зеровим.

А ще   Михайло Кравчук читав лекції у Київському політехнічному інституті майбутньому генеральному конструкторові космічних кораблів Сергієві Корольову

1929 року Михайла Кравчука висувають у дійсні члени Всеукраїнської Академії наук і 29 червня його було обрано одностайно.

Михайло Кравчук — автор понад 180 наукових праць, результати яких дістали найвищу оцінку визначних математиків того часу: Ґраве, Гільберта, Лузіна, Крилова, Пфейффера, Адамара, Куранта та інших.

          Чимало часу в своєму житті М.Кравчук присвятив впровадженню в математику української мови. Мову, якою Великий Шевченко возвеличив «малих рабів отих німих і на сторожі коло їх»,  мову, яка важить значно більше для розвитку народу і його культури, ніж ціле покоління гетьманів і отаманів. Всім своїм способом буття він  підкреслював, що мова народу – це найцінніше його надбання, що вимагає до себе обережного ставлення, бо то є скарб не лише цього народу, а й усього людства. Володіючи багатьма іноземними мовами ,  він хотів, щоб і його рідна мова вийшла на науковий рівень, стала мовою не лише простого народу, а й інтелігенції. Він викладає українською  математичні дисципліни в Київському університеті, Політехнічному інституті, інших інститутах та гімназіях Києва, пише і перекладає на рідну мову підручники. Під його  головуванням  був створений трьохтомний математичний словник. Жодне явище в науці й освіті не відбувалось без його участі. Ця робота вимагала великої енергії і часу, часто-густо відривала від основної наукової праці. З його боку це був подвиг, на який надихали Кобзареві слова

Свою  Україну любіть,

Любіть її во врем”я  люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа молить.

Кожного року М.Кравчук відвідував Канів  і Шевченкову могилу як свою найбільшу святиню. Ці відвідування допомагали йому зосередитись, надавали сили в його нелегкій роботі. Найчастіше він бував там сам, часом зі своїми учнями. За свою сподвижнецьку діяльність, за любов до Батьківщини йому, як і Т.Г.Шевченку, довелось дорого заплатити.

Щоб увічнити ім’я М.Кравчука, Комісія з питань найменувань і перейменувань вулиць присвоїла  одній з київських вулиць ім’я  академіка М.Кравчука. А 20 травня 2003 року відбулося відкриття пам’ятника видатному вченому-математикові на території НТУУ “КПІ” (м. Київ). “Моя любов – Україна і математика” – викарбовано на постаменті пам’ятника. 
У  1987 р. в с.Човниця – на батьківщині вченого відбулося відкриття погруддя та кімнати-музею (в школі) академіка М.Кравчука. Проведено 11 Міжнародних наукових конференцій пам’яті М.Кравчука, видано 3 об’ємні книги наукових праць вченого, створено пам’ятник М.Кравчуку (м. Київ), написано сотні статей наукового та науково-популярного характеру про М.Кравчука, а в Національному технічному університеті України “КПІ” відкрито аудиторію ім. М.Кравчука, засновані стипендії М.Кравчука для кращих студентів, створено документальний фільм “Голгофа академіка Кравчука” (автор сценарію – Микола Сорока, режисер – Олександр Рябокрис, науковий консультант - проф. Ніна Вірченко). Це теж  своєрідний пам’ятник видатному українському вченому.

Створена пам’ятна монета «Михайло Кравчук».

 

На аверсі монети розміщено: малий Державний Герб України та напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, фрагмент формули М. П. Кравчука, посередині - вислів ученого МОЯ ЛЮБОВ - УКРАЇНА І МАТЕМАТИКА, унизу номінал - ДВІ ГРИВНІ, рік карбування монети - 2012 та логотип Монетного двору Національного банку України. На реверсі монети на тлі цифр, що уособлюють сферу діяльності математика, зображено портрет та написи: МИХАЙЛО/КРАВЧУК, роки життя 1892/1942 (праворуч).