Конференція "Видатні математики та фізики України"

 

 

 

 

 

 

                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали студентської наукової конференції на тему: «Видатні математики та фізики українського походження»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Вступ ………………………………………………………………….3
2. Методичні рекомендації …………………………………………….3
3. Програма конференції ……………………………………………….4
4. Повідомлення про вчених математиків ……………………………5
5. Повідомлення про вчених фізиків …………………………………12
6. Висновок …………………………………………………………….21
7. Література …………………………………………………………...22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Справді, щедра на таланти українська земля. Вона подарувала людству цілу плеяду геніальних композиторів і співаків, поетів і письменників, учених і винахідників. Серед них багато вчених математиків та фізиків. Та через історичні обставини, часом драматичні, а іноді й трагічні, синам і дочкам цієї благословенної землі доводилось збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, перебуваючи далеко за межами рідного краю, і тому на отчій землі талант їх не завжди був належно оцінений і визнаний. Конференція на тему «Видатні математики і фізики українського походження» мала на меті познайомити студентів з деякими вченими, українцями за походженням, чиї видатні заслуги в галузі математики і фізики значно вплинули на розвиток науки в усьому світі. А також розвитку інтересу до науки, навчання студентів самостійно працювати з науково-популярною та довідковою літературою, формування почуття патріотизму та національної гордості.

 

Методичні поради

 

За два тижні до проведення конференції у кабінетах фізики та математики вивішуються план конференції та список рекомендованої літератури.             

Для оформлення кабінету бажано мати портрети вчених про яких йтиме мова на конференції, тематичні газети, виставку літератури з матеріалами про вчених, комп’ютерну презентацію на дану тему.

Плакат: «Щоб бути успішним у житті, треба довести, що ти умієш щось зробити. Людині, яка вже досягла чого-небудь у житті, - довіряють й дають усе нові й важчі завдання» (Ігор Богачевський).

 Наводимо можливий варіант змісту повідомлень студентів.

 

 

 

 

Програма конференції

 

І  відділення

Видатні  математики

українського  походження

1. Вступ.
2. Михайло Васильович Остроградський.
3. Георгій  Феодосійович Вороний.
4. Володимир  Йосипович  Левицький.
5. Михайло  Пилипович  Кравчук.
6. Микола Миколайович Боголюбов.
7. Віктор  Михайлович  Глушков.

 

І І  відділення

Видатні  фізики

українського  походження

 

1. Юрій Кондратюк (Олександр  Гнатович Шаргей).
2. Олександр Теодорович Смакула.
3. Іван Павлович Пулюй.
4. Георгій   Шарпак.
5. Петро  Леонідович  Капиця.
6. Засядько  Олександр.
7. Констянтин  Едуардович Ціолковський.
8. Підсумок .

 

 

 

 

 

 

МАТЕМАТИКИ УКРАЇНИ

      Математика - галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.
      У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.
      Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.

      У цьому розділі тобі пропонуються бібліографічні розповіді - дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф.Вороного, М.П.Кравчука, М.В.Остроградського, В.М.Глушкова, М.О.Зарицького, В.Й.Левицького. Ти довідаєшся про їхнє особисте життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття, відомі в Україні і далеко за її межами.

      І, можливо, читаючи рекомендовані нариси й статті про цих визначних людей, ти по-справжньому захопишся математикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д.Максвелл: "Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів".

 

 

 

 

Михайло Васильович Остроградський
(1801-1862)

Багато теорем і формул Остроградського ввійшли до різних математичних курсів. Добре відомі математикам усього світу метод інтегрування Остроградського, правило Остроградського, формула Остроградського тощо. На жаль його ім'я не завжди згадується.

      Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в історії світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях математики і механіки.

     Народився Михайло Остроградський у селі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки. Він походив з відомого українського козацько-старшинського роду і завжди цим пишався.

     Життєвий шлях видатного математика був цікавим, але тернистим. Його математичні нахили почали проявлятися ще в дитинстві. Все, що його оточувало, хлопець намагався вивчати з математичної точки зору: вимірював глибину колодязя, визначав розміри іграшок, грядок, будівель і для цього завжди носив з собою мотузку з прив'язаним камінцем.

     У 1809 р. Михайла віддають до пансіону при Полтавській гімназії. Незважаючи на неабиякі здібності, які були помічені педагогами, науками він не захопився і мріяв тільки про одне - стати військовим. Поступаючись палкому бажанню сина та зваживши на його богатирську зовнішність, батько вирішив віддати Михайла до гвардійського полку. Проте, за порадою дядька П.Устимовича, він везе сина для підготовки і вступу до Харківського університету. І вже восени 1816 р. Михайло Остроградський стає вільним слухачем, а згодом - повноправним студентом відділення фізичних та математичних наук.

     Його вчителями з вищої математики були професор А.Павловський та ректор університету Т.Осиповський. Помітивши математичні здібності М. Остроградського, вони змогли пробудити в нього спочатку інтерес, а потім і палку любов до математики. М.Остроградський блискуче склав іспити, але одержати атестат про закінчення університету йому не довелось через переслідування реакційних чиновників-викладачів.

     Для завершення освіти Михайло Остроградський 1822 р. їде в Париж, де відвідує лекції відомих математиків: П.Лапласа, О.Коші, С.Пуассона, А.Ампера, Ж.Фур'є та ін. У Парижі М.В.Остроградський провів шість нелегких років. Тут остаточно визначилися напрями його пошукових інтересів, і він пише перші наукові роботи. Матеріальне становище М.Остроградського було дуже скрутним, і ще трохи протриматись у Парижі дало йому змогу місце викладача і завідуючого кафедрою математики у коледжі Генріха ІV, отримане за рекомендацією О.Коші.

     1828 р. М.Остроградський повернувся до Росії, в Петербург. Роботи Михайла Васильовича одержали визнання в усьому світі. Його обирають членом-кореспондентом Паризької Академії наук, академіком Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесним членом Київського, Московського університетів та багатьох наукових товариств.

     М.В.Остроградський був справжнім патріотом. Він любив свій рідний край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма представниками передової української інтелігенції того часу: І.Котляревським, Т.Шевченком, С.Гулаком-Артемовським, М.Лисенком, М.Максимовичем та ін. Значну частину творів Т.Шевченка великий математик знав напам'ять.

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці тощо.

     Помер М.В.Остроградський раптово, в Полтаві, їдучи до Харкова на лікування. Поховали його в рідному селі Пашенна. У Полтавському педінституті відкрито перший в Україні музей М.В.Остроградського. На пропозицію Національної комісії України у справах ЮНЕСКО 200-річчя від дня народження видатного українського математика внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.

 

Георгій Феодосійович Вороний
(1868-1908)

     
      Г.Ф.Вороний належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф.Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах.

У Вороного всього шість великих і шість малих праць. Кожна з великих праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку досліджень; навіть кожна мала праця Вороного незвичайно оригінальна і часом поновому спрямовує дослідження Академік Д.О. Граве

Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел. Професор математики Б.Делоне

      Народився Г.Вороний у с.Журавка на Полтавщині (тепер село - Варвинського району, Чернігівської області). Його дід замолоду чумакував, а потім, придбавши невелику ділянку землі над річкою Удай, займався селянською справою. А батько вже пішов у науку - закінчив Київський університет і здобув ступінь магістра російської словесності. Георгій закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де "здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики". Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття. Його щоденні логічні марафони у пошуках нових математичних істин доповнювала гра в шахи. Також його приваблювала музика. Георгій Вороний часто бував на симфонічних та камерних концертах, в оперному театрі. Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою.

 Пройшовши 1889 року курс навчання, Г.Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті. 1894 року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. На цей час Г.Вороний був одружений з Ольгою Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті.
      З 1898 року Г.Ф.Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті. Під час революційних подій 1905-1907 років університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська. Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був дуже хворим, але й далі, не зважаючи на заборону лікарів, напружено працював. Одному зі своїх друзів він говорив: "...вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що математика для мене - життя, все".
      Згодом Г.Ф.Вороного не стало. Поховали великого математика в рідному селі.
.

Володимир Йосипович Левицький
(1872-1956)

      "Основоположник математичної культури нашого народу", - так сказав про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук.

І мав на це всі підстави. Саме професор В.Й.Левицький першим написав справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, першим згуртував навколо себе математиків-українців для наукової роботи...

Великою заслугою В.Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної термінології, що була надрукована в 1903 р.

Основною ділянкою наукової роботи професора В.Левицького була теорія аналітичних функцій. Він займався також геометрією, алгеброю, диференціальними рівняннями та історією математики. Багато уваги приділяв теоретичній фізиці та астрономії.

Народився Володимир Левицький у Тернополі у старовинній родині священика. Прадід і дід майбутнього математика були священиками, а вже батько - Йосип Левицький - закінчив правничий факультет Львівського університету. Коли Володимирові минуло п'ять років, померла мати. Родина переїхала до Золочева. Там у п'ятирічному віці хлопець пішов до першого класу школи. Потім було навчання в Тернопільській гімназії та польській гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою. 1890 року В. Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Вже на п'ятому засіданні секції молодому випускникові університету було доручено укласти українську фізичну і математичну термінологію.

Після закінчення навчання В.Левицький йде на рік до війська, а потім продовжує викладацьку діяльність у Тернопільській гімназії. У Тернополі ж він одружився зі своєю своячкою Софією.

У 1989 р. В.Й.Левицький входить до складу національно-демократичної партії. Одним з пунктів практичної політики партії було створення українського університету у Львові. У зв'язку з цим Володимир Левицький проходив стажування у Німеччині. Після цього аж до першої світової війни він працює в гімназії у Львові, друкує багато статей.

З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому товариству ім. Т.Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік.

Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В.Й.Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному інституті, а з 1940 року - у Львівському університеті, де через рік йому було присвоєно звання професора.
      Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково-популярних статей і перекладів. Свої праці він друкував українською, польською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Майже вся наукова і громадська робота В.Й.Левицького проходила в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка. Він був також членом Польського астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових товариств.
      

Михайло Пилипович Кравчук
(1892-1942)

 

М.Кравчук - автор понад 180 робіт, в тому числі 10 книг із різних розділів математики (алгебра і теорія чисел, теорія функцій дійсної і комплексної змінних, теорія диференціальних та інтегральних рівнянь, теорія ймовірностей і математична статистика, історія математики тощо.) Ці наукові праці увійшли до скарбниці світової науки. Тепер існують на сторінках наукових досліджень многочлени Кравчука, моменти Кравчука, осцилятори Кравчука. А ось від 2001 р., завдяки пошукам Івана Качановського, українського науковця зі США, виявилося, що наукові твори М. Кравчука прислужилися і до винаходу першого в світі електронного комп'ютера!

 "Михайло Кравчук - математик широкого масштабу. Його ім'я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він - українець." Довго не знали про цю надзвичайно талановиту людину і його земляки. Про це з болем пише у своїй статті його син О.М.Кравчук, доцент Волинського державного університету. Адже ім'я М. Кравчука було занесено до списку "ворогів народу", а сам він, повний енергії і творчих задумів, був засланий на Колиму і пішов з життя у неповних п'ятдесят років.

Лише 1992 року, після довгих літ забуття, наукова громадськість України та світу широко відзначила 100-річчя від дня народження видатного вченого. Його ім'я було занесено по лінії ЮНЕСКО до Міжнародного календаря визначних наукових діячів. Для цього були поважні підстави, адже праці М.П.Кравчука становлять фундаментальне надбання кількох галузей математичної науки.

З наведених нарисів та статей ти довідаєшся, що народився М.Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині в сім'ї інженера-землеміра. Початкову освіту він здобув удома. Його мати була освіченою жінкою, знала кілька іноземних мов і добре виховувала чотирьох дітей. 1901 року сім'я переїхала до Луцька, де в 1910 році Михайло Кравчук закінчив гімназію із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету університету Св.Володимира в Києві, закінчив його у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і залишився в ньому працювати.

Відтоді й почалася його титанічна творча наукова і педагогічна праця. Він викладав різні математичні курси у багатьох вищих та середніх закладах м.Києва.

У роки громадянської війни М.Кравчук виїжджає на село. У 1919-21 рр. він був викладачем і директором школи в селі Саварці на Богуславщині. Його колишні учні, які вступали до технікумів та вузів, вражали викладачів своїми знаннями з математики. У цій школі під опікою М.П. Кравчука розпочав свій шлях у велику науку сільський хлопець Архип Люлька, пізніше - відомий український вчений, творець реактивних авіадвигунів. До речі, у Київському політехнічному інституті лекції М.Кравчука слухав і майбутній славетний конструктор космічних кораблів Сергій Корольов.

Михайло Пилипович був людиною неабиякої ерудиції та культури. У 25 років він став приватдоцентом кафедри математики, у 33 - доктором наук, у 37 - дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Вільно володіючи кількома мовами, він підтримував наукові й особисті дружні стосунки з відомими математиками світу - Адамаром, Гільбертом, Курантом та ін. Свої наукові праці писав різними мовами, але найбільше - рідною. Академік М.П.Кравчук брав найактивнішу участь у творенні української наукової термінології та у запровадженні наукової мови в математичну галузь.

М.П.Кравчук належав до тих учених, чиї праці відкривають нові шляхи у розвитку науки і передбачають напрямки її розвитку в майбутньому.

"Моя любов - Україна і математика", - ці слова Михайла Пилиповича Кравчука викарбовано на гранітному постаменті пам'ятника, який встановлено йому в 2003 році перед корпусом музею Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". У селі, де він народився, в 1979 році відкрито музей та встановлено погруддя великого патріота і математика.

 

 

 

Віктор Михайлович Глушков
(1932-1982)

 

      Творчий зліт В.М.Глушкова вражає своєю нестримністю. Його життя вистачило б на кілька життів. Випереджати час Віктор Михайлович умів уже в середній школі. Діапазон його захоплень був надзвичайно широкий: філософія, математика, фізика, література, ботаніка. Він вивчав окремі дисципліни в обсязі вузівських курсів. Заради улюбленої математики в нього вистачило сили відмовитися від улюбленої гри в шахи.

Народився Віктор Глушков у 1923 році у сім'ї вчителя в м. Ростовна-Дону. Його молодість припала на роки Великої Вітчизняної війни. Разом з іншими Віктор рив окопи і зводив оборонні споруди на Сталінградському фронті. Але кожної вільної хвилини він діставав свої книжки і продовжував штурмувати науки.

Під час війни юнака спіткало велике горе - від кулі фашистських окупантів загинула його мати.

У повоєнні роки Віктор Глушков працював на шахті і навчався одночасно у двох вузах - Новочеркаському політехнічному інституті та Ростовському університеті на механіко-математичному факультеті. Працювати доводилося, не переводячи подиху. Якось за десять днів сесії він склав на "відмінно" двадцять п'ять вузівських екзаменів.

Розв'язав п'яту узагальнену проблему Гільберта, одну з найскладніших в сучасній алгебрі. Важливі результати дістав в теорії цифрових автоматів, в галузі застосувань обчислювальної техніки в керівництві виробничими процесами та економіці. Під його керівництвом були створені універсальні електронно-обчислювальні машини "Київ", "Дніпро" та інші ЕОМ.

Після закінчення навчання В.Глушков працював викладачем Уральського лісотехнічного інституту в м. Свердловську і паралельно займався дослідницькою роботою - шукав нові шляхи у розвитку техніки швидких обчислень. На той час, вже кандидат фізико-математичних наук, В.М.Глушков захистив дисертацію на вчений ступінь доктора математичних наук. У ній молодий вчений розв'язав одну з найскладніших алгебраїчних задач, яку поставив відомий німецький математик Д.Гільберт.

У 1956 році при Київському Інституті математики Академії наук УРСР було організовано лабораторію обчислювальної техніки із 60 науковців на чолі з В.М.Глушковим, з колективом якої Віктор Михайлович і здійснив свій кібернетичний старт. У 1957 році на базі цієї лабораторії створюється Обчислювальний центр АН УРСР, реорганізований згодом в Інститут кібернетики АН УРСР. Його керівником було призначено В.М.Глушкова. Кібернетика розвивалася з вражаючою швидкістю. Київські вчені створювали все потужніші й досконаліші ЕОМ, яких вимагало виробництво. За допомогою ЕОМ "Киев" уперше в світі здійснювалось керування з Києва технологічними процесами на відстані 500 км - вибір часу "плавки" сталі на Дніпродзержинському металургійному заводі. Потім були "Днепр - 1", "Промінь", "Мир - 1", "Днепр - 2", "Киев - 67", "Мир - 2", "Киев - 70". І це ще далеко не повний перелік ЕОМ і обчислювальних систем, створених під науковим керівництвом Віктора Михайловича.

Міжнародна популярність Інституту кібернетики Української РСР була величезною. Наприклад, у 1969 році В.М.Глушков одержав понад сто запрошень, в яких йому пропонували прочитати лекції з різних питань кібернетики. В.М.Глушкову належить понад 400 праць, з них 10 - спеціальних монографій. Через все своє життя Віктор Михайлович проніс радість першовідкриття і виховав багато молодих учених.

 

 

ФІЗИКИ УКРАЇНИ

 

Юрій Кондратюк

(Олександр Гнатович Шаргей)

(1897 - 1942)

 

Одна із визначних постатей у космічній епопеї, яка ре­презентує українців: Юрій Кондратюк — гідний син славетної Пол­тавщини. Це той, хто за багато років до польотів людини на Місяць зробив для цього відповідні розрахунки, якими й скористалися аме­риканці у 1969 р., відправляючи своїх астронавтів на цей історичний старт. Про це сьогодні знають у світі. Однак не всі знають про драма­тичну долю нашого видатного земляка, який тривалий час змушений був жити і ввійти в історію космонавтики під чужим іменем. Двадцять років він прожив під чужим ім'ям, під чужим ім'ям пішов у могилу, під чужим ім'ям увійшов у безсмертя.

Нині ми знаємо, що насправді піонера теорії космічних польотів, який уже в 16 років (незбагненний феномен!) розпочинає серйозні дослідження в галузі міжпланетних сполучень, звати Олександр Гнатович Шаргей.

 Народився Олександр Шаргей 21 червня 1897 р. в Полтаві. Батько, Гнат Шаргей, навчався у Київському університеті, мати, Людмила Шаргей — вчителька французької мови в гімназії. Олександр практично не знав своєї матері. Тяжко хвора, вона помер­ла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. Не знав він і батька, «вічного» студента, якого також не стало задовго до його повноліття. Жив і виховувався майбутній учений у рідних діда і баби, людей у Полтаві знаних і шанованих.

У дев'ятнадцять років закінчив 2-у Полтавську гімназію і посту­пив до Петроградського політехнічного інституту. Війна перервала на­вчання в інституті, його мобілізують в армію і зараховують у школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі. Тут він про­довжує розпочату ще в гімназії теоретичну працю про міжпланетні польоти. Самотужки опанувавши вищу математику, фізику, механіку, астрономію і хімію, він ще в училищі закінчує свій перший рукопис про космічні польоти, в якому науково обгрунтував спосіб подолання земного тяжіння ракетою з триступеневим реактивним двигуном і вивів формулу руху цієї ракети. Пізніше він зізнався К.Ціолковському: «Над питанням міжпланетних сполучень я працюю вже 12 років. З 16-річно-го віку, відтоді, як я визначив здійснимість вильоту із Землі, досягнен­ня цього стало метою мого життя».

А далі, ніби якийсь фатум сильніше від земного тяжіння стри­мував його космічну прозорливість. Починаючи з 1917 р. й до самої загибелі, життя Олександра Шаргея — це суцільний калейдоскоп знегод, поневірянь, крутих поворотів, драматичних подій. Він вою­вав у складі царської армії, потім був насильно мобілізований денікінцями, втікав з армії... Саме тоді, щоб уникнути пересліду­вань за офіцерську службу в білій армії, він змінює прізвище Шаргей на Кондратюк. Пізніше Юрій Васильович Кондратюк працює кочегаром, машиністом, механіком на млині й цукровому заводі, на елеваторному господарстві, де конструює і впроваджує нове обладнання й пристосування. Однак, космічна тематика залишаєть­ся для нього головною.

 У 1929 р. вийшла в світ книжка Ю.Кондратюка (видана, до речі, на кошти автора) під назвою «Завоювання міжпла­нетних просторів» (четвертий варіант його рукопису). Тут є все: від даних ракети, формули навантаження і типів траєкторій — до загаль­них перспектив освоєння космосу. У передмові професор В.П.Вет-чинкін пише: «Пропонована книга Ю.В.Кондратюка, безсумнівно, є найповнішим дослідженням міжпланетних подорожей з усіх, що пи­салися в російській та іноземній літературі до останнього часу...». Книжку прочитав С.П.Корольов і запросив Ю.Кондратюка до співпраці в галузі космонавтики, але Кондратюк від запрошення відмовився, його зупинила та обставина, що він жив під чужим іменем.

Книжка вийшла тиражем всього дві тисячі примірників, один із них Ю.Кондратюк надіслав К.Е.Ціолковському, який потім напише: «Сорок років я працював над реактивним двигуном і думав, що про­гулянка на Марс почнеться через багато сотень літ. Та строки міня­ються. Я вірю, що багато хто з нас стануть свідками заатмосферної подорожі». І ось, 16 липня 1969 р. з мису Кеннеді стартувала ракета «Сатурн», несучи до Місяця корабель «Апполон». Через 103 год польоту, 20 липня, корабель зробив посадку в районі моря Спокою,  і 21 липня перша людина ступила на поверхню Місяця. Один із керівників програми Джон Хубольт визнає, що політ перших у світі астронавтів здійснено за «трасою Кондратюка».

 Юрій Кондратюк не дожив до здійснення своїх ідей, він загинув у лютому 1942 р. під час оборони Москви.

 

Олександр Теодорович Смакула

(1900 - 1983)

 

Поділля славне мальовничими горами Товтрами, які ми знаємо ще як Медобори. Серед їхніх північних відрогів, неподалік від міста Зба­ража, що на Тернопіллі, на невисоких пагорбах розкинулося село з красномовною назвою Добриводи. 9 вересня 1900 р. в садибі, що на горі, яку і зараз називають Смакуловою, теплого вересневого дня в сім'ї Теодора і Марії Смакулів - радість: народився другий син - Олександр, якому судилася важка і славна життєва дорога до вер­шин науки. Він став видатним німецьким, а потім і американським фізиком.

В історію науки він увійшов як один з найвизначніших україн­ських фізиків XX ст.

Чи благодатний клімат Медобор, чи багатовікові намагання жи­телів цього краю вижити на перехресті торгових шляхів та ворожих навал, але ця земля дала Україні багато славних імен. Серед них Іван Пулюй - один з першодослідників природи катодних та Х-променів; відомі українські математики - Володимир Левицький та Микола Чай-ковський; літературознавець Олександр Барвінський; історик Мирон Кордуба; біохіміки Оскар Парнас та Іван Горбачевський...

Шлях у науку розпочався у Смакули з родинного гнізда, де в саду під велетенською липою збиралась у погожі дні сусідська дітвора: ви­конували шкільні завдання, уважно вислуховували маленького, кмітли­вого і дуже допитливого «учителя» Олександра. Потім була Збара­зька, а пізніше Тернопільська гімназії. Останню О.Смакула закінчив в 1922 р. з відзнакою.

У 1918-1920 рр. О.Смакула був у лавах Української Галицької армії, яка боронила незалежність України. Вищу освіту він здобув у Геттінгенському університеті (Німеччина). А вже через п'ять років став доктором філософії, працював у фізичному інституті поряд з Гай-зенбергом, Берном, Полем. Короткий час працював в Одеському універ­ситеті (1928-1929 рр.), відтак науковим співробітником Першого Фізич­ного інституту при Геттінгенському університеті, керівником оптичної лабораторії Інституту медичних дослідів у Гайдельберзі, а з 1934 р. -керівником дослідної лабораторії фірми Карл Цайсс (Єна, Німеччина).

У 1930 р. О.Смакула був обраний дійсним членом Наукового това­риства ім. Шевченка у Львові.

 Особливо важким (як фізично, так і морально) був для О.Смакули період Другої світової війни. Тяжка праця у гітлерівській Німеччині супроводжувалася голодом, холодом; тоді ж помер і його син. А 1945 року разом з іншими фізиками його вивезли до США, де він у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) досліджував чутливі до інфрачервоного випромінюван­ня матеріали.

З 1946 р. учений працював у Массачусетському технологічному інституті на посаді професора фізики, де заснував Лабораторію фізи­ки кристалів і був її першим директором; тут він створив наукову школу в галузі кристалофізики.

 О.Смакула постійно тримав зв'язок з рідною зем­лею, зі своєю Україною, цікавився науковим розвитком України, підтримував зв'язки з українцями у США, був почесним членом То­вариства українських інженерів в Америці та членом Американсько­го Оптичного Товариства

На рідну землю О.Смакула востаннє ступив у вересні 1972 р. під час поїздки на Міжнародну конференцію з кристалографії, що відбулася у Вірменії. Через 50 років відтоді, як він з батьківської домівки пішов у світ широкий, знову зібралися родичі на своїй -Смакуловій горі.

Помер О.Смакула 17 травня 1983 р. Похований в м.Обурні (штат Массачусетс, США).

Чим же зумовлено те, що ім'я О.Смакули часто зна­ходимо у зарубіжних енциклопедіях, посібниках, монографіях? Як стверджували учені різних країн на І (1992 р., м.Львів) та II (2000 р., м.Тернопіль) Смакулових симпозіумах, для цього достатньо лише нагадати «формулу Смакули» або відкриття способу просвітлення оптики, яке спричинило революцію в оптичній, фотографічній та кіне­матографічній технологіях.

Уже з 1927 р., працюючи асистентом у фізичному інституті Роберта Поля, О.Смакула відвідував семінари творців квантової механіки Гайзенберга і Борна, активно використовував наукові поняття для з'ясу­вання механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання в твер­дих тілах. Використавши поняття «квантові осцилятори», Смакула зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне матема­тичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули» (допові­дач звертає увагу на запис формули у стінгазеті та пояснює її).

Будучи директором дослідної лабораторії у фірмі Карла Цайсса (Єна), О.Смакула створив такі оптичні кристали, як фтористі літій і натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низь­ких температур. Винайшов також унікальну сполуку - бромйодид талію, яка й сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення. Саме тут він отримав перший у світі патент на спосіб поліпшення якості оптичних приладів, що отримав згодом назву «просвітлення оптики». Суть цього винаходу полягає в тому, що поверхні лінз оптичних пристроїв (фотоапаратів, біноклів, далекомірів, мікроскопів, перископів, телескопів тощо) покриваються спеціальним тонким шаром певного матеріалу (завтовшки 1/4 довжини світлової хвилі), що значно зменшує відбивання світла від поверхні тонкої лінзи і значно підвищує контрастність зобра­ження.

Під час війни О.Смакула продовжував працювати у фірмі Карла Цайсса над розв'язанням проблеми противідбивних шарів. Винахо­дом Смакули - противідбивним шаром, яким покриті лінзи теодолітів, далековидів, кіноапаратів, мікроскопів, телескопів - повсякденно користується все цивілізоване людство.

 Відомо, що у 1951 р. О.Смакула заснував і очолив ла­бораторію фізики кристалів в Массачусетському технологічному інсти­туті (США). Тут він займався найактуальнішими проблемами твердо-тільної електроніки, дослідженням технології та властивостей електрич­них матеріалів і пристроїв, феромагнітних, п'єзоелектричних матері­алів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових неліній­них напівпровідних структур. Винайшов і запровадив оригінальні техно­логії вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неодно­рідності в мішаних кристалах, дефекти германію й кисню в моно­кристалах силіцію та зміни властивостей кристалів під впливом радіації та дефектів.

Він написав фундаментальну монографію «Монокристали: виро­щування, виготовлення і застосування», обсягом 500 сторінок (висту­паючий демонструє ксерокопію монографії на плакаті).

У цій лабораторії О.Смакула досліджував також і органічні крис­тали, що згодом дало змогу синтезувати вітаміни А, В, та Д. Долучив­ся до розвитку квантової теорії, мав чимало ідей про багаторівневість структури навчального процесу у вузах, про гуманізацію й екологіза-цію освіти, про наукову термінологію, про гармонію фундаменталь­них і прикладних досліджень, теорії й експерименту.

Він автор понад 100 наукових праць.

 

Іван Павлович Пулюй

(1845 - 1918)

 

Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 р. в містечку Гримайлові  тепер Тернопільської області) в родині землеробів. У 1865 р.  закін­чив Тернопільську гімназію, поступив на теологічний факультет Віденського університету. Водночас як вільний слухач, відвідував лекції з математики, фізики й астрономії. Завершивши курс богослов'я, так захопився вищезгаданими науками, що перейшов на філософ­ський факультет. У 1872 р., закінчивши університет, працював на посаді асистента експериментальної фізики цього ж університету. З 1874 до 1875 року працював асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики військово-морської академії у м. Фіуме. Восени 1875 р. виїжджає до Страсбурга вивчати електротехніку. У 1876 р. захищає дисертацію ( дисертація захищена з відзнакою) і отримав ступінь доктора філософії Страсбурзького університету, спеціаліза­ція — фізика. Цього самого року повернувся до Відня, де на посаді приват-доцента Віденського університету читав лекції з молекуляр­но-кінетичної теорії газів і механічної теорії теплоти, а також пра­цював асистентом у лабораторії австрійського фізика Лянга. У 1882 р. отримав посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні, потім працював технічним консультантом промислової елект­ротехнічної фірми, а також директором фабрики електроламп власної конструкції. У 1884 р. запрошений на посаду професора експеримен­тальної та технічної фізики в Німецьку Вищу технічну школу м. Пра­ги, де працював до виходу на пенсію.

Слід зауважити, що в 1888—1889 рр. Іван Пулюй був ректором цієї школи, а в 1902 р. він стає засновником і керівником кафедри електротехніки.

 І.Пулюй увійшов у фізику в час розквіту молекуляр­но-кінетичної теорії газів, яка була першим важливим кроком на шляху пізнання мікроструктури речовини. Незважаючи на значні досягнення кінетичної теорії, треба було здійснити ще багато експериментальних і теоретичних досліджень, аби застосувати її до всіх конкретних явищ, де істотну роль відіграє молекулярна будова газів. Такими слабко ви­вченими були процеси внутрішнього тертя в газах і дифузія газів крізь пористі перегородки. Пулюй із властивою йому наполегливістю, сум­лінністю, майстерністю експериментатора почав досліджувати ці пи­тання і отримав низку важливих результатів, що суттєво уточнили й доповнили попередні дослідження Максвелла, Майєра, Грахами. Праці Пулюя в галузі молекулярної фізики важливі тим, що дані про коефіцієнт внутрішнього тертя та дифузію газів і пари є вихідними для обчислен­ня таких мікроскопічних величин, як середня довжина вільного про­бігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. Підкреслимо, що і в наш час, тобто понад сто років відтоді, як вів пошук Пулюй, аналогічні дослідження проводяться для рідин і густих газів.

Творча індивідуальність Пулюя особливо яск­раво проявилася в галузі електротехніки. Розпочав він з удосконален­ня технології виготовлення волосків для освітлювальних ламп. Його лампи, набагато кращі від ламп Едісона, демонструвалися 1884 р. на Всесвітній виставці в м. Штайєрі. Пулюй першим дослідив «холодне світло» (тепер неонове). На виставці це відзначалося як ве­лике технічне досягнення. Важливе практичне значення мала запро­понована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування роздільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентований у деяких про­мислово розвинених країнах Європи.

Найвищу оцінку отримала діяльність І.Пулюя в галузі практичної електротехніки. Він був технічним директором електротехнічного бюро у Відні, головним експертом з цих питань у Чехії та Моравії, державним радником. За його активної участі запущено ряд електро­станцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі (Прага). Пулюй був членом-засновником електротехнічного товариства у Відні, засновником спеціального жур­налу з електротехніки, головою організованого ним електротехнічно­го товариства у Празі.

Прагнення істини, непримиренність до несправед­ливості, усвідомлення тяжкого життя поневоленого українського на­роду — все це не могло залишити Пулюя байдужим до долі батьків­щини. Хоча його творче життя проходило за її межами, він повсякчас почувався її сином, навідувався до Галиччини. Активна громадська, публіцистична та перекладацька діяльність Пулюя висунула його в число найяскравіших постатей культурно-політичного життя Украї­ни останньої третини XIX — початку XX століття. Ще гімназистом у Тернополі він заснував молодіжний гурток для вивчення і популя­ризації української історії та літератури, піднесення національної свідомості народу. Навчаючись в університеті, перекладає українською мовою підручник геометрії для українських гімназій, бере активну участь в організації українських студентських товариств у Відні. Пізніше виступає за створення українського університету у Львові, публікує статті на захист української мови, забороненої в Росії цар­ським указом 1876 р., засуджує акції австрійського уряду під час аграр­них страйків у Галиччині в 1902 р. Під час першої світової війни за­кликає відродити українську державність. Усього він опублікував близько тридцяти статей і брошур з українських справ.

Намагаючись протидіяти колонізації та русифікації, багато часу і зусиль Пулюй віддає перекладу українською мовою Біблії, який він здійснив разом з письменниками Пантелеймоном Кулішем і (частко­во) Іваном Нечуєм-Левицьким.

Великий внесок Пулюя і в рентгенологію. Саме Пулюй, а не Рентген, усупе­реч твердженням Йоффе, розробив ще в 1882 р. трубку, яка мала ос­новні риси сучасних рентгенівських трубок, тобто окремий від анода антикатод, розміщений похило відносно падаючого на нього пучка катодних променів. Професор енської обсерваторії США Фрост зазначав: «Коли я прочитав повідомлення про відкриття Рентгена, то відра­зу переглянув усі Круксові трубки і серед них знайшов таку, яка виділяла незвичайні Х-промені. Детально оглянувши її, я констатував, що це трубка конструкції Пулюя... Ця трубка виділяла дуже сильні промені».

 Трубка Пулюя забезпечувала високу якість рентгенограм. Саме знімки Пулюя протягом кількох років були неперевершеними за технікою виконання, найчастіше відтворю­валися в європейських виданнях, таких як французькі «Космос» та «Ля Натура», англійський «Фотогрем». Пулюй перший зробив знімок цілого людського скелета.

 Іван Пулюй перший зробив спробу з'ясувати механізм виникнення рентгенівських променів, тому було б справедливіше, якби обидва вчених – Рентген та Пулюй, стали лауреатами першої Нобелівської премії, присудженої Рентгену в 1901 році.

 

Григорій Шарпак

(1924)

 

До плеяди Нобелівських лауреатів, видатних фізиків XX ст. уві­йшов Григорій Шарпак. Рішенням Нобелівського комітету йому була присуджена Нобелівська премія за 1992 р.

Народився ГШарпак 1924 р. на Українському Поліссі в м.Сарни. У 8-річному віці він разом з батьками виїжджає до Франції, де згодом здобуває вищу освіту, навчаючись у відомій Гірничій школі в Парижі, а потім у Коллеж де Франс. У роки німецької окупації брав участь у русі опору і протягом року перебував у концентраційному таборі Дахау. У 1955 р. захистив дисертацію і отримав науковий ступінь док­тора філософії з фізики. З 1959 р. упродовж тривалого часу працював у Європейському центрі ядерних досліджень ЦЕРН у Женеві. З 1985 р. — член Французької академії наук, професор кафедри імені Ф. Жоліо-Кюрі у Вищій школі фізики і хімії у Парижі, почесний доктор Женевського університету. За видатні досягнення в галузі розробки детекторів іоні­зуючих випромінювань, що зумовили інтенсивний розвиток досліджень і фундаментальні відкриття протягом останніх 20 років у галузі фізики еле­ментарних частинок високих енергій, ще в 1989 р. був відзначений пре­мією Європейського фізичного товариства.

Г.Шарпак — шостий у списку лауреатів Нобелівської премії за ви­нахід і розвиток трекових детекторів, зокрема, багатодротяних про­порційних дрейфових камер для реєстрації елементарних частинок, і дев'ятий французький лауреат Нобелівської премії з фізики.

Як заявив Г.Шарпак після присудження йому Нобелівськоі премії, за­стосування камер у біології і медицині дасть змогу вивчити структуру ДНК і проводити дослідження ракових пухлин. Спроектований для цього но­вий тип детектора проходить випробовування в Інституті ім. Пастера в Парижі та в одному зі шпиталів Женеви. Ці дослідження Г. Шарпака і його колег, на йото думку, зумовлять революційні зміни в цих науках.

 

Петро Леонідович Капиця

(1894 - 1984)

 

Ми не можемо обійти увагою такої видат­ної постаті в історії фізики, як академіка, члена багатьох зарубіжних академій наук і наукових товариств Петра Капиці. Він, працюючи в Англії та Росії, був нагороджений не лише багатьма іменними золо­тими медалями — Ломоносова (1959 р.), Фарадея (1942 р.), Франклі­на (1944 р.), Бора (1964 р.), Резерфорда (1966 р.), а й найпрестижні-шою в світі Нобелівською премією (1978 р.)

Петро Капиця народився в Кронштадті, в родині полковника Леоніда Капиці.
Його батько — українець із Волинської губернії, куди, до речі, часто
приїжджав майбутній Нобелівський лауреат. Мати Петра Капиці —
Ольга Ієронимівна, дочка відомого російського вченого-математика,
астронома і геодезиста, генерал-майора, члена-кореспондента Росій-
ської Академії Наук Стебницького, здавалося, прямого зв'язку з Украї-
ною не має. Однак це лише на перший погляд. її батько — Ієронім
Іванович Стебницький — уродженець Волинської губернії, його пред-
ки дворянського походження зафіксовані тут з 1723 р.

Петра Капицю знає весь світ як видатного вченого в галузі ядерної фізики, фізики і техніки надсильних магнітних полів, фізики і техніки низьких температур, електроніки великих потужностей і фізики ви­сокотемпературної плазми.

У 1920 р. П.Капиця спільно з М.Семеновим запропонував метод визначення магнітного моменту атома, що грунтується на взаємодії атомного пучка з неоднорідним магнітним полем; у 1934 р. розро­бив оригінальну установку для зрідження гелію адіабатним методом, а в 1939 р. запропонував новий метод зрідження повітря за допомо­гою сконструйованого ним скраплювача-турбодетандера, який тепер є основним методом у світовій техніці. У 1978 р. за фундаментальні дослідження в галузі фізики низьких температур йому присуджено Нобелівську премію.

Надзвичайно важливі дослідження виконав П. Капиця в галузі фізи­ки плазми. Він сконструював надвисокочастотні генератори магне­тронного типу — планотрон і ніготрон — за допомогою яких «утри­мується» плазма, тобто утворюється стабільний плазмовий шнур, в якому температура досягає 10⁶ градусів. Це відкриття дало новий напрям досліджень у галузі керованого термоядерного синтезу. Про його світове визнання свідчить те, що він був обраний членом Лон­донського королівського товариства, Національної Академії наук (США), Датської, Польської, Чехословацької, Ірландської, Німецької.

 

Констянтин Едуардович Ціолковський

(1857 - 1935)

 

Автором фундаментальних наукових результатів з теорії руху ракет є К.Е.Ціолковський, видатний учений і винахідник, автор багатьох важливих відкриттів у аеродинаміці, ракетній техніці й теорії міжпланетних сполучень, основоположник космонавтики.

 Його заслуги відомі всім. Але не всі, мабуть, зна­ють, що Костянтин Ціолковський походить з прославленого козацького роду Наливайків. Його батько народився в с. Коростятин на Рівнен­щині. До речі, брат видатного теоретика космонавтики деякий час ще так і підписувався: Ціолковський-Наливайко.

К.Ціолковський народився 1857 р. в с. Ужевському Рязанської гу­бернії. Після перенесеної в дитинстві тяжкої хвороби майже повністю втратив слух. Учився самостійно, в 1879 р. в Москві склав екстерном екзамени на звання вчителя і з 1880 р. працював учителем арифметики, геометрії і фізики, в Боровському повітовому училищі Калузької губернії.

Ціолковський побудував першу в Росії аеродинамічну трубу (1897), на якій здійснив низку важливих досліджень з конструювання нових видів аеропланів. У 1929 р. він розробив досить плідну теорію руху складених ракет (ракетних поїздів) двох типів: з послідовним і пара­лельним з'єднанням ракет.

Ціолковський розв'язав задачу про рух ракети в полі тяжіння і ви­значив запаси палива, необхідні для подолання сили тяжіння Землі. Він є основоположником теорії міжпланетних сполучень, перший ви­вчив питання про ракету — штучний супутник Землі — і висловив ідею про створення позаземних станцій, як проміжних баз для міжпланет­них сполучень; детально розглянув умови життя і роботи на ШСЗ та міжпланетних станціях. Його дослідження з ракетної техніки й теорії міжпланетних сполучень стали основою для створення сучасних ре­активних апаратів, ракетно-космічної техніки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. Зб. нарисів. – Львів. – 1992.
2. Кордун Г.Г. Біографічний довідник видатних фізиків. – К., 1985
3. Сапожникова Л.І. Силуети винахідників. – К., 1987.
4. Шаромова В.Р. Українські фізики у світовій науці. – Львів. – ВНТЛ. – 1999.