Конференція "Життя і діяльність Д.І.Меделєєва"

Конференція 

Підготувала вчитель  хімії  Іващенко Н.П.

Мета. Показати, у яких умовах відбувалося формування особистості Д.І.Менделєєва, які джерела його моральної і громадянської позиції; ознайомити учнів із цікавими фактами життя і науковою діяльністю російського вченого-хіміка; показати, що в природі існує об’єктивний взаємозв’язок між елементами та їх сполуками, який і відображено в періодичній системі Д.І.Менделєєва; виховувати почуття відповідальності перед колективом, прагнення передати одержану інформацію товаришам, поповнити свої знання, вчитися працювати з додатковою літературою.

Великою державу роблять не тільки  її територія, природні ресурси, державний потенціал і героїчна історія, а і такі геніальні особистості, як Дмитро Іванович Менделєєв.  Генії складають світову славу будь-якій країні, яка їх виростила.

Життєвий шлях генія, як правило, своєрідний – в чомусь «неправильний», іноді занадто екстравагантний, часом навіть ірраціональний. І все ж про великих людей співвітчизники складають легенди або вигадують незлісні анекдоти, збагачуючи оригінальний національний фольклор.

Наприклад, виноторговці і просто любителі міцних напоїв охоче приписують Дмитру Менделєєву винайдення  горілки. Екологи, відшукавши джерело шкідливої для здоров’я людини води, гірко вигукують: «Боже, та тут вся «таблиця Менделєєва!»».

Хоч і багата земля   на таланти, та подібних Менделєєву в її історії  можна перелічити по пальцях.

Так яким же було життя великого ученого?

Ведучий. Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, але всесвітні відкриття залишаються. Надовго вони переживають своїх творців, по-новому розмовляють із кожною новою епохою. З'являються нові уявлення, змінюються вже застарілі поняття, найбільші відкриття зводяться нанівець — усе це проходить і помирає, але періодичний закон Менделєєва завжди житиме, розвиватиметься та вдоскона­люватиметься!

Ведуча. Так писали про періодичний закон та його відкривача Д. І. Менделєєва. Що ж це за людина? На ці та інші запитання ми дамо відповідь на сьогоднішньому заході, присвяченому життю та науковій діяльності видатного вченого, геніального хіміка, першокласного фізика, плідного дослідника у галузі гідродинаміки, метеорології, геології Д.І. Менделєєва.

Учитель. Світ складний, він багатий подіями, сумнівами і таємницями нескінченних сміливих домислів. Як чудо природи з’являється геній і в хаосі цьому з’являється порядок. До відкриття Періодичного закону       Д.І. Менделєєвим у хімії панувало повне безладдя. Хіміки блукали у пітьмі, відкриття вони робили, покладаючись виключно на свою інтуїцію і експериментальний хист. Відкриття закону і створення таблиці елементів стали для вчених тоді «хімічним компасом » чи «хімічною картою», які допомагали їм безпомилково вибирати правильний шлях у вивченні речовин, їх властивостей  і перетворень. Тема наукової учнівської конференції «Три служби Батьківщині…». У своїх повідомленнях ви повинні розкрити основні сторони життя і діяльності видатного хіміка Д.І. Менделєєва, показати джерела його моральної та громадянської позицій. І в кінці конференції ми назвемо три служби Батьківщині, про які у 1903 році говорив сам вчений, підводячи підсумки свого життя і діяльності.

Ведучий. Дмитро Іванович Менделєєв. Це була могутня людина, тому що зробити те, що зробив він, міг лише гігант. Як це йому вдалось? Завдяки чому?  Він з’явився у Петербурзі тихо і непомітно, подолавши на конях довгий шлях із Тобольська, де він народився, до міста на Неві. Голубоокий юнак не мав знатних родичів, знайомих, ні багатих батьків. Батько його був директором Тобольської гімназії. А маленький скляний завод, який в основному і став годувати сім’ю після того, як батько, осліпнувши, залишив викладання, теж не приносив великих доходів. І коли він згорів, це було тяжким ударом для Менделєєвих.  Як не як – чотирнадцять душ одних дітей. Дмитро був наймолодшим із дітей і найулюбленішим.

1 -й учень. Батько Д.І. Менделєєва Іван Павлович Менделєєв народився в селі Тихомандриці Тверської губернії в 1783 році. Його батько (дід Д. І. Менделєєва) Павло Максимович Соколов мав чотирьох синів:  Василя Покровського, Івана Менделєєва, Тимофія Соколова і Олександра Тихомандрицького.         Всі вони мали різні прізвища, котрі їм дали в духовному училищі вчителі.                                                                         

В автобіографії Д. І. Менделєєв писав: «Прізвище Менделєєв батько отримав, коли щось поміняв, як сусідній поміщик Менделєєв міняв, коней. Учитель уписав і батька під прізвище Менделєєв».

І. П. Менделєєв після закінчення Тверської духовної семінарії був посланий на навчання в Петербург       у педагогічний інститут. В інституті Іван Павлович учив багато предметів: математику, логіку, філософію, географію, хімію та оптичну фізику, сільське домогосподарство, естетику, креслення.                                                               

 У 1807 році І. П. Менделєєв закінчив інститут і був направлений у Тобольськ викладати філософію, політологію.

2-й учень. У 1809 році І. П. Менделєєв одружився з Марією Дмитрівною Корнільєвою, батько, дід та дядько якої були не тільки власниками першої в Сибіру парової та кришталевої фабрики, їм належала друкарня, де видавався журнал, одна з кращих бібліотек. У рік народження Дмитра Марії Дмитрівні був 41рік.

3-й учень. 27січня 1834 року в сім'ї директора Тобольської чоловічої гімназії народився Дмитро Іванович Менделєєв. Дмитро був сімнадцятою дитиною у сім'ї, «мізинцем», як він себе називав. У дитинстві він часто хворів, і у вологому кліматі почував себе недобре. Інколи у нього горлом ішла кров, і лікарі вважали, що Менделєєв хворів чахоткою. У тому ж році, коли народився Дмитро,  його батько став погано бачити, змушений був залишити службу, виклопотавши собі невелику пенсію. Цих грошей катастрофічно не вистачало на утримання величезної сім'ї, і тому матері майбутнього вченого Марії Дмитрівні довелося поклопотати про додаткові прибутки. Вона часто говорила: «Мій день починається із шести годин ранку приготуванням тіста для булочок та пирогів, потім приготуванням сніданку, причому переходжу від кухонного столу до письмового, а в дні розрахунків по ярликах прямо від їжі до розрахунків... Сльози мої часто падають на книги». Оскільки жінкою вона була рішучою, розумною, із сильним характером, то, опинившись у скрутному становищі, прийняла рішення переїхати із сім'єю в село Аремзянку, де вдалося відновити господарство невеликого склозаводу, що належав раніше братові. Жити стало трохи легше.

Маленький Дмитрик часто потайки пробирався на завод та із захопленням спостерігав за робітниками, які варили скло. Йому страшенно хотілося самому потримати довгу трубку, закласти її в піч, втягнути звідти гарячу масу і видути з неї величезну скляну кулю. «Там на склозаводі, яким керувала моя мама, — писав Д. І. Менделєєв, — отримав перші враження від природи, від людей і від промислових робіт.

4-й учень. Марія Дмитрівна не забуває й про духовне виховання своїх дітей. У сім'ї любили читати. У спадок Марії Дмитрівні залишилася одна з найбагатших бібліотек Сибіру, з якої навіть    у найскрутніші для сім'ї дні не було продано жодної книги.

У сім'ї Менделєєвих були бажаними гостями заслужені декабристи. Юний Менделєєв чув висловлювання, дискусії цих волелюбних людей, що сприяло формуванню в нього сміливого, незалежного характеру.

5-й учень. У гімназії Д. І. Менделєєв спочатку навчався посередньо. У старших класах зацікавився фізико-математичними науками, а також історією і географією, цікавило його     і створення Всесвіту. Поступово успіхи юного гімназиста зростали, вже у випускному атестаті, отриманому 14 червня 1849р.,  було тільки дві четвірки: за закон Божий і за церковнослов'янську мову. В останні роки навчання у Тобольській гімназії Д. І. Менделєєв подружився з учителем російської мови П. П. Єршовим.

6-й учень. 1847 рік - помирає батько Дмитра. 1848 — згорів дотла завод. Тоді Марія Дмитрівна ставить перед собою завдання — відправити Дмитра із Сибіру у вищий навчальний заклад. Із Тобольська в Москву Марія Дмитрівна з двома дітьми, Дмитром і Лізою, їхали дуже довго. Дорога для Дмитра була повна вражень: багатством і красою Урал, Волга, нарешті, казкова Москва.   В. Д. Корнільєв зустрів їх радісно, по - рідному . Всю зиму мандрівники прожили в його домі, де нерідко збиралася літературна та театральна Москва. Тут    Д. І. Менделєєв бачив М. В. Гоголя і О.С. Пушкіна. Зустріч з М. В. Гоголем запам'яталась йому на все життя.

1-й учень. Літо 1850 року минуло в турботах. Спочатку Д. І. Менделєєв подав документи в медико-хірургічну академію, але першого екзамену він не витримав. Від медичної кар'єри довелося відмовитися. Мати підказала другий шлях — стати вчителем. Але в Головний педагогічний інститут набір проводився через рік, і якраз у 1850 році набору не було. На той час посприяв друг батька Д. І. Менделєєва, який викладав там математику. Д. І. Менделєєв дав розписку відпрацювати там учителем після закінчення інституту вісім років і був зарахований в інститут на державній основі.

Для шістнадцятирічного юнака розпочалось нове життя, повне вражень, турботи, іспитів. Спочатку занедужала мати, їй ставало все гірше. 15 вересня 1850 року вона пише сину останнього листа, в якому просить його уникати осудження людей, не маючи власного, досвіду. За тиждень її не стало.

Зимою, у січні 1851 р.,у Москві помирає дядько, Василь Дмитрович, який матеріально підтримував Дмитра і його сестру Лізу. А через рік, весною 1852р., помирає Ліза у віці 25 років. У Петербурзі у Д. І. Менделєєва не залишається нікого, крім старшої сестри Ольги, з якою вони зустрічались рідко.

2-й учень. Сирий петербурзький клімат випробовує здоров'я самого Д.І. Менделєєва. Одного разу, коли він з друзями-студентами був у театрі і слухав оперу, у нього горлом пішла кров. З цього часу він довго пролежить в інститутському ізоляторі, багато читає, намагаючись не відставати від курсу. На одному з обходів інститутських лікарів, думаючи, що Д. І. Менделєєв спить, один з лікарів сказав: «Цей уже ніколи не підніметься».  А «цей», почувши свій вирок, сів на ліжко, дістав свої зошити і тут же поглинув у свої записи. Бажання жити і любов до науки перемагає хворобу. Якщо на першому році навчання успіхи були зовсім середніми, то в 1855 р.    Д. І. Менделєєв блискуче закінчує інститут із золотою медаллю. Вчена рада присвоїла йому звання «Старший учитель».

Призначення на роботу Менделєєв одержав в Україну в сімферопольську гімназію, але  у зв'язку з Кримською війною переїхав до Одеси, де викладав природничі науки в Першій одеській гімназії при Рішельєвському ліцеї. Зняти кімнату було неможливо. Оскільки за найгіршу господарі просили 30 рублів, а заробітна плата починаючого вчителя становила 33 рублі на місяць, Д. І. Менделєєв змушений був оселитися в невеличкій коморі при гімназійному архіві.                                                        

3-й учень. Спочатку викладає математику і фізику, а з другого півріччя — біологію, крім цього, створює при гімназії кабінет природничих наук і приступає до його поповнення. Ве­чорами він пише магістерську дисертацію «Про питомі об'єми».

Як тільки у гімназії закінчується навчання, Д.І. Менделєєв їде в Петербург; у травні — червні складає магістерські екзамени, влітку завершує роботу над дисертацією « Про питомі об'єми», а    9 вересня захищає її. Пізніше, 21 жовтня 1856 р., він читає пробну лекцію «Строение кремнеземистых  соединений »  і отримує право читати лекції в університеті.

9 січня 1857 року Д. І. Менделєєв стає приват-доцентом Петербурзького університету. Для вдосконалення знань Дмитро Іванович Менделєєв від'їжджає на два роки до Німеччини, де досліджує капілярність, розширення рідин і абсолютну температуру кипіння (останнім терміном він позначив температуру, за якої рідина перетворюється на газ). Це відкриття розкривало секрет, чому азот, водень, кисень та вуглекислий газ нікому не вдавалося на той час перетворити на ріди­ни стискуванням.

У Німеччині Д. І. Менделєєв зблизився з багатьма видатними вченими. Серед них були  М. М. Бекетов, О. П. Бородін, І. М. Сєченов та інші. У 1860 році він бере участь у Міжнародному конгресі хіміків у Карлсруе.

4- й учень. Повернувшись до Петербурга, Менделєєв продовжував наукову та педагогічну роботу. Велике значення для нього мала підтримка професора  А. А. Воскресенського: коли він у 1861 році став ректором університету, то багато в чому посприяв.

5-й учень . Першим блискучим результатом роботи Д. І. Менделєєва в 1861 р., після повернення з-за кордону, стала робота «Органічна хімія», написана в рекордно короткий час — за декілька тижнів. «Органічна хімія» отримала на конкурсі Першу Демидівську премію, яка становила 1428 рублів, і Менделєєв зміг розрахуватися з боргами.

Весною 1862 р. в особистому житті вченого настали великі зміни: Д. І. Менделєєв вінчається      в церкві інженерного училища з Феозвою Лещевою. Вони були знайомі вже дуже давно,ще в Тобольську.

З  Д. І.Менделєєвим їх пов'язувала дружба і довга переписка в період перебування його за кордоном. З боку Дмитра Івановича були великі вагання, хоча він давно знав і безмежно кохав Феозову Лещеву, але не міг освідчитись їй у коханні. Заручини прискорила його старша сестра Ольга Іванівна, яка після смерті матері вважала себе відповідальною допомогти брату і влаштувати його особисте життя.

Незважаючи на несхожість характерів і різницю у віці (Феозова Лещева була старша на шість років), молоде подружжя в перші роки свого спільного життя було дуже щасливе, ділячи і радість і горе. Улітку 1862 і 1864 р.р. вони здійснили подорож за кордон. У березні 1863р. в них народилася дочка Маша. Через 6  місяців вона помирає від застудного захворювання. У цей час Дмитро Іванович знаходиться у відрядженні в Баку. У І865 р. народжується син Володимир, а в 1868 р. — дочка Ольга. Невдовзі в Менделєєва виникли ускладнення в сімейних стосунках, які закінчилися розлученням (про це буде сказано далі). Але все своє подальше життя Дмитро Іванович піклується про Феозову Лещеву  і про дітей. Феозова  Лещева померла 1906 р., за декілька місяців до смерті Менделєєва.

6-й учень. У першій половині 60-х років діяльність Д. І. Менделєєва була поширеною. Працювати доводилось у декількох навчальних закладах, скрізь маючи по декілька годин лекцій та лабораторних робіт на тиждень. У кінці 1863 р. Д. І. Менделєєв отримав посаду професора хімії   в Технічному інституті.  У лабораторіях інституту Дмитро Іванович блискуче проводить дослідження водно-спиртового розчину, які пропонує як докторську дисертацію вченій раді  фізико-математичного факультету університету 31 січня 1865 року.

7 – й учень. Думка про хімічну спорідненість елементів, яка прийшла до нього ще    у студентські роки, знову хвилювала його. Він був твердо переконаний у тому, що існує закон, який визначає спільність і різноманітність елементів, які населяють світ. У цей час було відкрито  і «обміряно» 63 елементи. Хіміки знали їх атомні маси , так що матеріал для роботи був.

Д.І.Менделєєв дивився у саму суть явищ і не пробував шукати якусь зовнішню причину спорідненості елементів, якийсь зовнішній зв'язок, який об’єднував усі елементи. Він намагався зрозуміти, що їх зв’язує і що визначає їх властивості.  Менделєєв розмістив елементи за зростанням їх атомних мас і намагався відшукати закономірність між атомною масою та іншими хімічними властивостями елементів.  Він спробував зрозуміти здатність елементів приєднувати атоми  інших елементів або віддавати свої.

Менделєєв взяв купу візитних карток і написав на одній стороні назву елемента, а на другій – його атомну масу і формули його сполук. Він знову і знову перекладав ці картки, намагаючись знайти закономірності їх розміщення.

1 – й учень. Кажуть, що у сні до нього прийшло сновидіння – йому приснилось, як, в якому порядку потрібно розкласти ті картки, щоб усе лягло на свої місця, згідно із законами природи. Може, так і було, але йшов Менделєєв до свого відкриття роками, тяжко працюючи, наперед продумуючи кожен свій наступний крок. І це відкриття він зробив.

Після  тріумфального відкриття закону, Д. І. Менделєєв на декілька місяців їде до Америки, вивчати там існуючі методи видобутку нафти. Америка дивує його: він очікував побачити там щось зовсім інше. Його дивує бездумне відношення до природних багатств, якого він ще ніде не зустрічав.  Однак він ще багато чого не зустрічав у житті. Цей кремезний, трохи сутулий чоловік із русою бородою і довгим волоссям. Йому за сорок, але він не зустрічав у житті найважливішого, він ще не кохав по-справжньому.

2 – й учень. Вони познайомились у домі його старшої сестри. Її звали Анна, вона була дочкою козачого полковника і так не була схожа на всіх дівчат, яких він зустрічав раніше…  Вона була струнка, під густими чорними бровами світились маленькі сірі очі, а голову прикрашали довгі, важкі коси. Вона приїхала в Петербург поступати в академію мистецтв, і залишилась у цьому місті назавжди.

Він закохався у неї як хлопчик. Спочатку він навіть не зрозумів цього, поруч із нею він відчував себе одиноким. Він намагався не бачитися з нею, але завжди думав про неї. Батько Анни, дізнавшись про любов дочки і великого хіміка Менделєєва, заборонив їм зустрічатися і вимагав від нього обіцянки не бачитись більше з нею. Менделєєв обіцяв.

Але марно обіцяв. Він просто не міг не бачити її. Його тягнуло до неї, він очікував її в Академії мистецтв, ховаючись за колони. Батько Анни відправляє її на зиму до Італії. Вона поїхала, а він писав їй лист за листом, опускав їх у скриньку, що була прикріплена до його робочого столу.  Він же обіцяв не нагадувати про себе.

3 – й учень. Потім йому підійшов час їхати в Алжир – на хімічний з’їзд. Його друг Бекетов, бачачи його відчай, поїхав до дружини Менделєєва Феозової Лещевої і домігся таки від неї обіцянки дати Менделєєву розлучення – дати свободу. Тому він помчався не до Алжиру, а до Риму, до неї. З Риму – тільки б бути разом – вони їдуть до Африки, в Єгипет, потім – до Іспанії.

Але до повного щастя ще далеко. Церква заборонила Менделєєву сім років одружуватися. Через рік кронштадтський священник порушив заборону і обвінчав Дмитра Івановича з Ганною Іванівною, чим позбувся свого сану.

Ось така була у них любов. Важка, красива, сумна, але щаслива.  Менделєєв, до чого б він не брався у житті, завжди віддавався весь – увесь до кінця.

Летять світи у сяйво й тьму без дна,

Їх рух усім нагадує годинник.

І це усе - матерія одна –

І од планет, і до малих піщинок.

Це трапилося восени

На берегах річки Неви,

Знавець хімічних елементів

Складав підручник для студентів:

Як краще вирішить проблему

Й звести матеріал в систему.

Щоб перетнути цей кордон,

Потрібно винайти закон,                                                                                                                                                                        

Він об’єднає цілий світ

Й природи створить алфавіт.

4 – й учень. 1 березня 2019 року виповнилося 150 ро­ків від дня відкриття  Д.І. Менделєєвим Пері­одичного закону. Цьому відкриттю передува­ла довга і напружена праця вченого протягом 15 років (1854-1869 рр.), а подальшому його вдосконаленню було віддано ще 25 років (до 1907р.).

Про відкриття Періодичного закону і ство­рення Періодичної системи хімічних елементів 19 березня 1869 року від імені Д. Менделєєва повідомив      М. Меншуткін на засіданні фізико-хімічного товариства (Д. Менделєєв у цей час хворів). А 23 червня 1869 року Д. Менделєєв на з'їзді природознавців і лікарів у Москві зробив повідомлення про свою таблицю хіміч­них елементів, яку вперше було надруковано у 1870 році у другому випуску «Основ хімії».

Д.І. Менделєєв усвідомив, що в основі хіміч­них явищ лежить загальний закон природи. Це дало йому можливість критично осмислити весь нагромаджений на той час фактичний матеріал про 63 елементи, щоб побачити в хаосі структу­ру і загальну систему, періодичну зміну власти­востей елементів із зростанням атомної маси.

Відкриття  Періодичного закону Д.І, Менделєє­вим - закономірний результат його наполегливої дослідницької роботи. Він глибоко знав хімію і мав природний талант узагальнювати і науко­во передбачати. У виявленні залежності між атомними масами і хімічними властивостями.  Д. Менделєєв побачив не просто зручний спосіб для класифікації хімічних елементів, а, насампе­ред, фундаментальний закон природи, який ви­являється в закономірній зміні властивостей, яка повторюється через 2, 8, 18, 32, хімічні елементи.

Конкретним втіленням Періодичного закону стала Періодична система елементів. Розміщую­чи елемент у системі, Д. Менделєєв враховував не тільки його атомну масу, а й всі фізико-хімічні властивості разом з іншими елементами, що його оточують. Кожному елементу він визначив пев­не місце, залежно від його визначальної ознаки. Крім того, Д. Менделєєв створив загальну систе­му, тобто таку, яка охоплює всі відомі і невідомі хімічні елементи, оскільки вона побудована на основі загального закону природи. У таблиці по­трібно було визначити не тільки місце відомих, а й невідомих на той час елементів. Із цим за­вданням Д. Менделєєв упорався блискуче.

Вчитель. Як кожне велике відкриття, Пері­одичний закон мав своїх прихильників    і од­нодумців Д. Менделєєва. Сам великий вчений твердо був переконаний у своїй правоті. Він пи­сав: «Періодичному закону майбутнє не загро­жує руйнуванням, а лише надбудову і розвиток обіцяє...». Життя підтвердило справедливість цих слів. Але випробування Періодичного закону були серйозними. Про них та про тріумф закону наступне повідомлення.

5-й учень. Майже 40 років Д.І. Менделєєв працював над вдосконаленням свого закону. Свій внесок в утвердженні закону і Періодичної системи зроби­ли багато вчених різних країн, хоча навколо Пе­ріодичного закону розгорнулася гостра полеміка. Пізніше    Д. Менделєєв писав, що, спростовуючи німецького вченого Л. Мейєра, який найближче підійшов до відкриття закону (і який претенду­вав на пріоритет у його відкритті), він боровся не за свої погляди, а за честь російської науки.

Як же прийняв відкриття Д. Менделєєва уче­ний світ? Враховуючи властивості елементів Д. Менделєєв у 10 із 63 відомих елементів змі­нив значення атомної маси, порушив послідов­ність розміщення деяких елементів у системі залежно від значення маси, залишив 12 віль­них місць для передбачуваних елементів. Ці зміни й уточнення більшість учених-хіміків світу сприйняли як нечувану зухвалість. Пере­конаний у науковій достовірності своєї системи, Д. Менделєєв описує властивості трьох ще не відкритих елементів (екабору, екаалюмінію, екасиліцію, де «ека» - подібний) та, їх сполук. Відкриття елементів, які з геніальною сміливіс­тю передбачив Д. Менделєєв, справило на на­уковців світу надзвичайне враження.                       

 Це стало­ся у 1875 р., коли французький хімік-аналітик П. Лекок де Буабодран відкрив елемент Га­лій (який Менделєєв називав екаалюмінієм), 1886 р. німецький хімік К. Вінклер відкрив Гер­маній (екасиліцій), і у 1879 р. шведський вчений Л. Нільсон відкрив елемент Скандій (екабор). У 1894-1898 рр. вчений У. Рамзай із співробіт­никами відкрив інертні елементи та визначив їх атомні маси.,У 1900 р. Рамзай одночасно з Мен­делєєвим дійшов висновку про необхідність ство­рення у Періодичній системі додаткової нульової групи благородних газів, або інертних елементів. Пізніше їх було включено до VIII групи як голов­ну підгрупу. За це відкриття у 1904 р. У. Рамзаю було присуджено Нобелівську премію.

Датські вчені Н. Бор і X. Томсен пояснили по­дібність хімічних властивостей   14 лантаноїдів і розташували їх у одній клітинці з Лантаном.

Наприкінці XIX ст. Періодична система на­була загального визначення.    Вона увійшла до всіх підручників хімії як спосіб (основа) кла­сифікації елементів і стала основою загальною хімії. У 1913 р. вчені К. Мозлі і Е. Резерфорд на основі знань про будову атома ввели поняття «порядковий номер», пронумерували в системі усі символи і показали, що саме порядковий но­мер, який дорівнює заряду ядра, і є основою класифікації елементів у Періодичній системі.

Після цих блискучих тріумфів Періодичний закон і Періодична система   Д. Менделєєва ви­тримали всі випробування, утвердилися в науці як об'єктивний закон, істинність якого перевірена і підтверджена на практиці. Цей закон і тепер залишається найважливішим законом хімії. Періодичний закон і система елементів Д.І. Менделєєва підтверджують науково-філософське розуміння матеріальності світу,  його єдність і закономірність розвитку.

Вчитель. Менделєєв був не лише геніальним вченим і великим хіміком світу. Він був виключно працелюбною людиною, з різнобічними інтересами .

6 –й учень. Життєвий  і творчий шлях Д.І. Менделєєва вивчено так досконало і ретельно, що будь-які спроби відшукати нові біографічні й фактологічні дані видаються марними. Його спадщина така багатогранна й глибока за змістом, що викладених у ній думок та ідей вистачить ще не на одне покоління читачів і дослідників.

Нині відбувається певною мірою перевідкриття Д.І. Менделєєва. Його хімічний «імідж» відпадає на другий план, усе більше нас приваблює Менделєєв - економіст, демограф, мислитель,культуролог. У 25-томному виданні творів ученого хімія посідає чільне місце, але не менший об’єм займають праці з економіки промисловості й сільського господарства, демографії, філософські роздуми про будову матерії, а ще – спіритизм.

Кілька років тому окремим виданням вийшла книжка Менделєєва, у якій вміщено уривки з  найголовніших його робіт «Заповітні думки» та  «До пізнання Росії» . У журналі «Хімія і я» надруковано його «Щоденники» й дуже цікаве оповідання про історію кохання Дмитра Івановича -  «Фауст і Маргарита».

7-й учень. Восени 1872 року Д. І. Менделєєв приступає до вивчення газів. Робота триває до 1881 року. Але основні результати, які привели до змін і виправлень закону  Маріотта, були отримані вже на початку 70-х років Менделєєвим.

Друзі Д. І. Менделєєва знали, що по середах після трьох годин дня його завжди можна було побачити вдома. Спочатку гостями Менделєєвських «серед» були в основному хіміки і викладачі університету. У листопаді 1874 року академіки Зінін, Бутлеров, Савич і Сомов вибрали Д. І. Менде­лєєва в ад'юнкти Академії наук з хімії. Але ця пропозиція була відхилена. Лише в листопаді 1876 року    Д. І, Менделєєв був член-кореспондентом Академії наук, але не з хімії, а з фізики.                                                                                                             80-ті роки розпочалися для Д. І. Менделєєва з тяжких випробувань. У березні 1881 року вчений переїжджає до Риму, де зустрічається з Анастасією Іванівною, і разом вони вирушають у подорож. Маршрут їхньої подорожі проходив, через Неаполь, Капрі, Париж, Мадрид, Петербург, Москву, Константиново під Ярославлем. У Константанові Дмитро Іванович працює на нафтопереробному заводі до осені. 29 грудня 1881 року в Анастасії Іванівни народилась до­чка Любов.

До літа 1882 року Д. І. Менделєєв за власним проектом зводить дім у  Боблово, де живе його нова сім'я. Він сам приїжджав туди влітку на дуже короткий період часу відпочити, але робота була для нього стихією, і навіть у селі він сидів годинами над книгами, рукописами, як і в Петербурзі.

1-й учень. У1883 Д-1. Менделєєв пише «Исследование  водных  просторов  по удельному весу», яке вийшло окремою книгою.

Весною 1888 року за наказом міністра державного майна М. Н. Островського Дмитро Іванович робить велику подорож по Донецькому краю. Мета відрядження — з'ясувати причини     без­господарності під час видобування і вивезення кам'яного вугілля. Донбас давно привертав увагу вченого. Менделєєв був у захваті від цього краю, від його багатства. Під час перебування на донецькій землі Менделєєв говорив з господарями та шахтарями, спускався в шахту, вивчав життя шахтарів. В архівах зберігається записна книжка вченого, де Менделєєв записував свої думки, плани, спостереження, зроблені на Донбасі. В ній записана вперше обнародувана геніальна ідея про підземну газифікацію вугілля. Особливе значення він приділяв нафті. Широко відома його думка про те, що спалювати нафту – все одно, що спалювати асигнації (гроші). Вчений прийшов до висновку про недопустимість використання нафти як палива. Вивчивши склад і властивості нафти, Д.І.Менделєєв розробив нові способи її переробки, сконструював нові апарати для безперервної перегонки нафти. Він же виразив думку про необхідність побудови нафтопроводів, ідею організації нафтопереробних заводів.

2-й учень. З університетом Менделєєв прощався 1890 році, і це були най важчі дні в його житті. Йшов він не по своїй волі - і тим тяжче було прощання. Він потрапив на студентські зібрання, став переконувати всіх розійтися, проте його не послухали; тоді він запропонував студентам свої вимоги   і пообіцяв донести цього листа до міністра освіти. Слова свого він дотримав і студентську петицію вручив міністру. Відношення до Менделєєва змінилося. Але він не став ждати, поки йому  запропонують - і сам пішов у відставку. Ректор університету прохання не прийняв. Тоді Менделєєв просто взяв і засунув у кишеню ректора складений удвоє паперовий лист.

Останню лекцію він прочитав чудово, хоча зробити це йому було дуже тяжко. Аудиторія була переповнена як ніколи: прощатися з великим вченим прийшли студенти і з інших факультетів.  В аудиторію направили загін жандармів. Побачивши їх у залі, Менделєєв сів на стілець, положив свою велику голову на руки і беззвучно заплакав.

3-й учень. Та це був далеко не кінець. Він не здався. Він ще багато працював. Дмитро Іванович винайшов бездимний порох, який мав велике значення для військової справи, і рецепт якого по необережності самого ж уряду потрапив у Америку. Менделєєв попереджав, що таке може статися, так і сталося. А в 1914 році військове відомство Росії купило в Штатів декілька тисяч тон цього пороху. Американці, отримуючи золото від вступившої у війну Росії, не приховувало, що це Менделєєвський порох.

З 1894 року і до кінця життя Менделєєв очолював Головну палату мір і вагів, яку він перетворив з установи, що лише зберігала прилади і прототипи мір, в одну із найбільших у світі науково - дослідних установ у галузі метереології. Завдяки йому протягом порівняно короткого часу (1893 ^_ 1899) було виготовлено прототипи російських мір довжини і ваги.

4 -й учень. У 1893 році Менделєєв був вибраний членом Петербурзької академії мистецтв.   У 1894 році вченому було урочисто присвоєно вчену ступінь доктора двох англійських університетів - Оксфордського і Кембриджського. У 1904 році Д. І. Менделєєв відзначив свої 70 років. Його вітали академії, університети, науковці світу.

До 1905 року майже всі академії світу вибирали Д.І.Менделєєва своїм почесним членом.     В 1905 році він приймав участь в урочистому засіданні Лондонського королівського засідання, де йому за особливі вчені заслуги вручили медаль Коплея. Це висока нагорода, яка порівнюється з Нобелівською премією, введеною пізніше.

5 - й учень. У п'ятницю 19 січня 1907 року, в останній день свого життя, Дмитро Іванович майже весь час був без пам'яті, дихав дуже важко, страждав, коли приходив до тями. Але весь час просив, щоб йому читали вголос «Путешествие к Северному полюсу» Жуля Берна. Коли ніхто не читав, коли він був непритомний, то, приходячи до пам'яті, він говорив: «Что же вы не читаете, я слушаю...»

Він не прощався ні з ким і нікому не говорив про смерть, хоча він не боявся і в останні роки часто писав і говорив про кінець і давав розпорядження своїй жінці і дітям. А, можливо, він знав, що помирає, але не хотів турбувати і ранити завчасно свою сім'ю.

6-й учень. 20 січня (2 лютого по новому стилю) 1907 року Дмитро Іванович Менделєєв, великий вчений, помер. Тисячні натовпи проводжали його в останню дорогу. Попереду траурної процесії несли таблицю Періодичної системи хімічних елементів. В особі Менделєєва світ втратив блискучого різностороннього вченого, ідеї якого продовжують жити і в наш час.

Останніми словами його життя були такі: «Один человек - нуль, вместе - только люди».

На честь вченого, визнаючи його заслуги  перед світовою наукою, було вирішено дати відкритому американськими вченими у 1955 році хімічному елементу № 101 назву Менделевій.

Геній Д.І. Менделєєва не підлягає сумніву, але справа, в тому, що геній не у всьому може виперед­жати свій час. Як хімік і економіст, він був попе­реду своїх сучасників, а як еколог (хоч така наука лише народжувалася)  ішов у рівень із ними.

Вчитель. Підводячи підсумки свого життя і діяльності, Д.І. Менделєєв   у  1903 році назвав три служби Батьківщині: служіння науці, освіті і російській промисловості. Він так писав про ці служби.

Найбільше чотири предмети склали моє ім'я: періодичний закон, дослідження пружності газів, розуміння теорії розчинів як асоціації і підручник «Основи хімії».  Перша служба - служба науці.

Кращі роки життя і його головну силу від­дано викладацькій діяльності... Це служба освіті - Одеська гімназія, Петербурзький університет, Технологічний інститут.

Третя служба Батьківщині - це служба на користь росту промисловості: використання добрив у с/г; вивчення запасів сировини і палива Уралу, Сибіру, Донбасу; підземна га­зифікація твердого палива; розробка нових способів переробки нафти; одержання без­димного пороху.

73 роки... З них 48 він служив Батьківщині... Великий учений; відмінний педагог, справжній російський інтелігент, цікавий співрозмовник, знавець мистецтв, великий мислитель - таким  постає перед нами Д.І. Менделєєв, людина, яка жила випереджаючи час і дивлячись у майбутнє.

Вчитель. Заповіт Д.І. Менделєєва нащадкам.  Головна таємниця життя ось така: одна людина - нуль, лише разом - люди. Тому жи­віть для інших, починаючи з мами, один з одно­го; від брата і сестри...

Лише працюючи, ви зробите усе і для ближніх, і для себе, а якщо при цьому успіху не буде, буде невдача, не біда, робіть спробу  ще, зберігайте спокій, те внутрішнє володіння, яке робить лю­дей із волею, яскравих і потрібних іншим.

Іншого заповіту, кращого дати не можу. З ним живіть, і його передавайте...

Періодичний закон ніколи не втратить сво­го значення, він вічний, як вічний світ, бо несе в собі вічний рух.