Конкурс "Кращий виконавець поезій Ліни Костенко й Василя Симоненка"

Конкурс на кращого читця  поезій Ліни Костенко й  Василя Симоненка 

Мета:

• поглибити знання учнів про творчість Ліни Костенко та Василя Симоненка,
• ознайомити з творами, покладеними на музику,
• викликати інтерес до творчої спадщини поетів.

Ведучий. Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета – Ганна Щербань – працювала в колгоспі. У 1942 р. Василь Симоненко йде у перший клас. Після початкової школи рік навчався в Єнківській семирічці, а потім перейшов у Тарандинцівську школу, яку закінчив у 1952 р. із «золотою медаллю». Василько був надзвичайно старанним і наполегливим у навчанні: «У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень»,- згадує вчителька.

Учень. Прости мені, земле, дурість мою.

Прости, коли щось не вмію.

Я дурість ледачу працею вб'ю,

Під зливою дум змужнію.

Літа не чекають. Мій шлях не легкий,

Спішу все пізнать й збагнути.

Прости мені, земле, коли не такий,

Як треба синам твоїм бути.

Ведучий. Вищу освіту В. Симоненко здобув у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Працював у газетах «Черкаська правда» (літпрацівник відділу культури), «Молодь Черкащини», «Робітнича газета». Навесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і В. Симоненко. Улітку 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції. Це позначилося на здоров’ї поета. 13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Офіційна версія передчасної смерті – рак. Без батька залишився маленький син поета.

Учень. Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в 20 літ в моєму серці втома,

Що в 30 - смерті в очі подивлюсь.

Моє життя - розтрощене корито,

І світ для мене - каторга і кліть...

Так краще в 30 повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Учень. Немає смерті. І не ждіть - не буде.

Хто хоче жить, ніколи не помре.

І будуть вічно веселитись люди,

І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане,

Коли востаннє римою зітхну -

Я не помру, лиш серце в грудях стане,

Схолоне кров, а я навік засну.

Ведучий. За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка

Учень. Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум'ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть.

Щоб не пекли дрібні образи,

Дрібненьку душу день при дні,

Я згоден вибухнуть відразу,

Неначе бомба навійні.

І диву дивному даюся,

Що з того користі катма:

Чомусь не лопаюсь, не рвуся -

Напевне капсуля нема.

Ведуча. Ліну Костенко називають «Царицею поезії в Україні». Щира й безкомпромісна,  вона ніколи не продавала свого таланту, відстоювала чесність і високу художність поетичного слова. Шлях поетеси у літературі був складним, неоднозначним, бо вибрала вона його сама. Гаслом життя письменниці стали слова: «Бо хто, в путі надовго, на того шаром осідає пил». Все це видає натуру відкриту, емоційно палку, здатну до самопожертви і самозречення.

Ведуча. У поетеси слово – вчинок, а життя як слово. Вражає в творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, одночасно може бути такою ніжною та недосяжною. Образи її творчості такі зримі, що іноді їх хочеться торкнутися рукою, а торкнешся – задзвенять, і тоді ти вже сам на сам зі світом.

 (ведучий зачитує Положення про проведення конкурсу читців творів; оголошується склад журі та учасників

Конкурсант 1. Терпи, терпи - терпець тебе шліфує,

сталить твій дух - тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій, і стій - допоки скону,

допоки світу й сонця - стій і стій.

Хай шлях до раю, пекла чи полону -

усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки-вік.

До нього змалку ти заповідався,

до нього сам Господь тебе прирік.

Конкурсант 2. Весняний вечір. Молоді тумани.

Неон проспектів. Туга ліхтарів.

- Я так тебе любила, мій коханий.

- Пробач мене - я так тебе любив.

І срібляться озерами долини,

шовковий шепт пригашених калюж,

мені ти все життя, немов дружина,

мені ти все життя, неначе муж.

- А пам'ятаєш? - Добре пам'ятаю.

- А не забув? Чи не забув? - О, ні.

- Здається, знову в молодість вертаю,

все наче увижається вві сні.

І першу зустріч? Першу і останню.

- А я лиш першу. Ніби й не було

минулих років нашому коханню,

не вір, що за водою все спливло.

- Не треба, люба. Знаю, що не треба.

Хай давні душі б'ються на ножах.

А єдиніться - предковічне небо

вам спільний шлях покаже по зірках.

Конкурсант 3. Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Конкурсант 4. Мріють крилами з туману

лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка

в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,

не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Конкурсант 5.

Не одлюби свою тривогу ранню,

- той край, де обрію хвиляста каламуть,

де в надвечір'ї вітровії тчуть

єдвабну сизь, не віддані ваганню.

Ходім. Нам є де йти - дороги неозорі,

іде сизуваті в прохолодній млі.

Мам с де йти - па хвилі, на землі -

шляхи - мов обрії - далекі і прозорі.

Шумуйте, весни -дні, ярійте, вечори,

поранки, шліть нам усмішки лукаві!

Вперед, керманичу! Хай юність догорить -

ми віддані життю, і нам віддасться в славі!

Конкурсант 6. Сховатися од долі - не судилось.

Ударив грім - і зразу шкереберть

пішло життя. І ось ти - все, що снилось,

як смертеіснування й життєсмерть.

Тож іспитуй, як золото, на пробу

коханих, рідних, друзів і дітей:

а чи підуть крізь сто твоїх смертей

тобі услід? А чи твою подобу

збагнуть - бодай в передкінці життя?

Чи серцем не жахнуться од ознобу

на цих всебідах? О, коли б знаття...

Та відчайдушно пролягла дорога

несамовитих. Світ весь - на вітрах.

Ти подолала, доле, слава Богу.

На хижім вітрі чезне ниций страх.

Конурсант 7. Верни до мене, пам'яте моя,

нехай на серце ляже ваготою

моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом горло солов'я

в гаю нічному. Пам'яте, верни

із чебреця, із липня жаротою.

Хай яблука останнього достою

в мої, червонобокі, виснуть сни.

Нехай Дніпра уроча течія

бодай у сні у маячні струмує,

і я гукну. І край мене почує.

Верни до мене, пам'яте моя.

Конкурсант 8.  

У анти-світі,
Там, де анти-я
На все дивлюся іншими очима,
мені моя малесенька Земля
всього лише у космосі мачина.
Кассіопея  просвіщає зорі.
Альдебаран п’є ночі із Ковша.
І над землею хмари непрозорі
Розсунуть хоче крилами душа.

Конкурсант 9.

«Подаруй мені, доля, у вікнах березу»
Подаруй мені, доле, у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно,
не завдавши ні смутку, ні сліз.
А натомість я мушу. Усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі грунти.
Тут не можна пройти, не поранивши душу.
Тут свобода не сходить, тут сходять хрести.

Положення

про конкурс читців творів Ліни Костенко й Василя Симоненка

1. Загальні положення

1.1. Це Положення визначає порядок та умови проведення конкурсу читців

1.2. Конкретний час проведення конкурсу визначається відповідно до плану заходів вчителя.

1.3. Організатори конкурсу: Вчитель української мови та літератури, учні 7 класу.

2. Мета та завдання конкурсу

2.1. Мета конкурсу: залучити учнів до творчості  Ліни Костенко та В. Симоненка; розкрити красу його творчості, велич поетичного слова; виховати почуття патріотизму та поваги до своєї землі, минулого рідної країни.

2.2. Завдання конкурсу: надати поштовх до поглибленого вивчення та осмислення творчості поета; формувати в учнів бажання займати активну громадянську позицію на прикладі життєвого шляху поетів.

3. Журі та учасники конкурсу

3.1. Функції журі:

- оцінювання виступів конкурсантів за визначеними критеріями;

- визначення переможців та призерів.

3.2. Критерії оцінювання:

- літературна мова, дикція;

- артистичність.

- рівень виконавської майстерності оцінюється за 5-бальною системою

3.3. До участі в конкурсі запрошуються учні 7 класу.

4. Нагородження учасників

4.1. Учасники нагороджуються грамотами та символічними подарунками.