Конспек уроку-дослідження "І.Франко "Сойчине крило"

Про матеріал
Урок-дослідження. Іван Франко творив на зламі XIX і XX століть. Як відомо, це час бурхливих історичних подій, різких соціальних зрушень та змін у свідомості людей. Митці теж перебували в пошуках жанрів, особливих художніх засобів, манери письма, які б відображали цей своєрідний час, сум'яття в душах людей. Франко у своїй прозі звернувся до модерних засобів письма, не відкидаючи при цьому й традиційні, не порушуючи національної етичної традиції. Про це та багато іншого ви дізнаєтесь з конспекту уроку.
Перегляд файлу

                   

 

 

 

 

 

План-конспект уроку з теми:

«Урок –дослідження новели

« Сойчине крило»

 

Новый рисунок 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                     Упорядник

                                                                                     Форостецька Людмила Йосипівна, учитель-методист                                                                                 .                                                                                     вищої категорії   української мови і літератури 

                                                                                      Боремельського  НВК «ЗОШ  І-ІІ ступенів-колегіум»

                                                                                      Демидівського р-ну  Рівненської обл.

 

 

Боремель - 2012

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художній зміст твору письменника; розвивати навички аналізу прозового твору, характеристики різ­них емоційних типів, уміння висловлювати власні судження про твір та його героїв; вихо­вувати гуманістичний світогляд, почуття вели­кодушності, вдячності до близьких людей.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Теорія літератури: прозові жанри.

                                 ХІД УРОКУ

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Іван Франко творив на зламі XIX і XX століть. Як відомо, це час бурхливих історичних подій, різких соціальних зрушень та змін у свідомості людей. Митці теж перебували в пошуках жанрів, особливих художніх засобів, манери письма, які б відо­бражали цей своєрідний час, сум'яття в душах людей. Франко у своїй прозі звернувся до модерних засобів письма, не відкидаючи при цьому й традиційні, не порушуючи національної етичної традиції. Про це та багато іншого ви дізнаєтесь на сьо­годнішньому уроці.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Міні-диспут. (На основі твору Франка «Мойсей» та власних спостережень.) «Хто й що може привести народ до щасливого майбутнього, "країни обіцяної"?»

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1. Слово вчителя.

Літературознавці називають твір І. Франка  «Сойчине крило» по-різному — і повістю, і новелою, й оповіданням. Кожен із них по-своєму має рацію. Для новели твір завеликий, для повісті — мало героїв і сюжетних ліній, для оповідання — дуже драматич­на, напружена дія з несподіваним фіналом. Більшість схиляється все ж до визначення «Сойчиного крила» як новели. . Варто відзначити, що це чи не найкращий твір Франкової малої прози.

Композиція  цього твору незвичайна — «твір у творі», або твір з обрамленням.

Жіноча доля, психологія подаються крізь призму сприйняття героя-оповідача, естета, в якому відсторонений потяг до краси по­стійно бореться з почуттями «живої людини».

Герой-адресат читає листа, у якому описано історію його кохан­ня з дівчиною та етапи життєвих поневірянь героїні; змінюється поступово настрій і світогляд персонажа, потім герої зустрічаються.

2. Спостереження над текстом. Складання «сюжетного ланцюжка».

Герой-естет готується до зустрічі Нового року. Ніщо громадське його не хвилює. Він самотньо милу­ється мистецькими творами, книгами, квітами

Обрамлення-експозиція

Зав'язка

Історія ко­хання Марії до Массіно, ревнощі до сойки, брак пристрасті з боку чоло­віка

Розвиток дії

Втеча дівчини з Генрі­хом, який до того ж погра­бував її бать­ка

Кульмінацій­ний момент

Перебуван­ня із Зиг­мундом у банді зло­чинців; до­помога крадіям

Арешт Зиг­мунда; поїзд­ка з Володею в Іркутськ. Нудьга. Про­граш жінки в карти. У купця

Напад на купця. Ма­рія — друга дружина іс­правника  Серебряко­ва. Знущан­ня

Втеча героїні в Порт-Артур. Російсько-японська війна. Догляд за пора­неним чолові­ком. Мрія про Массіно

Розвиток дії

Закінчення схеми

Герой-оповідач змінює свої погляди на кохання, життя, починає його розуміти. До нього приїж­джає Марія, дивом діставшись із Порт-Артура

Обрамлення-розв'язка

Позасюжетні елементи: описи (пейзажі, пор­трети), роздуми героя, коментарі

3. Робота над порівняльною характеристикою героїв.

• Герої новели Франка «Сойчине крило» — різні емоційні типи. Спробуйте їх зіставити й зробити висновки.

Герой-оповідач,               Массіно                             Марія

«Естет» — любить музику, книги, квіти. Глибоко ображений зрадою дівчини, ви­креслив її з пам'яті. У любові спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої пси­хології, того, що жінку треба «постійно завойовувати», що кохання потребує ду­шевних зусиль, праці. Під впливом листа змінює погляди, ро­зуміє, що таке справжнє життя й справ­жні пристрасті, стає «живим чоловіком»

Емоційно багата натура, життєрадісна, передбачува­на, примхлива, прагне до пізнання світу й пізнає його до жахливих глибин. її при­ваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справ­жність свого першого почут­тя, лише пройшовши важ­кий шлях випробувань

Орієнтовні висновки. Герої новели «Сойчине крило» — різні емоційні типи, але саме цим вони, можливо, й притягують одне одного, саме через це між ними й виникають почуття, які, навіть пройшовши важкі випробування, не зникають; вони ж до­помагають обом змінитися.

4. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

• Визначте провідні ідеї твору І. Франка «Сойчине крило».

Орієнтовні відповіді

— Кохання — це високе, облагороджуюче почуття, це «робота душі».

— Тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого.

— За помилки у виборі доводиться відповідати, нести спокуту.

— Не можна жити лише емоціями.

— На першому місці у стосунках між людьми мають бути гу­манізм, відповідальність за власні вчинки.

5. Коментар учителя.

Нерідко при модерній манері письма митці дозволяли собі до­сить детально зображувати безсоромні сцени інтимного характе­ру. Франко, описуючи незвичайний шлях героїні, дотримується національної етичної традиції, звертаючись до натяків, окремих деталей і штрихів та зберігаючи при цьому коректність Зокрема, в огляді «Новини нашої літератури» А.Крушельницький відзначив, що «Сойчине крило» у збірці «На лоні природи», – «найбільш інтересне оповідання, бо доктор Франко підносить у сім оповіданню любов на незвичайно високий п’єдестал – обтрясає її, що так скажу, із земських пут...».

«Сойчине крило» належить до тих мистецьких творінь, у яких кристалізується поетика прози ХХ ст. Вона передусім виявляється у незвичайному часовому зображенні (фабульний час повісті-новели триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний, по суті, охоплює все життя центрального персонажа; фабульна дія розгортається у кімнаті головного героя твору).

 

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Тестове завдання.

• Прочитайте висловлювання І. Франка. «В кого серце чисте... догляне не одно таке, що може бути по­жадане і для наших "культурних" часів».

Що у висловлюванні означає слово «догляне»?

А) Погляне;                                                 В) няньчитиме

 Б) побачить;;                                              Г) підглядатиме.

Що у висловлюванні означає слово «пожадане»?

А) Відоме;                                                    В) жадібне;

 Б) бажане;                                                    Г) знайоме.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вміти аналізувати твір І. Франка «Сойчине крило», підго­туватися до бесіди з позакласного читання за драмою І. Франка «Украдене щастя».

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення «Історія написання Франком драми "Украдене щастя"».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оновлення душі Відлюдька. Вивчення повісті-новели І.Франка «Сойчине крило»

 

 

 

 

 Оновлення душі Відлюдька (матеріали для вчитедя під час вивчення  повісті-новели І.Франка «Сойчине крило»)

Проблематика тексту полягає у зображенні основних проблем буття взагалі і буття інтелігента зокрема. «Із записок відлюдька» – підзаголовок «Сойчиного крила». Аналізуючи цей твір за жанром, можна сказати, що тут перехрещуються три літературні роди, а також викладові форми листа й щоденника . «Записки» починаються визнанням: «Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин» . У думках «відлюдько» (імені цього героя ми ще не знаємо) бачить святкування новорічного вечора у багатьох «шумних» товариствах. Звична картина завершується знаменним: «Діти! Діти!»... «Відлюдьок» теж колись отак шумно зустрічав ту «приману, що зветься Новим роком. І я вірив, мріяв, любив. Тонув душею в рожевім тумані, будував золоті замки на вітрі вважав окрасою життя те, що було лише конвенціональною брехнею...» .
Герой гадає, що він переступає якусь межу. «В путі життя посередині саме» (Данте) він, як йому здається, здобуває новий світогляд. Відганяє всяку меланхолію разом з оптимізмом (останній – се признак дитячої наївності). Та йому не властивий і песимізм (се признак хворобливої малодушності, се tistimoniumpaupertatis (свідоцтво вбожества), яке сам собі виставляє чоловік). Як бачимо, даються вельми цікаві визначення основних типів світогляду. «Без зайвої байдужості і без зайвого ентузіазму» – такий внутрішній стан героя твору. Йому на думку приходить Горацієве «Aequamservarementem» (зберегти рівновагу духу). І це стає нормою його теперішнього нового світогляду. Відлюдьок уявляє, що нарешті став артистом життя. Але варто відзначити крах нового світогляду героя. «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі. Се моє щоденне життя, але піднесене до другого ступня, осяяне подвійним сонцем, наповнене красою й гармонією» .

Подвійне сонце... Одне – у вимушеному побуті серед інших, інше – сонце його душі, у його кабінеті, де він сам свій пан. Уперше в українській літературі так широко представлений інтер’єр кімнати, в якій живе людина культурних переживань. Характерні й виразні атрибути культури відбиті саме в інтер’єрі. Але згадується й інше: улюблена музична композиція і героя, і самого Франка – увертюра до опери Россіні «Вільгельм Телль». У кімнаті стоять осінні квіти (хризантеми, геліотропи та туберози), лежить свіже число часопису «NeuedeutscheRundschau» .

Серед інших семантично вагомих деталей інтер’єру необхідно відзначити високомистецькі портрети «великих майстрів у штуці життя» – Ґете, Емерсона, Рескіна. «На поличках стоять мої улюблені книги у гарних оправах. На постаменті в кутку мармурова подобизна старинної статуї хлопчика, що витягає собі терен із ноги...» . Здавалося б, герой справді осягнув високий спокій духу, в його бутті немає «подвійної бухгалтерії». Але образ подвійного сонця немовби провіщає майбутній злам, адже існування подвійного сонця в реальності неможливе. Тема «цілого чоловіка» в «Сойчиному крилі» продовжується і синтезується, як це ми побачимо згодом, у дусі християнського вчення.

Так чи інакше, з ретроспективи усього твору читач зрозуміє, що «подвійне сонце», під яким прагне жити герой, – це значною мірою виплід його автосугестії та самовдоволення. Світ Массіно – це щось вторинне, неорганічне, ілюзорне. І тому органічним є його психологічний та світоглядний крах. Автор переконливо зображує процес самоповчання, яке в остаточному висліді є самооблудою. Точно зазначається час дії: сьома година. Отже, до основної події твору залишається п’ять годин. Герой планує оглянути ілюстрації з часописів «Jugend”» (далеко не випадково йдеться про юніст”, екзистенційний момент ностальгії тут помітити неважко) і «Liberumveto (герой не дозволяє середовищу вриватися у його світ). Далі послухати фонограф: Леонору Дузе у ролі Джіоконди у драмі д’Аннунціо, голос самого письменника, а також голоси Жореса та Клео де Мерод. Отаким має бути не шумне товариство відлюдька в новорічний вечір та в його сорокаліття.

     І раптом – дзвінок. Поштар приніс листа. У поетиці твору є дві наскрізні лейтмотивні деталі, якими позначаються межові ситуації: 1) дзвінок ; 2) сукня героїні – червона з білими цятками . Ці деталі виступають у кардинальних поворотах сюжету.
Уперше в українській прозі в новелу вводиться розлогий лист, який є і повістевим жанровим компонентом твору, і розлогою ретроспекцією – розповіддю про взаємини Массіно і Манюсі (з її листа ми дізнаємося й про інші імена).

     Таким чином, маємо своєрідну побудову та розповідь відлюдька , який заплющив очі на суспільність, державу, народ, і лист молодої жінки, яка пройшла всі кола пекла у реальному житті. Та її пекельний шлях не порушив глибин душі, що залишилася чистою і, головне, люблячою. Це ми побачимо у фіналі новели. У творі протиставляється живе, бурхливе життя Манюсі “паперовому” існуванню Массіно. Душа героїні залишилась без змін, незважаючи на жорстокі випробування долі, яку героїня сама прикликала і якої прагнула.

      Прагнення жити, а не лише існувати; статися , а не просто бути – це прагнення й штовхнуло Манюсю на той жорстокий шлях, визначило її долю. Довго вагається Хома – відкривати пакет чи ні: «Моя рука тремтить! Якесь холодне чуття пробігає по всьому тілі». Чуття , що лист містить щось фатальне, не ошукало його. Психічний процес зображено в динаміці, страх перед фатальним недовідомим герой намагається подолати сміхом, автосугестією: «Ха, ха, ха! Але я таки порядний боягуз! Чую себе таким певним у своїй твердині за заборолами своєї філософії, серед башт своєї самоти – і боюся отсього паперового гостя» . Лист розкриває рука Хоми якимось механічним рухом . Герой здобувається на визнання, з допомогою якого прагне зберегти почуття власної гідності. Звертаючись до долі, він каже: «Поборемося!» Загалом самонавіювання від початку становить приховану домінанту його психічних станів. Як побачимо далі, це самозаспокоєння легко розвіється.

Із першого ж моменту відкриття конверту ми дізнаємося, що лист надіслала Сойка . Лаконічні рядки закривають події з трьох літ : несподіване зникнення Сойки ввігнало в гріб її батька , а Хому «випхнуло з кипучої течії громадської праці»
Намічається сюжетна лінія образу фатальної жінки. Лист стає своєрідним композиційним центром-ретроспекцією; він виявляє історію кохання Хоми і Мані, відтворює її життєві пригоди після зникнення.

    Сміх – це перше, що подає автор у характеристиці героїні. Образ сміху відтворює її ставлення до життя. Манюся відчуває поезію лісу (слід сказати, що лісові пейзажі завжди позначені авторською інтонацією; вони характеризують і персонажа, і образ автора), ототожнює своє буття з лісовим: «Тямиш той ліс, мій рідний ліс... Се не був ліс, се я була Перша зустріч у лісі. Народження чарів кохання: “Я ж сконцентрувала всю силу своєї волі, весь огонь своєї пристрасті, всі чари своєї душі й тіла, щоб навіки, незатертими буквами вписатися в твою тямку». Таке визнання з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі. Наведений момент представляє поетику прози XX ст.
Образ фатальної жінки набирає чітких новаторських рис. Враження, яке вона хотіла справити на Хому, мало бути високо артистичне , пейзажі стали «стафажем», однак у ньому героїня – найвагоміший елемент.

     «Сонце й ліс, пурпури сходу, чари полудня і меланхолійного вечора « – все це мусило становити декорації для її дівочих чарів. Але чи бачили ми щось подібне раніше? Образна роль Манюсі полягала в досягненні такого ефекту, де ілюзія ані на волосок не різнилася від найпоетичнішої дійсності! Марія (за її логікою) не втекла від Хоми. Це він не вмів її втримати біля себе.

     «Задзвонив дзвоник», і вона поїхала з іншим чоловіком. Потрапила у ватагу злодіїв. А її батько до смерті вважав її злодійкою (Генрись обікрав старого лісничого), її – тоді ще «горду, чисту, чесну і непорочну». Так почалася її пекельна життєва мандрівка. «Те, що я тут оповідаю тобі, се лиш ескіз, нарис, скелет моїх пригод», – пише вона Хомі. Іван Франко виявився тонким майстром такої Ескізності. Річ у тім, що читачеві неважко відчути, як «скелет « оповіді в його уяві «обростає м’ясом» живого життя. Лаконічні штрихи мають відчутну образну перспективу, глибину психологічного змісту. Важливим компонентом у структурі повісті-новели є опис сну. Всі пригоди Манюсі були лише жахливим сном. Цей до деякої міри бароковий момент підкреслює основну новелістичну ідею – ідею повернення. Повернення до своєї сутності, до душевної чистоти, до рідного краю. Усі жахливі перипетії, подвійна спроба самогубства не вбили в Манюсі віри в себе, в людину загалом. Однак усе це далеко не однозначно. «Віриш у бачення там? Я вірю. Здається, що якби на хвилю перестала вірити, здуріла б, руку наложила б на себе. А може, ся сама віра – симптом божевілля? «Ескізно й водночас глибинно зображені силуети чоловіків у житті Мані. Їх сприйняття зазнає змін; героїня розчаровується в них, доходить аж до ненависті. Генрись – «незлий з природи», але вкрай зіпсований морально. Зигмунт, що спочатку мав якусь фатальну, демонічну, магічну силу над Манюсею, згодом під її впливом «усе м’як та м’як,.. тратив свою волю і силу». А раніше він імпонував їй саме своєю силою та енергією. З часом в душі Манюсі постають «погорда, обридження2, а далі – лише смертельна ненависть. Така метаморфоза звична для глибокої і вразливої жіночої душі. «Ніч нас звела, ніч розвела, і для мене він залишився страшним випадком ночі». Залізничний інженер Володимир Семенович – це людина з делікатними манерами, «вирозуміла», сумирна. «Я дивувалася не раз, відки в Росії беруться такі мужчини» , – пише Маня. Та дуже швидко героїня побачила, як вони глибоко падають морально. Саме Володя програв її в карти багатому купцеві Ніканорові Ферапонтовичу Свєтлову. Вельми характерний його лаконічний портрет: «...велетень у медвежім футрі, з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом» . Так само лаконічно характеризується російський менталітет. Свєтлов говорить «солодким тоном» до Манюсі: «Милості просимо, Маріє Карлівно,.. не сердитися і не супротивлятися. І не забувати, що ви в Сибірі, а не в вашій єретицькій Німеччині. Ми ще тут, богу дякувати, живемо в страсі Божім і в послусі і маємо способи уговкувати непокірних» . Це той Свєтлов, який має на своїх численних заводах цілі гареми. Грубість натури, неотесаність багатія-золотопромисловця відштовхували Манюсю, не зважаючи на те, що він був для неї дуже добрий. Ватажок розбійників жид Сашка, капітан Серебряков, що бив, не розбираючи, і свою дружину, і Манюсю: «Подумай, як то було нам жити обом?..».
Звернімо увагу на зовнішній, так би мовити, вияв сили того душевного стрижня, який залишався незламаним: «А я жию і, як кажуть мої аматори, виглядаю нічого собі». Героїня повторює знову: «А я все те витерпіла, Массіно. І навіть... мої адоратори кажуть, що й досі виглядаю непогано». Як багато суто жіночого в цій деталі! Та Манюся під кінець своїх злигоднів, сидячи біля ліжка смертельно пораненого Миколи Федоровича, думає про Хому: «Я ні про що не думаю, лише про тебе»... Глибина цього моменту очевидна. Це той психологізм, який треба читачеві відчути, уявити, пережити разом з героїнею.

     Мимохіть порушує автор у листі Марії ще одну вагому проблему. Йде російсько-японська війна. «Сьогодні тихо. Штурм відбито. Обі сторони ховають убитих та перев’язують ранених. Якби ти бачив, що криється в сих худеньких, невидних словах!..» . Такими невидними словами писала свою сповідь Манюся, але тема сповіді в її листі порушена виразно. Що криється за ними, ми і намагалися побачити.

     Слід відзначити розлогу географію невеликого за обсягом твору. Галичина, містечко Городок, міста Львів, Краків, Варшава, Одеса, Іркутськ, Красноярськ, Порт-Артур, озеро Байкал.

     І нарешті дзвоник у передпокої. У фіналі новели присутні два повернення. Жінки в «легкій червоній сукні з білими цятками» і Хоми – повернення знову до людей: «Що таке чоловік для чоловіка! І кат, і бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка», – каже Массіно . Та загадка поки тимчасова.

Массіно вже знає, що його, «слимакове, паперове та негідне існування», закінчиться. «Може й я прокинуся.,і стрясу з себе ті пута, і рвануся до нового життя!»... Додамо: у вірі, надії та любові. До такого антропософістського синтезу Массіно дійде, як уже дійшла до нього Манюся. «Де мої сподівані радощі? Де мої естетичні принципи? Де моє тихе задоволення? Пропало, пропало все! Ось де життя! Ось де страждання! Ось де боротьба, ірозчарування, і безмежні муки, і крихітки радощів, задля яких і безмежні муки не муки!».
Це вислів самого сенсу буття, буття до виповнення часу, доки не погаснуть нове небо і нова земля.

     Хома намагався створити, сказати б по-сучасному, віртуальну дійсність.
Він до деякої міри предок тієї комп’ютерної людини, яка прагне споживати позитивні емоції штучним способом, відірвано від реального життя, позбувшись страждань, співчуття до інших, позбувшись любові. Але це – лише ілюзія щастя, маска, гра. Хома-Массіно має досить сил та волі, аби вибратися із запліснявілої заводі штучного життя
у бурхливу течію справжнього 

 

 

 

ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І. ФРАНКА.

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА

Мета: ознайомити учнів із публіцистичною діяльністю Франка, його літературознавчою працею «Із секретів поетичної творчості»; розкрити світове значення спадщини письменника; розвивати вміння знаходити потрібну інформацію, узагальнювати й систематизувати свої знання; виховувати любов і повагу до творчості І. Франка.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет письменника, книжкова виставка творів Франка, кросворд.

ХІД УРОКУ

І. Організація навчальної діяльності

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Розгадати кросворд, у якому приховане прізвище письменника

1. Послідовність розвитку події у творі.

2. Авторське пояснення в тексті драматичного твору, яке коротко характеризує місце дії, вчинки героїв, інтонації їх мови.

3. Слова, протилежні за значенням, які використовуються в поезії як лексична антитеза.

4. Близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв’язки.

5. Видатний, загальновизнаний письменник, поет, діяч науки або мистецтва, який є зразком у певній галузі.

6. Вид оповіді, в основі якої — зображення статичної картини (портрета, пейзажу, обстановки).

Опис : http://notatka.at.ua/_pu/12/77244088.jpg

2. Установіть відповідність між жанром твору та його назвою

1 Поема. А «Сікстинська мадонна».

2 Сюжет. Б «Мойсей».

3 Вірш. В «Перехресні стежки».

4 Повість. Г «Сойчине крило».

5 Новела. Д «Гімн».

 

http://notatka.at.ua/_pu/12/10292514.jpg3. Виразне читання висловів видатних діячів про Івана Франка

«Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку рідної літератури, як Франко. Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу. Усе життя своє він працював для того, щоб українська література, яка дала світові геніального Шевченка, засяяла власним світлом у сім’ї інших літератур, щоб, збагачуючись мистецькими здобутками інших народів, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури. Ці величні ідеї надихали і його власну художню творчість, багату і різноманітну, як саме життя» (П. Колесник).

«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій не працював би Іван Франко і в якій він би не був великий» (П. Загребельний).

«…Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри»

(М. Коцюбинський).

«До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління, тому що в його творах вони знаходитимуть правду про темне минуле, про гноблення людини силами тьми і насильства, знаходитимуть закличний поклик боротися, не боячись ніяких труднощів, за справу прогресу, невпинно йти вперед шляхом миру і праці»

(М. Тихонов).

«Нема, певне, тієї ділянки літературної, до якої не доклав Франко рук своїх, якої б не збагатив своєю працею. І скрізь він визначався з гурту своїм яскравим талантом та кипучим темпераментом; скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне — метою, розум, науку — шляхом до мети» (С. Єфремов).

«Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків — але, зрештою, все зливається у світлу гармонію» (М. Рильський).

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

План уроку:

1. Публіцистична діяльність Івана Франка.

2. Літературознавча праця «Із секретів поетичної творчості».

3. Стаття «Що таке поступ?».

4. Перекладач творів зарубіжної літератури.

5. Значення творчості І. Франка.

Вступне слово

Іван Франко — геніальний поет, що залишив своїм нащадкам коштовні перлини громадянської та інтимної лірики; великий прозаїк, видатний драматург, перекладач, літературознавець, критик, фольклорист, етнограф, громадянський діяч. Дмитро Павличко

писав: «Астрономи твердять, що всесвіт виник із дрібного зернятка вогняної матерії, вибух якого наповнив простори зорями й планетами, хоч неможливо уявити силу, здатну вмістити програму космосу в одному зерні. Галактика творів Івана Франка так само народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна окалина, або, як кажуть бойки, дзиндра, а насправді незбагненна клітина божественного пломеню, «правдива іскра Прометея», злетіла… вибухнула вулканами любові до праці, до правди, до свободи».

Публіцистична діяльність Івана Франка

Публіцистична діяльність Івана Франка — явище незвичайне в історії української журналістики. Та й не тільки української. Світова література навряд чи зможе назвати іншого діяча, який виявив би стільки універсалізму в цій галузі й справив такий могутній вплив на розвиток періодики. Він був організатором, керівником і провідним публіцистом газет та журналів у Галичині, першим істориком української преси.

Близько половини творчої спадщини письменника становить саме публіцистика. Вона являє собою не допоміжну, а цілком самостійну, надзвичайно важливу галузь його літературної діяльності.

Увібравши кращі традиції української публіцистики, він збагатив її досвідом російської та західноєвропейської, утвердив науковий метод дослідження в публіцистиці, наповнив її новими ідеалами й виступив талановитим новатором у галузі літературної форми.

Його творчість, що повно й всебічно втілює в собі основні риси й закономірності даного роду літератури, може служити новим еталоном при виробленні цілісної концепції публіцистики, а теоретичні судження становлять досить чітку систему поглядів на проблеми публіцистичної теорії й майстерності.

Першим і головним критерієм оцінки публіцистичного таланту він вважав світоглядну позицію автора, справді наукове розуміння ним законів суспільного розвитку. Здійснюючи головну функцію публіциста — формувати суспільну думку, Франко в кожному виступі ставив основним своїм завданням виробити в читача правильне уявлення про суспільні процеси, дати їм наукове пояснення, визначити шляхи практичного розв’язання складних суспільних проблем.

У багатьох статтях Франка повторюється думка про те, що факти повинні становити основу публіцистичного виступу. Ось кілька цитат, які підкреслюють важливість для публіциста мати фундамент з точних і незаперечних фактів: «Жадаєте від мене, дорогі браття, аналізу галицької інтелігенції на підставі тих фактів і тих документів публічних, котрі всім звісні і кожному доступні»; «Наведу деякі загальнознані факти» та ін.

Франко-публіцист ідеально поєднав у собі якості дослідника й пропагандиста, ученого й художника слова. Кожен його твір складається з логічної і образної підструктур, які взаємно збагачують і доповнюють одна одну, що є максимальним вираженням природи публіцистики. Тому вивчення журналістської спадщини Франка має неоціниме значення для практики української преси, створення теорії публіцистики.

Літературознавча праця «Із секретів поетичної творчості»

Мета, яку ставив перед собою І. Франко, досліджуючи підвалини мистецтва й художньої творчості, вказана вже в назві його найгрунтовнішої естетико-психологічної, літературознавчої праці, а саме — виявити «секрети поетичної творчості». У з’ясуванні

їх учений спирався на основоположну вихідну систем психології й теорії художньої творчості — творчий процес. При цьому він розглядав його не як науку відносно самостійних, відокремлених між собою етапів, а як взаємодію закономірних, типологічно близьких (спільних) моментів.

Процес творчості у своєму загальному значенні І. Франко визначав як творення художнього образу, і як втілення внутрішніх установок, переживань, потреб самого митця.

Питання про те, як реальне життя перетворюється в мистецтві, як конкретно з прототипу «виростає» художній тип, народжується художній образ було й залишається одним із найважливіших і недостатньо вивчених питань теорії творчості.

Серед різноманітних засобів творення художнього образу найбільшого значення І. Франко надавав єдності мислення й почуття та пов’язаним із ними прийомом типізації, символізації, контрастів, художніх паралелей, порівнянь тощо. Адже цілісний образ «фігуру у весь зріст», за словами дослідника, неможливо створити звичайним складанням відповідних частин (психологічного анатомування), він може виникнути виключно завдяки системному, цілісному художньому мисленню й почуттю митця, причому мисленню образами.

Отже, у своїй праці «Із секретів поетичної творчості» Франко, спираючись на досягнення тогочасної науки, утверджує принципи матеріалістичної естетики, глибоко розкриває природу художньої творчості, викриває реакційну суть декадентства.

Стаття «Що таке поступ?»

У праці «Що таке поступ?» (1903) вчений підходить до проблеми суспільного прогресу значно ґрунтовніше. «Одно те, що все на світі змінюється і ніщо не стоїть на місці, а друге — друге не таке певне, більше питання, ніж твердження: чи змінюється

на ліпше, чи на гірше?»

Однозначної відповіді, як бачимо, І. Франко не дає, а наводить у наступному положенні підтвердження поступального розвитку суспільства з істотними застереженнями: «Люди йдуть наперед, то, правда, знаходять по дорозі все щось нового, але часто й гублять не одно таке, за чим пізніше мусять жалувати. Іноді буває й так, що

тратять майже все те, до чого перед тим доробилися сотками літ». Далі вчений деталізує це положення «з усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого підйому, а по них наступають хвилі упадку, якогось знесилля й зневір’я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі спадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад».

Поділ праці, який є головною рушійною силою поступу, укупі з властивою людям неоднаковістю сил, вдачі й здібностей, породжує й загострює нерівність між людьми, поділяючи людство на протилежні один одному табори невеликої жменьки багатіїв

та мільйонів експлуатованих бідняків. Тим-то критерієм дійсного поступу має бути не зростання багатства, прогрес науки, мистецтва самих по собі, а «емансипація людської одиниці».

Саме з цих позицій І. Франко обстоює розуміння суспільного прогресу як процесу зростання вільної людської діяльності, спрямованої на розширення меж можливого з огляду реалізації індивідом власного погляду на щастя.

«Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної,— підкреслює мислитель,— се не що інакше, як постепенне, систематичне й ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого». Однак шлях до повного щастя, «емансипацію людської одиниці» неможливо здійснити поодинці: «Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки у співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації».

Переклади творів зарубіжної літератури

Однією з актуальних проблем літературної освіти є реалізація взаємозв’язків української та зарубіжної літератури. Серед різноманітних аспектів міжпредметної взаємодії особливий інтерес викликає питання про перекладацьку діяльність українських письменників. На ці особливості перекладу наголошував І. Франко у статті «Каменярі». Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912): «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важливим культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях, у різних часах

причинялися до ширяння просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства».

Значення творчості Івана Франка

Іван Франко — одна з найяскравіших постатей в українській історії.

Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і крупний політик, перекладач Іван Якович був і великим українцем, і достеменним європейцем, якого визнавав сам Відень, канонізувавши на доктора філософії.

Він навчався у Львівському, Чернігівському й Віденському університетах. У 37 років захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії Віденського університету, а в 50 став почесним доктором Харківського університету. Іван Франко один із небагатьох у світі авторів, який вільно володів трьома мовами — українською, польською і німецькою, а перекладав із 14 мов.

Розпочав літературну діяльність у 12 років, а перший твір опублікував у 18. Франко написав близько шести тисяч творів — літературних, публіцистичних, наукових. Його доробок — єдиного з українських письменників і вчених — видано в 50-ти томах, а згодом планується видати 200 томів його творів.

Він був ніжним ліриком і відважним бунтівником, витонченим літературним майстром і вченим-енциклопедистом. Його вірші «Каменярі», «Вічний революціонер» стали класикою за життя, зваблюючи композиторів своїм духом і ритмікою. Його п’єса

«Украдене щастя» є окрасою репертуарів найкращих театрів України. Поема «Мойсей» своєю філософією захоплює тисячі дослідників-літературознавців, філософів, істориків.

У працях філософського та суспільно-політичного спрямування порушував проблеми, актуальні не лише й не стільки для його часу, скільки для наступних поколінь українців, в успіх та щасливу долю яких він щиро вірив.

У низці наукових досліджень і науково-критичних статей він правильно й з глибоким знанням справи оцінював творчість Т. Шевченка, Марка Вовчка, С. Руданського, А. Свидницького, Панаса Мирного, Лесі Українки та інших українських письменників, широко популяризував їх творчість.

Ряд українських письменників — М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Черемшина, Лесь Мартович — зазнали благотворного впливу великого Каменяра. Він допомагав молодим митцям друкувати твори в галицьких демократичних виданнях.

Український народ глибоко цінує титанічну громадсько-політичну й багатогранну літературну діяльність Франка. Його ім’ям названо вулиці багатьох міст, театри і школи, бібліотеки і педагогічні інститути, Львівський університет. Станіславська область перейменована на Івано-Франківську, створено музей.

В Україні народилася й розквітла літературознавча наука, ім’я якій — франкознавство. Українські вчені розкривають широчінь і велич геніального таланту І. Франка.

2006-й рік дістав назву франківського, адже за рішенням ЮНЕСКО весь люд святкував 150-річний ювілей від дня народження геніального українського письменника і мислителя Івана Франка, який своєю титанічною працею збагатив вселюдську культуру й науку.

V. Підсумок уроку

«Ланцюжок думок»

· У чому полягає світове значення І. Франка?

VІ. Домашнє завдання

1. Підготувати повідомлення на тему «Чим захоплює вас постать Каменяра»?

2. Скласти тестові завдання за творчістю І. Франка.

 

 

 

docx
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
14 січня
Переглядів
67
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку