Конспект "Казка про пекучі сльози"

Казка про пекучі сльози.

Ця історія про одну веселу Хмаринку. Жила собі на небі Хмаринка. Вона полюбляла купатися в промінчиках сонця і весело бігати серед інших хмар.  Хоч і мала багато братиків та сестричок, але ніхто з нею не товаришував. Самотньо було їй в небі… Вона постійно дивилася вниз, на Землю, де на галявині лісу, серед красунь Берізок та Лип, красенів Дубів та Кленів, блищав своїми чистими, прозорими водами ставок, у якому жила велика і дружня родина поважного Карася. До нього погратися приходили звірята – Зайчик, Їжачок, Лисичка та Вовчик. Хмаринка так захоплювалася їхніми забавками, що і їй самій кортіло погратися з ними.

Одного разу Хмаринка набралася хоробрості та спустилася на галявину. «Доброго дня!» - привіталася Хмаринка. Звірята насторожилися, вони вперше бачили Хмаринку так близько. «Можна з вами погратися?» - спитала Хмаринка. Поважний Карась та його родина відразу пірнули у ставок. Зайчик, Лисичка та Вовчик сховалися за Берізку. І тільки малий Їжачок боязко підійшов до Хмаринки і спитав: «А ти нас не скривдиш?». «Ні!» - відповіла Хмаринка.  «Там, на небі, зі мною ніхто не грається, мої братики і сестрички зі мною не дружать, а я так хочу мати друзів, будь ласка!» - попрохала вона звірят. Їжачок подивився на своїх товаришів, які боязко ховалися і сказав: «Добре, ти можеш приходити гратися до нас хоч кожного дня». Зраділа Хмаринка і обійняла всіх друзів, навіть поважного Карася, який випірнув, щоб послухати, чим закінчиться розмова. Ось так Хмаринка кожного дня спускалася на галявину і гралася зі своїми новими друзями.

На цьому можна було закінчити казочку, але… трапилася біда.

Недалечко від галявини оселився страшний звір, ім’я якому – Завод. І почав він свої чорні справи. Він димів вдень і вночі, що забруднив повітря отруйними речовинами. Страшні то були речовини. Несолодко стало лісовим мешканцям. Відчули його підступи і хмаринки на небі. Зібралися до купи та й заплакали. Рясно упали сльози на галявину. Пекучі то були сльози, з болючими наслідками. Зайчику і Лисичці вони опекли лапки, Вовчику – вушка, а Їжачку – носик. Постраждало і сімейство поважного Карася, вода у ставку стала не придатною для життя. Схилили свої листочки і Дуби з Кленами, а Берізки з Липами і зовсім змарніли. Невесело стало на галявині. Побачила Хмаринка, що стільки горя наробив страшний звір Завод, спустилася до звірят та нумо радитись, що робити далі. Але ніхто із лісових мешканців не знав, як зупинити страшного звіра. На велику вдачу друзям неподалік жила мудра Сова. Ось і вирішили вони спитати у неї, як здолати страшний Завод.

Мудра Сова, вислухавши Хмаринку і звірят, сказала: «Вам потрібен мужній воїн, ім’я якому – Аміак. Ідіть до нього, він вам допоможе». Окрилені надією на порятунок друзі поспішили до нього.

Аміак мовчки слухав товаришів, а потім схопив свій меч і полетів на битву з лютим звіром. Важка то була битва. Та все ж героїчна відвага мужнього воїна допомогла йому нейтралізувати токсичні речовини страшного звіра Заводу. Зраділи всі мешканці лісу! А Хмаринка поспішила до своїх братів і сестер, щоб розказати їм радісну новину.

Ось так малята. Тепер воїн Аміак завжди стоїть на сторожі, контролює токсичні викиди від Заводу. Звірята і далі граються на галявині, серед Дубів та Кленів, Берізок та Лип, які шелестять своїми зеленими листочками, співаючи мелодію вітру. Хмаринка частенько опускається до них погратися. І навіть поважний Карась зі своєю родиною потоваришував з Хмаринкою. А на небі, де світить ясне сонечко, брати і сестрички Хмаринки більше не плачуть пекучими сльозами. Кінець.